вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"05" березня 2026 р. Справа№ 910/7978/21
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тарасенко К.В.
суддів: Сибіги О.М.
Тищенко О.В.
секретар судового засідання: Гріщенко А.О.
за участі представників сторін: відповідно до протоколу судового засідання від 05.03.2026
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Кабінету Міністрів України, Державного підприємства «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» та Фонду державного майна України
на рішення Господарського суду міста Києва від 24.11.2025 (повне рішення складено: 04.12.2025)
у справі №910/7978/21 (суддя - Грєхова О.А.)
за первісним позовом Державного підприємства «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Проектінвестбуд»
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Фонду державного майна України, Кабінету Міністрів України, Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області та Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)
про визнання правочину недійсним
та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Проектінвестбуд»
до Державного підприємства «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця»
про зобов'язання вчинити дії
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
1.1. короткий зміст позовних вимог
Державне підприємство «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Проектінвестбуд» про визнання недійсним інвестиційного договору від 02.11.2015 № 824, з посиланням на норми статей 3, 4, 6, 15, 16, 203, 207, 215, 228, 1130, 1133, 1134 Цивільного кодексу України, статей 4, 75, 188, 206 Господарського кодексу України та положення Порядку укладання державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50%, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2012 № 296.
Позовна заява обґрунтовується тим, що за своєю правовою природою оспорюваний договір є договором про спільну діяльність, який укладено з порушенням встановленого законодавством порядку, зокрема без одержання погодження Кабінету Міністрів України, необхідність отримання якого зумовлена тим, що частка держави в статутному капіталі Підприємство перевищує 50%, тому отримання позивачем погодження КМУ на укладення договору про спільну діяльність є обов'язковим. При цьому умови оспорюваного правочину фактично зобов'язують Агрокомбінат добровільно відмовитися від права постійного користування земельною ділянкою.
Крім того, позивач просить поновити пропущений строк позовної давності з метою належного захисту порушеного майнового права держави.
У свою чергу, ТОВ «Проектінвестбуд» звернулося до Господарського суду міста Києва із зустрічним позовом до ДП «НДВА «Пуща-Водиця» про зобов'язання Підприємства виконати свої зобов'язання, визначені пунктами 3.1, 4.3, 6.1.6 інвестиційного договору № 824, а саме: в порядку та в спосіб, що передбачений статтями 261 та 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», отримати вихідні дані для проектування об'єкта (Містобудівні умови та обмеження забудови частини земельної ділянки площею 86 га, кадастровий номер 8000000000:91:400:0101 (далі - спірна земельна ділянка), що розташована між вулицею Газопровідною та вулицею Маршала Гречка в Подільському районі міста Києва, з посиланням на положення статей 14, 526, 530, 599, 610, 629 ЦК України та статей 20, 173, 175, 179, 193 ГК України.
Зустрічна позовна заява аргументована безпідставною відмовою Агрокомбінату виконувати свої зобов'язання за інвестиційним договором № 824.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.11.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 11.07.2022, у задоволенні первісного та зустрічного позовів відмовлено повністю.
Постановою Верховного Суду від 11.07.2023 касаційні скарги Державного підприємства «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» та Фонду державного майна України задоволено частково, рішення Господарського суду міста Києва від 02.11.2021 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.07.2022 у справі № 910/7978/21 скасовано в частині відмови в задоволенні первісного позову, а справу № 910/7978/21 передано на новий розгляд в цій частині до Господарського суду міста Києва.
1.2. короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.11.2025 у справі №910/7978/21 у задоволенні первісного позову відмовлено повністю. Витрати по сплаті судового збору покладено на позивача за первісним позовом.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд виходив з обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав, оскільки позивачем заявлено позовну вимогу про визнання недійсним інвестиційного договору, водночас вимогу про застосування наслідків недійсності правочину вимоги (про застосування реституції) у позовній заяві не заявлено.
1.3. короткий зміст вимог апеляційних скарг
1.3.1. Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Кабінет Міністрів України звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 24.11.2025 у справі №910/7978/21 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги Державного підприємства «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» у повному обсязі.
1.3.2. Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Державне підприємство «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 24.11.2025 у справі №910/7978/21 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги Державного підприємства «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» про визнання недійсним Інвестиційного договору №824 від 02.11.2015, укладеного між ДП «Науково - дослідний, виробничий агрокомбінат» «ПУЩА-ВОДИЦЯ» та ТОВ «Проектінвестбуд».
1.3.3. Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Фонд державного майна України звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 24.11.2025 у справі №910/7978/21 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги Державного підприємства «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» в повному обсязі.
2. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ:
2.1. визначення складу суду, заяви, клопотання
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.12.2025 для розгляду даної справи визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Тарасенко К.В., судді: Сибіга О.М., Тищенко О.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.12.2025 витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/7978/21 та відкладено розгляд питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду апеляційної скарги або залишення апеляційної скарги без руху за апеляційною скаргою Кабінету Міністрів України на рішення Господарського суду міста Києва від 24.11.2025 у справі до надходження до Північного апеляційного господарського суду матеріалів справи №910/7978/21.
До Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №910/7978/21.
Протоколом передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу)(складу суду) від 09.02.2026 апеляційна скарга Державного підприємства «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» на рішення Господарського суду міста Києва від 24.11.2025 у судовій справі №910/7978/21 передається раніше визначеній автоматизованою системою колегії суддів у складі: головуючий суддя - Тарасенко К.В., судді: Сибіга О.М., Тищенко О.В.
Протоколом передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу)(складу суду) від 09.02.2026 апеляційна скарга Фонду державного майна України на рішення Господарського суду міста Києва від 24.11.2025 у судовій справі №910/7978/21 передається раніше визначеній автоматизованою системою колегії суддів у складі: головуючий суддя - Тарасенко К.В., судді: Сибіга О.М., Тищенко О.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.02.2026, зокрема, відкрито апеляційне провадження у справі №910/7978/21 за апеляційною скаргою Кабінету Міністрів України на рішення Господарського суду міста Києва від 24.11.2025 та призначено розгляд апеляційної скарги на 26.02.2026 о 13 год. 00 хв.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.02.2026, зокрема відкрито апеляційне провадження у справі №910/7978/21 за апеляційною скаргою Державного підприємства «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» на рішення Господарського суду міста Києва від 24.11.2025, призначено розгляд апеляційної скарги на 26.02.2026 о 13 год. 00 хв. та об'єднано в одне апеляційне провадження апеляційні скарги Державного підприємства «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» та Кабінету Міністрів України на рішення Господарського суду міста Києва від 24.11.2025 у справі №910/7978/21.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.02.2026 відкрито апеляційне провадження у справі №910/7978/21 за апеляційною скаргою Фонду державного майна України на рішення Господарського суду міста Києва від 24.11.2025, призначено розгляд апеляційної скарги на 26.02.2026 о 13 год. 00 хв. та об'єднано в одне апеляційне провадження апеляційні скарги Фонду державного майна України, Державного підприємства «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» та Кабінету Міністрів України на рішення Господарського суду міста Києва від 24.11.2025 у справі №910/7978/21.
25.02.2026 через систему «Електронний суд» від Товариства з обмеженою відповідальністю «Проектінвестбуд» надійшли відзиви на апеляційні скарги.
26.02.2026 через систему «Електронний суд» від представника Державного підприємства «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
26.02.2026 через систему «Електронний суд» від представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Проектінвестбуд» надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.02.2026 відкладено розгляд прави №910/7978/21 на 05.03.2026.
04.03.2026 від Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
05.03.2026 від Державного підприємства «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
2.2. узагальнені доводи осіб, які подали апеляційні скарги
2.2.1. Кабінет Міністрів України вважає, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції не виконав обов'язкових вказівок Верховного Суду, наданих при направленні справи на новий розгляд, що є істотним порушенням норм процесуального права та самостійною підставою для скасування рішення. Також, за доводами скаржника, суд першої інстанцій не взяв до уваги доводів позивача, якими він обґрунтовував позовні вимоги та не дослідив правової природи спірного договору.
2.2.2. Державне підприємство «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» вважає, що оскаржуване рішення ухвалено з недоведеністю та неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи, неправильним застосуванням норм матеріального права.
За доводами скаржника, оскаржуваний договір містить елементи договору про спільну діяльність, в якому Сторони передбачили спільну діяльність без формального об'єднання вкладів сторін, але із координацією спільних зусиль для реалізації спільного проєкту, Позивачем для реалізації договору, крім покладених на нього активних обов'язків, внесено свою частку у вигляді земельної ділянки площею 86,00 га, що є його майном на праві постійного користування, сторони погодили порядок розподілу отриманого майна у результаті спільної діяльності. Зазначені обставини є ознаками договору про спільну діяльність, а тому укладення спірного договору передбачало погодження Кабінету Міністрів України відповідно до Порядку № 296 ід 11.04.2012, проте, суд першої інстанції на вказані обставини уваги не звернув, неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, наведені судом висновки не відповідають обставинам справи, неправильно застосовано норми матеріального права, не досліджено обставини справи по суті викладених висновків Верховного Суду та неправомірним є висновок про відмову в задоволенні позовних вимог з підстав неналежного способу захисту позовних вимог про визнання правочину недійсним.
2.2.3. Фонд державного майна України вважає, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, в рішенні суду наявна невідповідність висновків, викладеним у постанові Верховного Суду та обставинам справи, неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.
Скаржник вважає, що суд першої інстанції не забезпечив всебічного, повного та об'єктивного встановлення обставин справи, не здійснив належного аналізу дійсної волі сторін і мети укладення спірного договору, тобто не дотримався вказівок Верховного Суду.
2.3. узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
2.3.1. Товариство з обмеженою відповідальністю «Проектінвестбуд» у поданих відзивах на апеляційні скарги Кабінету Міністрів України, Державного підприємства «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» та Фонду державного майна України заперечило проти їх доводів та просило суд відмовити в їх задоволенні, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Відповідач вважає, що суд першої інстанції правомірно встановив (а учасники справи не заперечували) факти тривалого виконання сторонами спірного договору, судом також було зазначено про понесення значних витрат у ході реалізації завдань, які покладені в основу такого договору, зокрема, встановлено факт сплати ТОВ «Проектінвестбуд», на виконання умов пункту 6.4.9 Договору грошових кошти в розмірі 13 734 187 грн. та 21 741 грн., а також констатовано вчинення інших передбачених Договором дії, зокрема поділ та об'єднання земельних ділянок.
Відтак, за доводами відповідача, суд першої інстанції правомірно дійшов до висновку, що з огляду на встановлені обставини щодо виконання оспорюваного Договору та зміст спірних правовідносин, позивачем у цій справі було неправильно обрано спосіб захисту своїх порушених прав, який не відповідає критерію ефективності та змісту порушеного права.
На переконання відповідача, встановлення судом факту обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту своїх прав, виключає необхідність надання судом оцінки будь-яким іншим аргументам скаржників, так і необхідність подальшого дослідження підстав для визнання недійсним договору. Вказане, у свою чергу, повністю спростовує доводи скаржників відносно того, що суд першої інстанції не виконав покладений на нього процесуальний обов'язок щодо всебічного, повного та об'єктивного з'ясування обставин справи та фактично ухилився від вирішення спору по суті та передчасно дійшов висновку про неналежність обраного позивачем способу захисту.
2.3.2. Інші учасники справи - Головне управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області та Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) -своїм процесуальним правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися.
Відтак, з урахуванням частини третьої статті 263 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції, справа розглядається за наявними матеріалами.
2.4. явка в судове засідання
У судове засідання 05.03.2026 з'явилися представники Товариства з обмеженою відповідальністю «Проектінвестбуд», Фонду державного майна України та Кабінету Міністрів України.
Представники Фонду державного майна України та Кабінету Міністрів України підтримали подані апеляційні скарги та просили суд їх задовольнити.
Представник відповідача просив суд відмовити в задоволенні апеляційних скарг.
Представники інших учасників справи в судове засідання не з'явились.
Судом враховано, що 04.03.2026 від Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, мотивоване неможливістю представника Департаменту прибути в судове засідання у зв'язку із зайнятістю в іншому судовому засіданні у Київському окружному апеляційному суді.
Також 05.03.2026 від Державного підприємства «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, мотивоване тим, що представник позивача ДП Агрокомбінат «Пуща-Водиця», який є єдиним представником ДП АГРОКОМБІНАТ «Пуща-Водиця» у всіх судових спорах Підприємства, не може з'явитися в дане судове засідання, оскільки братиме участь в інших судових засіданнях.
Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених частиною другою статті 202 цього Кодексу.
У відповідності до ч. 2 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав:
1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання;
2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними;
3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи;
4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.
Частиною 3 ст. 56 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника.
Судом враховано, що у своїх рішеннях Європейський суд неодноразово наголошував, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Суд апеляційної інстанції враховує також правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену у рішенні від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України», згідно з якою сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
При цьому на осіб, які беруть участь у справі, покладається обов'язок демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду і не допускати свідомих маніпуляцій та ухилень від отримання інформації про рух справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Дослідивши обставини справи та доводи клопотань Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Державного підприємства «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця», колегія суддів вважає їх необґрунтованими, оскільки подані клопотання не містять обґрунтування обставин, на які посилаються заявники, як і не містить обґрунтування обов'язковості участі відповідних представників у судовому засіданні.
При цьому, колегія суддів звертає увагу, що явка сторін в судове засідання судом обов'язковою не визнавалась, а як Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради, так і позивач - не позбавлені права направити інших представників чи здійснити самопредставництво, оскільки про дату, час та місце розгляду справи вказані учасники справи були повідомлені належним чином та завчасно.
Колегія суддів також враховує, що позивачем вже не вперше подається клопотання про відкладення розгляду справи під час апеляційного розгляду даної справи.
Таким чином, з огляду на те, що судочинство здійснюється, зокрема, на засадах рівності та змагальності сторін і учасники судового провадження на власний розсуд користуються наданими їм процесуальними правами, зокрема, правом на участь у судовому засіданні, беручи до уваги строки розгляду апеляційної скарги, встановлені Господарським процесуальним кодексом України, з метою забезпечення принципу розумності строків розгляду спору, судова колегія відхиляє клопотання Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Державного підприємства «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» про відкладення розгляду справи.
Відтак, суд апеляційної інстанції вбачає за можливе розглядати апеляційні скарги в даній справі за відсутності представників позивача та третьої особи за наявними у справі матеріалами.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА.
3.ПОЗИЦІЯ СУДУ:
3.1. обставини, встановлені судом першої інстанції
02 листопада 2015 року між Державним підприємством «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» (далі - сторона 1, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Проектінвестбуд» (далі - сторона 2, відповідач) укладено Інвестиційний договір № 824 (далі - Договір), предметом якого є зобов'язання та права сторін щодо їх дій з будівництва об'єкта на земельній ділянці з метою отримання кожною зі сторін своєї частини в збудованому об'єкті або іншого майна та/або коштів в порядку та на умовах, визначених в договорі. В порядку та на умовах цього договору позивач як землекористувач земельної ділянки залучає відповідача до будівництва об'єкта на земельній ділянці та делегує відповідачу забезпечити проектування та спорудження об'єкта, а відповідач зобов'язується на свій ризик за рахунок власних або залучених сил, коштів, матеріалів, засобів, техніки та устаткування забезпечити в повному обсязі проектування та спорудження об'єкта відповідно до проектної документації.
Відповідно до пунктів 4.1 та 4.10 Договору підприємство у встановленому законодавством порядку здійснює функції землекористувача земельної ділянки, виконує в межах своєї компетенції відповідні дії щодо надання дозвільних документів на проектування та спорудження об'єкта, а також на звільнення земельної ділянки від існуючих об'єктів, у встановленому законодавством порядку (в тому числі «Положенням про замовника-забудовника (єдиного замовника, дирекцію підприємства, що будується) і технічний нагляд», затвердженим постановою Держбуду СРСР від 02.02.1988 № 16) здійснює функції замовника будівництва об'єкта в частині, що передбачена цим договором; згідно з договором бере участь у відрахуваннях (переданні) та платежах, передбачених законодавством, щодо об'єкта. Питання подальшої експлуатації об'єкта, його балансова належність та порядок обслуговування підлягають врегулюванню сторонами за окремою угодою, яка укладається не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованої дати прийняття об'єкта в експлуатацію, крім випадків, коли згідно з пунктом 5.2.3 договору об'єкт у цілому переходить у власність Товариства. Якщо протягом строку, вказаного в цьому пункті, зазначена угода не буде підписана позивачем, відповідач вправі вирішити це питання самостійно.
Пунктами 5.1.3 та 5.1.4 Договору передбачено, що фінансування будівництва об'єкта здійснюється стороною-2 відповідно до укладених стороною-2 правочинів (у т.ч. контрактів, договорів, рахунків) безпосередньо виконавцям (проектувальникам, підрядникам, постачальникам тощо) в міру необхідності, згідно з черговістю реалізації договору. Порядок, строки та джерело фінансування будівництва об'єкта визначаються Товариством на власний розсуд у відповідності до договору і законодавства. Відповідач може використовувати як власні кошти, так і кошти, залучені на будь-яких не заборонених законодавством умовах від фізичних та юридичних осіб у способи, що не суперечать законодавству, самостійно укладаючи відповідні договори.
У відповідності до п. 5.2 Договору, враховуючи статус ДП «НДВА «Пуща-Водиця» та з метою економії державних коштів, сторони погодили, що розрахунки між сторонами за договором здійснюються шляхом отримання у власність (господарське відання) частин об'єкта (майнових прав на них) або іншого майна та/або коштів в наступному порядку: за виконання своїх зобов'язань за договором позивач отримує у свою власність (господарське відання) 5 % (п'ять відсотків) площі житла в об'єкті (п. 5.2.1); решту об'єкта (95 % (дев'яносто п'ять відсотків) площі житла в об'єкті та 100 % (сто відсотків) площі нежитлового призначення в об'єкті) отримує у свою власність відповідач (п. 5.2.2); за згодою сторін замість частини об'єкта, що вказана в п. 5.2.1 договору, позивачу можуть бути надані відповідачем нежитлові та/або жилі приміщення в інших об'єктах нерухомого майна та/або грошові кошти в розмірі не менше ніж 5 % (п'ять відсотків) від вартості майнових прав на об'єкт за експертною оцінкою, проведеною відповідно до законодавства за ініціативою Агрокомбінату. В такому разі Товариство отримає у власність об'єкт в повному обсязі (п. 5.2.3).
Пунктом 6.3 Договору узгоджено обов'язки відповідача щодо: розробки завдання на проектування об'єкта; укладення відповідних договорів та забезпечення фінансування процесу збору вихідних даних на проектування об'єкта; забезпечення розробки проектної документації, в тому числі визначення виконавців, укладення з ними відповідних договорів та забезпечення прийняття результатів і здійснення розрахунків по них; забезпечення спорудження об'єкта, в тому числі визначення виконавців та постачальників, контроль щодо наявності у них необхідних дозволів, ліцензій; укладення з ними відповідних договорів та забезпечення прийняття результатів і здійснення розрахунків по них.
Цей Договір вступає в силу з моменту його підписання повноважними представниками сторін і діє до моменту остаточного виконання сторонами своїх зобов'язань, проте в будь-якому випадку до моменту оформлення прав на об'єкт (п. 11.1 Договору).
Укладання даного Договору, згідно з п. 12.4 Договору, не є зміною цільового призначення земельної ділянки, яке встановлюється та змінюється компетентними суб'єктами у встановленому законодавством порядку.
Відповідно до пункту 12.5 Договору сторони стверджують, що при реалізації цього договору право на земельну ділянку залишається за позивачем, земельна ділянка не є вкладом позивача у діяльність з реалізації договору і укладення цього договору не припиняє права Підприємства на земельну ділянку, яке протягом дії договору залишається за позивачем.
Згідно з пунктом 12.6 Договору сторони стверджують, що цей договір є договором змішаної інвестиційно-підрядної форми відповідно до статті 67 ГК України та статей 3, 6 ЦК України. Майно та майнові права, кошти тощо, внесені для реалізації цього договору, не є об'єднанням вкладів сторін, не є їх спільною частковою власністю, а залишаються у власності сторони, що їх внесла. Частини об'єкта, що розподіляються між сторонами, не є спільною частковою власністю сторін, а належать кожній зі сторін відповідно до положень договору. При реалізації договору сторони зберігають свою юридичну самостійність.
Листом від 02.11.2015 № 37-27-1-13/17961 Мінагрополітики України повідомило ДП «НДВА «Пуща-Водиця» про розгляд його листів від 02.09.2015 № 990 та від 07.10.2015 № 1120 щодо погодження двох інвестиційних договорів, укладених між сторонами, а також надання дозволу на проведення робіт щодо зміни цільового призначення частин земельних ділянок з кадастровими номерами 8000000000:91:400:0011 та 8000000000:91:066:0098 для здійснення на них будівництва об'єктів житлової та громадської забудови, за результатами розгляду яких не заперечує проти зміни цільового призначення земельних ділянок з метою реалізації умов укладених інвестиційних договорів відповідно до Закону України «Про інвестиційну діяльність».
Наказом Головного управління Держгеокадастру у м. Києві від 10.10.2017 № 26-1-СГ позивачу надано згоду на поділ земельної ділянки площею 107,0507 га, кадастровий номер 8000000000:91:400:0011.
На підставі укладеного між ДП «НДВА «Пуща-Водиця» та Комунальним підприємством «Київський інститут земельних відносин» Договору № 616 від 20.11.2017 розроблено технічну документацію із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок (кадастровий номер 8000000000:91:400:0011).
Наказом Головного управління Держгеокадастру у м. Києві від 28.12.2020 № 26-1-СГ затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки Агрокомбінату для здійснення комплексного будівництва житлової та громадської забудови земельної ділянки, кадастровий номер 8000000000:91:400:0101, змінено цільове призначення вказаної земельної ділянки з іншого сільськогосподарського призначення (код КВЦПЗ 01.13) на призначення - для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об'єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури (код КВЦПЗ 02.10). Також затверджено розрахунок розміру втрат сільськогосподарського виробництва у розмірі 13 734 187 грн та втрат лісогосподарського виробництва в розмірі 21 741 грн, які позивача зобов'язано відшкодувати.
У зв'язку з цим позивач звернувся до відповідача з листом від 25.01.2021 № 36/1.01.-13 щодо компенсації витрат, визначених у наказі Головного управління Держгеокадастру у м. Києві від 28.12.2020 № 26-1-СГ.
На виконання умов пункту 6.4.9 Договору ТОВ «Проектінвестбуд» сплатило на відповідний рахунок у Держказначействі України грошові кошти в розмірі 13 734 187 грн та 21 741 грн, що підтверджується платіжними дорученнями від 02.02.2021 № 108 та № 109.
З інформаційної довідки від 20.04.2021 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що земельна ділянка, кадастровий номер 8000000000:91:400:0101, перебуває у державній власності та відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 29.03.2021 спірну земельну ділянку зареєстровано за ДП «НДВА «Пуща-Водиця» на праві постійного користування.
Відповідно до пункту 23 Переліку типових документів, що створюються під час діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування, інших установ, підприємств та організацій, із зазначенням строків зберігання документів, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 12.04.2012 № 578/5, термін зберігання листування з підвідомчими (підпорядкованими) та іншими організаціями з основних (профільних) питань діяльності становить 5 років.
Наведену інформацію викладено в адресованому позивачу листі Мінагрополітики України від 06.08.2021 № 21-1630-09/5850. Проте в цьому листі не зазначено, що Міністерство лист від 02.11.2015 № 37-27-1-13/17961 не надсилало на адресу позивача, як і не викладено заперечення щодо існування такого листа, а лише зазначено, що в архіві Мінагрополітики України не виявлено листів, адресованих ДП «НДВА «Пуща-Водиця», зокрема листа від 02.11.2015 № 37-27-1-13/17961.
Державне підприємство «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Проектінвестбуд» про визнання недійсним інвестиційного договору від 02.11.2015 № 824, укладеного між сторонами, з посиланням на норми статей 3, 4, 6, 15, 16, 203, 207, 215, 228, 1130, 1133, 1134 Цивільного кодексу України, статей 4, 75, 188, 206 Господарського кодексу України та положення Порядку укладання державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 %, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2012 № 296.
Позовна заява обґрунтована тим, що за своєю правовою природою оспорюваний договір є договором про спільну діяльність, який укладено з порушенням встановленого законодавством порядку, зокрема без одержання погодження Кабінету Міністрів України (далі - КМУ), необхідність отримання якого зумовлена тим, що частка держави в статутному капіталі Підприємство перевищує 50%, тому отримання позивачем погодження КМУ на укладення договору про спільну діяльність є обов'язковим. При цьому умови оспорюваного правочину фактично зобов'язують Агрокомбінат добровільно відмовитися від права постійного користування земельною ділянкою.
Крім того, позивач просить поновити пропущений строк позовної давності з метою належного захисту порушеного майнового права держави.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.11.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 11.07.2022, у задоволенні первісного та зустрічного позовів відмовлено повністю.
Постановою Верховного Суду від 11.07.2023 касаційні скарги Державного підприємства «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» та Фонду державного майна України задоволено частково, рішення Господарського суду міста Києва від 02.11.2021 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.07.2022 у справі № 910/7978/21 скасовано в частині відмови в задоволенні первісного позову, а справу № 910/7978/21 передано на новий розгляд в цій частині до Господарського суду міста Києва.
Верховний Суд, скасовуючи судові акти попередніх судових інстанцій та скеровуючи справу на новий розгляд, у своїй постанові зазначив: «Під час нового розгляду справи суди мають взяти до уваги викладене у цій постанові, вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного та об'єктивного встановлення обставин справи, прав і обов'язків сторін, з'ясувати дійсну волю сторін з урахуванням мети укладення спірного договору, у тому числі беручи до уваги текст договору, усталену практику у відносинах сторін, звичаї, подальшу поведінку сторін, визначення спрямованості їхніх дій і певних правових наслідків, і залежно від встановленого та відповідно до чинного законодавства вирішити спір із належним обґрунтуванням мотивів і підстав такого вирішення у судовому рішенні.».
В силу ч. 1 ст. 316 ГПК України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.
3.2. обставини встановлені судом апеляційної інстанції і визначення відповідно до них правовідносин та доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції, а також посилання на норми права
Оцінивши доводи учасників справи та наявні у справі докази як окремо, так і в їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову в задоволенні первісного позову, виходячи з наступного.
За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.
Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з'ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.
Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.
Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.
Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.
Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об'єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб'єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц, від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18).
Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, суди повинні зважати й на його ефективність з погляду Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У § 145 рішення від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Сполученого Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, заява № 22414/93, [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) зазначив, що стаття 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань.
При цьому обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia (такий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19).
Частинами першою та другою статті 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.
Двостороння реституція є обов'язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов'язок, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину (аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 904/1907/15).
Проте, згідно з частиною п'ятою статті 216 ЦК України вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.
Відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину, як і про визнання його недійсним, може бути заявлена однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Така вимога може бути об'єднана з вимогою про визнання правочину недійсним, що в цілому сприяє швидкому та ефективному відновленню правового становища сторін, яке існувало до вчинення правочину, або заявлена як самостійна вимога у вигляді окремого позову. Якщо позов щодо застосування наслідків недійсності правочину не подано, суд не може застосувати наслідки недійсності оспорюваного правочину з власної ініціативи, оскільки згідно з абзацом 2 частини п'ятої статті 216 ЦК України зазначене право є у суду лише щодо нікчемних правочинів (такий правовий висновок викладено в пунктах 80-82 постановах Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 904/1907/15 та від 09.09.2021 у справі № 925/1276/19).
У постанові судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.05.2023 у справі № 910/7975/21 у подібних правовідносинах, звернуто увагу на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, наведений у постанові від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц про те, що «якщо на виконання спірного правочину товариством сплачені кошти або передане інше майно, то задоволення позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним не приводить до ефективного захисту права, бо таке задоволення саме по собі не є підставою для повернення коштів або іншого майна. У таких випадках позовна вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту, лише якщо вона поєднується з позовною вимогою про стягнення коштів на користь товариства або про витребування майна з володіння відповідача (зокрема, на підставі частини першої статті 216, статті 387, частин першої, третьої статті 1212 Цивільного кодексу України».
Разом з цим, Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 26.05.2023 у справі № 905/77/21 уточнив висновок, викладений у постанові від 03.12.2021 у справі № 906/1061/20, з урахуванням актуальних правових висновків, сформульованих у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 у справі №908/976/19, від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц: «Позовна вимога про визнання недійсним договору є належним способом захисту, який передбачено законом. Разом із тим позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача. Окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного/частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача».
Вказаний правовий висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.06.2024 у справі № 906/633/21.
ЦК України не пов'язує можливість застосування наслідків недійсності правочину з добросовісністю сторін правочину, і добросовісність сторони до уваги не береться. Сторони зобов'язані повернути все отримане за недійсним правочином лише тому, що правочин визнано недійсним.
За змістом статті 216 ЦК України наслідком недійсності правочину є застосування двосторонньої реституції незалежно від добросовісності сторін правочину (див. пункт 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 909/968/16).
Суд, задовольняючи вимогу сторони про повернення переданого за недійсним правочином майна, має також присудити стягнути з позивача на користь відповідача одержані за правочином кошти (повернути передане нею майно). Таке стягнення не є задоволенням окремої позовної вимоги, а є необхідним наслідком визнання недійсним правочину та задоволення вимоги про застосування реституції. Інше тлумачення статті 216 ЦК України, за якого відповідач має заявити вимогу про повернення йому переданого за недійсним правочином, покладатиме на відповідача непропорційний тягар у вигляді позбавлення його майна без повернення / відшкодування всього, що інша сторона одержала на виконання недійсного правочину.
Якщо законом не встановлені особливі умови застосування правових наслідків недійсності правочину або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів, позивач, який заявляє вимогу про повернення йому в натурі переданого за недійсним правочином або відшкодування вартості переданого, заявляє реституційну вимогу, яку суд за існування для того підстав задовольняє, застосовуючи двосторонню реституцію. У цьому випадку відповідач є стягувачем у частині рішення про повернення йому переданого ним за недійсним правочином майна або відшкодування вартості.
Вказаний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.09.2024 у справі № 918/1043/21.
Отже, позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину.
Однак, у випадку звернення з позовом про визнання недійсним виконаного/частково виконаного договору без заявлення вимоги про застосування наслідків недійсності правочину, виключається як необхідність дослідження господарськими судами наслідків визнання договору недійсним як позивача, так і необхідність з'ясування того, яким чином будуть відновлені права позивача, зокрема, обставин можливості проведення реституції, оскільки обрання позивачем неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові.
При цьому, оспорюваний позивачем Договір, сторонами виконувався, і на виконання такого Договору сторонами неслись як витрати, так і вчинялись інші передбачені Договором дії, зокрема поділ та об'єднання земельних ділянок, що визнається обома сторонами, і в силу ч. 1 ст. 75 ГПК України не підлягають доказуванню.
Однак, позивачем заявлено позовну вимогу про визнання недійсним інвестиційного договору, водночас вимогу про застосування наслідків недійсності правочину вимоги (про застосування реституції) у позовній заяві не заявлено.
Обрання ж позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19, від 25.01.2022 у справі № 143/591/20, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц.
Таким чином, зважаючи на комплексність спірних правовідносин і тривале виконання оспорюваного інвестиційного договору, не може вважатися ефективним способом захисту визнання недійсним договору, який не поєднаний із вимогою про застосування наслідків недійсності, а суд, зважаючи на приписи ЦК України, не має права застосовувати наслідки недійсності з власної ініціативи.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 23.01.2025 у справі № 910/7983/21 та від 11.11.2025 у справі № 910/16929/21.
Виходячи з системного аналізу наведеного вище, враховуючи правові позиції Верховного Суду, оскільки звернення до суду із застосуванням неналежного способу захисту є самостійною підставою для відмови в позові, з огляду на встановлені обставини щодо виконання оспорюваного Договору та зміст спірних правовідносин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивачем у цій справі було неправильно обрано спосіб захисту своїх порушених прав, який не відповідає критерію ефективності та змісту порушеного права.
При цьому, суд враховує, що Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц.
Щодо заяви відповідача про застосування наслідків спливу строків позовної давності та заяву позивача про поновлення такого строку суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Статтею 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно статті 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).
Водночас, суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, заявлених позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц).
Аналогічна позиція міститься також в постанові 14.08.2018 Верховного Суду у справі № 922/1425/17.
Таким чином, з огляду на обрання позивачем неналежного способу захисту порушеного права, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні первісного позову, питання порушення строку позовної давності (за даних обставин) не впливає на суть винесеного рішення і відповідно, строк позовної давності, як спосіб захисту саме порушеного права, при вирішенні даного спору - застосуванню не підлягає.
Судовою колегією оцінено доводи апелянтів, які зводяться здебільшого до неврахування судом першої інстанції вказівок Верховного Суду та встановлено їх необґрунтованість, оскільки як було зазначено вище, обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові.
Вказаний висновок суду першої інстанції зроблений у відповідності до норм законодавства та актуальної судової практики, оскільки позивачем заявлено позовну вимогу про визнання недійсним інвестиційного договору, водночас вимогу про застосування наслідків недійсності правочину вимоги (про застосування реституції) у позовній заяві не заявлено.
Усі інші доводи учасників справи судом враховано, однак судова колегія визнає їх необґрунтованими та вважає, що судом першої інстанції було ретельно досліджено матеріали справи, детально та належним чином мотивовано висновки суду, правильно застосовано норми матеріального права та не допущено порушень норм процесуального права, а твердження апелянтів не спростовують наведених вище висновків суду та не можуть бути достатньою підставою для скасування рішення суду першої інстанції.
4. ВИСНОВКИ СУДУ ТА ДЖЕРЕЛА ПРАВА:
4.1. висновки за результатами розгляду матеріалів справи
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову в задоволенні первісного позову.
4.2. посилання на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції
Згідно із ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були (аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18).
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Аналогічні правові висновки містяться в постанові Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17. Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».
Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі «Бендерський проти України» («BENDERSKIY v. Ukraine»), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.
Право на доступ до правосуддя є одним з основоположних прав людини, воно закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Україною.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому він зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
5. ВИСНОВКИ ПІВНІЧНОГО АПЕЛЯЦІЙНОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНИХ СКАРГ:
Колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що оскаржуване рішення суду прийнято у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, підстав його скасовувати або змінювати не вбачається.
Рішення Господарського суду міста Києва від 24.11.2025 у справі № 910/7978/21 підлягає залишенню без змін.
Апеляційні скарги Кабінету Міністрів України, Державного підприємства «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» та Фонду державного майна України на рішення Господарського суду міста Києва від 24.11.2025 у справі № 910/7978/21 задоволенню не підлягають.
6. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ:
Судові витрати у вигляді судового збору за розгляд апеляційних скарг згідно з ч. 1 ст. 129 ГПК України покладаються на скаржників.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -
1. Апеляційні скарги Кабінету Міністрів України, Державного підприємства «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» та Фонду державного майна України на рішення Господарського суду міста Києва від 24.11.2025 у справі №910/7978/21 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 24.11.2025 у справі №910/7978/21 залишити без змін.
3. Матеріали справи №910/7978/21 повернути до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення.
Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 20 днів, відповідно до ст. ст. 286-291 ГПК України.
Повний текст складено та підписано 11.03.2026.
Головуючий суддя К.В. Тарасенко
Судді О.М. Сибіга
О.В. Тищенко