вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"18" лютого 2026 р. Справа№ 910/10048/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Андрієнка В.В.
суддів: Шапрана В.В.
Буравльова С.І.
секретар судового засідання - Король Д.А.
учасники справи:
від позивача : Булгаров О.О.;
від відповідача : Варданян А.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз"
на рішення Господарського суду міста Києва від 21.10.2025 (Повний текст рішення складено та підписано: 21.10.2025)
у справі № 910/10048/25 (суддя Привалов А.І.)
за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "Хеліпорт"
до Акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз"
про стягнення 1 141 470,04 грн
Товариство з обмеженою відповідальністю "Хеліпорт" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" про стягнення 1 141 470,04 грн, з яких: 202 621,28 грн - 3% річних та 938 848,76 грн - інфляційні втрати.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань з оплати заборгованості, стягнутої рішенням суду, за Договором поставки № 940 від 31.08.2012.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.10.2025 по справі № 910/10048/25 позов задоволено повністю.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Акціонерне товариство "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 21.10.2025 по справі № 910/10048/25 та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити, або зменшити суму нарахувань до 374 287, 16 грн згідно з контррозрахунком відповідача.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані тим, що на думку апелянта, місцевим господарським судом необґрунтовано було задоволено позовні вимоги. Зокрема апелянт стверджує, що рішення суду першої інстанції ухвалено без належної оцінки доказів, без залучення необхідної третьої особи Державної казначейської служби України, та з порушенням принципу змагальності і об'єктивності судового розгляду. Також на думку апелянта, будь-які доводи позивача про продовження строків позовної давності через воєнний стан є безпідставними.
24.12.2025 позивачем було подано відзив на апеляційну скаргу у якому позивач просив суд рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.12.2025 відкрите апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.10.2025 у справі № 910/10048/25, розгляд апеляційної скарги призначено на 21.01.2026.
У судовому засіданні 21.01.2026 було оголошено перерву до 18.02.2026.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів встановила, що 31.08.2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Хеліпорт" (постачальник) та Акціонерним товариством "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" (покупець) було укладено Договір поставки № 940, відповідно до пункту 1.1 якого постачальник зобов'язався передати (поставити) у визначений строк у власність покупця товар відповідно до специфікації (додаток №1), яка є невід'ємною частиною договору, а покупець зобов'язався прийняти цей товар та оплатити його на умовах, визначених цим договором.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору позивачем поставлено товар на загальну суму 1 103 343,93 грн., який відповідачем було оплачено лише частково на суму 200 000,00 грн., у зв'язку з чим утворилась заборгованість в розмірі 903 343,93 грн.
Ураховуючи неналежне виконання відповідачем умов договору щодо своєчасної оплати отриманого товару, позивач звернувся до Господарського суду Автономної Республіки Крим із позовною заявою до Публічного акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" про стягнення 928 695,52 грн., з яких: 903 343,93 грн. заборгованості, 18 108,28 грн. пені та 7 243,31 грн. 3% річних.
Рішенням Господарського суду Автономної Республіки Крим від 19.07.2013 у справі №901/2028/13 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Хеліпорт" задоволено частково; присуджено до стягнення з Публічного акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" 903 343,93 грн заборгованості, 7 243,31 грн - 3% річних та 18 211,73 грн судового збору.
24.09.2013 на примусове виконання рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 19.07.2013 у справі № 901/2028/13 видано відповідний наказ.
Центральним відділом Державної виконавчої служби Сімферопольського міського управління юстиції Автономної Республіки Крим 07.10.2013 відкрито виконавче провадження № 40041299 з виконання рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 19.07.2013.
В подальшому, Товариство з обмеженою відповідальністю "Хеліпорт" зверталося до Господарського суду Київської області із заявою про видачу дублікату судового наказу у справі № 901/2028/13, в якій вказувало на те, що в результаті тимчасової анексії АР Крим та м. Севастополя було втрачено виконавче провадження № 40041299.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 09.02.2018 у справі №901/2028/13 (залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.04.2018) заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Хеліпорт" про видачу дублікату наказу Господарського суду Автономної Республіки Крим від 24.09.2013 у справі № 910/2028/13 задоволено; видано дублікат наказу Господарського суду Автономної Республіки Крим від 24.09.2013 у справі № 901/2028/13 про стягнення з публічного акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Хеліпорт" 903 343,93 грн. заборгованості, 7 243,31 грн. 3% річних та 18 211,73 грн. судового збору.
Ураховуючи подальше невиконання відповідачем умов Договору поставки № 940 від 31.08.2012 та рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 19.07.2013 у справі № 901/2028/13, позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" 124 433,62 грн 3% річних та 1 249 692,38 грн збитків від інфляції, нарахованих за період прострочки з 03.09.2013 по 19.02.2018.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.06.2018, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.01.2019, у справі №910/1973/18 позов задоволено частково, стягнуто з Акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Хеліпорт" 83 591,91 грн - 3% річних, 674 947,97 грн - втрат від інфляції та судові витрати.
Частиною 2 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені ч. 4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
Вказаний висновок щодо застосування норм права викладено у постанові Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/9823/17.
Отже, обставини, які встановлені у рішенні Господарського суду Автономної Республіки Крим від 19.07.2013 у справі № 901/2028/13 та в рішенні Господарського суду міста Києва від 14.06.2018 у справі №910/1973/18, які набрали законної сили, мають преюдиційне значення та повторного доведення не потребують.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що оскільки відповідач своєчасно не виконав свої грошові зобов'язання за Договором поставки № 940 від 31.08.2012, тому позивач просить суд стягнути з відповідача за період з 20.02.2018 по 12.08.2025 нараховані, на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, 3% річних у сумі 202 621,28 грн та інфляційні втрати в розмірі 938 848,76 грн.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Судом установлено, що відповідач, усупереч нормам ст.525, 526, 530, 655, 692, 712 Цивільного кодексу України, належним чином та у визначений Договором поставки №940 від 31.08.2012 строк не оплатив поставлений позивачем товар.
Рішенням Господарського суду Автономної Республіки Крим від 19.07.2013 у справі №901/2028/13 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Хеліпорт" задоволено частково; присуджено до стягнення з Публічного акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" 903 343,93 грн заборгованості, 7 243,31 грн - 3% річних та 18 211,73 грн судового збору.
24.09.2013 на примусове виконання рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 19.07.2013 у справі № 901/2028/13 видано відповідний наказ.
Згідно ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Судом установлено, що в матеріалах справи відсутні докази виконання боржником рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 19.07.2013 у справі №901/2028/13.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною 1 статті 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Згідно зі частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції, а також трьох процентів річних є правом кредитора, яким останній наділений у силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу. Такий висновок наведено у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05 липня 2019 року у справі № 905/600/18.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18) вказала, що чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов'язання та підстав виникнення відповідного боргу.
Тобто, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07 квітня 2020 року у справі №910/4590/19 (провадження № 12-189гс19) звернула увагу на те, що інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов'язання. Тому зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Відповідно й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимогою.
Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24 квітня 2024 року у справі № 657/1024/16-ц (провадження № 14-5цс23) зауважила, що оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Щодо строків позовної давності, суд відзначає наступне.
Внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, і таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення 3% річних та інфляційних втрат виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення (вказана правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 27.04.2018 р. у справі № 908/1394/17).
02.04.2020 набрав чинності Закон України від 30.03.2020 року № 540-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", яким Цивільний кодекс України доповнено п. 12 розділу "Прикінцеві та перехідні положення".
Вказаним п. 12 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" передбачалось, що під час дії карантину, встановленого КМУ з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID19), строки, визначені ст. 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 ЦК, продовжуються на строк дії такого карантину.
Дія карантину закінчилась 30.06.2023 з 24.00 годин) на підставі постанови Кабінету міністрів України від 27.06.2023 № 651.
Водночас, 17.03.2022 набрав чинності Закон України від 12.03.2022 № 2120 "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану", яким ЦК України доповнено розділ "Прикінцеві та перехідні положення" пунктом 19, який передбачав, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені ст. 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 ЦК, продовжуються на строк його дії.
Пункт 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України з 30.01.2024 діє в редакції на підставі Закону від 08.11.2023 № 3450-IX "Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини" передбачено, що у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
Під час дії карантину та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме продовження позовної давності. В разі якщо позовна давність не спливла станом на 02 квітня 2020 року, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30 червня 2023 року - на строк дії карантину, а надалі до 29 січня 2024 року - на строк дії воєнного стану), а з 30 січня 2024 року перебіг строку звернення до суду зупинився на строк дії воєнного стану.
Отже, з відповідача стягненню підлягає 3% річних та інфляційні втрати за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання із розміру основного боргу в сумі 903 343,93 грн за Договором поставки № 940 від 31.08.2012, яка була також визначена судовим рішенням від 19.07.2013 у справі № 901/2028/13, починаючи з 20.02.2018, оскільки строки позовної давності за вимогами у даній справі станом на 02.04.2020 не закінчилися і в подальшому перебіг строку позовної давності був зупинений Законом до 04 вересня 2025 року, до дати набрання чинності Законом України "Про внесення змін до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності" від 14.05.2025 № 4434-ІХ.
За змістом вищенаведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Такі висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15- ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19), від 07 лютого 2024 року у справі № 910/3831/22 (провадження № 12-45гс23).
Інфляційні втрати та проценти річних є спеціальним видом цивільно-правової відповідальності за прострочення грошового зобов'язання і входять до складу такого зобов'язання (постанова об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05 липня 2019 року у справі № 905/600/18).
Три проценти річних є законодавчо встановленим розміром процентів річних, які боржник повинен сплатити у разі неналежного виконання грошового зобов'язання. Три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) є мінімальним розміром процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов'язання боржником. Тому зменшення судом процентів річних можливе лише до такого розміру, тобто не менше ніж три проценти річних.
Відтак розмір процентів річних, який становить законодавчо встановлений розмір трьох процентів річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), не підлягає зменшенню судом. Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2025 у справі № 903/602/24.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що за прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання за Договором поставки №940 від 31.08.2012, позивачем обґрунтовано заявлено позовні вимоги про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 202 621,28 грн за період 20.02.2018-12.08.2025, та інфляційних втрат в розмірі 938 848,76 грн за період березень 2018-липень 2025 року.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N303-A, п. 29).
Отже, з огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
При цьому, слід зазначити, що іншим доводам апелянта оцінка судом не надається, адже, вони не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.
Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 21.10.2025 у справі № 910/10048/25 обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування не вбачається, у зв'язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Згідно зі статтею 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.
Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.10.2025 у справі № 910/10048/25 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 21.10.2025 у справі № 910/10048/25 залишити без змін.
3. Витрати по сплаті судового збору покласти на Акціонерне товариство "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз".
4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 12.03.2026
Головуючий суддя В.В. Андрієнко
Судді В.В. Шапран
С.І. Буравльов