вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"10" лютого 2026 р. Справа№ 920/966/22
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко А.І.
суддів: Михальської Ю.Б.
Мальченко А.О.
секретар судового засідання: Романенко К.О.,
за участю представників сторін: згідно з протоколом судового засідання від 10.02.2026,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Сумській області
на рішення Господарського суду Сумської області
від 04.09.2025 (повний текст підписано 18.09.2025)
у справі №920/966/22 (суддя О.Ю. Соп'яненко)
за позовом заступника керівника Сумської обласної прокуратури в інтересах держави в особі позивача: Головного управління Держгеокадастру у Сумській області
до Роменської міської ради Сумської області
за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача:
1. Національна академія аграрних наук України
2. Фонд державного майна України
про усунення перешкод у користуванні земельними ділянками, визнання незаконним та скасування рішення,
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2022 року заступник керівника Сумської обласної прокуратури звернувся до Господарського суду Сумської області з позовом в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Сумській області та Державного підприємства «Дослідне господарство «Іскра» Інституту сільського господарства північного сходу Національної академії аграрних наук України про усунення перешкоди у здійсненні розпоряження Головному управлінню Держгеокадастру у Сумській області та ДП «Дослідне господарство «Іскра» Інституту сільського господарства північного сходу Національної академії аграрних наук України у здійсненні володіння і користування земельними ділянками з кадастровими номерами:
5924187100:08:001:0077, 5924187100:04:002:0109, 5924187100:04:002:0112,
5924187100:04:002:0110, 5924187100:04:004:0018, 5924187100:04:003:0103,
5924187100:04:003:0112, 5924187100:04:003:0102, 5924187100:04:003:0095,
5924187100:04:002:0103, 5924187100:04:002:0113, 5924187100:04:002:0107,
5924187100:04:003:0100, 5924187100:04:004:0015, 5924187100:04:003:0110,
5924187100:04:003:0109, 5924187100:04:003:0106, 5924187100:04:002:0106,
5924187100:08:002:0110, 5924187100:04:002:0111, 5924187100:04:002:0108,
5924187100:04:003:0105, 5924187100:04:004:0019, 5924187100:04:003:0104,
5924187100:04:003:0108, 5924187100:04:003:0092, шляхом визнання незаконним та скасування рішення Роменської міської ради Сумської області від 23.12.2021 «Про прийняття земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність Роменської міської ради».
Ухвалою Господарського суду Сумської області від 30.10.2023 у справі №920/966/22 позовну заяву заступника керівника Сумської обласної прокуратури в інтересах держави в особі позивачів: 1. Головного управління Держгеокадастру у Сумській області, 2. Державного підприємства «Дослідне господарство «Іскра» Інституту сільського господарства північного сходу Національної академії аграрних наук України до відповідача: Роменської міської ради Сумської області за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивачів: Національна академія аграрних наук України про усунення перешкод у користуванні земельними ділянками, визнання незаконним та скасування рішення залишено без розгляду.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 24.01.2024 у справі № 920/966/22 ухвала Господарського суду Сумської області від 30.10.2023 в частині залишення без розгляду позову Заступника керівника Сумської обласної прокуратури, поданого в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Сумській області, скасована. В іншій частині ухвала Господарського суду Сумської області від 30.10.2023 залишена без змін. Справа № 920/966/22 направлена до Господарського суду Сумської області для продовження розгляду.
Враховуючи зазначене, судом розглядались позовні вимоги заступника керівника Сумської обласної прокуратури в інтересах держави в особі позивача - Головного управління Держгеокадастру у Сумській області.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та його мотиви
Рішенням Господарського суду Сумської області від 04.09.2025 у справі №922/966/22 позов заступника керівника Сумської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Сумській області до Роменської міської ради Сумської області задоволено.
Усунуто перешкоди у здійсненні розпорядження Головному управлінню Держгеокадастру у Сумській області та у здійсненні володіння і користування земельними ділянками з кадастровими номерами:
5924187100:08:001:0077, 5924187100:04:002:0109, 5924187100:04:002:0112,
5924187100:04:002:0110, 5924187100:04:004:0018, 5924187100:04:003:0103,
5924187100:04:003:0112, 5924187100:04:003:0102, 5924187100:04:003:0095,
5924187100:04:002:0103, 5924187100:04:002:0113, 5924187100:04:002:0107,
5924187100:04:003:0100, 5924187100:04:004:0015, 5924187100:04:003:0110,
5924187100:04:003:0109, 5924187100:04:003:0106, 5924187100:04:002:0106,
5924187100:08:002:0110, 5924187100:04:002:0111, 5924187100:04:002:0108,
5924187100:04:003:0105, 5924187100:04:004:0019, 5924187100:04:003:0104,
5924187100:04:003:0108, 5924187100:04:003:0092, шляхом визнання незаконним та скасування рішення Роменської міської ради Сумської області від 23.12.2021 Про прийняття земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність Роменської міської ради.
Присуджено до стягнення з Роменської міської ради Сумської області на користь Сумської обласної прокуратури 2 481,00 грн витрат по сплаті судового збору.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірні земельні ділянки є державною власністю та перебувають у постійному користуванні Національної академії аграрних наук України. Вказане дає підстави для висновку, що виключення, наведене у п. 24 Перехідних положень Земельного кодексу України, відповідно до якого землі, що використовуються державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук), перешкоджало Роменській міській раді відносити зазначені вище земельні ділянки до земель комунальної власності територіальних громад.
Крім того, суд першої інстанції заначив, що ухвалою Вищого антикорупційного суду від 13.03.2020 у справі № 991/2120/20 накладений арешт із встановленням заборони на відчуження та розпорядження земельними ділянками з кадастровими номерами, до переліку яких входять і земельні ділянки, зазначені у спірному рішенні Роменської міської ради від 23.12.2021. Інформація про арешт нерухомого майна на підставі ухвали Вищого антикорупційного суду від 13.03.2020 була внесена до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (розділ Актуальна інформація про державну реєстрацію обтяжень) 07.05.2020. Наявність арешту майна, застосованого судом у кримінальному провадженні, є перешкодою для вчинення органами, зокрема, місцевого самоврядування дій та прийняття рішення щодо зміни правового статусу земельної ділянки.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги, письмових пояснень та узагальнення їх доводів
Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, Головне управління Держгеокадастру у Сумській області звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, просить оскаржуване рішення скасувати, прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позивних вимог в повному обсязі, мотивуючи свої вимоги тим, що оскаржуване рішення не відповідає нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначає таке:
- висновок суду першої інстанції щодо наявності права постійного користування у Національної академії аграрних наук України не відповідає дійсності, оскільки спірні земельні ділянки ніколи не перебували та не можуть перебувати наразі у постійному користуванні Національної академії аграрних наук України. Рішення уповноважених органів щодо відведення спірних земельних ділянок Національній академії аграрних наук України або будь-яким іншим державним підприємствам, установам та організаціям не приймались. Також Державні акти про право постійного користування або витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права постійного користування за Національною академією аграрних наук України або будь-яким іншим державним підприємством, установою та організацією не видавались;
- оскільки спірні земельні ділянки не перебували і не перебувають на праві постійного користування у державних підприємств, установ, організацій взагалі, отже, підпункт а) пункту 24 розділу Х Перехідні положення Земельного кодексу не розповсюджується на спірні земельні ділянки. Земельні ділянки площею 2301,5495 га на території Перехрестівської сільської ради Роменського району Сумської області в силу пункту 24 розділу Х Перехідні положення Земельного кодексу з дня набрання чинності цим пунктом вважаються землями комунальної власності територіальної громади;
- Роменська міська рада Сумської області своїм Рішенням від 23.12.2021 прийняла із державної власності в комунальну власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення загальною площею 2301,5495 га, чим фактично виконала вимоги пункту 24 розділу Х Перехідні положення Земельного кодексу, що в свою чергу не є тотожним розпорядженню земельними ділянками, а отже і не порушила заборон встановлених ухвалою Вищого антикорупційного суду України від 13.03.2020.
Скаржник зазначає, що прокурор неправильно визнав його як позивача, Головне управління Держгеокадастру у Сумській області вважає, що він є органом, який реєструє земельні ділянки і цим позовом його права не порушені.
Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу та заперечень проти пояснень відповідача
Заперечуючи проти вимог апеляційної скарги, прокурор подав відзив, у якому просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги Держгеокадастру на рішення Господарського суду Сумської області від 04.09.2025 у справі № 920/966/22, наголошуючи на тому, що суд першої інстанції в оскаржуваному рішення дійшов обґрунтованих висновків про неможливість реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки, зазначені в рішенні Роменської міської ради Сумської області від 23.12.2021 «Про прийняття земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність Роменської міської ради», на підставі п. 24 Перехідних положень Земельного кодексу України.
Фонд державного майна України у відзиві на апеляційну також просить апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Сумській області залишити без задоволення, рішення Господарського суду Сумської області від 04.09.2025 у справі №922/966/22 - без змін, зазначаючи, зокрема, що суд першої інстанції детально дослідив поетапні реорганізації та правонаступництва (від артілі ім. Сталіна до радгоспу ім. Леніна, і далі до ДП «ДГ «Іскра»), що підтверджено наявними в матеріалах справи архівними документами, зокрема Постановою Ради Міністрів УРСР від 05.06.1976 №273 та Наказом Міністерства сільського господарства УРСР від 22.08.1984 №274. Отже, судом першої інстанції вірно встановлено, що спірні земельні ділянки є державною власністю та перебувають у постійному користуванні Національної академії аграрних наук України, а також на праві господарського відання ДП «ДГ «Іскра» ІСГ ПС НААН».
Як вбачається з матеріалів справи, іншими учасниками справи не було надано відзивів на апеляційну скаргу, що, в свою чергу, не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції, відповідно до частини 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України.
Явка представників у судове засідання
Представники відповідача та третіх осіб в судове засідання 10.02.2026 не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, окрім Фонду державного майна України, який у відзиві на апеляційну скаргу просив здійснювати розгляд справи без участі його представника.
Про час та місце розгляду справи учасники справи повідомлені належним чином, що підтверджується довідками про доставку електронних документів до електронних кабінетів даних учасників.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 120 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до частини першої статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи ( його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (частина третя статті 202 Господарського процесуального кодексу України).
Застосовуючи згідно статті 3 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії»(«Alimentaria Sanders S.A. v. Spain») від 07.07.1989).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).
З огляду на викладене, оскільки неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи, явка представників учасників справи в судове засідання не була визнана обов'язковою, а також враховуючи те, що судочинство здійснюється, серед іншого, на засадах рівності та змагальності сторін і учасники судового провадження на власний розсуд користуються наданими ним процесуальними правами, зокрема, правом на участь у судовому засіданні, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представників відповідача та третіх осіб.
Обставини справи встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Роменської міської ради Сумської області від 23.12.2021 «Про прийняття земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність Роменської міської ради» з державної до комунальної власності прийняті земельні ділянки сільськогосподарського призначення, розташовані за межами населених пунктів на території Перехрестівської сільської ради Роменського району Сумської області, з кадастровими номерами:
5924187100:08:001:0077, 5924187100:04:002:0109, 5924187100:04:002:0112,
5924187100:04:002:0110, 5924187100:04:004:0018, 5924187100:04:003:0103,
5924187100:04:003:0112, 5924187100:04:003:0102, 5924187100:04:003:0095,
5924187100:04:002:0103, 5924187100:04:002:0113, 5924187100:04:002:0107,
5924187100:04:003:0100, 5924187100:04:004:0015, 5924187100:04:003:0110,
5924187100:04:003:0109, 5924187100:04:003:0106, 5924187100:04:002:0106,
5924187100:08:002:0110, 5924187100:04:002:0111, 5924187100:04:002:0108,
5924187100:04:003:0105, 5924187100:04:004:0019, 5924187100:04:003:0104,
5924187100:04:003:0108, 5924187100:04:003:0092.
Правовою підставою такого прийняття зазначені ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", ст. ст. 12, 117 Земельного кодексу України, Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин", яким доповнено пункт 24 Перехідних положень Земельного кодексу України.
Звертаючись з даним позовом до суду, прокурор зазначає, що вказані землі перебувають у постійному користуванні Національної академії аграрних наук України в силу норми ст. 9 Закону України «Про основи державної політики у сфері науки і науково-технічної діяльності» від 13.12.1991, а також на праві господарського відання Державного підприємства «ДГ «Іскра» Інституту сільського господарства північного сходу НААН України.
На підтвердження вказаних обставин, прокурором подано копію Державного акту на вічне користування землею колгоспами № 545709 (без дати), з якого вбачається, що цей державний акт видано сільськогосподарській артілі імені Сталіна («імені Сталіна» закреслено, написано «Іскра») с. Кашпури Роменського району Сумської області в тому, що за сільськогосподарською артіллю імені Сталіна («імені Сталіна» закреслено, написано «Іскра») закріплюється у безоплатне і безстрокове користування, тобто навічно, земля в кількості 2377,4 га згідно з описом меж.
Згідно із записами у Земельній шнуровій книзі радгоспу ім. Леніна с. Перехрестівка станом на 01.11.1972 року на території с. Перехрестіка у безстроковому користуванні перебувало 6035 га землі (з них 4821 га ріллі), станом на 01.11.1982 р. (останній запис) 8477 га землі, з них 6826 га ріллі).
Рішенням виконкому Роменської районної ради депутатів трудящих № 316 від 16.07.1974 затверджений проект внутрігосподарського землеустрою колгоспу «Іскра», який у цілому стосувався земельних ділянок загальною площею 1964 га (для ведення польової та кормової сівозміни, створення лісомеліоративних насаджень та водоохоронних лісосмуг).
Постановою Ради міністрів Української РСР від 05.06.1976 № 273 «Про перетворення окремих колгоспів у радгоспи» колгосп «Іскра» Роменського району Сумської області приєднаний до насінницького радгоспу імені Леніна.
21.06.1976 Виконавчим комітетом Сумської обласної ради депутатів трудящих прийнято рішення № 347, відповідно до якого на виконання постанови Ради міністрів Української РСР від 05.06.1976 № 273 колгосп «Іскра» Роменського району перетворений в радгосп та приєднаний до насінницького радгоспу імені Леніна.
За відповідним Актом від 01.08.1976 колгоспу «Іскра» до радгоспу імені Леніна передано 2380 га загальної площі землекористування, з них сільгоспугідь-2066 га.
Рішенням Виконавчого комітету Роменської районної ради депутатів трудящих № 396 від 03.08.1976 «Про затвердження звіту комісії по припиненню діяльності колгоспу «Іскра» робота комісії по припиненню діяльності колгоспу визнана закінченою 31.07.1976, фактично припинена діяльність (ліквідовано) колгосп «Іскра».
Наказом Міністерства сільського господарства Української РСР від 22.08.1984 за № 274 «Про розукрупнення елітно-насінницького радгоспу ім. Леніна Роменського району Сумської області» зобов'язано Генерального директора Сумського НВО «Еліта» здійснити розукрупнення елітно-насінницького радгоспу ім. Леніна і на його базі створити два господарства: елітно-насінницький радгосп ім. Леніна (с. Перехрестівка) з площею сільгоспугідь 4367 га і ріллі 3916 га і елітно-насінницький радгосп «Іскра» (с. Кашпури і с. Зюзьки) з площею сільгоспугідь 3125 га та ріллі 2957 га. Вказане розукрупнення радгоспу ім. Леніна і створення на його базі нових господарства згідно із наказом Сумського науково-виробничого об'єднання «Еліта» № 552 від 30.08.1984 мало відбутися до 15.09.1984.
У подальшому елітно-насінницький радгосп «Іскра» був перейменований на дослідне господарство «Іскра» наказом Української академії аграрних наук від 13.12.1991 за № 303.
Відповідний Статут дослідного господарства «Іскра» Сумської державної обласної сільськогосподарської дослідної станції був схвалений зборами трудового колективу господарства (протокол № 6 від 13.11.1991), затверджений Президентом Української академії аграрних наук 13.12.1991 та зареєстрований відповідно до рішення виконкому Роменської ради народних депутатів від 27.12.1991 № 205.
15.04.1992 Українською академією аграрних наук був виданий наказ № 103 «Про використання основних та обігових фондів наукових установ, господарств, підприємств та організацій, що входять до складу Української академії аграрних наук», відповідно до п. 3 якого надано науковим установам, господарствам, підприємствам та організаціям право господарського управління основними та обіговими фондами з метою найбільш ефективного їх використання при здійсненні пошукових, фундаментальних і прикладних досліджень, перевірки нових технологій, виробництві елітного насіння і садивного матеріалу сільськогосподарських культур та вирощуванні племінного молодняка сільськогосподарських тварин.
Відповідно до постанови Кабінету міністрів України від 22.06.1999 № 1089 «Про перелік установ, організацій та підприємств, які входять до складу Української академії аграрних наук» (зі змінами) затверджений перелік установ, організацій та підприємств, зокрема, Державне підприємство "Дослідне господарство "Іскра" Сумського інституту агропромислового виробництва (код ЄДРПОУ 04312009), які перебувають у віданні Української академії аграрних наук.
Згідно річної бухгалтерської звітності ДГ «Іскра», наявної в матеріалах справи, у 1994 році загальна земельна площа господарства становила 3338 га, у 1995 році - 3299 га, у 1996 році - 3299 га.
Розпорядженням голови Роменської районної державної адміністрації Сумської області від 29.06.2011 № 455 Державному підприємству "Дослідне господарство "Іскра" Сумського інституту агропромислового виробництва Національної академії аграрних наук України наданий дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право постійного користування на земельні ділянки загальною площею 3109,6749 га для дослідних і навчальних цілей за межами населеного пункту на території Роменського району.
Відповідно до довідки від 23.01.2017, виданої ДП «ДГ «Іскра» Управлінням Держгеокадастру у Роменському районі Сумської області, згідно державної статистичної звітності з кількісного обліку земель ф. № 6 Зем станом на 01.01.2016 в постійному користуванні Державного підприємства "Дослідне господарство "Іскра" знаходилось 3111,3749 га.
Фонд державного майна України листом від 15.09.2022 за № 10-15-12957 на запит Сумської обласної прокуратури повідомив, що Національною академією аграрних наук України до Фонду надані відомості про нерухоме державне майно, які внесені до Єдиного реєстру об'єктів державної власності, зокрема щодо земельних ділянок ДП «ДГ «Іскра» Інституту сільського господарства Північного Сходу загальною площею 3111,3749 га (с. Перехрестівка Роменського району 29416749 кв.м., с. Пустовійтівка Роменського району 1697000 кв.м); суб'єктом управління є Національна академія аграрних наук України.
Предметом позову в цій справі є матеріально-правові вимоги прокурора в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Сумській області про усунення перешкод у здійсненні права розпорядження земельними ділянками Головному управлінню Держгеокадастру у Сумській області шляхом визнання незаконним та скасування рішення Роменської міської ради Сумської області від 23.12.2021 «Про прийняття земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність Роменської міської ради».
Обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор вказав на те, що спірне рішення відповідача (Роменської міської ради Сумської області) прийняте всупереч земельному законодавству (земельні ділянки перебувають у постійному користуванні ДП «ДГ «Іскра») та спрямоване на неправомірне вилучення спірних земельних ділянок з державної власності та користування Державного підприємства «ДГ «Іскра» Інституту сільського господарства північного сходу НААН України, оскільки вони перебувають під охороною держави та мають спеціальний правовий статус, так як є землями дослідних полів науково-дослідних установ і навчальних закладів.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Імперативними приписами статті 269 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, заслухавши представників присутніх учасників справи, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню, а оскаржене рішення місцевого господарського суду підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог з наступних підстав.
Статтею 170 Цивільного кодексу України встановлено, що держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Відповідно до частини 3 статті 4 Господарського процесуального кодексу України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Згідно з частиною 3 статті 41 Господарського процесуального кодексу України у господарських справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про прокуратуру» прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.
Абзацом першим частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» визначений вичерпний перелік підстав для здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді.
Так, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Конституційний Суд України зазначив, що поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади (абзац другий частини п'ятої Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99).
Отже, вирішення питання про орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, полягає у встановленні органу, який, використовуючи на підставі норм законодавства надані йому повноваження, зобов'язаний з метою захисту інтересів держави вчиняти юридичні дії, що впливають на права та обов'язки суб'єктів спірних правовідносин, зобов'язуючи їх припинити порушення інтересів держави та усунути наслідки цих порушень (зокрема, звертатись до суду з відповідним позовом).
Відповідно до абзаців 1- 3 частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи його законним представником або суб'єктом владних повноважень.
Згідно із частиною четвертою статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
Відповідно до абзацу другого частини п'ятої статті 53 ГПК України у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 826/13768/16, від 05.03.2020 у справі № 9901/511/19, від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21).
У пунктах 69, 70 постанови від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц Велика Палата Верховного Суду зауважила, що оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази про вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу. Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру», застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту. Аналогічні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 15.01.2020 у справі № 698/119/18 (пункт 26), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 (пункт 34), від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20 (пункт 8.19), від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19 (пункт 81) від 28.09.2022 у справі № 483/448/20 (пункти 7.11, 7.18), від 20.06.2023 у справі № 633/408/18 (пункти 10.12, 10.19), від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21 (пункт 8.37), від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21 (пункт 8.4), від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц (пункт 8.11), від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц (пункт 8.18)).
Частини третя та четверта статті 23 Закону України «Про прокуратуру», серед іншого, встановлюють умови, за яких прокурор може виконувати субсидіарну роль із захисту інтересів держави за наявності органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах).
Встановлена цим законом умова про необхідність звернення прокурора до компетентного органу перед пред'явленням позову спрямована на те, аби прокурор надав органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18). За позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.
Отже, процесуальний статус прокурора у справі залежить від наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18).
Варто також звернути увагу на те, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов'язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема, цивільних правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов'язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11, від 26.02.2019 у справі № 915/478/18, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20 та від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц).
Велика Палата Верховного Суду також неодноразово зазначала, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
Як зазначалося вище, оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц).
При цьому склад відповідачів визначається прокурором самостійно в кожному конкретному випадку залежно від характеру спірних правовідносин, змісту порушених прав та інтересів держави, суб'єктів, які мають здійснювати захист цих прав та інтересів у відповідній сфері, обраного прокурором способу захисту останніх, який повинен бути ефективним та спрямованим на повне поновлення порушеного або оспорюваного права (тобто не має потребувати додаткового звернення з іншими вимогами до учасників спірних правовідносин) тощо.
У позовній заяві, поданій у справі № 920/966/22, прокурор вказав, що оспорюване рішення Роменської міської ради Сумської області прийняте всупереч земельному законодавству та спрямоване на неправомірне вилучення спірних земельних ділянок з державної власності та користування Державного підприємства «ДГ «Іскра» Інституту сільського господарства північного сходу НААН України, оскільки вони перебувають під охороною держави та мають спеціальний правовий статус, так як є землями дослідних полів науково-дослідних установ і навчальних закладів.
Згідно зі статтею 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Суб'єктами права власності на землю є громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності (стаття 80 Земельного кодексу України, в редакції чинній на час звернення прокурора з позовом).
Згідно із частиною першою статті 84 Земельного кодексу України (в редакції чинній на час звернення прокурора з позовом) у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.
Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом (частина друга статті 84 Земельного кодексу України).
Відповідно до статті 113 Конституції України вищим органом у системі органів виконавчої влади є Кабінет Міністрів України.
Отже, згідно з приписами статті 113 Конституції України та статті 84 Земельного кодексу України органом державної влади, тобто суб'єктом владних повноважень, через який держава реалізує право власності на землю держави, є Кабінет Міністрів України як вищий орган у системі органів виконавчої влади.
Представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України може здійснювати прокурор Офісу Генерального прокурора або обласної прокуратури винятково за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції (стаття 23 Закону України «Про прокуратуру»).
Правові основи управління об'єктами державної власності визначені у Законі України від 21 вересня 2006 року № 185-V «Про управління об'єктами державної власності» (тут і далі - Закон № 185-V, в редакції чинній на час звернення прокурора з позовом). У статті 1 цього Закону зазначено, управління об'єктами державної власності є здійсненням Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб'єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об'єктів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.
Перелік суб'єктів управління об'єктами державної власності визначено у статті 4 Закону № 185-V. Зокрема, таким суб'єктами є Кабінет Міністрів України та НАН України, галузеві академії наук.
У статті 1 Закон України від 07 лютого 2002 року № 3065-ІІІ «Про особливості правового режиму діяльності Національних академії наук України, національних галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу» (тут і далі - Закон № 3065-ІІІ, в редакції чинній на час звернення прокурора з позовом) визначено, що НАН України є вищою державною науковою організацією України, яка організовує і здійснює фундаментальні та прикладні наукові дослідження, а також координує проведення фундаментальних досліджень у наукових установах та організаціях України. Національні галузеві академії наук є державними науковими організаціями України, які здійснюють фундаментальні дослідження, організовують, проводять та координують прикладні дослідження у відповідних галузях науки. Національна академія наук України, національні галузеві академії наук засновані на державній власності, фінансуються з Державного бюджету України, а також з інших, не заборонених законодавством України, джерел фінансування.
Майновий комплекс НАН України та майнові комплекси національних галузевих академій наук складають усі матеріальні та нематеріальні активи, що обліковуються на балансах НАН України та на балансах відповідних національних галузевих академій наук і організацій, віднесених до відання НАН України та національних галузевих академій наук, і які закріплені державою за НАН України та за національними галузевими академіями наук в безстрокове користування, або придбані за рахунок бюджетних коштів, а також коштів від фінансово-господарської діяльності та/або набуті іншим шляхом, не забороненим законом (частина перша статті 2 Закону № 3065-ІІІ).
Відповідно до статті 4 цього Закону національні галузеві академії наук, здійснюючи повноваження з управління об'єктами майнового комплексу національних галузевих академій наук, забезпечують реалізацію прав держави як власника цих об'єктів, ефективно їх використовують та розпоряджаються цими об'єктами майнового комплексу у межах, визначених законодавством.
Однією з таких національних галузевих академій наук є НААН України.
У статті 5 Закону № 185-V наведено повноваження Кабінету Міністрів України у сфері управління об'єктами права державної власності. Зокрема, згідно із частиною першою цієї статті Кабінет Міністрів України є суб'єктом управління, що визначає об'єкти управління державної власності, стосовно яких виконує функції з управління, а також об'єкти управління державної власності, повноваження з управління якими передаються іншим суб'єктам управління, визначеним цим Законом.
Згідно зі статтею 8 Закону № 185-V об'єкти державної власності за рішенням Кабінету Міністрів України передаються НАН України, галузевим академіям наук у безстрокове безоплатне користування. НАН України, галузеві академії наук, яким державне майно передано в безстрокове безоплатне користування, виконують щодо цього майна функції, передбачені пунктами 1, 3-11, 14, 15, 18-38 статті 6 цього Закону, за винятком повноважень, що стосуються утворення господарських структур.
У частині першій статті 3 Закону № 185-V передбачено, що об'єктом управління державної власності є, зокрема, державне майно, передане в безстрокове безоплатне користування НАН України, галузевим академіям наук.
Згідно з частиною другою статті 3 Закон № 185-V дія цього Закону не поширюється на управління об'єктами власності Українського народу, визначеними частиною першою статті 13 Конституції України.
З огляду на зазначене НАН України та галузеві академії наук, зокрема НААН України, не є суб'єктами владних повноважень щодо земель державної власності, які передані їм у постійне користування, тому захист інтересів держави стосовно таких земель здійснює відповідний уповноважений орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо реалізації прав держави як власника (розпорядника) земель державної власності.
Прокурор, звертаючись до суду з позовом в інтересах держави, має залучати той орган, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження щодо розпорядника земель державної власності.
Відповідно до обставин цієї справи таким органом є Кабінет Міністрів України.
Аналогічні правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного суду від 10 грудня 2025 у справі № 344/12305/18.
Отже, Велика Палата Верховного Суду сформувала правовий висновок, що віднесення прокурором земельних ділянок до державних передбачає реалізацію державою права власності на землю через компетентний державний орган виконавчої влади, яким у даному випадку, з огляду на спірні правовідносини, є Кабінет Міністрів України, бездіяльність якого після доведення прокурором про стверджуване порушення інтересів держави мала б наслідком представництво прокурором у суді законних інтересів держави.
А тому суд першої інстанції помилково визначив Головне управління як компетентний орган, в інтересах якого прокурор має повноваження на звернення до суду. Посилання суду першої інстанції на Закон України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» та Положення про Держгеокадастр є безпідставним, оскільки спір в даній справі виник не щодо питання використання та охорони земель, що належить до повноважень Держгеокадастру, а щодо права державної власності на землю, що входить до повноважень Кабінету Міністрів України.
Отже, прокурор неправильно визначив орган, уповноважений державою на захист її інтересів у спірних правовідносинах.
Верховний Суд неодноразово зазначав, що у випадку, якщо суд встановить, що визначений прокурором орган не уповноважений державою на захист її інтересів у спірних правовідносинах, тобто відбулося звернення прокурора в інтересах неналежного органу, це має процесуальним наслідком відмову в задоволенні відповідного позову (Аналогічні правові висновки викладено у постанові Верховного суду від 26 червня 2024 року у справі №918/743/23).
З огляду на відсутність у прокурора права на позов як самостійного позивача, що само по собі унеможливлює розгляд заявленого позову по суті, у задоволенні позову слід відмовити.
У зв'язку з чим суд апеляційної інстанції не розглядає та не оцінює доводи апеляційної скарги щодо суті спору, оскільки здійснювати оцінку обґрунтованості позовних вимог по суті спору суд має після встановлення наявності чи відсутності підстав для здійснення прокурором представництва інтересів держави.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
З огляду на викладене, апеляційний господарський суд не погоджується із висновками місцевого суду щодо задоволення позову, оскаржуване рішення вважає таким, що підлягає скасуванню.
Згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.
За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції.
Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Так, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).
Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Відповідно до статей 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до частини 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За таких обставин, Північний апеляційний господарський суд приходить до висновку, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, а тому рішення суду підлягає скасуванню, з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову. Апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 2 частини 1 статті 275, статтями 277, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Сумській області на рішення Господарського суду Сумської області від 04.09.2025 у справі №922/966/22 задовольнити.
Рішення Господарського суду Сумської області від 04.09.2025 у справі №922/966/22 скасувати.
Прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.
Стягнути з Сумської обласної прокуратури (вул. Герасима Кондратьєва, 33, м. Суми, 40000, ЄДРПОУ 03527891) на користь Головного управління Держгеокадастру у Сумській області (вул. Революції Гідності, 32, м. Суми, 40003, ЄДРПОУ 39765885) судові витрати за подання до Північного апеляційного господарського суду апеляційної скарги на рішення Господарського суду Сумської області від 04.09.2025 у справі №922/966/22 у розмірі 3 721 (три тисячі сімсот двадцять один) грн 50 коп.
Матеріали справи №922/966/22 повернути до Господарського суду Сумської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, передбаченому статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст складено: 12.03.2026.
Головуючий суддя А.І. Тищенко
Судді Ю.Б. Михальська
А.О. Мальченко