Справа №450/1437/25
Провадження № 2/439/34/26
11 березня 2026 року м. Броди
Бродівський районний суд Львівської області
у складі:
головуючого-судді: Петейчука Б.М.,
за участі: секретаря
судового засідання: Ковальчук Н.І.,
позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр»,
відповідач: ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, ухвалив таке рішення.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» звернувся до Бродівського районного суду Львівської області зі позовними вимогами до відповідача: ОСОБА_1 , в яких просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором в розмірі 45 600 (сорок п'ять тисяч шістсот) гривень.
Стислий виклад позиції позивача.
Позивач зазначає, що 04 травня 2024 року між ОСОБА_1 , як позичальником та ТзОВ «Споживчий центр», як позикодавцем було укладено кредитний договір зад№ 04.05.2024-100002332, відповідно до якого позичальник погодився з усіма його істотними умовами, зокрема й умови про порядок повернення, строк повернення та оплату за користування грошовими коштами, про що власноруч поставив підпис.
Позивач зазначає, що свої зобов'язання за договором позики позикодавець виконав у повному обсязі, а саме: надав відповідачу можливість розпоряджатися грошовими коштами на умовах, передбачених Договором та в межах обумовленого предмета договору. Проте відповідач, який зобов'язався повернути кредитні кошти, не надав своєчасно позикодавцю грошові кошти для погашення заборгованості за борговим зобов'язанням.
Позивач мотивує, що взяті на себе зобов'язання за договором відповідач належним чином не виконував, унаслідок чого утворилася заборгованість у розмірі 45 600 (сорок п'ять тисяч шістсот) гривень, з яких: 12 000 (дванадцять тисяч) гривень 00 копійок заборгованості за тілом кредиту, 25 200 (двадцять п'ять тисяч двісті) гривень 00 копійок заборгованості простроченими відсотками, 2 400 (дві тисячі чотириста) гривень комісії та 6 000 (шість тисяч) гривень - неустойки.
Відтак, позивач із метою належного та повного виконання зобов'язання просить суд стягнути з відповідача суму заборгованості за вказаним кредитним договором.
Стислий виклад позиції відповідача.
Відповідач ОСОБА_1 в судовому засіданні зазначив, що позовні вимоги не визнає. Оскільки ніякого кредиту не оформлював, і коштів не отримував. Крім того зазначив, що позивач вказував, що грошові кошти він перерахував на картку в АТ КБ «ПриватБанк» № НОМЕР_1 ….1779. Однак картку з таким номером відповідач не отримував.
На підставі викладеного просить у задоволені позову відмовити, у зв'язку з недоведеністю, того, що саме із ним укладався кредитний договір.
Заяви та клопотання сторін, процесуальні дії у справі.
29 травня 2025 року - відкрито провадження у справі.
Відповідачу запропоновано протягом п'ятнадцяти днів, із моменту отримання копії ухвали про відкриття провадження у справі, подати відзив на позовну заяву.
11 вересня 2025 року Бродівським районним судом винесено ухвалу про витребування доказів у АТ КБ «ПриватБанк», щодо належності кредитної картки зазначеної в договорі кредитування.
11 лютого 2026 року від АТ КБ «ПриватБанк» надійшла відповідь на ухвалу про витребування доказів.
Позивач у судове засідання участь свого представника не забезпечив. Від представника позивача: Латіної Ірини Сергіївни надійшла до суду заява про розгляд справи у відсутності представника позивача, позовні вимоги підтримує повністю та просить суд їх задовольнити.
Відповідач ОСОБА_1 на завершення розгляду справи не з'явився. Однак надав суду заяву про розгляд справи у його відсутності. В задоволені позову просить відмовити в повному обсязі, з огляду на те, що він ніяких кредитних коштів не отримував.
За правилами норми частини 2 статті 247 Цивільного процесуального кодексу України, оскільки сторони в судове засідання не з'явилися, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Встановлені судом фактичні обставини та зміст спірних правовідносин, з посиланнями на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.
Доказами у справі встановлено, що 04 травня 2024 року між ОСОБА_1 , як позичальником та ТзОВ «Споживчий центр», як позикодавцем було укладено кредитний договір за номером: № 04.05.2024-100002332, відповідно до якого п 1. дата надання/видачі кредиту - 04 травня 2024 року; п. 2. сума кредиту: 12000 грн. 00 коп. п. 3. Визначає строк, на який надається кредит - 210 днів з дати його надання; п. 4. Визначає дату повернення кредиту - 29 листопада 2024 року; п. 5. визначає процентну у розмірі 1% за 1 день користування; п. 8 визначає розмір комісії в розмірі 20% від суми кредиту, п. 13 визначає розмір неустойки за неналежне виконання зобов'язання в розмірі 120 гривень за кожен день невиконання, що підтверджується наданим на дослідження кредитним договором(а.с.9-16).
Відповідно до квитанції № 2457916431 від 04.05.2024 року, зазначено, що перерахування коштів відбулось за допомогою системи «LIQPay» призначення платежу видача за договором № 04.05.2024-100002332, на картку/рахунок НОМЕР_2 , (а.с.17).
Відповідно до відповіді АТ КБ «ПриватБанк» від 02.02.2026 року № 20.1.0.0/7-260128/39604 картку № НОМЕР_3 не емітовано на ім'я ОСОБА_1 .
Мотиви суду.
Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).
Абзац другий частини другої статті 639ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.
Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Згідно із пунктами 5, 6 частини першої статті 3Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну, або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пунктом 12 частини першої статті 3 Закону).
Відповідно до частини третьої статті 11Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно із частиною шостою статті 11Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа (пункт 12 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання:
електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину;
електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;
аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Таким чином, укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у постанові від 12.01.2021 у справі № 524/5556/19, до аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах: від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18 (провадження № 61-8449св19); від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19 (провадження № 61-7203св20).
Згідно з частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець.
Оскільки умови договорів приєднання розробляються товариством, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим товариство має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633,634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
У рішенні від 11.07.2013 №7-рп/2013 Конституційний Суд України вказав, що умови договору споживчого кредиту, його укладення та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими споживач вважається слабкою стороною у договорі та підлягає правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності.
Відповідно до ч. 4 ст.42 Конституції України держава захищає права споживачів.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
Виходячи з наведених норм чинного законодавства, договір, в тому числі і кредитний, може бути укладений шляхом приєднання до запропонованих умов однією із сторін оформлений у формулярах або інших стандартних формах.
Відповідно до вимог статті 12ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76,77 ЦПК України).
За приписами статті 81ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Позивачем до суду надані докази щодо укладення договору № 04.05.2024-100002332 від 04.05.2024 року, а саме копія вказаного договору, де зазначено, що їх підписання здійснено клієнтом, а саме: ОСОБА_1 , саме за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
Разом з тим, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів надання відповідачу ОСОБА_1 кредитних коштів за умовами вказаного вище договору зокрема, платіжної інструкції, меморіального ордеру, виписки з особового рахунку, тощо, а надана на розгляд інформаційна довідка лише підтверджує, що 12 000 гривень було перераховано на карткових рахунок № НОМЕР_3 , з емітентом платіжної картки АТ КБ «ПриватБанк».
Згідно з правовою позицією, яка висловлена у постанові Верховного Суду від 30 січня 2018 у справі № 161/16891-15 (провадження № 61-517св18), банк чи інша фінансова установа зобов'язані доводити отримання позичальником грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір за допомогою первинних документів, оформлених відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з вказаною нормою Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Розрахунки заборгованості, що надані разом з позовною заявою, не є первинними документами, які підтверджують отримання кредиту, користування ним, а, отже самі по собі не є належними доказами наявності заборгованості. Розрахунки складені самим позивачем, а тому інформація, зазначена у них, за умови відсутності первинних документів щодо видачі кредитних коштів, не може бути належним доказом отримання позичальником коштів у кредит.
Крім того, із наданих суду на дослідження доказів, не доводиться та обставина, що банківська картка вказана у договорі кредиту, належала ОСОБА_1 , а також, що кредитні кошти були зараховані на користь останнього на її банківський рахунок.
Оскільки, згідно із договором кредиту № 04.05.2024-100002332 від 04.05.2024 року, передбачено, що ТзОВ «Споживчий центр», повинно перерахувати кошти ОСОБА_1 , на картковий рахунок № НОМЕР_3 , з фінансовим номером 0686192720 або 066 6775518, тому кошти повинні надаватися саме позичальнику, а не іншим особам.
Однак відповідачем в судовому засіданні доведено, що надані позивачем докази не дають можливості достовірно встановити особу, яка укладала кредитний договір. В той же час, дослідженими доказами доводиться та обставина, що картка № НОМЕР_3 , яка належить АТ КБ «ПриватБанк» не емітована на ім'я ОСОБА_2 .
Виходячи з викладеного, надавши належну оцінки наданим у справі доказам, у їх сукупності, приймаючи до уваги недоведеність передачі відповідачу кредитних коштів за умовами договору кредиту № 04.05.2024-100002332 від 04.05.2024 року, у зв'язку з чим, і недоведена та обставина, що у ОСОБА_1 наявна заборгованість перед ТзОВ « Споживчий центр».
З урахуванням викладеного, суд вважає, що під час судового розгляду цієї справи не знайшли свого підтвердження належними доказами обставини, на які позивач посилався в обґрунтування своєї позовної вимоги про стягнення на його користь з відповідача заборгованості, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до положень ст. 141 ЦПК України, у зв'язку з відмовою у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, судові витрати на відповідача не покладаються.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 3, 5, 7, 12, 13, 76-81, 133, 137, 141, 263-265, 272, 279, 354 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», місцезнаходження: місто Київ, вулиця Саксаганського, 133-А, код ЄДРПОУ: 37356833.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 .
Суддя Б.М. Петейчук