11 березня 2026 року
м. Київ
справа №520/18666/24
адміністративне провадження № К/990/9749/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Білак М.В.,
суддів: Желєзного І.В., Жука А.В.,
перевіривши касаційну скаргу Головного управління Національної поліції в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2025 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 05 лютого 2026 року у справі №520/18666/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Харківській області про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Харківській області, у якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 89 619,75 грн (вісімдесят дев'ять тисяч шістсот дев'ятнадцять гривень 75 копійок).
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 30 липня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Харківській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені.
Стягнуто з Головного управління Національної поліції в Харківській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні за період з 07 березня 2022 року по 11 червня 2024 року у розмірі 123148,58 грн (сто двадцять три тисячі сто сорок вісім гривень 58 копійок).
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 05 лютого 2026 року задоволено частково апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Харківській області. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2025 року у справі №520/18666/24 скасовано в частині задоволення позову про стягнення з Головного управління Національної поліції в Харківській області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні за період з 07 березня 2022 року по 11 червня 2024 року у розмірі 123148,58 грн (сто двадцять три тисячі сто сорок вісім гривень 58 копійок).
Прийнято в цій частині нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з Головного управління Національної поліції в Харківській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні за період з 07 березня 2022 року по 11 червня 2024 року у розмірі 89 640,41 грн.
В іншій частині в позові відмовлено.
В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2025 року по справі №520/18666/24 залишено без змін.
03 березня 2026 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» надійшла касаційна скарга Головного управління Національної поліції в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2025 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 05 лютого 2026 року у справі №520/18666/24. Заявник, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
На підставі аналізу доводів касаційної скарги та доданих до неї матеріалів, Суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження з таких підстав.
Положеннями пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України та статті 14 Закону України від 30 вересня 2016 року №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» гарантовано право особи на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно з частиною першою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Водночас пунктом 2 частини п'ятої цієї ж норми процесуального закону обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Відповідно до частини першої статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Крім того, згідно з частиною другою 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Відповідно до частини четвертої статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує: для юридичних осіб - п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; для фізичних осіб та фізичних осіб - підприємців - сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років»; 6) щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу.
З матеріалів касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень вбачається, що предметом позову у цій справі є стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Верховний Суд, проаналізувавши встановлені судами обставини справи, предмет спору та обраний відповідачем спосіб захисту його прав, доводи касаційної скарги, дійшов висновку про те, що характер спірних правовідносин, предмет і категорія спору, коло учасників спірних правовідносин, правозастосовна практика, що складалася з приводу спорів цієї категорії, відсутність ознак, які відрізняють цю касаційну скаргу від інших, дають підстави вважати, що судові рішення, які ухвалені у справі за позовом ОСОБА_1 , розглянутої в порядку спрощеного позовного провадження, не підлягають касаційному оскарженню.
Водночас, відповідач, оскаржуючи судові рішення у справі, розглянутій за правилами спрощеного позовного провадження, зазначає про наявність виняткових обставин, передбачених підпунктами «а» та «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, які є передумовою для перевірки вмотивованості підстав, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України. Зокрема, відповідач стверджує, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, справа має виняткове значення.
Верховний Суд зазначає, що питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш суттєвими для такої практики та формування її однаковості. До таких явищ можна віднести систематичне порушення державою норм матеріального та процесуального права, які зачіпають інтереси великого кола осіб, що супроводжуються чималою кількістю оскарження таких рішень у подібних справах, тощо.
Проте, заявником не надано будь-яких доказів на підтвердження вказаних обставин та не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення саме цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.
Стосовно посилання відповідача на винятковість цієї справи, Суд враховує, що для кожної із сторін справа, в якій він є учасником має виняткове значення, оскільки спірні правовідносини, що склались, потребують судового втручання.
Разом з тим, скаржник повинен довести, що спірні правовідносини є винятковими та такими, що без судового захисту можуть призвести до незворотних наслідків.
Проте, зазначені доводи заявника не підтверджені належними доказами та не обґрунтовані обставинами, які б виділяли вимоги відповідача у цій справі в якусь особливу категорію спорів, тому не можуть бути враховані судом касаційної інстанції.
Інші, наведені у касаційній скарзі доводи та мотиви не дають підстав для висновку, що судові рішення, постановлені у зазначеній справі, можливо віднести до випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Щодо посилання відповідача на підстави касаційного оскарження, визначені у частині четвертій статті 328 КАС України, Суд зазначає, що передумовою для перевірки наявності підстав касаційного оскарження рішень судів попередніх інстанцій, встановлених пунктами 1-4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу у справі незначної складності, є наявність обставин, визначених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
З огляду на зазначене та враховуючи, що заявник, оскаржуючи судове рішення у цій справі, не обґрунтував наявності випадків для відкриття касаційного провадження, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, підстави перевірки інших доводів касаційної скарги відсутні.
При цьому, суд апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення керувався висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 жовтня 2025 року у справі №489/6074/23 щодо тлумачення та застосування положень статті117 КЗпП України у редакції, яка набрала чинності з 19 липня 2022 року.
Слід зазначити, що доводи касаційної скарги зводяться до викладення обставин справи, цитування норм законодавства та зазначення, що судами попередніх інстанцій рішення ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, незгодою із розрахунком суми середнього заробітку, який був здійснений апеляційним судом, тобто до переоцінки встановлених, зокрема судом апеляційної інстанції, обставин та досліджених доказів, що виходить за межі касаційного перегляду, які визначені статтею 341 КАС України.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є найвищим судом у системі судоустрою України, забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначений процесуальним законом.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
За такого правового врегулювання та обставин справи підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.
На підставі викладеного, керуючись статтями 12, 328, 333 КАС України,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління Національної поліції в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2025 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 05 лютого 2026 року у справі №520/18666/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Харківській області про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
Судді М.В. Білак
І.В. Желєзний
А.В. Жук