11 березня 2026 року
м. Київ
справа № 400/7237/25
адміністративне провадження № К/990/9859/26
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Блажівської Н.Є., перевіривши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дослідно-проектний центр кораблебудування" на постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 2 лютого 2026 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дослідно-проектний центр кораблебудування" до Головного управління ДПС у Миколаївській області про визнання протиправної бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
Товариство з обмеженою відповідальністю "Дослідно-проектний центр кораблебудування" (далі також - ТОВ, Позивач) звернулось до суду з позовом до Головного управління ДПС у Миколаївській області, у якому просило визнати протиправною бездіяльність Головного управління ДПС у Миколаївській області щодо невідновлення суми реєстраційного ліміту Товариства з обмеженою відповідальністю "Дослідно-проектний центр кораблебудування" у СЕА ПДВ; зобов'язати Головне управління ДПС у Миколаївській області відновити суму реєстраційного ліміту у розмірі 4 234 914, 85 грн, що існував до моменту порушення права.
Ухвалою суду першої інстанції відкрито провадження у справі та встановлено, що ця справа підлягає розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2025 року позов задоволено.
Ухвалюючи рішення суд першої інстанції відхилив аргументи податкового органу про «відсутність технічної можливості» або «автоматичний режим роботи СЕА ПДВ», вказавши, що держава не може посилатися на недосконалість своїх програм чи адміністративних процедур для виправдання порушення прав платника. Суд зазначив, що Позивач мав «легітимні очікування» на коректне відображення даних у системі. Спираючись на статтю 13 Конвенції про захист прав людини, суд наголосив, що засіб захисту має бути ефективним, тобто призводити до реального поновлення порушеного права, а не бути формальним. Суд підтвердив, що оскільки ТОВ є правонаступником державного підприємства, сума реєстраційного ліміту (?Накл) мала бути збережена та врахована при розрахунку показників правонаступника, а її обнулення через помилку реєстратора було безпідставним
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 2 лютого 2026 року апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Миколаївській області задоволено; рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2025 року скасовано, ухвалено нову постанову, якою відмовлено у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Дослідно-проектний центр кораблебудування" до Головного управління ДПС у Миколаївській області про визнання протиправної бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії.
Апеляційний суд указав, що:
Позивач звернувся з відповідними вимогами до Головного управління ДПС у Миколаївській області як територіального органу контролюючого органу, тоді як належним відповідачем у спорах цієї категорії є Державна податкова служба України як центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної податкової політики;
територіальні органи ДПС не наділені ані відповідними юридичними повноваженнями, ані технічною можливістю здійснювати втручання у функціонування системи електронного адміністрування податку на додану вартість, зокрема щодо внесення змін до її показників або самостійного відновлення реєстраційного ліміту платника податку.
відновлення показників, що обліковуються в електронній системі адміністрування ПДВ, зокрема значення показника ??Накл в обліковій картці платника, належить до виключної компетенції центрального апарату Державної податкової служби України. Зазначені дії здійснюються уповноваженим органом у визначеній законодавством процедурі та послідовності після перевірки правомірності внесення відповідних відомостей до інформаційних систем контролюючого органу.
відповідно до податкового законодавства контролюючий орган зобов'язаний здійснити перерахунок реєстраційного ліміту протягом трьох робочих днів після внесення відповідних змін до реєстру платників податку. Разом з тим здійснення такого перерахунку віднесено саме до повноважень Державної податкової служби України як центрального органу.
Водночас колегія суддів констатувала процесуальну помилку суду першої інстанції, який, установивши обставини пред'явлення позову до неналежного відповідача, не застосував положення статті 48 Кодексу адміністративного судочинства України щодо заміни неналежного відповідача належним або залучення останнього до участі у справі як співвідповідача.
Апеляційний суд зазначив, що він позбавлений процесуальної можливості самостійно здійснити таку заміну відповідача, оскільки вказана процесуальна дія фактично передбачає початок розгляду справи спочатку, що відповідно до приписів процесуального закону може бути здійснено лише судом першої інстанції.
До Верховного Суду надійшла касаційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Дослідно-проектний центр кораблебудування" на постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 2 лютого 2026 року, у якій скаржник просить скасувати оскаржуване рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції, або скасувати постанову суду апеляційної інстанції та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
При вирішенні питання про відкриття касаційного провадження за цією касаційною скаргою суд виходить з такого.
Відповідно до частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Згідно із частиною четвертою статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Системний аналіз частини четвертої статті 328 КАС України і пункту 4 частини другої статті 330 КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
При цьому, обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пунктів 2 і 3 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі:
- 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції; 2) постанову Верховного Суду, у якій викладено висновок щодо правильного застосування норми права, від якого належить відступити; 3) вмотивоване обґрунтування необхідності такого відступу; 4) висновок, який на думку скаржника відповідає правильному тлумаченню і застосуванню цієї норми (для пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України);
- 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції, висновок щодо правильного застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом; 2) висновок апеляційного суду, який на переконання скаржника є неправильним; 3) у чому полягає помилка суду при застосуванні відповідної норми права; 4) як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися (для пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України).
Крім того, при поданні касаційної скарги на підставі пунктів 1-3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначені скаржником норми права, які на його переконання неправильно застосовано судами, повинні врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо їх застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову та/або заперечень сторін (наприклад, з точки зору порушення їх позивачем/відповідачем).
Також обов'язковою умовою при оскарженні судових рішень на підставі пунктів 1 і 2 частини четвертої статті 328 КАС України є подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга).
Скаржник у касаційній скарзі зазначає, що підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права у випадку, визначеному пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України.
Так, відповідно до цієї норми підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Отже, пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України має відсильний характер, оскільки для визначення змісту відповідної підстави касаційного оскарження він відсилає до положень частин другої та третьої статті 353 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо:
1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1-3 частини четвертої статті 328 цього Кодексу; або;
2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або
3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи;
4) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.
Згідно з частиною третьою статті 353 КАС України порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд, якщо:
1) справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду;
2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави його відводу обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою;
3) справу розглянуто адміністративними судами за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою;
4) суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, які не були залучені до участі у справі;
5) судове рішення не підписано будь-яким із суддів або підписано не тими суддями, які зазначені в судовому рішенні;
6) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглядала справу;
7) судове рішення ухвалено судом з порушенням правил юрисдикції (підсудності), визначених статтями 20, 22, 25-28 цього Кодексу.
Проте, хоча скаржник і посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, свої доводи він не наводить у взаємозв'язку з підставами касаційного перегляду, передбаченими частинами другою і третьою статті 353 КАС України.
Суд вважає, що підстави касаційного оскарження викладаються в касаційній скарзі з вказівкою (наведенням) конкретних висновків суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було неправильно застосовано, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися. Мають бути також зазначені правові висновки Верховного Суду, стосовно конкретних норм права, які за наявності подібних правовідносин не враховані судом апеляційної інстанції.
Усталеною є позиція Верховного Суду про те, що вимогам касаційної скарги щодо скасування судових рішень і ухвалення нового про відмову у задоволенні позову має кореспондуватись викладення у касаційній скарзі підстав для оскарження судових рішень у взаємозв'язку із усіма висновками, які стали підставою для задоволення позову. Тобто, вимоги касаційної скарги мають бути сформульовані і відповідати їх безпосередньому обґрунтуванню.
Касаційна скарга має містити обґрунтування неправильного застосування судами норм матеріального права та/або порушення норм процесуального права послідовне у взаємозв'язку із усіма висновками судів попередніх інстанцій, які стали підставою для задоволення позову та обов'язковим посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України (з наведенням обов'язкових умов у їх взаємозв'язку, передбачених для відповідної підстави).
Зазначене свідчить про формальний підхід скаржника до оформлення касаційної скарги.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначається підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Отже, відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження або їх некоректне (помилкове) визначення, або визначення безвідносно до предмета спору у конкретній справі, у якій подається касаційна скарга, унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню як така, що не містить підстав касаційного оскарження рішення.
На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України,
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дослідно-проектний центр кораблебудування" на постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 2 лютого 2026 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дослідно-проектний центр кораблебудування" до Головного управління ДПС у Миколаївській області про визнання протиправної бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії повернути особі, яка її подала.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
Суддя Н.Є. Блажівська