ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
12.03.2026Справа №910/14988/25
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро-Реконструкція»
до Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва»,
Громадської організації «Всеукраїнське об'єднання учасників бойових дій»
про солідарне стягнення заборгованості у розмірі 97 152,39 грн,
Суддя Зеленіна Н.І.
Без виклику представників сторін.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Євро-Реконструкція» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва», Громадської організації «Всеукраїнське об'єднання учасників бойових дій» про солідарне стягнення заборгованості за спожиті послуги з постачання теплової енергії у розмірі 67 793,63 грн, плати з абонентського обслуговування у розмірі 1 649,49 грн, інфляційну складову боргу в розмірі 22 336,84 грн, 3% річних у розмірі 5 372,43 грн.
Позов мотивовано тим, що КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва» є балансоутримувачем будинку та тримає приміщення на праві господарського відання, а договір оренди з Громадською організацією «Всеукраїнське об'єднання учасників бойових дій» не набрав чинності через відсутність підписаного сторонами акта приймання-передачі, тому саме КП зобов'язаний сплачувати за фактично надані послуги з централізованого опалення, оскільки Договором оренди не покладено на орендаря обов'язок укладати договори на комуналку, а борг у розмірі 97 152,39 грн утворився за період з 01.10.2019 по 31.03.2025.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.12.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у матеріалах справи документами.
Через систему "Електронний суд" 30.12.2025 від представника Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва» надійшов відзив, який мотивований тим, що договір оренди № 448/1 від 16.08.2019 є чинним, оскільки відбулася автоматична пролонгація на період воєнного стану, що підтверджується підписаним актом приймання-передачі від 16.08.2019, а Громадська організація «Всеукраїнське об'єднання учасників бойових дій» є користувачем приміщенням з 2019 року, що підтверджується актами виконаних робіт та рахунками-фактур за 2019- 2025 роки та, відповідно, належним відповідачем по справі.
Через систему "Електронний суд" 05.01.2026 від Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро-Реконструкція» надійшла відповідь на відзив, яка мотивована тим, що Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва» до подання позовної заяви не надавало документів, які підтверджують фактичну передачу приміщення в оренду (копія договору № 448/1, розпорядження № 648 та підписаний сторонами акт приймання-передачі), а надана в довідках інформація про користування Громадською організацією «Всеукраїнське об'єднання учасників бойових дій» не є достатнім доказом укладеної та чинної оренди.
Також позивач зазначив, що без підписаного акта приймання-передачі оренда не набрала чинності, приміщення залишилося у розпорядженні балансоутримувача, а тому Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва» є належним відповідачем.
Через систему "Електронний суд" 13.01.2026 від представника Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва» надійшли заперечення на відповідь на відзив мотивовані тим, що позивач суперечить власній позиції в позовній заяві, а також безпідставно ігнорує факт щорічного надання балансоутримувачем даних про орендаря за Договором № 31 про співпрацю, що робить інформацію про оренду доступною позивачу ще до подання позову. Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва» наполягає, що з моменту підписання договору оренди № 448/1 та акту приймання-передачі (16.08.2019) Громадська організація «Всеукраїнське об'єднання учасників бойових дій» є фактичним користувачем і споживачем послуги, а обов'язок сплачувати орендну плату та утримувати приміщення (пп. 4.2.3, 4.2.4 Договору оренди) лежить на орендарі, тому Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва» є неналежним відповідачем, а солідарне стягнення з нього необґрунтоване.
Через систему "Електронний суд" 19.01.2026 від Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро-Реконструкція» надійшли письмові пояснення, в яких зазначено, що факт надання Комунальним підприємством «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва» інформації про оренду Громадською організацією «Всеукраїнське об'єднання учасників бойових дій» в довідках за Договором про співпрацю не заперечується, але до подання позову комунальним підприємством не було надано документів, які б підтверджували фактичну передачу приміщення в оренду (копія Договору № 448/1, Розпорядження № 648 та підписаний сторонами акт приймання-передачі), а тому оренда не набрала чинності, і приміщення залишилося у розпорядженні балансоутримувача.
Також позивач стверджує, що без підписаного акта приймання-передачі громадська організація не є фактичним користувачем, та остання ніколи не зверталося щодо укладення договору на комунальні послуги, а тому комунальне підприємство є належним відповідачем.
Через систему "Електронний суд" 22.01.2026 від представника Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва» надійшли додаткові докази.
Через систему "Електронний суд" 23.01.2026 від Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро-Реконструкція» надійшли письмові пояснення.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,
Відповідно до положень Закону України "Про внесення змін до деяких Законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії" від 10.04.2014 № 1198-VII виконавцем послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води для об'єктів усіх форм власності є суб'єкт господарювання з постачання теплової енергії (теплопостачальна організація). Товариство з обмеженою відповідальністю "Євро-Реконструкція" є виконавцем послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води до будинку № 7 по вул. Харківське шосе у м. Києві.
01.06.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Євро-Реконструкція" (далі - позивач, виконавець) та Комунальним підприємством "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва" (далі - відповідач 1, балансоутримувач) було укладено договір про співпрацю виконавця послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води з балансоутримувачем та розмежування їх відповідальності № 31 (далі - договір), відповідно до п. 1.1 якого балансоутримувач зобов'язується забезпечити належні умови для передачі (транзиту) теплової енергії та гарячої води внутрішньобудинковими мережами, що знаходяться у його власності або на його балансі, при наданні виконавцем послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води споживачам цих послуг у будинках відповідно до додатку № 1 договору.
Відповідно до п.п. 4.1, 4.2 договору, зобов'язання сторін за цим договором виконуються сторонами на безоплатній основі. Інші зобов'язання сторін, що виконуються на оплатній основі, регулюються окремим(и) договором (договорами).
Згідно з п. 4.7 договору, розрахункові документи, на підтвердження фінансових зобов'язань, що визначені у п. 3.2.2, надаються виконавцем послуг на адресу Балансоутримувача щомісяця, до 8-го числа місяця, наступного за розрахунковим.
Сторона договору, що отримала розрахункові документи, має розглянути їх протягом 7-ми робочих днів, підписати, та/або надати мотивовану відмову у підписанні у письмовому вигляді із зазначенням причин відмови та умов для здійснення перерахунку (п.4.8 договору).
Згідно з п. 4.9 договору, якщо терміни розглядання розрахункового документу порушено, або відмова в його підписанні не містить причин та/або умов, визначених п. 4.7, розрахунковий документ вважається підписаним у редакції сторони договору, що його надіслала.
Оплата зобов'язань, які виникли за цим договором, має бути здійснена до 25 числа місяця, наступного за розрахунковим (п.4.10 договору).
16.08.2019 між Дніпровською районною в місті Києві державною адміністрацією (орендодавець), Комунальним підприємством "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва" (балансоутримувач) та Громадською організацією «Всеукраїнське об'єднання учасників бойових дій» (далі - відповідач 2, орендар) було укладено договір оренди № 448/1, за умовами якого орендодавець та балансоутримувач передають, а орендар приймає у строкове платне користування нежитлове приміщення загальною площею 81,90 кв. м, що розташоване за адресою: вул. Харківське шосе, 7, м. Київ.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору оренди №448/1 від 16.08.2019 балансоутримувач передав, а орендар прийняв у строкове платне користування зазначене нежитлове приміщення, що підтверджується актом приймання-передачі від 16.08.2019.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що з 1 жовтня 2019 року по березень 2025 року (включно) відповідачі неналежним чином виконали свої обов'язки по оплаті наданих послуг з централізованого опалення до нежитлового приміщення за адресою: м. Київ, вул. Харківське шосе, 7, загальною площею 81,90 кв. м. Таким чином, просить суд стягнути солідарно з Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва" та Громадської організації «Всеукраїнське об'єднання учасників бойових дій» заборгованість у розмірі 97 152,39 грн.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд зазначає наступне.
Внаслідок укладення договору про співпрацю виконавця послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води з балансоутримувачем та розмежування їх відповідальності №31 від 01.06.2015 між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов'язки.
Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.
Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).
За приписами ст. 275 Господарського кодексу України, за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається. Предметом договору енергопостачання є окремі види енергії з найменуванням, передбаченим у державних стандартах або технічних умовах.
Частинами 6, 7 ст. 276 Господарського кодексу України встановлено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється відповідно до умов договору. Договір може передбачати попередню оплату, планові платежі з наступним перерахунком або оплату, що проводиться за вартість прийнятих ресурсів.
Основні правові, економічні та організаційні засади діяльності на об'єктах сфери теплопостачання та регулювання відносин, пов'язаних з виробництвом, транспортуванням, постачанням та використанням теплової енергії з метою забезпечення енергетичної безпеки України, підвищення енергоефективності функціонування систем теплопостачання, створення і удосконалення ринку теплової енергії та захисту прав споживачів та працівників сфери теплопостачання, визначені Законом України "Про теплопостачання".
Відповідно до ст. 2 Закону України "Про теплопостачання" він регулює відносини, що виникають у зв'язку з виробництвом, транспортуванням, постачанням і використанням теплової енергії, державним наглядом за режимами споживання теплової енергії, безпечною експлуатацією теплоенергетичного обладнання та безпечним виконанням робіт на об'єктах у сфері теплопостачання суб'єктами господарської діяльності незалежно від форм власності.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про теплопостачання" теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу;
- постачання теплової енергії (теплопостачання) - господарська діяльність, пов'язана з наданням теплової енергії (теплоносія) споживачам за допомогою технічних засобів транспортування та розподілом теплової енергії на підставі договору;
- споживач теплової енергії - фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору;
- теплопостачальна організація - суб'єкт господарської діяльності з постачання споживачам теплової енергії;
- місцева (розподільча) теплова мережа - сукупність енергетичних установок, обладнання і трубопроводів, яка забезпечує транспортування теплоносія від джерела теплової енергії, центрального теплового пункту або магістральної теплової мережі до теплового вводу споживача.
Згідно зі ст. 4 Закону України "Про теплопостачання" проектування, будівництво, реконструкція, ремонт, експлуатація об'єктів теплопостачання, виробництво, постачання теплової енергії регламентуються нормативно-правовими актами, які є обов'язковими для виконання всіма суб'єктами відносин у сфері теплопостачання.
Пунктами 4, 6 ст. 19 Закону України "Про теплопостачання" передбачено, що теплогенеруюча організація має право постачати вироблену теплову енергію безпосередньо споживачу згідно з договором купівлі-продажу теплової енергії. Споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Відповідно до Правил користування тепловою енергією, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.07 № 1198 (далі - Правила) Правила визначають взаємовідносини між теплопостачальними організаціями та споживачами теплової енергії (п. 1 Правил).Пунктом 3 Правил передбачено, що споживач теплової енергії - це фізична особа, яка є власником будівлі або суб'єктом підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору.
Умовами п. п. 4, 14 Правил користування тепловою енергією визначено, що користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі - продажу теплової енергії між споживачем і теплопостачальною організацією (далі - договір), крім підприємств, що виробляють та використовують теплову енергію для цілей власного виробництва. Договори укладаються відповідно до типових договорів. Форми типових договорів затверджуються центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання. Споживач зобов'язаний укласти з теплопостачальною організацією договір до початку подачі теплоносія до системи теплоспоживання.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 24 Закону України "Про теплопостачання" серед основних обов'язків споживача теплової енергії є своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії.
Закон України "Про житлово-комунальні послуги" визначає основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки.
Статтею 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" визначено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.
Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору про співпрацю виконавця послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води з балансоутримувачем та розмежування їх відповідальності №31 від 01.06.2015 позивач надав послуги з централізованого опалення до житлового будинку за адресою: м. Київ, вул. Харківське шосе, буд. 7 за період жовтень 2019 року - березень 2025 року.
Згідно із ст. 1 Закону України «Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій» (далі - Закон) суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують нежилі будинки і приміщення, належні їм на праві власності або орендовані ними на підставі договору, для провадження цієї діяльності сплачують комунальні послуги за тарифами, які у встановленому законодавством порядку відшкодовують повну вартість їх надання та пропорційну частку витрат на утримання прибудинкової території.
Судом встановлено, що за Комунальним підприємством "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва" закріплено на праві господарського відання об'єкти комунальної власності територіальної громади міста Києва, що перебувають у сфері управління Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації, зокрема, житловий будинок №7 по вул. Харківське шосе у м. Києві, про що не заперечували представники сторін у поданих заявах по суті спору.
Крім того, судом встановлено, що 16.08.2019 Дарницькою районною в місті Києві державною адміністрацією (орендодавець), Комунальним підприємством "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва" (балансоутримувач) та Громадською організацією "Всеукраїнське об'єднання учасників бойових дій" укладено договір оренди № 448/1 про оренду нежитлового приміщення по вул. Харківське шосе, 7, загальною площею 81,90 кв. м, для розміщення громадської організації, яка здійснює безкоштовну психологічну, соціальну допомогу, реабілітацію та адаптацію осіб - учасників АТО.
Строк дії Договору оренди встановлено з 16 серпня 2019 року по 14 серпня 2022 року.
Суд зазначає, що у зв'язку із запровадженням воєнного стану в Україні, Верховна Рада України Законом від 01.04.2022 № 2181-IX внесла зміни до Розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 157-ІХ та доповнила пунктом 61, яким унормовано, що під час дії воєнного стану Кабінет Міністрів України може встановити інші правила передачі в оренду державного та комунального майна, ніж ті, що передбачені цим Законом, зокрема щодо: продовження договору оренди, шляхом запровадження можливості автоматичного продовження договорів оренди, строк дії яких закінчується під час дії воєнного стану, на строк до припинення чи скасування та на чотири місяці після припинення чи скасування воєнного стану.
На виконання вказаних законодавчих приписів Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 27.05.2022 № 634 "Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану", яка набрала законної сили 01.06.2022 (Постанова № 634).
У пункті 5 Постанови № 634 визначено, що договори оренди державного та комунального майна, строк дії яких завершується у період воєнного стану, вважаються продовженими на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану, крім випадку, коли балансоутримувач з урахуванням законодавства, статуту або положення балансоутримувача про погодження уповноваженим органом управління, до сфери управління якого належить балансоутримувач, за 30 календарних днів до дати закінчення договору оренди повідомив орендодавцю та орендарю про не продовження договору оренди з підстав, визначених статтею 19 Закону. Для продовження договору оренди на строк, передбачений цим пунктом, заява орендаря та окреме рішення орендодавця не вимагаються.
Пунктом 16 Постанови № 634 орендодавцям державного та комунального майна постановлено забезпечити нарахування орендної плати орендарям згідно з пунктом 1 цієї постанови, а також продовження та припинення договорів оренди відповідно до пункту 5 цієї Постанови, починаючи з 24.02.2022.
Правовий аналіз наведених нормативних приписів вказаної Постанови № 634 дає підстави для висновку, що автоматичне продовження договорів оренди державного та комунального майна, строк дії яких закінчується під час дії воєнного стану, починається з 24.02.2022, за умови, зокрема, що строк дії відповідних договорів завершується у період воєнного стану.
Верховний Суд у своїй постанові від 21.02.2024 у справі № 916/309/23 дійшов такого висновку: "Зміст наведених норм права свідчить про автоматичне продовження договорів оренди, строк дії яких закінчується під час дії воєнного стану. При цьому для продовження договору оренди на строк до припинення чи скасування воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану, окреме рішення орендодавця не вимагається, про що прямо зазначено у пункті 5 Постанови № 634. Винятки з цього правила прямо передбачено пунктом 5 Постанови № 634 (балансоутримувач з урахуванням законодавства, статуту або положення балансоутримувача про погодження уповноваженим органом управління, до сфери управління якого належить балансоутримувач, за 30 календарних днів до дати закінчення договору оренди повідомив орендодавцю та орендарю про непродовження договору оренди з підстав, визначених статтею 19 Закону)".
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19.03.2024 у справі № 910/3272/23.
Вказане свідчить, що договір оренди на сьогодні є чинним, що також підтверджують акти виконаних робіт (оренда приміщення) № 1079, від 31.12.2019, № 1131 від 31.12.2020, № 1596 від 31.12.2021, № 920 від 31.12.2022, № 1259 від 31.12.2023, № 971 від 31.12.2025, № 1085 від 31.12.205 та рахунки фактури № 1058 від 10.12.2019, № 1170 від 10.12.2020, № 1507 від 10.12.2021, № 935 від 10.12.2022, № 1204 від 13.12.2023, № 929 від 03.12.2024, № 1010 від 08.12.2025.
Як встановлено ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Згідно з ч. 6 ст. 283 Господарського кодексу України, до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до п. 3 Правил користування тепловою енергією споживач теплової енергії, фізична особа, яка є власником будівлі або суб'єктом підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору.
Враховуючи викладене, суд зазначає, що Громадська організація «Всеукраїнське об'єднання учасників бойових дій» є споживачем теплової енергії, у зв'язку з укладенням договору оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва №448/1 від 16.08.2019 , починаючи з 16.08.2019 .
Відсутність письмового договору про постачання теплової енергії не звільняє осіб, які використовували теплову енергію без укладення договору на теплопостачання, від обов'язку оплати за фактично спожиту теплову енергію (зазначений висновок, викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 922/4239/16).
Частиною 6 ст. 19 Закону України «Про теплопостачання» передбачено, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Крім того, судом враховано, що пунктами 23-28 Правил визначено порядок проведення розрахунків за спожиту теплову енергію, а пунктом 40 Правил передбачено, що споживач теплової енергії зобов'язаний, зокрема, вчасно проводити розрахунки за спожиту теплову енергію та здійснювати інші платежі відповідно до умов договору та цих Правил. А тому, факт споживання відповідачами протягом спірного періоду теплової енергії у визначеному обсязі є доведеним позивачем належними та допустимими доказами. В той же час, відповідачі не спростували факту надання послуг за період жовтень 2019 року - березень 2025 року.
Згідно з пунктами 24, 25 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 №630, споживачі можуть відмовитися від отримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води. Відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється у порядку, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства. Самовільне відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води забороняється.
Відповідно до пункту 40 Правил користування тепловою енергією облік обсягу споживання теплової енергії (затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.07 № 1198) споживач теплової енергії зобов'язаний, зокрема, вчасно проводити розрахунки за спожиту теплову енергію та здійснювати інші платежі відповідно до умов договору та цих Правил.
Проте, суд зазначає, що відповідачами не надано суду жодних належних, допустимих та достовірних доказів в розумінні ст. 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження відключення від теплопостачання житлового будинку за адресою: м. Київ, вул. Харківське шосе, 7, а тому Відповідачі за умови споживання теплової енергії, мають відшкодувати її вартість.
Щодо наявності солідарного обов'язку відповідачів по сплаті за надані послуги з централізованого опалення, суд зазначає.
Відповідно до частини першої статті 553 Цивільного кодексу України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Частинами першою та другою статті 554 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Відповідно до статті 543 Цивільного кодексу України, у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Кредитор, який одержав виконання обов'язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників. Солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний у повному обсязі. Солідарний боржник не має права висувати проти вимоги кредитора заперечення, що ґрунтуються на таких відносинах решти солідарних боржників з кредитором, у яких цей боржник не бере участі. Виконання солідарного обов'язку у повному обсязі одним із боржників припиняє обов'язок решти солідарних боржників перед кредитором.
Таким чином, при солідарному обов'язку кредиторові надається право за своїм розсудом вимагати виконання зобов'язання в повному обсязі або частково від усіх боржників разом або від кожного окремо. Пред'явивши вимогу до одного із солідарних боржників і не одержавши задоволення, кредитор має право пред'явити вимогу до іншого солідарного боржника.
Проте, судом не встановлено наявності солідарного обов'язку відповідачів перед позивачем по сплаті за надані послуги з централізованого опалення відповідно до норм чинного законодавства України, який виникає з закону або договору, а тому відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій» відповідач-1, як балансоутримувач приміщення, і відповідач-2, як орендар приміщення, зобов'язані сплачувати позивачу за надані послуги з чітким визначеним періодом, а саме з урахуванням дати укладення договору оренди.
Враховуючи те, що матеріали справи підтверджують факт перебування нежитлового приміщення за адресою: м. Київ, вул. Харківське шосе, 7 в оренді у Громадської організації «Всеукраїнське об'єднання учасників бойових дій» з 16.08.2019, то відповідно платником послуг з централізованого опалення є громадська організація.
Так, суд зазначає, що заборгованість Громадської організації «Всеукраїнське об'єднання учасників бойових дій» перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Євро-Реконструкція" за надані послуги з централізованого опалення за період з жовтня 2019 по березень 2025 року становить 67 793,63 грн та за абонентське обслуговування рахунку за період з листопада 2021 року по вересень 2025 року становить 1 649,49 грн, згідно з детальним розрахунком заборгованості, наданим позивачем.
Суд зазначає, що матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів відповідно до статей 76 - 79 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження сплати Громадською організацією «Всеукраїнське об'єднання учасників бойових дій» Товариству з обмеженою відповідальністю "Євро-Реконструкція" заборгованості за надані послуги з централізованого опалення за загальний період з жовтня 2019 по березень 2025 року у загальному розмірі 69 443,12 грн.
З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що належним відповідачем у справі є Громадська організація «Всеукраїнське об'єднання учасників бойових дій» як фактичний користувач приміщення з 16.08.2019.
Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва» є неналежним відповідачем, оскільки приміщення передано в оренду, а позовні вимоги до нього задоволенню не підлягають.
Отже, суд зазначає, що Громадською організацією «Всеукраїнське об'єднання учасників бойових дій», в порушення вищезазначених норм Цивільного кодексу України, не здійснено сплату заборгованості за надані послуги з централізованого опалення в повному обсязі, тобто не виконано свої зобов'язання належним чином, а тому позовні вимоги щодо стягнення суми основної заборгованості у розмірі 69 443,12 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
При зверненні до суду позивач також просив стягнути солідарно з відповідачів на його користь 3% річних у розмірі 5 372,43 грн та інфляційні у розмірі 22 336,84 грн.
Пунктом 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитору зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013).
Суд, перевіривши розрахунок 3% річних, як плати за користування чужими грошовими коштами за період прострочки Відповідачами оплати за надані послуги з централізованого опалення за загальний період прострочки з 01.10.2019 по 31.03.2025 у розмірі 5 372,43 грн вважає, що ця частина позовних вимог підлягає частковому задоволенню, у зв'язку з відсутністю солідарного обов'язку відповідачів перед позивачем.
Таким чином, з Громадської організації «Всеукраїнське об'єднання учасників бойових дій» на користь позивача підлягають стягненню 3% річних за загальний період прострочки з 01.10.2019 по 31.03.2025 у розмірі 5 372,43 грн.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п.п. 3.1, 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013)
Таким чином, законом установлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Разом із тим, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Згідно з положеннями ст. 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України.
Відповідно до ст. 3 вищевказаного Закону індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.
Згідно з листом Державного комітету статистики України №11/1-5/73 від 13.02.2009р. також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов'язань.
Зазначені висновки підтверджуються рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997р., відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.
Таким чином, інфляційні мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.
Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату №265 від 27.07.2007 «Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін», відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться «ланцюговим» методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.
При цьому, коли відносно кожного грошового зобов'язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов'язання, за період з моменту виникнення обов'язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов'язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.
Крім того, необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).
Суд, перевіривши розрахунок інфляційних, як збільшення суми основного боргу в період прострочки виконання боржником його грошового зобов'язання в зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, за загальний період прострочки з 01.10.2019 по 31.03.2025 у розмірі 22 336,84 грн вважає, що ця частина позовних вимог підлягає частковому задоволенню у зв'язку з відсутністю солідарного обов'язку відповідачів перед позивачем.
Таким чином, з громадської організації на користь позивача підлягають стягненню інфляційні за загальний період прострочки з 01.10.2019 по 31.03.2025 у розмірі 22 336,84 грн.
Згідно із ч. 2-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Частиною 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З урахуванням вищевикладеного, оцінивши подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позовні вимоги до Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва» задоволено не було, а позовні вимоги до ГО «Всеукраїнське об'єднання учасників бойових дій» задоволено повністю, судовий збір у розмірі 3 028 грн покладається на громадську організацію.
Керуючись статтями 129, 231, 233, 237, 238, 240, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро-Реконструкція» задовольнити частково.
2. Стягнути з Громадської організації «Всеукраїнське об'єднання учасників бойових дій» (01054, м. Київ, вул. Ярославів Вал, 33В, код ЄДРПОУ 40018778) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро-Реконструкція» (02094, м. Київ, вулю Гната Хоткевича, буд. 20, код ЄДРПОУ 37739041) заборгованість за спожиті послуги з постачання теплової енергії у розмірі 67 793,63 грн, плату з абонентського обслуговування у розмірі 1 649,49 грн, інфляційну складову боргу у розмірі 22 336,84 грн, три відсотки річних у розмірі 5 372,43 грн та 3028 грн витрат на сплату судового збору.
3. В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
На рішення може бути подано апеляційну скаргу протягом 20 днів з дня підписання повного тексту.
Рішення суду набирає законної сили у порядку і строки, передбачені ст. 241 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя Н.І. Зеленіна