вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-58, fax (056) 377-38-63
03.03.2026м. ДніпроСправа № 904/4336/23
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Назаренко Н.Г., за участю секретаря судового засідання Стойчан В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження матеріали справи
за позовом Комунального некомерційного підприємства "Дніпровський центр первинної медико-санітарної допомоги №11" Дніпровської міської ради, м. Дніпро
до Товариства з обмеженою відповідальністю виробничої фірми "Сервіс", м. Дніпро
про визнання недійсним договору поставки та застосування наслідків недійсності договору
Представники:
Від позивача: Діденко Роман Анатолійович - посвідчення № 0364, адвокат
від відповідача: не з'явився
РУХ СПРАВИ В СУДІ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ.
Комунальне некомерційне підприємство "Дніпровський центр первинної медико-санітарної допомоги №11" Дніпровської міської ради звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю виробничої фірми "Сервіс", у якому просить:
- визнати недійсним договір поставки №21-11-Т від 21.11.2017, укладений між Комунальним некомерційним підприємством "Дніпровський центр первинної медико-санітарної допомоги №11" Дніпровської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю виробничою фірмою "Сервіс";
- застосувати наслідки недійсності правочину та стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю виробничої фірми "Сервіс" на користь позивача грошові кошти в розмірі 220974,00 грн.
Ухвалою суду від 14.08.2023 позовну заяву залишено без руху.
18.08.2023 від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою від 22.08.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання на 04.09.2023.
04.09.2023 сторони в підготовче засідання не з'явилися.
Відповідач направив заяву про відкладення підготовчого засідання, у зв'язку із зайнятістю повноважного представника в іншому судовому засіданні.
Ухвалою від 04.09.2023 зупинено провадження у справі № 904/4336/23 до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи №918/1043/21.
18.12.2024 від Комунального некомерційного підприємства "Дніпровський центр первинної медико-санітарної допомоги №11" Дніпровської міської ради через систему "Електронний суд" надійшла заява про поновлення провадження, у зв'язку з прийняттям Великою Палатою Верховного Суду постанови у справі № 918/1043/21.
Ухвалою від 06.01.2025 поновлено провадження у справі № 904/4336/23 та призначено до розгляду в підготовчому засіданні на 21.01.2025.
15.01.2025 від позивача через систему "Електронний суд" надійшла заява про зміну предмета позову, в якій він просить:
1. Прийняти дану заяву та долучити її до матеріалів справи.
2. Визнати недійсним договір поставки №21-11-Т від 21.11.2017, укладений між Комунальним підприємством “Дніпровський центр первинної медико-санітарної допомоги №11» та Товариством з обмеженою відповідальністю виробнича фірма “СЕРВІС».
3. Застосувати наслідки недійсності правочину та стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю виробнича фірма “СЕРВІС» на користь держави в особі органу місцевого самоврядування (територіальної громади міста Дніпра), як головного розпорядника бюджетних коштів, тобто на користь бюджету Дніпровської міської територіальної громади, грошові кошти в розмірі 220 974,00 грн.
16.01.2025 від відповідача надійшла заява про зупинення провадження у справі до вирішення Об'єднаною Палатою Верховного Суду питання про усунення неоднозначного застосування норм права у подібних правовідносинах по справі № 922/3456/23.
Ухвалою від 21.01.2025 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю виробничої фірми "Сервіс" про зупинення провадження у справі № 904/4336/23 задоволено.
Зупинено провадження у справі № 904/4336/23 до закінчення перегляду об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 922/3456/23.
Судом встановлено, що постановою від 19.12.2025 Об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційні скарги Спеціалізованого комунального підприємства "Харківзеленбуд" Харківської міської ради та Приватного підприємства "ЛСВ Моноліт" задоволено. Рішення Господарського суду Харківської області від 22.11.2023 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 24.01.2024 у справі №922/3456/23 скасовано. Відмовлено у задоволенні позову керівника Шевченківської окружної прокуратури міста Харкова в інтересах держави в особі Харківської міської ради та Північно-Східного офісу Держаудитслужби.
Ухвалою від 07.01.2026 поновлено провадження у справі № 904/4336/23 та призначено до розгляду в підготовчому засіданні на 27.01.26.
В судовому засіданні 27.01.2026 Позивач проти закриття підготовчого провадження та призначення розгляду справи по суті не заперечив.
Відповідач свого представника в судове засідання не направив, пояснень щодо неможливості бути присутнім в судовому засіданні суду не надав, про дату та час повідомлений належним чином.
Ухвалою від 27.01.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в засіданні на 17.02.2026.
Судове засідання 17.02.2026 не відбулося у зв'язку з відключенням світла в суді.
03.03.2026 Відповідач свого представника в судове засідання не направив, пояснень щодо неможливості бути присутнім в судовому засіданні суду не надав, про дату та час повідомлений належним чином.
В судовому засіданні розпочато розгляд справи в суді.
Позивач підтримав позовні вимоги.
Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.
Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
03.03.2026 в судовому засіданні, в порядку ст. 240 ГК України, оголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення.
Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення сторін, встановив наступне.
ПОЗИЦІЯ ПОЗИВАЧА.
Позовні вимоги обґрунтовані вчиненням відповідачем порушення, передбаченого п. 1 ст. 50 Закону України “Про захист економічної конкуренції», визначеного пунктом 4 частини другої статті 6 цього Закону, у вигляді антиконкурентних узгоджених дій суб'єктів господарювання, які стосуються спотворення результатів торгів, проведених комунальним некомерційним підприємством "Дніпровський центр первинної медико-санітарної допомоги №11" Дніпровської міської ради, участю відповідача у проведенні конкурентної процедури закупівлі, знівелюванням змагальності в ній, внаслідок чого останній отримав бюджетні кошти в сумі 220974,00 грн.
ПОЗИЦІЯ ВІДПОВІДАЧА.
Відповідач відзиву на позов не надав, про наявність справи в суді повідомлений належним чином, про що свідчать поштові повідомлення (а.с.12, 151), заявляв клопотання про відкладення розгляду справи (а.с. 130-133).
Будь-яких клопотань про продовження вказаного процесуального строку у порядку, передбаченому частиною 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, до суду від відповідача не надходило; поважних причин пропуску вказаного строку суду також не повідомлено.
Згідно із частиною 1 статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.
Слід також зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).
Суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на надання відзиву на позовну заяву та вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами.
ОБСТАВИНИ, ЯКІ Є ПРЕДМЕТОМ ДОКАЗУВАННЯ У СПРАВІ.
Предметом доказування, відповідно до частини 2 статті 76 Господарського процесуального кодексу України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Предметом доказування у цій справі є обставини, пов'язані з наявністю правових підстав для визнання недійсним договору поставки №21-11-Т від 21.11.2017, укладеного між Комунальним підприємством “Дніпровський центр первинної медико-санітарної допомоги №11» та Товариством з обмеженою відповідальністю виробнича фірма “СЕРВІС» та застосування наслідків недійсності правочину та стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю виробнича фірма “СЕРВІС» на користь держави в особі органу місцевого самоврядування (територіальної громади міста Дніпра), як головного розпорядника бюджетних коштів, тобто на користь бюджету Дніпровської міської територіальної громади, грошових коштів в розмірі 220 974,00 грн.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ.
Як зазначає позивач, відповідно до вимог п. 1.1 Статуту Комунальне некомерційне підприємство «Дніпровський центр первинної медико - санітарної допомоги № 11» Дніпровської міської ради а, затвердженого наказом Департаменту охорони здоров'я населення Дніпровської міської ради від 02.02.2023 № 64: Комунальне некомерційне підприємство «Дніпровський центр первинної медико - санітарної допомоги № 11» Дніпровської міської ради є закладом охорони здоров'я - комунальним унітарним неприбутковим підприємством, що надає медичну допомогу будь-яким особам у порядку та на умовах, установлених законодавством України та цим Статутом, а також вживає заходів з профілактики захворювань населення та підтримання громадського здоров'я».
Пунктом 1.2. Статуту передбачено, що підприємство створене на підставі рішення Дніпровської міської ради від 20.06.2018 року № 42/33 «Про реорганізацію комунальних закладів охорони здоров'я з припиненням як юридичних осіб шляхом їх перетворення у нові юридичні особи» відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні шляхом перетворення Комунального закладу «Дніпровський центр первинної медико - санітарної допомоги № 11» у Комунальне некомерційне підприємство «Дніпровський центр первинної медико-санітарної допомоги № 11» Дніпровської міської ради.
Згідно п. 1.3. Статуту, підприємство є правонаступником усього майна, всіх прав та обов'язків Комунального закладу «Дніпровський центр первинної медико - санітарної допомоги №11».
Відповідно п. 1.6. Статуту, Підприємство здійснює господарську некомерційну діяльність, спрямовану на досягнення соціальних та інших результатів без мети одержання прибутку
Згідно вимог п. 3.1 Статуту, основною метою створення Підприємства є надання первинної медичної допомоги та здійснення управління медичним обслуговуванням населення, що постійно проживає (перебуває) на території Амур-Нижньодніпровського району, але не обмежуючись вказаними населеними пунктами, а також вжиття заходів з профілактики захворювань населення та підтримки громадського здоров'я».
Частиною 1 ст.17 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами та організаціями, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, будуються на засадах їх підпорядкованості, підзвітності та підконтрольності органам місцевого самоврядування. А тому дана норма передбачена п. 1.5 Статуту (підприємство є підпорядкованим, підзвітним та підконтрольним департаменту охорони здоров'я населення Дніпровської міської ради).
Одним із джерел формування майна та коштів Позивача є кошти місцевого бюджету.
Комунальні підприємства створені органом місцевого самоврядування на основі комунального майна та здійснюють діяльність від імені територіальної громади, а тому всі прибутки, які отримано комунальним підприємством від своєї діяльності є також власністю територіальної громади, тобто є бюджетними коштами (комунальним майном).
Відповідно до Закону України від 19.10.2017 № 2168-УШ «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення» в Україні у 2018 році була запроваджена електронна система охорони здоров'я.
12.10.2017 довідкою про зміни до плану використання бюджетних коштів на 2017 рік було виділено Позивачу, з міського бюджету, 221 000,00 грн., по напрямку видатків «Придбання обладнання і предметів довгострокового користування». З метою забезпечення комп'ютерною технікою п'яти амбулаторій загальної практики-сімейної медицини (відповідно табелю оснащення).
У жовтні 2017 року Комунальним підприємством «Дніпровський центр первинної медико-санітарної допомоги №11» (правонаступником якої, по всіх правах та обов'язків, є Позивач, що підтверджується п 1.3. Статуту) у системі електронних закупівель «ПРОЗОРРО» повідомив про проведення відкритих торгів на закупівлю за кошти міського бюджету персональних комп'ютерів у кількості 13 штук за процедурою відкритих торгів очікуваною вартістю 221 000,00 грн.: ідентифікатор закупівлі: ІІА-2017-10-23-000232-а; назва предмету закупівлі: «Персональні комп'ютери»; код відповідно до класифікатора ДК 021:2015:30210000-4- Машини для обробки даних і апаратна частина), що підтверджується оголошенням про проведення відкритих торгів.
Участь у вказаній закупівлі приймали 2 учасника:
- ТОВ Виробнича фірма «Сервіс» (ЄДРПОУ: 25021641), дата та час подання тендерної пропозиції 02.11.2017 о 09:54;
- ТОВ «Сервіс Протекшн Сістемс» (ЄДРПОУ: 39713287), дата та час подання тендерної пропозиції 02.11.2017 о 09:11.
Відповідно до Форми протоколу розкриття тендерної пропозиції від 07.11.2017 переможцем процедури закупівлі став учасник ТОВ Виробнича фірма «Сервіс» ( відповідач), оскільки останній відповідав кваліфікаційним критеріям, встановленим в тендерній документації. При цьому у Позивача були відсутні підстави для відмови, установлені статтею 17 Закону України "Про публічні закупівлі".
Вказане також підтверджується Звітом про результати проведення процедури закупівлі UA-217-10-23-000232-а, дата формування звіту: 22.11.2017 та Повідомленням про намір укласти договір.
21.11.2017 між Комунальним підприємством «Дніпровський центр первинної медико-санітарної допомоги №11» та переможцем торгів - відповідачем, був укладений договір на поставку персональних комп'ютерів №21-11-Т на загальну суму 220 974,00 грн (далі - Договір).
Відповідно до умов пункту 1.1 якого постачальник (відповідач) зобов'язується поставити Замовникові (позивачу) Персональний комп'ютер, зазначений в специфікації (Додаток 1). що є невід'ємною частиною договору, (за «Єдиним закупівельним словником» ДК 021:2015 (код СРV-1 і 210000-4 - Машини для обробки даних (апаратна частина), а замовник - прийняти і оплатити такий Товар.
Відповідно до умов Специфікації до договору, постачальник зобов'язаний був поставити замовнику наступний товар, а саме: Персональний комп'ютер у зборі (Системний блок: Dell OptiPlex 3050 Micro Form Factor (regulator model D10U (Китай), Монітор Dell 20 Моnіtог E2016Н - 49.4сm (19.5») Вlаск (Китай), Спеціалізоване кріплення з фіксацією Dell OptiPlex Місrо All-in-ONE Mount for E-Series Monitor, Kit (Китай)) у кількості 13 шт., ціна за одиницю товару без ПДВ 14165,00 грн., загальна сума з ПДВ 220 974,00 грн., в тому числі ПДВ - 36 829,00 грн.
Згідно п. 3.1. договору, сума визначена у договорі становить з урахуванням витрат, зборів та податків постачальника 220 974,00 грн., в тому числі ПДВ - 36 829,00 грн.
Відповідно до п. 2.1. та п. 2.2. договору, термін поставки до 15.12.2017. Місце поставки товару: м. Дніпро, вул. Висоцького, 2А.
В свою чергу, на виконання умов договору відповідач 15.12.2017 поставив позивачу товар, а саме персональні комп'ютери у зборі у повному обсязі, що підтверджується підписаною між сторонами накладною від 15.12.2017 № 012548-17.
Позивач 20.12.2017 перерахував відповідачу грошові кошти у розмірі 220 974,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 20.12.2017 № 17.
Позивач зазначає, що договір було виконано сторонами 20.12.2017, що також підтверджується звітом про виконання договору про закупівлю UА-2017-10-23-000232-а (дата формування звіту: 22 березня 2018 року).
Позивач вказує, що 02.05.2023 на його адресу надійшов лист Департаменту охорони здоров'я населення Дніпровської міської ради за вих. №5/21-1047 від 02.05.2023, до якого було долучено лист Лівобережної окружної прокуратури міста Дніпра від 27.04.2023 №04/52-3218ВИХ23, зі змісту якого позивачу стало відомо, що рішенням колегії. Південно-східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України №54 16-рк від 30.09.2022 у справі №54/38-20 було встановлено та визнано дії ТОВ ВФ «Сервіс» (тобто відповідача) та ТОВ «Сервіс Протекшн Сістемс», які полягають в узгодженні ними своїх дій під час підготовки та участі низькі закупівель за державні кошти, у т.ч. і закупівлі за державні кошти: «Персональний комп'ютер ДК 021:2015:30210000-4 - Машини для обробки даних (апаратна частина)», ідентифікатор закупівлі в системі UА-2017-10-23-000232-а, що проводились Позивачем (на той час у листопаді 2017 року, порушенням законодавства про захист економічної конкуренті, передбаченого пунктом 1 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренті», визначеного пунктом 4 частини 2 статті 6?цього Закону, у вигляді антиконкурентних узгоджених дій суб'єктів господарювання, які стосуються спотворення результатів торгів, та які полягали в наступному, а саме:
- подання ТОВ ВФ "Сервіс" та ТОВ "Сервіс Протекшн Сістемс" своїх тендерних пропозицій з однієї ІР-адреси, яка була надана в користування ТОВ ВФ "Сервіс";
- використання ТОВ ВФ "Сервіс" та ТОВ "Сервіс Протекшн Сістемс" однієї ІР-адреси під час входу до електронних кабінетів для здійснення операцій по банківським рахункам в банку Банк 1, що надана в користування ТОВ ВФ "Сервіс";
- зазначення в реєстраційних даних однакової адреси при реєстрації ТОВ ВФ "Сервіс" та ТОВ "Сервіс Протекшн Сістемс" на майданчику Ргогогго;
- подання ТОВ ВФ "Сервіс" та ТОВ "Сервіс Протекшн Сістемс" своїх тендерних пропозицій для участі у закупівлі з одного авторизованого електронного майданчика;
- подання ТОВ ВФ "Сервіс" та ТОВ "Сервіс Протекшн Сістемс" своїх тендерних пропозицій в один день та з невеликим проміжком часу;
- не зниження ТОВ ВФ "Сервіс" та ТОВ "Сервіс Протекшн Сістемс" своїх цінових пропозиції під час проведення аукціону у Закупівлі;
- не входження в аукціон ТОВ "Сервіс Протекшн Сістемс" у Закупівлі, де переможцем визначено ТОВ ВФ "Сервіс";
- наявність господарських відносин між ТОВ ВФ "Сервіс" та ТОВ "Сервіс Протекшн Сістемс";
- подання ТОВ ВФ "Сервіс" та ТОВ "Сервіс Протекшн Сістемс" у складі тендерних пропозицій у Закупівлі електронних файлів з однаковими параметрами при поданні аналогічних документів;
- схожість в оформленні ТОВ ВФ "Сервіс" та ТОВ "Сервіс Протекшн Сістемс" довідок, наданих у складі тендерних пропозицій та не зміна ТОВ "Сервіс Протекшн Сістемс"у довідках у словах закінчення з жіночого на чоловічий рід.
Відповідно до п. 48 резолютивної частини даного рішення АМКУ (сторінка 57) на ТОВ ВФ «Сервіс» та ТОВ «Сервіс Протекшн Сістемс» за вчинення вищевказаних порушень було накладено на кожного штраф у розмірі 3300 грн.
Позивач зазначає, також зі змісту листа Прокуратури вбачається, що відповідач звертався з позовною заявою до суду, у якій просив визнати недійсним та скасувати в цілому вищевказане рішення Південно-східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (у т.ч. і відносно обставини, які стосуються укладання договору) в судовому порядку. Проте рішенням суду від 14.03.2023 по справі №904/3964/22 відповідачу було відмовлено в позові в повному обсязі. Відповідач не оскаржував відповідне рішення, а отже останнє 14.04.2023 набрало законної сили.
Позивач вказує, що враховуючи характер фактично допущених порушень, які наведені в рішенні Південно-східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України №54 16-рк від 30.09.2022 у справі №54/38-20, а також в рішенні суду від 14.03.2023 по справі №904/3964/22, позивач, як замовник закупівлі, не мав можливості виявити такі порушення, а ні на момент проведення тендеру, а ні на момент укладання договору з переможцем тендеру, а ні на момент подання відповідного звіту про виконання договору та, як наслідок, у позивача не було будь-яких підстав для відхилення тендерної пропозиції відповідача.
Додатковим свідчення цього є той факт, що на сайті Південно-східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України тільки 14.09.2020 (тобто значно пізніше виконання сторонами умов Договору та публікації звіту про його виконання) було оприлюднене оголошення про прийняття адміністративною колегією АМКУ розпорядження №54/40-рп/к від 11.09.2020 про початок розгляду справи №54/38-20.
При цьому варто зауважити, що а ні Південно-східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, а ні суд, не залучав позивача до участі у розгляді відповідних справ.
За таких обставин, позивач не знав та жодним чином не мав можливості встановити факти, які б свідчили про вчинення Відповідачем вищевказаних порушень під час участі у закупівлі UА-2017-10-23-000232-а.
З огляду на вищенаведене, повідомляємо, що позивачу до моменту отримання листа, нічого не було відомо про допущені учасниками тендеру (у т.ч. і відповідачем) порушення під час участі у закупівлі UА-2017-10-23-000232-а, а отже саме внаслідок відповідних обставин Позивачем не вживались до цього часу будь-які заходи по відношенню до відповідача, у т.ч. і не подавалися аналогічні позову до суду.
Враховуючи вищевикладене, позивач вважає, що наявні всі правові підстави іля визнання недійсним договору та застосування наслідків недійсності договору, грошові кошти в сумі 220 974,00 грн., які були перераховані позивачем на корристь відповідача на виконання Договору, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача. При цьому позивач зазначає, що після надходження йому даних грошових коштів від відповідача, а позивач перерахує їх в дохід держави.
Вказане стало причиною звернення позивача до суду з позовом.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку відмову в задоволенні позову, з огляду на таке.
Постановою Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19 грудня 2025 року у cправі № 922/3456/23 встановлено наступне.
« 61. Предметом спору у справі, яка переглядається, є вимоги прокурора про визнання недійсним рішення тендерного комітету СКП "Харківзеленбуд", оформленого протоколом від 13.11.2019 №338, та Договору як таких, що вчинені з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а також вимоги про застосування наслідків недійсності цього договору, шляхом стягнення з ПП "ЛСВ "Моноліт" на користь СКП "Харківзеленбуд" коштів, отриманих за результатами виконання договору про закупівлю товарів, у розмірі 2 370 000,00 грн, а з СКП "Харківзеленбуд" - в дохід державного бюджету (на підставі ч.3 ст.228 ЦК).
62. СКП "Харківзеленбуд" у касаційній скарзі стверджувало, що для суб'єктів господарювання, які порушили норми Закону "Про захист економічної конкуренції", зокрема, у разі вчинення антиконкурентних узгоджених дій, чинним законодавством передбачена відповідальність у вигляді штрафу (ст.52 Закону "Про захист економічної конкуренції") та певні обмеження щодо прийняття участі у процедурах закупівлі протягом наступних трьох років після притягнення до відповідальності за вчинення таких дій (п.4 ч.1 ст.17 Закону "Про публічні закупівлі"), а відтак, намагання прокурора додатково стягнути з ПП "ЛСВ Моноліт" кошти за фактично виконаним належним чином договором є покладенням на останнього надмірної відповідальності.
63. Отже ключовим питанням цієї справи є наявність підстав для застосування ч.3 ст.228 ЦК.
64. Згідно з цією нормою у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.
65. Аналогічна за змістом норма містилася у ч.1 ст.208 ГК (яка була чинною у період існування спірних відносин).
Щодо правової природи наслідків недійсності правочину, передбачених ч.3 ст. 228 ЦК
66. Стягнення всього отриманого за недійсним правочином у дохід держави є конфіскацією, яка за своєю правовою природою не є цивільно-правовим інститутом. У первісній редакції ЦК, який набув чинності 01.01.2004, такої норми не існувало. Однак Законом "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України" від 02.12.2010 ст.228 була доповнена ч.3, присвяченою недійсності правочинів, що не відповідають інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
67. Щодо конфіскаційного характеру санкцій, передбачених ч.3 ст.228 ЦК неодноразово висловлювався ще Верховний Суд України, а після 2017 року - і Верховний Суд (постанови від 20.06.2018 у справі №802/470/17-а, від 16.10.2019 у справі №2а-1670/8497/11, від 25.07.2023 у справі №160/14095/21 від 13.11.2024 у справі №911/934/23).
68. Наслідки, передбачені реченнями 2-3 ч.3 ст.228 ЦК, не спрямовані на поновлення майнової сфери постраждалого учасника цивільно-правових правовідносин. Передбачені законом санкції мають за мету покарати осіб, які вчинили заборонений законодавством правочин. Це єдина норма ЦК, яка містить каральні заходи (санкції).
69. За загальним правилом правовим наслідком недійсності правочинів є повернення сторін в стан, що передував укладенню правочину (абз.2 ч.1 ст.216 ЦК). Такий правовий наслідок спрямований на те, аби нівелювати все, що відбулося і зробити його юридично незначущим.
70. Супроводжувальним правовим наслідком недійсності правочину є можливість відшкодування винною стороною правочину збитків та моральної шкоди, завданої другій стороні правочину. Такий правовий наслідок спрямований на те, аби досягти компенсації понесених такою стороною втрат, тобто є проявом дії компенсаційних засад цивільного права.
71. Оскільки відшкодування збитків та моральної шкоди є видом цивільно- правової відповідальності, їх стягнення відбувається на користь приватної особи, в її інтересах і саме задля неї.
72. У ч.3 ст.228 ЦК передбачаються зовсім інші правові наслідки:
- які спрямовані не на позначене вище, а на реакцію з боку держави на правопорушення сторони/сторін правочину;
- ініціатором цих правових наслідків є держава, а не сторона правочину;
- ці правові наслідки встановлені в публічних інтересах (як їх розуміє держава), а не в приватноправових;
- наслідки полягають не у відновленні становища, що існувало до вчинення правочину, а на вилучення майна;
- ці правові наслідки не можна розцінювати як відшкодування збитків.
73. Такі правові наслідки не можна віднести до компенсаційних, адже вони є сутнісно іншими і являють собою різновид конфіскації майна державою.
Щодо відповідності приписів ч.3 ст.228 ЦК критеріям ЄСПЛ щодо сумісності втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями ст.1 Першого протоколу до Конвенції
74. Вирішуючи питання щодо застосування ч.3 ст.228 ЦК суд має враховувати що санкції, передбачені ч.3 ст.228 ЦК, ч.1 ст.208 ГК є не компенсаційними, а конфіскаційними санкціями, які передбачають стягнення усього отриманого за правочином на користь держави. Ці санкції спрямовані не на відновлення правового стану, який існував до порушення, а на покарання осіб, які порушили законодавчу заборону вчиняти правочин, який не відповідає інтересам держави і суспільства.
75. Конфіскація без вироку суду (Non-Conviction Based Confiscation - NCBC) розглядається ЄСПЛ як втручання у право власності, захищене ст.1 Першого протоколу до Конвенції.
76. Застосування наслідків, передбачених ч.3 ст.228 ЦК є втручанням держави у право власності приватних осіб. Тому підлягає застосуванню ст.1 Першого протоколу до Конвенції. Відповідно до зазначеної статті кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
77. Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями ст.1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:
- втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними;
- якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів;
- втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення ст.1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.
78. Ключовими прецедентами є рішення ЄСПЛ у справах:
- "Isaia and Others v. Italy" (від 25.09.2025, заяви №36551/22, №36926/22 та №37907/22);
- "Garofalo and Others v. Italy" (від 21.01.2025, заява №47269/18 та три інші);
- "Imeri v. Croatia" (від 24.06.2021, заява №77668/14);
- "Kurban v. Turkey" (від 24.11.2020, заява №75414/10);
- "Balsamo v. San Marino" (від 08.10.2019, заяви №20319/17, 21414/17);
- "Gogitidze and Others v. Georgia" (від 12.05.2015, заява №36862/05);
- "Varvara v. Italy" (від 29.10.2013, заява №17475/09);
- "Arcuri and Others v. Italy" (від 05.07.2001, заява № 52024/99);
- "Air Canada v. the United Kingdom" (від 05.05.1995, заява 18465/91);
- "AGOSI v. United Kingdom" (від 24.10.1986, заява №9118/80).
79. Справа "Isaia and Others v. Italy" (рішення від 25.09.2025, заяви №36551/22, №36926/22 та №37907/22) та прецедентні рішення у подібних справах, на які посилається ЄСПЛ, стосуються італійського законодавства про запобіжні заходи (зокрема, антимафіозного кодексу), які дозволяють конфіскацію майна осіб, підозрюваних у причетності до організованої злочинності, до або без винесення обвинувального вироку. Заявники оскаржували судові рішення про конфіскацію їхнього майна, яке було вилучено на підставі підозр у його незаконному походженні та недостатній відповідності законним доходам. Ключовою особливістю італійського законодавства є те, що конфіскація може ґрунтуватися не на доведеній вині у вчиненні злочину, а на визнанні особи "соціально небезпечною" або "підозрюваною у належності до мафіозних структур" задовго до застосування заходів. ЄСПЛ вказав, що критерії для визнання особи "соціально небезпечною" (що є підставою для конфіскації) були чіткими, конкретними та передбачуваними у національному законодавстві. У попередніх справах, пов'язаних з Італією, ЄСПЛ встановив порушення через занадто розмиті та широкі визначення "соціальної небезпеки", які дозволяли надто широке тлумачення національними судами.
80. У п.72 рішення "Isaia and Others v. Italy" ЄСПЛ вказав, що, оцінюючи, чи були заходи конфіскації сумісними із гарантіями, закріпленими у ст.1 Першого протоколу, Суд, перш за все, оцінив характер основних правопорушень, зокрема їх тяжкість, та питання, чи можна вважати, що вони призвели до отримання незаконних доходів ("Todorov and others v. Bulgaria", п.200, та, особливо, справа "Yordanov and others v. Bulgaria", п.115, яка стосується конфіскації без винесення обвинувального вироку, подібної до тієї, що розглядається в даній справі). Суд висловив серйозну стурбованість щодо внутрішнього законодавства, яке передбачало, що процедури застосування подібних заходів могли бути ініційовані не тільки у зв'язку з особливо тяжкими злочинами, такими як злочини, пов'язані з організованою злочинністю, наркоторгівлею, корупцією в державній службі або відмиванням грошей, або іншими злочинами, які, як можна припустити, завжди приносять дохід, але й у зв'язку з низкою інших злочинів, а також деякими адміністративними правопорушеннями (див., зокрема, "Yordanov and others v. Bulgaria", п.115, і "Todorov and others v. Bulgaria", п.200).
81. У справі "Imeri v. Croatia" (рішення від 24.06.2021, заява №77668/14) ЄСПЛ зробив висновки, що для того, щоб бути пропорційним, суворість покарання має відповідати тяжкості правопорушення, за яке воно призначене (п.71); що принцип пропорційності має бути дотриманий не лише щодо визначення правил щодо суворості санкцій, але й оцінки факторів, які можуть бути взяті до уваги при встановленні санкцій (п.84). Зокрема, в зазначеній справі, оцінюючи пропорційність конфіскації частини готівки, яку заявник перевозив через кордон без декларування, ЄСПЛ взяв до уваги, що заявник не мав судимості і що кримінальне провадження, яке було порушено проти нього, було припинено через відсутність доказів (п.88), проти нього не було порушено кримінальну справу за відмивання грошей (п.91), шкода, яку заявник міг завдати владі, була незначною (п.92), і дійшов висновку, що мало місце порушення ст.1 Першого протоколу до Конвенції (п.94). Суд наголосив, що конфіскаційні заходи повинні бути пропорційними та враховувати індивідуальну поведінку особи, ступінь її вини і можливість застосування менш обтяжливого заходу.
82. У справі "Gogitidze and Others v. Georgia" (рішення від 12.05.2015, заява №36862/05) досліджувалася конфіскація майна, походження якого не було обґрунтовано, в рамках антикорупційного законодавства. ЄСПЛ підтвердив правомірність конфіскації без кримінального вироку. Визнав допустимим перекладання тягаря доведення на власника майна, якщо держава надала обґрунтовані підстави підозрювати незаконне походження. ЄСПЛ вважав, що вжита міра відповідала загальним інтересам, оскільки мала на меті забезпечити, щоб використання зазначеного майна не давало заявникам переваги на шкоду суспільству (п.103).
83. Що стосується конкретно заходу "превентивної конфіскації", передбаченого італійським законодавством, Суд вже встановив, що він мав на меті забезпечити, щоб злочин не окупався, та запобігти несправедливому збагаченню, позбавивши відповідну особу та третіх осіб, які не мають дійсних прав на конфісковане майно, прибутку від злочинної діяльності, і, відповідно, мала, по суті, відновний, а не каральний характер (справа "Garofalo and Others v. Italy" (рішення від 21.01.2025, заява №47269/18 та 3 інші), п.134).
84. У справі "Arcuri and Others v. Italy" (рішення від 05.07.2001, заява №52024/99) ЄСПЛ наголосив, що конфіскація може бути пропорційною лише тоді, коли вилучається майно, яке є безпосереднім результатом незаконної діяльності, або використовувалося для такої діяльності. Це положення прямо корелює з обов'язком держави довести, що саме правочин, а не загальна поведінка сторін у сфері конкуренції, був укладений з метою, що "завідомо суперечить інтересам держави і суспільства".
85. Справа "Balsamo v. San Marino" (рішення від 08.10.2019, заяви №20319/17, 21414/17) стосувалася конфіскації грошей, виявлених у заявника, щодо яких було встановлено зв'язок із шахрайською схемою відмивання коштів. Конфіскація була застосована в рамках адміністративного/цивільного провадження, незважаючи на те, що кримінальна справа була припинена. ЄСПЛ підкреслив, що конфіскація може застосовуватися і за відсутності обвинувального вироку, який підтверджує вину, визнав, що конфіскація була пропорційною та правомірною. Суд наголосив, що оскільки метою конфіскації було вилучення вигоди, отриманої від злочинної діяльності (тобто превентивна мета, а не каральна), вона може бути застосована незалежно від доведення кримінальної вини особи. Суд врахував, що заявник не зміг надати переконливих доказів законності походження коштів.
86. ЄСПЛ неодноразово звертав увагу і на необхідності дотримання пропорційності при втручанні держави у право власності добросовісного власника.
87. Так, у справі "AGOSI v. United Kingdom" (рішення від 24.10.1986, заява №9118/80) компанія-заявник оскаржила до Суду конфіскацію належних їй на праві власності золотих монет, які були вилучені митним органом Об'єднаного Королівства після спроби їх незаконного ввезення третіми особами на територію держави. ЄСПЛ аналізує конфіскацію без вироку, і встановлює критерії правомірності втручання: законність, легітимну мету, пропорційність. Навіть якщо особа поводилася неправомірно, держава має довести справедливий баланс. ЄСПЛ зазначив, що при вирішенні питання про повернення майна держава має враховувати поведінку власника - зокрема, чи був він причетний до правопорушення або чи проявив належну обачність. У цій справі ЄСПЛ не виявив порушення ст.1 Першого протоколу. Суд дійшов висновку, що британські органи влади забезпечили справедливий баланс між інтересами суспільства (боротьба з контрабандою) та правами власника, а сама процедура конфіскації не була свавільною.
88. У справі "Air Canada v. The United Kingdom" (рішення від 05.05.1995, заява 18465/91), яка стосувалася конфіскації літака, який був у лізингу та був використаний для вчинення злочину, про що власник не знав, ЄСПЛ навпаки дійшов висновку, що втручання, що наклало "індивідуальний і надмірний тягар" на добросовісного власника, порушує ст.1 Першого протоколу.
89. Найбільш релевантною до справи, що переглядається, є справа "Kurban v. Turkey" (рішення від 24.11.2020, заява №75414/10). Заявник ( ОСОБА_1 ) разом з партнером уклали державний закупівельний контракт на виконання будівельних робіт і внесли відповідний завдаток (гарантію). Згодом органи влади виявили, що на момент участі в тендері проти заявника вже було порушено кримінальне провадження (пред'явлено обвинувачення) щодо маніпулювання попередніми державними закупівлями. На цій підставі національні органи скасували чинний контракт із заявником та конфіскували його завдаток. Заявник оскаржував конфіскацію завдатку як непропорційне втручання у право власності. ЄСПЛ визнав розірвання конфіскацію завдатку втручанням у право власності (ст.1 Першого протоколу), яке мало легітимну мету - захист публічних фінансів, запобігання змовам та забезпечення чесної конкуренції у сфері державних закупівель. Незважаючи на легітимну мету, Суд встановив порушення через непропорційність застосованого заходу. Національне законодавство вимагало виключення особи з тендеру, якщо їй пред'явлено обвинувачення (превентивний захід, спрямований на запобігання подальшим порушенням). Обвинувачення було зареєстровано ще до укладення контракту, але заявник не знав про це. Крім того, органи влади з великою затримкою повідомили про це тендерний орган і фактично самі дозволили заявнику укласти контракт. Скасувавши контракт і конфіскувавши завдаток після укладення та часткового виконання угоди, держава переклала на заявника фінансовий тягар власної адміністративної недбалості (несвоєчасного виконання своїх обов'язків з перевірки). Втручання було визнане надмірним, оскільки держава не змогла забезпечити належне виконання своїх обов'язків на ранньому етапі процедури. Суд також вважав, що навіть якщо розірвання договору було необхідним і неминучим, принцип справедливого балансу вимагав би принаймні застосування менш суворого заходу, що полегшив би фінансове навантаження на заявника, такого як повернення його гарантії та відшкодування частини або всіх його витрат.
90. ЄСПЛ вказав, що в конкретних обставинах цієї справи заявник мав принаймні законні очікування щодо можливості покладатися на договір і виконати його, а також очікувати повернення своєї гарантії, і це може розглядатися, для цілей ст.1 Першого протоколу, як пов'язане з майновими правами, наданими заявнику за договором.
91. Враховуючи викладені вище висновки ЄСПЛ щодо конфіскації без вироку суду Об'єднана палата вважає, що у справі, яка переглядається, при застосуванні конфіскаційної санкції, передбаченої ч.3 ст.228 ЦК, не було дотримано принципу пропорційності як щодо винного учасника правочину, так і щодо того учасника, який діяв добросовісно, виходячи з такого.
А. Щодо винної особи
92. У наведених вище справах ЄСПЛ неодноразово звертав увагу на те, що для дотримання принципу пропорційності цивільна конфіскація має стосуватися майна, яке було отримане від злочинної діяльності, незаконного збагачення, майна, джерела походження якого сторона не могла пояснити, або майна, яке безпосередньо використовувалося при здійсненні злочинної діяльності. ЄСПЛ також визнав небезпечною тенденцію поширення конфіскації без вироку суду на випадки звичайних адміністративних порушень.
93. Верховний Суд у постанові від 20.03.2019 у справі №922/1391/18 вказав, що здійснивши правовий аналіз ч.3 ст.228 ЦК можна дійти висновку, що ознаками недійсного господарського договору, що суперечить інтересам держави і суспільства, є спрямованість цього правочину на порушення правового господарського порядку та наявність умислу (наміру) його сторін, які усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору. Метою такого правочину є його кінцевий результат, якого бажають досягти сторони. Мета завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.
94. Отже, для застосування приписів ч.3 ст.228 ЦК прокурор у цій справі мав довести, що сам правочин (придбання світильників комунальним підприємством) за своєю суттю є протиправним, спрямованим на порушення інтересів держави та суспільства. Втім, прокурор цього не доводив, стверджував про порушення правил конкуренції, які мали місце під час проведення закупівлі.
95. Антиконкурентна поведінка спрямована на спотворення конкуренції між учасниками торгів, але не завжди має за мету завдати шкоди державі чи підривати її інтереси. Тому така поведінка сама по собі не трансформує правочин у такий, що суперечить інтересам держави та суспільства у значенні ч.3 ст.228 ЦК.
96. Прокурор не доводив, що внаслідок укладення правочину держава понесла майнову шкоду, переплатила кошти або отримала товар/роботу неналежної якості. За цих умов відсутній причинно-наслідковий зв'язок між порушенням конкуренції та погіршенню майнового становища держави, що виключає можливість кваліфікації правочину як такого, що вчинений з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.
97. У справі "Kurban v. Turkey" (рішення від 24.11.2020, заява №75414/10) ЄСПЛ звернув увагу на норми Директиви Європейського Союзу 2014/24/ЄС яка встановлює загальні правила, що застосовуються до укладення державних контрактів на закупівлю. Директива містить правила щодо обов'язкових та факультативних підстав для виключення економічного оператора з участі у процедурі закупівлі. В Директиві вказано, що державні контракти не повинні укладатися з економічними операторами, які брали участь у злочинній організації або були визнані винними у корупції, шахрайстві на шкоду фінансовим інтересам Союзу, терористичних злочинах, відмиванні грошей або фінансуванні тероризму (п.100 преамбули). Замовникам слід надати можливість виключати економічних операторів, які виявилися ненадійними, наприклад, через серйозні порушення, такі як порушення правил конкуренції (п.101 преамбули). Отже, порушення правил конкуренції віднесено Директивою до факультативних підстав виключення економічного оператора (на розсуд замовника закупівлі).
98. Також у цій справі ЄСПЛ вказав, що конфіскація без вироку суду (втрата завдатку, права виконувати договір та отримати оплату за вже виконані роботи, тобто права на покриття вже понесених витрат) є непропорційною у разі визнання недійсним договору, навіть укладеного з порушенням тендерної процедури (особою, яка не мала права брати участь у публічних закупівлях).
99. ЄСПЛ вказав, що навіть якщо розірвання договору було необхідним і неминучим, принцип справедливого балансу вимагав би принаймні застосування менш суворого заходу, що полегшив би фінансове навантаження на заявника, такого як повернення його гарантії та відшкодування частини або всіх його витрат.
100. Об'єднана палата вважає, що враховуючи конфіскаційний характер санкції, передбаченої ч.3 ст.228 ЦК, який суд не може змінити, як і зменшити розмір, ця стаття може застосовуватися у виключних випадках порушення інтересів держави та суспільства, які, зокрема, можуть мати місце при вчинені особою кримінального злочину (тобто, за наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили), або дій, якими державі та суспільству завдані значні збитки, а винна особа відповідно незаконно, безпідставно збагатилася (на суму, співставну із вартістю того, що стягується на користь держави, для дотримання принципу пропорційності втручання). Ця норма не може бути застосована у випадку порушення суб'єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема законодавства про захист конкуренції.
101. Об'єднана палата звертає увагу на невідповідність норми ч.3 ст.228 ЦК загальним засадам цивільного законодавства, її каральний характер, притаманний нормам саме публічного, а не приватного права, а також на суттєві логічні невідповідності приписів частин 1, 2 ст.228 ЦК, які встановлюють що нікчемним є правочин який суперечить публічному порядку, але як наслідок передбачають більш м'які наслідки - двосторонню реституцію та ч.3 цієї статті, яка щодо оспорюваного правочину (який порівняно з нікчемним є не очевидно недійсним і відтак має меншу суспільну небезпеку) встановлює у якості наслідків набагато жорсткішу санкцію - стягнення з винної сторони (сторін) майна на користь держави.
102. У постанові Верховного Суду від 13.11.2024 у справі №911/934/23 вказано:
"82. Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19, пункт 8.22), від 06.09.2023 у справі № 910/18489/20 (провадження № 12-46гс22, пункт 70), від 03.10.2023 у справі № 686/7081/21 (провадження № 14-91цс22, пункт 85) та інші).
83. Водночас санкції, передбачені частиною третьою статті 228 ЦК України, частиною першою статті 208 ГК України, не є компенсаційними, оскільки положеннями зазначених норм передбачено застосування цих санкцій на користь держави незалежно від ступеню негативного впливу виконання правочину на майновий стан держави, та навіть незалежно від того, чи наявний такий вплив взагалі. Отже, санкції, передбачені частиною третьою статті 228 ЦК України, частиною першою статті 208 ГК України, не є способами захисту прав держави, а є конфіскаційними санкціями. Вони спрямовані на покарання осіб, які порушили законодавчу заборону вчиняти правочин, який не відповідає інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
84.Застосування цих санкцій є втручанням держави у право власності приватних осіб. Тому підлягає застосуванню стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенції). Відповідно до зазначеної статті кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
85. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:
- втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними;
- якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів;
- втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.
86. Критерій обґрунтованості втручання виконаний, оскільки санкції передбачені у національному законодавств, а саме частиною третьою статті 228 ЦК України, частиною першою статті 208 ГК України. Критерій легітимної мети в частині цих майнових санкцій теж виконаний, оскільки вчинення дій, які не відповідають інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, знаходиться у сфері загальних інтересів. Але колегія суддів вважає, що критерій розумного балансу (пропорційності) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення, - не виконаний.
87. Так, ЄСПЛ у справі Imeri v. Croatia від 24 червня 2021 року (заява № 77668/14) зробив висновок, що принцип пропорційності має бути дотриманий не лише щодо визначення правил щодо суворості санкцій, але й оцінки факторів, які можуть бути взяті до уваги при встановленні санкцій (пункт 84). Зокрема, в зазначеній справі ЄСПЛ взяв до уваги той факт, що заявники не мали кримінального минулого та що вони не підозрювалися чи не були обвинувачені у вчиненні жодного кримінального правопорушення.
88. Колегія суддів вважає, що норми частини третьої статті 228 ЦК України, частини першої статті 208 ГК України порушують принцип пропорційності у двох аспектах: як в частині суворості санкцій, так і в частині неврахування факторів, які мають бути взяті до уваги при встановленні санкцій.
89. Зазначені наведеними вище статтями санкції визначаються в розмірі вартості предмета договору незалежно від того, в чому саме полягає невідповідність правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, якою мірою порушені інтереси держави і суспільства, його моральні засади. Відтак, не враховується ступінь тяжкості правопорушення та його наслідків.
90. Санкції застосовуються без урахування будь-яких інших факторів, які мали б бути взяті до уваги. Наприклад, на їх застосування не впливає чи було вчинене правопорушення під впливом погрози, примусу; чи було воно вчинено повторно чи за попередньою змовою тощо.
91. При цьому суд, застосовуючи такі санкції, позбавлений можливості врахувати зазначені фактори, оскільки закон імперативно встановлює розмір таких санкцій у вигляді всього одержаного за правочином або належного за ним. Тобто у даному випадку закон встановлює абсолютно визначені та безальтернативні санкції, а суд не має розсуду для визначення (корегування) їх розміру.
92. Крім того, положення частини третьої статті 228 ЦК України, частини першої статті 208 ГК України передбачають застосування санкцій навіть до сторони правочину, яка не винна у правопорушенні (вчиненому іншою стороною), та є добросовісною. Так, у таких випадках з добросовісної сторони правочину стягується в дохід держави все одержане нею або належне їй на відшкодування виконаного незалежно від того, чи було фактично повернуто такій стороні все одержане іншою стороною, чи ні.
93. При цьому за висновками ЄСПЛ справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв'язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах "Рисовський проти України" від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), "Кривенький проти України" від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).
94. Тому колегія суддів дійшла висновку про те, що норми частини третьої статті 228 ЦК України та частини першої статті 208 ГК України не підлягають застосуванню як такі, що порушують критерій сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції у світлі практики ЄСПЛ.
95. Колегія суддів mutatis mutandis враховує висновки Конституційного Суду України (КСУ), зроблені у Рішенні від 01.11.2023 у справі № 9-р(II)/2023 за конституційною скаргою ОСОБА_1 щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремого припису пункту 2 частини другої статті 44 Закону України "Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції" (щодо індивідуалізації юридичної відповідальності за порушення прав споживачів) (далі - Закон № 2735).
96. У цьому Рішенні (пункти 4.8, 4.9 мотивувальної частини) КСУ звернув увагу на те, що встановлення в законі абсолютно визначених та/або безальтернативних санкцій має бути розумно поєднане з наданням законом уповноваженому суб'єктові притягнення особи до юридичної відповідальності варіативності в питанні обрання санкції до правопорушника, щоб уможливити додержання принципів домірності та індивідуалізації юридичної відповідальності. Принципи домірності та індивідуалізації юридичної відповідальності в разі притягнення особи до юридичної відповідальності можуть бути забезпечені, зокрема, у спосіб установлення в законі різних видів санкцій за вчинення того самого правопорушення або різних за розміром штрафів, що їх може бути накладено на порушників тієї самої охоронної норми. Оспорюваний припис Закону № 2735, що визначає безальтернативну санкцію, яка до того ж має ознаки абсолютно визначеної, не надає суб'єкту накладання адміністративного стягнення можливості врахувати те, що гіпотезою пункту 2 частини другої статті 44 Закону № 2735 охоплено велику кількість виявів об'єктивної та суб'єктивної сторін цього правопорушення. Таке не забезпечує домірності та індивідуалізації юридичної відповідальності порушника з урахуванням усіх значущих обставин справи.
97. Водночас колегія суддів не робить висновків про відповідність чи невідповідність Конституції України частини третьої статті 228 ЦК України, частини першої статті 208 ГК України, оскільки для вирішення спору у справі, що переглядається, це не є потрібним, бо з огляду на невідповідність цих положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції зазначені положення не підлягають застосуванню незалежно від того, чи відповідають вони Конституції України, чи ні. З цих же міркувань колегія суддів не аналізує правовідносини сторін та не встановлює їх характер, оскільки такий аналіз також не впливає на вирішення справи, що переглядається, по суті".
103. Отже, колегія суддів у справі №911/934/23 дійшла висновку про відсутність підстав для застосування ч.3 ст.228 ЦК як норми внутрішнього законодавства, що за своїм змістом створює підстави для непропорційного втручання держави в право власності приватних осіб, що суперечить приписам Першого протоколу до Конвенції. Такий висновок є загальним, базується на недоліках самої законодавчої норми (тобто він має застосовуватися незалежно від обставин конкретної справи).
104. Тим не менше, Об'єднана палата звертає увагу, що, незважаючи на тривалу публічну критику, ч.3 ст.228 ЦК так і не була виключена з ЦК, хоча її аналог у ГК (ст.208) втратив чинність у зв'язку з втратою чинності цим Кодексом в цілому у 2025 році. Крім того, питання щодо існування цієї норми наразі знаходиться на вирішенні законодавця (проєкт рекодифікації ЦК) - за таких умов втручання суду у вирішення цього питання не може вважатися доцільним.
105. Враховуючи викладене, Об'єднана палата уточнює висновки, що містяться у постановах від 13.11.2024 у справі №911/934/23, від 17.10.2024 у справі №914/1507/23, а також інших постановах колегій суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду щодо застосування ч.3 ст.228 ЦК, таким чином:
При визначенні підстав для застосування ч.3 ст.228 ЦК, яка містить санкцію конфіскаційного характеру, не властиву нормам цивільного законодавства, і яка несе в собі високі ризики втручання держави в право власності приватних осіб, суд має враховувати критерії, визначені ЄСПЛ, щодо пропорційності покарання (конфіскації без вироку суду) та можливості обрання менш обтяжливого заходу для винної сторони правочину (двосторонньої реституції, стягнення збитків, штрафу тощо).
Ця стаття може застосовуватися у виключних випадках порушення інтересів держави та суспільства, які, зокрема, можуть мати місце при вчинені особою кримінального злочину (тобто, за наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили), або дій, якими державі та суспільству завдані значні збитки, а винна особа відповідно незаконно, безпідставно збагатилася (на суму, співставну із вартістю того, що стягується на користь держави, для дотримання принципу пропорційності втручання). Ця норма не може бути застосована у випадку порушення суб'єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема законодавства про захист конкуренції.
Б. Щодо добросовісної сторони правочину
106. ЄСПЛ звертає увагу на важливість дотримання принципу пропорційності втручання і щодо добросовісного власника майна (у нашому випадку - добросовсної сторони правочину, СКП "Харківзеленбуд").
107. На перший погляд, приписи ч.3 ст.228 ЦК свідчать про те, що втручання у право володіння майном добросовісного учасника правочину не відбувається, невинна особа не має зазнавати збитків через недійсний правочин, адже сторона має отримати від порушника назад своє майно, а з неї стягується в дохід держави лише те, що вона отримала від порушника.
108. Втім, Об'єднана палата вважає, що за умови застосування відповідних приписів ч.3 ст.228 ЦК, відбувається непропорційне втручання в право власності й добросовісного учасника.
109. По-перше, добросовісна сторона все одно втрачає очікуваний результат угоди. Вона витратила час, ресурси, можливо зазнала упущеної вигоди і зрештою залишиться ні з чим (лише зі своїм початковим майном/грошима). Якщо правочин був вигідним для неї, позбавлення майна чи прибутку може відчуватися як покарання, хоча умислу з її боку не було.
110. По-друге, конфіскація майна добросовісної сторони (того, що вона отримала від іншого учасника) означає, що держава вилучає майно у особи, яка не вчинила свідомого порушення. Такий крок потребує дуже переконливого обґрунтування публічним інтересом. ЄСПЛ у подібних справах перевіряє, чи не було можливості обмежитися менш суворими заходами щодо невинної особи (справа "Air Canada v. the United Kingdom").
111. Як у справі, що переглядається, так і у справі, від висновків у якій просять відступити, прокурор вочевидь для дотримання принципу пропорційності просив стягнути з добросовісної сторони не майно, отримане за правочином, а кошти, після того як вони будуть стягнуті з винної сторони (у цій справі - з ПП "ЛСВ "Моноліт" на корить СКП "Харківзеленбуд").
112. СКП "Харківзеленбуд" неодноразово стверджувало, що воно несе негативні наслідки від ухвалених судових рішень, оскільки грошові кошти не є речами з індивідуально визначеними ознаками, відтак, неможливо розрізнити власні кошти підприємства і кошти, стягнуті з винної сторони. Скаржник звертав увагу на неодноразове намагання виконати примусово відповідне рішення суду незалежно від того, чи отримані кошти з винної сторони на рахунок комунального підприємства. Отже, ухвалені судами у цій справі рішення означають не лише застосування ч.3 ст.228 ЦК всупереч її прямим приписам (Об'єднана палата погоджується з доводами скаржника, що при правильному застосуванні цієї норми з нього мали би бути стягнуті товари, отримані за правочином, тобто світильники, а не кошти), але й перекладення тягаря відповідальності на невинну сторону - стягнення з комунального підприємства грошових коштів без отримання ним коштів від винної сторони.
113. Більше того, прокурор стверджує про те, що завдяки порушенням законодавства про захист конкуренції постраждали інтереси держави. Враховуючи, що закупівлю товарів проводило комунальне підприємство за гроші територіальної громади, а не держави, то при спотворенні результатів торгів постраждалою є територіальна громада міста Харкова. Між тим, прокурор у позові просив стягнути кошти в дохід держави (до державного бюджету), а не бюджету міста Харкова (тобто територіальної громади, яка на думку прокурора постраждала від спотворення результату закупівель за комунальні кошти), що суперечить здоровому глузду і у сукупності з негативними майновими наслідками для комунального підприємства є очевидно непропорційним втручанням в право власності територіальної громади міста Харкова.
Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
114. Виходячи з викладеного, Об'єднана палата вважає, що застосування ч.3 ст.228 ЦК до спірних відносин призвело до порушення визначеного у рішеннях ЄСПЛ принципу пропорційності втручання держави в мирне володіння майном (ст.1 Протоколу першого до Конвенції) як щодо відповідача, так і щодо добросовісної сторони правочину.
115. Відтак, Об'єднана палата доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимоги прокурора про стягнення з ПП "ЛСВ Моноліт" на користь СКП "Харківзеленбуд" 2 370 000 грн, а з СКП "Харківзеленбуд" одержаних ним за рішенням суду 2 370 000 грн в дохід держави.
116. Відповідно до ч.1 ст.300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
117. Згідно з ч.1 ст.311 ГПК суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених ст.300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
118. Враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновків про задоволення касаційних скарг, скасування рішень судів попередніх інстанцій та ухвалення нового - про відмову у позові.».
Положеннями частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиційність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії (постанова Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 910/3055/18).
Суд враховує, що рішенням Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі "Совтрансавто-Холдинг" проти України", яке є в силу статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" джерелом права, визначено, що "право на справедливий судовий розгляд, гарантований статтею 6 § 1 Конвенції, повинно тлумачитися в світлі преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права як елемент спільної спадщини держав-учасниць. Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів ("Брумареску проти Румунії", § 61)".
Отже, Постановою Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19 грудня 2025 року у cправі № 922/3456/23 встановлено, що для застосування приписів ч.3 ст.228 ЦК України позивач мав довести, що сам правочин (придбання Персональний комп'ютер у зборі (Системний блок: Dell OptiPlex 3050 Micro Form Factor (regulator model D10U (Китай), Монітор Dell 20 Моnіtог E2016Н - 49.4сm (19.5») Вlаск (Китай), Спеціалізоване кріплення з фіксацією Dell OptiPlex Місrо All-in-ONE Mount for E-Series Monitor, Kit (Китай)) у кількості 13 шт) за своєю суттю є протиправним, спрямованим на порушення інтересів держави та суспільства.
Згідно приписів ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.(ч.1 ст. 77 ГПК України).
При цьому, позивач цього не довів порушення правил конкуренції, які мали місце під час проведення закупівлі.
Антиконкурентна поведінка спрямована на спотворення конкуренції між учасниками торгів, але не завжди має за мету завдати шкоди державі чи підривати її інтереси. Тому така поведінка сама по собі не трансформує правочин у такий, що суперечить інтересам держави та суспільства у значенні ч.3 ст.228 ЦК України.
Позивач не довів належними та допустимими доказами, що внаслідок укладення правочину держава понесла майнову шкоду, переплатила кошти або отримала товар/роботу неналежної якості. За цих умов відсутній причинно-наслідковий зв'язок між порушенням конкуренції та погіршенню майнового становища держави, що виключає можливість кваліфікації правочину як такого, що вчинений з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.
Крім того, позивач, для дотримання принципу пропорційності просить стягнути з добросовісної сторони не майно, отримане за правочином, а кошти, після того, як вони будуть стягнуті з винної сторони. Позивач стверджує про те, що завдяки порушенням законодавства про захист конкуренції постраждали інтереси держави. Враховуючи, що закупівлю товарів проводило комунальне підприємство за гроші територіальної громади, а не держави, то при спотворенні результатів торгів постраждалою є територіальна громада міста Дніпра. Між тим, прокурор у позові просив стягнути кошти в дохід держави (до державного бюджету), а не бюджету міста Дніпра (тобто територіальної громади, яка на думку прокурора постраждала від спотворення результату закупівель за комунальні кошти), що у сукупності з негативними майновими наслідками для комунального підприємства є очевидно непропорційним втручанням в право власності територіальної громади міста Дніпра.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову.
За змістом статті 129 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи здійснюється розподіл судових витрат.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 2, 46, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
В задоволенні позову Комунального некомерційного підприємства "Дніпровський центр первинної медико-санітарної допомоги №11" Дніпровської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю виробничої фірми "Сервіс" про визнання недійсним договору поставки №21-11-Т від 21.11.2017, укладеного між Комунальним некомерційним підприємством "Дніпровський центр первинної медико-санітарної допомоги №11" Дніпровської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю виробничою фірмою "Сервіс" та застосування наслідків недійсності правочину та стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю виробничої фірми "Сервіс" на користь Комунального некомерційного підприємства "Дніпровський центр первинної медико-санітарної допомоги №11" Дніпровської міської ради грошові коштів в розмірі 220974,00 грн відмовити.
Судові витрати покласти на позивача.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано - 12.03.2026.
Суддя Н.Г. Назаренко