Справа № 944/3393/25 Головуючий у 1 інстанції: Матвіїв І.М.
Провадження № 33/811/198/26 Доповідач: Гончарук Л. Я.
05 березня 2026 року Львівський апеляційний суд у складі: судді Гончарук Л.Я., з участю представника адвоката Мукан Богдани Степанівни, потерпілої ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу потерпілої ОСОБА_1 на постанову судді Яворівського районного суду Львівської області від 23 грудня 2025 року,
встановив:
цієї постановою, визнано ОСОБА_2 невинуватою у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП.
На підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП провадження по справі про адміністративні правопорушення щодо ОСОБА_2 за ч.1 ст.173-2 КУпАП закрито у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.
Відповідно до постанови, що відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАВ № 022951 від 26.06.2025 року, 26.06.2025 року близько 01 год 40 хв ОСОБА_2 , перебуваючи за адресою: АДРЕСА_1 , вчинила домашнє насильство психологічного характеру щодо своєї племінниці ОСОБА_1 , яке виразилось у погрозах фізичної розправи, нецензурною лексикою, образах, виганяла з будинку, внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілої, чим вчинила адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.173-2 КУпАП.
На вказану постанову потерпіла ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить поновити строк на апеляційне оскарження постанови судді Яворівського районного суду Львівської області від 23 грудня 2025 року, оскаржувану постанову скасувати. Направити справу на новий розгляд, забезпечивши повну оцінку наданих доказів та свідчень потерпілої. Визнати дії ОСОБА_2 домашнім насильством психологічного характеру. Визнати наявність психологічного насильства та порушення термінового заборонного припису. При новому розгляді справи викликати свідків, зокрема працівників поліції, які прибували на місце конфлікту 26.06.2025 року, а також інших поліцейських, присутніх під час інциденту, для підтвердження дій відповідачки та факту порушення термінового заборонного припису.
В обгрунтування вказує, що суд першої інстанції не оцінив належним чином надані нею докази та свідчення, що підтверджують факт домашнього насильства та порушення термінового заборонного припису, а висновок суду про "побутовий конфлікт" є передчасним, оскільки фізична розправа за своєю природою не є звичайною сваркою.
Зазначає, що суд не врахував порушення відповідачкою термінового заборонного припису та напад у присутності поліції.
Також вказує, що суд необрунтовано послався на «не проживання в Україні» та «один день приїзду», тоді як адміністративне правопорушення встановлюється за конкретну подію, незалежно від місця проживання.
Зауважує, що суд першої інстанції не взяв до уваги звернення до поліції, гарячої лінії та швидкої допомоги, які підтверджують наявність загрози та психологічного тиску.
Щодо строку на апеляційне оскарження постанови судді Яворівського районного суду Львівської області від 23 грудня 2025 року зазначає, що апеляційна скарга була подана своєчасно, однак не до того суду, відтак вважає такий пропущено з поважних причин.
У судове засідання особа, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 , захисник адвокат Змисла М.Р., будучи належним чином повідомленими про час та місце проведення апеляційного розгляду не з'явилися, клопотань про відкладення розгляду справи не подавали.
Відповідно до ч. 6 ст. 294 КУпАП за таких обставин неявка вказаних осіб в судове засідання апеляційного суду не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши виступ представника адвоката Мукан Б.С., пояснення потерпілої ОСОБА_1 , які підтримали подану апеляційну скаргу, перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Доводи апелянта щодо поважності пропуску строку апеляційного оскарження є обґрунтованими. Суд вважає, що строк апеляційного оскарження пропущений апелянтом з поважних причин, а тому його слід поновити.
Згідно ст.ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП суд при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний повно, всебічно та об'єктивно з'ясувати всі обставини справи, встановити, чи було вчинене адміністративне правопорушення та чи винна особа у його вчиненні, дослідити наявні у справі докази, дати їм належну правову оцінку і, в залежності від встановленого, прийняти законне вмотивоване рішення.
Відповідно до положень Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» від 07 грудня 2017 року № 2229-VIII домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Положеннями Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що економічне насильство - форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність в діях ОСОБА_2 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, оскільки в ході апеляційного перегляду справи не встановлено обставин, які б спростовували вказані висновки суду.
Як вбачається з протоколу про адміністративне правопорушення від 26.06.2025 серії ВАВ № 022951, ОСОБА_2 , 26.06.2025 року близько 01 год 40 хв, перебуваючи за адресою: АДРЕСА_1 , вчинила домашнє насильство психологічного характеру щодо своєї племінниці ОСОБА_1 , яке виразилось у погрозах фізичної розправи, нецензурною лексикою, образах, виганяла з будинку, внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілої, чим вчинила адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.
Протокол про адміністративне правопорушення має містити в собі належним чином встановлені та підтверджені відомості і факти, які свідчать про вчинення особою адміністративного правопорушення.
Диспозицією ч. 1 ст. 173-2 КупАП передбачено адміністративну відповідальність за вчинення домашнього насильства, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого.
Об'єктом даного адміністративного проступку є суспільні відносини у сфері захисту прав громадян.
Об'єктивна сторона правопорушення виражається в умисному вчиненні будь-яких дій фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування фізичного насильства, що не завдало фізичного болю і не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого.
Норма статті 173-2 КУпАП є бланкетною, а тому для того, щоб повністю розкрити суть адміністративного правопорушення у протоколі повинно бути зазначено, які конкретно дії вчинила особа, який спосіб насильства прослідковується у діях порушника, якщо дій кілька, то зазначена кожна дія і, вид насильства, наслідки цих дій по відношенню до особи, щодо якої вони були спричинені.
Відповідно до п. 14 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.
З аналізу наведених вище норм Закону вбачається, що домашнє насильство, яке охоплюється диспозицією статті 173-2 КУпАП, має місце тоді, коли діяння фізичного, психологічного або економічного характеру тягнуть за собою можливість настання чи фактичне настання фізичної або психологічної шкоди.
Жодним із здобутих доказів у справі не підтверджено вчинення ОСОБА_2 , домашнього насильства щодо ОСОБА_1 , а саме психологічне насильство, зазначене в протоколі про адміністративне правопорушення серії 26.06.2025 серії ВАВ № 022951.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що в даному випадку відсутні достатні обставини які б вказували, що в діях ОСОБА_2 є склад адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, оскільки не встановлено, що внаслідок її дій була завдана шкода психічному або фізичному здоров'я ОСОБА_1 , тому вказані обставини не дозволяють зробити висновок про наявність в діях ОСОБА_2 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.
Згідно усталеної судової практики ЄСПЛ (рішення від 30.05.2013 у справі «Малофєєва проти Росії» (Malofeyeva v. Russia), заява № 36673/04); рішення від 20.09.2016 у справі «Карелін проти Росії» (Karelin v. Russia), заява № 926/08) у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом).
Відповідно ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Норми Конституції є нормами прямої дії, а згідно ч. 2 ст. 62 Основного Закону усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться виключно на її користь, тобто суд може притягнути особу до адміністративної відповідальності лише на тих доказах, які спростовують усі розумні сумніви щодо вини особи. Докази, що викликають такі сумніви, суд має вмотивовано відхилити у своїй постанові.
Зазначене узгоджується і з судовою практикою ЄСПЛ, згідно якої доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість особи доведено поза розумним сумнівом (п. 43 рішення від 14.02.2008 у справі «Кобець проти України» (Kobets v. Ukraine), з відсиланням на п. 282 рішення у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey).
Згідно з вказаною позицією ЄСПЛ «розумним» є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду усіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення».
Враховуючи вище викладене, сам лише факт наявності між учасниками справи конфліктної ситуації не може свідчити про вчинення фізичного чи психологічного насильства в розумінні вимог ст. 173-2 КУпАП та ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
Відповідно до ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях, а усі сумніви щодо доведеності вини особи повинні тлумачитися на її користь.
Як під час розгляду справи у суді першої інстанції, так і під час апеляційного перегляду потерпілою та її представником не надано доказів на підтвердження факту наявності в діях ОСОБА_2 ознак домашнього насильства, які б свідчили про вчинення нею відповідного адміністративного правопорушення.
Переконливих доводів, які б безумовно спростовували висновки судді в постанові, при розгляді апеляційної скарги не було здобуто, а обставини на які покликається апелянт, як невраховані судом першої інстанції, були в повній мірі враховані судом першої інстанції при винесенні постанови.
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32).
При розгляді справи в суді першої інстанції порушень норм матеріального чи процесуального права допущено не було.
Суддя відповідно до ст.ст. 245, 280 КУпАП повно й всебічно з'ясував усі обставини, що мали значення для правильного вирішення справи. Докази, які лягли в основу судового рішення, були досліджені суддею в ході судового розгляду й отримали належну оцінку.
Апеляційна скарга не містить правових підстав для скасування судового рішення.
З огляду на наведене, оскаржувана постанова судді першої інстанції є законною, обґрунтованою, а отже підстав для її зміни чи скасування та задоволення апеляційних вимог потерпілої немає.
Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд, -
постановив:
поновити потерпілій ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження постанови судді Яворівського районного суду Львівської області від 23 грудня 2025 року.
Апеляційну скаргу потерпілої ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а постанову судді Яворівського районного суду Львівської області від 23 грудня 2025 року відносно ОСОБА_2 - залишити без змін.
Постанова є остаточна й оскарженню не підлягає.
Суддя Л.Я. Гончарук