Справа № 645/5536/25
Провадження № 2/645/264/26
11 березня 2026 року м. Харків
Немишлянський районний суд міста Харкова у складі:
головуючого судді Лисенко О.О.,
за участі секретаря судового засідання Кузьменко Т.К.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу №645/5536/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сучасний Факторинг» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
19.08.2025 до суду надійшла вищевказана позовна заява, у якій позивач просить суд стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за Кредитним договором № 10210943946 від 16.01.2021 року в загальному розмірі 10249,99 грн, яка складається з суми заборгованості за тілом кредиту у розмірі - 4443, 01 грн, заборгованості за комісією у розмірі 5806,98 грн, сплачений судовий збір 2422,40 грн та витрати на правову допомогу у розмірі 6500,00 грн.
В обґрунтування позову вказує, що 16.01.2021 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Сучасний Факторинг» було укладено Кредитний договір № 10210943946 згідно з умовами якого сума кредиту за даним Договором складає 14337,17 грн.
Відповідно до п.1.1 Основного договору Кредитодавець зобов'язується надати кредит Покупцю на умовах визначених розділом 2. Основного договору, а Покупець зобов'язується повернути кредит та внести плату за користування кредитом в розмірі, порядку та на умовах, визначених Договором.
Згідно розділу 3. Основного договору Сторони дійшли згоди, що грошові кошти надаються Позичальникові на умовах строковості, а саме терміном на 24 термін кредиту календарних місяців (вісімнадцять) та платності - 4.5% в місяць. Відсоткова ставка складає 0.01% (нуль цілих одна сота відсотки). Реальна річна процентна ставка встановлюється на рівні 205.51 % річних від загальної суми кредиту. Перший внесок за Товар склав 0 грн. та був сплачений Покупцем Продавцю в момент придбання Товару (п.3.3). П.3.5 передбачає, що перелік товарів та послуг які придбаваються за рахунок кредитних коштів визначено Покупцем в заяві на отримання споживчого кредиту. Факт отримання товару(ів) та послуг(и)
підтверджується особистим підписом Покупця у видатковій накладній та/або відповідному правочині на отримання послуг(и).
Відповідно до п.3.9 та п.3.10 Кредитного договору розмір щомісячного платежу становить 1840.06 грн., а щомісячний платіж повинен сплачуватись до 16 числа кожного місяця. Кредит надається на придбання Товарів/послуг, що визначаються Клієнтом в Заяві на отримання кредиту (п.3.12).
Позивач намагався в досудовому порядку домовитись з відповідачем про погашення боргу, телефонував до Відповідача за телефонами, наданими останнім особисто та надсилав листи щодо добровільної сплати боргу, для оперативного врегулювання договірних відносин. Однак Вимоги були проігноровані. Враховуючи систематичне ухилення відповідача від виконання договірних зобов'язань, відсутності бажання останнього добровільно виконати взяті на себе зобов'язання, Позивач змушений звернутися до суду з метою захисту порушених прав та охоронюваних законом інтересів.
В Договорі сторонами зафіксовано, що відповідач за повне або часткове прострочення чергового платежу по поверненню кредиту зобов'язаний сплатити кредитодавцю, тобто позивачу, штраф у розмірі 0 грн. за кожний випадок прострочення (п.7.2. Кредитного договору № 10210943946 від 16.01.2021 року).
Заборгованість відповідача перед Товариством з обмеженою діяльністю «Сучасний Факторинг» за Кредитним договором № 10210943946 від 16.01.2021 станом на 01.08.2025 включно становить 10249,99 грн, саме: загальна заборгованість за тілом кредиту становить: 4443,01 грн. Загальна заборгованість за сумою комісії становить: 5806,98 грн. Отримано оплат в сумі: 11830,00 грн.
За результатами автоматизованого розподілу справ між суддями від 19.08.2025, справу передано на розгляд головуючому судді Лисенко О.О.
Ухвалою судді від 25.08.2025 відкрито провадження у справі, ухвалено розгляд справи проводити у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
У судове засідання представник позивача не з'явився, в позовній заяві виклав прохання проводити розгляд без участі представника, проти ухвалення заочного рішення не заперечував.
Відповідач у судове засідання призначені на 22.09.2025, 06.11.2025, 17.12.2025, 28.01.2026, 11.03.2026 не з'явився, про час та місце слухання справи повідомлявся належним чином, шляхом направлення судової кореспонденції на адресу зазначену в позовній заяві, кореспонденція повернулась до суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с. 30, 31). Клопотання про розгляд справи за його відсутності чи інших заяв по суті або з процесуальних питань від відповідача до суду не надходило. Відповідач не надав заперечень проти зазначених у позові обставин.
Відповідно до ч. 4 ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення), якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Згідно ч. 2 ст. 43 ЦПК України відповідач зобов'язаний добросовісно здійснювати процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки, що відповідно до принципу юридичної визначеності, як складової частини конституційного принципу верховенства права, зобов'язує відповідача самостійно цікавитися перебігом розгляду судом пред'явленого до нього позову. Тривала відсутність такого інтересу з боку відповідача свідчить про його небажання захищати свої процесуальні права.
Таким чином, належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи відповідач, згідно вимог ч. 8, ч. 11 ст. 128 ЦПК України, в судове засідання повторно не з'явився, в порушення ч. 3 ст. 131 ЦПК України про причини неявки суд не повідомив, відзив на позовну заяву не подав
Враховуючи, що відповідач належним чином повідомлений про час і місце судового розгляду справи, суд вважає можливим розглянути справу за відсутності відповідача та, зі згоди позивача, ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.
У зв'язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, у відповідність до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК України, судом не здійснювалося.
Дослідивши матеріали справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що 16.01.2021 між ОСОБА_1 та ТОВ «Сучасний Факторинг» укладено кредитний договір №10210943946, за умовами якого кредитодавець зобов'язався надати кредит покупцю, а покупець зобов'язався повернути кредит та внести плату за користування ним. Заяву на отримання споживчого кредиту, паспорт споживчого кредиту, кредитний договір, графік платежів та основні умови кредитування підписані ОСОБА_1 власноруч. Згідно із п. 1.2. Договору кредит надається покупцю на споживчі цілі. Вартість товару складає 12699,00 грн (п.3.2. Договору), вартість послуги що придбавається за рахунок кредитних коштів складає 1638,17 (п.3.4. Договору), сума кредиту складає 14 337,17 грн (п.3.6. Договору), строк користування кредитом складає 12 календарних місяців (п.3.7. Договору). Відповідно до п.3.8. Договору - плата за користування кредитом складається з: річних відсотків за користування кредитом в розмірі 0,01% від суми кредиту, реальна річна процентна ставка встановлюється на рівні 60,81 % річних від загальної суми кредиту, щомісячної комісії за управління кредитом у розмірі 4,5% від суми кредиту, що підтверджується копією кредитного договору (а.с.15-16).
Сукупна вартість кредиту з врахуванням відсотків становить 22 079, 99 грн, згідно п.3.11 договору №10210943946.
Згідно із п.4.2.1. покупець зобов'язаний повернути одержаний кредит, вносити плату за користування кредитом у порядку, визначеному договором.
Кредитний договір, заява на отримання споживчого кредиту, паспорт споживчого кредиту, договір добровільного страхування та лист-зобов'язання підписаний відповідачем (а.с. 15-16, 17, 18, 20).
Згідно листа-зобов'язання від 16.03.2021 ОСОБА_1 проставлено відмітку в рядку «Товар отримано» відмітку та підписано даний лист власноручно, що підтверджується його копією (а.с.20).
Відповідач свої зобов'язання за кредитним договором виконав не в повному обсязі, сплативши заборгованість за наданим кредитом у загальному розмірі 11830,00 грн, що підтверджується наданою позивачем випискою з особового рахунку за кредитним договором.
Надаючи правову оцінку встановленим фактам і правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), договір є підставою для виникнення зобов'язань.
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
За змістом частини другої статті 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Позивач, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема комісію за обслуговування кредиту.
У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.
Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Конституційний Суд України у рішенні від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
Як зауважував Конституційний Суд України, межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абзац третій підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 10 листопада 2011 року N 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).
Згідно з наданим позивачем розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 станом на 19.11.2025 за кредитним договором №10210943946 від 16.03.2021 складає 10249,99 грн з яких: загальної заборгованості за тілом кредиту сумі 4443,01 грн, заборгованості за сумою комісії в сумі 5806,98 грн. Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку позивачу не повернуті, кредитор має право вимагати його виконання.
Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до частини 1, 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Виписка по рахунку, що міститься в матеріалах справи є належним доказом щодо заборгованості відповідача за тілом кредиту в розмірі 4443,01 грн.
Щодо стягнення з відповідача комісії за користування кредитними коштами.
Так, Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
З урахуванням викладеного, комісія за надання кредиту може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19, постанові Верховного Суду від 29.11.202 у справі № 461/2857/20.
У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що: «у кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому, до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з ч. 1 та ч. 2 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення кредитного договору щодо обов'язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Послуга з надання споживчого кредиту є діяльністю банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, не відповідає змісту кредитних правовідносин.
Виходячи із принципів справедливості та добросовісності, на позичальника не може бути покладено обов'язок сплачувати платежі за послуги, які ним фактично не замовлялись і які банком фактично не надавались, а встановлення платежів за такі послуги заборонено нормативно-правовими актами.
Умовами укладених між сторонами договорів встановлено комісію за надання кредиту, тобто фактично встановлено плату позичальника за надання інформації щодо його кредиту, безоплатність надання якої прямо передбачена ч. 1 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування».
Враховуючи наведене, оскільки відповідачу встановлено плату за послуги банку, які за законом повинні надаватись безоплатно, визначені положення кредитного договору щодо обов'язку позичальника сплачувати комісію за надання кредиту, є нікчемними.
За таких обставин, банком без належних на те правових підстав нарахована заборгованість по оплаті за обслуговування кредиту, а відтак, позовні вимоги в частині стягнення з ОСОБА_1 заборгованості по оплаті за комісією в сумі 5806,98 гривень, є необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню.
З приводу вимоги позивача про стягнення на його користь сплаченого судового збору, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З матеріалів справи вбачається, що при зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2422, 40 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №87074 від 08.08.2025 (а.с.41). Вказані кошти судового збору були зараховані до спеціального фонду державного бюджету України, що підтверджується наявною в матеріалах справи випискою про зарахування судового збору до спеціального фонду державного бюджету України (а.с.24).
Згідно позовних вимог позивач просив стягнути з відповідача заборгованість у загальному розмірі 10249,99 грн.
Суд дійшов висновку, що задоволенню підлягають позовні вимоги у розмірі 4443,01 грн.
Таким чином, пропорційність задоволених вимог становить 43,35 % (4443,01х100: 10249,99) = 43,35 %.
Оскільки, вимоги позивача задоволено на 43,35 % то сплачений судовий збір за пред'явлення позовної вимоги майнового характеру підлягає стягненню на користь позивача у розмірі 1050,11 грн (2422,40 х 43,35 % = 1050,11).
Щодо стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 6500,00 грн, суд зазначає таке.
За приписами ст. 15 Цивільного процесуального кодексу України, учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 ч. 3 ст. 2 Цивільного процесуального кодексу України).
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
На підставі п. 1 ч. 3 ст. 133 Цивільного процесуального кодексу України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
Судові витрати на правничу допомогу - це фактично понесені стороною і документально підтверджені витрати, пов'язані з наданням цій стороні правової допомоги адвокатом або іншим спеціалістом в галузі права при вирішенні цивільної справи в розумному розмірі з урахуванням витраченого адвокатом часу.
Згідно із ч. 1 ст. 137 Цивільного процесуального кодексу України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката несуть сторони.
За приписами ч. 2 ст. 137 Цивільного процесуального кодексу України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 137 Цивільного процесуального кодексу України).
Нормою ч. 8 ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України, визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою або тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 137 та ч. 8 ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України).
Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 28.06.2023 у справі № 463/2001/19 де зазначено, що витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 137 та ч. 8 ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України).
На підтвердження надання правничої допомоги представником позивача суду надано договір про надання правничої допомогу №20/06-СФ від 20.06.2025, згідно з яким послуга надавалась адвокатом Адвокатського бюро «Тараса Онищенка» - Юхименко Ю.Ю., актом №172 прийому-передачі наданих послуг від 20.06.2025 в якому зазначено, що вартість послуги з надання усної консультації, узгодження правової позиції та складення позовної заяви становить 6500,00 грн, платіжною інструкцією в національної валюті від 08.08.2025 про сплату 6500,00 грн на користь АБ «Тараса Онищенка».
Із правової позиції Великої Палати Верховного Суду вбачається, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), a також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Також, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були тaкi витрати понесені фактично, але й також, чи була їх сума обґрунтованою (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12- 171гс19).
Європейський суд з прав людини (далі-ЄСПЛ) у своїх рішеннях від 12 жовтня 2006 p. y справі «Двойних проти України», від 10 грудня 2009 р. у справі «Гімайдуліна і інші проти України», від 23 січня 2014 р. у справі «East/West Alliance Limited проти України», від 26 лютого 2015 р. у справі «Баришевський проти України» зазначив, що присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фaктичними і неминучими, a їхній розмір обгрунтованим. У рішенні ЕСПЛ від 28 листопада 2002 р. у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, якi мають розумний розмір.
Суд, враховуючи вищезазначене, враховуючи складність справи, обсяг наданих адвокатських послуг тa витрачений адвокатом час, виходячи з критерію розумності тa співрозмірності, вважає за можливе стягнути з вiдпoвiдaча на користь позивача 3000, 00 гривень витрат на пpaвничy допомогу, вважаючи таку суму співмірною з огляду на розумну необхідність витpaт для цієї cпpaви.
На підставі викладеного вище, керуючись ст.ст. 4, 12, 76-81, 89, 141, 258-259, 263-268, 274 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-
ухвалив:
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Сучасний Факторинг» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сучасний Факторинг» суму заборгованості закредитним договором №10210943946 від 16.03.2021 у розмірі 4443,01 грн (чотири тисячі чотириста сорок три гривні 01 копійку), яка складається з заборгованості за тілом кредиту.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сучасний Факторинг» судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1050,11 грн (одна тисяча п'ятдесят гривень 11 копійок).
Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сучасний Факторинг» витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3 000,00 грн (три тисячі гривень 00 копійок).
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано відповідачем протягом тридцяти днів з дня складення рішення суду.
Заочне рішення може бути оскаржене позивачем до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складення повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Повний текст рішення суду складено 11 березня 2026 року.
Учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Сучасний Факторинг», ЄДРПОУ 35310044, юридична адреса: 01024, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 39-А, ел. пошта info@sfactor.com.ua, тел. 380445936633;
представник позивача - Юхименко Юрій Юрійович, РНОКПП НОМЕР_1 , адреса 02094, м. Київ, вул. Якова Гніздовського, буд. 1, оф. 212/3, ел. пошта: ІНФОРМАЦІЯ_1 , тел. НОМЕР_2 ;
відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , тел. НОМЕР_4
Суддя О.О. Лисенко