Справа № 541/734/26
Провадження № 2-а/541/21/2026
іменем України
10 березня 2026 року м. Миргород
Суддя Миргородського міськрайонного суду Полтавської області Городівський О.А., розглянувши заяву ОСОБА_1 до Миргородського РВП ГУНП в Полтавській області в особі полковника поліції Віталія Ярмолюка про визнання бездіяльності начальника Миргородського РВП ГУНП в Полтавській області полковника поліції Віталія Ярмолюка незаконною, та притягнення до адміністративної відповідальності за ст. 186, 212-3, 172-7 КУпАП (самоуправство, щодо розгляду звернень громадян, вчинене в умовах інтересу), -
встановив:
04 березня 2026 року до Миргородського міськрайонного суду Полтавської області надійшли матеріали заяви ОСОБА_1 до Миргородського РВП ГУНП в Полтавській області в особі полковника поліції Віталія Ярмолюка про визнання бездіяльності начальника Миргородського РВП ГУНП в Полтавській області полковника поліції Віталія Ярмолюка незаконною, та притягнення до адміністративної відповідальності за ст. 186, 212-3, 172-7 КУпАП (самоуправство, щодо розгляду звернень громадян, вчинене в умовах інтересу).
Частиною першою статті 20 Кодексу адміністративного судочинства України визначено перелік справ, які підсудні місцевим загальним судам як адміністративним судам. До них належать, зокрема, адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності (п. 1 ч. 1 ст. 20 КАС України).
Однак, зі змісту заяви ОСОБА_1 та позовних вимог вбачається, що основним предметом спору є визнання бездіяльності відповідача щодо ненадання відповіді на письмову заяву ОСОБА_1 про витребування доказів незаконною та зобов'язання вчинити певні дії, що не стосуються жодної справи про притягнення до адміністративної відповідальності.
Такі справи не належать до предметної юрисдикції Миргородського міськрайонного суду Полтавської області як місцевого загального суду, а, згідно з частиною другою статті 20 КАС України, підсудні окружним адміністративним судам.
Водночас ОСОБА_1 заявлено вимоги про встановлення наявності в діях начальника Миргородського РВП ГУНП полковника ОСОБА_2 ознак адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 186, 212-3, 172-7 КУпАП (самоуправство щодо розгляду звернень), ст. 356, 367, 364, 256, 396 ККУ (самоуправство, службова недбалість, зловживання з метою пособничества в укриванні злочинної спільноти (людоловів) ТЦК), відповідно до вимоги ст. 249 частини 1 - виявивши під час розгляду справи порушення закону; притягнення до адміністративної відповідальності начальника Миргородського РВП ГУНП полковника ОСОБА_2 за ст. 186, 212-3, 172-7 КУпАП, шляхом накладення штрафу чотириста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Однак, розгляду справи про адміністративне правопорушення та притягненню особи до адміністративної відповідальності передує виявлення адміністративного правопорушення/подання особою заяви чи повідомлення про кримінальне, адміністративне правопорушення або подію та, за адміністративними правопорушеннями, передбаченими статтями 186, 212-3, 172-7 КУпАП, складення протоколу про адміністративне правопорушення.
Так, положеннями статті 254 КУпАП передбачено, що про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності.
Статтею 255 КУпАП визначено коло осіб, які мають право складати протоколи про адміністративні правопорушення, а саме: щодо адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 172-7 КУпАП - уповноважені на те посадові особи органів Національної поліції (за винятком правопорушень, вчинених службовими особами, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище), Національного агентства з питань запобігання корупції (у частині правопорушень, вчинених службовими особами, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище), прокурор; щодо адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 186 КУпАП - уповноважені на те посадові особи органів Національної поліції; щодо адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 212-3 КУпАП - уповноважені особи секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини або представники Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.
Відповідно до статті 256 КУпАП, у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються, зокрема, місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення.
Однак, варто зазначити, що положеннями Кодексу України про адміністративні правопорушення до юрисдикції районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судів віднесено саме розгляд справ про адміністративні правопорушення, а не прийняття заяв чи повідомлень осіб про кримінальні, адміністративні правопорушення чи події.
До того ж, розгляд справ про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 186 КУпАП віднесено до юрисдикції адміністративних комісій при виконавчих органах сільських, селищних та міських рад.
Крім того, справи про адміністративні правопорушення розглядаються уповноваженими органами (посадовими особами) за правилами, передбаченими Кодексом України про адміністративні правопорушення, що унеможливлює розгляд заявлених ОСОБА_1 позовних вимог у межах однієї адміністративної справи.
Питання про залучення до розгляду справи прокурора (ст. 250 КУпАП), передачу матеріалів органу досудового розслідування (ст. 253 КУпАП) та визнання ОСОБА_1 потерпілим (ст. 269 КУпАП) можуть бути вирішені лише в межах розгляду справи про адміністративне правопорушення.
Пунктом 10 частини 1 статті 3 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) визначено, що кримінальне провадження - це досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв'язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність.
Згідно з ч.ч. 1, 2 КПК України, порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України. Кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України.
Таким чином, питання про встановлення наявності в діях начальника Миргородського РВП ГУНП полковника ОСОБА_2 ознак кримінальних правопорушень, передбачених статтями 356, 367, 364, 256, 396 Кримінального кодексу України, можливе лише в межах кримінального провадження, регламентованого положеннями Кримінального процесуального кодексу України.
Щодо позовної вимоги про визнання заявника викривачем корупції органів влади, та направлення повідомлення НАЗК про участь у справі військовослужбовця викривача, із залученням НАЗК до розгляду, суд зазначає наступне.
Статтею 1 Закону України «Про запобігання корупції» встановлено, що викривач - це фізична особа, яка за наявності переконання, що інформація є достовірною, повідомила про можливі факти корупційних або пов'язаних з корупцією правопорушень, інших порушень цього Закону, вчинених іншою особою, якщо така інформація стала їй відома у зв'язку з її трудовою, професійною, господарською, громадською, науковою діяльністю, проходженням нею служби чи навчання або її участю у передбачених законодавством процедурах, які є обов'язковими для початку такої діяльності, проходження служби чи навчання.
Відповідно частини першої статті 53-1 Закону України «Про запобігання корупції», державні органи, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, юридичні особи публічного права та юридичні особи, зазначені в частині другій статті 62 цього Закону, а саме: державні, комунальні підприємства, господарські товариства (у яких державна або комунальна частка перевищує 50 відсотків), де середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік перевищує п'ятдесят осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період перевищує сімдесят мільйонів гривень; юридичні особи, які є учасниками процедури закупівлі відповідно до Закону України «Про публічні закупівлі», якщо вартість закупівлі товару (товарів), послуги (послуг), робіт дорівнює або перевищує 20 мільйонів гривень, зобов'язані забезпечити функціонування внутрішніх каналів повідомлення про можливі факти корупційних або пов'язаних з корупцією правопорушень, інших порушень цього Закону.
Органи прокуратури, Національна поліція, Національне антикорупційне бюро України, Державне бюро розслідувань та Національне агентство зобов'язані забезпечити функціонування внутрішніх і регулярних каналів повідомлення про можливі факти корупційних або пов'язаних з корупцією правопорушень, інших порушень цього Закону.
Таким чином, питання про визнання заявника викривачем, у порядку, передбаченому Законом України «Про запобігання корупції», не може вирішуватись судом.
Відповідно до частини першої статті 249 КАС України, суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб'єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону.
З аналізу даних положень процесуального закону, суд дійшов висновку, що встановлення порушення Закону України «Про звернення громадян», Закону України «Про доступ до публічної інформації» та постановлення окремої ухвали можливе після відкриття провадження у справі, під час розгляду її по суті і не може бути самостійною позовною вимогою.
Прохання заявника витребувати у начальника Миргородського РВП ГУНП полковника ОСОБА_2 визначені у заяві від 29.01.2026 докази повідомлень, заяв про кримінальні правопорушення ТЦК, відео докази з бодікамер поліцейських подання вказаних заяв, повідомлень, а також рішень за отриманими повідомленнями, є аналогічним з позовною вимогою про зобов'язання начальника Миргородського РВП ГУНП полковника Ярмолюка В.М. надати заявнику витребувані документи та відеозаписи, а тому не може бути розглянуто у порядку, передбаченому статтею 80 КАС України, як клопотання про витребування доказів.
Положеннями статті 170 КАС України встановлено, що суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Враховуючи вищезазначене, даний позов не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, юрисдикція Миргородського міськрайонного суду Полтавської області не поширюється на цей спір, оскільки справи про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень незаконною та зобов'язання вчинити певні дії, що не мають відношення до жодної справи про притягнення до адміністративної відповідальності, віднесено до юрисдикції окружного адміністративного суду.
Керуючись ст.ст. 20, 140 КАС України, суддя
ухвалив:
У відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 до Миргородського РВП ГУНП в Полтавській області в особі полковника поліції Віталія Ярмолюка про визнання бездіяльності начальника Миргородського РВП ГУНП в Полтавській області полковника поліції Віталія Ярмолюка незаконною, та притягнення до адміністративної відповідальності за ст. 186, 212-3, 172-7 КУпАП (самоуправство, щодо розгляду звернень громадян, вчинене в умовах інтересу) - відмовити.
Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається до Другого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому повної ухвали суду.
Суддя О. А. Городівський