04.03.2026 м. Дніпро Справа № 904/2864/25
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії:
головуючого (судді-доповідача): Стефанів Т. В.,
суддів: Демчини Т. Ю., Кошлі А. О.,
секретар судового засідання Старина А. С.,
за участю:
позивача (апелянта) - Крюкової Д.,
відповідача Семчук Н.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
Товариства з обмеженою відповідальністю "Сілл Оіл" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.11.2025 (суддя Колісник І. І., м. Дніпро, повний текст рішення складено 08.12.2025) у справі №904/2864/25
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сілл Оіл", м. Дніпро
до Дніпровської міської ради, м. Дніпро
про зобов'язання вчинити певні дії, стягнення збитків у сумі 3 438 762,68 грн,
Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Сілл Оіл" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Дніпровської міської ради та просило:
- зобов'язати Дніпровську міську раду здійснити перерахунок орендної плати, нарахованої за період з 29.12.2021 по 31.05.2025 згідно з договором оренди земельної ділянки від 23.10.2020, укладеним між Дніпровською міською радою та ТОВ "Сілл Оіл", посвідченим приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Пустовим С. В. та зареєстрованим у реєстрі за номером 598, шляхом укладення відповідної додаткової угоди до цього договору, за умови звільнення ТОВ "Сілл Оіл" від сплати орендної плати, штрафу, пені за період з 29.12.2021 по 31.05.2025;
- стягнути з Дніпровської міської ради на користь ТОВ "Сілл Оіл" збитки в сумі 3 438 762,68 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неможливістю використання позивачем-орендарем земельної ділянки з кадастровим номером 1210100000:01:236:0017 відповідно до її цільового призначення, визначеного договором оренди землі від 23.10.2020, а саме для будівництва будівель і споруд придорожньої інфраструктури. Позивач посилався на протиправні відмови Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради у видачі містобудівних умов та обмежень, незаконність яких встановлена судовими рішеннями в адміністративних справах № 160/812/22 та № 160/32066/23, а також на неможливість здійснити забудову за виданими 19.11.2024 містобудівними умовами та обмеженнями, в яких зазначено, що переважна частина земельної ділянки розташована в межах території, яка не підлягає забудові.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 20.11.2025 у справі № 904/2864/25 відмовлено повністю у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Сілл Оіл" до Дніпровської міської ради про здійснення перерахунку орендної плати за період з 29.12.2021 по 31.05.2025 та про стягнення збитків у сумі 3 438 762,68 грн. Судовий збір у сумі 43 687,55 грн за подання позову покладено на позивача.
Приймаючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що відповідно до законодавства безпосередня компетенція, а відтак і відповідальність у питанні видачі містобудівних умов та обмежень щодо забудови спірної земельної ділянки покладена на уповноважений орган - Департамент по роботі з активами Дніпровської міської ради, який є юридичною особою публічного права. Саме дії Департаменту в особі підконтрольного йому Головного архітектурно-планувального управління, зокрема відмова 29.12.2021 у видачі позивачу містобудівних умов та обмежень, були предметом розгляду в адміністративних справах, за результатом яких такі відмови визнані протиправними. Суд першої інстанції зазначив, що позивачем не доведено вини саме відповідача - Дніпровської міської ради у неможливості використання позивачем земельної ділянки та, відповідно, причинного зв'язку між порушенням стороною зобов'язання, що випливає з договору, та збитками. Крім того, суд вказав, що за обраним позивачем способом захисту суд має зобов'язати відповідача укласти додаткову угоду на певних умовах, однак проєкт такої додаткової угоди позивач суду не надав, що унеможливлює прийняття рішення по суті. Суд також зауважив, що бажані умови додаткової угоди торкаються неустойки, яка фактично ще не заявлена компетентним органом і стосується взаємовідносин позивача та контролюючого органу, а не сторін договору оренди. Щодо збитків суд погодився з позивачем, що саме розірвання договору оренди та неможливість досягнути мети договору може бути підставою для стягнення збитків, однак до цього часу позивач не позбавлений права доводити наявність підстав для звільнення від сплати орендної плати, зокрема у справі № 904/6198/25.
Короткий зміст вимог та узагальнені доводи апеляційної скарги.
Не погодившись з рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 20.11.2025 у справі № 904/2864/25, Товариство з обмеженою відповідальністю "Сілл Оіл" звернулося до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.11.2025 у справі № 904/2864/25 скасувати та постановити постанову про задоволення позовної заяви ТОВ "Сілл Оіл": зобов'язати Дніпровську міську раду здійснити перерахунок орендної плати, нарахованої за період з 29.12.2021 по 31.05.2025 згідно з договором оренди земельної ділянки від 23.10.2020, укладеним між Дніпровською міською радою та ТОВ "Сілл Оіл", посвідченим приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Пустовим С. В. та зареєстрованим у реєстрі за номером 598, шляхом укладення відповідної додаткової угоди до цього договору, за умови звільнення ТОВ "Сілл Оіл" від сплати орендної плати, штрафу, пені за період з 29.12.2021 по 31.05.2025; стягнути з Дніпровської міської ради на користь ТОВ "Сілл Оіл" збитки у розмірі 3 438 762,68 грн. Усі понесені ТОВ "Сілл Оіл" судові витрати під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій стягнути з Дніпровської міської ради. Також апелянт просить поновити строк на подання апеляційної скарги.
Апеляційна скарга обґрунтована наступним.
Апелянт вважає рішення суду першої інстанції таким, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного з'ясування обставин, що мають значення для справи. На думку апелянта, суд першої інстанції не дослідив та не застосував норми чинного законодавства, які визначають повноваження органів місцевого самоврядування у галузі земельних відносин, зокрема положення ст. 13, ст. 14, ст. 144 Конституції України, пунктів "а", "б" ч. 1 ст. 12, ч. 1 ст. 122 Земельного кодексу України, ст.ст. 169, 172 Цивільного кодексу України, ч. 5 ст. 16, ч. 5 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".
Апелянт наполягає, що стороною договору оренди землі від 23.10.2020 (Договір № 598) є територіальна громада міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради, а не Департамент по роботі з активами Дніпровської міської ради. Розпорядження землями комунальної власності та передача земельних ділянок у власність чи користування належить виключно до повноважень міських рад, а не їх виконавчих органів, що підтверджується постановами Верховного Суду України від 14.11.2011 у справі № 3-119гс11, від 30.09.2015 у справі № 3-553гс15 та постановою Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2024 у справі № 907/825/22. Рішення органу місцевого самоврядування про уповноваження виконавчого органу на підписання договору не змінює складу сторін у спорі, адже представник не набуває правомочностей власника земельної ділянки. Саме міська рада як суб'єкт матеріального правовідношення є належним відповідачем у спорі, а Департамент наділений повноваженнями лише щодо видачі містобудівних умов та обмежень відповідно до ст. 31 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні". Апелянт посилається на постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 26.02.2020 у справі № 304/284/18, від 04.07.2023 у справі № 686/20282/21, від 05.07.2023 у справі № 910/15792/20 щодо визначення належного відповідача.
ТОВ "Сілл Оіл" зазначає, що належним чином виконувало умови Договору № 598: здійснювало декларування та сплату орендної плати, звернулося до уповноваженого органу за одержанням містобудівних умов та обмежень, як це передбачено п. 18.1 Договору та ст. 29 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності". Зокрема, 30.11.2021 позивач звернувся через Центр надання адміністративних послуг із заявою про надання містобудівних умов та обмежень, отримав відмову (лист № 7/20-530), повторно звернувся 16.12.2021 та знову отримав відмову (лист № 7/20-592 від 29.12.2021). Обидві відмови оскаржені в судовому порядку.
Апелянт стверджує, що судовими рішеннями в адміністративних справах № 160/812/22 та № 160/32066/23 встановлено факти незаконної відмови Головного архітектурно-планувального управління Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради у видачі містобудівних умов та обмежень. Ці обставини є преюдиційними відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України і не підлягають повторному доказуванню. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.05.2022 у справі № 160/812/22 (змінене постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 01.11.2022) визнано протиправною відмову та зобов'язано Департамент повторно розглянути заяву. Рішенням від 19.02.2024 у справі № 160/32066/23 (залишеним без змін постановою від 11.07.2024) визнано протиправними та скасовано повторні відмови, зобов'язано Департамент прийняти рішення про видачу містобудівних умов та обмежень. Касаційні скарги Дніпровської міської ради та Департаменту залишені без задоволення.
Апелянт зазначає, що на виконання судових рішень Департамент 19.11.2024 видав містобудівні умови та обмеження, однак у п. 5 цих умов визначено, що переважна частина земельної ділянки розташована в межах території, яка не підлягає забудові (рішення міської ради від 08.12.2004 № 41/22, п. 5.4), що фактично унеможливлює проєктування та будівництво. Таким чином, Дніпровська міська рада своїми діями перешкоджає користуванню земельною ділянкою згідно з Договором № 598, а виключно протиправні дії Департаменту, який є виконавчим органом міської ради, призвели до неможливості використання орендованої земельної ділянки за її цільовим призначенням.
Щодо вимоги про перерахунок орендної плати апелянт посилається на ч. 6 ст. 762 ЦК України, відповідно до якої наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає. Апелянт зазначає, що ця норма не містить вичерпного переліку обставин, які звільняють наймача від орендної плати, а їх узагальнюючою рисою є те, що такі обставини одночасно позбавляють орендаря можливості користуватись об'єктом оренди і він не відповідає за це. На підтвердження цієї позиції апелянт посилається на постанови Верховного Суду від 22.05.2019 у справі № 914/1248/18, від 27.08.2019 у справі № 914/2264/17, від 21.09.2021 у справі № 910/13158/20, від 20.10.2021 у справі № 911/3067/20, від 22.11.2022 у справі № 911/654/21, від 21.12.2021 у справі № 914/2857/20, від 30.06.2020 у справі № 915/1046/19, від 08.05.2018 у справі № 910/7495/16, від 18.08.2020 у справі № 910/10657/19. Також апелянт посилається на постанову Верховного Суду від 22.05.2024 у справі № 904/4015/23, згідно з якою вимога про зобов'язання здійснити перерахунок нарахованої орендної плати є належним способом захисту, а укладання додаткової угоди до договору є належним захистом права позивача з урахуванням абз. 2 п. 13.1 Договору № 598.
Щодо збитків апелянт зазначає, що загальна сума збитків у розмірі 3 438 762,68 грн складається з: гарантійного внеску - 676 752,40 грн, річної орендної плати за вирахуванням гарантійного внеску - 1 601 647,36 грн, інших платежів за договором оренди - 1 091 237,42 грн, реєстраційного внеску - 1 098,50 грн, відшкодування витрат з підготовки лоту - 34 027,00 грн, винагороди за проведення земельних торгів - 34 000,00 грн. Апелянт посилається на ст.ст. 1173, 1174 ЦК України як спеціальні норми, що передбачають відшкодування шкоди, завданої органом місцевого самоврядування, незалежно від вини, а також на ст. 56 Конституції України та ст. 225 ГК України. Вина боржника у порушенні зобов'язання презюмується та не підлягає доведенню кредитором, що підтверджується постановами Верховного Суду від 10.07.2019 у справі № 912/2391/16 та від 25.06.2019 у справі № 910/422/18.
Апелянт також зазначає, що обраний ним спосіб захисту є ефективним, посилаючись на ст. ст. 15, 16 ЦК України, ст. 20 ГК України, ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, рішення ЄСПЛ у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" від 15.11.1996, постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц, від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, а також на постанови Верховного Суду від 12.07.2022 у справі № 909/433/21, від 09.08.2023 у справі № 922/2344/22.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.
Дніпровська міська рада подала відзив на апеляційну скаргу, згідно якого заперечує проти апеляційної скарги ТОВ "Сілл Оіл" та вважає апеляційну скаргу необґрунтованою, просить залишити її без задоволення, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.11.2025 у справі № 904/2864/25 залишити без змін, посилаючись на наступне.
Дніпровська міська рада зазначає, що жодних дій щодо перешкоджання позивачу в користуванні земельною ділянкою не вчиняла. Судовими рішеннями в адміністративних справах визнано протиправною відмову саме Головного архітектурно-планувального управління Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради, а не Дніпровської міської ради. Позивачем навіть не заявлялися подібні позовні вимоги до міської ради. Сама лише наявність судового рішення про визнання протиправною відмови не може бути достатньою підставою для висновку про завдання шкоди, оскільки в адміністративній справі не встановлювалась наявність усіх обов'язкових складових цивільно-правової відповідальності. Відповідач посилається на постанови Верховного Суду від 16.09.2020 у справі № 243/5118/19, від 06.09.2021 у справі № 296/3139/20, від 28.07.2021 у справі № 296/701/20, від 21.10.2021 у справі № 296/3115/20.
Відповідач наголошує, що Департамент по роботі з активами Дніпровської міської ради є юридичною особою публічного права відповідно до п. 1.4 рішення Дніпровської міської ради № 98/59 від 22.07.2020, має самостійний баланс, рахунки в органах Державної казначейської служби, печатку із зображенням Державного Герба України. Головне архітектурно-планувальне управління входить до структури Департаменту, а не міської ради безпосередньо.
Щодо протоколу засідання архітектурно-містобудівної ради від 09.10.2020 № 175 відповідач зазначає, що відповідно до ч. 5 ст. 20 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" результати розгляду архітектурно-містобудівною радою проектів мають виключно рекомендаційний характер і не можуть вимагатися під час погодження та затвердження проекту будівництва. Тому параметри автозаправного комплексу, визначені містобудівним розрахунком, для Дніпровської міської ради та її виконавчих органів носять виключно рекомендаційний характер.
Щодо обов'язку сплачувати орендну плату відповідач посилається на ст. 206 Земельного кодексу України, пп. 4.1.1 п. 4.1 ст. 4, ст. 6, п. 8.3 ст. 8, пп. 16.1.4 п. 16.1 ст. 16, п. 36.3 ст. 36, пп. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14, ст.ст. 269, 270, п. 288.1 ст. 288 Податкового кодексу України та зазначає, що плата за землю є обов'язковим платежем, податковий обов'язок є безумовним і першочерговим. Договором оренди не передбачено умови, що у разі неотримання позивачем містобудівних умов та обмежень це є підставою для несплати орендної плати.
Відповідач також посилається на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 23.04.2024 у справі № 904/2233/23, де предметом розгляду була суміжна земельна ділянка з кадастровим номером 1210100000:01:236:0016, орендована ТОВ "Сілл Сервіс", і де колегія суддів констатувала, що позивачем не доведено неможливість використання земельної ділянки через дії відповідача - Дніпровської міської ради, оскільки протиправною визнано відмову Департаменту, а не міської ради.
Дніпровська міська рада зазначає, що позивач, приймаючи участь в аукціоні з продажу права оренди земельної ділянки, був впевнений, що отримає містобудівні умови та обмеження й інші необхідні дозвільні документи, однак не отримавши їх, намагається уникнути виконання зобов'язання зі сплати орендної плати шляхом подання безпідставного позову з перекрученими фактами. Підприємництво є самостійною, ініціативною, на власний ризик господарською діяльністю відповідно до ст. 42 ГК України.
Рух справи в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.01.2026 для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді - Стефанів Т. В. (доповідач), судді - Кошля А. О., Демчина Т. Ю.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 05.02.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Сілл Оіл" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.11.2025 у справі № 904/2864/25.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 11.02.2026 призначено справу № 904/2864/25 до розгляду в судовому засіданні на 04.03.2026 о 12 год. 00 хв.
У судовому засіданні 04.03.2026 колегією суддів оголошено скорочене судове рішення (вступну та резолютивну частини постанови) у справі.
Встановлені судом обставини справи.
Судом встановлено, що спірна земельна ділянка була передана позивачу на законних підставах відповідно до рішень органу місцевого самоврядування та результатів земельних торгів. Так, рішенням Дніпровської міської ради від 02.09.2020 № 237/60 затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки та вирішено передати право її оренди на земельних торгах. За результатами проведеного аукціону 23.10.2020 між Дніпровською міською радою та ТОВ "Сілл Оіл" укладено договір оренди земельної ділянки строком на десять років, а 27.10.2020 право оренди було зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Таким чином, позивач набув право оренди на земельну ділянку на законних підставах та добровільно, усвідомлюючи умови її використання.
Відповідно до пункту 18.1 договору оренди землі та умов рішення Дніпровської міської ради про проведення земельних торгів на орендаря - ТОВ "Сілл Оіл" покладено обов'язок отримати вихідні дані для проектування, здійснити проектно-вишукувальні роботи та звернутися до спеціально уповноваженого органу містобудування та архітектури для отримання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки. Отже, отримання відповідної дозвільної документації є обов'язком орендаря та складовою його господарського ризику.
При цьому судом встановлено, що у період 2021-2024 років Департамент по роботі з активами Дніпровської міської ради неодноразово відмовляв позивачу у видачі містобудівних умов та обмежень, а зазначені відмови були предметом судового оскарження у адміністративних судах. Остаточно містобудівні умови та обмеження були затверджені наказом від 19.11.2024. Водночас суд дійшов висновку, що сам по собі факт відсутності містобудівних умов та обмежень у певний період не припиняє обов'язок орендаря зі сплати орендної плати, оскільки право оренди на земельну ділянку залишалося зареєстрованим, договір оренди був чинним, а земельна ділянка перебувала у користуванні позивача.
Суд також врахував, що право оренди земельної ділянки не припинялося, договір оренди не визнавався недійсним, а земельна ділянка залишалася у користуванні позивача протягом усього спірного періоду. За таких обставин обов'язок зі сплати орендної плати виникає саме з факту користування земельною ділянкою на підставі чинного договору оренди, а не з факту здійснення забудови чи отримання дозвільних документів.
Крім того, суд встановив, що у 2021-2025 роках позивач самостійно подавав до контролюючого органу податкові декларації з плати за землю, у яких визначав розмір орендної плати за користування спірною земельною ділянкою. Таким чином, позивач фактично визнавав наявність у нього податкового обов'язку щодо сплати орендної плати.
Посилання позивача на те, що земельна ділянка частково знаходиться у зоні, яка не підлягає забудові, у зв'язку з чим він не мав можливості реалізувати проект будівництва автозаправного комплексу, суд визнав необґрунтованими. Суд зазначив, що договір оренди не містить умов про звільнення орендаря від сплати орендної плати у разі неможливості здійснення забудови земельної ділянки, а наявність містобудівних обмежень сама по собі не позбавляє орендаря права користування земельною ділянкою. Відтак правові підстави для звільнення позивача від сплати орендної плати за період з 29.12.2021 по 31.05.2025 відсутні.
Щодо вимоги про відшкодування збитків у сумі 3 438 762,68 грн суд зазначив, що позивач відніс до складу таких збитків кошти, сплачені при укладенні договору оренди, а також суми сплаченої орендної плати. Водночас суд виходив з того, що зазначені платежі були здійснені позивачем добровільно відповідно до умов договору оренди та результатів земельних торгів. При цьому позивачем не доведено протиправності дій відповідача у контексті заподіяння йому майнової шкоди, а також відсутній причинно-наслідковий зв'язок між діями відповідача та заявленими до стягнення збитками. За таких обставин суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог позивача щодо відшкодування збитків.
За наслідками розгляду справи № 904/2864/25 господарським судом прийнято рішення, яке і є предметом апеляційного оскарження.
Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши доводи, наведені в апеляційній скарзі, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення господарського суду залишити без змін, виходячи з наступного.
Предметом апеляційного оскарження є рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.11.2025 у справі №904/2864/25, яким відмовлено повністю у задоволенні позову.
Приймаючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що за обраним позивачем способом захисту суд має зобов'язати відповідача укласти додаткову угоду на певних умовах, однак, проєкт такої додаткової угоди позивач суду не надає. Крім того, Дніпровська міська рада не є належним відповідачем, оскільки позивачем не доведено вини саме відповідача - Дніпровської міської ради у неможливості використання позивачем земельної ділянки з кадастровим номером 1210100000:01:236:0017, та, відповідно, причинного зв'язку між порушенням стороною зобов'язання, що випливає з договору, та збитками.
Апеляційний господарський суд погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, за результатами земельних торгів відповідно до протоколу №2/10 від 23.10.2020 та на підставі рішення Дніпровської міської ради від 02.09.2020 №237/60 між Дніпровською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сілл Оіл" 23.10.2020 було укладено договір оренди землі. Відповідно до умов зазначеного договору земельна ділянка передана позивачу у строкове платне користування для будівництва будівель та споруд придорожньої інфраструктури.
Таким чином, Дніпровська міська рада реалізувала передбачені законодавством повноваження щодо передачі земельної ділянки в оренду, уклавши з позивачем відповідний договір, у зв'язку з чим підстави вважати, що відповідач вчиняв дії, які перешкоджали користуванню земельною ділянкою, відсутні.
Посилання апелянта на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.05.2022 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду у справі №160/812/22 колегія суддів вважає безпідставними.
Зазначеними судовими рішеннями визнано протиправною відмову головного архітектурно-планувального управління Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради у наданні містобудівних умов та обмежень, а не дії Дніпровської міської ради як органу місцевого самоврядування.
Більше того, постановою суду апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції було змінено, і замість зобов'язання надати містобудівні умови та обмеження суд зобов'язав відповідний орган повторно розглянути заяву позивача.
Отже, жодним судовим рішенням протиправність дій Дніпровської міської ради не встановлена, а відповідні позовні вимоги до неї у зазначеній адміністративній справі не заявлялися.
Колегія суддів також враховує, що головне архітектурно-планувальне управління входить до структури Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради. Водночас відповідно до рішення Дніпровської міської ради №98/59 від 22.07.2020 Департамент по роботі з активами є юридичною особою публічного права, має самостійний баланс, рахунки в органах Державної казначейської служби України, печатку та інші реквізити.
За таких обставин навіть у разі встановлення протиправності дій відповідного структурного підрозділу, такі дії не можуть автоматично покладатися на Дніпровську міську раду як на орган місцевого самоврядування.
Доводи апелянта щодо протоколу засідання архітектурно-містобудівної ради від 09.10.2020 №175 також не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції.
Відповідно до статті 20 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" архітектурно-містобудівні ради є дорадчими органами, а результати розгляду проектів мають рекомендаційний характер.
Таким чином, рішення архітектурно-містобудівної ради не створюють юридичного обов'язку для органів місцевого самоврядування або їх виконавчих органів застосовувати запропоновані параметри забудови.
Колегія суддів також зазначає, що відповідно до статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним.
Згідно з положеннями Податкового кодексу України плата за землю є обов'язковим платежем у складі податку на майно, підставою для нарахування орендної плати є договір оренди земельної ділянки, а платником орендної плати є орендар земельної ділянки.
Оскільки договір оренди земельної ділянки є чинним, позивач як орендар зобов'язаний сплачувати орендну плату незалежно від здійснення забудови земельної ділянки.
Відповідно до статті 21 Закону України "Про оренду землі" орендна плата є платою за користування земельною ділянкою.
Згідно зі статтею 762 ЦК України звільнення наймача від плати можливе лише у разі, якщо майно не могло використовуватися через обставини, за які наймач не відповідає.
Водночас позивачем не доведено неможливості використання земельної ділянки, а договір оренди не містить положень, які передбачали б звільнення орендаря від сплати орендної плати у разі неотримання містобудівних умов та обмежень. Обставини, на які посилається позивач, також не можуть бути віднесені до обставин непереборної сили.
Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до статей 13 та 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У даному випадку позивач обґрунтовує свої вимоги виключно посиланням на судові рішення адміністративних судів, які не встановлюють протиправності дій Дніпровської міської ради. Інших належних та допустимих доказів неможливості використання земельної ділянки або вини відповідача позивачем не надано.
При цьому Верховний Суд у своїй практиці неодноразово зазначав, що принцип змагальності сторін не означає обов'язку суду вважати доведеною обставину лише на підставі тверджень сторони без надання належних доказів.
За встановлених обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що фактично позивач, беручи участь у земельному аукціоні та укладаючи договір оренди, усвідомлював ризики здійснення підприємницької діяльності. Натомість після виникнення труднощів з отриманням дозвільної документації позивач намагається уникнути виконання прийнятих на себе договірних зобов'язань щодо сплати орендної плати.
Підсумовуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що викладені в апеляційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування судового рішення місцевого господарського суду, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на неправильному тлумаченні Скаржником норм матеріального та процесуального права, що в сукупності виключає можливість задоволення апеляційної скарги.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Згідно із ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Скаржник, звертаючись з апеляційною скаргою, не довів неправильного застосування судом норм матеріального і процесуального права як необхідної передумови для скасування прийнятого у справі рішення.
За таких обставин та з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін.
Судові витрати.
У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, згідно вимог ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на апелянта.
Керуючись статтями 269, 275, 276, 282-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сілл Оіл" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.11.2025 у справі №904/2864/25 - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.11.2025 у справі №904/2864/25 - залишити без змін.
Витрати зі сплати судового збору покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Сілл Оіл".
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку в строки, передбачені ст. 288 ГПК України.
Повна постанова складена та підписана 12.03.2026.
Головуючий суддя Т. В. СТЕФАНІВ
Суддя Т. Ю. ДЕМЧИНА
Суддя А. О. КОШЛЯ