Справа № 629/102/26
Номер провадження 2/629/564/26
РIШЕННЯ
11.03.2026 року Лозівський міськрайонний суд Харківської області у складі головуючого судді Ткаченко Н.В., за участю секретаря Андрієнко С.А., розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, суд -
Представник позивача звернувся до суду з вище вказаним позовом, в обґрунтування якого зазначив, що 08.03.2024 року між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №7662606 на суму 5000 грн. Кредитор своє зобов'язання по видачі кредиту шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок відповідача, виконав, але останньою кредит не погашається. 23.10.2024 між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» було укладено договір факторингу № 23.10/24-Ф, відповідно до умов якого останньому відступлено право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором. 16.05.2025 між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «ФК «ЕЙС» було укладено договір факторингу №16/05/25-Е, відповідно до умов якого ТОВ «ФК «ЕЙС» набуло право грошової вимоги до відповідача. Відповідно до реєстру боржників за договором факторингу №16/05/25-Е від 16.05.2025 від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до ТОВ «ФК «ЕЙС» перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 22700,00 грн. Посилаючись на вказані обставини, а також на не виконання відповідачем умов кредитного договору, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором в сумі 18200,00 грн., яка складається з: заборгованості по кредиту - 5000,00 грн, заборгованості по несплаченими відсотками за користування кредитом - 13200,00 грн; а також судові витрати по справі у розмірі 2662,40 грн. та витрати на правничу допомогу у розмірі 7000,00 грн.
Ухвалою суду від 12.01.2026 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито спрощене позовне провадження без повідомленням (виклику) сторін. У наданий в ухвалі час від сторін не надійшло клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з викликом сторін. Відповідач відзив на позовну заяву не надав. Ухвала про відкриття провадження у справі та позовна заява з додатками були направлені своєчасно та належним чином, шляхом направлення пакету документів на зареєстроване місце проживання відповідача. Однак надіслана судом поштова кореспонденція відповідачем отримана не була і повернулась до суду з відміткою "адресат відсутній за вказаною адресою".
Згідно з п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Суд, зважаючи на послідовну позицію, що викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 № 800/547/17, Касаційного господарського суду від 07.09.2022 № 910/10569/21, від 19.12.2022 № 910/1730/22, від 01.03.2023 № 910/18543/21, від 30.03.2023 № 910/2654/22, від 06.06.2023 № 922/3604/21, від 09.11.2023 у справі № Б-39/02-09 (922/3286/21), за якою направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду, дійшов висновку про належне повідомлення відповідача про дату, час і місце розгляду справи, незважаючи на факт невручення конверту з ухвалою від 12.01.2026 для відповідача з причин "адресат відсутній за вказаною адресою".
Відтак, суд вчинив усі можливі дії про повідомлення відповідача щодо слухання справи, а неотримання ухвали від 12.01.2026 з позовною заявою є наслідком бездіяльності самої сторони відповідача щодо її належного отримання.
За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами, оскільки при підготовці справи до розгляду дотримано вимоги ЦПК України щодо належного повідомлення сторін у справі про розгляд справи.
Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої сторони про інше.
Беручи до уваги, що справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Суд, дослідивши надані докази, встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.
08.03.2024 року між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 було укладено договір №7662606 про надання споживчого кредиту, відповідно до умов якого товариство надало відповідачу кредит у розмірі 5000,00 грн., строком на 360 днів. Стандартна процента ставка становить 2,20% в день та застосовується у межах строку кредиту, вказаного в п.1.4 цього Договору. Знижена процентна ставка 1,21% в день. Кредитний договір підписано електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора.
Крім цього, відповідач був ознайомлений із паспортом споживчого кредиту де зазначені умови кредитування.
Банк свої зобов'язання за кредитним договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу грошові кошти в обсязі та у строк визначеними умовами вищевказаного договору №7662606 від 08.03.2024.
Згідно інформації АТ КТ «Приватбанк» від 25.01.2026 №20.1.0.0.0/7-260122/65952-БТ, наданої на виконання ухвали суду від 12.01.2026, на ім'я ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , в банку емітовано карту № НОМЕР_2 та на картковий рахунок відбулось зарахування переказу 08.03.2024 у розмірі 5000,00 грн.
23.10.2024 року між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» укладено договір Факторингу №23.10/24-Ф, відповідно до умов якого право вимоги за договором №7662606 від 08.03.2024 року перейшло до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс», про що суду надано реєстр боржників.
16.05.2025 року між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «ФК «ЕЙС» укладено договір Факторингу №16/05/25-Е.
Відповідно до реєстру боржників до Договору факторингу № 16/05/25-Е від 16.05.2025 від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до ТОВ «ФК «ЕЙС» перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 22700,00 грн.
Із виписки з особового рахунку за кредитним договором №7662606 від 08.03.2024 ТОВ «ФК «ЕЙС», станом на 01.11.2025 року заборгованість ОСОБА_1 , за вказаним кредитним договором становить 22700,00 грн, яка складається з: заборгованості по кредиту - 5000,00 грн, заборгованості за процентами- 13200,00 грн., заборгованості за штрафними санкціями - 4500,00 грн.
Проте вимога щодо стягнення заборгованості за штрафними санкціями позивачем не заявлена.
Відповідачкою у справі не спростовано обставин отримання та використання нею кредитних коштів у розміру заборгованості, зазначеного в наданому позивачем розрахунку.
Згідно з ст.514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором.
Заміна осіб у зобов'язанні пов'язана з тим, що попередні учасники зобов'язань вибувають з цих відносин, а їх права та обов'язки переходять до суб'єктів, які їх замінюють.
Відповідно до ст.516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору і таке виконання зобов'язання є належним.
Отже, ТОВ «ФК «ЕЙС» є належним позивачем у справі про стягнення заборгованості за кредитним договором №7662606 від 08.03.2024 до ОСОБА_1 .
За приписами ч.ч. 1, 2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Частиною 1 статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частини 1 статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
За правилами ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Правилами ст. 610 ЦК України унормовано, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Частиною 1 статті 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами, що прямо передбачено положеннями статті 629 ЦК України.
З урахуванням системного аналізу зазначених вище норм та матеріалів справи, судом встановлено, що за умовами договору сторонами було погоджено тип кредиту сума/ліміт/кредиту, строк кредитування, процентну ставку, яка застосовується при невиконанні зобов'язання щодо повернення кредиту.
Відповідач власним підписом підтвердила, що отримала та ознайомилася з інформацією про умови кредитування та орієнтовну загальну вартість кредиту, надані виходячи із обраних ним умов кредитування.
За таких обставин суд дійшов висновку, що сторони обумовили у письмовому вигляді істотні умови договору у тому числі ціну договору, яка встановлена у формі сплати відсотків за користування кредитними коштами.
Суд встановив, що відповідач з умовами договору була ознайомлена, підписала кредитний договір, однак умови договору порушила. Зворотнього відповідачем не доведено.
Факт отримання кредитних коштів відповідачем підтверджено матеріалами справи.
На час розгляду справи судом відповідачем не надано альтернативного розрахунку заборгованості за кредитним договором, а також даних, що свідчать про погашення заборгованості та про причини несвоєчасного погашення заборгованості за кредитним договором у добровільному порядку. Крім того, суду не надано беззаперечних, належних та допустимих доказів, які свідчать про наявність підстав звільнення відповідача від відповідальності за порушення зобов'язання, відповідно до статті 617 ЦК України.
Отже позивачем доведений факт наявності заборгованості за кредитним договором №7662606 від 08.03.2024 року у розмірі 18200,00 гривень, з яких 5000,00 грн. заборгованість за тілом кредиту, 13200,00 грн. заборгованість за несплаченими відсотками за користування кредитом, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.
Щодо стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Статтею 30 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Також, питання гонорару адвоката врегульовані в статтях 28-30 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з'їздом адвокатів України 2017 року 09 червня 2017 року, із змінами затвердженими З'їздом адвокатів України 15 лютого 2019 року.
Згідно з частинами першою-четвертою статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
В обґрунтування витрат на правову допомогу представником позивача надано договір про надання правничої допомоги №20/08/25-01 від 20.08.2025 року, Додаткову Угоду № 25771172352 від 11.09.2025 року до Договору про надання правничої допомоги № 20/08/25-01 від 20.08.2025 року, акт прийому-передачі наданих послуг від 01.11.2025 року, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.
Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Суд дійшов висновку, що заявлена сума відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7000,00 грн. є неспівмірною, зокрема, із складністю справи та виконаними роботами. Зокрема, представник позивача в судове засідання не прибував, зазначена категорія справ є поширеною, сама по собі позовна заява є нескладною та не потребує особливих затрат часу на її складання, додатки до позовної заяви, також є наперед визначеними та не потребують великих зусиль для їх зібрання.
Верховний Суд неодноразово звертав увагу на необхідності дотримання принципу співмірності при розрахунку судових витрат.
Так, Велика Палата Верховного Суду у справі № 755/9215/15-ц наголосила, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
У справі № 922/3812/19 Верховний Суд зазначив, що суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність». У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.
Ті ж самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. Так, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Вказаний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 211/3113/16-ц (провадження № 61-299св17).
Суд вважає, що обґрунтованим та співмірним в даному випадку є витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4000 грн., які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України та абз. 1 п. 36 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №10 від 17.10.2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» суд стягує з відповідача на користь позивача сплачений судовий збір, пропорційно до задоволених вимог в розмірі 2662,40 грн.
Керуючись ст.ст. 2, 12, 13, 77, 81, 89, 263-265, 280-283 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС», заборгованість за Кредитним договором №7662606 від 08.03.2024 року у розмірі 18200,00 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» витрати по сплаті судового збору у розмірі 2662,40 грн. та витрати на правничу допомогу у розмірі 4000,00 грн.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС», місцезнаходження: 02157, м. Київ, Харківське шосе, буд.19, офіс 2005, ЄДРПОУ 42986956.
Відповідач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .
Суддя Наталія ТКАЧЕНКО