Провадження № 22-ц/803/3298/26 Справа № 202/7134/24 Суддя у 1-й інстанції - Бєльченко Л.А. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П.
10 березня 2026 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі:
судді-доповідача Никифоряка Л.П.,
суддів Гапонова А.В., Халаджи О.В.,
за участі секретаря судового засідання Сахарова Д.О.,
Учасники справи:
позивач ОСОБА_1 ,
відповідач Головне управління Національної поліції у Львівській області,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Дніпровська міська рада,
розглянув відкрито в залі судових засідань апеляційного суду в м. Дніпро справу, що виникла з цивільних правовідносин в якій подана апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Індустріального районного суду м. Дніпра від 26 листопада 2025року, головуючий у суді першої інстанції Бєльченко Л.А.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2024року ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до ГУНП у Львівській області, в якому вимагала скасувати арешт, накладений на квартиру АДРЕСА_1 на підставі постанови слідчого СВ Залізничного РВ ЛМУ ГУМВС України у Львівській області від 12 листопада 2010року.
Існування таких вимог заявниця пов'язувала із тим, що вироком Залізничного районного суду м. Львова від 29 грудня 2011року, ОСОБА_1 була визнана винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.190 КК України. Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 03 травня 2012року вирок Залізничного районного суду м. Львова змінено в частині задоволення цивільних позовів до потерпілих, початок часу відбування покарання ОСОБА_1 змінено на дату 26 серпня 2011року, в решті вирок залишено без змін.
В той же час, вироком Залізничного районного суду м. Львова не було вирішено питання про скасування арешту, накладеного на квартиру АДРЕСА_1 на підставі постанови слідчого СВ Залізничного РВ ЛМУ ГУМВС України у Львівській області від 12 листопада 2010року.
Вважала, що відповідачем порушено право ОСОБА_1 на набуття права власності на житло шляхом його приватизації, внаслідок існування арешту майна.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішення Індустріального районного суду м. Дніпра від 26 листопада 2025року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову виходив з того, що ОСОБА_1 обраний невірний спосіб захисту її права.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
25 грудня 2025року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_2 подала безпосередньо до суду апеляційної інстанції за допомогою системи «Електронний суд» апеляційну скаргу на рішення Індустріального районного суду м. Дніпра від 26 листопада 2025року.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 висловила вимогу про скасування рішення суду та задоволення її позову.
Незаконність та необґрунтованість рішення суду заявниця пов'язувала з тим, що арешт квартири порушує її право на приватизацію цієї квартири.
Вказувала, що ОСОБА_1 не була власником квартири, а тому арешт був накладений відповідачем на майно особи, яка не була учасником кримінального провадження, за таких умов, процес реалізації арештованого відповідачем комунального майна є неможливим, а тому не був ефективним засобом захисту майнових прав потерпілих у кримінальному провадженні.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач заперечив проти апеляційної скарги, заявляв, що обставини якими скаржниця обґрунтовувала свої апеляційні вимоги не підтверджені в результаті розгляду цього спору та доводи наведені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду.
Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 22 січня 2026року відкрито апеляційне провадження у справі.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 09 лютого 2026року справу призначено до судового розгляду на 10 березня 2026року.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідкою про доставку електронного листа.
Фактичні обставини встановлені в ході судового розгляду, які підтверджені належними та допустимими доказами
Вироком Залізничного районного суду м. Львова від 29 грудня 2011року ОСОБА_1 була визнана винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України, призначено покарання у вигляді чотирьох років позбавлення волі; цивільні позови окремих осіб, які були визнані потерпілими у кримінальному провадженні, задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь потерпілих осіб суми заподіяних їм збитків.
Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 03 травня 2012року вирок Залізничного районного суду м. Львова змінено в частині задоволення цивільних позовів до потерпілих, а також змінено початок часу відбування покарання ОСОБА_1 на дату 26 серпня 2011року; в решті вирок залишено без змін /а.с.188-199/.
Під час досудового слідства постановою слідчого СВ Залізничного РВ ЛМУ ГУМВС України у Львівській області від 12 листопада 2010року, в межах кримінального провадження відносно ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 190 КК України, накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 ; арешт накладено з метою забезпечення цивільного позову, виконання вироку в частині можливої конфіскації майна /а.с.186,187/.
ОСОБА_1 , на підставі рішення виконкому Індустріальної районної у місті Дніпрі ради від 23 березня 2017року, є наймачем квартири АДРЕСА_1 /а.с.201 зворотній бік/.
Відповідно до листа КП «ДМБТІ» ДМР №13472 від 19 грудня 2023року зазначено, що станом на 31 грудня2012року в інвентаризаційній справі за адресою: АДРЕСА_2 , відсутні відомості щодо реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_3 за гр. ОСОБА_1 . Балансова належність житлового будинку літ. А-5 по АДРЕСА_2 , в який увійшла квартира АДРЕСА_3 , за Місцевою радою на підставі рішення виконавчого комітету Індустріального району № 512 від 19 вересня 1989року, про що КП «ДМБТІ» ДОР видано реєстраційне посвідчення від 23 жовтня 1989року, зареєстроване в КП «ДМБТІ» ДОР та записане в реєстрову книгу №12 за реєстровим №241 /а.с.202/.
Квартира перебуває у комунальній власності Дніпровської міської ради.
Мотивувальна частина
Позиція апеляційного суду
Суд апеляційної інстанції заслухав суддю-доповідача щодо змісту судового рішення, яке оскаржено, дослідив доводи апеляційної скарги та з'ясував межі, в яких повинна здійснюватися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції надважливого значення надав тій обставині, що позивачем не доведено, в чому полягає порушення прав позивача з боку відповідача, ГУНП у Львівській області, адже останній діяв в межах повноважень, передбачених нормами діючого на той час кримінального процесуального законодавства України.
Вислухав пояснення учасників справи котрі з'явились до суду, за відсутності інших учасників справи, які повідомлені про дату, час і місце судового засідання у спосіб встановлений законом дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення так як судом першої інстанції при ухваленні рішення додержані норми матеріального і процесуального права.
Мотиви та норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції
Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні /частина перша статті 321 ЦК України/.
Спеціальні підстави законного обмеження особи у реалізації права власності передбачені, зокрема, нормами кримінального процесуального закону для виконання завдань кримінального провадження як легітимної мети відповідного втручання у право мирного володіння майном.
Відповідно до статті 126 КПК України 1960 року, чинного на час накладення слідчим арешту на спірне майно, зазначений захід міг тимчасово застосовуватися слідчим або судом на період досудового слідства та/або судового розгляду для забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна. Як було визначено в цій же статті, накладений на майно арешт підлягав скасуванню органом досудового слідства, коли в застосуванні цього заходу відпаде потреба.
Правова природа арешту майна не змінилася і з прийняттям чинного КПК України, норми якого більш докладно регламентують мету, підстави й порядок застосування та скасування цього заходу забезпечення кримінального провадження.
За правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019року у справі № 372/2904/17-ц (провадження № 14-496цс18), нормативна неврегульованість порядку захисту права людини, яке очевидно безпідставно обмежується, не може виправдовувати відмову в його захисті. Зволікання з наданням ефективного засобу юридичного захисту тягне погіршення правового становища людини, яка зазнає негативних наслідків від перешкод в отриманні реальної можливості виправити помилку, та перебуває у стані невизначеності тривалий час.
Після припинення кримінальної справи арешт майна стає публічним обтяженням права власності, підстави для подальшого існування якого відпали. При цьому втрачається можливість застосування специфічного порядку скасування такого обтяження, зумовленого кримінальними процесуальними відносинами. Арешт майна у такому разі з заходу забезпечення кримінального провадження перетворюється на неправомірне обмеження права особи користуватися належним їй майном.
Водночас вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин.
У постанові від 30 червня 2020року у справі № 727/2878/19 (провадження № 14-516цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що спори про звільнення майна з-під арешту, накладеного за правилами КПК України 1960 року та незнятого за цим Кодексом після закриття кримінальної справи, слід розглядати за правилами цивільного судочинства. Натомість питання про скасування арешту майна, накладеного за правилами КПК України 2012 року та нескасованого після закриття слідчим кримінального провадження, має вирішувати слідчий суддя за правилами кримінального судочинства.
Встановивши факт завершення кримінального провадження за правилами КПК України 1960 року та наявність записів про арешт, накладений за правилами КПК 1960 року, який не скасований, можна стверджувати про порушенням права особи власника на мирне володіння своїм майном.
У абзаці 2 пункту 8 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 червня 2016року № 5 «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» судам роз'яснено, що, якщо позивач є власником спірного майна, то вирішується вимога про зняття арешту з майна.
Пункт 2 Постанови вказує, що позов про зняття арешту з майна може бути пред'явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно).
Та вирішальним для результатів розгляду даної справи суд апеляційної інстанції вважає те, що позивачка не є власником квартири на яку накладено арешт.
Як встановлено судом та не заперечується учасниками даної справи, квартира на яку було накладено арешт перебуває у комунальній власності Дніпровської міської ради.
Позивачка ОСОБА_1 є наймачем квартири, на підставі рішення виконкому Індустріальної районної у місті Дніпрі ради від 23 березня 2017року.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що арешт квартири порушує її право на приватизацію цієї квартири не приймаються апеляційним судом до уваги, оскільки позивачкою не надано жодних доказів, які б вказували на відмову їй органом місцевого самоврядування у приватизації квартири з підстав наявності накладеного арешту.
ОСОБА_1 не надано також доказів на підтвердження намагання нею реалізувати своє право на приватизацію квартири.
Право ОСОБА_1 як наймача, на користування квартирою наразі не порушується, тож відсутні будь-які правові підстави для задоволення її позову.
Водночас Дніпровська міська рада як власник майна, на яке було накладено арешт із відповідними позовними вимогами до суду не зверталась.
Посилання апеляційної скарги на те, що ОСОБА_1 не була власником квартири, а тому арешт був накладений відповідачем на майно особи, яка не була учасником кримінального провадження, за таких умов, процес реалізації арештованого відповідачем комунального майна є неможливим, а тому не був ефективним засобом захисту майнових прав потерпілих у кримінальному провадженні, є необґрунтованими, оскільки підставність накладення арешту у кримінальному провадженні не має правового значення для вирішення даної справи. У даній справі суд не надає правову оцінку постанові слідчого про накладення арешту.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд мав би окремо враховувати, аналізувати та оцінювати конкретні обставини даної справи, з метою реального захисту прав сторони процесу та справедливого розгляду справи та дійти висновку про неможливість скаржниці в інший спосіб зняти арешт з майна, не приймаються апеляційним судом до уваги, оскільки суд першої інстанції належним чином та всебічно з'ясував питання можливості зняття арешту зі спірного майна, яке не належить позивачці та за виниклих обставин дійшов до правильного висновку про відсутність законодавчих підстав для задоволення позову.
Решта доводів апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у оскаржуваному судовому рішенні, вони зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судом.
Згідно статті 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Ніщо не вказує на те, що судом не дотримано принципу рівності що витікає із змісту частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Водночас, заявником апеляційної скарги не підтверджено жодних порушень норм процесуального права, через які він не зміг повною мірою реалізувати свої процесуальні права чи які би призвели до ухвалення незаконного рішення, оскільки судом першої інстанції створені умови для того, щоб позивач надав пояснення та докази щодо обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції, та вважає що суд першої інстанції виконав вимоги закону про законність та обґрунтованість рішення суду, що дає підстави суду апеляційної інстанції відповідно до статті 375 ЦПК України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Керуючись статтями 259, 268, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Залишити без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 .
Рішення Індустріального районного суду м. Дніпра від 26 листопада 2025року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 10 березня 2026року.
Судді: