ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
12.03.2026 м. Івано-ФранківськСправа № 909/1417/25
Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Гули У.І., секретар судового засідання Клапків Н. В. розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: Фізичної особи-підприємця Рошко Тараса Михайловича, АДРЕСА_1
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Ореон", вул. Автоливмашівська, буд. 130, с. Хриплин, Івано-Франківський район, Івано-Франківська область, 76495
про: стягнення заборгованості в сумі 723 599, 39 грн.
за участю:
позивача Рошко Т.М., представника позивача Тодарчук Т.В.
представників відповідача: Бойчук Я.В., Сухарник Т.І.
встановив:
Фізична особа-підприємець Рошко Тарас Михайлович (надалі - Позивач) звернувся до Господарського суду Івано-Франківської області із позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ореон" (надалі - Відповідача) загальної суми боргу у розмірі 723 599,39 грн, з них: 130 000,00 грн - основного боргу; 3 344,38 грн - 3% річних; 582 400,00 грн - пені, 7 855,01 грн - інфляційне збільшення боргу за договором - заявкою від 21.01.2025 про надання послуг з організації перевезення вантажу.
Ухвалою суду від 11.12.2025 постановлено позовну заяву залишити без руху.
Позивач усунув недоліки позовної заяви, що підтверджує платіжна інструкція №1446 від 11.12.2025 про сплату судового збору.
Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 17.12.2025 суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі № 909/1417/25; постановив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, розгляд справи по суті призначив на 27.01.2026; встановив сторонам строки на подання суду відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив, заперечення.
01.01.2026 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, який містить клопотання про проведення судової експертизи; 02.01.2026 клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження. В обґрунтування поданого клопотання відповідач покликається на те, що зважаючи на доводи відзиву на позовну заяву та невизнання позовних вимог відповідачем, дана справа є складною, потребує повного та всебічного з'ясування обставин справи та надання сторонам можливості подати необхідні пояснення і докази у справі, проведення судової почеркознавчої експертизи.
Клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи обґрунтовано тим, що підпис від імені Сухарника Т.І. на товаро-транспортній накладній № 2 від 21.01.2025 йому не належить. Вказані обставини, на думку заявника, є підставою для призначення почеркознавчої судової експертизи, для проведення якої відповідач вважає необхідним витребувати у позивача оригінал товаро-транспортної накладної № 2 від 21.01.2025.
Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 12.01.2026 суд клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Ореон" про розгляд справи в порядку загального позовного провадження задовольнив, постановив подальший розгляд справи № 909/1417/25 здійснювати за правилами загального позовного провадження зі стадії відкриття провадження у справі, призначив підготовче засідання на 27.01.2026 о 10:20 год., позивача зобов"язав надати у судове засідання для огляду оригінал товаро-транспортної накладної № 2 від 21.01.2025.
У судовому засіданні представникам сторін оголошено перерву до 10.02.2026.
Щодо клопотання відповідача про витребування оригіналу товаро-транспортної накладної № 2 від 21.01.2025 господарський суд зазначає, що позивач у судові засідання 27.01.2026 та 10.02.2026 надав оригінал товаро-транспортної накладної № 2 від 21.01.2025 для огляду.
10.02.2026 року від позивача до суду надійшло клопотання про долучення доказів, а саме: адвокатський запит до ТОВ "Коростенський завод МДФ" від 21.01.2026, відповідь на адвокатський запит від ТОВ "Коростенський завод МДФ" №64 від 26.01.2026, адвокатський запит до Управління патрульної поліції в Івано-Франківській області від 25.01.2026, відповідь від Управління патрульної поліції в Івано-Франківській області Департаменту патрульної поліції №11-АЗ/41/20/01-2026 від 27.01.2026, адвокатський запит до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області від 09.02.2026.
Представники відповідача не заперечували щодо долучення вказаних доказів.
У судовому засіданні 10.02.2026 оголошено перерву до 17.02.2026.
16.02.2026 до суду надійшло клопотання відповідача про призначення експертизи та клопотання про долучення доказів.
17.02.2026 позивач подав до суду клопотання про витребування доказів у Головного управління ДПС в Івано-Франківській області: інформацію про включення до податкового кредиту ТОВ "Ореон" суми ПДП, які відображені у податкових накладних, що складені та зареєстровані позивачем.
Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 17.02.2026 суд відмовив у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Ореон" про призначення судової почеркознавчої експертизи та судової комплексної експертизи; задовольнив клопотання ФОП Рошко Т.М. про витребування доказів, витребував у Головного управління ДПС в Івано-Франківській області інформацію про включення до податкового кредиту ТОВ "Ореон" суми ПДП, які відображені у податкових накладних, що складені та зареєстровані позивачем; підготовче засідання відклав на 05.03.2026.
05.03.2026 відповідач подав клопотання про долучення доказів - показань свідка.
05.03.2025 суд долучив до матеріалів справи показання свідка.
Суд зазначає, що надані відповідачем показання свідка не є належним та допустимим доказом, враховуючи наступне.
За приписами ст.77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Суд вважає, що відсутність підтвердження свідка про обізнаність із змістом закону про кримінальну відповідальність за надання неправдивих показань у заяві свідка, справжність підпису свідка на якій посвідчено нотаріусом, тягне за собою недопустимість таких показань, як доказу.
Крім того, суд акцентує увагу, що згідно ст.87 ГПК України, на підставі показань свідків не можуть встановлюватися обставини (факти), які відповідно до законодавства або звичаїв ділового обороту відображаються (обліковуються) у відповідних документах. Законом можуть бути визначені інші обставини, які не можуть встановлюватися на підставі показань свідків.
05.03.2026 суд закрив підготовче провадження та призначив розгляд справи по суті на 12.03.2026.
У судовому засіданні 12.03.2026 суд завершив розгляд справи та перейшов до стадії ухвалення рішення, проголосив скорочене рішення (вступну та резолютивну частини).
Аргументи сторін.
Позиція позивача
Фізична особа-підприємець Рошко Т.М. просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ореон" 723 599,39 грн заборгованості, що виникла внаслідок неналежного виконання останнім умов укладеного між сторонами Договору-заявки № Р-00000013 від 21.01.2025 на організацію перевезень.
На підтвердження обґрунтованості позовних вимог позивач надав наступні докази: Договір-заявка № Р-00000013 від 21.01.2025, Акт здачі-прийняття робіт № Р-00000011, товаро-транспортна накладна від 21.01.2025, рахунок-фактура № Р-00000011 від 22.01.2025, Дозвіл № 2025-13852601-23 на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні (строк дії з 21.01.2025 по 31.01.2025), адвокатський запит до ТОВ "Коростенський завод МДФ" від 21.01.2026, відповідь на адвокатський запит від ТОВ "Коростенський завод МДФ" №64 від 26.01.2026, адвокатський запит до Управління патрульної поліції в Івано-Франківській області від 25.01.2026, відповідь від Управління патрульної поліції в Івано-Франківській області Департаменту патрульної поліції №11-АЗ/41/20/01-2026 від 27.01.2026, адвокатський запит до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області від 09.02.2026.
У зв'язку з несплатою відповідачем послуг з перевезення вантажу виникла заборгованість, що складає 130 000,00 грн - основного боргу; на суму боргу позивач нарахував 3 344,38 грн - 3% річних; 582 400,00 грн - пені та 7 855,01 грн - інфляційне збільшення.
У судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали.
Позиція відповідача
Відповідач у своєму відзиві на позов вимоги не визнав, зазначивши, що між сторонами на підставі наданої заявки ніяких господарських відносин не виникало, тим більше ніяких договорів на перевезення чи заявок між сторонами не укладалось і відповідачем не підписувалось.
Представники відповідача у судовому засіданні не заперечували факту здійснення перевезення, заперечували наявність договору-заявки та зазначили, що перевезення відбулось в позадоговірному порядку. Також повідомили, що відповідач звертався до позивача з пропозицією позасудового врегулювання спору.
У судовому засіданні представники відповідача проти позову заперечили, просили суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
Обставини справи встановлені судом .
Позивачем надано примірник Договору-заявки №Р-00000013 від 21.01.2025 відповідно до якого за замовленням ТОВ "Ореон" позивач зобов"язувався організувати перевезення промислового обладнання за маршрутом: м. Калуш Івано-Франківської області - с. Батрадь, Берегівський р-н, Закарпатської області, за ставкою фрахту 130 000 грн. Суд зазначає, що Договір-заявка не підписаний сторонами та на такому відсутні печатки сторін.
22.01.2025 за маршрутом: м. Калуш Івано-Франківської області - с. Батрадь, Берегівський р-н, Закарпатської області здійснено перевезення ємності для смоли 150.
На підтвердження перевезення була складена Товарно - транспортна накладна № 2 від 21.01.2025, відповідно до якої вантажовідправником є Товариство з обмеженою відповідальністю «Оріон», а вантажоодержувачем є ТОВ "Коростенський завод МДФ", пункт завантаження м. Калуш, пул. Промислова, буд. 5, пункт розвантаження с. Батрадь, Берегівський р-н, Закарпатська область. Перевезення здійснив автомобільний перевізник - ФОП Рошко Т.М., автомобіль VOLVO АТ 4409 СН.
16.01.2025 Управління патрульної поліції в Івано-Франківській області надало дозвіл № 2025-13852601-23 на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні (строк дії з 21.01.2025 по 31.01.2025): інформація про ТЗ VOLVO НОМЕР_1 ; за маршрутом: м. Калуш Івано-Франківської області - с. Батрадь, Берегівський р-н, Закарпатської області; вантаж промислове обладнання; відповідальна за перевезення особа Рошко Т.М.
Відповідно до рахунку-фактури №Р-00000011 від 22.01.2025 вартість перевезення вантажу з ПДВ 130 000,00 грн.
Доказів оплати заборгованості матеріали справи не містять.
Норми права. Оцінка суду.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 626 ЦК України).
Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Стаття 627 ЦК України закріплює свободу договору, тобто відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 184 ГК України чинного на час виникнення спірних відносин між сторонами, укладення договору на основі вільного волевиявлення сторін може відбуватися у спрощений спосіб або у формі єдиного документа, з додержанням загального порядку укладення договорів, встановленого статтею 181 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 181 ГК України господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
У ст. 208 ЦК України встановлено, що правочин між юридичними особами вчиняється у письмові формі.
Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Таким чином допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів
Як вбачається з матеріалів справи правовідносини між сторонами виникли із договору перевезення, і між сторонами у справі укладено договір перевезення у спрощений спосіб, що підтверджується товарно-транспортною накладною № 2 від 21.01.2025, яка підписана директором вантажовідправника ТОВ "Ореон" Сухарник Т. та скріплена печаткою ТОВ "Ореон", підписана відповідальною особою вантажоутримувача Мороз С.В. та підписана водієм-експедитором Рошко Т.М.
Як встановлено ч. 1 ст.909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
За змістом ч. 3 ст. 909 ЦК України укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).
Відповідно до абзацу двадцять сьомого Глави 1 "Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні", затверджених наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997, товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, та є одним із документів, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, що може бути складений у паперовій та/або електронній формі та має містити обов'язкові реквізити, передбачені цими Правилами.
Згідно з ч. 1 ст.306 ГК України перевезенням вантажів у цьому Кодексі визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами.
Приписами ч. 1 ст.307 ГК України передбачено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
У ч.2 ст.307 ГК України встановлено, що Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.
Правилами перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України від 20.02.1998 за №128/2568 (далі - Правила №363), наведені в цих Правилах терміни та поняття вживаються в такому значенні:
автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами;
вантажовідправник - фізична особа, фізична особа-підприємець або юридична особа, яка надає перевізнику вантаж для перевезення та вносить відповідні відомості до товарно-транспортної накладної або іншого визначеного законодавством документа на вантаж;
вантажоодержувач - фізична особа, фізична особа-підприємець або юридична особа, яка здійснює прийом вантажу та розвантаження транспортного засобу у порядку, встановленому законодавством;
договір про перевезення вантажів - двостороння угода між перевізником, вантажовідправником чи вантажоодержувачем, що є юридичним документом, яким регламентуються обсяг, термін та умови перевезення вантажів, права, обов'язки та відповідальність сторін щодо їх додержання;
експедитор транспортний - працівник, який забезпечує виконання комплексу операцій транспортно-експедиторського обслуговування під час перевезення вантажів;
замовник - вантажовідправник або вантажоодержувач, який уклав з перевізником договір про перевезення вантажів;
товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, та є одним із документів, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, що може бути складений у паперовій та/або електронній формі та має містити обов'язкові реквізити, передбачені цими Правилами.
Підсумовуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що сторонами в спрощеному порядку в письмовій формі було укладено договір про надання послуг по перевезенню вантажів автомобільним транспортом, оскільки послуги були надані позивачем і прийняті відповідачем, що зафіксовано у змісті товарно-транспортної накладної про вчинення сторонами відповідних дій.
Матеріалами справи підтверджується, що:
- позивачем було надано відповідачу послуги по перевезенню вантажів автомобільним транспортом, що підтверджується, зокрема, товарно-транспортною накладною. Дані послуги позивачем було виконано належним чином.
- відповідачем не було пред'явлено позивачу претензій щодо нестачі та/або псування вантажу при наданні послуг. На наявність таких відповідач не посилається.
Верховний Суд у постанові від 12.06.2018 №815/3310/17 (касаційне провадження №К/9901/49561/18) зазначив, що товарно-транспортна накладна призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом, тобто товарно-транспортна накладна є доказом, який підтверджує факт надання/отримання транспортних послуг.
Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до пункту 2.4 «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 (надалі Положення), первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Згідно з пункту 2.5 Положення документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою.
Відтак, підписання та засвідчення печаткою відповідача ТТН, яка є первинними обліковими документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і відповідає вимогам, зокрема статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, та фіксує факт здійснення господарської операції, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за виконані роботи (надані послуги).
Твердження відповідача про те, що товарно-транспортна накладна № 2 від 21.01.2025 не підписувалась директором та не скріплювалась печаткою відповідача, не приймаються судом до уваги, оскільки не підтверджені належними та допустимими доказами.
Печатка відноситься до даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні відповідних правовідносин.
Наявність печатки на правочині, за умови відсутності доказів протиправності використання печатки чи доказів її втрати та/або доказів звернення до правоохоронних органів у зв"язку з втратою чи викраденням печатки, свідчить про те, що правочин відповідав волі особи, від імені якої підписано оспорюваний документ та проставлено печатку (правові висновки наведені у постановах КГС ВС від 23.07.2019 у справі № 918/780/18, від 03.02.2020 у справі № 909/1073/17, від 24.02.2021 № 926/2308/19).
Печатка належить до даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні відповідних правовідносин, а отже, підписання правочину директором позивача підтверджується наявністю на документі відтисків печаток юридичної особи (постанова КГС ВС від 22.12.2021 у справі № 918/208/21).
Отже, встановивши наявність відбитку печатки відповідача на Товарно- транспортній накладній № 2 від 21.01.2025, суд зазначає, що відповідач несе повну відповідальність за законність використання його печатки, зокрема, нанесенні відбитків на договорах, інших документах, що фіксують здійснення господарських операцій. Окрім того, відповідачем не надано доказів того, що печатка була загублена, викрадена в нього або в інший спосіб вибула з його володіння, через що печаткою могла б протиправно скористатися інша особа.
Відтак, відсутні підстави вважати, що печатка відповідача використовувалася проти його волі.
При цьому, суд зазначає наступне.
У разі наявності дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені права доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.
Частинами першою та другою статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства. Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо (частини перша, друга статті 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні»; в редакції, чинній у період здійснення спірної поставки товару).
За приписами частин третьої, восьмої статті 19 ГК України, обов'язком суб'єктів господарювання є ведення бухгалтерського обліку та подання фінансової звітності згідно із законодавством, що забезпечує здійснення державою контролю і нагляду за господарською діяльністю суб'єктів господарювання, а також за додержанням ними податкової дисципліни.
Відповідно до пункту 201.1 статті 201 ПК України на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.
Згідно з пунктом 201.7 статті 201 ПК України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).
При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою (пунктом 201.10 статті 201 цього Кодексу).
Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, тобто спричиняють правові наслідки.
Підставою для виникнення в платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.
Встановлюючи правило щодо обов'язкового підтвердження сум податкового кредиту, врахованих платником ПДВ при визначенні податкових зобов'язань, законодавець, безумовно, передбачає, що ці документи є достовірними, тобто операції, які вони підтверджують, дійсно мали місце.
Такий висновок сформовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 29.06.2021 зі справи № 910/23097/17.
У постанові Верховного суду від 03.06.2022 року у справі № 922/2115/19 наведено правову позицію про те, що якщо сторона заперечує факт передачі товару за договором поставки за податковими накладними, але одночасно реєструє податкові накладні на придбання товарів від постачальника та формує як покупець податковий кредит за фактом поставки товару на підставі спірних видаткових накладних, і жодним чином не пояснює свої дії та правову підставу виникнення в платника права на податковий кредит з ПДВ за цими накладними, то така поведінка сторони не є добросовісною та розумною. У такому випадку дії сторони з реєстрації податкових накладних засвідчують волю до настання відповідних правових наслідків, тому податкова накладна, виписана однією стороною в договорі (постачальником) на постачання послуг на користь другої сторони (покупця), може бути допустимим доказом факту прийняття товару від контрагента на визначену суму, якщо покупець вчинив юридично значимі дії, зокрема, відобразив податковий кредит за вказаною господарською операцією з контрагентом.
Відповідно до податкової накладної від 22.01.2025 № 11, складеної ФОП Рошко Т.М. та зареєстрованої в ЄРПН загальна сума коштів, що підлягають сплаті, з урахуванням ПДВ 130 000,00 грн, загальна сума ПДВ 21 666,67 грн, усього обсяги постачання за основною ставкою 108 333,33 грн за перевезення вантажу за маршрутом м. Калуш - с. Батрадь, Закарпатська обл. Вольво АТ 4409СН.
Суд оцінює як належний та допустимий доказ надану позивачем податкову накладну у сукупності з іншими доказами у справі, враховуючи фактичні дії як позивача так і відповідача щодо відображення ними в податковому та бухгалтерському обліку надання спірних послуг, оскільки факт відображення в податковій декларації відповідача за січень 2025 року суми сформованого податкового кредиту по контрагенту - постачальнику ФОП Рошко Т.М. становить за січень 2025 року - обсяг постачання (без ПДВ) 108 333,33 грн, ПДВ 21 666,67 грн, що підтверджується листом Головного управління ДПС в Івано-Франківській області від 25.02.2026.
Разом з тим, суд зазначає, що відповідно до листа № 64 від 26.01.2026 ТОВ "Коростенський завод МДФ" між ТОВ "Коростенський завод МДФ" та ФОП Рошко Т.М. у січні 2025 року договір на перевезення вантажу не укладався. ТОВ "Коростенський завод МДФ" зазначив, що придбав за договором купівлі-продажу між ТОВ "Коростенський завод МДФ" та ТОВ "Ореон" товар, який одержав, як вантажоодержувач відповідно до товаро-транспортної накладної № 2 від 21.01.2025.
Крім того, судом береться до уваги Дозвіл Управління патрульної поліції в Івано-Франківській області № 2025-13852601-23 від 16.01.2025 на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні (строк дії з 21.01.2025 по 31.01.2025), у якому вказано маршрут, перевізника, інформацію про транспортні засоби та час здійснення, які відповідають товаро-транспортній накладній № 2 від 21.01.2025.
Суд критично оцінює надані відповідачем докази: договір про надання послуг з перевезення від 10.03.2025, укладений між ТОВ "Коростенський завод МДФ" та ФОП Рошко Т.М., замовлення на перевезення вантажів автомобільним транспортом від 11.03.2025, рахунок -фактуру від 12.03.2025 виставлений ФОП Рошко Т.М. одержувачу ТОВ "Коростенський завод МДФ", платіжні інструкціі від 12.03.2025 та 17.03.2025 про оплату ТОВ "Коростенський завод МДФ" ФОПу Рошко Т.М. 65 000,00 грн, акт здачі-приймання робіт між ТОВ "Коростенський завод МДФ" та ФОП Рошко Т.М. від 15.03.2025, оскільки такі не стосуються предмету спору, а лиш доводять факт існування договірних зобов"язань, надання послуг, оплати за послуги між ТОВ "Коростенський завод МДФ" та ФОП Рошко Т.М. у березні 2025 року. Також суд не бере до уваги подані відповідачем докази: накази про прийняття на роботу, звільнення з роботи, повідомлення про прийнятття працівника на роботу, податкові розрахунки сум доходу, нарахованого на користь платника податків-фізичних осіб, оскільки такі не стосуються предмету спору.
Отже, матеріалами справи підтверджується факт існування договірних відносин між сторонами та належне виконання позивачем зобов'язання щодо надання послуг з перевезення вантажу. Відповідач в порушення прийнятих на себе зобов'язань не оплатив надані позивачем послуги у визначені строки.
Відповідно до п.14.4 Глави 14 «Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні», затверджених наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997р., остаточний розрахунок за перевезення вантажів провадиться Замовником на підставі рахунку Перевізника, який має бути виписаний не пізніше трьох днів після виконання перевезень з доданням товарно-транспортних накладних. Рахунок за виконані перевезення виписується на підставі належним чином оформлених товарно-транспортних накладних.
Вартість перевезення вантажу за маршрутом м. Калуш - с. Батрадь Закарпатська область становить 130 000,00 грн відповідно до рахунку-фактури № Р-00000011 від 22.01.2025.
Відповідно до ч. 1 ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч.ч.1-2 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Тому вимоги про стягнення основної заборгованості за перевезення вантажу у сумі 130 000,00 грн обгрунтовані та підлягають задоволення.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Згідно зі ст. 625 Цивільного кодексу України (надалі- ЦК України) боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до приписів ст. 549, ч. 2 ст. 625 ЦК України та ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
У постанові Великої Палати Верховного суду від 08.11.2019 р. у справі № 127/15672/16-ц зазначено, що формулювання статті 625 ЦК України коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 цього Кодексу. Отже, за змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Суд, перевіривши розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат, долучений позивачем до матеріалів справи, встановив, що розрахунок є арифметично правильним. Контррозрахунку відповідач не надав.
Відповідно до Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Відповідно до статей 625, 628, 629 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Встановивши, що сторони не уклали письмовий договір у якому б передбачили стягнення пені як відповідальність за несвоєчасне виконання зобов'язання по оплаті за надані послуги, так як наданий позивачем до позовної заяви договір-заявка № Р-00000013 від 21.01.2025 не підписаний сторонами, суд відмовляє позивачу у задоволенні вимоги про стягнення з відповідача 582 400,00 грн пені.
Згідно із ч. 2-3 ст.13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч.1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно зі ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17 та аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.
Судом досліджено всі докази, наявні у матеріалах справи.
Належних та допустимих доказів в спростування позовних вимог чи будь-яких інших обґрунтованих заперечень по суті спору відповідач суду не надав.
Висновки суду.
Враховуючи викладене, суд висновує про часткове задоволення позову: з відповідача на користь позивача належить стягнути 141 199,39 грн заборгованості, з них: 130 000,00 грн - основного боргу; 3 344,38 грн - 3% річних; 7 855,01 грн - інфляційні втрати; в частині стягнення 582 400,00 грн пені належить відмовити.
Судові витрати.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд виходить із наступного.
При зверненні до суду позивач сплатив судовий збір у сумі 10 853,99 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 1446 від 11.12.2025.
У відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача у розмірі 2 117,99 грн пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Щодо судових витрат на професійну правничу допомогу, слід зазначити наступне.
Позивач у позовній заяві зазначив про те, що ним понесено витрати в сумі 30 000,00 грн на професійну правничу допомогу та просив стягнути з відповідача зазначену суму витрат.
Відповідно до частини 1 статті 127 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 127 Господарського процесуального кодексу України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частини 2 статті 129 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до частини 3 статті 129 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
За змістом частини третьої статті 237 Цивільного кодексу України однією з підстав виникнення представництва є договір.
Частиною першою статті 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Так, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).
Велика Палата Верховного Суду зазначає, що неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 Цивільного кодексу України.
Частинами першою та другою статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру, погодинної оплати. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» як "форма винагороди адвоката", але в розумінні Цивільного кодексу України становить ціну такого договору.
Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.
Отже, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.
09.07.2025 ФОП Рошко Т.М. та адвокат Тодарчук Т.В. уклали договір про надання правничої допомоги.
Відповідно до пункту 1.1. договору про надання правничої допомоги, Адвокат зобов'язується здійснити представництво та надати інші види правової допомоги (надалі - послуги) Клієнту щодо Договорів-заявок на організацію превезення укладених між: ФОП Рошко Т.М. та ТОВ «Ореон» на умовах і в порядку, визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до 5.3 договору вартість послуг за цим договором складає 60 000, 00 за усіма договорами- заявками та може бути збільшена.
Відповідно до платіжної інструкції № 1374 від 15.08.2025 ФОП Рошко сплатив адвокату Тодарчук Т.В. 60 000 грн. згідно з Договору про надання правової допомоги від 09.07.2025.
Отже, суд встановив, що факт понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу адвоката у справі в заявленому розмірі 30 000,00 грн підтверджується копіями: договору про надання правничої допомоги від 09.07.2025; ордеру серії АТ № 1108705 від 09.07.2025, платіжною інструкцією № 1374 від 15.08.2025.
Відповідач у відзиві на позовну заяву заперечує стосовно розміру понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу.
Разом з тим суд зазначає, що відповідач не навів обґрунтованих підстав для зменшення заявленого позивачем розміру витрат на професійну правничу допомогу, у зв'язку з чим відповідне клопотання відповідача задоволенню не підлягає.
Суд наголошує, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалене рішення, понесених збитків, але й спонукання боржника утримуватися від вчинення дій, що в подальшому спричиняють необхідність поновлення порушених прав та інтересів позивача (подібний висновок викладений в постановах Верховного Суду від 04.10.2021 у справі №640/8316/20 та 21.10.2021 у справі №420/4820/19).
Відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України витрати позивача на професійну правничу допомогу в розмірі 5 854,04 грн покладаються на відповідача, в іншій частині суд залишає витрати за позивачем.
Керуючись статтями 129, 232-233, 236-238, 240, 252 ГПК України, суд
ухвалив:
позов задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ОРЕОН» (ЄДРПОУ 40850753, вул. Автоливмашівська, буд. 130, с. Хриплин, м. Івано-Франківськ, Івано - Франківська область) на користь ФОП Рошко Тараса Михайловича (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) - 141 199,39 грн заборгованості, з них: 130 000,00 грн - основного боргу; 3 344,38 грн - 3% річних; 7 855,01 грн інфляційні втрати, 2 117,99 грн судового збору та 5 854,04 грн витрат на правничу допомогу адвоката.
Відмовити в позові в частині стягнення 582 400,00 грн пені.
Після набрання рішенням законної сили видати відповідний наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку у відповідності до глави 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.
Повне судове рішення складено 12.03.2026
Суддя Гула У.І.