Справа № 357/16341/25
Провадження № 2/357/1591/26
11 березня 2026 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючого судді - Бебешко М. М. ,
при секретарі - Ільницька І. П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження у приміщенні суду м. Біла Церква позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про встановлення порядку користування квартирою та усунення перешкод у користуванні квартирою, шляхом зобов'язання не чинити перешкоди у володінні та користуванні квартирою,-
10 жовтня 2025 року позивач ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Проценко Олену Вікторівну звернулася до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з даним позовом, у якому просив суд: 1) Усунути ОСОБА_1 перешкоди у володінні та користуванні квартирою АДРЕСА_1 , шляхом зобов'язання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не чинити перешкоди ОСОБА_1 у володінні та користуванні квартирою АДРЕСА_1 ; 2) Встановити наступний порядок користування квартирою АДРЕСА_2 ОСОБА_1 виділити у користування кімнату № НОМЕР_1 , площею 11,30 кв.м.; 2) ОСОБА_2 та ОСОБА_3 виділити у користування кімнату № НОМЕР_2 , площею 15,10 кв.м; 3) У загальному користуванні сторін залишити кухню, площею 5,8 кв.м., коридор, площею 5,10 кв.м.; туалет, площею 1,2 кв.м.; кладову, площею 1,2 кв.м.; балкон (лоджію), площею 1,8 кв.м. 3) Стягнути з відповідачів на користь позивачки судові витрати у справі.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є власником 2\5 частини квартири АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 29.09.2023. Іншими співвласниками квартири є ОСОБА_2 , яка має право на 2\5 частки квартири та ОСОБА_3 , яка має право на 1\5 частку вказаної квартири. Відповідачі змінили вхідний замок на дверях квартири, чим чинять перешкоди позивачці на користування частиною спірної квартири.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10 жовтня 2025 року вказану справу передано на розгляд судді Бебешку М.М.
Ухвалою судді від 13 жовтня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні та призначено підготовче засідання на 24 листопада 2025 року.
Через неявку сторін у підготовче засідання, призначене судом на 24 листопада 2025 року, останнє судом відкладено та повторно призначено на 23 січня 2026 року.
Протокольною ухвалою суду від 23 січня 2026 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 11 березня 2026року. Вказаною протокольною ухвалою задоволено клопотання представників сторін та викликано свідків в судове засідання.
11 березня 2026 року на адресу суду від представника позивача - адвоката Проценко О.В. надійшла заява про відкладення судового розгляду, призначеного на 11 березня 2026 року через зайнятість в іншому судовому процесі.
11 березня 2026 року на адресу суду від представника відповідачів - адвокат Дульдієра О.П. надійшла зава про розгляд справи за відсутності сторони відповідачів, позовні вимоги підтримав у повному обсязі, крім можливих витрат на правничу допомогу.
Враховуючи визнання позовних вимог представником відповідача та необхідність забезпечення розумних строків судового розгляду, суд вважає за можливе здійснювати судовий розгляд у справі 11 березня 2026 року без участі сторін та їх представників, на підставі наявних у матеріалах справи доказів, без необхідності відкладення судового розгляду даної справи.
Суд, відповідно до вимог ст. 206 ЦПК України, приймає визнання позовних вимог стороною відповідача, так як вказане не суперечить вимогам законодавства та не порушує прав і законних інтересів третіх осіб.
Згідно змісту позовних вимог, представник позивача зауважила лише про орієнтовний розмір витрат на правничу допомогу, докази про що нею будуть подані до суду протягом п'яти днів з дня ухвалення судового рішення.
Тому при ухваленні судового рішення у даній справі, судом не приймається рішення про стягнення витрат на правничу допомогу, понесених стороною позивача.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.
02 листопада 2006 року Комунальною службою приватизації державного житлового фонду мста Біла Церква видано свідоцтво про право власності № 39606 на квартиру АДРЕСА_1 . Згідно даного свідоцтва позивачу належала 1\5 частки у праві спільної часткової власності на дану квартиру. Власниками 1\5 частки вказаної квартири були відповідач ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Станом на 09 вересня 2024 року співвласниками вказаної квартири є ОСОБА_2 , як власник 1\5 частки квартири, ОСОБА_5 , як власник 1\5 частки квартири, ОСОБА_3 , як власник 2\5 частки квартири. За адресою спірної квартири станом на 21.10.2025 зареєстровані відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Згідно технічного паспорта спірна квартира складається із двох житлових кімнат, площею, відповідно 15,10 кв.м, та 11,30 кв.м, має кухню, площею 5,8 кв.м, коридор, площею 5,10 кв.м., туалет, площею 1,2 кв.м., ванну, площею 2,10 кв.м, кладову, площею 1,2 кв.м., балкон (лоджію), площею 1,8 кв.м.
При вирішенні справи суд виходить з наступного:
Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Статтею 825 ЦК України врегульовано розірвання договору найму житла.
Згідно із частиною першою статті 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.
Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.
Згідно із частиною першою статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.
Положеннями статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України), тому дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
У пункті 27 рішення ЄСПЛ від 17 травня 2018 року у справі «Садов'як проти України» зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене «згідно із законом», не переслідує одну із законних цілей, наведених у пункті 2 статті 8 Конвенції, і не вважається «необхідним у демократичному суспільстві». Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування.
Розглядаючи справу «Кривіцька та Кривіцький проти України» (№ 8863/06), ЄСПЛ у рішенні від 02 грудня 2010 року установив порушення статті 8 Конвенції, зазначивши, що в процесі прийняття рішення щодо права заявників на житло останні були позбавлені процесуальних гарантій. Установлено порушення національними судами прав заявників на житло, оскільки суди не надали адекватного обґрунтування для відхилення аргументів заявників стосовно застосування відповідного законодавства та не здійснили оцінку виселення в контексті пропорційності застосування такого заходу.
Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.
Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ втручання держави в право власності на житло повинне відповідати критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном у розумінні Конвенції.
Зокрема, згідно з рішенням ЄСПЛ від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які у свою чергу мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання - пропорційним законній меті.
У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб'єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.
Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа -добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв'язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (заява № 43768/07)).
Підсумовуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.
Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.
У статті 6 Конвенції проголошено принцип справедливого розгляду справи, за яким кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Аналогічний принцип закріплено й у національному законодавстві, у статті 2 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року, згідно із частиною другою якої суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором - стаття 5 Цивільного процесуального Кодексу.
Як проголошено у статті 3 Конституції України, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Позовні вимоги щодо усунення перешкод у володінні та користуванні спільною частковою власністю, а саме 2\5 часткою квартири АДРЕСА_1 , підлягають задоволенню, у зв'язку з тим, що позивач, як співвласник вказаного житла, має законне право на користування ним.
Також, підлягає до задоволення позовна вимога в частині встановлення порядку користування квартирою та виділення в користування позивачки кімнати, площею 11,30 кв.м., із залишенням у користуванні відповідачів, кімнати, площею 15,10 кв.м, так як вказана позовна вимога поновлює права позивача. Кухня, коридор, кладова, ванна, туалет та балкон (лоджія), мають бути залишені в загальному користуванні у сторін, так як є фактично допоміжними до житлової площі.
Судові витрати у справі, пов'язані зі сплатою судового збору позивачем в розмірі 2422,40 грн. відповідно до ст.ст. 141, 142 ЦПК України підлягають стягненню з відповідачів на користь позивача в розмірі по 605,60 грн, з кожного із відповідачів, з одночасним поверненням позивачу з державного бюджету 50 відсотків від сплаченого судового збору в сумі 1211,20 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст. 12, 13, 81, 141, 258-259, 263-265, 273, 354 ЦПК України, суд,-
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про встановлення порядку користування квартирою та усунення перешкод у користуванні квартирою, шляхом зобов'язання не чинити перешкоди у володінні та користуванні квартирою - задоволити повністю.
Усунути ОСОБА_1 перешкоди у володінні та користуванні квартирою АДРЕСА_1 , шляхом зобов'язання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не чинити перешкоди ОСОБА_1 у володінні та користуванні квартирою АДРЕСА_1 .
Встановити наступний порядок користування квартирою
АДРЕСА_2 ОСОБА_1 виділити у користування кімнату № НОМЕР_1 , площею 11,30 кв.м.;
2) ОСОБА_2 та ОСОБА_3 виділити у користування кімнату № НОМЕР_2 , площею 15,10 кв.м;
3) У загальному користуванні сторін залишити кухню, площею 5,8 кв.м., коридор, площею 5,10 кв.м.; туалет, площею 1,2 кв.м.; кладову, площею 1,2 кв.м.; балкон (лоджію), площею 1,8 кв.м.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати по оплаті судового збору в сумі 605,60 грн.
Стягнути з ОСОБА_3 користь ОСОБА_1 судові витрати по оплаті судового збору в сумі 605,60 грн.
Повернути ОСОБА_1 з державного бюджету 50 відсотків від сплаченого судового збору за подання позовної заяви до суду в сумі 1211,20 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його складення до Київського апеляційного суду.
Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_3 . РНОКПП: НОМЕР_3 .
Відповідач 1: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце проживання: АДРЕСА_4 . РНОКПП: НОМЕР_4 .
Відповідач 2: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце проживання: АДРЕСА_4 . РНОКПП: НОМЕР_5 .
Суддя М. М. Бебешко