вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"03" лютого 2026 р. Справа№ 910/8377/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Гаврилюка О.М.
суддів: Ткаченка Б.О.
Майданевича А.Г.
за участю секретаря судового засідання: Ніконенко Є.С.
за участю представників сторін:
від позивача: Цуканов В.В. (поза межами приміщення суду);
від відповідачів: 2. Біленко Н.О. (поза межами приміщення суду);
3. Дробот Р.Д. (поза межами приміщення суду);
представники інших учасників справи: не з'явились, про дату, місце та час судового засідання повідомлені належним чином;
при розгляді апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «САНТЕХОПТ»
на рішення Господарського суду міста Києва від 02.10.2025, повний текст складено 13.10.2025
у справі № 910/8377/25 (суддя Демидов В.О.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «САНТЕХОПТ»
до 1) Фонду державного майна України
2) Регіональне відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях
3) Товариства з обмеженою відповідальністю «ОРТОПЕД»
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Фізичної особи-підприємця Стетюха Валентини Костянтинівни
та за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Державного комерційного підприємства «Полтавське експериментальне протезно-ортопедичне підприємство»
про визнання протиправними та скасування наказів, зобов'язання вчинити дії, визнання недійсним торгів та договору купівлі продажу
За результатами розгляду апеляційної скарги Північний апеляційний господарський суд
Короткий зміст рішень господарських судів
03.07.2025 в системі Електронний суд представником Товариства з обмеженою відповідальністю «САНТЕХОПТ» сформовано позовну заяву до 1) Фонду державного майна України, 2) Регіональне відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях про визнання протиправними та скасування наказів, зобов'язання вчинити дії, визнання недійсним торгів та договору купівлі продажу.
Відповідно до позовних вимог позивач просив:
1. Визнати недійсним та скасувати наказ Фонду державного майна України від 19.03.2024 №548 «Про внесення змін до наказу Фонду державного майна України від 04.01.2022 №1 «Про затвердження переліків об'єктів малої приватизації, що підлягають приватизації» (із змінами), в частині внесення у додаток 5 Перелік об'єктів соціально-культурного призначення доповнення позицією єдиного майнового комплексу державного комерційного підприємства «Полтавське експериментальне протезно-ортопедичне підприємство», код за ЄДРПОУ 03187737, за адресою: м. Полтава, вул. Монастирська, 10.
2. Визнати недійсним та скасувати наказ Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях №211 від 22.03.2024 року «Про прийняття рішення про приватизацію об'єкта соціально-культурного призначення - єдиний майновий комплекс державного комерційного підприємства «Полтавське експериментальне протезно-ортопедичне підприємство», код за ЄДРПОУ 03187737.
3. Визнати недійсними результати торгів з продажу Єдиного майнового комплексу державного комерційного підприємства «Полтавське експериментальне протезно-ортопедичне підприємство», код за ЄДРПОУ 03187737, за адресою: м. Полтава, вул. Монастирська, 10 оформленого протоколом про результати електронного аукціону SPE001-UA-20240816-31704 від 10.09.2024 та Договір №13 від 01.10.2024 купівлі-продажу об'єкта малої приватизації - об'єкта соціально-культурного призначення - єдиного майнового комплексу державного комерційного підприємства «Полтавське експериментальне протезно-ортопедичне підприємство», код за ЄДРПОУ 03187737, за адресою: м. Полтава, вул. Монастирська, 10 за результатами електронного аукціону з умовами між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях та Товариством з обмеженою відповідальністю «ОРТОПЕД».
4. Зобов'язати Фонд державного майна України розглянути питання приватизації приміщень державного комерційного підприємства «Полтавське експериментальне протезно-ортопедичне підприємство», код за ЄДРПОУ 03187737 за адресою: м. Суми, вул. Харківська, 38 загальною площею 471,3 кв.м, розташованих на першому поверсі дев'ятиповерхової житлової будівлі за адресою: м. Суми, вул. Харківська, 38, в якості окремого майна.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.10.2025 у справі № 910/8377/25 у задоволенні позову відмовлено.
Узагальнені доводи апеляційної скарги
Не погоджуючись із ухваленим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «САНТЕХОПТ» звернулось до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 02.10.2025 року у справі № 910/8377/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «САНТЕХОПТ» до Фонду державного майна України, Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях, Товариства з обмеженою відповідальністю «ОРТОПЕД» за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Фізичної особи-підприємця Стетюха Валентини Костянтинівни та за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Державного комерційного підприємства «Полтавське експериментальне протезно-ортопедичне підприємство» про визнання протиправними та скасування наказів, зобов'язання вчинити дії, визнання недійсним торгів та договору купівлі продажу. Прийняти нове, яким позов задовольнити повністю:
- визнати недійсним та скасувати наказ Фонду державного майна України від 19.03.2024 №548 «Про внесення змін до наказу Фонду державного майна України від 04.01.2022 №1 «Про затвердження переліків об'єктів малої приватизації, що підлягають приватизації» (із змінами), в частині внесення у додаток 5 «Перелік об'єктів соціально-культурного призначення» доповнення позицією єдиного майнового комплексу державного комерційного підприємства «Полтавське експериментальне протезно-ортопедичне підприємство», код за ЄДРПОУ 03187737, за адресою: м. Полтава, вул. Монастирська, 10.
- визнати недійсним та скасувати наказ Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях №211 від 22.03.2024 «Про прийняття рішення про приватизацію об'єкта соціально-культурного призначення - єдиний майновий комплекс державного комерційного підприємства «Полтавське експериментальне протезно-ортопедичне підприємство», код за ЄДРПОУ 03187737».
- визнати недійсними результати торгів з продажу Єдиного майнового комплексу державного комерційного підприємства «Полтавське експериментальне протезно-ортопедичне підприємство», код за ЄДРПОУ 03187737, за адресою: м. Полтава, вул. Монастирська, 10 оформленого протоколом про результати електронного аукціону SPE001-UA-20240816-31704 від 10.09.2024 та Договір №13 від 01.10.24 року купівлі-продажу об'єкта малої приватизації - об'єкта соціально-культурного призначення - єдиного майнового комплексу державного комерційного підприємства «Полтавське експериментальне протезно-ортопедичне підприємство», код за ЄДРПОУ 03187737, за адресою: м. Полтава, вул. Монастирська, 10 за результатами електронного аукціону з умовами між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях та Товариством з обмеженою відповідальністю «ОРТОПЕД».
- зобов'язати Фонд державного майна України розглянути питання приватизації приміщень державного комерційного підприємства «Полтавське експериментальне протезно-ортопедичне підприємство», код за ЄДРПОУ 03187737 за адресою м.Суми, вул. Харківська, 38 загальною площею 471,3 кв.м, розташованих на першому поверсі дев'ятиповерхової житлової будівлі за адресою: м. Суми, вул. Харківська, 38 в якості окремого майна.
Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.
На думку скаржника, суд дійшов помилкових висновків про відсутність порушеного права та підстав захисту цивільних інтересів позивача. Включення до єдиного майнового комплексу ДКП «Полтавське експериментальне протезно-ортопедичне підприємство», код за ЄДРПОУ 03187737, за адресою: м. Полтава, вул. Монастирська, 10 нежитлових приміщень загальною площею 471,3 кв.м, розташованих на першому поверсі дев'ятиповерхової житлової будівлі за адресою: м. Суми, вул. Харківська, 38, які перебувають у оренді позивача, унеможливило вільне володіння належним йому на праві власності майном після приватизації єдиного майнового комплексу. Разом з тим, участь позивача в приватизації цілісного майнового комплексу ДКП «Полтавське експериментальне протезно-ортопедичне підприємство» є неможливим для товариства через надто велику кількість майна, площу всіх приміщень та їх розташування в різних містах України.
Скаржник звертає увагу на Наказ Фонду державного майна України від 04.01.2022 №1 «Про затвердження переліків об'єктів малої приватизації, що підлягають приватизації», який містить достатньо великий перелік таких об'єктів нерухомого майна, які були виділені в окремі лоти (додаток 3 в первинній редакції, містить 376 сторінок з переліком окремих об'єктів). Не звертаючи уваги на викладені позивачем обставини, без будь-якого аналізу відповідачі не розглядаючи по суті заяву ТОВ «Сантехопт» про приватизацію приміщень за адресою: м. Суми, вул. Харківська, 38 окремо від іншого майна ДКП «Полтавське експериментальне протезно-ортопедичне підприємство» не обґрунтовано відкинули її та запропонували взяти участь в аукціоні з продажу всього майна ДКП «Полтавське експериментальне протезно-ортопедичне підприємство», що в багато разів перевищує за площею та вартістю приміщення в м.Суми.
Скаржник зазначає, що серед вище вказаних та інших повноважень Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях відсутнє повноваження визначення способу приватизації. Натомість, з сукупності повноважень вбачається загальна підготовка інформації про об'єкт, що підлягає приватизації, подання пропозицій Фонду державного майна України щодо об'єктів приватизації та подальше виконання рішень (наказів) Фонду державного майна України про приватизацію конкретних об'єктів. Таким чином, Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях приймаючи наказ №211 від 22.03.2024 перебрало на себе не властиву функцію та визначило один серед багатьох способів приватизації Державного комерційного підприємства «Полтавське експериментальне протезно-ортопедичне підприємство». Судом вказані обставини не враховані, норми права застосовані не вірно.
На думку скаржника, наказ Фонду державного майна України від 19.03.2024 № 548 «Про внесення змін до наказу Фонду державного майна України від 04.01.2022 №1 «Про затвердження переліків об'єктів малої приватизації, що підлягають приватизації» (із змінами), в частині внесення у додаток 5 «Перелік об'єктів соціально-культурного призначення» доповнення позицією єдиного майнового комплексу державного комерційного підприємства «Полтавське експериментальне протезно-ортопедичне підприємство», код за ЄДРПОУ 03187737, за адресою: м. Полтава, вул. Монастирська, 10, а також наказ Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях №211 від 22.03.2024 «Про прийняття рішення про приватизацію об'єкта соціально-культурного призначення - єдиний майновий комплекс державного комерційного підприємства «Полтавське експериментальне протезно-ортопедичне підприємство», код за ЄДРПОУ 03187737» є не обґрунтованими (оскільки прийняті без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), не добросовісними та не розсудливими (оскільки прийняті без попереднього аналізу економічної ефективності діяльності підприємства, що приватизується та очікуваних наслідків приватизації) без дотримання принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації (оскільки не враховують права та інтереси співвласників багатоповерхового житлового будинку), такими, що порушують вище вказані норми права, а тому є незаконними і підлягають скасуванню.
Скаржник зазначає про те, що у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13.02.2024 у cправі № 910/5372/23 Верховний суд дійшов наступних висновків, зокрема: «з аналізу частини першої статті 650, частини першої статті 655 та частини четвертої статті 656 ЦК України можна зробити висновок, що процедура набуття майна на електронних торгах є різновидом договору купівлі продажу.», натомість висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц не підлягають застосуванню у справі № 910/8377/25, оскільки обставини у цих двох вказаних справах є різними.
Узагальнені доводи відзивів на апеляційну скаргу
Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, другий відповідач у відзиві на апеляційну скаргу вказав на те, що позивачем не зазначається про існування будь-яких порушень/вчинення неправомірних дій на момент прийняття ФДМ України наказу від 19.03.2024 № 548; не надано суду доказів звернення до відповідачів щодо ініціювання приватизації об'єкта державної власності (а саме, приміщень за адресою: вул. Харківська, 38, м.Суми) до 19.03.2024; обрано неналежний та неефектний спосіб захисту свого права в частині про визнання недійсним та скасування наказу Регіонального відділення від 22.03.2024 № 211, оскільки визнання та скасування останнього в судовому порядку не вплине на правове становище позивача з огляду на те, що цей наказ вже вичерпав свою дію внаслідок укладання відповідного договору купівлі-продажу, яким завершена процедура приватизації майна; чинне законодавство не передбачає процедури повторного прийняття рішення (наказу) про включення об'єкта приватизації до відповідного Переліку об'єктів, що підлягають приватизації, якщо таке рішення (наказ) відносно цього ж об'єкта приватизації вже прийняте; чинне законодавство не передбачає можливості ініціювання суб'єктами приватизації зміну складу майна єдиних майнових комплексів після прийняття рішення про приватизацію останнього; також законодавство України не передбачає визначення складу майна, що приватизується у залежності від перебування частини такого майна в оренді. У той же час, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Позивачем правова норма, яка б зобов'язувала орган державної влади вчиняти такі дії, не наведена; так само чинне законодавство не містить правових норм та, відповідно, не покладає на органи приватизації обов'язку переглядати склад майна єдиного майнового комплексу (далі - ЄМК), що приватизується, якщо після прийняття рішення про приватизацію, будь-якою особою виявлено бажання приватизувати лише частину майна такого ЄМК. Варто відмітити, що правова позиція позивача у цьому питанні прямо суперечить визначенню ЄМК згідно пункту 13 частини першої статті 1 Закону № 2269, а саме: єдиний майновий комплекс державного або комунального підприємства, його структурного підрозділу - усі види майна, призначені для діяльності підприємства, його структурного підрозділу, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировина, продукція, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, включаючи права на земельні ділянки; що стосується доводів позивача із посиланням на технічні характеристики нежитлового приміщення площею 11,8 кв.м по вул. Харківській, 38 у м. Суми (відсутність самостійного входу в приміщення зовні тощо), Регіональне відділення зазначає, що дані обставини не стосуються і жодним чином, виходячи із положень Закону № 2269, який регулює правові, економічні та організаційні основи приватизації державного майна, не впливають на приватизацію об'єкта. Позивач при укладанні договору купівлі-продажу мав бути обізнаним про технічні характеристики такого майна, його функціональність при використання в господарській діяльності, а тому на теперішній час позивач як власник майна несе всі ризи, пов'язані із можливістю використання такого майна; також є безпідставним посилання позивача на п.8 Положення № 1954, яким врегульований порядок віднесення майна до такого, що включається до складу цілісного майнового комплексу державного підприємства, оскільки скасування оспорюваних наказів не тягне за собою наслідків у вигляді повторного затвердження окремого переліку майна, що включається, та переліку майна, що не включається до складу цілісного майнового комплексу державного підприємства, яке не підлягає приватизації; 10. також є правомірними висновки суду першої інстанції щодо позовної вимоги про визнання недійсним Договору купівлі-продажу № 13 від 01.10.2024, укладеного між Регіональним відділенням та ТОВ «ОРТОПЕД» щодо об'єкта малої приватизації ЄМК ДКП «Полтавське експериментальне протезно-ортопедичне підприємство».
Другий відповідач зазначив про те, що позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину (стаття 216 ЦК України), зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача, і т.п).
Третій відповідач у відзиві на апеляційну скаргу, заперечив проти доводів апеляційної скарги, вказав на те, що твердження позивача про те, що у відповідності до статті 11 ЗУ «Про приватизацію державного і комунального майна» він має статус ініціатора приватизації є помилковим, оскільки в даному випадку рішення про приватизацію цілісного майнового комплексу на момент його звернення в 2024 році вже було прийнято відповідним уповноваженим на те державним органом. Одночасно, частиною 6 статті 12 ЗУ «Про приватизацію державного і комунального майна» наведено виключний перелік випадків, у відповідності до яких органи приватизації припиняють приватизацію. Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Такої підстави для припинення приватизації, як побажання особи ініціювати розподіл цілісного майнового комплексу на частини, зручні заявнику (в даному випадку позивачу) вже після прийняття відповідного рішення про приватизацію частина 6 статті 12 ЗУ «Про приватизацію державного і комунального майна» не містить. Навпаки, у разі, якби таке рішення було б прийняте органом приватизації на підставі вказаної заяви позивача, то орган приватизації діяв би в супереч вимогам Конституції України. Крім того необхідно зазначити, що посилання позивача на вказаний вище наказ Фонду державного майна України № 1954 від 29.12.2010, зареєстрований в Міністерстві юстиції України як на підставу виникнення у відповідачів обов'язку вчиняти дії, спрямовані на виокремлення певного майна зі складу цілісного майнового комплексу є некоректним. Вказаний вище наказ № 1954 може бути застосований лише у випадку вирішення питань щодо виокремлення майна з цілісного майнового комплексу державного підприємства, яке не підлягає приватизації з метою погашення податкового боргу такого підприємства. Як наслідок ця норма не може бути застосована в сенсі Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» в процедурах приватизації.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи № 910/8377/25 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Гаврилюк О.М., судді: Ткаченко Б.О., Майданевич А.Г.
10.11.2025 від скаржника до суду надійшло клопотання із проханням долучити до матеріалів апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Сантехопт» по справі № 910/8377/25 докази сплати судового збору, а саме платіжну інструкцію кредитового переказу коштів № 8271 від 07.11.2025 у розмірі 14 534,40 грн.
Північний апеляційний господарський суд, визнав подані матеріали достатніми для відкриття апеляційного провадження.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.11.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «САНТЕХОПТ» на рішення Господарського суду міста Києва від 02.10.2025 у справі № 910/8377/25. Призначено справу № 910/8377/25 до розгляду у судовому засіданні 16.12.2025.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.12.2025 задоволені заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «САНТЕХОПТ» та Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів.
У зв'язку із тимчасовою непрацездатністю судді Ткаченка Б.О. який входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, розгляд справи призначений на 16.12.2025 не відбувся.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.12.2025 призначено розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «САНТЕХОПТ» на рішення Господарського суду міста Києва від 02.10.2025 у справі № 910/8377/25 на 03.02.2026.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.02.2026 задоволено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ОРТОПЕД» про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів.
Враховуючи викладене, воєнний стан в Україні та обмеження, спричинені цим станом, систематичні оголошення сигналу повітряної тривоги, з метою повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи, з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, справа № 910/8377/25 розглядалась протягом розумного строку.
Позиції учасників справи
Представник позивача у судовому засіданні 03.02.2026 підтримав доводи апеляційної скарги, просив рішення Господарського суду міста Києва від 02.10.2025 у справі № 910/8377/25 скасувати та постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Представники другого та третього відповідачів у судовому засіданні 03.02.2026 заперечили проти доводів апеляційної скарги, просили рішення Господарського суду міста Києва від 02.10.2025 у справі № 910/8377/25 залишити без змін, вимоги апеляційної скарги без задоволення.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Як вбачається із матеріалів справи, відповідно до договору оренди державного майна №1832 від 18.09.2012 та додаткових угод до нього, позивач орендує нежитлові приміщення загальною площею 342,9 кв.м, розташовані на першому поверсі дев'ятиповерхової житлової будівлі за адресою: м. Суми, вул. Харківська, 38, які перебували на балансі Державного комерційного підприємства «Полтавське експериментальне протезно-ортопедичне підприємство», строк дії договору до 15.09.2025.
Згідно із договором оренди державного майна №1926 від 19.03.2013 та додаткових угод до нього, позивач орендує нежитлові приміщення загальною площею 107,2 кв.м (поз. №1, 2, 3, 4, 6, 14), розташовані на першому поверсі дев'ятиповерхової житлової будівлі за адресою: м. Суми, вул. Харківська, 38, які перебували на балансі Державного комерційного підприємства «Полтавське експериментальне протезно-ортопедичне підприємство», строк дії договору до 17 лютого 2026 року.
Відповідно до договору оренди державного майна № 4/59/19-Н від 24.06.2019 та додаткових угод до нього, позивач орендує нежитлові приміщення загальною площею 21,2 кв.м (поз. № 7-4,8 кв.м; №8-2,2 кв.м; 9-1,1 кв.м; 10-6,2 кв.м; 11-1,7 кв.м; 12-1,2 кв.м; 13-4 кв.м), розташовані на першому поверсі дев'ятиповерхової житлової будівлі за адресою: м. Суми, вул. Харківська, 38, які перебували на балансі Державного комерційного підприємства «Полтавське експериментальне протезно-ортопедичне підприємство», строк дії договору до 17 лютого 2026 року.
Отже, відповідно до вказаних договорів оренди державного майна від 18.09.2012 № 1832, від 19.03.2013 № 1926, від 24.06.2019 № 4/59/19-Н позивач орендує нежитлові приміщення загальною площею 471,3 кв.м, розташовані на першому поверсі дев'ятиповерхової житлової будівлі за адресою: м. Суми, вул. Харківська, 38, які перебували на балансі Державного комерційного підприємства «Полтавське експериментальне протезно-ортопедичне підприємство».
Також позивач є власником нежитлового приміщення площею 11,8 кв.м по вул. Харківській, 38 у м. Суми, яким користувалось до набуття права власності з 06.11.2012.
Позивач зазначає, що дане нежитлове приміщення самостійних входів ззовні не має, доступ до нього можливий лише зі спільного коридору внутрішнього коридору, який наразі позивач орендує відповідно до договору оренди державного майна від 18.09.2012 № 1832. Облаштувати інший вхід до приміщення, що є власністю позивача, неможливо. Всі вказані приміщення з моменту введення будівлі в експлуатацію, є частково вбудованими в житлову будівлю по вул. Харківській, 38 у м. Суми. За проектом будівлі, технічною документацією та функціонально вони понад 10 років використовувалися як один єдиний комплекс приміщень у загальній нежитловій прибудові.
Крім того, третя особа - фізична особа-підприємець Стетюха Валентина Костянтинівна також є орендарем частини нежитлових приміщень загальною площею 31,7 кв.м, розташованих на першому поверсі дев'ятиповерхової житлової будівлі за адресою: м. Суми, вул. Харківська, 38.
У травні 2024 року позивачу стало відомо про підготовку до приватизації єдиного майнового комплексу Державного комерційного підприємства «Полтавське експериментальне протезно-ортопедичне підприємство» за адресою: м. Полтава, вул. Монастирська, 10, на балансі якого перебували приміщення, орендовані позивачем.
Позивач листом від 25.04.2024 № 4-02/122 звернувся до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях, в якому просив розглянути можливість виділення орендованих підприємством приміщень за адресою: м. Суми, вул. Харківська, 38 в окремий лот або окремий аукціон з метою надання позивачу реальної можливості їх викупу, подальшого володіння та користування разом з вже придбаним у приватну власність приміщенням.
У листі від 25.04.2024 №4-02/123 позивач пропонував другому відповідачу (Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях) укласти договір про порядок володіння та користування спільним майном, з огляду на те, що РВ ФДМУ та позивач є співвласниками нежитлової частково вбудованої прибудови багатоквартирного будинку, що частково знаходиться на першому поверсі під квартирами, частково у прибудові, здійсненій при будівництві будинку за адресою: м. Суми, вул. Харківська, 38.
Листом від 07.05.2024 № 11-123-02116 другий відповідач повідомив позивача про те, що до складу Об'єкта приватизації (єдиний майновий комплекс державного комерційного підприємства «Полтавське експериментальне протезно-ортопедичне підприємство»), як єдиного майнового комплексу, будуть включені всі активи, що обліковуються на балансі державного підприємства та не заборонені до приватизації, в тому числі об'єкти, з місцезнаходженням у м. Суми, тому виділення приміщень, орендованих позивачем в окремий лот, є неможливим. Органом управління державного підприємства є перший відповідач (Фонд державного майна України). Одночасно, було запропоновано взяти участь в аукціоні з продажу Об'єкта, та повідомлено, що у другого відповідача відсутні підстави та повноваження щодо укладання договору про порядок володіння та користування спільним майном державного підприємства.
Листом від 02.05.2024 № 11-211-00856 Управління забезпечення реалізації повноважень у Сумській області Регіональне відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях повідомило позивача про те, що органом, уповноваженим управляти державним майном за адресою: м. Суми, вул. Харківська, 38, що обліковується на балансі Полтавського казенного експериментального протезно-ортопедичного підприємства є перший відповідач.
Наказом Фонду державного майна України (першого відповідача) від 19.03.2024 № 548 «Про внесення змін до наказу Фонду державного майна України від 04.01.2022 № 1 «Про затвердження переліків об'єктів малої приватизації, що підлягають приватизації», єдиний майновий комплекс державного комерційного підприємства «Полтавське експериментальне протезно-ортопедичне підприємство» включено до переліку об'єктів, що підлягають приватизації.
До складу єдиного майнового комплексу належать усі об'єкти нерухомості, що обліковуються на балансі державного підприємства, в тому числі розташовані у м. Суми.
Наказом Регіонального відділення фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях (другого відповідача) від 22.03.2024 № 211 «Про прийняття рішення про приватизацію об'єкта соціально-культурного призначення - єдиний майновий комплекс державного комерційного підприємства «Полтавське експериментальне протезно-ортопедичне підприємство» прийнято рішення про приватизацію об'єкта малої приватизації - об'єкта соціально-культурного призначення - єдиного майнового комплексу державного комерційного підприємства «Полтавське експериментальне протезно-ортопедичне підприємство». Приватизувати об'єкт малої приватизації шляхом продажу на аукціоні з умовами.
10.09.2024 проведено конкурс з продажу орендованого позивачем майна, що оформлено протоколом про результати електронного аукціону SPE001-UA-20240816-31704 від 10.09.2024. Переможцем електронного аукціону визнано третього відповідача.
Наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях від 13.09.2024 № 689 вказаний протокол було затверджено.
01.10.2024 між другим та третім відповідачами укладено Договір №13 купівлі-продажу об'єкта малої приватизації - об'єкта соціально-культурного призначення - єдиного майнового комплексу державного комерційного підприємства «Полтавське експериментальне протезно-ортопедичне підприємство», за адресою: м. Полтава, вул. Монастирська, 10, за результатами електронного аукціону з умовами.
З огляду на вказане позивач зазначає, що на теперішній час третій відповідач є власником приміщень, що перебувають у користуванні позивача. Проте включення до єдиного майнового комплексу нежитлових приміщень, які перебувають в оренді позивача, унеможливило вільне володіння належним йому на праві власності майном, а участь товариства в приватизації була неможливою через занадто велику кількість майна, площу всіх приміщень та їх розташування в різних містах України.
Позивач вважає, що відповідачі мали можливість виділити з єдиного майнового комплексу державного комерційного підприємства «Полтавське експериментальне протезно-ортопедичне підприємство» нежитлові приміщення загальною площею 471,3 кв.м, які використовувалися позивачем. Вважає, що оскаржувані накази є не обґрунтованими, оскільки прийняті без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дій), не добросовісними та не розсудливими, оскільки прийняті без попереднього аналізу економічної ефективності діяльності підприємства, що приватизується та очікуваних наслідків приватизації, без дотримання принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації, а тому є незаконними і підлягають скасуванню.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає на наступне.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2, 4, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні чи скасуванню, виходячи з наступних підстав.
Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.
Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з'ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.
Частиною другою статті 4 ГПК України передбачено, що юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.
Гарантоване статтею 55 Конституції України та конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд передусім встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.
Положення частини другої статті 16 ЦК України та статті 20 Господарського кодексу України передбачають такий спосіб захисту порушеного права, як визнання недійсним правочину (господарської угоди).
Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
У розумінні наведених положень законодавства оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття «заінтересована особа» такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.
Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.
Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.
Реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов'язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (аналогічні висновки викладено в пункті 22 постанови об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.05.2023 у справі № 905/77/21).
У частинах першій та другій статті 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц звернула увагу на те, що у разі, якщо на виконання оспорюваного правочину товариством сплачено кошти або передано інше майно, то задоволення позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним не призводить до ефективного захисту права, бо таке задоволення саме по собі не є підставою для повернення коштів або іншого майна. У таких випадках позовна вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту лише якщо вона поєднується з позовною вимогою про стягнення коштів на користь товариства або про витребування майна з володіння відповідача (зокрема, на підставі частини першої статті 216, статті 387, частин першої, третьої статті 1212 ЦК України).
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 26.05.2023 у справі № 905/77/21 (з урахуванням актуальних правових висновків, сформульованих в постановах Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 у справі № 908/976/19, від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц) уточнила висновок, сформульований у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.12.2021 у справі № 906/1061/20, в аспекті ефективності визнання недійсним договору про закупівлю у випадку, коли вимогу про проведення двосторонньої реституції не було заявлено одночасно з вимогою про визнання правочину недійсним, сформулювавши свій висновок таким чином:»… позовна вимога про визнання недійсним договору є належним способом захисту, який передбачено законом. Разом із тим позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача. Окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного/частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача».
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340).
Обрання позивачем неналежного чи неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 54), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц (пункт 127), від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20 (пункт 148).
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 24.06.2025 у справі № 917/1414/24.
Так, у вказані постанові Верховний Суд виснував, що «…у межах спірних правовідносин оскарження виключно рішення Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумський областях, викладені у формі Наказу №427 від 24.05.2024 про прийняття рішення про приватизацію єдиного майнового комплексу державного підприємства Лохвицький спиртовий комбінат шляхом викупу та - рішення Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумський областях, викладені у формі Наказу №428 від 24.05.2024 про затвердження протоколу про результати аукціону № SPE001-UA-20240501-22526 від 22.05.2024 з продажу єдиного майнового комплексу Державного підприємства Лохвицький спиртовий комбінат, не зможе призвести до ефективного захисту прав позивача. Оскільки, як зауважив скаржник, 24.06.2024 укладено договір купівлі-продажу об'єкта малої приватизації № 9, саме за результатами вказаного аукціону, то без визнання недійсним такого договору позивач не зможе захистити своє право, за захистом якого він і звернувся у межах справи № 917/1414/24. У випадку, якщо вказаний договір є виконаним/частково виконаним, то вимога про визнання його недійсним має поєднуватися із вимогами щодо застосування наслідків його недійсності. За таких обставин, колегія суддів вважала, що відмова у задоволені позову внаслідок обрання позивачем способу захисту, який не зможе захистити його порушене право, є правомірною, а аргументи скаржника на спростування вказаного висновку судів першої і апеляційної інстанції помилкові.».
З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову в частині визнання недійсним та скасування наказу Фонду державного майна України від 19.03.2024 №548 «Про внесення змін до наказу Фонду державного майна України від 04.01.2022 №1 «Про затвердження переліків об'єктів малої приватизації, що підлягають приватизації» (із змінами), в частині внесення у додаток 5 Перелік об'єктів соціально-культурного призначення доповнення позицією єдиного майнового комплексу державного комерційного підприємства «Полтавське експериментальне протезно- ортопедичне підприємство та відсутність підстав для визнання недійсним та скасування наказу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях №211 від 22.03.2024 «Про прийняття рішення про приватизацію об'єкта соціально-культурного призначення - єдиний майновий комплекс державного комерційного підприємства «Полтавське експериментальне протезно-ортопедичне підприємство».
Водночас, суд зазначає, що згідно з ч. 1, 3 статті 11 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» ініціювати приватизацію об'єктів можуть органи приватизації, уповноважені органи управління, інші суб'єкти управління об'єктами державної і комунальної власності або покупці. Переліки об'єктів малої приватизації державної власності, що підлягають приватизації, затверджуються Фондом державного майна України.
На виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 14.10.2022 №910-р «Деякі питання управління об'єктами державної власності», згідно з актом приймання-передачі від 16.02.2023 єдиний майновий комплекс державного комерційного підприємства «Полтавське експериментальне протезно-ортопедичне підприємство» було передано із сфери управління Міністерства соціальної політики України до сфери управління Фонду державного майна України.
Порядок подання уповноваженими органами управління державним органам приватизації пропозицій щодо включення об'єктів права державної власності до переліку об'єктів, що підлягають приватизації, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 10.05.2018 № 387 «Про затвердження Порядку подання уповноваженими органами управління державним органам приватизації пропозицій щодо включення об'єктів права державної власності до переліку об'єктів, що підлягають приватизації».
На виконання частини п'ятої статті 11 Закону Департамент підготовки суб'єктів господарювання до приватизації службовою запискою від 13.02.2024 № 47-2-296 надав пропозицію щодо включення підприємства до переліків об'єктів малої приватизації.
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону переліки об'єктів малої приватизації державної власності, що підлягають приватизації, затверджуються Фондом державного майна України.
Наказом Фонду державного майна України від 19.03.2024 № 548 «Про внесення змін до наказу Фонду державного майна України від 04.01.2022 № 1»Про затвердження переліків об'єктів малої приватизації, що підлягають приватизації (із змінами)» єдиний майновий комплекс включено до Переліку об'єктів соціально-культурного призначення.
Органом приватизації визначено Регіональне відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях.
Наказом Регіонального відділення від 22.03.2024 № 211 прийняте рішення про його приватизацію шляхом продажу на аукціоні з умовами.
Приватизація об'єктів малої приватизації здійснюється відповідно до вимог Закону та Порядку проведення електронних аукціонів для продажу об'єктів малої приватизації та визначення додаткових умов продажу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.05.2018 № 432 (із змінами), інших законодавчих та нормативно-правових актів.
Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону єдиний майновий комплекс державного підприємства, його структурного підрозділу - усі види майна, призначені для діяльності підприємства, його структурного підрозділу, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировина, продукція, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, включаючи права на земельні ділянки.
Статтею 203 Цивільного кодексу України визначені загальні підстави недійсності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Водночас, як вірно встановлено господарським судом першої інстанції, із чим погоджується колегія суддів апеляційної інстанції, позивачем не доведено недійсності договору №13 від 01.10.2024 купівлі-продажу об'єкта малої приватизації - об'єкта соціально-культурного призначення - єдиного майнового комплексу державного комерційного підприємства «Полтавське експериментальне протезно-ортопедичне підприємство», код за ЄДРПОУ 03187737, за адресою: м. Полтава, вул. Монастирська, 10 за результатами електронного аукціону, при цьому, чинне законодавство не передбачає процедури повторного прийняття рішення (наказу) про включення об'єкта приватизації до відповідного Переліку об'єктів, що підлягають приватизації, якщо таке рішення (наказ) відносно цього ж об'єкта приватизації вже прийняте; не передбачає можливості ініціювання суб'єктами приватизації зміни складу майна єдиних майнових комплексів після прийняття рішення про приватизацію останнього та не покладає на органи приватизації обов'язку переглядати склад майна єдиного майнового комплексу, що приватизується, якщо після прийняття рішення про приватизацію, будь-якою особою виявлено бажання приватизувати лише частину майна такого єдиного майнового комплексую
Також законодавство України не передбачає визначення складу майна, що приватизується, у залежності від перебування частини такого майна в оренді.
Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ст.ст. 76-79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи викладене, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів апеляційного господарського суду, з огляду на недоведеність позивачем недійсності договору №13 від 01.10.2024 купівлі-продажу об'єкта малої приватизації - об'єкта соціально-культурного призначення - єдиного майнового комплексу державного комерційного підприємства «Полтавське експериментальне протезно-ортопедичне підприємство», код за ЄДРПОУ 03187737, за адресою: м. Полтава, вул. Монастирська, 10 за результатами електронного аукціону, погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, у зв'язку із чим, підстави для зміни чи скасування рішення Господарського суду міста Києва від 02.10.2025 у справі № 910/8377/25, відсутні.
З огляду на відмову у задоволенні позовних вимог з підстав їх необґрунтованості, заява другого відповідача про застосування строків позовної давності до цих правовідносин не застосовуються.
Колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується із доводами апеляційної скарги, враховуючи викладене та наступне.
Доводи скаржника про те, що включення до єдиного майнового комплексу ДКП «Полтавське експериментальне протезно-ортопедичне підприємство», код за ЄДРПОУ 03187737, за адресою: м. Полтава, вул. Монастирська, 10 нежитлових приміщень загальною площею 471,3 кв.м, розташованих на першому поверсі дев'ятиповерхової житлової будівлі за адресою: м. Суми, вул. Харківська, 38, які перебувають у оренді позивача, унеможливило вільне володіння належним позивачу на праві власності майном після приватизації єдиного майнового комплексу, оцінюються колегією суддів апеляційної інстанції критично, оскільки відповідно до п. 4 ст. 18 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна», договір оренди зберігає чинність для нового власника приватизованого майна.
Колегія суддів апеляційної інстанції враховує те, що чинне законодавство не передбачає процедури повторного прийняття рішення (наказу) про включення об'єкта приватизації до відповідного Переліку об'єктів, що підлягають приватизації, якщо таке рішення (наказ) відносно цього ж об'єкта приватизації вже прийняте, як не передбачає можливості ініціювання суб'єктами приватизації зміну складу майна єдиних майнових комплексів після прийняття рішення про приватизацію останнього.
Доводи скаржника про те, що відповідно до статті 11 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» він має статус ініціатора приватизації є помилковим, оскільки в даному випадку рішення про приватизацію цілісного майнового комплексу на момент його звернення в 2024 році вже було прийнято відповідним уповноваженим на те державним органом. Одночасно, частиною 6 статті 12 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» наведено виключний перелік випадків, відповідно до яких органи приватизації припиняють приватизацію. Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Такої підстави для припинення приватизації, як побажання особи ініціювати розподіл цілісного майнового комплексу на частини, зручні заявнику (в даному випадку позивачу) вже після прийняття відповідного рішення про приватизацію частина 6 статті 12 ЗУ «Про приватизацію державного і комунального майна» не містить.
Твердження скаржника про те, що Регіональне відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях приймаючи наказ №211 від 22.03.2024 перебрало на себе не властиву функцію та визначило один серед багатьох способів приватизації Державного комерційного підприємства «Полтавське експериментальне протезно-ортопедичне підприємство», оцінюється колегією суддів критично, оскільки відповідно до наказу Фонду державного майна України від 04.01.2022 № 1 Департамент приватизації та регіональним відділенням Фонду державного майна України наказано забезпечити здійснення заходів із приватизації об'єктів, включених до Переліків та продовжити приватизацію об'єктів, включених до Переліків, по яких рішення про приватизацію прийняті.
Дослідивши матеріали справи, колегія суддів апеляційної інстанції, враховуючи викладене вище, дійшла висновку про те, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків, викладених у рішенні Господарського суду міста Києва від 02.10.2025 у справі № 910/8377/25, наведене місцевим судом мотивування є достатнім для обґрунтування свого рішення за аргументами та доказами, які наявні у матеріалах справи. При цьому, рівень деталізації судом своїх доводів в будь-якому разі не призвів до неправильного вирішення справи, тому підстави для скасування рішення Господарського суду міста Києва від 02.10.2025 у справі № 910/8377/25, відсутні.
Колегія суддів апеляційної інстанції вважає інші посилання скаржника, викладені ним у апеляційній скарзі такими, що не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, наведені доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції та зводяться до переоцінки доказів та встановлених судом обставин.
Колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV (3477-15) «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76 Господарського процесуального кодексу України).
Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частини 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України).
Таким чином, скаржником не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.
Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення прийняте відповідно до вимог процесуального та матеріального права, підстав для його скасування або зміни не вбачається.
Таким чином, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «САНТЕХОПТ» на рішення Господарського суду міста Києва від 02.10.2025 у справі № 910/8377/25 задоволенню не підлягає. Рішення Господарського суду міста Києва від 02.10.2025 у справі № 910/8377/25 слід залишити без змін.
З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладається на скаржника в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст. 8, 11, 74, 129, 267-270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «САНТЕХОПТ» на рішення Господарського суду міста Києва від 02.10.2025 у справі № 910/8377/25 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 02.10.2025 у справі № 910/8377/25 залишити без змін.
3. Судовий збір за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.
4. Справу 910/8377/25 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.
Постанова підписана 11.03.2026.
Головуючий суддя О.М. Гаврилюк
Судді Б.О. Ткаченко
А.Г. Майданевич