04.02.2026 року м.Дніпро Справа № 908/373/24
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач,
суддів: Іванова О.Г., Чередка А.Є.
секретар судового засідання Жолудєв А.В.
розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» на ухвалу Господарського суду Запорізької області від 13.08.2025 (суддя Давиденко І.В.)
у справі № 908/373/24
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Тензор»
до: Акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» в особі Відокремленого підрозділу “Запорізька атомна електрична станція» Акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом»
про стягнення суми
Господарським судом Запорізької області 19.02.2024 видано судовий наказ, яким стягнуто з боржника: Акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» в особі Відокремленого підрозділу “Запорізька атомна електрична станція» Акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» на користь стягувача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Тензор» 81500 (вісімдесят одну тисячу п'ятсот) грн заборгованості та 242 (двісті сорок дві) грн 24 коп. судового збору.
До Господарського суду Запорізької області 28.05.2025 надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю “Тензор» про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду по справі № 908/373/24.
Ухвалою суду від 10.06.2025 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “Тензор» про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду (судового наказу) задоволено; зобов'язано керівника Акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» (01032, м. Київ, вул. Назарівська, 3, ідентифікаційний код юридичної особи 24584661) Котіна Петра Борисовича у тридцятиденний строк з дня отримання даної ухвали надати суду звіт про виконання судового наказу Господарського суду Запорізької області від 19.02.2024 у справі № 908/373/24.
17.07.2025 від Акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом», за підписом тимчасово виконуючого обов'язки першого віце-президента - технічного директора, виконуючого обов'язки члена правління Олександра Остановця, до суду надійшов звіт про виконання судового рішення-судового наказу №908/373/24 від 19.02.2024.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 13.08.2025 у справі №908/373/24 відмовлено у прийнятті звіту керівника Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" про виконання судового наказу Господарського суду Запорізької області від 19.02.2024 у справі № 908/373/24. Зобов'язано керівника Акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» Котіна Петра Борисовича у строк до 01.10.2025 надати суду звіт про виконання судового наказу Господарського суду Запорізької області від 19.02.2024 у справі № 908/373/24. Стягнуто з керівника Акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» Котіна Петра Борисовича штраф в дохід державного бюджету в розмірі 3 028,00 грн(три тисячі двадцять вісім гривень).
Не погодившись з вказаною ухвалою Акціонерним товариством “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати ухвалу Господарського суду Запорізької області від 13.08.2025 у справі № 908/373/24 в повному обсязі та ухвалити нове рішення, яким прийняти звіт АТ «НАЕК «Енергоатом» про виконання рішення Господарського суду Запорізької області у справі № 908/373/24.
В обґрунтування поданої скарги апелянт зазначає, що ухвала суду першої інстанції прийнята при неправильному застосуванні норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що:
- висновки суду першої інстанції з приводу того, що боржник не надав «жодного доказу, що підтверджує обставини, які перешкоджають боржнику виконати рішення суду» спростовуються фактичними даними, що наведені у звіті. Товариством у звіті викладено обставини, що істотно ускладнюють, а в умовах воєнного стану унеможливлюють виконання рішення у справі № 908/373/24 у добровільному порядку;
- добровільне виконання рішення суду поза межами зведеного виконавчого провадження, без урахування вимог інших кредиторів, які мають тотожні за юридичною силою судові рішення, створює дискримінаційні умови та порушує принцип пропорційності погашення вимог кредиторів;
- суд першої інстанції неправильно застосував норми ч. 2 ст. 345-4 ГПК України, оскільки боржник надав обґрунтовані обставини, які унеможливлюють добровільне виконання судового рішення (судового наказу), а саме, реальні, виняткові, об'єктивно підтверджені обставини, що ускладнюють виконання рішення;
- відмовляючи у прийнятті звіту суд необґрунтовано не врахував зазначені у звіті обставини, які ускладнюють виконання судового рішення, а також заходи, які вжиті боржником для виконання рішення та не надав їм будь-якої правової оцінки;
- додані до звіту копії спільних рішень підтверджують обставини, які також перешкоджають боржнику виконати рішення суду і також свідчать про відсутність вини у невиконанні судового наказу у справі № 908/373/24;
- суд стягнув штраф в дохід державного бюджету України з особи, яка не підписувала звіт і взагалі на цей час була відсутня та, тимчасово, не виконувала обов'язки керівника АТ «НАЕК «Енергоатом» у зв'язку із тимчасовою втратою працездатності. Скаржник вважає, що ОСОБА_1 (особа на яку Ухвалою накладено штраф) не може нести відповідальність у вигляді стягнення з нього штрафу в розмірі 3 028,00 грн, оскільки в його діях відсутня вина в умисному невиконанні рішення суду (судового наказу) та недобросовісність у діях в якості керівника юридичної особи, оскільки виконання рішення суду у справі № 908/373/24 здійснюється в примусовому порядку в рамках зведеного виконавчого провадження ВП № 74403832, і всі дії, направлені на виконання судового наказу здійснюються державним виконавцем в рамках Закону України «Про виконавче провадження» та Інструкції з організації примусового виконання рішень.
Процесуальний хід розгляду справи відображений у відповідних ухвалах Центрального апеляційного господарського суду.
Хронологія надходження інших процесуальних документів до суду.
27.10.2025 до Центрального апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу - без змін.
23.12.2025 до Центрального апеляційного господарського суду від позивача надійшла заява, в якій він повідомив суд, що станом на 23.12.2025 заборгованість за судовим наказом Господарського суду Запорізької області від 19.02.2024 у справі № 908/373/24 погашено в повному обсязі.
В судовому засіданні 04.02.2026 брав участь представник відповідача (апелянта). Позивач явку уповноваженого представника не забезпечив, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини відсутності суд не проінформував.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У рішеннях від 28.10.1998 у справі «Осман проти Сполученого королівства» та від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз'яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі.
У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції").
«Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі «G. B. проти Франції»), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, суб'єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.
Точкою відліку часу розгляду справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.
Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").
Отже, при здійсненні правосуддя судом мають враховуватися не тільки процесуальні строки, визначені ГПК України, а й рішення ЄСПЛ, як джерела права, зокрема, в частині необхідності забезпечення судового розгляду впродовж розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.
Згідно ч. 2 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.
Відтак, органи судової влади здійснюють правосуддя, навіть в умовах воєнного стану.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов'язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Згідно ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Суд звертає увагу на висновки Європейського суду з прав людини, викладені у рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії", відповідно до якого заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Обов'язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті власних інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04.10.2001 у справі "Тойшлер проти Германії" (Тeuschler v. Germany).
Таким чином, сторона повинна демонструвати зацікавленість у найшвидшому вирішенні її питання судом, брати участь на всіх етапах розгляду, що безпосередньо стосуються її, для чого має утримуватись від дій, що можуть безпідставно затягувати судовий процес, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.10.2021 у справі № 11-250сап21 акцентувала увагу на тому, що ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об'єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі «Цихановський проти України» (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Суд нагадує, що він зазвичай визнає порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, які порушують питання, подібні до тих, що порушуються у цій справі. Аналогічну позицію висловлено у рішеннях ЄСПЛ «Смірнова проти України» (Smirnov v. Ukraine, Application N 36655/02), «Карнаушенко проти України» (Karnaushenko v. Ukraine, Application N 23853/02).
Як відзначив Верховний Суд у постановах від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17, від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18, від 07.07.2022 у справі № 918/539/16 відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Таким чином, згідно з усталеною судовою практикою та позицією ЄСПЛ відкладення розгляду справи можливе з об'єктивних причин, як-от неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні чи недостатність матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.
Пунктом 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Слід зауважити, що у справі вже відбулося судове засідання 17.12.2025, на яке представник позивача також не з'явився, жодних заяв/клопотань з процесуальних питань не подавав.
Таким чином, позивач, як учасник судового процесу, не був позбавлений права забезпечити участь у судовому засіданні 04.02.2026 будь-якого представника, якому доручити виконання функцій щодо представництва інтересів у суді, в тому числі в режимі відеоконференції.
Аналогічна за змістом позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17.
В свою чергу, варто наголосити на тому, що визначення пріоритету на користь неучасті в судовому засіданні у випадку невизнання судом обов'язкової явки представника, не тягне за собою неможливість здійснення розгляду справи, тобто відсутність уповноваженого представника в судовому засіданні не є безумовною підставою для відкладення судового засідання.
До того ж, обставин, що ускладнювали б вирішення відповідного спору за наявними матеріалами судом не встановлено.
Враховуючи положення ст. 7, 13, 14, 42-46 ГПК України, зокрема, щодо того, що учасники справи мають рівні права, якими вони повинні користуватися добросовісно, та несуть ризик настання тих чи інших наслідків, зумовлених невчиненням ними процесуальних дій, з огляду на те, що суд не визнавав обов'язковою явку учасників справи, а в матеріалах справи містяться докази їх повідомлення про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, приймаючи до уваги необхідність дотримання розумних строків розгляду справи, зважаючи на обставини сприяння судом у наданні учасникам судового процесу достатнього часу для належної підготовки своєї позиції та викладення її в поданих процесуальних документах, а також в забезпеченні участі в судових засіданнях, в тому числі в режимі відеоконференції, і цими правами вони розпоряджаються на власний розсуд, констатуючи достатність матеріалів для ухвалення судового рішення, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку ухвали суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами та без участі представника позивача.
Судом апеляційної інстанції було здійснено всі необхідні дії, що сприяли в реалізації сторонами принципу змагальності та диспозитивності.
Представник відповідача в судовому засіданні 04.02.2026 підтримав доводи своєї апеляційної скарги, просив її задовольнити, оскаржувану ухвалу суду першої інстанції скасувати та постановити нове рішення про прийняття його звіту про виконання рішення суду.
Апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення присутнього представника відповідача, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об'єктивність встановлених обставин та висновки місцевого господарського суду, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 19.02.2024 Господарським судом Запорізької області видано судовий наказ, яким стягнуто з боржника: Акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» (01032, м. Київ, вул. Назарівська, 3, ідентифікаційний код юридичної особи 24584661) в особі Відокремленого підрозділу “Запорізька атомна електрична станція» Акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» (71503, Запорізька область, м. Енергодар, вул. Промислова, буд. 133, ідентифікаційний код ВП 19355964) на користь стягувача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Тензор» (69032, місто Запоріжжя, Південне шосе, будинок 57, офіс 36, ідентифікаційний код юридичної особи 30956420) 81 500 (вісімдесят одну тисячу п'ятсот) грн заборгованості та 242 (двісті сорок дві) грн 24 коп. судового збору;
До Господарського суду Запорізької області 28.05.2025 надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю “Тензор» про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду по справі № 908/373/24.
Ухвалою суду від 10.06.2025 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “Тензор» про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду (судового наказу) задоволено; зобов'язано керівника Акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» (01032, м. Київ, вул. Назарівська, 3, ідентифікаційний код юридичної особи 24584661) Котіна Петра Борисовича у тридцятиденний строк з дня отримання даної ухвали надати суду звіт про виконання судового наказу Господарського суду Запорізької області від 19.02.2024 у справі № 908/373/24.
17.07.2025 від Акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом», за підписом тимчасового виконуючого обов'язки першого віце-президента - технічного директора, виконуючого обов'язки члена правління Олександра Остановця, до суду надійшов звіт про виконання судового рішення- судового наказу №908/373/24 від 19.02.2024.
В обґрунтування у звіті керівник боржника вказав, що основною причиною невиконання боржником судового рішення у справі є криза неплатежів на ринку електричної енергії між учасниками ринку і як наслідок накопичення боргів, повномасштабне вторгнення, постійні ракетні обстріли енергетичного сектору країни, окупація країною-агресором найбільшої атомної станції в Україні та необхідність виконання соціальної функції, покладеної на товариство державою.
Ухвалою суду від 18.07.2025 прийнято до розгляду звіт Акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» про виконання судового рішення (судового наказу) по справі № 908/373/24, ухвалено розгляд звіту здійснювати в порядку письмового провадження .
28.07.2025 через підсистему “Електронний суд» від Товариства з обмеженою відповідальністю “Тензор» надійшли заперечення на звіт про виконання судового рішення, відповідно до яких останній просить суд розглядати звіт у відкритому судовому засіданні, відмовити АТ “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» у прийнятті звіту про виконання наказу Господарського суду Запорізької області від 19.02.2024 у справі №908/373/24.
У своїх запереченнях на звіт боржника стягувач зазначив, що викладені у звіті обставини не обґрунтовують поважності причин невиконання судового наказу у справі, доводи АТ «НАЕК «Енергоатом» щодо свого складного матеріального стану не підтверджені жодними обставинами та належними доказами.
На думку стягувача, посилання лише на зупинення Запорізької атомної електростанції, не може братись до уваги, оскільки це не єдина атомна електростанція компанії, яка виробляє електричну енергію. АТ «НАЕК «Енергоатом» отримує прибуток від Рівненської, Південноукраїнської та Хмельницької атомних електростанцій, а також від Ташлицької ГАЕС, Олександрівської ГЕС та Централізованого сховище відпрацьованого ядерного палива у Чорнобильській зоні.
За твердженням стягувача, відповідно до пункту 6 статуту АТ «НАЕК «Енергоатом», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2023 р. №1420, перелічено перелік предмету діяльності Товариства, з якого можливо дійти висновку, що Заявник отримує дохід від ряду інших напрямків діяльності та здійснює зовнішньоекономічну діяльність у будь-якій сфері, пов'язаній із предметом його діяльності, відповідно до законодавства та Статуту. АТ «НАЕК «Енергоатом» за період повномасштабного вторгнення не зупиняло виробництво електричної та здійснювало продаж електричної енергії на ринку електричної енергії в період дії воєнного стану на території України.
Також в обґрунтування заперечень стягувач вказує, що підтвердження того, що Боржник не здійснював виробництва електричної енергії та її подальшої реалізації в період дії на території України воєнного стану відсутні. Наказом Міністерства з питань стратегічних галузей промисловості України від 26.06.2025 № 84 "Про виключення Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" з переліку підприємств, які є боржниками у виконавчих провадженнях, вчинення виконавчих дій за якими зупиняється у період воєнного стану", яким виключено вказане товариство з переліку підприємств, які є боржниками у виконавчих провадженнях, вчинення виконавчих дій за якими зупиняється у період воєнного стану.
Як повідомлено у запереченнях стягувача на звіт, наказом Міністерства з питань стратегічних галузей промисловості України від 26.06.2025 № 84 "Про виключення Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" з переліку підприємств, які є боржниками у виконавчих провадженнях, вчинення виконавчих дій за якими зупиняється у період воєнного стану", яким виключено вказане товариство з переліку підприємств, які є боржниками у виконавчих провадженнях, вчинення виконавчих дій за якими зупиняється у період воєнного стану. Таким чином, АТ «НАЕК «Енергоатом» безпідставно посилається на норму прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про виконавче провадження» до правовідносин, до яких вказана норма не може застосовуватись. Незважаючи на поновлення виконавчого провадження, 74714925 посадовими особами Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві ЦМУМЮ (м. Київ), не вчиняється заходів з метою реального фактичного виконання рішення. Отже, доводи АТ «НАЕК «Енергоатом» щодо свого складного матеріального стану не підтверджені жодними обставинами та належними доказами.
Зазначається також, що АТ «НАЕК «Енергоатом» активно здійснює господарську діяльність, отримує дохід від здійснення господарської діяльності, що підтверджується фінансовими звітами товариства та заявами офіційних представників АТ «НАЕК «Енергоатом».
Стягувач зауважив, що за інформацією, що розміщена на офіційному сайті АТ «НАЕК «Енергоатом» в розділі «Новини компанії» (https://energoatom.com.ua/ua/post/1444), в якому компанія повідомляє суспільство про свій дохід в період воєнного стану та довоєнного стану, а саме: «За підсумками 2023 року доходи Компанії від продажу електроенергії зросли на 30 % (або на 44,0 млрд грн) порівняно із попереднім роком і склали 190,7 млрд гривень. З цих коштів було сплачено понад 124,4 млрд грн в межах виконання ПСО або іншими словами - на підтримку низьких тарифів для населення…Так, з 2020 року до 2023 року доходи Компанії зросли у 4 рази. Якщо у 2020 році дохід складав 48,1 млрд грн, то у 2024 році Енергоатом планує отримати 253,3 млрд грн доходу».
Крім наведеного, стягував вказує, що АТ «НАЕК «Енергоатом» зазначає, що орієнтовними строками добровільного виконання рішення суду є один-два місяці після закінчення воєнного стану в Україні. Однак, АТ «НАЕК «Енергоатом» не обґрунтовує чому саме цей період ним визначено щодо виконання рішення суду. Фактично, АТ «НАЕК «Енергоатом» самостійно прийняв рішення щодо відстрочення виконання рішення суду, однак, повноваженням прийняття рішення щодо відстрочення виконання рішення суду наділений суд. Своїми діями АТ «НАЕК «Енергоатом» переймає на себе повноваження суду (дискреційні повноваження суду).
Суд першої інстанції дійшов висновку, що у звіті не наведено обґрунтування строків виконання рішення та обставин, які ускладнюють виконання судових рішень боржником, заходів, що вжиті та вживаються боржником для виконання судового рішення, а відтак відмовив у прийнятті звіту керівника боржника про виконання судового наказу від 19.02.2024.
Також, суд вбачав можливе застосувати до керівника боржника заходи процесуального примусу, стягнувши штраф у розмірі одного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб - 3028,00 грн.
Крім того, господарський суд вважав за доцільне додатково встановити керівнику боржника Котіну Петру Борисовичу новий строк для подання звіту про виконання судового наказу Господарського суду Запорізької області від 19.02.2024 у справі № 908/373/24 - до 01.10.2025.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, оскаржуваному судовому рішенню та доводам апеляційної скарги, апеляційний суд зазначає наступне.
Статтею 129-1 Конституції України встановлено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Відповідно до ч. 2 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
За приписами ч. 1 ст. 18 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Разом з тим, згідно ст. 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Розділом V ГПК України врегулювано процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень у господарських справах.
Як передбачено ч. 1 ст. 327 ГПК України виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.
Наказ, судовий наказ, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - ухвала суду є виконавчими документами (ч. 3 ст. 327 ГПК України).
В силу статті 339 ГПК України судовий контроль за виконанням судових рішень у господарських справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції. Суд може здійснювати судовий контроль за виконанням судового рішення у порядку, встановленому розділом VI "Судовий контроль за виконанням судових рішень" Господарського процесуального кодексу України.
Судовий контроль - це спеціальний вид провадження в господарському судочинстві, відмінний від позовного, що має спеціальну мету та полягає не у вирішенні нового спору, а у перевірці всіх обставин, що перешкоджають виконанню такого рішення суду та відновленню порушених прав особи - заявника.
За приписами ч. 1 ст. 345-1 ГПК України суд, який розглянув справу як суд першої інстанції, за письмовою заявою стягувача може зобов'язати боржника подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення у господарських справах: про захист ділової репутації; що виникають з відносин, пов'язаних із захистом економічної конкуренції, обмеженням монополізму в господарській діяльності, захистом від недобросовісної конкуренції; в інших спорах немайнового характеру.
Якщо боржником, який не виконує судове рішення, є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, суб'єкт господарювання державного або комунального сектору економіки, суд за письмовою заявою стягувача та за умови відкриття виконавчого провадження зобов'язує такого боржника подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення незалежно від характеру спору (ч. 4 ст. 345-1 ГПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 345-4 ГПК України за наслідками розгляду звіту боржника суд постановляє ухвалу про прийняття або відмову у прийнятті звіту, яку може бути оскаржено в апеляційному порядку за правилами частини п'ятої статті 345-2 цього Кодексу. Оскарження ухвали суду не зупиняє її виконання.
Згідно з ч. 2 ст. 345-4 ГПК України суд відмовляє у прийнятті звіту, якщо боржником не наведено обґрунтовані обставини, які ускладнюють виконання судового рішення, або заходи, які вживаються боржником для виконання судового рішення, на переконання суду, є недостатніми для своєчасного та повного виконання судового рішення.
Суд також відмовляє у прийнятті звіту, якщо звіт подано без додержання вимог частин другої та/або третьої статті 345-3 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 3 ст. 345-4 ГПК України, у разі постановлення ухвали про відмову у прийнятті звіту суд застосовує до боржника захід процесуального примусу у виді штрафу, а також може додатково встановити новий строк для подання звіту відповідно до частини третьої статті 345-2 цього Кодексу або за власною ініціативою розглянути питання про зміну способу і порядку виконання судового рішення.
Якщо суд прийняв звіт про виконання судового рішення, але боржником судове рішення виконано не в повному обсязі, суд одночасно встановлює новий строк для подання звіту відповідно до частини третьої статті 345-2 цього Кодексу (ч. 7 ст. 345-4 ГПК України).
Судом встановлено, що Боржник до звіту не додав жодного доказу, що підтверджує об'єктивні обставини, які перешкоджають йому виконати рішення суду, а також не вказав про заходи, які вживаються ним для виконання судового рішення.
Водночас, АТ "НАЕК "Енергоатом" активно здійснює господарську діяльність, отримує дохід від здійснення господарської діяльності, фінансовий стан товариства є задовільним, що підтверджується фінансовими звітами товариства та заявами офіційних представників АТ "НАЕК "Енергоатом".
Згідно зі звітом про фінансові результати (звіт про сукупний дохід) за рік, що закінчився 31.12.2023, сукупний дохід після оподаткування склав 128 837 040 тис. грн. За звітом про рух грошових коштів залишок коштів на кінець року склав 2 364 366 тис. грн. Згідно звіту про фінансові результати за 2024 рік чистий прибуток склав 1 317 967 тис. грн., сукупний дохід - 8823883 тис. грн. За звітом про рух грошових коштів залишок коштів на кінець року склав 8616753 тис. грн. Згідно звіту про фінансові результати за три місяці 2025 року чистий прибуток склав 12 150 657 тис. грн., а залишок коштів - 20 118 322 тис. грн.
Зазначений у звіті орієнтовний строк виконання рішення у справі - один/два місяці після закінчення воєнного стану в Україні є необґрунтованим та не свідчить про реальні наміри відповідача виконати судове рішення.
Апеляційний суд зауважує, що наявність чинного виконавчого провадження, у т.ч. зведеного, та вжиття виконавцем примусових заходів щодо стягнення боргу не позбавляє боржника права та реальної можливості добровільно виконати судове рішення.
При цьому твердження скаржника про дискримінаційні умови та порушення принципу пропорційності погашення вимог кредиторів внаслідок виконання рішення перед заявником відхиляються судом, оскільки Боржник не перебуває у процедурі банкрутства.
В свою чергу, внаслідок введення в Україні воєнного стану через збройну агресію рф всі громадяни та підприємства, установи та організації України знаходяться в однаковому несприятливому економічному становищі, тобто такі обставини в рівній мірі впливають і на позивача, який правомірно очікує на сплату йому присуджених грошових коштів.
Також, не може вважатись добросовісною поведінка боржника у разі невиконання зобов'язань за договором та невиконання судового рішення з посиланням на виконання соціальних та соціально значущих функцій, та посилання на його статус, як державного підприємства.
Аргументи апелянта обґрунтованості цих висновків суду не спростовують.
Згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права, п. 1 ст. 6 якої гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 у справі Шмалько проти України (заява № 60750/00) зазначено, що для цілей ст. 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду".
У справі «Бурдов проти Росії» Європейський суд зазначив, що виконання будь-якого судового рішення є невід'ємною стадією процесу правосуддя.
Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, inter alia (серед іншого), захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Держава зобов'язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці. Саме на державу покладається обов'язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції. Сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності (див. рішення Європейського суду з прав людини у справі Глоба проти України, no. 15729/07, від 05.07.2012).
У справі "Кайсин проти України" (Kaysin and Others v.Ukraine) Європейський Суд з прав людини наголосив, що правосуддя було б ілюзорним, як би внутрішній правопорядок держави дозволяв невиконання остаточного й обов'язкового рішення суду стосовно однієї з сторін.
У справі Фуклєв проти України (рішення від 07.06.2005) Європейський суд з прав людини вказав, що держава зобов'язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці.
У рішенні від 17.05.2005 у справі Чіжов проти України (заява № 6962/02) Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов'язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатися, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії, передбаченої п. 1 ст. 6 Конвенції.
Сукупний аналіз рішень Європейського суду з прав людини у справах Алпатов та інші проти України, Робота та інші проти України, Варава та інші проти України, ПМП Фея та інші проти України достеменно засвідчує його однозначну позицію про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, та констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з Конституцією України.
Відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін.
Оскільки п. 1 ст. 6 Конвенції захищає виконання остаточних судових рішень, вони не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (рішення ЄСПЛ у справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Стгеесе), від 19.03.1997; у справі "Бурдов проти Росії" (Buurdov v. Russia) від 07.05.2002; у справі "Ясюнієне проти Литви" (Jasiniene v. Lithuania) від 06.03.2003).
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Агрокомплекс проти України» від 06.10.2011 існування заборгованості, яка підтверджена остаточним і обов'язковим для виконання судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення винесено, підґрунтя для «законного сподівання» на виплату такої заборгованості і становить «майно» цієї особи у значенні статті 1 Першого протоколу.
Відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право мирного володіння майном, як це передбачено пунктом 1 статті 1 Першого протоколу (справа "Юрій Миколайович Іванов проти України", заява № 40450/04, рішення від 15.10.2009).
Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення від 13.12.2012 № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини рішення від 25.04.2012 № 11-рп/2012).
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі №922/4519/14 та від 14.09.2020 у справі № 296/443/16-ц зазначено, що «забезпечення остаточності судового рішення та його неухильного виконання спрямоване на дотримання таких вимог верховенства права, як забезпечення прав і свобод людини, правової визначеності, доступу до правосуддя, законності. Порушення принципу обов'язковості виконання судового рішення суперечить вимогам правової визначеності».
У даній справі Боржником не було спростовано наявність на його рахунках грошових коштів, достатніх для здійснення розрахунків із Стягувачем та добровільного виконання судового наказу.
Більше того, суд враховує, що після подання апеляційної скарги АТ "НАЕК "Енергоатом" погасило заборгованість перед ТОВ «Тензор» в повному обсязі.
Натомість доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної ухвали було допущено порушення норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження.
Посилання на те, що суд стягнув штраф в дохід державного бюджету України з особи, яка не підписувала звіт і взагалі на цей час була відсутня та, тимчасово, не виконувала обов'язки керівника АТ «НАЕК «Енергоатом» (Котіна П.Б.), в діях якої відсутня вина в умисному невиконанні рішення суду (судового наказу) та недобросовісність у діях в якості керівника юридичної особи є безпідставними, адже ч. 3 ст. 345-4 ГПК України визначено, що у разі постановлення ухвали про відмову у прийнятті звіту суд застосовує до боржника захід процесуального примусу у виді штрафу, а також може додатково встановити новий строк для подання звіту відповідно до частини третьої статті 345-2 цього Кодексу або за власною ініціативою розглянути питання про зміну способу і порядку виконання судового рішення.
Згідно з ч. 4 ст. 345-4 ГПК України суд застосовує до боржника захід процесуального примусу у виді штрафу за правилами статті 135 цього Кодексу.
Відповідно до приписів ч. 1 ст. 135 ГПК України суд може постановити ухвалу про стягнення в дохід державного бюджету з відповідної особи штрафу у сумі від одного до десяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб у випадках:
1) невиконання процесуальних обов'язків, зокрема ухилення від вчинення дій, покладених судом на учасника судового процесу;
2) зловживання процесуальними правами, вчинення дій або допущення бездіяльності з метою перешкоджання судочинству;
3) неповідомлення суду про неможливість подати докази, витребувані судом, або неподання таких доказів без поважних причин;
4) невиконання ухвали про забезпечення позову або доказів, ненадання копії відзиву на позов, апеляційну чи касаційну скаргу, відповіді на відзив, заперечення іншому учаснику справи у встановлений судом строк;
5) порушення заборон, встановлених частиною десятою статті 188 цього Кодексу.
Під час здійснення судового контролю за виконанням судового рішення суд може стягнути в дохід державного бюджету з відповідача, боржника чи їх керівників (якщо відповідачем, боржником є юридична особа) штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Враховуючи право суду стягнути в дохід державного бюджету штраф з керівника боржника, застосування до керівника Боржника, яким є саме ОСОБА_1 , заходів процесуального примусу у вигляді штрафу в розмірі одного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб - 3 028,00 грн за невиконання покладених на нього судом обов'язків не протирічить законодавству та належить до дискреції суду.
Колегія суддів зазначає, що господарський суд правильно визначився із характером спірних правовідносин, порушень або неправильного застосування норм законодавства, яке призвело або могло призвести до постановлення помилкової ухвали, апеляційним судом не виявлено.
За таких умов, апеляційний суд дійшов висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги та відсутність підстав для зміни чи скасування ухвали Господарського суду Запорізької області від 13.08.2025.
У відповідності до ст. 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на її заявника.
Керуючись ст.ст. 129, 232-236, 269, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» на ухвалу Господарського суду Запорізької області від 13.08.2025 у справі № 908/373/24 залишити без задоволення.
Ухвалу Господарського суду Запорізької області від 13.08.2025 у справі № 908/373/24 залишити без змін.
Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Акціонерне товариство “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом».
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний тест постанови підписано 11.03.2026
Головуючий суддя В.Ф. Мороз
Суддя О.Г. Іванов
Суддя А.Є. Чередко