вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"04" березня 2026 р. Справа№ 918/360/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Хрипуна О.О.
суддів: Михальської Ю.Б.
Скрипки І.М.
при секретарі судового засідання Король Я.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2026
(повний текст рішення складено 20.01.2026)
у справі № 918/360/25 (суддя Капцова Т.П.)
за позовом ОСОБА_1
до 1) Рівненської обласної ради
2) Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД Ремарк"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Благодійна організація "Фонд Руєвит"
про визнання протиправними та скасування рішень, визнання договору недійсним
за участю представників:
від позивача: Волошин І.В.
від відповідача-1: Строкова О.В.
від відповідача-2: не з'явились
від третьої особи: Шишкін В.В.
ОСОБА_1 звернувся до господарського суду з позовом до Рівненської обласної ради та ТОВ "ТД Ремарк" про визнання протиправним та скасування п. 5 додатку до рішення Рівненської обласної ради від 09.09.2022 № 547 "Про внесення змін до переліку об'єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Рівненської області, що підлягають приватизації"; визнання протиправним та скасування п. 1 рішення Рівненської обласної ради від 28.03.2025 № 1077 "Про внесення змін до переліку об'єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Рівненської області, що підлягають приватизації"; визнання протиправним та скасування рішення Рівненської обласної ради від 28.03.2025 № 1078 "Про приватизацію (відчуження) адміністративного будинку, що є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст Рівненської області та розташований за адресою: м. Рівне, вул. Петлюри, 26"; визнання протиправним та скасування рішення Рівненської обласної ради від 28.03.2025 № 1079 "Про приватизацію (відчуження) нежитлових приміщень, що є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст Рівненської області та розташовані на першому поверсі будівлі за адресою: м. Рівне, вул. Поштова, 7"; визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень, що розташовані на першому поверсі будівлі за адресою: м. Рівне, вул. Поштова, буд.7, укладеного 05.06.2025 між відповідачами.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що при прийнятті спірних рішень облрадою не було враховано суспільний інтерес територіальної громади Рівненської області у збереженні майна в комунальній власності та його подальшого використання. За доводами позивача, спірні рішення прийняті не прозоро, без врахування усіх істотних обставин, зокрема з'ясування вартості утримання та ремонту майна і наявності відповідних коштів в бюджеті, а також без проведення технічного обстеження.
Позивач також стверджує, що, оскільки спірний договір укладений на підставі оскарженого рішення Рівненської обласної ради від 28.03.2025 № 1079, отже не відповідає інтересам територіальної громади Рівненської області, тому підлягає визнанню недійсним на підставі статей 203, 215, 228 ЦК України.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.01.2026 у справі № 918/360/25 в позові відмовлено повністю.
Місцевий господарський суд дійшов висновку, що спірні рішення Рівненської обласної ради, щодо визнання протиправними та скасування яких позивачем подано позов, як і договір, який позивач просить визнати недійсним, не порушують прав та/або законних інтересів позивача.
Крім того, суд зауважив, що відсутні підстави для визнання недійсним договору відповідно до положень ч. 3 ст. 228 ЦК України, оскільки позивач не є особою, яка наділена повноваженнями на звернення до суду із позовом в інтересах держави і суспільства.
Не погодившись з прийнятим рішенням, ОСОБА_1 звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2026 у справі № 918/360/25 та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити, здійснити розподіл судових витрат.
За твердженням скаржника, оскарженими рішеннями облради та договором порушуються майнові права та інтереси позивача як фактично співвласника відповідного майна (жителя територіальної громади с. Грушвиця Перша). Законний інтерес та право в цьому аспекті, позивач вбачає, в тому числі, у тому, щоб майно було відчужене (вибуло з власності) у законний спосіб, а саме обґрунтовано та за наявності для цього економічних підстав.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.02.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 20.01.2026 у справі № 918/360/25.
23.02.2026 до Північного апеляційного господарського суду надійшли пояснення третьої особи на підтримку апеляційної скарги позивача.
26.02.2026 до Північного апеляційного господарського суду надійшов відзив, в якому Рівненська обласна рада вимоги та доводи апеляційної скарги заперечила та просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2026 - без змін.
В судове засідання представники відповідача-2 не з'явились, хоч учасники процесу були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи.
Беручи до уваги, що ухвалами Північного апеляційного господарського суду доведено до відома учасників апеляційного провадження, що нез'явлення їх представників у судове засідання не є перешкодою розгляду апеляційної скарги по суті, а також те, що згідно із ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, колегія суддів визнала можливим розгляд справи за відсутності представників відповідача-2 за наявними у справі матеріалами.
Представник позивача в судовому засіданні вимоги та доводи апеляційної скарги підтримав та просив її задовольнити, доводячи наявність підстав для скасування рішень облради та визнання недійним спірного договору.
Представник третьої особи в судовому засіданні висловися на підтримку доводів позивача.
Представник відповідача-1 в судовому засіданні вимоги та доводи апеляційної скарги заперечив та просив залишити її без задоволення, наполягаючи на її безпідставності.
Відповідно до вимог ч. 1, 2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права встановила наступне.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, предметом цього спору є визнання протиправним та скасування рішень Рівненської обласної ради, що стосуються приватизації об'єктів комунальної власності, та визнання недійсним договору купівлі-продажу об'єкта приватизації, укладеного з переможцем аукціону.
Так, п. 1 рішення Рівненської обласної ради від 09.09.2022 № 547 "Про внесення змін до переліку об'єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Рівненської області, що підлягають приватизації" було внесено зміни (доповнення) що додаються до переліку об'єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Рівненської області, що підлягають приватизації, затвердженого рішенням обласної ради від 27.07.2018 № 1048, зі змінами. Зокрема, згідно із п. 5 додатку до рішення перелік доповнено нежитловими приміщеннями першого поверху, загальною площею 206,2 кв.м по вул. Поштова, 7, у місті Рівне, балансоутримувач - Комунальний заклад "Рівненський регіональний центр з фізичної культури і спорту осіб з інвалідністю "Інваспорт" Рівненської обласної ради.
Пунктом 1 рішення Рівненської обласної ради від 28.03.2025 № 1077 "Про внесення змін до переліку об'єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Рівненської області, що підлягають приватизації" було внесено зміни (доповнення), що додаються, до переліку об'єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Рівненської області, що підлягають приватизації, затвердженого рішенням обласної ради від 27.07.2018 № 1048, зі змінами, а саме: доповнено перелік адміністративним будинком по вул. Петлюри, 26, у місті Рівне, балансоутримувач - Комунальне підприємство "Управління майновим комплексом" Рівненської обласної ради.
Рішенням Рівненської обласної ради від 28.03.2025 № 1078 "Про приватизацію (відчуження) адміністративного будинку, що є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст Рівненської області та розташовані за адресою: м. Рівне вул. Петлюри, 26", визначався спосіб приватизації - продаж об'єкта приватизації (зокрема продаж на аукціоні без умов) і доручалося голові Облради вжити передбачених законодавством України заходів щодо організації аукціону з продажу відповідного майна, укласти договір купівлі-продажу з переможцем аукціону, вчиняти інші дії з метою забезпечення виконання цього рішення.
Рішенням Рівненської обласної ради від 28.03.2025 № 1079 "Про приватизацію (відчуження) нежитлових приміщень, що є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст Рівненської області та розташовані на першому поверсі будівлі за адресою: м. Рівне, вул. Поштова, 7", визначався спосіб приватизації - продаж об'єкта приватизації (зокрема продаж на аукціоні без умов) і доручалося голові Облради вжити передбачених законодавством України заходів щодо організації аукціону з продажу відповідного майна, укласти договір купівлі-продажу з переможцем аукціону, вчиняти інші дії з метою забезпечення виконання цього рішення.
05.06.2025 між Рівненською обласною радою (продавець) та ТОВ "ТД Ремарк" (покупець) був укладений договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Рівненської області Сергатюк О.В., зареєстрований в реєстрі за № 522 (далі - Договір), згідно з пунктом 1.1 якого продавець зобов'язується передати у власність покупцю, який є переможцем електронного аукціону № SPE001-UA-20250420-41971, нежитлові приміщення, що обліковуються на балансі Комунального підприємства "Управління майновим комплексом" Рівненської обласної ради, надалі - об'єкт, та розташовані на першому поверсі будівлі за адресою: м. Рівне, вул. Поштова, буд. 7. Предметом цього Договору є нежитлові приміщення І поверху, загальною площею 206,2 кв.м.
Об'єкт є комунальною власністю та належить територіальним громадам сіл, селищ, міст Рівненської області в особі Рівненської обласної ради на праві власності (п. 1.2 договору).
У пункті 2.1 договору зазначено, що згідно з протоколом про результати електронного аукціону № SPE001-UA-20250420-41971, який сформовано 07.05.2025 оператором електронного майданчика ТОВ "Полонекс", ціна продажу об'єкта приватизації становить 3 141 441,60 грн.
Підставою звернення з позовом позивач наводить те, що вищевказані рішення в частині приватизації об'єктів нерухомого майна по вул. С.Петлюри, 26, та вул. Поштова, 7, у м. Рівному є протиправними та підлягають скасуванню, оскільки прийняті із порушенням Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та Регламенту Рівненської обласної ради. Зокрема, відповідачем не враховано загальний інтерес територіальних громад Рівненської області у збереженні майна у комунальній власності та його подальшому використанні, рішення прийняті не прозоро та без врахування всіх обставин, які є істотними - в ході всього процесу прийняття рішень так і не було надано відповідь про вартість утримання майна, не було проведено технічне обстеження об'єктів, не надано інформацію про вартість ремонту приміщень та наявність/відсутність відповідних коштів в бюджеті, не враховано суспільну думку, не вживались заходи щодо передачі майна в оренду тощо.
За доводами позивача, оскільки договір укладений на підставі оскаржуваного рішення Рівненської обласної ради від 28.03.2025 № 1079, він також не відповідає інтересам територіальної громади Рівненської області, тому підлягає визнанню недійсним на підставі статей 203, 215, 228 ЦК України.
Судом також встановлено, що ОСОБА_1 є депутатом Рівненської обласної ради VIII скликання та членом постійної комісії Рівненської обласної ради з питань бюджету, фінансів та податків, яка рекомендувала голові обласної ради зняти з розгляду сесії обласної ради на довивчення питання про приватизацію (відчуження) нерухомого майна, що є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст Рівненської області, розташованого за адресами: м. Рівне, вул. С.Петлюри, 26 та м. Рівне, вул. Поштова, 7.
При цьому позивач зазначає, що підставою звернення до суду із цим позовом є порушення його майнових прав як члена територіальної громади села Грушвиця Перша Рівненської області, а отже суб'єкта права власності на відповідні приміщення, щодо яких відповідачем-1 прийнято рішення про приватизацію.
Натомість, як встановлено судом першої інстанції та свідчать матеріали справи, позовна заява мотивована виключно процедурними аспектами прийняття рішень та широким полем розсуду (дискреції) відповідача як власника об'єктів приватизації, який він використав усупереч інтересам громади.
Місцевий господарський суд обґрунтовано зазначив, що в силу ч. 1 ст. 30 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" спори щодо приватизації державного або комунального майна, крім спорів, які виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції адміністративних судів, вирішуються господарським судом у порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України, крім випадків, коли сторони погодили передачу таких спорів на вирішення міжнародному комерційному арбітражу відповідно до частини дванадцятої статті 26 цього Закону.
Наведеному кореспондує п. 2 ч. 1 ст. 20 ГПК України, згідно з яким господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах щодо приватизації майна.
Спосіб, який обрав позивач для захисту порушених прав, не змінює правової природи спору, який виник щодо порушення умов та процедури приватизації спірного майна.
Наведене, як мотивовано вказав суд першої інстанції погодившись з доводами позивача, відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 12.05.2020 у справі № 925/308/18.
Оцінка предмета заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права та/або інтересу позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (такий правовий висновок Верховного Суду викладений у постановах від 19.09.2019 у справі № 924/831/17, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 22.09.2022 у справі № 924/1146/21, від 06.10.2022 у справі № 922/2013/21, від 17.11.2022 у справі № 904/7841/21).
Переглядаючи справу в апеляційному порядку за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , колегія суддів враховує, що обов'язком суду незалежно від доводів позивача є встановлення за захистом чого звертається особа до суду.
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Підставами для захисту права є його порушення, невизнання чи оспорювання. Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Невизнання цивільного права полягає в пасивному запереченні наявності в особи суб'єктивного цивільного права, яке безпосередньо не спричиняє шкоду суб'єктивному праву, але створює невпевненість у правовому статусі носія суб'єктивного права. Оспорювання - відображає такий стан правовідносин, коли суб'єктивне право заперечується.
При цьому, ст. 4 ГПК України визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Відповідно до ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
Згідно зі ст. 3 Закону України "Про статус депутатів місцевих рад" депутат місцевої ради є повноважним і рівноправним членом відповідної ради - представницького органу місцевого самоврядування. Депутат місцевої ради відповідно до цього Закону наділяється всією повнотою прав, необхідних для забезпечення його реальної участі у діяльності ради та її органів.
Як обґрунтовано вказав суд першої інстанції, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 803/413/18 викладено висновки про те, що правовий статус депутата місцевої ради як представника інтересів територіальної громади, виборців свого виборчого органу та рівноправного члена місцевої ради, а також гарантії депутатської діяльності визначені та встановлені Конституцією України, Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні", Законом України "Про статус депутатів місцевих рад". Відповідно до зазначених положень законів депутат місцевої ради має право реалізувати свої права щодо внесення пропозицій для розгляду їх радою та її органами, пропозицій і зауважень до порядку денного засідань ради та її органів, порядку розгляду обговорюваних питань та їх суті, на розгляд ради та її органів пропозицій з питань, пов'язаних з його депутатською діяльністю. Саме у такий спосіб депутат місцевої ради реалізує своє право на участь у діяльності ради та у прийнятті радою відповідних рішень. Отже, підсумовуючи вищенаведене, можна дійти висновку, що депутат ради законодавчо не наділений правом здійснювати представництво інтересів територіальної громади в судах. Нормами чинного законодавства для депутата встановлений особливий спосіб впливу як на прийняття рішень органом місцевого самоврядування, так і на життя мешканців відповідної адміністративно-територіальної одиниці.
Право захищати інтереси територіальної громади (або її окремих представників) у суді може бути реалізоване шляхом представництва. Водночас депутат місцевої ради не уповноважений представляти в судах інтереси такої ради або інтереси утворених нею комісій, або інтереси виборців інакше, ніж поза відносинами представництва. Отже, депутат ради законодавчо не наділений правом здійснювати представництво інтересів територіальної громади в судах. Водночас Конституцією та законами України не встановлено обмежень для депутатів місцевих рад на звернення до суду за захистом їхніх індивідуальних прав, у тому числі тих, які випливають зі статусу депутата місцевої ради.
Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 29.04.2021 у справі № 580/240/20.
Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо оцінки правових висновків, сформованих Верховним Судом у постанові від 14.03.2023 у справі № 140/13065/21, про те, що прийняття рішення всупереч інтересам громади може бути підставою для оскарження такого рішення у судовому порядку, а також у постанові від 11.08.2020 у справі № 187/687/16-а про те, що у випадку, якщо порушуються права територіальних громад, то будь-який із членів таких громад має право оскаржити відповідну дію чи рішення суб'єкта владних повноважень у суді, оскільки порушення прав місцевого самоврядування неминуче призводить до порушення прав кожного жителя відповідного муніципального утворення. Та про викладення вказаного висновку за відмінних обставин від справи, що розглядається, а саме у спорі щодо об'єднання територіальних громад, що апріорі стосується усіх членів громад, що об'єднуються.
Натомість, як обґрунтовано вказав суд першої інстанції, підставою для звернення із позовом позивач вказує порушення його майнових прав як члена територіальної громади, щодо майна якої було прийнято рішення про приватизацію та укладено відповідний договір.
Однак позивачем не наведено жодних обставин щодо порушення його майнових прав та/або інтересів прийняттям спірних рішень та укладенням договору, а встановлені обставини не вказують на порушення конкретних індивідуальних прав позивача.
Згідно зі ст. 143 Конституції України майном, що є в комунальній власності, управляють територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування. У ст. 1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що представницьким органом місцевого самоврядування є відповідна місцева рада, яка складається з депутатів і відповідно до закону наділяється правом представляти інтереси територіальної громади і приймати від її імені рішення.
Стаття 60 Закону України "Про місцеве самоврядування" внормовує, що обласні ради від імені територіальних громад сіл, селищ, міст здійснюють управління об'єктами їхньої спільної власності, що задовольняють спільні потреби територіальних громад. Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, укладати договори в рамках публічно-приватного партнерства, у тому числі концесійні договори, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду. Доцільність, порядок та умови відчуження об'єктів права комунальної власності визначаються відповідною радою. Доходи від відчуження об'єктів права комунальної власності зараховуються до відповідних місцевих бюджетів і спрямовуються на фінансування заходів, передбачених бюджетами розвитку. Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб'єктів. Об'єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.
Стаття 327 ЦК України визначає, що у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.
Згідно із ч. 2 ст. 2 ЦК України територіальні громади є учасниками цивільних відносин.
Стаття 169 ЦК України визначає правові форми участі територіальних громад у цивільних відносинах. Так, територіальні громади діють у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.
Відповідно до ст. 172 ЦК України територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов'язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Стаття 173 ЦК України передбачає, що у випадках і в порядку, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, від імені держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад за спеціальними дорученнями можуть виступати фізичні та юридичні особи, органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування.
Наявні в матеріалах справи докази не дають підстав для висновку, що позивач набув повноважень представляти інтереси територіальної громади у спорі, що стосується приватизації комунального майна.
Позивач також не довів, що є безпосередньо заінтересованою особою щодо майна, переданого на приватизацію. Не обґрунтував, в чому полягає порушення його власних цивільних прав чи охоронюваних законом інтересів спірними рішеннями та/або договором.
Доводи позивача гуртуються лише на судженні, за яким позивач помилково вважає себе співвласником майна територіальної громади, до якої належить. Проте, юридичне визначення спільної власності, наведене у главі 26 ЦК України, не є тотожним праву комунальної власності, яке належить територіальній громаді. І позивач, відповідно до чинного законодавства, не є суб'єктом комунальної власності майна територіальної громади.
Верховний Суд у постанові від 31.03.2021 у справі № 640/21611/19 сформував правову позицію, вказавши, що з'ясування матеріально-правової заінтересованості позивача передує розгляду питання щодо правомірності рішення, котре оскаржується. Відсутність матеріально-правової заінтересованості позивача є підставою для відмови у задоволенні позову незалежно від правомірності чи неправомірності оскарженого рішення.
Решта викладених в апеляційній скарзі позивача аргументів не можуть бути підставами для скасування рішення місцевого господарського суду, оскільки вони зводяться виключно до переоцінки доказів, яким суд першої інстанції надав належну оцінку, та не спростовують правомірних висновків суду першої інстанції про наявність підстав для визнання недійсним результатів спірного аукціону та повернення суми гарантійного внеску.
За встановлених обставин, на думку колегії суддів, висновок місцевого суду про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам, а доводи апеляційної скарги його не спростовують.
З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування рішення місцевого господарського суду не вбачається.
Відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи судом апеляційної інстанції, покладаються на скаржника.
Керуючись ст. 269, 270, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2026 у справі № 918/360/25 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва 15.01.2026 у справі № 918/360/25 залишити без змін.
3. Матеріали справи № 918/360/25 повернути до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в порядку, визначеному ст. 286 - 291 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя О.О. Хрипун
Судді Ю.Б. Михальська
І.М. Скрипка