Справа № 333/8791/25
Провадження № 2/333/687/26
10 березня 2026 року м. Запоріжжя
Комунарський районний суд м. Запоріжжя у складі: головуючого-судді Кулик В.Б., за участю секретаря судового засідання Березовської Д.Д., розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду м. Запоріжжя, за правилами загального позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Гешевої Юлії Леонідівни до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «ПЕРШИЙ ПІСКИ», про усунення перешкод у користуванні житлом та захист права на недоторканість приватного життя, -
16.09.2025 року ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Гешевої Ю.Л. звернулась до Комунарського районного суду м. Запоріжжя з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житлом та захист права на недоторканість приватного життя. Просить суд: зобов'язати відповідача ОСОБА_2 усунути перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_1 , шляхом демонтажу самовільно встановлених дверей у спільному тамбурі; зобов'язати ОСОБА_2 демонтувати пристрої відеоспостереження з прожектором, розташований у тамбурі під'їзду № НОМЕР_1 на третьому поверсі між квартирами АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 ; стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду у розмірі 10 000,00 грн.; стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору та витрати на правову допомогу.
Позов обгрунтовано таким. Позивач є власницею квартири АДРЕСА_1 . Право власності підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (договір купівлі-продажу від 30.11.2021 року). Вищевказана квартира розташована на третьому поверсі напроти квартири АДРЕСА_4 , власницею якої є відповідач, яка проживає в цій квартирі.
Позивач зазначає, що відповідач самочинно без згоди інших мешканців будинку, зокрема, без згоди позивача та відповідних дозволів компетентних органів незаконно встановила металеві двері у загальному тамбурі між квартирами АДРЕСА_2 та АДРЕСА_4 , чим фактично обмежила право позивача на вільний доступ до своєї квартири. Первісне планування житлового будинку не передбачало дверей в загальному коридорі, що підтверджується копією плану третього поверху першого під'їзду буд. АДРЕСА_5 . Докази законності встановлення вказаних тамбурних дверей між квартирами АДРЕСА_2 та АДРЕСА_4 відповідач не має. Крім того, у загальному коридорі відповідач розміщує велосипеди та інші особисті речі, хоча для цього має достатньо місця у власній трикімнатній квартирі та незаконно захопленій коморі на поверсі. Встановлення дверей у спільному тамбурі, та захаращування проходів і виходів, яке обмежує евакуаційні шляхи, є порушенням вимог Правил пожежної безпеки в Україні. Такі дії створюють загрозу життю та здоров'ю мешканців будинку. Окрім того, закриті на ключ двері в загальному тамбурі на сходовому майданчику в під'їзді між квартирами АДРЕСА_2 та АДРЕСА_4 заважають доступу комунальних служб, в тому числі для здійснення своїх повноважень по контролю показань лічильників квартири АДРЕСА_2 . Протягом останніх чотирьох років між сторонами виникали неодноразові конфлікти з цього приводу, про що позивач повідомляла поліцію, однак належного реагування не було. Також, позивач зверталась із заявою до голови ОСББ «ПЕРШИЙ-ПІСКИ» Штейнікову О.А., останнім було надано відповідь, в якій зазначено, що дозвіл на облаштування тамбуру між квартирами АДРЕСА_2 та АДРЕСА_4 не надавався. Інформація щодо надання дозволу попереднім головою відсутня. У результаті постійних конфліктів, стосовно розкиданих та наставлених речей у тамбурі, вимагань з боку відповідача зачиняти двері, встановлені у тамбурі на ключ та погроз з боку відповідача та її сина, позивач зазнає психологічного тиску, боїться перебувати з ними у замкненому просторі тамбура. На грунті цього, суттєво погіршився стан здоров'я позивача, а також порушився емоційний стан її малолітньої дитини (порушення сну, страхи). Додатково відповідач без відома позивача та її згоди, встановила у спільному коридорі камеру відеоспостереження з яскравим прожектором, який засліплює очі позивача та її 2-річної дитини, хоча в коридорі вже наявне загальне освітлення. Камера відеоспостереження направлена безпосередньо на двері квартири позивача, що дозволяє фіксувати внутрішню обстановку у квартирі при відчиненні та зачиненні дверей, а також відстежувати час перебування сім'ї позивача вдома. Такі дії відповідача грубо порушують право позивача на недоторканність приватного життя та житла, створює психологічний тиск на родину позивача. У зв'язку із неправомірністю дій відповідача, які полягають в обмеженні доступу лічильників, порушенні правил пожежної безпеки, недотриманні встановленого законом порядку переобладнання перепланування приміщень в багатоквартирних будинках та невідповідністю спорудженої нею перегородки (металевої двері) проектно-технічній документації на будинок, приміщення загального користування (коридор) між квартирами відповідача та позивача необхідно привести до попереднього стану шляхом демонтажу самочинно встановлених металевих дверей та демонтажу незаконно встановленої камери відеоспостереження.
Ухвалою суду від 24.09.2025 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, розгляд справи призначено проводити в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання
27.10.2025 року через підсистему «Електронний суд» представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Стариченко М.П. подав до суду відзив на позов. Заперечення проти позову полягають у такому. ОСОБА_2 є неналежним відповідачем в частині позовних вимог про зобов'язання усунути перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_1 , шляхом демонтажу самовільно встановлених дверей у спільному тамбурі. Відповідно до копії нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу квартири від 03.08.2012 року (запис в реєстрі 198), громадянка ОСОБА_2 придбала у громадянки ОСОБА_3 квартиру за адресою: АДРЕСА_6 . При цьому, заселяючись у вказану вище квартиру, двері у спільному тамбурі між квартирами АДРЕСА_2 та АДРЕСА_4 вже були встановлені попередніми власниками квартири. Тобто, тамбур був облаштований ще до придбання відповідачем квартири АДРЕСА_4 . Таким чином, оскільки відповідач не встановлювала спірні двері до тамбуру між квартирами АДРЕСА_2 та АДРЕСА_4 , вона не може бути зобов'язана їх демонтувати. При цьому, позивач набула у вланість квартиру у 2021 році, тамбур вже був і це останню влаштовувало. Також, у 2021 році в квартирі АДРЕСА_2 та квартирі АДРЕСА_4 було встановлено двух-фазові лічильники електроенергії, які самостійно без втручання комунальних служб передають всі необхідні показання автоматично. Тому, твердження позивача, що тамбурні двері перешкоджають доступу комунальних служб є надуманим. Відповідач повністю правомірно встановила пристрій відео спостереження у тамбурі (передпокої між квартирами АДРЕСА_2 та АДРЕСА_4 ). Всі твердження позивача стосовно ніби то порушення її прав на приватність є відвертою та провокативною брехнею, яка направлена на введення суду в оману стосовно дійсних обставин даної справи. Так, між відповідачем та позивачем дійсно наявний тривалий конфлікт, ініціатором якого є позивач, яка за останні декілька років порушила всі можливі правила добросусідства та порядності. ОСОБА_4 тричі зверталася до органів національної поліції про вчинення позивачем цілої низки протиправних по відношенню до відповідача та її сім'ї дій. З огляду на непросту конфліктну ситуацію та протиправну поведінку позивача (нанесення тілесних ушкоджень, погроза розправою, прояв неповаги до відповідача), ОСОБА_4 для недопущення та превенції подальшої агресії з боку позивача, мала повне право встановити пристрій відеоспостереження в тамбурі між квартирами сторін по справі. Так, пристрій відеоспостереження спрямований виключно на тамбурні двері по середині спільного коридору. Навіть з відчиненими дверима квартири АДРЕСА_2 пристрій не зможе зафіксувати бодай найменшу частину помешкання ОСОБА_1 . Поміж іншого, при вході до коридору (передпокою) пристрій відеоспостереження чітко видно приблизно по центру на стелі. Тобто, відеокамера не є прихованою, а добре помітною. При цьому, одразу після встановлення пристрою відеофіксації, відповідач повідомила ОСОБА_1 про її розташування. Тамбур (коридор, передпокій) є місцем загального користування та не належить позивачу на праві особистої приватної власності. Відкрита відеозйомка в даному місці допускається без згоди особи. Відповідач в жодному разі не зберігає, не використовує, та тим паче не поширює будь-яку конфіденційну інформацію стосовно ОСОБА_1 або членів її родини. Жодних доказів які б це підтверджували позивач не надає. Посилання позивача на те, що прожектор відеокамери начеб-то «засліплює очі» її дитині, взагалі не заслуговує на увагу, оскільки будь якого яскравого світла, що засліплює очі, пристрій відео фіксації не випромінює. Позовна вимога стосовно відшкодування 10 000,00 грн. моральної шкоди є нічим іншим як спробою збагатитися за рахунок відповідача та є скоріше проявом неповаги та подальшим загостренням конфлікту між сусідами.Єдиним, хто дійсно неодноразово страждав у цій конфліктній ситуації між сусідами є саме відповідач, якою вже готується окремий позов до ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, завданої вищеописаними протиправними діями позивача, які вчиняються нею протягом останніх місяців. Позивач не надає жодних доказів на обгрунтування того, що їй дійсно була завдана моральна шкода. Відповідач заперечує щодо витрат понесених позивачем на професійну правничу допомогу, так як до суду не було надано доказів оплати послуг. Сторона відповідача в свою чергу теж несе витрати на професійну правничу допомогу, орієнтовно 20 000,00 грн., у подальшому розмір витрат може бути збільшено, про що до суду буде подано належні докази.
17.11.2025 року до суду представником відповідача - адвокатом СтариченкомМ.П. подано копію відповіді голови ОСББ «ПЕРШИЙ ПІСКИ» від 27.10.2025 року.
09.01.2025 року через підсистему «Електронний суд» представник позивача - адвокат Гешева Ю.Л. подала додаткові пояснення. Їх стислий зміст такий. Твердження відповідача з приводу камери відеоспостереження не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки камера відеоспостереження безпосередньо видима з приміщення квартири позивача; об'єктив камери розташований у напрямку виходу з квартири АДРЕСА_2 ; при відкриванні вхідних дверей квартири позивача камера перебуває у прямій зоні видимості, що створює у позивача та членів її сім'ї обґрунтоване відчуття постійного спостереження. Таким чином, твердження відповідача про відсутність будь-якої можливості фіксації дій позивача є не лише голослівними, але й спростовуються поданими фотодоказами. Надані фотоматеріали підтверджують, що камера перебуває у прямій зоні візуального контакту з квартирою позивача, а не у нейтральній частині місця загального користування. Факт відкритого встановлення камери у безпосередній близькості до входу в квартиру позивача, за умов тривалого конфлікту між сторонами, виходить за межі «звичайного відеоспостереження» та набуває ознак психологічного тиску. Позивач не має технічної можливості встановити, який саме кут огляду має камера відеоспостереження, чи здійснюється запис постійно, а також які саме об'єкти фіксуються об'єктивом камери. З урахуванням розташування камери, її близькості до входу у квартиру позивача та фотоматеріалів, зроблених безпосередньо з квартири позивача, існує обґрунтована ймовірність фіксації не лише тамбуру, а й обстановки всередині квартири, зокрема у момент відкривання дверей. Відповідач, яка встановила камеру, не надала жодних доказів, що камера технічно або програмно унеможливлює фіксацію внутрішнього простору житла позивача, у тому числі шляхом обмеження кута огляду, маскування зони або відсутності функції запису. Відповідач ОСОБА_2 у своєму відзиві стверджує, що вона є неналежним відповідачем у частині позовних вимог про демонтаж тамбурних дверей між квартирами АДРЕСА_2 та АДРЕСА_4 , оскільки нібито не встановлювала ці двері. Однак таке твердження є необгрунтованим і не підтверджується наданими доказами. По-перше, відповідач є членом правління ОСББ «ПЕРШИЙ ПІСКИ», а під час конфлікту та спроб вирішити питання щодо демонтажу дверей вона особисто заявляла, що ОСОБА_1 не має права їх демонтувати, оскільки двері встановлювала саме ОСОБА_2 та вклала у це власні кошти. Це підтверджує факт участі відповідача у встановленні та контролі над спірними дверима. По-друге, відповідь ОСББ від 27.10.2025 року, на яку посилається сторона відповідача, не містить конкретних відомостей про те, хто встановив двері, та не дозволяє перевірити наявні свідчення сусідів. Відповідь ґрунтується виключно на неідентифікованих словах мешканців, які не можуть бути доказом у справі без їх допиту. Відповідач не надає жодних доказів того, що її права, здоров'я чи власність були реально порушені діями позивача у спосіб, який виправдовував би встановлення відеокамери чи обмеження доступу до місць загального користування.
Всі наведені відповідачем випадки ґрунтуються виключно на її власних твердженнях і не містять жодних незалежних свідчень або документальних підтверджень. Враховуючи, що між сторонами існує тривалий конфлікт, таке «доказування» є однобічним і суб'єктивним. Навіть за умов, що певні інциденти мали місце у спільному користуванні тамбуру це не виправдовує необмежене втручання у приватне життя позивача, зокрема встановлення відеоспостереження у напрямку її входу. Внаслідок протиправних дій відповідача, які виразилися у систематичній конфліктній поведінці, образах, у тому числі за національною ознакою, самовільному встановленні тамбурних дверей та камери відеоспостереження, а також створенні постійного психологічного тиску на позивача та членів її родини, ОСОБА_1 було завдано моральної шкоди. У даній справі ключовим фактором завдання моральної шкоди є постійна наявність камери відеоспостереження, спрямованої у бік входу до квартири позивача, що створює стан невизначеності щодо обсягу та характеру фіксації зображення, а також відчуття постійного контролю у власному житлі. Зазначені обставини об'єктивно впливають на психоемоційний стан особи, змушують змінювати звичну поведінку, порушують відчуття безпеки та приватності у власному домі. Причинно-наслідковий зв'язок між діями відповідача та завданою моральною шкодою є очевидним: саме встановлення та утримання камери відеоспостереження зумовило виникнення у позивача почуття тривоги, напруження та психологічного дискомфорту.
Представником відповідача - адвокатом Стариченком М.П. 13.01.2026 року до суду подано клопотання про долучення доказів, а саме відеозаписів, з яких чітко видно, що вхідні двері до квартири позивача під час їх відкриття, відчиняються якраз у сторону камери, унаслідок чого повністю перегороджується огляд внутрішньої частини помешкання позивача. Також, гарно видно, що камера спрямована чітко по центру коридору (тамбуру), спеціально для того, щоб максимально гарантувати приватність сусідньої квартири. Також, у зв'язку з активною процесуальною позицією сторони позивача, обсяг наданої відповідачу правничої допомоги збільшено на 3 000,00 грн., про що зазначено у додатковій угоді.
Інших заяв чи клопотань від сторін та їх представників до суду не надходило.
Ухвалою суду від 15.01.2026 року підготовче провадження закрито, справу призначено до судового розгляду по суті.
У судове засідання позивач та її представник не з'явилися, представник позивача - адвокат Гешева Ю.В. надала суду заяву про розгляд справи за наявними матеріалами, позовні вимоги просить задовольнити в повному обсязі. Також представником позивача зазначено про відмову від клопотання про проведення технічної експертизи, яке було заявлено у судовому засіданні 27.02.2026 року, через відсутність можливості здійснити оплату вартості проведення експертизи. Додатково зазначено, що у цій справі розглядається не побутовий конфлікт між сусідями, а питання дотримання базових прав співвласника - права на недоторканість житла, приватність та вільне користування спільним майном. У даній справі позивач просить лише усунути перешкоди у користуванні спільним майном та припинити втручання у її приватне життя. Вважає, що саме сторона відповідача надала суду відеозапис, який підтверджує, що камера безпосередньо зачіпає простір вхідних дверей квартири позивача та при відкритті дверей фіксується внутрішній простір житла та видно людей, які перебувають у середині квратири. Крім того здійснюється збереження відеоданих.
У судовому засіданні, що відбулося 18.02.2026 року позивач зазначила, що позов підтримує, просить його задовольнити. Додатково зазначила, що квартира їй належить на праві власності. Металеві двері дійсно були встановлені, коли вона придбала квартиру, проте відповідач почала ставити у тамбур свої особисті речі (велосипеди, дитячі речі та інше), що перешкоджає нормальному пересуванню, тим паче вона має малу дитину і постійно користується коляскою. Також, відповідачем була без її згоди встановлена камера відеоспостереження, що саме фіксує камера, який кут її обзору невідомо, крім того, постійне відеоспостереження здійснює психологічний тиск.
Представник позивача - адвокат Гешева Ю.Л. у судовому засіданні 18.02.2026 року суду зазначила, що за проектною документацією, наданою на її запит головою ОСББ «ПЕРШИЙ ПІСКИ» металевих дверей в загальному коридорі бути не повинно, дані двері встановлено самовільно. Зазначені двері блокують пожежний вихід на сходовий майданчик, заважають доступу комунальних служб. Окрім того, відповідачем у тамбурі зберігаються особисті речі (велосипеди, дитячі речі), що було відображено на фотографіях, наданих до суду. Вважає, що наразі порушено права позивача, як власника квартири щодо вільного доступу та користування. Крім того, відповідачем встановлено камеру відеоспостереження, яка дозволяє фіксувати усіх осіб, які відвідують позивача, відстежувати час перебування сім'ї позивача вдома, що порушує право позивача на недоторканість приватного життя та житла. Звертає увагу суду, що між сторонами у справі відсутні нормальні сусідські відносини, внаслідок чого позивач несе моральні страждання, відчуває психологічний тиск та постійний нагляд. Вважає позов обґрунтованим, просить його задовольнити. Зазначає, що стороною позивача понесені судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 20 000,00 грн., заяву про витрати на адвоката буде подана стороною позивача протягом 5 днів після ухвалення судом рішення.
Відповідач у судове засідання не з'явилась, свої інтереси довірила представляти адвокату Стариченку М.П., який надав заяву про розгляд справ без його участі та без участі відповідача, проти задоволення позовних вимог відповідач заперечує, просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. Всі докази понесених відповідачем витрат під час розгляду даної справи судових витрат будуть надані суду протягои пяти днів після ухваленнч рещшення суду по справі.
У судовому засіданні, що відбулося 18.02.2026 року представник відповідача проти позову категорично заперечував. Підтримував усі заперечення проти позову, зазначені у відзиві. Зазначив, що ОСОБА_2 не встановлювала двері у спільному тамбурі, а тому і не повинна їх демонтовувати. Щодо камери відеоспостереження, то вважає, що встановлення камери не порушує права позивача, відео зйомка ведеться відкрито, коридор (тамбур) є місцем загального користування. Відповідач не зберігає і не використовує будь-яку інформацію стосовно позивача або членів її родини. Між сусідами виникали конфлікти, внаслідок чого відповідач зверталась із заявами до поліції, ці факти зафіксовано. Наявність камери і зйомки наразі може зупинити протиправні дії позивача або зафіксувати їх. Категорично заперечує проти стягнення моральної шкоди, так як вважає, що саме діями позивача було завдано шкоди ОСОБА_2 і наразі вже готується відповідний позов до суду. Просив у позові відмовити.
Представник третьої особи - ОСББ «ПЕРШИЙ_ПІСКИ»» - голова об'єднання Штейніков О.А. надав до суду заяву про розгляд справи без його участі, просив ухвалити рішення на розсуд суду.
Головуючим під час розгляду справи було роз'яснено сторонам право на проведення експертизи, що дало б змогу визначити, чи прилад, встановлений відповідачем у коридорі на третьому поверсі між квартирами АДРЕСА_2 та АДРЕСА_4 , має технічну можливість здійснювати зберігання, використання інформації про особисте життя позивача.
Заявою від 10.03.2026 року сторона позивача відмовилася від клопотання про проведення технічної експертизи. Стороною відповідача вище вказане клопотання не заявлялось.
Клопотань від сторін щодо виклику свідків до суду не надходило.
Суд, оглянувши фотокартки та відеозаписи, надані як доказ до суду сторонами, заслухавши пояснення сторін та їх представників, вивчивши матеріали справи та надані докази дійшов до таких висновків.
За правилами ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно з принципом диспозитивності суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспорюваного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).
Судом встановлено, що позивач є власницею квартири АДРЕСА_1 . Право власності підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 2875741140 від 30.11.2021 року, підстава для державної реєстрації - договір купівлі-продажу від 30.11.2021 року, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Горбашко М.В, реєстровий № 999 (а.с. 15).
ОСОБА_2 (відповідачу) на праві приватної власності належить квартира за адресою: АДРЕСА_7 , про свідчить Інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 442570457 від 08.09.2025 року (а.с. 16). Згідно з договором купівлі-продажу від 03.08.2012 року ОСОБА_5 набула у власність квартиру, продавцем зазначено ОСОБА_3 , договір посвідчено приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Демидьонок Т.А. (а.с. 44-45).
З відповіді голови правління ОСББ «ПЕРШИЙ-ПІСКИ» Штейнікова О. вих. № 03 від 01.08.2025 року встановлено, що згідно з планом третього поверху першого під'їзду у будинку АДРЕСА_8 , не передбачено встановлення двері та облаштування тамбуру. Дозвіл на облаштування тамбуру між квартрами № 7 та № 8 не видавався (а.с. 17).
Окрім того, представником відповідача також надано до суду відповідь голови правління ОСББ «ПЕРШИЙ-ПІСКИ» Штейнікова О. вих. № 05 від 27.10.2025 року, в якій зазначено, що інформація щодо встановлення тамбурної двері -ким і коли встановлена відсутня. Зі слів мешканців першого під'їзду, на момент придбання квартири ОСОБА_2 , тобто у серпні 2012 року вже був встановлений тамбур (а.с. 79).
Отже, сторони у справі не заперечують про наявність самовільно облаштованого тамбуру і металевої двері, проте позивачем даний тамбур безсумнівно не облаштовувався, відповідач заперечує облаштування тамбуру і встановлення металевої двері нею.
Водночас, судом встановлено, що металеві двері встановлені без згоди позивача та дозволів третіх осіб.
Позивачем до суду надано фотографії (а.с. 21-22), на яких зображено металеві двері, які мають замок та фото самого тамбуру, де зі сторони квартири АДРЕСА_4 знаходяться речі (дорослий і дитячий велосипеди, самокат, дитячі машини, іграшки, м'яч, взуття).
Суд констатує, що між позивачем та відповідачем у даній справі, як сусідів, виник спір з приводу встановлення металевих дверей у коридорі загального користування, в результаті чого прохід до квартир став можливим тільки через металеві двері, в які ще встановлено замок.
Окрім того, факт встановлення металевих дверей підтверджується наявними у матеріалах справи фотокопіями, доданими позивачем до справи. При цьому, судом оглянутий відеозапис, де наявні металеві двері, їх вид зовні та зсередини. Також, на відеозаписі є коридор, що знаходиться у загальному користуванні квартир АДРЕСА_2 та АДРЕСА_4 , який дійсно захащений, стоять велосипеди, самокат, дитячі іграшки, взуття.
Згідно з ч. 1 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Вищенаведені норми цивільного законодавства України дають підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно зі ст. 13 Конституції України власність зобов'язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. Аналогічні положення містяться й у ст. 319 ЦК України.
У ст. 41 Конституції України визначено, що використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Власність не тільки надає переваги тим, хто її має, а й покладає на них певні обов'язки. Це конституційне положення пов'язане з принципом поєднання інтересів власника, суспільства та інших власників і користувачів об'єктами власності. Власність зобов'язує власника використовувати свою власність не тільки у своїх інтересах, а й поважати інтереси інших людей, всього суспільства. Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання та гарантує їм рівність перед законом. Порушення прав власників з боку держави, громадянина чи юридичної особи зумовлює настання відповідних правових наслідків.
Громадяни користуються рівними умовами захисту права власності. Володіння майном вважається правомірним, якщо інше не буде встановлено судом.
Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Але, здійснюючи свої права, власник зобов'язаний не порушувати права, свободи, гідність та охоронювані законом інтереси громадян, суспільства, не завдавати шкоди навколишньому середовищу, не погіршувати природну якість землі, води, інших об'єктів природи. Під час здійснення своїх прав і виконання обов'язків власник зобов'язаний додержуватись моральних засад суспільства.
У постанові Кабінету Міністрів України від 24.01.2006 року № 45 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08.10.1992 року № 572» зазначено, що власники, наймачі (орендарі) приміщень житлових будинків мають право на переобладнання і перепланування житлових і підсобних приміщень, балконів і лоджій за відповідними проектами без обмеження інтересів інших громадян, які проживають у будинку, з дозволу власника будинку (квартири) та органу місцевого самоврядування, виданого в установленому порядку.
Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном, а згідно з ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відновлення становища, яке існувало до порушення.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що перепланування приміщення спільної сумісної власності може бути здійснено з дотриманням встановленого законом порядку, у тому числі за згодою осіб, які таким приміщенням володіють.
Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України від 08.06.2016 року № 6-530цс16.
У сенсі положень ст. 391 ЦК України власник майна як позивач не зобов'язаний доводити неправомірність дій відповідача; власник має довести факт існування перешкод у здійсненні користування та розпорядження майном; особа, яка створює перешкоди відповідач, має довести правомірний характер своєї поведінки.
Факт наявності незаконного встановлення металевих дверей у коридорі загального користування підтверджено матеріалами у справі.
Згідно з ч. 2 ст. 382 ЦК України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.
Законом України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» від 14.05.2015 року № 417-VIII (далі за текстом - Закон № 417-VIII), а саме п. 6 ч. 1 ст. 1 визначено, що спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія.
Відповідно до ч. 2 ст. 4 Законом України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» власники квартир та нежитлових приміщень є співвласниками спільного майна багатоквартирного будинку.
Частинами першою. другою ст. 5 вищевказаного Закону визначено, що спільне майно багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю співвласників, спільне майно багатоквартирного будинку не може бути поділено між співвласниками, і такі співвласники не мають права на виділення в натурі частки із спільного майна багатоквартирного будинку.
За приписами п. 1 ч. 1 ст. 6 Закону № 417-VIII співвласники мають право: вільно користуватися спільним майном багатоквартирного будинку з урахуванням умов та обмежень, встановлених законом або рішенням співвласників.
Звертаючись до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні майном та про зобов'язання відповідача здійснити демонтаж встановленої металевої двері, позивач посилалась на те, що внаслідок встановлення такої двері вона обмежена в доступі до власного житла, крім того, порушенні правила пожежної безпеки, чим створено небезпечні умови для проживання.
До обов'язків співвласників зазначеного вище Закону за п. 6 ч. 1 ст. 7 віднесено забезпечення додержання вимог житлового і містобудівного законодавства щодо проведення реконструкції, реставрації, поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення приміщень або їх частин, а за ч. 2 вказаної статті кожний співвласник несе зобов'язання щодо належного утримання, експлуатації, реконструкції, реставрації, поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна багатоквартирного будинку пропорційно до його частки співвласника.
Пунктом 1.4 Правил утримання житлових будинків та прибудинкових територій/, затвердженого Наказом державного комітету України з питань житлово-комунального господарства № 76 від 17.05.2005 року встановлені Умови і порядок переобладнання, перебудови, перепланування будинків, жилих і нежилих у жилих будинках приміщень.
Зокрема п. 1.4.1 визначено, що переобладнання і перепланування жилих будинків, жилих і нежилих у жилих будинках приміщень дозволяється робити після одержання дозволу виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів відповідно до законодавства.
До елементів перепланування жилих приміщень за п. 1.4.3 належать: перенесення і розбирання перегородок, перенесення і влаштування дверних прорізів, улаштування і переустаткування тамбурів, прибудова балконів на рівні перших поверхів багатоповерхових будинків.
Не допускається за другим абзацом п. 1.4.4 перепланування жилих будинків, жилих і нежилих у жилих будинках приміщень, що погіршує умови експлуатації і проживання всіх або окремих громадян у будинку або квартирі.
Аналізуючи зібрані по справі письмові докази, керуючись вищенаведеними нормами законодавства України, діючого на час виникнення спірних правовідносин, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для усунення перешкод у користуванні позивачем приміщенням загального користування, проте останньою не доведено, що даний тамбур було облаштовано саме ОСОБА_2 , тому, враховуючи, що позивач і відповідач є власниками квартир АДРЕСА_2 та АДРЕСА_4 , фактично користуються ними, то доцільно покласти обов'язок на обох власників квартир демонтувати (знести) самочинно встановлені металеві двері у коридорі загального користування між квартирами на третьому поверсі у будинку АДРЕСА_8 .
Щодо вимоги про демонтаж камери відеоспостереження.
Позивачем зазначено, що ОСОБА_2 без її згоди у самовільно облаштованому тамбурі встановила камеру відеоспостереження, яка направлена на двері ОСОБА_1 , що порушує її право на недоторканість приватного життя та житла.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач не заперечує факт встановлення нею камери відеоспостереження, що розташована на 3 поверсі між квартирою АДРЕСА_2 та квартирою АДРЕСА_4 . Також відповідач визнала, що вона не погоджувала встановлення камери з позивачем.
До суду представником відповідача надано відеозаписи з камери відеоспостереження, з яких встановлено, що камера знаходиться посередині коридору, направлена на металеву дверь тамбуру, тобто на вхід (вихід), також відеообзор камери охватує вхід у квартири АДРЕСА_2 та АДРЕСА_4 . Тобто, відповідач має можливість бачити хто саме, коли, з чим і в якому стані відвідує позивача, коли позивач та члени її сім'ї знаходяться вдома чи навпаки.
Для правильного вирішення спору необхідно вирішити питання про дотримання при встановленні камер відеоспостереження гарантій, передбачених ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема чи було втручання у право на повагу до приватного і сімейного життя позивача, якщо так, то чи було таке втручання проведено згідно із законом, чи переслідувало одну або декілька легітимних цілей, та чи було воно пропорційним.
Особа має право на самозахист свого цивільного права та права іншої особи від порушень і протиправних посягань.
Самозахистом є застосування особою засобів протидії, які не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства (ч. 1 ст. 19 ЦК України).
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод у ст. 8 проголошує право на повагу до приватного і сімейного життя.
Згідно зі ст. 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Положеннями ст. 32 Конституції України встановлено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
Частиною першою ст. 275 ЦК України передбачено, що фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб. Захист особистого немайнового права здійснюється способами, встановленими главою 3 цього Кодексу.
За загальним правом фізична особа має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію.
Збирання, зберігання, використання і поширення інформації про особисте життя фізичної особи без її згоди не допускаються, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (ч.1 ст.302 ЦК України).
Частиною другою ст. 14 Закону України «Про захист персональних даних» передбачено, що поширення персональних даних без згоди суб'єкта персональних даних або уповноваженої ним особи дозволяється у випадках, визначених законом, і лише (якщо це необхідно) в інтересах національної безпеки, економічного добробуту, прав людини та для проведення Всеукраїнського перепису населення.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 307 ЦК України фізична особа може бути знята на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку лише за її згодою. Згода особи на знімання її на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку припускається, якщо зйомки проводяться відкрито на вулиці, на зборах, конференціях, мітингах та інших заходах публічного характеру. Знімання фізичної особи на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку, в тому числі таємне, без згоди особи може бути проведене лише у випадках, встановлених законом.
Зазначені положення цивільного законодавства спрямовані на захист особистих немайнових прав особи, зокрема особистого, сімейного життя від втручання у нього сторонніх осіб.
Відеоспостереження, приховане чи відкрите, визнається серйозним втручанням в приватне життя (рішення Європейського суду з прав людини у справі № 70838/13 Antovic and Mirkovic v. Montenegro від 28.1.2017 року, § 44).
Хоча мета ст. 8 Конвенції переважно полягає у тому, щоб захистити осіб від свавільного втручання з боку органів державної влади, окрім цього первинно негативного зобов'язання, можуть існувати і позитивні зобов'язання, невід'ємні від дійсної поваги до приватного життя. Ці зобов'язання можуть передбачати вжиття заходів, спрямованих на гарантування поваги до приватного життя навіть у сфері стосунків між приватними особами (рішення Європейського суду з прав людини у справі № 6339/05 Evans v. The United Kingdom від 07.08.2006 року, § 75).
Установивши, що спірна камера відеоспостереження змонтована відповідачем на 3 поверсі у самовільнооблаштованому тамбурі між квартирами АДРЕСА_2 та АДРЕСА_4 належить ОСОБА_2 , тобто в приміщенні, яке перебуває у спільному користуванні сторін, суд звертає увагу на норми як міжнародного права, так і національне законодавство, які не допускають проведення однією особою відеоспостереження та збору відомостей про іншу особу за відсутності її згоди, з певними виключеннями (наприклад, якщо зйомка проводиться відкрито на вулиці, на зборах, конференціях, мітингах та інших заходах публічного характеру (ч. 1 ст. 307 ЦК України).
У спірних правовідносинах ОСОБА_1 , яка є власником квартири АДРЕСА_2 , яка перебуває в зоні відеоспостереження, не надавала своєї згоди на встановлення камери відеоспостереження у місці загального користування (простір між квартирами АДРЕСА_9 ).
Крім того, таке погодження на встановлення засобів відеоспостереження не надавалося і відповідними комунальними організаціями, що управляють будинком по АДРЕСА_8 .
Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач посилалась на те, що відеокамера встановлена не з метою стеження за позивачем, а для безпеки та охорони власного житла. Тобто, необхідність встановлення відеоспостереження обґрунтовує захистом права власності. При цьому,відповідач зазначила, що між нею та ОСОБА_1 виникали конфлікти, внаслідок чого вона вимушена була звертатись до поліції і надала до суду докази (а.с. 48-55).
У ст. 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» визначено, що спільне майно багатоквартирного будинку - це приміщення загального користування (зокрема, сходові клітини, ліфти, вестибюлі, колясочні, горища, підвали, технічні поверхи), несучі, огороджувальні конструкції будинку, внутрішньобудинкові інженерні системи (водопостачання, водовідведення, опалення, газо- та електропостачання тощо), а також елементи зовнішнього благоустрою, якщо вони призначені для обслуговування саме цього будинку.
Відповідно до ст. 4 зазначеного Закону, власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками спільного майна такого будинку. Власники зобов'язані утримувати таке майно спільно, не маючи права на його виокремлення в натурі чи приватизацію.
Згідно з ч. 2 ст. 10 цього ж Закону, співвласники зобов'язані не перешкоджати іншим співвласникам у користуванні спільним майном багатоквартирного будинку відповідно до його призначення.
Крім того, ч. 3 ст. 382 ЦК України встановлює, що власники квартир у багатоквартирному будинку є співвласниками спільного майна будинку, яке не може бути поділене між ними, зокрема технічних приміщень, несучих конструкцій тощо.
Право спільної власності здійснюється співвласниками за згодою всіх, відповідно до ст. 369 ЦК України.
Особливістю справи, яка розглядається, є те, що спостереження здійснюється у приміщеннях багатоквартирного будинку, які перебувають у спільній власності/користуванні сторін спору.
Відеоспостереження у місцях загального користування, якими повсякденно користується, зокрема, позивач в особистих (побутових) цілях без згоди останньої, з метою забезпечення схоронності майна відповідача та контролю за можливими неправомірними діями інших недобросовісних осіб, не може вважатися пропорційним втручання в приватне життя позивача та його родини.
В аспекті пропорційності втручання суд ураховує характеристики допоміжних приміщень (зона між квартирами сторін, які не може оминати позивач і її родичі чи гості під час входу та виходу із приватного житла), необхідність у користуванні ними позивачем, цільове призначення приміщень (повсякденне побутове користування), а також те, що забезпечення схоронності особистого майна відповідача та контроль за можливими незаконними діями інших осіб відповідач має здійснювати без втручання у приватне життя позивача, зокрема шляхом встановлення камер відеоспостереження у приміщеннях, які перебувають у спільному користуванні сторін.
При цьому, відповідач не довіла існування обґрунтованого ризику зникнення, викрадення їхнього майна.
Ураховуючи наведене, суд вважає, що внаслідок встановлення відповідачем камери відеоспостереження в місці загального користування, без згоди позивача, яка правомірно користується таким приміщенням, мало місце втручання у її право на повагу до приватного і сімейного життя, яке з урахуванням наведених вище обставин не можна визнати пропорційним.
Аналогічного висновку у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд у постанові від 23.11.2022 року у справі № 523/11819/15-ц (провадження № 61-6672св22).
Окрім того, ні відповідачем, ні її представником не було заявлено клопотання про призначення експертизи, з метою доказу чи прилад, встановлений відповідачем у коридорі на третьому поверсі між квартирами АДРЕСА_2 та АДРЕСА_4 , має технічну можливість здійснювати зберігання, використання інформації про особисте життя позивача. Тому цій частині вимоги позивача підлягають задоволенню.
Щодо вимоги про стягнення моральної шкоди.
Відповідно до ч. 1 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування (ч. 4 ст. 23 ЦК України).
Статтею 1167 ЦК України встановлено загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду, відповідно до частини першої якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
До загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Таким чином, в даному випадку предметом доказування є вина відповідача, причинно-наслідковий зв'язок між неправомірними діями відповідача та спричинення моральної шкоди позивачу, а не причинно-наслідковий зв'язку між моральними стражданнями позивача і сумою, яку позивач визначив, як компенсацію заподіяної моральної шкоди.
У справі судом встановлено, що дії відповідача по установленню камери відеоспостереження є протиправними, оскільки порушують конституційне право позивача на недоторканність приватного життя.
Водночас в контексті обставин цієї справи та обґрунтування позовних вимог про відшкодування моральної шкоди загалом правильним слід визнати, що задоволення позовних вимог про зобов'язання відповідача демонтувати спірну камеру відеоспостереження суд вважає достатньою та справедливою сатисфакцією, спрямованою на відновлення порушеного права позивача на повагу до приватного і сімейного життя, закріпленого у ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. аналогічний висновок Верховного Суду щодо моральної шкоди у подібних правовідносинах в постанові від 23.11.2022 року у справі № 523/11819/15-ц (провадження № 61-6672св22).
Тому саме з цих підстав не підлягають до задоволення позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_6 моральної шкоди, а не з підстав того, що нею не доведено причинно-наслідкового зв'язку між моральними стражданнями позивача.
Відповідно ст. 141 ЦПК України, при частковому задоволенні позову судові витрати (судовий збір, витрати на правничу допомогу) розподіляються між сторонами пропорційно розміру задоволених вимог.
Оскільки позовні вимоги було задоволено частково, а позивач сплатив суму судового збору у розмірі 3 633 грн 60 коп. (квитанція № 7918-3402-0220-8130 від 15.09.2025 року), то з відповідача підлягає стягненню сума в розмірі 1 816 грн. 80 коп.
Керуючись ст. ст. 12, 13, 48, 76-82, 141, 229, 259, 263-265, 268, 273, 280-283, 353, 354 ЦПК України, -
Позов ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Гешевої Юлії Леонідівни до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «ПЕРШИЙ ПІСКИ», про усунення перешкод у користуванні житлом та захист права на недоторканість приватного життя - задовольнити частково.
Зобов'язати власника і користувача квартири АДРЕСА_2 - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 , та власника і користувача квартири АДРЕСА_4 - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП - НОМЕР_3 , спільно за власні кошти демонтувати (знести) самовільно встановлені металеві двері, через які здійснюється прохід до квартири АДРЕСА_2 та квартири АДРЕСА_3 , та привести вказане приміщення у первісний стан протягом 20 календарних днів з дня набрання рішення законної сили.
Зобов'язати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП - НОМЕР_3 , демонтувати пристрій відеоспостереження, розташований у тамбурі під'їзду № НОМЕР_1 на третьому поверсі між квартирами АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 , протягом 20 календарних днів з дня набрання рішення законної сили.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП - НОМЕР_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_10 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_11 ) сплачений судовий збір в розмірі 1 816 (одна тисячі вісімсот шістнадцять) грн. 80 коп.
В іншій частині позову - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне судове рішення складено 10 березня 2026 року.
Суддя Комунарського районного суду
м. Запоріжжя В.Б. Кулик