Справа № 635/1707/25 Головуючий І-ї інстанції - Лук'яненко С.А.
Провадження № 33/818/53/26 Суддя доповідач - Гєрцик Р.В.
Категорія: ч.1 ст.130, 172-20 КУпАП
04 березня 2026 року м. Харків
Харківський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Гєрцика Р.В.
секретаря судового засідання Костенко Ю.С.
за участю захисника Стрижака С.В.
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харків в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову судді Харківського районного суду Харківської області від 21 травня 2025 року у справі про адміністративні правопорушення, передбачені ч.1 ст.130, ч.3 ст.172-20 КУпАП, щодо ОСОБА_1 -
Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судом першої інстанції обставини
Згідно постанови судді, 22.02.2025 року об 04 год. 23 хв. в смт.Пісочин Харківського району, Харківської області, Полтавське шосе, 202/1, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом Mitsubishi L 200, д/н НОМЕР_1 , з ознаками алкогольного сп'яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, поведінка, що не відповідає обстановці, виражене тремтіння пальців рук. Від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння відмовився, чим порушив п.2.5 Правил дорожнього руху України.
Крім того, 22.02.2025 року о 05 год. 00 хв. годині молодший лейтенант ОСОБА_1 був виявлений в смт.Пісочин Харківського району, Харківської області, Полтавське шосе, 273 представниками ІНФОРМАЦІЯ_1 , із ознаками алкогольного сп'яніння під час виконання службових обов'язків. В подальшому його було доставлено до ІНФОРМАЦІЯ_2 , де проведено огляд на стан алкогольного сп'яніння з використанням спеціального технічного засобу Алконт-М (№00253), результат огляду 2,58 проміле. Таким чином, ОСОБА_1 знаходився у нетверезому стані під час виконання службових обов'язків в умовах особливого періоду, чим вчинив адміністративне правопорушення за ч.3 ст.172-20 КУпАП.
Постановою судді Харківського районного суду Харківської області від 21 травня 2025 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч.1 ст.130, ч.3 ст.172-20 КУпАП, та у відповідності до ст.36 КУпАП, накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян у сумі 17 000 гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік.
Вимоги апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить поновити строк на апеляційне оскарження та постанову судді скасувати як необґрунтовану та незаконну, таку, що не відповідає фактичним обставинам справи, винести нову постанову, якою провадження у справі закрити з підстав передбачених п.1 ч.1 ст.247 КУпАП .
Обґрунтовуючи клопотання про поновлення строку ОСОБА_1 зазначає, що він СМС-повідомлення не отримував у зв'язку з нестабільним мобільним зв'язком, є військовослужбовцем, а тому обмежений в можливості оперативно реагувати та судові рішення та подавати процесуальні документи до суду, оскільки більший час проводить в районі бойових дій та на лінії бойового зіткнення.
В обґрунтування заявлених апеляційних вимог посилається на те, що суд першої інстанції належним чином не з'ясував обставини справи та розглянув справу поверхнево.
Захисник Стрижак С.В., посилаючись на ст.335 КПК України, подав клопотання про зупинення провадження у справі щодо ОСОБА_1 до звільнення його з військової служби.
Крім того, захисник подав клопотання про повернення протоколу про адміністративне правопорушення за ч.3 ст.172-20 КУпАП відносно ОСОБА_1 на дооформлення, оскільки матеріали справи не містять повноважень офіцера відділення Організації охорони, патрульно-постової служби, розшуку та діяльності ВСП в гарнізонах ІНФОРМАЦІЯ_3 капітана ОСОБА_2 на складання протоколу про військове адміністративне правопорушення.
Також, захисник Стрижак С.В., посилаючись на повне, всебічне та об'єктивне з'ясування всіх обставин, подав клопотання про витребування від ІНФОРМАЦІЯ_3 відомості про дату та спосіб останньої повірки та технічне обслуговування приладу Алконт-М № 00253 від 22.05.2025 року, яким було здійснено огляд ОСОБА_1 , та витребувати відомості про наявність повноважень ОСОБА_3 на складання протоколів про адміністративні правопорушення відносно військовослужбовців. Крім того, просить викликати та допитати у якості свідків працівника ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 та інспектора УПП в Харківській області.
Крім того, захисник Стрижак С.В. подав доповнення до апеляційної скарги, в яких зазначає, що в умовах оголошеного в державі воєнного стану, ОСОБА_1 , який є військовослужбовцем, який у будь-який час доби, не зважаючи на те, де він перебуває, за потреби негайно повинен був приступити до своїх безпосередніх військових обов'язків, то його дії можливо розцінити, як здійснені у стані крайньої необхідності.
Крім того, зазначає, що станом на дату та час зупинки ОСОБА_1 патрульними поліцейськими, відповідно до змісту протоколу за ч. 3 ст. 172-20 КУпАП, ОСОБА_1 виконував обовязки військової служби. Вказане також підтверджується тим, що він повертався разом із побратимами з поля бою на інше поставлене командуванням завдання. Тобто, виходячи з викладеного, суд першої інстанції не врахував, що огляд ОСОБА_1 мав бути здійснений лише за процедурою та в порядку ст.266-1 КУпАП
Також, зазначає, що протокол за ч. 3 ст. 172-20 КУпАП був складений з порушенням вимог ст.266-1 КУпАП, оскільки з матеріалів, долучених до протоколу про адміністративне правопорушення ДНХ -2/886 вбачається, що ОСОБА_1 взагалі не пропонували пройти огляд на місці вчинення з використанням спеціальних технічних засобів та не долучено доказів неможливості такого проведення на місці, що є порушенням процедури огляду. Крім того, відеозапис не здійснювався та не були залучені свідки під час проведення огляду на стан алкогольного спяніння.
Разом з тим, захисник вважає, що на момент розгляду справи судом апеляційної інстанції закінчилися передбачені ч. 2 ст. 38 КУпАП строки накладення адміністративного стягнення, а тому провадження у справі щодо ОСОБА_1 підлягає ще й закриттю на підставі п. 7 ст. 247 КУпАП.
Враховуючи вищевикладене, сторона захисту вважає, що постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню, оскільки суд першої інстанції допустив неправильне застосування норми матеріального та процесуального права, а провадження у справі - закриттю на підставах, передбачених, як п.1 ч.1 ст.247 КУпАП (відсутність складу правопорушення), так й п. 7 ч. 1 ст. 247 КУпАП (у зв'язку із закінченням на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених ст. 38 цього Кодексу).
Мотиви суду
Перевіряючи доводи, викладені ОСОБА_1 у клопотанні про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови судді, апеляційний суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до ч.2 ст.294 КУпАП постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником, а також прокурором у випадках, передбачених частиною п'ятою статті 7 та частиною першою статті 287 цього Кодексу.
З огляду на те, що ОСОБА_1 є військовослужбовцем, у зв'язку із чим не завжди має мобільний зв'язок у місцях проходження служби, враховуючи, що доводи клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження про поважність причин пропуску строку не спростовуються матеріалами справи, клопотання підлягає задоволенню.
Щодо поданого захисником клопотання про зупинення провадження у справі слід зазначити наступне.
Так, якщо певні правовідносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону).
01.05.2022 року законодавцем були внесені зміни у чинний КПК щодо зупинення кримінального провадження. У КУпАП такі зміни цим законом не були внесенні. Це свідчить про те, що законодавець мав на меті врегулювати виключно питання щодо зупинення кримінального провадження в умовах воєнного стану.
Це обумовлено тим, що статус обвинуваченого відрізняється від статусу особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Так, відповідно до КПК участь обвинуваченого у розгляді кримінального провадження є обов'язковою. На відміну від провадження у справі про адміністративне правопорушення, де визначено, що участь особи є обов'язковою тільки при розгляді справ про адміністративні правопорушення, що передбачені частиною першою статті 44, статтями 51, 146, 160, 172-4 - 172-9, 173, частиною третьою статті 178, статтями 185, 185-1, статтями 185-7, 187 КУпАП. Стаття 130 КУпАП до цього переліку не входить. Враховуючи це, застосування норм КПК до правовідносин у даній справі за аналогією закону не видається можливим.
Слід також зауважити, що строки притягнення до кримінальної відповідальності є більш тривалими ніж строки накладення адміністративного стягнення та порядок їх обчислення є різним. Так, у КУпАП не передбачено можливості зупинення строків накладення адміністративного стягнення, а сплив такого строку навіть за наявності вини особи у вчиненні кримінального правопорушення є безумовною підставою для закриття провадження у справі. Отже, чинним КУпАП передбачено лише можливість зупинення строків розгляду адміністративних справ про адміністративні правопорушення, пов'язані з корупцією, якщо особа, щодо якої складено протокол про таке правопорушення, умисно ухиляється від явки до суду або з поважних причин не може туди з'явитися (хвороба, перебування у відрядженні чи на лікуванні, у відпустці тощо), стаття 277 КУпАП.
Відповідно до ст.6 ЄКПЛ кожна особа має право на розгляд її справи упродовж розумного строку судом встановленим законом, який встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти неї обвинувачення. Тому, розгляд даної справи без невиправданої затримки буде відповідати інтересам особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Крім цього, слід зазначити, що закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення у зв'язку зі спливом строку накладення адміністративного стягнення не є реабілітуючою підставою і закриття провадження з цих підстав не відповідатиме інтересам самого ОСОБА_1 .
При цьому, Рішення Великої Палати Верховного Суду від 12.11.2025 року у справі №754/947/22, на якому акцентує свою увагу адвокат, не стосується розгляду про адміністративні правопорушення, а стосується порядку розгляду судових справ інших юрисдикцій за участю військовослужбовців під час дії воєнного стану. Це рішення уточнює, як застосовується норма щодо зупинення провадження у цивільних, господарських та адміністративних справах за участю військових, а не запроваджує нових правил для проваджень про адміністративні правопорушення.
Враховуючи наведене, суд доходить висновку, що у задоволенні клопотання захисника слід відмовити. Розгляд справи слід продовжити, оскільки захиснику надано всі права особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, що є достатнім для здійснення ефективного захисту та його подальшої участі у дослідженні доказів, які долучені до матеріалів справи.
Перевіривши матеріали справи відповідно до вимог ч.7 ст.294 КУпАП, заслухавши доводи захисника на підтримання вимог апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постанови судді в межах доводів та вимог апеляційної скарги, з урахуваннмя доповнень, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно до положень ст.1 КУпАП завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
Згідно зі ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Слід також звернути увагу, що відповідно до ст.19 Закону України «Про міжнародні договори України», ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод(далі Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права.
Судовий розгляд справ повинен відповідати загальним принципам судочинства, а саме: верховенству права, законності, рівності перед законом і судом, повазі до людської гідності, забезпечення права на свободу та особисту недоторканість, презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і в доведеності перед судом їх переконливості.
Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Згідно з приписами ч.2 ст.62 Конституції України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Відповідно до ст.245, 280 КУпАП, одним із завдань провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови. Орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно з вимогами ст. 251, 252 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, свідків, а також іншими документами. Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Пункт 1.3 ПДР України передбачає, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.
В п.1.9 ПДР України встановлено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Так, п.2.5 ПДР України зобов'язує водія на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
За невиконання вимог пункту 2.5 ПДР України, передбачена відповідальність ст.130 КУпАП.
Диспозиція ч.1 ст.130 КУпАП передбачає відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Так, судовим розглядом встановлено, що 22.02.2025 року об 04 год. 23 хв. в смт.Пісочин Харківського району, Харківської області, Полтавське шосе, 202/1, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом Mitsubishi L 200, д/н НОМЕР_1 , з ознаками алкогольного сп'яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, поведінка, що не відповідає обстановці, виражене тремтіння пальців рук. Від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння відмовився, чим порушив п.2.5 Правил дорожнього руху.
Внаслідок зазначених подій та встановлених фактичних даних працівником поліції складено протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №253526 від 22.02.2025 року.
Крім того, факт вчинення адміністративного правопорушення ОСОБА_1 окрім протоколу, також підтверджується доказами, що містяться в матеріалах справи, яким судом надано належної оцінки, а саме:
- оглянутими відомостями відеозапису із нагрудної камери інспектора патрульної поліції, які беззаперечно доводять зазначені в протоколі подію та обставини правопорушення з боку водія ОСОБА_1 ;
- актом огляду на стан алкогольного сп'яніння з використанням спеціальних технічних засобів від 20.02.2025 року, згідно якого у ОСОБА_1 було виявлено ознаки алкогольного сп'яніння (запах алкоголю з порожнини рота, поведінка, що не відповідає обстановці, тремтіння пальців рук); огляд на стан сп'яніння не проводився у зв'язку з відмовою ОСОБА_1 ;
- направленням на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, оформлене 20.02.2025 року, за змістом якого у результаті огляду, проведеного поліцейськими, у водія ОСОБА_1 були виявлені ознаки алкогольного сп'яніння; огляд на стан сп'яніння не проводився у зв'язку з відмовою ОСОБА_4 ;
Відповідно до принципу «поза розумним сумнівом», зміст якого сформульований у п.43 рішення Європейського суду з прав людини ЄСПЛ у справі «Кобець проти України» від 14 лютого 2008 року доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом.
Апеляційний суд приймає до уваги, що ані ОСОБА_1 в апеляційній скарзі ані захисником в доповненнях до апеляційної скарги не спростовується сам факт керування ОСОБА_1 автомобілем, його зупинення при обставинах, зазначених в протоколі про адміністративне правопорушення, а також факт відмови проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння.
Перевіряючи доводи захисника про порушення порядку направлення та проведення огляду на стан алкогольного сп'яніння військовослужбовця ОСОБА_1 , який повинен був проводитись у відповідності до ст. 266-1 КУпАП посадовою особою, уповноваженою на те начальником органу управління Військової служби правопорушення у Збройних Силах України, а не працівниками поліції, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає такі доводи необґрунтованими та такими, що ґрунтуються на суб'єктивному сприйнятті законодавства
Відповідно до ч.2 ст.266-1 КУпАП, огляд військовослужбовців Збройних Сил Українина стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння,щодо яких є підстави вважати, що вони у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, виконують обов'язки військової служби або перебувають на території військових частин, проводиться посадовою особою, уповноваженою на те начальником органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України або командиром (начальником) військової частини (установи, організації, підприємства, закладу, підрозділу), іншого утвореного відповідно до законів України військового формування, а також правоохоронного органу спеціального призначення, з використанням спеціальних технічних засобів та тестів.
Також, відповідно до ч. 3 ст. 266-1 КУпАП, огляд на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння військовослужбовців Збройних Сил України, щодо яких є підстави вважати, що вони у стані сп'яніння перебувають на вулицях, у закритих спортивних спорудах, у скверах, парках, у всіх видах громадського транспорту (включаючи транспорт міжнародного сполучення) та в заборонених законом інших місцях, проводиться посадовою особою, уповноваженою на те начальником органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, з використанням спеціальних технічних засобів та тестів.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 був зупинений поліцейськими на блок посту у м.Пісочин, Харківської області, як водій транспортного засобу Mitsubishi L 200, д/н НОМЕР_1 , його особу було встановлено за посвідченням водія НОМЕР_2 , та під час спілкування з поліцейськими водій повідомив, що дійсно є військовослужбовцем. Натомість, жодних відомостей щодо виконання ним обов'язків військової служби ОСОБА_1 під час розмови з інспекторами поліції не повідомляв. Крім того на питання поліцейських куди ви ідити, ОСОБА_1 повідомив «туди» та на питанні звідки ви ідити, повідомив «звідти».
Будь-яких документів, які б беззаперечно підтверджували, що на час вчинення цього адміністративного правопорушення ОСОБА_1 виконував обов'язки військової служби стороною захисту не надано, а матеріали справи їх не містять, а тому на той момент у працівників поліції існувала обгрунтована презумпція для застосування саме загальної процедури огляду, передбаченої ст.266 КУпАП.
Поряд з цим, належить взяти до уваги те, що відповідно до ст.267 КУпАП огляд на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння, а також щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, може бути оскаржено заінтересованою особою у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) відносно органу (посадової особи), який застосував ці заходи, або до суду.
Однак, як було встановлено дії службової особи, що складала протокол та фіксувала правопорушення, в порядку передбаченому чинним законодавством, не оскаржувалися в порядку ст.267 КУпАП . Отже, твердження апелянта, щодо неправомірності дій працівників поліції при складанні протоколу про адміністративне правопорушення не відповідають дійсності та є суб'єктивними, оскільки незаконність їх дій не встановлена будь-якими судовим рішенням або висновком компетентного органу.
За таких обставин, відсутні підстави ставити під сумнів відомості, що об'єктивно зафіксовані у протоколі про адміністративне правопорушення.
Таким чином, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що в даному випадку огляд водія транспортного засобу ОСОБА_1 мав здійснюватися саме в порядку, передбаченому статтею 266 КУпАП, а тому поліцейські були уповноважені провести огляд водія на стан алкогольного сп'яніння з використанням спеціальних технічних засобів або забезпечити проведення такого огляду в закладі охорони здоров'я.
До матеріалів справи було долучено відеозапис, зміст якого є логічним, послідовним, а тому апеляційний суд вважає, що зафіксована на відеозаписі інформація є достатньою та об'єктивно підтверджує обставини, що мають значення для справи та узгоджуються з іншими наявними в матеріалах справи доказами.
Виходячи з наведеного, апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції відеозапис поліцейського обґрунтовано прийнятий як належний та допустимий доказ
Таким чином, відомості, зафіксовані на вказаному відеозаписі повністю спростовують доводи апелянта та свідчать, що поліцейський діяв з дотриманням вимог ст.266 КУпАП та Інструкції «Про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», якою визначено порядок проведення огляду водіїв на стан сп'яніння.
За таких обставин, відсутні підстави ставити під сумнів відомості, що об'єктивно зафіксовані у протоколі про адміністративне правопорушення.
Що стосується посилання захисника на сплив річного строку притягнення ОСОБА_1 до відповідальності, визначеного ч. 1 ст. 130 КУпАП, апеляційний суд звертає увагу на наступне.
Відповідно до ч. 6 ст. 38 КУпАП адміністративне стягнення за вчинення правопорушень, передбачених статтею 130 цього Кодексу, може бути накладено протягом одного року з дня його вчинення.
З протоколу про адміністративне правопорушення вбачається, що правопорушення було скоєно 22.02.2025.
Постанова Харківського районного суду Харківської області, якою ОСОБА_1 визнанно винним та накладено адміністративне стягнення винесена 21.05.2025 року, тобто в межах строку визначеного ч. 6 ст. 38 КУпАП.
Таким чином, накладення адміністративного стягнення на правопорушника мало місце в межах визначеного законом річного строку з дня його вичнення.
Сама по собі подальша процедура апеляційного перегляду та строки розгляду скарги в апеляційній інстанції не впливають на обрахування строків, визначених ст. 38 КУпАП, оскільки правового значення має лише строк притягнення до відповідальності, яке мало місце 21.05.2025 року. Отже, накладення стягнення на ОСОБА_1 в розумінні положень ст. 38 КУпАП вже відбулось згідно до постанови суду першої інстанції про притягнення правопорушника до відповідальності та накладення на нього стягнення в межах визначеного законом строку.
Разом з цим, переглядаючи постановусудді щодо ОСОБА_1 в частині визнання його винним за ч.3 ст.172-20 КУпАП та накладення на нього адміністративного стягнення, апеляційний суд з таким висновком суду погодитись не може з огляду на наступне.
Складом правопорушення є наявність об'єктивних та суб'єктивних ознак, за наявності яких діяння вважається адміністративним правопорушенням.
При цьому, суд (суддя) повинен обґрунтовувати свої висновки про винуватість лише доказами, що випливають із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих не спростованих презумпцій факту (рішення ЄСПЛ "Коробов проти України" №39598/0з від 21.07.2011 року), тобто таких, що не залишають місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується із стандартом доказування.
У п. 4.1 рішення Конституційного суду України від 22.12.2010 року №23-рп/2010 КСУ дійшов висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні.
В розумінні ЄСПЛ справи про адміністративні правопорушення є кримінальним провадженням, тому до таких справ за аналогією можливо застосувати принципи кримінального процесу.
А відтак, у справах про адміністративні правопорушення, на які ЄСПЛ поширює кримінально правовий аспект, особа, щодо якої розглядається справа, та потерпілий додатково користуються гарантіями ст.6 Конвенції: право на оскарження судових рішень, право на допомогу перекладача, право на виклик та допит свідків, на розумний строк розгляду справи, негайне і достатнє інформування про характер і причини обвинувачення, право на юридичну допомогу, право на безоплатну допомогу захисника (за браком коштів), ін. Крім того, в таких справах діє презумпція невинуватості.
Поширення стандартів кримінального провадження на справи про адміністративні правопорушення, безсумнівно, зумовлює необхідність дотримання особливих вимог до процедури збирання, подання та оцінки доказів, а також до вмотивованості судових рішень, які у разі визнання особи винною повинні містити відповідні достатні мотиви, які дали змогу спростувати презумпцію невинуватості та призначити пропорційне вчиненому покарання.
У рішенні у справі «Олег Колесник проти України» ЄСПЛ вказав, що вимоги пункту 3 статті 6 Конвенції слід розглядати як конкретні аспекти права на справедливий судовий розгляд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції, і завдання суду полягає у тому, щоб з'ясувати, чи був увесь зазначений процес, включно зі способом, у який здійснювався збір доказів, «справедливим» у значенні пункту 1 статті 6 Конвенції.
Відповідно до ч. 3 ст. 172-20 КУпАП відповідальність настає за дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за такі самі порушення, або в умовах особливого періоду.
Тобто, ч.1 ст.172-20 КУпАП передбачає такі окремі кваліфікуючі ознаки:
1) розпивання алкогольних, слабоалкогольних напоїв або вживання наркотичних засобів, психотропних речовин чи їх аналогів військовослужбовцями, військовозобов'язаними та резервістами під час проходження зборів на території військових частин, військових об'єктів;
2) поява військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів під час проходження зборів на території військової частини в нетверезому стані, у стані наркотичного чи іншого сп'яніння;
3) виконання військовослужбовцями, військовозобов'язаними та резервістами під час проходження зборів обов'язків військової служби в нетверезому стані, у стані наркотичного чи іншого сп'яніння;
4) відмова військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів під час проходження зборів на території військових частин, військових об'єктів або під час виконання ними обов'язків військової служби від проходження огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння.
Разом з цим, наказом Міністерства оборони України від 10.10.2016 року №515 затверджено Інструкцію про організацію патрульно-постової служби Військовою службою правопорядку у Збройних Силах України (далі - Інструкція).
Відповідно до ч.4 ст.24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов'язки військової служби:
1) на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять);
2) на шляху прямування на службу або зі служби, під час службових поїздок, повернення до місця служби;
3) поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов'язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника);
4) під час виконання державних обов'язків, у тому числі у випадках, якщо ці обов'язки не були пов'язані з військовою службою;
5) під час виконання обов'язку з урятування людського життя, охорони державної власності, підтримання військової дисципліни та охорони правопорядку.
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення , 22.02.2025 року о 05 год. 00 хв. годині молодший лейтенант ОСОБА_1 був виявлений в АДРЕСА_1 представниками ІНФОРМАЦІЯ_1 , із ознаками алкогольного сп'яніння під час виконання службових обов'язків. В подальшому його було доставлено до ІНФОРМАЦІЯ_2 , де проведено огляд на стан алкогольного сп'яніння з використанням спеціального технічного засобу Алконт-М (№00253), результат огляду 2,58 проміле..
Так, вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення не визнється, при цьому, на противагу складеному протоколу наведено доводи про порушення процедури складання протоколу про адміністративне правопорушення.
Вказані доводи частково знайшли своє підтвердження дослідженими матеріалами провадження.
Так, матеріали справи про адміністративне правопорушення не містять висновків службового розслідування, або службової перевірки, яка на думку апеляційного суду, повинна була бути проведена керівництвом військової частини за фактом перебування ОСОБА_1 в стані алкогольного сп'яніння під час виконання службових обов'язків.
Слід констатувати, що матеріали провадження взагалі не містять достовірних відомостей, з яких можна було б беззаперечно, за принципом «поза розумним сумнівом» встановити факт виявлення ОСОБА_1 саме під час виконання ним службових обов'язків з урахуванням того, що відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення його було виявлено 22.02.2025 року о 05 год. 00 хв. годині в АДРЕСА_1 , без зазначення чи знаходиться за цією адресою ВЧ або її тимчасова дислокація. Матеріали справи не містять також достовірних відомостей стосовного того, що ОСОБА_1 у відповідності до вимог ч.4 ст.24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» безпосередньо виконував обов'язки військової служби за вказаною адресою.
Крім того, апеляційний суд приймає до уваги те, що за пів години до подій, зазначених в протоколі про адімінстративне правопорушення серії ДНХ-2/886 від 22.02.2025 року, а саме 22.02.2025 року об 04 год. 23 хв. в смт.Пісочин Харківського району, Харківської області, Полтавське шосе, 202/1ОСОБА_1 був зупинений працівниками поліції та щодо нього було складено протокол про адміністративне правопорушення за ч.1 ст.130 КУпАП.
Тобто, одна особа не може бути у статусі водія та військовослужбовця в один проміжок часу та притягнута до адміністративної відповідальності за один вид адміністративного правопорушення.
Відповідно до ст.61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Цим обставинам суд першої інстанції належної оцінки не надав та дійшов необґрунтованого та передчасного висновку про доведеність вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 172-20 КУпАП.
Водночас, протокол про адміністративне правопорушення, сам по собі, без підтвердження іншими належними та допустимим доказами не є беззаперечним доказом на доведення винуватості особи у вчиненні адміністративного правопорушення, за своєю правовою суттю фактично є обвинуваченням.
Враховуючи викладене, а також те, що в силу принципу презумпції невинуватості всі сумніви у винуватості особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь, апеляційний суд приходить до висновку, що вина ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.3 ст.172-20 КУпАП, не доведена допустимими та достовірними доказами. При цьому, вина є елементом суб'єктивної сторони правопорушення та відсутність вини свідчить про відсутність складу адміністративного правопорушення.
Так, стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.
Обов'язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Наявність обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.
Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред'явленим обвинуваченням.
Суд вправі обґрунтовувати свої висновки про винуватість лише доказами, що випливають із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту (рішення ЄСПЛ, справа "Коробов проти України" № 39598/03 від 21.07.2011), тобто таких, що не залишать місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується із стандартом доказування "поза розумним сумнівом" (рішення від 18 січня 1978 року у справі "Ірландія проти Сполученого Королівства" (Ireland v. theUnitedKingdom), п. 161, Series А заява № 25).
Враховуючи, що до складеного щодо ОСОБА_1 протоколу за ч.3 ст. 172-20 КУпАП не надано достатніх доказів вчинення адміністративного правопорушення,зазначені порушення слід визнати істотними, які унеможливлюють встановлення у його діях складу адміністративного правопорушення.
Разом з цим, оскільки апеляційним судом було встановлено відсутність у ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, то інші доводи апеляційної скарги та доповнень захисника не є суттєвими та такими, які не потребують додаткових висновків у зв'язку з встановленими апеляційним судом порушеннями при складанні протоколу про адміністративне правопорушення.
У рішенні ЄСПЛ у справі «Малофєєва проти Росії», серед іншого зазначено, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принцип рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом).
Відповідно до ст.33 КУпАП при накладенні адміністративного стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність.
Апеляційний суд враховує характер вчиненого ОСОБА_1 правопорушення, те, що його дії характеризуються умисною формою вини, складають підвищену суспільну небезпечність, становлять небезпеку дорожньому руху та несуть загрозу для життя і здоров'я його учасників та приходить до висновку про необхідність застосування до нього виду адміністративного стягнення, передбаченого санкцією ч.1 ст. 130 КУпАП, як штраф з позбавленням права керування транспортним засобом строком на один рік,
Зазначений вид адміністративного стягнення є справедливим та достатнім для його виправлення, а також запобігання вчиненню ним аналогічних правопорушень, відповідає вимогам ст.23, 33 КУпАП.
Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов висновку, що матеріали справи містять достатні відомості щодо порушення ОСОБА_1 п.2.5 Правил дорожнього руху, наявність в його діях складу правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, та його винуватості.
За таких обставин апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова судді зміні з закриттямсправи в частині про адміністративне правопорушення, передбачене ч.3 ст.172-20 КУпАП, щодо ОСОБА_1 на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення та виключення з мотивувальної та резолютивної частин постанови судді Харківського районного суду Харківської області від 21.05.2025 року посилання на застосування ст.36 КУпАП, а також зміні в частині накладеного стягнення.
В решті постанова судді Харківського районного суду Харківської області від 21.05.2025 року щодо визнання винним ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП та стягнення судового збору у розмірі 605 (шістсот п'ять) гривень 60 копійок - підлягає залишенню без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст. 294 КУпАП,-
Клопотання ОСОБА_1 задовольнити, поновити строк на апеляційне оскарження постанови судді Харківського районного суду Харківської області від 21 травня 2025 року щодо ОСОБА_1 ..
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову судді Харківського районного суду Харківської області від 21 травня 2025 року щодо ОСОБА_1 змінити.
Справу в частині адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.172-20 КУпАП, щодо ОСОБА_1 на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП закрити у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.
Виключити з мотивувальної та резолютивної частин постанови суддіХарківського районного суду Харківської області від 21 травня 2025 року щодо ОСОБА_1 посилання на застосування ст.36 КУпАП при накладенні адміністративного стягнення.
В решті постанову судді Харківського районного суду Харківської області від 21 травня 2025 року щодо ОСОБА_1 залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя Р.В. Гєрцик