11 березня 2026 року
м. Харків
справа № 638/7765/25
провадження № 22-ц/818/2097/26
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Пилипчук Н.П.,
суддів - Мальованого Ю.М., Тичкової О.Ю.,
за участю секретаря - Муренченко С.А.,
учасники справи:
заявник - приватний виконавець виконавчого округу Харківської області Цимбал С.В.,
заінтересовані особи - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 , в особі представника ОСОБА_4 , на ухвалу Дергачівського районного суду Харківської області від 11 грудня 2025 року в складі судді Пруднікової О.В.
У квітні 2025 року приватний виконавець виконавчого округу Харківської області Цимбал Сергій Володимирович, заінтересовані особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , звернувся до суду з поданням про визначення частки майна боржника та звернення стягнення на майно боржника.
Подання мотивовано тим, що на примусовому виконанні у приватного виконавця перебуває зведене виконавче провадження, в межах якого об'єднані виконавчі провадження про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованості за договором позики та судового збору.
За даними Пенсійного фонду України відсутні дані про місце роботи та отримання доходу боржником. За даними ДФС України у ОСОБА_2 наявний рахунок в банківській установі АТ «Універсал Банк» та АТ КБ «ПриватБанк». За даними ДПС України інформація про боржника ОСОБА_2 відсутня. За даними МВС України за ОСОБА_2 не зареєстровані транспортні засоби. З банківських рахунків боржника стягнуто 5 466,35 грн, з яких на користь стягувача перераховано 3516,89 грн.
Зазначив, що в ході виконавчого провадження виконавцем встановлено, що в період шлюбу ОСОБА_3 та ОСОБА_2 набули у спільну власність квартиру АДРЕСА_1 . На даний час власником вказаної квартири є ОСОБА_5 на підставі договору дарування від 14.07.2020, який судовим рішенням визнано недійсним.
Вказав, що на час звернення приватного виконавця з поданням рішення суду боржником не виконано. З огляду на те, що фактично квартира за адресою: АДРЕСА_2 належить ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності, стягнення відповідно до ч.6 ст.48 Закону України «Про виконавче провадження» повинно бути звернено на частку боржника у майні, що вирішується судом за поданням виконавця.
Просив визначити частку боржника ОСОБА_2 у майні, що знаходиться у спільній сумісній власності подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , а саме у квартирі АДРЕСА_1 ; звернути стягнення на частку боржника ОСОБА_2 у майні, що знаходиться у спільній сумісній власності подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , а саме квартири АДРЕСА_1 .
Ухвалою Дергачівського районного суду Харківської області від 11 грудня 2025 року подання приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Цимбала С.В. - задоволено, визначено, що ОСОБА_2 на праві власності належить 1/2 частина квартири АДРЕСА_1 ; звернуто стягнення на частку боржника ОСОБА_2 у майні, що знаходиться у спільній сумісній власності подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , а саме на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 .
Не погоджуючись з ухвалою суду ОСОБА_3 через свого представника подала апеляційну скаргу, в якій просила ухвалу скасувати, ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволені подання приватного виконавця Цимбал С.В.; у разі коли суд знайде підстави для задоволення подання приватного виконавця Цимбал С.В., відмовити у його задоволені із застосуванням строків позовної давності.
Апеляційна скарга мотивована тим, що до участі у справі не були залучені особи, інтересів та прав яких стосується розгляд вказаної справи, а саме ОСОБА_5 , яка є власником квартири. Без відповідного виконавчого документу у справі №638/15043/20, та прийняття постанови про відкриття виконавчого провадження саме за цією справою, виконавець є позбавленим можливості використовувати документи іншої справи, як належні та припустимі докази для вирішення вказаного подання. Відсутність такої постанови не надає можливість приватному виконавцю посилатися на вказані докази, як такі що отримані та використані ним у спосіб передбачений Законом, а саме в рамках виконавчих проваджень, які перебувають у нього.
Стверджувала, що в межах розгляду подання приватного виконавця не є можливим встановити та/або переглянути право власності на будь-яке майно. Такий порядок можливий виключно в порядку позовного провадження. Фактично вимога приватного виконавця, робить неможливим залучення вказаної особи ОСОБА_2 в якості боржника у справі, так як фактично вимога заявлена в інтересах самої особи ОСОБА_2 , який є особою зацікавленою у погашені свого боргу за рахунок інших осіб, у даному випадку за рахунок майна, яке належить ОСОБА_5 .
Зазначила, що обраний приватним виконавцем спосіб захисту в межах виконавчого провадження є неналежним, так як - потребує перерозподілу частики майна подружжя, що можливо виключно у справах позовного провадження, визначення за боржником прав власності на частку майна у спільній власності, що можливо виключно у справах позовного провадження, позбавлення особи ОСОБА_5 прав власності на майно квартиру, що можливе виключно у справах позовного провадження. Вказане свідчить, що обраний приватним виконавцем Цимбал С.В. спосіб захисту не є ефективним, що є самостійною підставою для відмови у задоволені позову.
Вказала, що боржник у виконавчих провадженнях ОСОБА_2 ніколи не мав відношення до спірної квартири АДРЕСА_1 . Квартира станом на 22.04.2025 та час звернення до суду 28.04.2025 зареєстрована у встановленому законом порядку не за боржником ОСОБА_2 , а за власником квартири ОСОБА_5 . За таких обставин, квартира не може бути предметом розгляду даної справи, так як не є можливим виділити частку майна боржника ОСОБА_2 у квартирі яка ніколи йому не належала у будь-якій частині. Крім того приватний виконавець позбавлений права звертатися до суду з питання визнання прав власності на майно, право на яке вже зареєстроване за особами які не є боржниками у виконавчому проваджені.
Посилалася на те, що виконавче провадження 62661924 зареєстроване 27.07.2020 на підставі виконавчого листа у справі №619/3558/18. На час звернення до суду станом на 28.04.2025 минув термін 4 роки 7 місяців, що робить будь-які матеріальні звернення державного виконавця за межами процесуальних строків давності у три роки незаконними та безпідставними. За таких обставин, застосування строків є самостійною підставою для відмови у задоволені будь яких вимог виконавця.
Зазначила, що наявність електронного кабінету в ЄСІТС для приватних виконавців є обов'язковим. Заявником не визначені особи, серед учасників розгляду справи які мають електронний кабінет в ЄСІТС або данні що особа не має відповідного електронного кабінету. Також, матеріали справи а.с.49 містять чек АТ «Укрпошта» про направлення документів на адресу боржника ОСОБА_2 та третьої особи ОСОБА_3 . Вказані документи не підтверджують направлення на адресу сторін справи будь-яких документів. Безпосередньо чек не містить даних про найменування та кількість направлених документів, а так само за якою адресою вони були направлені. Крім того, ОСОБА_6 визначає себе як заявником у справі за позовом іншої особи - ОСОБА_1 до відповідача ОСОБА_2 , третя особа у справі ОСОБА_3 . Про те, саме позовна заява підписана електронним підписом саме ОСОБА_6 в інтересах та на користь ОСОБА_1 , але будь яких повноважень діяти від імені та в інтересах ОСОБА_1 заявник не надає. Таким чином враховуючи викладене, заява/подання ОСОБА_6 повинна бути залишена без руху. Судом вказане клопотання не було розглянуте належним чином, та прийнята відповідна ухвала про відмову в його задоволені, чим порушені права сторін у справі. Так вона не отримувала будь-яких документів від приватного виконавця Цимбал С.В., чим позбавлена прав встановлених ЦПК України.
Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_3 необхідно залишити без задоволення, ухвалу суду - залишити без змін.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що на примусовому виконанні у приватного виконавця виконавчого округу Харківської області перебуває зведене виконавче провадження в межах якого об'єднані виконавчі провадження:
№ 62661924 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованості за договором позики від 15.03.2017 в розмірі 418 278,00 грн, що є еквівалентом 15 000,00 доларів США; процентів за користування позикою в розмірі 88 927,04 грн на підставі виконавчого листа, виданого Дергачівським районним судом Харківської області 24 липня 2020 року у справі № 619/3555/18;
№ 62662774 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судового збору в сумі 22 827,56 грн, на підставі виконавчого листа, виданого Дергачівським районним судом Харківської області 24 липня 2020 року у справі № 619/3555/18;
№ 67938957 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 трьох відсотків річних за період з 28.08.2018 по 25.01.2021 та інфляційного збільшення суми боргу в розмірі 141 810, 49 грн, на підставі виконавчого листа, виданого Дергачівським районним судом Харківської області 14 грудня 2021 року у справі № 619/2061/21 (а.с.8,9,10).
27.07.2020 та 17.12.2021 приватним виконавцем виконавчого округу Харківської області Бабенком Д.А. винесено постанови про відкриття виконавчих проваджень № 62661924, № 62662774 та № 67938957, про що повідомлено сторони виконавчого провадження (а.с.24-27,30-31).
В ході примусового виконання зазначених виконавчих проваджень, перевірено майновий стан боржника, а саме: направлено запити до ПФУ, ДФСУ, ДПСУ, МВСУ, ДМСУ, отримано Інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта.
За даними ДФС України № 250397855 від 10.02.2025 у ОСОБА_2 наявний рахунок в банківській установі: АТ «Універсал Банк» та АТ КБ «ПриватБанк» (а.с.12).
За даними ДПС України про джерела та/або суми доходів, нарахованих податковими агентами на користь боржників-фізичних осіб, та розміри утриманого податку з доходів боржників-фізичних осіб, та/або загальну суму річного доходу, задекларованого боржником -фізичною особою в податковій декларації про майновий стан і доходи, та суму уточненого податку (для фізичних осіб, які є самозайнятими особами) та/або загальну суму доходу та суму податку за звітний період, задекларованих боржником - фізичною особою-підприємцем, інформація щодо ОСОБА_2 відсутня (а.с.11).
За даними Пенсійного фонду України № 250397858 від 10.02.2025 інформація щодо ОСОБА_2 відсутня (а.с.14).
За даними МВС відсутні дані про зареєстровані за боржником транспортні засоби (а.с.13).
Відповідно до постанови про арешт коштів боржника від 12.03.2025 приватним виконавцем виконавчого округу Харківської області Цимбалом С.В. накладено арешт на грошові кошти/електронні гроші, що містяться на відкритих рахунках/електронних гаманцях, а також на кошти/електронні гроші на рахунках/електронних гаманцях, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів, крім коштів/електронних грошей, що містяться на рахунках/електронних гаманцях, що мають спеціальний режим використання, накладання арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належать боржнику ОСОБА_2 у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів, яка становить 742187,32 грн, про що було повідомлено сторони виконавчого провадження (а.с.18-19).
Відповідно до постанови про арешт коштів боржника від 30.07.2025 приватним виконавцем виконавчого округу Харківської області Бабенком Д.А. накладено арешт на грошові кошти, що містяться на рахунках: НОМЕР_1 , код валюти 980; НОМЕР_2 , код валюти 980, НОМЕР_3 , код валюти 980 та всіх інших відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належать боржнику ОСОБА_2 у межах суми звернення стягнення з урахуванням основної винагороди приватного виконавця 583335,86 грн, про що було повідомлено сторони виконавчого провадження (а.с.20-21).
Відповідно до постанови про арешт коштів боржника від 27.07.2025 приватним виконавцем виконавчого округу Харківської області Бабенком Д.А. накладено арешт на все майно, що належить боржнику ОСОБА_2 у межах суми звернення стягнення з урахуванням основної винагороди приватного виконавця 583035,86 грн, про що було повідомлено сторони виконавчого провадження (а.с.22-23).
21.04.2025 складено акт приватного виконавця, яким встановлено, що на час виїзду приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Цимбала С.В. за адресою: АДРЕСА_3 , перевірити майновий стан боржника ОСОБА_2 не виявилося можливим через відсутність мешканців квартири (а.с.48).
Відповідно до договору купівлі-продажу від 24.02.2009 ОСОБА_7 продав, а ОСОБА_3 придбала квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , який посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гібадуловою Л.А. та зареєстровано в реєстрі за № 1320 (а.с.16).
За договором дарування від 14.07.2020 ОСОБА_3 подарувала ОСОБА_5 , від імені якої діє батько ОСОБА_2 , квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , який посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Орловою О.М. та зареєстровано в реєстрі за № 446 (а.с.15).
З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру права власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів майна щодо об'єкта нерухомого майна вбачається, що власником квартири за адресою: АДРЕСА_2 є ОСОБА_5 на підставі договору дарування від 14.07.2020 посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Орловою О.М. та зареєстровано в реєстрі за № 446 (а.с.17).
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 04.09.2024, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 20.02.2025 та постановою Верховного Суду від 05 листопада 2025 року, позов ОСОБА_1 - задоволено, визнано недійсним шлюбний договір від 03.07.2017, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , що був посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Кожемякіним А.А., зареєстрований в реєстрі за №2574; визнано недійсним договір дарування від 14.07.2020 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_5 , що був посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Орловою О.М., зареєстрований в реєстрі за №446 (а.с.32-47).
Ухвалюючи дані судові рішення, суди встановили, що квартира АДРЕСА_4 набута подружжям у спільну власність та у період спільного проживання, а тому вона є спільним майном подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Пунктом 9 частини другої статті 129 Конституції України передбачено, що однією з основних засад судочинства є обов'язковість судового рішення.
У частині першій статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з частиною першої статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Заходами примусового виконання рішень є:
1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;
2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника;
3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні;
4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем;
5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом (стаття 10 цього Закону).
Відповідно до частин першої, другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Виконавець зобов'язаний: здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; роз'яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов'язки.
Пунктом 1 частини першої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Частиною першою статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації.
Згідно з частиною п'ятою статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» у разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається виконавцем.
Щодо визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, колегія суддів виходить з наступного.
Порядок розгляду подання про визначення частки майна боржника у спільному майні передбачений статтею 443 ЦПК України, згідно з якою питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, вирішується судом за поданням державного чи приватного виконавця. Суд у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з повідомленням сторін та заінтересованих осіб. Неявка сторін та інших осіб не є перешкодою для вирішення питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами.
Порядок вирішення процесуальних питань, пов'язаних із виконанням судових рішень у цивільних справах, спрямований на розв'язання суто процесуальних суперечок та здійснення судового контролю за ключовими аспектами виконавчого провадження, при цьому спір, що існував між боржником та стягувачем, вже вирішений судовим рішенням, що виконується.
Законом України «Про виконавче провадження» визначено, що державний (приватний) виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Практика Європейського суду з прав людини свідчить, що за наявності спору про право цивільне держава повинна забезпечити учасникам судового провадження дієву, реальну можливість надання суду своїх доказів та аргументів. На досягнення цієї мети спрямовані правила процесуального закону, що регламентують позовне провадження.
Розгляд подання державного чи приватного виконавця за правилами статті 443 ЦПК України не забезпечує учасникам судового провадження дієву, реальну можливість надання суду своїх доказів та аргументів, як того вимагає пункт 1 статті 6 Конвенції, за наявності спору про право.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 червня 2022 року у справі № 2-591/11 (провадження № 14-31цс21) дійшла висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема про те, що стаття 443 ЦПК України підлягає застосуванню виключно за відсутності спору про право. При цьому Велика Палата Верховного Суду вказала, що виконавець вправі звернутися до суду з поданням про визначення частки майна боржника в майні, яким він володіє спільно з іншими особами, незалежно від того, чи відсутній спір про право, чи він наявний. Водночас в останньому випадку виконавець звертається з таким позовом у порядку позовного провадження.
Отже, якщо наявний спір щодо визначення частки боржника у спільному майні, то звернення виконавця до суду завжди за своєю суттю має характер позовної заяви (незалежно від її назви), оскільки вона звернена до суду з метою вирішення матеріального спору. При цьому позовна заява має подаватися в порядку позовного провадження, а не в порядку розділу VI «Процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб)» ЦПК України (постанова Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 2-9881/02, провадження № 61-8539св21).
У справі № 2-591/11 (провадження № 14-31цс21) Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що необхідно розмежовувати випадки, коли щодо вирішення питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, існує спір про право, і коли такого спору немає. Стаття 443 ЦПК України підлягає застосуванню виключно за відсутності спору про право.
За наявності спору щодо визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, його вирішення судом не є вирішенням процесуального питання, а є вирішенням матеріального спору.
Такий спір може виникати, зокрема, тоді, коли відповідно до частини першої статті 368 ЦК України майно належить двом або більше особам на праві спільної власності без визначення часток кожного з них у праві власності (право спільної сумісної власності).
У разі, якщо майно належить двом або більше особам на праві спільної власності із визначенням часток кожного з них у праві власності, то відповідно до частини першої статті 356 ЦК України майно належить таким особам на праві спільної часткової власності. Якщо розмір часток співвласників відомий, то спір про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, не виникає. Водночас може виникнути спір про виділ частки із спільного майна в натурі для звернення стягнення на неї (частина перша статті 366 ЦК України).
Схожі висновки викладено у постанові Верховного Суду від 16 серпня 2023 року у справі № 367/5663/21(провадження № 61-4852св23).
Суд першої інстанції встановив, що у цій справі матеріали справи не містять доказів, які вказують на те, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 існує спір щодо нерухомого майна, яке є предметом подання приватного виконавця.
Отже, правильними є висновки суду першої інстанції про те, що такий спір не вирішується в позовному провадженні, а має бути розглянутий у порядку розділу VI «Процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб)» ЦПК України.
Суд першої інстанції, з висновками якого погоджується суд апеляційної інстанції. правильно вказав про те, що хоч частки у майні, яке належить боржнику ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , не визначені, однак виходячи з презумпції рівності часток у праві спільної сумісної власності подружжя та з огляду на те, що рішення суду залишається не виконаним, і протягом тривалого часу з моменту набрання ним законної сили боржник не виконує його, та наявного у нього майна недостатньо для погашення боргу в повному обсязі, дійшов обґрунтованого висновку про визначення належної боржнику частки у спільному майні подружжя, яким він володіє спільно з ОСОБА_3 .
При цьому задоволення подання приватного виконавця в цій частині не порушує прав іншого співвласника квартири.
Таким чином, доводи ОСОБА_3 про те, що в межах розгляду подання приватного виконавця не є можливим встановити та/або переглянути право власності на будь-яке майно, такий порядок можливий виключно в порядку позовного провадження, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду справи.
Твердження ОСОБА_3 про те, що спірна квартира ніколи не належала боржнику ОСОБА_2 є необґрунтованими, оскільки ухвалюючи судові рішення у справі № 638/15043/20, суди встановили, що квартира АДРЕСА_4 набута подружжям у спільну власність та у період спільного проживання, а тому вона є спільним майном подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .
Щодо звернення стягнення на нерухоме майно, право власності на яке не зареєстровано у встановленому законом порядку, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до частини четвертої статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» у разі якщо право власності на нерухоме майно боржника не зареєстровано в установленому законом порядку, виконавець звертається до суду із заявою про вирішення питання про звернення стягнення на таке майно.
Згідно з частиною десятою статті 440 ЦПК України питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, під час виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішуються судом за поданням державного виконавця, приватного виконавця.
Застосування судом положень частини десятої статті 440 ЦПК України та
статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» є крайнім заходом виконання судового рішення, який може бути застосований лише в тому випадку, коли виконавцем вичерпано всі можливі заходи, які передбачені законом щодо примусового виконання рішень за рахунок іншого майна боржника.
Зазначене відповідає правовому висновку, викладеному у постановах Верховного Суду: від 13 червня 2018 року у справі № 2-592/09 (провадження № 61-8383св18), від 23 січня 2019 року у справу № 522/6400/15-ц (провадження № 61-19786св18).
Згідно з положенням статті 1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Питання про звернення стягнення на майно боржника фізичної особи, що не зареєстроване в установленому законом порядку, вирішується судом у порядку, передбаченому частиною четвертою статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» та частини десятої статті 440 ЦПК України, та стосується тих випадків, коли боржник фактично володіє та користується таким нерухомим майном, але право власності на таке майно за ним не зареєстровано в установленому законом порядку.
Отже, суд вирішує питання звернення стягнення на нерухоме майно боржника у випадку відсутності державної реєстрації права власності на це майно за боржником в установленому законом порядку.
У постановах від 07 липня 2023 року у справі № 2-2727/11 (провадження № 61-8007св23), від 30 жовтня 2023 року у справі № 755/4511/19 (провадження № 61-4013св23) Верховний Суд вказав, що при розгляді подібних справ необхідно враховувати, що однією з головних засад здійснення судочинства в Україні є обов'язковість судового рішення. Немає сенсу в правосудді, якщо рішення судів не виконуються, а невиконання судових рішень є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Судом встановлено, що боржник ОСОБА_2 у добровільному порядку судові рішення про стягнення боргу на користь стягувача ОСОБА_1 не виконав, борг не повернув, не зважаючи на значну суму заборгованості. Приватний виконавець, здійснюючи заходи щодо пошуку майна боржника, за рахунок якого можливо задовольнити вимоги стягувача, встановив, що боржник не має грошових коштів та іншого майна у достатній кількості, на яке приватним виконавцем може бути звернуто стягнення з метою виконання рішення суду, однак виявив належність боржнику на праві спільної сумісної власності з дружиною ОСОБА_3 квартири, 1/2 частки з яких належить боржнику, однак ним не зареєстрована.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанцій про те, що приватний виконавець обґрунтовано звернувся до суду з даним поданням, оскільки відсутність державної реєстрації права власності за боржником ОСОБА_2 на квартиру, 1/2 частки з якої належить боржнику, однак ним не зареєстрована, унеможливлює подальшу примусову реалізацію цього майна, а отже, і виконання судового рішення.
Матеріали справи свідчать про те, що приватним виконавцем вживалися визначні Законом України «Про виконавче провадження» заходи для виконання рішення суду, а саме: винесена постанова про арешт коштів боржника в банківських установах та постанова про арешт майна боржника. З банківських рахунків боржника стягнуто 5466,35 грн, з яких на користь стягувача перераховано 3516,89 грн. Інші грошові кошти на рахунках боржника відсутні, також відсутні доходи та транспортні засоби.
Із урахуванням встановлених у цій справі обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що приватним виконавцем було здійснено усі необхідні заходи, передбачені Законом України «Про виконавче провадження», для належного виконання судового рішення. У ході проведення виконавчих дій приватним виконавцем було встановлено, що у боржника відсутні кошти на банківських рахунках чи інше майно, на яке можливо звернути стягнення для задоволення вимог стягувача у повному обсязі. У силу положень частини п'ятої статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» боржник не запропонував види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу з метою виконання судового рішення про стягнення боргу.
Окрім того, колегія суддів враховує, що ОСОБА_2 не надав належні та достатні докази на підтвердження того, що, будучи обізнаним про ухвалення судових рішень про стягнення грошових коштів та відкриття виконавчих проваджень, він вчиняв дії, спрямовані на їх виконання.
Доводи апеляційної скарги у цій частині на увагу не заслуговують.
Задовольняючи подання приватного виконавця суд першої інстанції, з висновком якого погоджується апеляційний суд, дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_2 є власником 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 , разом із тим це право боржника не зареєстровано в установленому законом порядку, що перешкоджає виконанню судового рішення.
Посилання ОСОБА_3 на те, що до участі у справі не були залучені особи, інтересів та прав яких стосується розгляд вказаної справи, а саме ОСОБА_5 , яка є власником квартири, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 04.09.2024, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 20.02.2025 та постановою Верховного Суду від 05 листопада 2025 року, зокрема, визнано недійсним договір дарування від 14.07.2020, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_5 , що був посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Орловою О.М., зареєстрований в реєстрі за №446. Таким чином ОСОБА_5 не є власницею спірної квартири, а тому розгляд даної справи не зачіпає її прав та інтересів.
Також колегія суддів зауважує, що наявний запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про державну права власності на ОСОБА_5 не перешкоджає задоволенню даного подання приватного виконавця, оскільки правова підстава, згідно з якою вчинено такий запис відпала (судовим рішенням договір дарування від 14.07.2020 визнаний недійсним), і очевидним є те, що боржник ОСОБА_2 не вчиняє дії щодо державної реєстрації права власності на частки спірного нерухомого майна за ним.
Таким чином, вказане не перешкоджає вирішенню судом цього питання в порядку, передбаченому частиною четвертою статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» та частиною десятою статті 440 ЦПК України, а навпаки зобов'язує виконавця вчинити таку процесуальну дію при виконанні судового рішення (див. подібний висновок в ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 січня 2024 року в справі № 405/6598/20 (провадження № 61-13910св23)).
Посилання ОСОБА_3 на те, що на час звернення до суду станом на 28.04.2025 минув термін 4 роки 7 місяців, що робить будь-які матеріальні звернення державного виконавця за межами процесуальних строків давності у три роки незаконними та безпідставними, колегія суддів вважає неспроможними з огляду на те, що ч.2 ст.440 ЦПК України стосується питання щодо звернення стягнення на грошові кошти, а не щодо звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, тому в даному випадку не може бути застосована.
Інші доводи апеляційної скарги переважно зводяться до незгоди з висновками суду стосовно встановлених обставин справи, містять посилання на докази, що були предметом дослідження й оцінки судом першої інстанції, та спрямовані на переоцінку доказів у справі.
Докази та обставини, на які посилається ОСОБА_3 в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
Оскільки судове рішення перевіряється в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія визнає, що судове рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.
Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат за перегляд справи у апеляційному порядку не вбачається.
Керуючись ст.ст.367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.ст.381-384, 389 ЦПК України
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , в особі представника ОСОБА_4 , - залишити без задоволення.
Ухвалу Дергачівського районного суду Харківської області від 11 грудня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Головуючий Н.П. Пилипчук
Судді Ю.М. Мальований
О.Ю. Тичкова