вул. Давидюка Тараса, 26А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,
e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua
про забезпечення позову
"11" березня 2026 р. м. Рівне Справа № 918/270/26
Господарський суд Рівненської області у складі судді О. Андрійчук, розглянувши заяву ТОВ «ТРАФІК МЕНЕДЖМЕНТ ГРУП» про забезпечення позову у справі
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРАФІК МЕНЕДЖМЕНТ ГРУП»
до Приватного акціонерного товариства «РІВНЕАВТОШЛЯХБУД»
про стягнення заборгованості в розмірі 2 043 086,68 грн,
без виклику представників сторін,
У березні 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ТРАФІК МЕНЕДЖМЕНТ ГРУП» звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства «РІВНЕАВТОШЛЯХБУД» про стягнення заборгованості за договорами субпідряду в розмірі 2 043 086,68 грн.
Одночасно із поданням позовної заяви позивачем подано заяву по забезпечення позову.
10.03.2026 від відповідача надійшли заперечення на заяву про забезпечення позову.
Суд, розглянувши заяву про забезпечення позову, установив таке.
Як установлено судом, позовні вимоги обґрунтовані тим, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «ТРАФІК МЕНЕДЖМЕНТ ГРУП» (позивач, субпідрядник) та Приватним акціонерним товариством «РІВНЕАВТОШЛЯХБУД» (відповідач, генпідрядник) укладено однотипні договори субпідряду на аналогічних умовах, а саме: договір субпідряду № 0408-01С від 01.08.2025 (договір-1); договір субпідряду №1709-01С від 17.09.2025 (договір-2). На виконання умов договору-1 субпідрядником передано, а генпідрядником прийнято виконані роботи на загальну суму 1 781 417,15 грн, про що сторонами 17.09.2025 підписані та скріплені печатками довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрати форми КБ-3 за вересень 2025 року, а також акт приймання виконаних будівельних робіт №1 форми КБ-2в за вересень 2025 року. На виконання умов договору-2 субпідрядником передано, а генпідрядником прийнято виконані субпідрядником роботи на загальну суму 336 529,96 грн, про що сторонами 10.11.2025 підписані та скріплені печатками довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрати форми КБ-3 за листопад 2025 року, а також акт приймання виконаних будівельних робіт №1 форми КБ-2в за листопад 2025 року. Усі акти форми КБ-2в та довідки форми КБ-3 підписані обома сторонами, не містять зауважень чи заперечень з боку генпідрядника щодо якості, строків, обсягів або вартості виконаних робіт. На виконання своїх зобов'язань з оплати за виконані роботи за договором-1 генпідрядник сплатив субпідряднику 315 500,00 грн, а на виконання своїх зобов'язань з оплати за виконані роботи за договором-2 - 64 500,00 грн. Отже, на момент подання позовної заяви заборгованість відповідача за виконані роботи становить 1 737 947,11 грн. Також позивач нарахував та спросить суд стягнути, окрім основного боргу, 41 520,08 грн інфляційних втрат; 23 352,12 грн трьох відсотків річних та 240 267,37 грн пені.
Обґрунтовуючи заяву про забезпечення позову, позивач зазначає, що у разі задоволення позовних вимог відповідач буде зобов'язаний оплатити позивачу близько двох мільйонів гривень. Відсутність дій відповідача щодо сплати заборгованості у належному розмірі та у розумний строк свідчить про наявність ризиків зникнення грошових коштів, що містяться на відкритих рахунках в фінансових установах та/або банках, і майна та у сукупності свідчить про імовірність утруднення виконання рішення у разі невжиття таких заходів. Метою звернення позивача до суду є захист його прав та охоронюваних законом інтересів, як сторони правочину, яка вже виконала свої зобов'язання за договорами належним чином та у встановлений строк, однак відповідач свого обов'язку з оплати виконаних робіт своєчасно не здійснив. Наявність у відповідача правомочностей власника коштів та майна вказує на очевидну можливість у будь-який момент, в тому числі під час розгляду справи судом, але до прийняття ним остаточного рішення у справі, розпорядитись коштами та майном на користь третіх осіб. Відповідач, знаючи про наявність судового спору, з метою утруднення у майбутньому виконання судового рішення, свідомо може здійснювати дії щодо розпорядження коштами та майном. Відтак існує необхідність накладення арешту на грошові кошти відповідача та майно в межах ціни позову, оскільки не вжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, виконання якого безпосередньо пов'язане з обставиною наявності у відповідача грошових коштів та/або майна. Ураховуючи викладене, позивач просить суд накласти арешт в межах ціни позову - 2 043 086.68 грн - до набрання рішенням суду у цій справі законної сили на: 1) грошові кошти, які знаходяться на рахунках в банківських установах та належать Приватному акціонерному товариству «РІВНЕАВТОШЛЯХБУД»; 2) на усе нерухоме майно, яке належить Приватному акціонерному товариству «РІВНЕАВТОШЛЯХБУД».
Відповідач, заперечуючи про задоволення заяви, зазначає, що позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів (фінансової звітності, даних про відчуження майна, закриття рахунків тощо), які б свідчили про те, що відповідач вчиняє дії, спрямовані на ухилення від виконання зобов'язань, приховування майна чи виведення активів. Відповідач здійснив 11 платежів на загальну суму 30 000,00 грн. Цей факт беззаперечно свідчить про те, що ПАТ "РІВНЕАВТОШЛЯХБУД" не відмовляється від своїх зобов'язань та не намагається уникнути відповідальності, а здійснює виплати в міру своїх поточних фінансових можливостей. Будь-які заходи забезпечення позову (зокрема, арешт коштів на рахунках або арешт майна, яке задіяно у виконанні робіт) призведуть до повної зупинки господарської діяльності відповідача, неможливості виплати заробітної плати працівникам, несплати податків до бюджету та зриву виконання робіт з утримання доріг Рівненської області для потреб територіальної громади. Накладення арешту на активи діючого підприємства дорожньої галузі є неспівмірним із заявленими позовними вимогами.
Даючи оцінку доводам сторін, суд, вважає за необхідне зазначити таке.
Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову (близькі за змістом висновки щодо застосування статей 136, 137 ГПК України викладені у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/19256/16, від 14.05.2018 у справі № 910/20479/17, від 14.06.2018 у справі № 916/10/18, від 23.06.2018 у справі № 916/2026/17, від 16.08.2018 у справі № 910/5916/18, від 11.09.2018 у справі № 922/1605/18, від 14.01.2019 у справі № 909/526/18, від 21.01.2019 у справі № 916/1278/18, від 25.01.2019 у справі № 925/288/17, від 26.09.2019 у справі № 904/1417/19 тощо).
Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає стаття 136 ГПК України, згідно з приписами якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 753/22860/17).
Отже, забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача (аналогічний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2021 у справі № 914/1570/20). Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити тощо.
Статтею 137 ГПК України передбачено, що позов забезпечується, зокрема накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.
У постанові Верховного Суду від 24.05.2021 у справі № 910/3158/20 міститься висновок, що за змістом пункту 1 частини першої статті 137 ГПК України під час розгляду заяви про застосування такого заходу забезпечення позову як накладення арешту на майно або кошти суд має виходити із того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватися та розпоряджатися коштами або майном, тому може застосуватися у справі, в якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, коштів або про стягнення коштів. Сума арештованих коштів обмежується розміром позову та можливими судовими витратами, а арешт майна має стосуватися майна, належного до предмета спору (такого ж висновку дійшов Верховний Суду у постановах від 21.08.2020 у справі №904/2357/20, від 25.09.2020 у справі №925/77/20, від 20.09.2022 у справі №916/307/22, від 03.03.2023 у справі №907/269/22, від 04.04.2023 у справі №907/268/22, від 04.04.2023 у справі №915/577/22).
Арешт майна - це накладення заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна.
Частина четверта статті 137 ГПК України визначає, що заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Обрання належного, відповідного предмету спору заходу забезпечення позову гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу (така правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 12.04.2018 у справі № 922/2928/17 та від 05.08.2019 у справі № 922/599/19).
Крім того, під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам необхідно дотримуватися принципу їх співмірності із заявленими позивачем вимогами. Заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову. Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам слід враховувати, що такими заходами не повинні блокуватися господарська діяльність юридичної особи, порушуватися права осіб, що не є учасниками судового процесу, застосовуватися обмеження, не пов'язані з предметом спору.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22 констатувала, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду із заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.
При цьому під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання про обґрунтованість заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову (відповідний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17.12.2018 у справі № 914/970/18, від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20).
Як установлено судом із фактичних обставин справи, на виконання договір субпідряду позивачем виконані роботи на загальну суму 2 117 947,11 грн, з яких відповідачем оплачено 380 000,00 грн, отже, розмір основного боргу становить 1 737 947,11 грн. Окрім того, позивачем нараховано та заявлено до стягнення 41 520,08 грн інфляційних втрат; 23 352, 12 грн трьох відсотків річних та 240 267, 37 грн пені.
Як наслідок, позивач з метою виконання можливого судового рішення у цій справі просить суд накласти арешт в межах ціни позову на грошові кошти та нерухоме майно відповідача.
Сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 ГПК України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язань після пред'явлення позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.08.2022 у справі № 905/447/22, від 24.05.2022 у справі № 911/2719/21, від 13.04.2021 у справі № 910/15607/19).
Стала та актуальна практика Верховного Суду покладає на заявника необхідність обґрунтування підстав, які можуть утруднити чи унеможливити виконання судового рішення у разі задоволення позову (таким обґрунтуванням можуть бути, наприклад, наведення обставин неспівмірно малого розміру статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю відповідача порівняно зі стягуваною сумою вимог, відсутність інформації про існування у відповідача нерухомого майна, на яке може бути звернуто стягнення, існування великої кількості судових проваджень щодо відповідача, де останній є боржником тощо), однак визначає, що такі обґрунтування не обов'язково мають бути доведеними доказами вчинення боржником дій, спрямованих на утруднення виконання судового рішення (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо).
Суд зазначає, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) знаходиться в прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору.
При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд зобов'язаний здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів і дослідити подані в обґрунтування заяви докази та встановити наявність зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги. При цьому законодавством не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення з заявою про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.
Також суд враховує, що можливість відповідача в будь-який момент відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що може утруднити виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін (подібний висновок викладено у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у cправі № 905/448/22, у постанові Верховного Суду від 20.04.2023 у cправі № 914/3316/22, від 06.12.2023 у справі № 917/805/23, від 11.10.2023 у справі № 916/409/21, від 15.09.2023 у справі № 916/2359/23, від 08.08.2023 у справі № 922/1344/23, від 27.04.2023 у справі № 916/3686/22, від 22.04.2024 у справі № 922/3929/23).
Крім того, оскільки в силу положень статті 192 ЦК України гроші є платіжним засобом, то відповідач може в будь-який момент розрахуватись коштами і доведення позивачем доказами такого його права і, відповідно, можливості не вимагається (така правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22, у постановах Верховного Суду від 07.04.2023 у справі № 910/8671/22, від20.04.2023 у справі № 914/3316/22, від 27.04.2023 у справі № 916/3686/22, від 09.06.2023 у справі № 37з-23).
Виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов'язане з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми. Заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, мають на меті подальше звернення стягнення на таке майно у разі задоволення позову.
При цьому обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним.
Можливість накладення арешту на майно, не обмежуючись грошовими коштами відповідача, в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів є для позивача додатковою гарантією того, що рішення суду у разі задоволення позову буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог.
Крім того, у разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів боржник матиме безумовну можливість розрахуватись із позивачем, за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника (відповідний правовий висновок викладений у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.06.2022 у справі № 908/2382/21, від 03.03.2023 у справі № 905/448/22, від 07.04.2023 у справі № 910/8671/22, від 15.09.2023 у справі № 916/2359/23, від 11.10.2023 у справі № 916/409/21).
Можливість застосування заходів забезпечення позову шляхом одночасного накладення арешту як на грошові кошти, що належать відповідачу, так і на майно, яке належить останньому, але саме у межах суми, яка була б достатньою для відповідного стягнення, у випадку недостатності арештованих грошових коштів, тобто лише в межах різниці між сумами ціни позову та арештованих грошових коштів (постанова Верховного Суду від 08.07.2024 у справі № 916/143/24).
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 03.03.2023 у справі № 905/448/22, розглядаючи питання забезпечення позову у справах про стягнення заборгованості, сформулювала висновок, відповідно до якого: за умови неможливості встановити достатність чи недостатність грошових коштів, що належать відповідачу і знаходяться на всіх його рахунках в усіх банківських або інших фінансово-кредитних установах, для задоволення вимог про стягнення суми позову доцільно накласти арешт на майно відповідача саме у межах суми, яка була б достатньою для такого стягнення у випадку недостатності арештованих грошових коштів, тобто лише в межах різниці між сумами ціни позову та арештованих грошових коштів (подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 29.02.2024 у справі № 902/611/22).
Предметом позову у справі, що розглядається, є позовна вимога майнового характеру про стягнення збитків у сумі 2 043 086,68 грн, отже, виконання в майбутньому судового рішення у цій справі у разі задоволення позовних вимог безпосередньо залежить від тієї обставини, чи матиме відповідач необхідну суму грошових коштів, тому застосування заходу забезпечення позову, обраного позивачем, безпосередньо пов'язане із предметом позову.
При цьому адекватність такого заходу забезпечення позову як накладення арешту на грошові кошти та майно відповідача у межах ціни позову полягає у тому, що такі дії забезпечать реальне виконання судового рішення у разі задоволення позову.
Суд зауважує, що за обставин звернення з позовними вимогами про стягнення грошових коштів саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду позивач (постанова Верховного Суду від 06.10.2022 у справі № 905/446/22).
Дослідивши та надавши оцінку наявним у матеріалах справи доказам, враховуючи положення законодавства, критерії розумності, обґрунтованості, адекватності вимог позивача щодо забезпечення позову, наявність зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позову, а також те, що невжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти та майно у межах ціни позову значно утруднить або зробить неможливим виконання рішення господарського суду у разі задоволення заявлених вимог, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення заяви позивача про забезпечення позову шляхом накладання арешту на грошові кошти та нерухоме майно відповідача у межах суми позову.
Щодо зустрічного забезпечення, то стаття 141 ГПК України передбачає право господарського суду застосувати зустрічне забезпечення до особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову. Метою зустрічного забезпечення є співмірне вжиття судом заходів, спрямованих на забезпечення відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову відповідно до статті 146 ГПК України.
Інститут зустрічного забезпечення спрямований на реалізацію таких основних засад господарського судочинства як рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом та пропорційність, адже забезпечення позову певною мірою обтяжує відповідача і у випадку незадоволення вимог позивача зустрічне забезпечення гарантує можливість відшкодувати збитки.
На відміну від забезпечення позову, що застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача та виконання судового рішення та вживається судом виключно за заявою учасника справи, зустрічне забезпечення має на меті зберегти певний баланс сторін та мінімізувати можливі негативні наслідки, які можуть виникнути в результаті застосування судом забезпечувальних заходів, і може застосовуватися судом за власною ініціативою (такі висновки сформовані у постановах Верховного Суду від 28.07.2023 у справі № 911/2797/22, від 17.09.2024 у справі № 927/997/23).
Частиною першою статті 141 ГПК України передбачено право суду, а не обов'язок вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення), а тому розгляд судом заяви про забезпечення позову без вирішення питання зустрічного позову не є порушенням наведених вимог законодавства та не свідчить про незаконність оскаржуваної ухвали місцевого суду, а відповідно і постанови апеляційного суду про залишення її без змін (зазначені висновки викладено Верховним Судом у постанові від 04.07.2024 у справі № 916/770/24).
Крім цього, зважаючи на положення частини четвертої статті 141 ГПК України, ухвалення рішення про забезпечення позову без одночасного вирішення судом питання про зустрічне забезпечення не позбавляє заявника права звернутися до суду із клопотанням про зустрічне забезпечення, що може бути подано після застосування судом заходів забезпечення позову (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 10.10.2019 у справі № 916/1572/19).
За таких обставин у випадку існування обґрунтованих ризиків настання для відповідача негативних наслідків від застосування судом забезпечувальних заходів, останній не буде позбавлений права ініціювати перед судом питання щодо застування зустрічного забезпечення.
Необхідно зважати також, що арешт має тимчасовий характер та скасовується (може бути скасований) в порядку, визначеному статтею 145 ГПК України. За клопотанням учасника справи суд також може допустити заміну одного заходу забезпечення позову іншим (частина перша статті 143 ГПК України).
Зазначене є додатковою гарантією прав відповідача, який за умови виникнення певних обставин та /або припинення дії обставин, що існували на момент забезпечення позову, вправі звернутися до суду та ініціювати питання про скасування чи заміну відповідного заходу забезпечення позову.
Зважаючи на всі критерії оцінки щодо застосовування заходів забезпечення позову, суд дійшов висновок, що заявлені позивачем заходи забезпечення позову відповідають положенням статей 136, 137 ГПК України, вжиття вказаних заходів забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуальної рівності сторін, оскільки мета забезпечення позову це негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання рішення, а також перешкоджання завдання шкоди заявнику.
Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову (частина шоста статті 140 ГПК України).
У силу вимог частини восьмої статті 140 ГПК України ухвалу про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржено. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Згідно з частинами першою, другою та четвертою статті 144 ГПК України ухвала господарського суду про забезпечення позову є виконавчим документом та має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом. Така ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження. Примірник ухвали про забезпечення позову негайно надсилається заявнику, всім особам, яких стосуються заходи забезпечення позову і яких суд може ідентифікувати, а також, залежно від виду вжитих заходів, направляється судом для негайного виконання державним та іншим органам для вжиття відповідних заходів. Особи, винні в невиконанні ухвали про забезпечення позову, несуть відповідальність, встановлену законом.
Скасування заходів забезпечення позову врегульовано статтею 145 ГПК України.
Керуючись статтями 136, 137, 140, 144, 234, 235 ГПК України, суд
Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРАФІК МЕНЕДЖМЕНТ ГРУП» про забезпечення позову задовольнити.
Вжити заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, які знаходяться на рахунках в банківських установах, та на усе нерухоме майно (в межах різниці між сумами ціни позову та арештованих грошових коштів), що належать Приватному акціонерному товариству «РІВНЕАВТОШЛЯХБУД», в межах ціни позову - 2 043 086,68 грн, до набрання рішенням суду у цій справі законної сили.
Стягувач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ТРАФІК МЕНЕДЖМЕНТ ГРУП» (79021, Львівська область, м. Львів, вул. Кульпарківська, 93, ідентифікаційний код 39612538).
Боржник: Приватне акціонерне товариство «РІВНЕАВТОШЛЯХБУД» (33024, Рівненська область, м. Рівне, вул. Соборна, 446, ідентифікаційний код 31435931).
Ухвала про забезпечення позову є виконавчим документом та виконується негайно в порядку, встановленому для виконання судових рішень.
Ухвала може бути пред'явлена до виконання протягом трьох років з дня її постановлення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена в порядку та строки, передбачені ст. 254- 257 ГПК України.
Інформацію у справі, що розглядається, можна отримати на сторінці суду на офіційному вебпорталі судової влади України в мережі Інтернет за вебадресою: http://rv.arbitr.gov.ua/sud5019/.
Ухвала підписана 11.03.2026.
Суддя О.Андрійчук