ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
17.02.2026Справа № 910/10926/24
За позовом Керівника Косівської окружної прокуратури Івано-Франківської області (Івано-Франківська область, місто Коcів) в інтересах держави
в особі: 1. Західного офісу Держаудитслужби (місто Львів);
2. Управління Західного офісу Держаудитслужби в Івано-Франківській області (місто Івано-Франківськ);
3. Верховинської селищної ради Верховинського району Івано-Франківської області (Івано-Франківська область, Верховинський район, селище Верховина)
до: 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Твій Газзбут" (місто Київ);
2. Комунального некомерційного підприємства "Верховинський центр первинної медико-санітарної допомоги" Верховинської селищної ради (Івано-Франківська область, Верховинський район, селище Верховина)
про визнання недійсним договору та стягнення 42 798,23 грн,
Суддя Ващенко Т.М.
Секретар судового засідання Ліпіна В.В.
Представники учасників судового процесу: згідно з протоколом судового засідання
Керівник Косівської окружної прокуратури Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Західного офісу Держаудитслужби, Управління Західного офісу Держаудитслужби в Івано-Франківській області, Верховинської селищної ради Верховинського району Івано-Франківської області звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Твій Газзбут" та Комунального некомерційного підприємства "Верховинський центр первинної медико-санітарної допомоги" Верховинської селищної ради, відповідно до прохальної частини якого пред'явлено позовні вимоги про:
- визнання недійсним договору від 27.07.2022 №60АВ200-98075-22 про постачання електричної енергії споживачу, укладеного між Комунальним некомерційним підприємством "Верховинський центр первинної медико-санітарної допомоги" Верховинської селищної ради та товариством з обмеженою відповідальністю "Твій Газзбут";
- стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Твій Газзбут" на користь Комунального некомерційного підприємства "Верховинський центр первинної медико-санітарної допомоги" Верховинської селищної ради (КНП "Верховинський ЦПМСД") 42 798,23 грн, а з Комунального некомерційного підприємства "Верховинський центр первинної медико-санітарної допомоги" Верховинської селищної ради (КНП "Верховинський ЦПМСД") одержані ним за рішенням суду 42 798,23 грн - стягнути в дохід держави в особі Верховинської селищної ради Верховинського району Івано-Франківської області.
Позовні вимоги обґрунтовані невідповідністю договору від 27.07.2022 №60АВ200-98075-22 про постачання електричної енергії споживачу, вимогам законодавства, та наявністю підстав для застосування наслідків недійсності правочину і стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Твій Газзбут" на користь Комунального некомерційного підприємства "Верховинський центр первинної медико-санітарної допомоги" Верховинської селищної ради (КНП "Верховинський ЦПМСД") коштів, сплачених за недійсним договором, які в подальшому слід стягнути з Комунального некомерційного підприємства "Верховинський центр первинної медико-санітарної допомоги" Верховинської селищної ради (КНП "Верховинський ЦПМСД") в дохід держави.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.09.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, її розгляд справи вирішено здійснювати у порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 10.10.2024.
09.10.2024 Товариством з обмеженою відповідальністю "Твій Газзбут" в системі "Електронний суд" сформовано та направлено до суду клопотання про продовження процесуального строку для подання відзиву на позовну заяву.
10.10.2024 відповідач-1 подав до суду клопотання про відкладення підготовчого засідання.
У підготовчому засіданні 10.10.2024 прокурор заперечував проти означених клопотань Товариства з обмеженою відповідальністю "Твій Газзбут".
10.10.2024 суд без виходу до нарадчої кімнати постановив ухвалу про оголошення перерви в підготовчому засідання до 29.10.2024.
Ухвалою від 14.10.2024 відмовлено в задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Твій Газзбут" від 09.10.2024 про продовження процесуального строку для подання відзиву.
25.10.2024 від відповідача-1 надійшли додаткові пояснення по справі.
29.10.2024 суд без виходу до нарадчої кімнати постановив ухвалу про оголошення перерви в підготовчому засіданні до 12.11.2024.
12.11.2024 суд без виходу до нарадчої кімнати постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 17.12.2024.
16.12.2024 від відповідача-1 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
17.12.2024 суд без виходу до нарадчої кімнати постановив ухвалу про оголошення перерви в судовому засіданні до 04.02.2025.
04.02.2025 суд без виходу до нарадчої кімнати постановив ухвалу про оголошення перерви в судовому засіданні до 25.03.2025.
24.03.2025 відповідачем-1 подано письмові пояснення по справі.
У судовому засіданні 25.03.2025 оголошувалась перерва до 20.05.2025.
09.05.2025 відповідачем-1 подано заяву про зупинення провадження у справі до закінчення перегляду в касаційному порядку справи №922/3456/23, в якій Верховним Судом будуть зроблені висновки щодо застосування положень ст. ст. 216, 228 ЦК України, що матимуть преюдиційне значення при розгляді даної справи.
Протокольною ухвалою від 20.05.2025 залишено без розгляду заяву відповідача-1 про зупинення провадження у справі з огляду на положення ч. 3 ст. 195 ГПК України, та оголошено перерву в судовому засіданні до 16.09.2025.
Ухвалою від 11.09.2025 у зв'язку з відрядженням судді Ващенко Т.М. судове засідання призначено на 16.10.2025.
У судовому засіданні 16.10.2025 оголошено перерву до 17.02.2026.
У судовому засіданні 17.02.2026 прокурор підтримав позовні вимоги. Представники відповідачів проти задоволення позову повністю заперечували. Представники позивачів у судове засідання не з'явились, та їх неявка не перешкоджає розгляду справи відповідно до ст. 202 ГПК України.
17.02.2026 суд проголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення та повідомив дату і час його проголошення.
17.02.2026 суд проголосив вступну та резолютивну частину рішення та повідомив, що повне рішення буде складено у строк, передбачений ч. 6 ст. 233 ГПК України.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення присутніх у судовому засіданні представників відповідачів та прокурора, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
Комунальним некомерційним підприємством "Верховинський центр первинної медико-санітарної допомоги" Верховинської селищної ради (КНП "Верховинський ЦПМСД", відповідач-2) було розміщено оголошення (переговорна процедура, UA-2022-07-27-003983-а) щодо предмету закупівлі "Електрична енергія", очікувана вартість предмета закупівлі 62000,00 грн (джерело фінансування закупівлі - державний бюджет України).
Згідно з протоколом щодо прийняття рішення уповноваженою особою № 74 від 27.07.2022 переможцем переговорної процедури (скорочена) UA-2022-07-27-003983-а) по предмету закупівлі "Електрична енергія" визначено Товариство з обмеженою відповідальністю "Твій Газзбут" (відповідач-1).
27.07.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Твій Газзбут" та Комунальним некомерційним підприємством "Верховинський центр первинної медико-санітарної допомоги" Верховинської селищної ради укладено договір №60АВ200-98075-22 про постачання електричної енергії споживачу (UA-2022-07-27-003983-а).
Згідно з інформацією КНП "Верховинський ЦПМСД" від 29.05.2024, фінансування по договору № 60АВ200-98075-22 від 27.07.2022 було проведено за кошти місцевого бюджету на суму 42 798 грн 23 коп.
Договір набирає чинності з моменту підписання, діє в частині постачання електричної енергії з 03.08.2022 року до 31.12.2022, а в частині виконання зобов'язань - до повного виконання Сторонами взятих на себе зобов'язань (п. 13.1 Договору).
Відповідно до підпункту 11 пункту 47 "Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України "Про публічні закупівлі", на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування", затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 № 1178 (далі - Особливості №1178), замовник приймає рішення про відмову учаснику процедури закупівлі в участі у відкритих торгах та зобов'язаний відхилити тендерну пропозицію учасника процедури закупівлі в разі, коли учасник процедури закупівлі або кінцевий бенефіціарний власник, член або учасник (акціонер) юридичної особи - учасника процедури закупівлі є особою, до якої застосовано санкцію у вигляді заборони на здійснення у неї публічних закупівель товарів, робіт і послуг згідно із Законом України "Про санкції".
У пункті 47 Особливостей № 1178 зазначено, що учасник процедури закупівлі підтверджує відсутність підстав, зазначених в цьому пункті (крім підпунктів 1 і 7, абзацу чотирнадцятого цього пункту), шляхом самостійного декларування відсутності таких підстав в електронній системі закупівель під час подання тендерної пропозиції.
Під час пропозиції в електронній системі закупівель підтверджено відсутність підстав, зазначених в підпункті 11 пункту 47 Особливостей №1178, а саме відповідно до інформації, оприлюдненої в електронній системі закупівель у розділі "Відповіді учасника" зазначено: "учасник процедури закупівлі або кінцевий бенефіціарний власник, член або учасник (акціонер) юридичної особи - учасника процедури закупівлі не є особою, до якої застосовано санкцію у вигляді заборони на здійснення у неї публічних закупівель товарів, робіт і послуг згідно із Законом України "Про санкції" - "Підтверджую".
Прокурор визнає в позовній заяві, що на момент укладення (підписання) договору №60АВ200-98075-22 про постачання електричної енергії споживачу від 27.07.2022 між ТОВ "Твій Газзбут" та КНП "Верховинський ЦПМСД" ради не діяли "Особливості здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України "Про публічні закупівлі", на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування", затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 № 1178, вже безпосередньо під час дії даного договору та виконання його умов постанова Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 № 1178 набула чинності, діяла, а тому договір № 60АВ200-98075-22 від 22.07.2022 про постачання електричної енергії споживачу необхідно було розірвати.
Тобто, договір від 27.07.2022 № 60АВ200-98075-22 про постачання електричної енергії споживачу, укладений між відповідачами, мав ознаки недійсності.
В обґрунтування заявлених вимог прокурор зазначає, що згідно з підпунктом 1 пункту 44 Особливостей № 1178 замовник відхиляє тендерну пропозицію у разі, коли учасник зазначив у тендерній пропозиції недостовірну інформацію, що є суттєвою для визначення результатів відкритих торгів, яку Замовником виявлено згідно з абзацом першим пункту 42 цих особливостей.
Відповідно до наявної інформації в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб та громадських формувань кінцевим бенефіціарним власником (контролером) ТОВ "Твій Газзбут" є ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 ). Тип бенефіціарного володіння: "Непрямий вирішальний вплив, відсоток частки статутного капіталу або відсоток права голосу: 100.
Указом Президента України від 24.06.2021 № 266/2021 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 18.06.2021 "Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)" введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 18.06.2021 "Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)".
Пунктом 2 рішення Ради національної безпеки і оборони України від 18.06.2021 "Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)" постановлено застосувати персональні спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції) до: фізичних осіб згідно з додатком 1; юридичних осіб згідно з додатком 2.
У додатку 1 до рішення Ради національної безпеки і оборони України від 18.06.2021 "Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)" передбачено застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкції) до фізичних осіб, зокрема до ОСОБА_1 ; ( ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України, уродженець с. Бересток Заліщицького району, Тернопільської області, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , НІН НОМЕР_1 ). Під № п/п 538 додатку 1 до рішення Ради національної безпеки і оборони України від 18 червня 2021 року "Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)") із визначенням видів обмежувального заходу (відповідно до Закону України "Про санкції"), міститься у відкритому доступі, зокрема:
- блокування активів - тимчасове обмеження права особи користуватися та розпоряджатися належним їй майном; обмеження торговельних операцій; обмеження, часткове чи повне припинення транзиту ресурсів, польотів та перевезень територією України (повне припинення); запобігання виведенню капіталів за межі України; зупинення виконання економічних та фінансових зобов'язань; анулювання або зупинення ліцензій та інших дозволів, одержання (наявність) яких є умовою для здійснення певного виду діяльності, зокрема, анулювання чи зупинення дії спеціальних дозволів на користування надрами; заборона участі у приватизації, оренді державного майна резидентами іноземної держави та особами, які прямо чи опосередковано контролюються резидентами іноземної держави або діють в їх інтересах; повна заборона заходження іноземних невійськових суден та військових кораблів до територіального моря України, її внутрішніх вод, портів; заборона видачі дозволів, ліцензій НБУ на здійснення інвестицій в іноземну державу, розміщення валютних цінностей на рахунках і вкладах на території іноземної держави; припинення видачі дозволів, ліцензій на ввезення в Україну з іноземної держави чи вивезення з України валютних цінностей та обмеження видачі готівки за платіжними картками, емітованими резидентами іноземної держави; заборона передання технологій, прав на об'єкти права інтелектуальної власності; позбавлення державних нагород України, інших форм відзначення; інші санкції, що відповідають принципам їх застосування, встановленим Законом України "Про санкції".
ТОВ "Твій Газзбут" відсутнє в переліку юридичних осіб, до яких застосовано спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкцій), проте прокурор звертає увагу, що винагородо одержувачем (кінцевим беніфеціаром) ТОВ "Твій Газзбут" є ОСОБА_1 , до якого рішенням Ради національної безпеки і оборони України від 18.06.2021 "Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)" застосовано персональні спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи.
Дія вказаного правового акту існувала та продовжувала існувати в період прийняття спірного рішення про визнання відповідача-1 переможцем відкритих торгів, укладення із ним договору про закупівлю та безпосередньо під час дії договору від 27.07.2022 № 60АВ200-98075-22 про постачання електричної енергії споживачу, що є ознакою здійснення останнім торгівельної діяльності та спрямована на результат отримання прибутку за рахунок бюджетних коштів.
Під час проведення переговорної процедури (скорочена) UA-2022-07-27-003983-а) по предмету закупівлі "Електрична енергія", учасником переговорної процедури (скорочена) - ТОВ "Твій Газзбут" інформації про те, що учасник процедури закупівлі або кінцевий бенефіціарний власник, член або учасник (акціонер) юридичної особи - учасника процедури закупівлі не є особою, до якої застосовано санкцію у вигляді заборони на здійснення у неї публічних закупівель товарів, робіт і послуг згідно із Законом України "Про санкції" не відображено.
Враховуючи наведене, прокурор стверджує, що учасником ТОВ "Твій Газзбут" умисно зазначено недостовірну інформацію, що є суттєвою для визначення результатів відкритих торгів, яку Замовник міг виявити за інформацією, що міститься у вільному публічному доступі.
Відповідно до п.31 ч.1 ст.1 Закону України "Про публічні закупівлі" тендерна документація - документація щодо умов проведення тендеру, що розробляється та затверджується замовником і оприлюднюється для вільного доступу в електронній системі закупівель.
Таким чином, за змістом п. 31 ч. 1 ст.1, абз. 1 ч. 3 ст. 22 Закону України "Про публічні закупівлі" саме замовник наділений повноваженнями щодо розроблення на основі вимог Закону тендерної документації, якою визначаються конкретні умови закупівлі та спосіб їх підтвердження.
З огляду на обов'язковість виконання указів Президента України, рішень Ради національної безпеки і оборони України, з урахуванням вимог чинного законодавства України, зокрема, ч. 3 ст. 106, ст. 107 Конституції України, п. 31 ч. 1 ст. 1, абз. 1 ч.3 ст. 22 Закону М 922, замовникам даної закупівлі необхідно було включити, але необґрунтовано не включено, до тендерної документації умову про відхилення тендерної пропозиції учасника процедури закупівлі в разі, коли учасник процедури закупівлі або кінцевий бенефіціармий власник є особою, до якої застосовано санкції.
Стаття 17 Закону України "Про публічні закупівлі" передбачає, що замовник приймає рішення про відмову учаснику в участі у процедурі закупівлі та зобов'язаний відхилити тендерну пропозицію учасника або відмовити в участі у переговорній процедурі закупівлі (крім випадків, зазначених у пунктах 2, 4, 5 ч. 2 статті 40 Закону) в разі, якщо учасник процедури закупівлі є особою, до якої застосовано санкцію у виді заборони на здійснення у неї публічних закупівель товарів, робіт і послуг згідно із Законом України "Про санкції".
Прокурор зазначає, що вибірковий підхід та надмірна формалізація вимог ст. 17 Закону України "Про публічні закупівлі" дозволяє підсанкційним фізичним особам нівелювати вищевказаними вимогами Закону та продовжувати отримувати дохід через підконтрольні їм юридичні особи. Вказане стає наслідком прямого порушення основних засад, визначених Законом України "Про санкції" та надає можливість уникнути виконання указу Президента України від 24.06.2021 № 266/2021 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 18.06.2021 "Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)".
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 31 Закону України "Про публічні закупівлі" замовник відхиляє тендерну пропозицію із зазначенням аргументації в електронній системі закупівель у разі, якщо учасник процедури закупівлі, зокрема, не відповідає встановленим абзацом першим частини третьої статті 22 цього Закону вимогам до учасника відповідно до законодавства.
Відповідно до ч. 2 ст. 31 даного Закону, інформація про відхилення тендерної пропозиції, у тому числі підстави такого відхилення (з посиланням на відповідні норми цього Закону та умови тендерної документації, яким така тендерна пропозиція та/або учасник не відповідають, із зазначенням, у чому саме полягає така невідповідність), протягом одного дня з дня ухвалення рішення оприлюднюється в електронній системі закупівель та автоматично надсилається учаснику/переможцю процедури закупівлі, тендерна пропозиція якого відхилена, через електронну систему закупівель.
З огляду на визначення в тендерних документаціях відповідної підстави для відхилення тендерних пропозиції учасників процедури закупівлі в разі, коли учасник процедури закупівлі або кінцевий бенефіціарний власник є особою, до якої застосовано санкції, а також враховуючи той факт, що інформація про застосування обмежувальних заходів (санкцій) до ОСОБА_1 , який є кінцевим бенефіціарним власником ТОВ "Твій Газзбут", існувала на момент розгляду тендерних пропозицій учасників та в силу ч. 3 ст.106 Конституції України є обов'язковою до виконання, замовник мав би відхилити тендерні пропозиції ТОВ "Твій Газзбут".
КНП "Верховинський центр первинної медико-санітарної допомоги" Верховинської селищної ради, навіть враховуючи відсутність "Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України "Про публічні закупівлі", на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування", протиправно не відхилено пропозицію учасника переговорної процедури (скорочена) ТОВ "Твій Газзбут", у пропозиції якого зазначено недостовірну інформацію, що є суттєвою для визначення результатів відкритих торгів, та кінцевий бенефіціарний власник якого є особою, до якої застосовано санкцію у вигляді обмеження торговельних операцій, а визначено його переможцем тендеру та у подальшому, не розірвано договір від 27.07.2022 №60АВ200-98075-22.
Крім того, постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2022 №187 "Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації" на цей час і до прийняття та набрання чинності Законом України щодо врегулювання відносин за участю осіб, пов'язаних з державою- агресором, на території України для резидентів України (в тому числі і відповідача), встановлено мораторій (заборону) на виконання, у тому числі в примусовому порядку, грошових та інших зобов'язань, кредиторами (стягувачами) за якими є особи, пов'язані з державою-агресором (російською федерацією), до числа яких належить також позивач в силу приписів підпункту 1 пункту 1 даної постанови.
Прокурор зазначає, що неправомірна поведінка ТОВ "Твій Газзбут", що мала місце на стадії проведення процедури закупівлі та прийняття рішення, оформленого протоколом, не може мати правомірного наслідку - укладення договору. Зазначене також підриває фінансово-економічні інтереси держави, оскільки введені в дію указами Президента України рішення РНБО України про запровадження персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкції) відносно окремих фізичних та юридичних осіб переслідують мету створення механізму невідкладного та ефективного реагування на наявні і потенційні загрози національним інтересам і безпеці України, включаючи збройний напад Російської Федерації, завдання майнових втрат та створення перешкод для сталого економічного розвитку, повноцінного здійснення громадянами України належних їм прав і свобод.
Згідно з ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання правочину недійсним.
Абзацами 1-3 ч. 2 ст. 20 ГК України встановлено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом.
За ч. ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1 ст. 203 цього Кодексу.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Зміст правочину не може суперечити, зокрема, інтересам держави і суспільства (ч. 1 ст. 203 ЦК України).
Згідно з ч. 3 ст. 228 ЦК України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.
За доводами прокурора, обізнаність ТОВ "Твій Газзбут" про застосування до кінцевого бенефіціарного власника товариства - ОСОБА_1 персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) свідчать про наявність у нього умислу, спрямованого на порушення публічного порядку. Не зазначення учасником закупівлі ТОВ "Твій Газзбут" про те, що учасник процедури закупівлі або кінцевий бенефіціарний власник, член або учасник (акціонер) юридичної особи - учасника процедури закупівлі є особою, до якої застосовано санкцію у вигляді заборони на здійснення у неї публічних закупівель товарів, робіт і послуг згідно із Законом України "Про санкції", свідчить про наявність умислу та усвідомлення протиправності укладеного договору про постачання електричної енергії від 27.07.2022 між КНП "Верховинський ЦПМСД" та ТОВ "Твій Газзбут".
Відповідно до актів приймання-передачі електроенергії №№ ТГ382065333, ТГ382083744, ТГ38210032, ТГ382121249, ТГ382121249/97, ТГ382123400 за Договором КНП "Верховинський ЦПМСД" сплачено ТОВ "Твій Газзбут" за електроенергію кошти в сумі 42798,23 грн.
Прокурор вказує, що враховуючи наявність умислу лише у "Твій Газзбут", як сторони оспорюваного договору, одержані ним кошти за цим правочином у розмірі 42798,23 грн повинні бути повернуті іншій стороні договору - КНП "Верховинський центр первинної медико-санітарної допомоги" Верховинської селищної ради, а отримані останнім за рішенням суду кошти - стягнуті в дохід місцевого бюджету - Верховинської селищної ради Верховинського району Івано-Франківської області.
Відповідно до частин 1-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України ) судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно зі статтями 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Частиною 4 статті 75 ГПК України встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статей 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно зі статтями 78, 79 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Як унормовано частиною 3 статті 4 ГПК України, до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Приписами частин 3, 4, 5 статті 53 ГПК України встановлено, зокрема, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
За змістом частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Законом України "Про прокуратуру" визначено правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України. Зокрема, за змістом статті 1 зазначеного Закону Прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.
Статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина 1).
Згідно з частиною 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті. Не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов'язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об'єднань. Представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України та Національного банку України може здійснюватися прокурором Генеральної прокуратури України або регіональної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції.
Частиною 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень. Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб'єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.
Аналіз положень частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави для висновку, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:
- якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;
- у разі відсутності такого органу.
Перший випадок передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак, підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно різняться.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно.
Нездійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
Здійснення захисту неналежним чином має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, яка проте є неналежною.
Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.
При цьому прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.
Аналогічна правова позиція з даного питання викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 05.12.2018 у справі № 923/129/17, від 25.04.2018 у справі №806/1000/17 та від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17, від 02.10.2018 у справі № 4/166"б", від 23.10.2018 у справі №906/240/18, від 01.11.2018 у справі №910/18770/17, від 05.11.2018 у справі №910/4345/18, від 30.01.2019 року у справі №47/66-08, у справі № 923/35/19 від 31.10.2019, у справі № 925/383/18 від 23.07.2020.
Конституційний Суд України у рішенні №3-рп/99 від 08.04.1999 у справі про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді визначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорони землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.
Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (частина 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).
Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у статті 131-1 Конституції України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру".
Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного суб'єкта владних повноважень про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від суб'єкта владних повноважень, що свідчать про наявність підстав для такого представництва. Доведення цих підстав здійснюється відповідно до вимог статей 74, 76, 77, 79 ГПК України шляхом подання належних, допустимих та достатніх доказів.
Зокрема, звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.
Розумність строку звернення визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як значущість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Аналогічна правова позиція з даного питання викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.
Частина четверта статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб'єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.
Згідно зі ст. 7 Закону України "Про публічні закупівлі" уповноважений орган здійснює регулювання та реалізує державну політику у сфері закупівель у межах повноважень, визначених цим Законом. Рахункова палата, Антимонопольний комітет України, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, здійснюють контроль у сфері публічних закупівель у межах своїх повноважень, визначених Конституцією та законами України.
Моніторинг процедури закупівлі здійснюють центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, та його міжрегіональні територіальні органи (далі - органи державного фінансового контролю). Моніторинг процедури закупівлі здійснюється протягом проведення процедури закупівлі, укладення договору про закупівлю та його дії (ч. 1 ст. 8 Закону України "Про публічні закупівлі").
Згідно з частиною 1 статті 1 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" здійснення державного фінансового контролю забезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю (далі - орган державного фінансового контролю).
Головними завданнями органу державного фінансового контролю є, зокрема, здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, ефективним використанням коштів, дотриманням законодавства про закупівлі (ч. 1 ст. 2 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні").
Згідно з частиною 1 статті 10 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" органу державного фінансового контролю надається право, зокрема:
8) порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства, у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства;
10) звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.
Відповідно до п. 1 Положення про Державну аудиторську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.02.2016 № 43, Державна аудиторська служба України (Держаудитслужба) є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю.
Основними завданнями Держаудитслужби є реалізація державної політики у сфері державного фінансового контролю; здійснення державного фінансового контролю, спрямованого на оцінку ефективного, законного, цільового, результативного використання та збереження державних фінансових ресурсів, досягнення економії бюджетних коштів (пп. 1, 3 п. 3 зазначеного Положення).
Згідно з пп. 20 п. 6 зазначеного Положення Держаудитслужба для виконання покладених на неї завдань має право порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених з порушеннями законодавства, у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства.
Відповідно до п. 7 зазначеного Положення Держаудитслужба здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку міжрегіональні територіальні органи.
Реалізацію повноважень Державної аудиторської служби України на території Івано-Франківської області здійснює Західний офіс Держаудислужби.
Верховний Суд у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 906/296/18, від 20.02.2019 у справі № 912/894/18, від 10.04.2019 у справі № 909/569/18, від 15.05.2019 у справі № 911/1497/18, від 21.05.2019 у справі № 912/895/18, від 29.05.2019 у справі № 909/545/18, від 20.11.2019 у справі № 912/2887/18, від 29.07.2020 у справі № 924/316/18, від 30.07.2020 у справі № 904/5598/18, від 01.09.2020 у справі № 911/1534/19, від 06.10.2020 у справі № 905/121/19 неодноразово вказував, що Державна аудиторська служба України як центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, наділена повноваженнями на звернення до господарського суду з позовами про визнання недійсними рішень тендерного комітету, договорів про закупівлю робіт за державні кошти.
Отже, органом, уповноваженим державою на захист її інтересів у спірних правовідносинах, є Західний офіс Держаудитслужби в особі Управління Західного офісу Держаудитслужби в Івано-Франківській області.
Косівська окружна прокуратура відповідно до статті 23 Закону України "Про прокуратуру", листом №09.54/1-47-304вих-24 від 05.06.2024 проінформувала Управління Західного офісу Держаудитслужби в Івано-Франківській області про виявлення факту укладення суб'єктом господарювання договору на постачання послуг з юридичною особою, кінцевим беніфеціаром (власником) якої є підсанкційна особа.
Також, витребувано відомості чи вживались або будуть вживатися в межах повноважень Управлінням Західного офісу Держаудитслужби в Івано-Франківській області заходи, та якщо будуть вживатись, які саме заходи стосовно визнання недійсним указаного договору як такого, що суперечить інтересам держави з умислу однієї сторони (товариства), застосування наслідків такої недійсності правочину згідно ст. 228 ЦК України.
Листом від 10.06.2024 № 130913-17/1186-2024 Управління Західного офісу Держаудитслужби в Івано-Франківській області повідомило окружну прокуратуру про те, що завершених заходів державного фінансового контролю, у ході яких досліджувалась законність проведення КНП "Верховинський центр ПМСД" закупівлі предмету "Електрична енергія" (ID: UA-2022-07-27-003983-a), Управлінням не проводилось, фактів порушень законодавства у сфері закупівель, у визначеному законом порядку, не задокументовано, відповідно заходів на їх усунення не вживалося, позовів про визнання договору на постачання електричної енергії споживачу від 27.07.2022 № 60АВ200-98075-22 недійсними та стягнення отриманих коштів за цим договором в дохід держави до суду, з огляду на відсутність для цього підстав, не заявлялося.
Управління не вбачає підстав, визначених пунктом 4 Порядку проведення перевірок закупівель Державною аудиторською службою, її міжрегіональними територіальними органами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2013 № 631, для проведення перевірки закупівель з питань вказаних у зверненні.
Також, Косівська окружна прокуратура листом № 09.54/1-47-305вих-24 від 05.06.2024 повідомила Верховинську селищну раду Верховинського району Івано-Франківської області про факт укладення суб'єктом господарювання договору на постачання послуг з юридичною особою, кінцевим беніфеціаром (власником) якої є підсанкційна особа. Одночасно, витребувано відомості чи вживались або будуть вживатися в межах повноважень Верховинською селищною радою заходи, та якщо будуть вживатись, які саме заходи стосовно визнання недійсним договору №60АВ200-98075-22 від 27.07.2022 на постачання електричної енергії, як такого, що суперечить інтересам держави з умислу однієї сторони (товариства), застосування наслідків такої недійсності правочину згідно ст. 228 ЦК України.
У відповідь Верховинська селищну рада листом від 12.06.2024 №1788/04-36/10 повідомила Косівську окружну прокуратуру, що згідно ст.17 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами та організаціями, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, будуються на засадах їх підпорядкованості, підзвітності та підконтрольності органам місцевого самоврядування.
Верховинська селищна рада затверджує фінансовий план підприємства, а керівник підприємства несе відповідальність за формування та виконання фінансового плану і плану розвитку підприємства, самостійно вирішує питання діяльності підприємства за винятком тих, що віднесені законодавством та цим статутом до компетенції Засновника.
Також, Верховинська селищна рада в листі вказала, що процедура укладення Договору №60АВ200-98075-22 від 27.07.2022 року та здійснення фінансових операцій, щодо умов його виконання не контролюється безпосередньо засновником, а тому жодних правових дій, щодо визнання такого договору недійсним з боку Верховинської селищної ради не вчинялося.
Відтак прокурор зазначає, що попри виявлені порушення вимог законодавства про державні закупівлі, органом, уповноваженим на здійснення відповідних функцій держави у спірних правовідносинах - Верховинською селищною радою Верховинського району не вжито жодних заходів, спрямованих на їх усунення.
Косівська окружна прокуратура листом №09.54/1-47-323вих-24 від 14.06.2024 проінформувала Західний офіс Держаудитслужби про виявлення факту укладення суб'єктом господарювання договору на постачання послуг з юридичною особою, кінцевим беніфеціаром (власником) якої є підсанкційна особа. Також, витребувано відомості чи вживались або будуть вживатися в межах повноважень Західним офісом Держаудитслужби заходи, та якщо будуть вживатись, які саме заходи стосовно визнання недійсним указаного договору як такого, що суперечить інтересам держави з умислу однієї сторони (товариства), застосування наслідків такої недійсності правочину згідно ст. 228 ЦК України.
Відповіді від Західного офісу Держаудитслужби до Косівської окружної прокуратури не надходило.
Як вказує прокурор, неналежне виконання своїх обов'язків Західним офісом Держаудистлужби та його структурним підрозділом (Управлінням Західного офісу Держаудитслужби в Івано-Франківській області), полягає не винятково у не пред'явленні вказаної позовної заяви до суду, а в першу чергу у відсутності взагалі будь-якої реакції на повідомлення окружної прокуратури про наявність порушення інтересів держави, у нездійсненні перевірки наведених у ньому обставин, не здійсненні жодних заходів державного фінансового контролю у закупівлях, торги у яких були спотворено, при наявності повноважень і можливості їх здійснення самостійно, або ж ініціювати їх проведення перед вищестоящим органом.
Маючи відповідні можливості для здійснення заходів контролю, уповноважений орган надані йому повноваження не використав, що в даному випадку, свідчить про "не здійснення захисту", а також усвідомлену пасивну поведінку уповноваженого суб'єкта владних повноважень, що і дало підстави для звернення з позовом окружній прокуратурі в інтересах держави в особі Західного офісу Держаудитслужби в особі Управління Західного офісу Держаудитслужби в Івано-Франківській області.
Відтак суд встановив, що при зверненні з даним позовом до суду прокурором було дотримано вимоги статті 23 Закону України "Про прокуратуру", у зв'язку з невжиттям компетентним органом заходів, спрямованих на захист інтересів держави у спірних відносинах протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо про порушення інтересів держави.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Частиною 1 ст. 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається частиною 2 статті 16 ЦК України, до яких, зокрема, відноситься визнання правочину недійсним, відновлення становища, яке існувало до порушення. Аналогічні положення містить стаття 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України).
Відповідно до ст. 20 ЦК України, право на захист особа здійснює на свій розсуд.
Згідно з частиною 1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 Цивільного кодексу України, статтями 207, 208 ГК України.
Як передбачено частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Разом з тим, приписами частини третьої наведеної статті встановлено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Стаття 203 ЦК України визначає загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.
Частинами 1-5 статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч. 1); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2); волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3); правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (ч. 4); правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5).
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначити в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Правовими підставами даного позову прокурор визначив ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215, ч. 3 ст. 228 ЦК України та ч. 1 ст. 208 ГК України.
Частиною 3 статті 228 ЦК України встановлено, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.
Аналогічна за змістом норма містилась у ч. 1 ст. 208 ГК України.
У контексті підстав і предмету позову, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Звертаючись до суду з позовом необхідно визначити позовні вимоги таким чином, щоб у разі їх задоволення судом відбувся захист, визнання та поновлення його прав і охоронюваних законом інтересів.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Такі висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі №910/3907/18, від 09.02.2021 у справі №381/622/17, від 15.02.2023 у справі №910/18214/19.
Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави і територіальної громади визначає Закон України "Про публічні закупівлі".
Відповідно до пункту 25 частини першої статті 1 Закону України "Про публічні закупівлі" публічна закупівля - придбання замовником товарів, робіт і послуг у порядку, встановленому цим Законом.
Договір про закупівлю - це господарський договір, що укладається між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі та передбачає платне надання послуг, виконання робіт або придбання товару (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України "Про публічні закупівлі").
Прокурор у позовній заяві посилається на положення "Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України "Про публічні закупівлі", на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування", затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 № 1178 (Особливості №1178), проте сам же вказує, що на момент укладення (підписання) Договору Особливості №1178 не діяли, та вже безпосередньо під час дії даного Договору та виконання його умов постанова Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 № 1178 набула чинності, діяла, а тому Договір необхідно було розірвати.
Суд звертає увагу на те, що ознаки недійсності правочину встановлюються на момент його укладення, а внесення змін до законодавства, які є підставою для розірвання відповідного договору та припинення його виконання є відмінними від підстав для визнання правочину недійсним.
З огляду на предмет і підстави даного позову, суд звертається до правової позиції Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду, викладеної в постанові від 19.12.2025 у справі №922/3456/23:
"Щодо підстав для застосування до спірних відносин ч.3 ст.228 ЦК
61. Предметом спору у справі, яка переглядається, є вимоги прокурора про визнання недійсним рішення тендерного комітету СКП "Харківзеленбуд", оформленого протоколом від 13.11.2019 №338, та Договору як таких, що вчинені з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а також вимоги про застосування наслідків недійсності цього договору, шляхом стягнення з ПП "ЛСВ "Моноліт" на користь СКП "Харківзеленбуд" коштів, отриманих за результатами виконання договору про закупівлю товарів, у розмірі 2 370 000,00 грн, а з СКП "Харківзеленбуд"- в дохід державного бюджету (на підставі ч.3 ст.228 ЦК).
62. СКП "Харківзеленбуд" у касаційній скарзі стверджувало, що для суб'єктів господарювання, які порушили норми Закону "Про захист економічної конкуренції", зокрема, у разі вчинення антиконкурентних узгоджених дій, чинним законодавством передбачена відповідальність у вигляді штрафу (ст.52 Закону "Про захист економічної конкуренції") та певні обмеження щодо прийняття участі у процедурах закупівлі протягом наступних трьох років після притягнення до відповідальності за вчинення таких дій (п.4 ч.1 ст.17 Закону "Про публічні закупівлі"), а відтак, намагання прокурора додатково стягнути з ПП "ЛСВ Моноліт" кошти за фактично виконаним належним чином договором є покладенням на останнього надмірної відповідальності.
63. Отже ключовим питанням цієї справи є наявність підстав для застосування ч.3 ст.228 ЦК.
64. Згідно з цією нормою у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.
65. Аналогічна за змістом норма містилася у ч.1 ст.208 ГК (яка була чинною у період існування спірних відносин).
Щодо правової природи наслідків недійсності правочину, передбачених ч.3 ст. 228 ЦК
66. Стягнення всього отриманого за недійсним правочином у дохід держави є конфіскацією, яка за своєю правовою природою не є цивільно-правовим інститутом. У первісній редакції ЦК, який набув чинності 01.01.2004, такої норми не існувало. Однак Законом "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України" від 02.12.2010 ст.228 була доповнена ч.3, присвяченою недійсності правочинів, що не відповідають інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
67. Щодо конфіскаційного характеру санкцій, передбачених ч.3 ст.228 ЦК неодноразово висловлювався ще Верховний Суд України, а після 2017 року - і Верховний Суд (постанови від 20.06.2018 у справі №802/470/17-а, від 16.10.2019 у справі №2а-1670/8497/11, від 25.07.2023 у справі №160/14095/21 від 13.11.2024 у справі №911/934/23).
68. Наслідки, передбачені реченнями 2-3 ч.3 ст.228 ЦК, не спрямовані на поновлення майнової сфери постраждалого учасника цивільно-правових правовідносин. Передбачені законом санкції мають за мету покарати осіб, які вчинили заборонений законодавством правочин. Це єдина норма ЦК, яка містить каральні заходи (санкції).
69. За загальним правилом правовим наслідком недійсності правочинів є повернення сторін в стан, що передував укладенню правочину (абз.2 ч.1 ст.216 ЦК). Такий правовий наслідок спрямований на те, аби нівелювати все, що відбулося і зробити його юридично незначущим.
70. Супроводжувальним правовим наслідком недійсності правочину є можливість відшкодування винною стороною правочину збитків та моральної шкоди, завданої другій стороні правочину. Такий правовий наслідок спрямований на те, аби досягти компенсації понесених такою стороною втрат, тобто є проявом дії компенсаційних засад цивільного права.
71. Оскільки відшкодування збитків та моральної шкоди є видом цивільно- правової відповідальності, їх стягнення відбувається на користь приватної особи, в її інтересах і саме задля неї.
72. У ч.3 ст.228 ЦК передбачаються зовсім інші правові наслідки:
- які спрямовані не на позначене вище, а на реакцію з боку держави на правопорушення сторони/сторін правочину;
- ініціатором цих правових наслідків є держава, а не сторона правочину;
- ці правові наслідки встановлені в публічних інтересах (як їх розуміє держава), а не в приватноправових;
- наслідки полягають не у відновленні становища, що існувало до вчинення правочину, а на вилучення майна;
- ці правові наслідки не можна розцінювати як відшкодування збитків.
73. Такі правові наслідки не можна віднести до компенсаційних, адже вони є сутнісно іншими і являють собою різновид конфіскації майна державою.
Щодо відповідності приписів ч.3 ст.228 ЦК критеріям ЄСПЛ щодо сумісності втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями ст.1 Першого протоколу до Конвенції
74. Вирішуючи питання щодо застосування ч.3 ст.228 ЦК суд має враховувати що санкції, передбачені ч.3 ст.228 ЦК, ч.1 ст.208 ГК є не компенсаційними, а конфіскаційними санкціями, які передбачають стягнення усього отриманого за правочином на користь держави. Ці санкції спрямовані не на відновлення правового стану, який існував до порушення, а на покарання осіб, які порушили законодавчу заборону вчиняти правочин, який не відповідає інтересам держави і суспільства.
75. Конфіскація без вироку суду (Non-Conviction Based Confiscation - NCBC) розглядається ЄСПЛ як втручання у право власності, захищене ст.1 Першого протоколу до Конвенції.
76. Застосування наслідків, передбачених ч.3 ст.228 ЦК є втручанням держави у право власності приватних осіб. Тому підлягає застосуванню ст.1 Першого протоколу до Конвенції. Відповідно до зазначеної статті кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів
77. Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями ст.1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:
- втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними;
- якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів;
- втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення ст.1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення".
"89. Найбільш релевантною до справи, що переглядається, є справа "Kurban v. Turkey" (рішення від 24.11.2020, заява №75414/10). Заявник ( ОСОБА_3 ) разом з партнером уклали державний закупівельний контракт на виконання будівельних робіт і внесли відповідний завдаток (гарантію). Згодом органи влади виявили, що на момент участі в тендері проти заявника вже було порушено кримінальне провадження (пред'явлено обвинувачення) щодо маніпулювання попередніми державними закупівлями. На цій підставі національні органи скасували чинний контракт із заявником та конфіскували його завдаток. Заявник оскаржував конфіскацію завдатку як непропорційне втручання у право власності. ЄСПЛ визнав розірвання конфіскацію завдатку втручанням у право власності (ст.1 Першого протоколу), яке мало легітимну мету - захист публічних фінансів, запобігання змовам та забезпечення чесної конкуренції у сфері державних закупівель. Незважаючи на легітимну мету, Суд встановив порушення через непропорційність застосованого заходу. Національне законодавство вимагало виключення особи з тендеру, якщо їй пред'явлено обвинувачення (превентивний захід, спрямований на запобігання подальшим порушенням). Обвинувачення було зареєстровано ще до укладення контракту, але заявник не знав про це. Крім того, органи влади з великою затримкою повідомили про це тендерний орган і фактично самі дозволили заявнику укласти контракт. Скасувавши контракт і конфіскувавши завдаток після укладення та часткового виконання угоди, держава переклала на заявника фінансовий тягар власної адміністративної недбалості (несвоєчасного виконання своїх обов'язків з перевірки). Втручання було визнане надмірним, оскільки держава не змогла забезпечити належне виконання своїх обов'язків на ранньому етапі процедури. Суд також вважав, що навіть якщо розірвання договору було необхідним і неминучим, принцип справедливого балансу вимагав би принаймні застосування менш суворого заходу, що полегшив би фінансове навантаження на заявника, такого як повернення його гарантії та відшкодування частини або всіх його витрат.
90. ЄСПЛ вказав, що в конкретних обставинах цієї справи заявник мав принаймні законні очікування щодо можливості покладатися на договір і виконати його, а також очікувати повернення своєї гарантії, і це може розглядатися, для цілей ст.1 Першого протоколу, як пов'язане з майновими правами, наданими заявнику за договором.
91. Враховуючи викладені вище висновки ЄСПЛ щодо конфіскації без вироку суду Об'єднана палата вважає, що у справі, яка переглядається, при застосуванні конфіскаційної санкції, передбаченої ч. 3 ст.228 ЦК, не було дотримано принципу пропорційності як щодо винного учасника правочину, так і щодо того учасника, який діяв добросовісно, виходячи з такого.
А. Щодо винної особи
92. У наведених вище справах ЄСПЛ неодноразово звертав увагу на те, що для дотримання принципу пропорційності цивільна конфіскація має стосуватися майна, яке було отримане від злочинної діяльності, незаконного збагачення, майна, джерела походження якого сторона не могла пояснити, або майна, яке безпосередньо використовувалося при здійсненні злочинної діяльності. ЄСПЛ також визнав небезпечною тенденцію поширення конфіскації без вироку суду на випадки звичайних адміністративних порушень.
93. Верховний Суд у постанові від 20.03.2019 у справі №922/1391/18 вказав, що здійснивши правовий аналіз ч.3 ст.228 ЦК можна дійти висновку, що ознаками недійсного господарського договору, що суперечить інтересам держави і суспільства, є спрямованість цього правочину на порушення правового господарського порядку та наявність умислу (наміру) його сторін, які усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору. Метою такого правочину є його кінцевий результат, якого бажають досягти сторони. Мета завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.
94. Отже, для застосування приписів ч.3 ст.228 ЦК прокурор у цій справі мав довести, що сам правочин (придбання світильників комунальним підприємством) за своєю суттю є протиправним, спрямованим на порушення інтересів держави та суспільства. Втім, прокурор цього не доводив, стверджував про порушення правил конкуренції, які мали місце під час проведення закупівлі.
95. Антиконкурентна поведінка спрямована на спотворення конкуренції між учасниками торгів, але не завжди має за мету завдати шкоди державі чи підривати її інтереси. Тому така поведінка сама по собі не трансформує правочин у такий, що суперечить інтересам держави та суспільства у значенні ч.3 ст.228 ЦК.
96. Прокурор не доводив, що внаслідок укладення правочину держава понесла майнову шкоду, переплатила кошти або отримала товар/роботу неналежної якості. За цих умов відсутній причинно-наслідковий зв'язок між порушенням конкуренції та погіршенню майнового становища держави, що виключає можливість кваліфікації правочину як такого, що вчинений з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.
97. У справі "Kurban v. Turkey" (рішення від 24.11.2020, заява №75414/10) ЄСПЛ звернув увагу на норми Директиви Європейського Союзу 2014/24/ЄС яка встановлює загальні правила, що застосовуються до укладення державних контрактів на закупівлю. Директива містить правила щодо обов'язкових та факультативних підстав для виключення економічного оператора з участі у процедурі закупівлі. В Директиві вказано, що державні контракти не повинні укладатися з економічними операторами, які брали участь у злочинній організації або були визнані винними у корупції, шахрайстві на шкоду фінансовим інтересам Союзу, терористичних злочинах, відмиванні грошей або фінансуванні тероризму (п.100 преамбули). Замовникам слід надати можливість виключати економічних операторів, які виявилися ненадійними, наприклад, через серйозні порушення, такі як порушення правил конкуренції (п.101 преамбули). Отже, порушення правил конкуренції віднесено Директивою до факультативних підстав виключення економічного оператора (на розсуд замовника закупівлі).
98. Також у цій справі ЄСПЛ вказав, що конфіскація без вироку суду (втрата завдатку, права виконувати договір та отримати оплату за вже виконані роботи, тобто права на покриття вже понесених витрат) є непропорційною у разі визнання недійсним договору, навіть укладеного з порушенням тендерної процедури (особою, яка не мала права брати участь у публічних закупівлях).
99. ЄСПЛ вказав, що навіть якщо розірвання договору було необхідним і неминучим, принцип справедливого балансу вимагав би принаймні застосування менш суворого заходу, що полегшив би фінансове навантаження на заявника, такого як повернення його гарантії та відшкодування частини або всіх його витрат.
100. Об'єднана палата вважає, що враховуючи конфіскаційний характер санкції, передбаченої ч.3 ст.228 ЦК, який суд не може змінити, як і зменшити розмір, ця стаття може застосовуватися у виключних випадках порушення інтересів держави та суспільства, які, зокрема, можуть мати місце при вчинені особою кримінального злочину (тобто, за наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили), або дій, якими державі та суспільству завдані значні збитки, а винна особа відповідно незаконно, безпідставно збагатилася (на суму, співставну із вартістю того, що стягується на користь держави, для дотримання принципу пропорційності втручання). Ця норма не може бути застосована у випадку порушення суб'єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема законодавства про захист конкуренції.
101. Об'єднана палата звертає увагу на невідповідність норми ч.3 ст.228 ЦК загальним засадам цивільного законодавства, її каральний характер, притаманний нормам саме публічного, а не приватного права, а також на суттєві логічні невідповідності приписів частин 1, 2 ст.228 ЦК, які встановлюють що нікчемним є правочин який суперечить публічному порядку, але як наслідок передбачають більш м'які наслідки - двосторонню реституцію та ч.3 цієї статті, яка щодо оспорюваного правочину (який порівняно з нікчемним є не очевидно недійсним і відтак має меншу суспільну небезпеку) встановлює у якості наслідків набагато жорсткішу санкцію - стягнення з винної сторони (сторін) майна на користь держави".
"103. Отже, колегія суддів у справі №911/934/23 дійшла висновку про відсутність підстав для застосування ч.3 ст.228 ЦК як норми внутрішнього законодавства, що за своїм змістом створює підстави для непропорційного втручання держави в право власності приватних осіб, що суперечить приписам Першого протоколу до Конвенції. Такий висновок є загальним, базується на недоліках самої законодавчої норми (тобто він має застосовуватися незалежно від обставин конкретної справи).
104. Тим не менше, Об'єднана палата звертає увагу, що, незважаючи на тривалу публічну критику, ч.3 ст.228 ЦК так і не була виключена з ЦК, хоча її аналог у ГК (ст.208) втратив чинність у зв'язку з втратою чинності цим Кодексом в цілому у 2025 році. Крім того, питання щодо існування цієї норми наразі знаходиться на вирішенні законодавця (проєкт рекодифікації ЦК) - за таких умов втручання суду у вирішення цього питання не може вважатися доцільним.
105. Враховуючи викладене, Об'єднана палата уточнює висновки, що містяться у постановах від 13.11.2024 у справі №911/934/23, від 17.10.2024 у справі №914/1507/23, а також інших постановах колегій суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду щодо застосування ч.3 ст.228 ЦК, таким чином:
При визначенні підстав для застосування ч.3 ст.228 ЦК, яка містить санкцію конфіскаційного характеру, не властиву нормам цивільного законодавства, і яка несе в собі високі ризики втручання держави в право власності приватних осіб, суд має враховувати критерії, визначені ЄСПЛ, щодо пропорційності покарання (конфіскації без вироку суду) та можливості обрання менш обтяжливого заходу для винної сторони правочину (двосторонньої реституції, стягнення збитків, штрафу тощо).
Ця стаття може застосовуватися у виключних випадках порушення інтересів держави та суспільства, які, зокрема, можуть мати місце при вчинені особою кримінального злочину (тобто, за наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили), або дій, якими державі та суспільству завдані значні збитки, а винна особа відповідно незаконно, безпідставно збагатилася (на суму, співставну із вартістю того, що стягується на користь держави, для дотримання принципу пропорційності втручання). Ця норма не може бути застосована у випадку порушення суб'єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема законодавства про захист конкуренції.
Б. Щодо добросовісної сторони правочину
106. ЄСПЛ звертає увагу на важливість дотримання принципу пропорційності втручання і щодо добросовісного власника майна (у нашому випадку - добросовсної сторони правочину, СКП "Харківзеленбуд").
107. На перший погляд, приписи ч.3 ст.228 ЦК свідчать про те, що втручання у право володіння майном добросовісного учасника правочину не відбувається, невинна особа не має зазнавати збитків через недійсний правочин, адже сторона має отримати від порушника назад своє майно, а з неї стягується в дохід держави лише те, що вона отримала від порушника.
108. Втім, Об'єднана палата вважає, що за умови застосування відповідних приписів ч.3 ст.228 ЦК, відбувається непропорційне втручання в право власності й добросовісного учасника.
109. По-перше, добросовісна сторона все одно втрачає очікуваний результат угоди. Вона витратила час, ресурси, можливо зазнала упущеної вигоди і зрештою залишиться ні з чим (лише зі своїм початковим майном/грошима). Якщо правочин був вигідним для неї, позбавлення майна чи прибутку може відчуватися як покарання, хоча умислу з її боку не було.
110. По-друге, конфіскація майна добросовісної сторони (того, що вона отримала від іншого учасника) означає, що держава вилучає майно у особи, яка не вчинила свідомого порушення. Такий крок потребує дуже переконливого обґрунтування публічним інтересом. ЄСПЛ у подібних справах перевіряє, чи не було можливості обмежитися менш суворими заходами щодо невинної особи (справа "Air Canada v. the United Kingdom").
111. Як у справі, що переглядається, так і у справі, від висновків у якій просять відступити, прокурор вочевидь для дотримання принципу пропорційності просив стягнути з добросовісної сторони не майно, отримане за правочином, а кошти, після того як вони будуть стягнуті з винної сторони (у цій справі - з ПП "ЛСВ "Моноліт" на корить СКП "Харківзеленбуд").
112. СКП "Харківзеленбуд" неодноразово стверджувало, що воно несе негативні наслідки від ухвалених судових рішень, оскільки грошові кошти не є речами з індивідуально визначеними ознаками, відтак, неможливо розрізнити власні кошти підприємства і кошти, стягнуті з винної сторони. Скаржник звертав увагу на неодноразове намагання виконати примусово відповідне рішення суду незалежно від того, чи отримані кошти з винної сторони на рахунок комунального підприємства. Отже, ухвалені судами у цій справі рішення означають не лише застосування ч.3 ст.228 ЦК всупереч її прямим приписам (Об'єднана палата погоджується з доводами скаржника, що при правильному застосуванні цієї норми з нього мали би бути стягнуті товари, отримані за правочином, тобто світильники, а не кошти), але й перекладення тягаря відповідальності на невинну сторону - стягнення з комунального підприємства грошових коштів без отримання ним коштів від винної сторони.
113. Більше того, прокурор стверджує про те, що завдяки порушенням законодавства про захист конкуренції постраждали інтереси держави. Враховуючи, що закупівлю товарів проводило комунальне підприємство за гроші територіальної громади, а не держави, то при спотворенні результатів торгів постраждалою є територіальна громада міста Харкова. Між тим, прокурор у позові просив стягнути кошти в дохід держави (до державного бюджету), а не бюджету міста Харкова (тобто територіальної громади, яка на думку прокурора постраждала від спотворення результату закупівель за комунальні кошти), що суперечить здоровому глузду і у сукупності з негативними майновими наслідками для комунального підприємства є очевидно непропорційним втручанням в право власності територіальної громади міста Харкова".
З огляду на положення частини четвертої статті 236 ГПК України суд враховує наведені вище висновки Верховного Суду у справі №922/3456/23, оскільки правовідносини у справах є подібними щодо застосування частини третьої статті 228 ЦК України у спірних правовідносинах з огляду на предмет та правові підстави позову (визнання недійсним договору, укладеного за результатами проведених публічних закупівель, стягнення коштів на підставі частини третьої статті 228 ЦК України).
За висновком суду, прокурор у даній справі не довів, що оспорюваний правочин за своєю суттю є протиправним, спрямованим на порушення інтересів держави та суспільства. Не будь-які порушення актів цивільного законодавства, вчинені під час укладення договору, мають своїм наслідком невідповідність правочину інтересам держави і суспільства. Для визнання недійсним правочину на підставі частини першої статті 203, частини першої статті 215, частини третьої статті 228 ЦК України має бути доведено, що зміст правочину та мета його вчинення завідомо суперечать інтересам держави і суспільства.
З огляду на наведене, підстави для визнання оспорюваного правочину недійсним та застосування наслідків недійсного правочину відсутні, а тому суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Згідно з позицією Європейського суду з прав людини, процедурні гарантії, закріплені в ст. 6 Конвенції, гарантують кожному право подання скарги щодо його прав та обов'язків цивільного характеру до суду чи органу правосуддя. Таким чином втілюється право на звернення до суду, одним із аспектів якого є право доступу, тобто право розпочати провадження у судах з цивільних питань. Кожен має право на подання до суду скарги, пов'язаної з його або її правами та обов'язками; на це право, що є одним з аспектів права на доступ до суду, може посилатися кожен, хто небезпідставно вважає, що втручання у реалізацію його або її прав є неправомірним (рішення у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), серія А №18, п. 28- 36).
Положеннями ст. 86 ГПК України унормовано, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову прокурора.
Інші доводи і твердження учасників справи судом відхилено як такі, що не спростовують встановлених судом обставин та не можуть вплинути на результат вирішення даного спору.
Судові витрати зі сплати судового збору відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на прокурора.
Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-80, 86, 129, 165, 219, 232, 233, 236-238, 240, 241 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -
В позові відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст. ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.
Повний текст рішення складено 11.03.2026.
Суддя Т.М. Ващенко