Справа № 199/2201/25
(2/199/2524/25)
Іменем України
10 квітня 2025 року Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпропетровська в складі головуючого судді Богун О.О., при секретареві Дубовик А.П., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін в залі суду в м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Муніципальна варта» Дніпровської міської ради про стягнення заробітної плати, -
Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення заробітної плати. Позивач в своїй заяві зазначає що він є працівником КП «Муніципальна варта» ДМР на посаді провідного юрисконсульта, всього майже п'ять років, з березня 2020 року на посаді інспектора, з 16.02.2021 на посаді юрисконсульта на 0,5 ставки (тимчасово), з 15.08.2022 на 1,0 ставки (тимчасово), з 30.12.2022 на цій же посаді (постійно) з 01.09.2023 посаду перейменовано на посаду провідний юрисконсульт. В провадженні Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська з 18.12.2024 року перебуває справа №932/12792/24 з предметом позову - припинення мобінгу, цькування відносно провідного юрисконсульта ОСОБА_1 . Також внаслідок трудового спору позивача з відповідачем було зупинено роботу провідного юрисконсульта що викликане відсутністю організаційних та технічних умов, необхідних для виконання роботи, та іншими обставинами. Пунктом 7 зауважень і пропозицій від 13.01.2025 №14, позивач попередив відповідача про початок простою роботи провідного юрисконсульта з 16.01.2025 року не з вини працівника, терміном дії: до вирішення трудового спору підприємства з провідним юрисконсультом ОСОБА_1 . Позивач зазначає що трудова функція обумовлена трудовим договором провідним юрисконсультом виконувалася до 15.01.2025 року, тобто до початку простою, отже наказ про встановлення двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду, мав бути виданий відповідачем до 15.01.2025 року, так як відповідач систематично порушує законодавство про працю, то відсутність такого наказу, вкладається в заведений порядок управління підприємством. Таким чином з 16.01.2025 року позивач не виконує трудової функції внаслідок простою і не може відправляти та отримувати від відповідача жодних документів, які стосуються трудової діяльності оскільки це може бути юридично розцінено як виконання роботи провідним юрисконсультом, що потягне за собою припинення простою тому вимоги наказу по підприємству від 06.02.2024 року №16 не можуть бути застосовані до позивача.
Представник відповідача надав до суду відзив на позовну заяву в якому вказав що заперечує доводи позивача щодо наявності простою оскільки такий стан не було офіційно встановлено в межах трудового законодавства. Позивач самостійно оголосив собі простій, посилаючись на власне повідомлення у «Зауваженнях та пропозиціях» від 13.01.2025 року, проте жодного підтвердження вини роботодавця не надано. Вважає що у відсутності наказу про простій не можна вважати що працівник перебував у вимушеному простої, а відповідні вимоги позивача щодо стягнення оплати за цей період є безпідставними. Позивач, не дочекавшись рішення керівництва з 16.01.2025 року самовільно припинив виходити на роботу при цьому ігноруючи дзвінки та повідомлення з боку роботодавця. Додатково слід зазначити що в період свого нібито простою він подавав до суду численні заяви що підтверджує його активну діяльність, несумісну зі станом вимушеного припинення трудових функцій оскільки факт простою, зумовленого виною підприємства, не підтверджений, вимоги щодо виплати двох третин тарифної ставки є безпідставними. Щодо тверджень про неможливість виконання трудових обов'язків через відсутність організаційних умов, посилання позивача на відсутність затвердженої інструкції з діловодства не може слугувати підставою для невиконання ним своїх обов'язків. Відповідач надавав пояснення щодо діючої номенклатури яку позивач долучив як доказ, що свідчить про проінформованість з цього питання. Аргументи позивача про системне порушення роботодавцем прав працівників базуються на рішеннях судів. Крім того позивач безпідставно стверджує про незаконність видання наказів без погодження з ним як провідним юрисконсультом. Законодавством не передбачено обов'язкової процедури погодження наказів підприємства з юрисконсультом а тому такі доводи є необґрунтованими. Посилання на нібито порушення кваліфікаційних вимог під час прийняття нових працівників є голослівними, оскільки жодних доказів у цій частині не надано. Відповідач звертає увагу суду на те що позивач 06.01.2025 року подав заяву про надання відпустки та того ж дня залишив територію підприємства. Даний факт підтверджується:
-Актом про перебування позивача на підприємстві 06.01.2025 року - зафіксовано що позивач з'явився на робочому місці вранці, надав заяву про відпустку, після чого залишив територію підприємства;
-Доповідними записками охоронників групи стаціонарної групи відділу охорони Пені Тетяни Станіславівни та ОСОБА_2 , які підтверджують що після подання заяви про відпустку позивач більше не перебуває на території підприємства та не виконував трудових обов'язків;
-Актами про відмову від ознайомлення з документацією: Наказом про накладення дисциплінарного стягнення (догани) - позивач відмовився від ознайомлення під підпис. Наказом про проведення службового розслідування з яким позивач також відмовився ознайомлюватися, що зафіксовано у відповідному акті.
Наявні докази підтверджують що позивач свідомо уникав ознайомлення із службовою документацією, використовуючи відпустку як засіб ухилення від виконання трудових обов'язків та дисциплінарних процедур. Наголошує на тому що позивач був належним чином проінформований про зміст відповідних документів, зокрема через засоби телекомунікаційного зв'язку, зокрема Viber. Telegram відповідно до наказу підприємства від 06.02.2024 року №16 «Про застосування спрощеного обміну документами через засоби телекомунікаційного зв'язку». З огляду на викладене вимоги позивача щодо виплати заробітної плати за період простою є безпідставними та не підтверджується належними доказами. Щодо зменшення заробітної плати у грудні 2024 року відповідач зазначає що сума виплат змінилася зі зменшенням премії що є законною та передбаченою колективним договором практикою. Розмір посадового окладу позивача залишився незмінним (20 590 гривень) а премія не є фіксованим елементом заробітної плати, її розмір визначається на розсуд керівництва. Додаткові вимоги позивача щодо перерахунку годин, втрачених через повітряні тривоги не може бути задоволені, оскільки згідно з чинним законодавством ці години не вираховуються із загального робочого часу . Табель обліку робочого часу за грудень 2024 року надавався на запит позивача, що свідчить про прозорість ведення обліку робочого часу. Заяви позивача щодо відмови у наданні інформації про виплати не відповідають дійсності оскільки жодних запитів щодо розрахунку заробітної пдати за грудень 2024 року ним не надходило. Єдиним бухгалтерським запитом від позивача був запит про перерахунок за 2021 рік та надання табеля обліку робочого часу, на який відповідь була надана у встановлені строки. Враховуючи викладене відповідач вважає що позовні вимоги позивача не мають правового підґрунтя а його доводи ґрунтуються на непідтверджених твердженнях та припущеннях. Відсутність наказу про простій, довільне припинення виконання трудових обов'язків без погодження з роботодавцем, а також необґрунтовані звинувачення у порушенні трудових прав та мобінгу свідчать про безпідставність заявлених вимог.
Суд, дослідивши письмові докази по справі, вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Положеннями ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, вказано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Відповідно до ст. 129 Конституції України, ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно ч. 1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судом встановлено, що позивач є працівником КП «Муніципальна варта» ДМР на посаді провідного юрисконсульта, всього майже п'ять років, з березня 2020 року на посаді інспектора, з 16.02.2021 на посаді юрисконсульта на 0,5 ставки (тимчасово), з 15.08.2022 на 1,0 ставки (тимчасово), з 30.12.2022 на цій же посаді (постійно) з 01.09.2023 посаду перейменовано на посаду провідний юрисконсульт. В провадженні Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська з 18.12.2024 року перебуває справа №932/12792/24 з предметом позову - припинення мобінгу, цькування відносно провідного юрисконсульта ОСОБА_1 . Також внаслідок трудового спору позивача з відповідачем було зупинено роботу провідного юрисконсульта що викликане відсутністю організаційних та технічних умов, необхідних для виконання роботи, та іншими обставинами. Пунктом 7 зауважень і пропозицій від 13.01.2025 №14, позивач попередив відповідача про початок простою роботи провідного юрисконсульта з 16.01.2025 року не з вини працівника, терміном дії: до вирішення трудового спору підприємства з провідним юрисконсультом ОСОБА_1 . Позивач зазначає що трудова функція обумовлена трудовим договором провідним юрисконсультом виконувалася до 15.01.2025 року, тобто до початку простою, отже наказ про встановлення двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду, мав бути виданий відповідачем до 15.01.2025 року, так як відповідач систематично порушує законодавство про працю, то відсутність такого наказу, вкладається в заведений порядок управління підприємством. Таким чином з 16.01.2025 року позивач не виконує трудової функції внаслідок простою і не може відправляти та отримувати від відповідача жодних документів, які стосуються трудової діяльності оскільки це може бути юридично розцінено як виконання роботи провідним юрисконсультом, що потягне за собою припинення простою тому вимоги наказу по підприємству від 06.02.2024 року №16 не можуть бути застосовані до позивача.
Суд вважає доводи позивача не доведеними оскільки всі доводи позивача є безпідставними та ніяким чином не підтвердженні доказами.
Згідно зі ст. 115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Відповідно до статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Відповідно до статті 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України суд вважає за доцільне залишити судовий збір за позивачем
Керуючись ст.ст. 115, 116,117 КЗпП України, суд, -
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Муніципальна варта» Дніпровської міської ради про стягнення заробітної плати - відмовити в повному обсязі.
Судовий збір залишити за відповідачем.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду через Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська шляхом подання в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.
Суддя О.О. Богун
10.04.2025