10 березня 2026 рокуЛьвівСправа № 380/3830/25 пров. № А/857/23075/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
судді-доповідача: Гінди О.М.
суддів: Заверухи О.Б., Матковської З.М.,
розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) Державної прикордонної служби України на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 05 травня 2025 року (головуюча суддя: Мричко Н.І., місце ухвалення - м. Львів) у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) Державної прикордонної служби України, ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_1 ) в особі ІНФОРМАЦІЯ_3 про визнання протиправним та скасування рішення,-
встановив:
ОСОБА_1 , 26.02.2025 звернувся в суд з адміністративним позовом, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення комісії ІНФОРМАЦІЯ_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_1 ), оформлене протоколом № 7 від 13.02.2025 про відмову у наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_4 ( АДРЕСА_1 ) в особі ІНФОРМАЦІЯ_3 надати відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 ;
- визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 (з основної діяльності) від 25.02.2025 за № 70 «Про призов та відправку у військові частини військовозобов'язаних (резервістів), призваних під час загальної мобілізації» ОСОБА_1 .
- визнати протиправним та скасувати наказ від 28.03.2025 за № 260-ОС «Про особовий склад» ІНФОРМАЦІЯ_5 (Військової частини НОМЕР_1 ) в частині зарахування до списків особового складу військової частини ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) звільнити з військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період ОСОБА_1 .
Обґрунтовує позов тим, що згідно з довідкою № 7358 від 15.11.2024 йому була надана відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», у зв'язку із наявністю матері з інвалідністю ІІ групи за умови відсутності інших осіб, які не є військовозобов'язаними та відповідно до закону зобов'язані її утримувати. Повідомляє, що 07.02.2025 він вчергове звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_3 із заявою аналогічного змісту про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». До заяви було долучено усі необхідні документи, зокрема на підставі яких йому вже надавалася відстрочка. Однак, протоколом від 13.02.2025 № 7 комісія ІНФОРМАЦІЯ_3 ухвалила рішення про відмову у наданні відстрочки. Причинами для відмови зазначено: «згідно постанови № 560 від 16.05.2024 року, втрата (відсутність) законних підстав для отримання відстрочки».
Зазначає, що необґрунтована та неправомірна відмова від надання відстрочки позивачу мала наслідком протиправну мобілізацію останнього та винесення наказу про призов на військову службу по мобілізації до Військової частини НОМЕР_1 та наказу Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) про зарахування до списків особового складу військової частини.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 05 травня 2025 року позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення комісії ІНФОРМАЦІЯ_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_1 ), оформлене протоколом № 7 від 13.02.2025 про відмову у наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період.
Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_4 в особі ІНФОРМАЦІЯ_3 ( АДРЕСА_1 ) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 07.02.2025 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період, з урахуванням висновків суду, викладених в мотивувальній частині цього рішення.
Визнано протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 (з основної діяльності) від 25.02.2025 за № 70 «Про призов та відправку у військову частину військовозобов'язаних (резервістів), призваних під час загальної мобілізації» ОСОБА_1 .
Визнано протиправним та скасовано наказ від 28.03.2025 за № 260-ОС «Про особовий склад» ІНФОРМАЦІЯ_5 в частині зарахування до списків особового складу особового складу ОСОБА_1 .
Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_1 виключити ОСОБА_1 із списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_5 .
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
З цим рішенням суду першої інстанції не погодилася військова частина НОМЕР_1 та оскаржила його в апеляційному порядку. Вважає, що таке прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, що стосуються ІНФОРМАЦІЯ_5 та прийняти нове, яким у частині задоволених позовних вимог що стосуються ІНФОРМАЦІЯ_5 відмовити повністю.
Обґрунтовуючи апеляційні вимоги, апелянт покликається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) не має жодного відношення до заходів мобілізаційної готовності та підготовки, це підлягає виключно до компетенції територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки. Отже, з дня зарахування до списків особового складу позивача до ІНФОРМАЦІЯ_5 позивач проходить військову службу та набув правового статусу «військовослужбовець», на якого розповсюджуються певні права та обов'язки визначені законодавством України.
Позивач, 03.07.2025 подав відзив на апеляційну скаргу в якому просив апеляційну скаргу відхилити.
Згідно п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких мотивів.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки рішення № 7 від 13.02.2025 про відмову у наданні позивачу відстрочки є протиправним та підлягає скасовуванню, а тому скасуванню підлягають і наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 (з основної діяльності) від 25.02.2025 за № 70 «Про призов та відправку у військові частини військовозобов'язаних (резервістів), призваних під час загальної мобілізації» в частині призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 та наказ від 28.02.2025 за № 260-ОС «Про особовий склад» начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 в частині зарахування до списків особового складу загону позивача.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорта серії НОМЕР_2 .
Згідно з довідкою ІНФОРМАЦІЯ_2 № 6401 від 17.10.2024 ОСОБА_1 було надано відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, на строк до 09.11.2024, на підставі абзацу 13 частини 1 стаття 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», як особі, у якої один з батьків має групу інвалідності.
Згідно з довідкою ІНФОРМАЦІЯ_2 № 7358 від 15.11.2024 ОСОБА_1 продовжено термін відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на підставі абзацу 13 частини 1 стаття 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» на строк до 07.02.2025.
Позивач, 07.02.2025 втретє звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_3 із заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», у зв'язку із наявністю матері з інвалідністю ІІ групи за умови відсутності інших осіб, які не є військовозобов'язаними та відповідно до закону зобов'язані її утримувати.
Протоколом від 13.02.2025 № 7 комісія ІНФОРМАЦІЯ_3 ухвалила рішення про відмову у наданні відстрочки позивачу, причини відмови: «згідно постанови № 560 від 16.05.2024, втрата (відсутність) законних підстав для отримання відстрочки».
Листом № 1849 від 25.02.2025 за підписом голови комісії ІНФОРМАЦІЯ_7 позивача повідомлено про наявність відмови в наданні йому відстрочки від проходження військової служби, оформленої протоколом комісії № 7 від 13.02.2025, причини відмови: «згідно постанови № 560 від 16.05.2024, втрата (відсутність) законних підстав для отримання відстрочки».
Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 № 70 від 25.02.2025, ОСОБА_1 призвано на військову службу під час мобілізації ІНФОРМАЦІЯ_8 .
Наказом начальника НОМЕР_3 прикордонного закону ДПС України № 260-ОС від 28.02.2025 ОСОБА_1 , який прибув з ІНФОРМАЦІЯ_3 , зараховано до списків особового складу та на всі види забезпечення загону.
Вважаючи протиправною відмову в наданні відстрочки від призову на військову службу, накази про призов на військову службу та зарахування до списків особового складу військової частини протиправними, позивач звернувся з цим позовом до суду.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.
Частиною 1 ст. 308 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Оскільки, в апеляційному порядку оскаржується судове рішення суду першої інстанції військовою частиною НОМЕР_1 в частині задоволених позовних вимог до ІНФОРМАЦІЯ_9 , а тому, предметом розгляду в суді апеляційної інстанції, у відповідності до вимог ч. 1 ст. 308 КАС України, є законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Так, згідно зі ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» № 389-VІІІ від 12.05.2015, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, (далі Закон № 389-VІІІ) воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України (ч. 2 ст. 2 Закон № 389-VIII).
Так, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
подальшому, воєнний стан неодноразово продовжувався та діяв на момент виникнення спірних правовідносин
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 «Про загальну мобілізацію», у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до частини другої статті 102, пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України, постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію, яка проводиться на всій території України протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом
Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, (далі Закон № 3543-XII) встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.
Відповідно до абз. 4, 5 ч. 1 ст. 1 Закону № 3543-XII: мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано;
особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, сил оборони і сил безпеки, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і час демобілізації після закінчення воєнних дій
Статтею 23 Закону № 3543-XII встановлено вичерпний перелік осіб, яким надається відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації та перелік осіб, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що за результатом розгляду справи, судом першої інстанції встановлено, що відмова позивачу у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період не узгоджується із вимогами законодавства.
Однак, суд апеляційної інстанції під час розгляду цієї справи не надає правової оцінки законності/протиправності дій ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_1 ) в особі ІНФОРМАЦІЯ_3 під час здійснення мобілізаційних процедур, оскільки цим суб'єктом владних повноважень не подано апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції.
Натомість, порушення або оспорювання прав та інтересів особи, яка звертається до суду з апеляційною скаргою є обов'язковими.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції зазначає, що в обґрунтування вимог апеляційної скарги, військова частина покликається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) не має жодного відношення до заходів мобілізаційної готовності та підготовки, це підлягає виключно до компетенції територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки. Натомість, права позивача у статусі військовослужбовця не були порушені, що у свою чергу свідчить про відсутність підстав для визнання протиправними дій та зобов'язання Військову частину НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) звільнити з військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період ОСОБА_1 .
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке.
Так, право на судовий захист відображене і в частині першій статті 5 КАС, відповідно до якої кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Завданням адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Відповідно у випадку звернення зацікавленої особи з позовом до суду адміністративний суд повинен надати правову оцінку діям суб'єкта владних повноважень при прийнятті того чи іншого рішення та перевірити його відповідність критеріям правомірності, які пред'являються до рішень суб'єктів владних повноважень та які закріплені у статті 2 КАС.
За приписами пункту 8 частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
Відповідно до частини другої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Право особи, яка звертається до суду з позовом, самостійно та на свій розсуд розпоряджатися своїми правами, зокрема і щодо визначення предмета і підстав позову є складовою диспозитивності як одного із принципів адміністративного судочинства (пункт 4 частини третьої статті 2 КАС України).
Отже, обсяг позовних вимог та їх формулювання належить виключно позивачу. Розгляд спору за межами підстав заявленого позову, за відсутності перешкод в ефективному захисті порушених прав позивача, вказує на порушення положень принципу змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з'ясування всіх обставин у справі.
Пунктом 19 ч. 1 ст. 4 КАС визначено, що індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
За владно-регулятивною природою всі юридичні акти поділяються на правотворчі, правотлумачні (правоінтерпретаційні) та правозастосовні. Нормативно-правові акти належать до правотворчих, а індивідуальні - до правозастосовних.
Індивідуально-правові акти як результати правозастосування адресовані конкретним особам, тобто є формально обов'язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб'єктів; містять індивідуальні приписи, у яких зафіксовані суб'єктивні права та/чи обов'язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов'язковість) вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі.
В абзаці 4 пункту 1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 23 червня 1997 року № 2-зп у справі № 3/35-313 вказано, що «… за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію».
У пункті 5 Рішення Конституційного Суду України від 22 квітня 2008 року № 9-рп/2008 в справі № 1-10/2008 вказано, що при визначенні природи «правового акта індивідуальної дії» правова позиція Конституційного Суду України ґрунтується на тому, що «правові акти ненормативного характеру (індивідуальної дії)» стосуються окремих осіб, «розраховані на персональне (індивідуальне) застосування» і після реалізації вичерпують свою дію.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що позивач, у розглядуваних спірних правовідносинах, визначив спосіб захисту свого права, зокрема шляхом:
- визнати протиправним та скасувати наказ від 28.03.2025 за № 260-ОС «Про особовий склад» ІНФОРМАЦІЯ_5 (Військової частини НОМЕР_1 ) в частині зарахування до списків особового складу військової частини ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) звільнити з військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період ОСОБА_1 .
Разом з тим, суд апеляційної інстанції зауважує, що після видання наказу від 28.03.2025 за № 260-ОС, виникли правовідносини щодо проходження військової служби, особливості якої визначаються Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» № 2232-ХІІ та Положенням про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затверджене Указом Президента України від 29.12.2009 № 1115/2009 (далі - Положення № 1115/2009)
Натомість, цими актами законодавства не передбачено звільнення з військової служби у зв'язку з визнанням незаконним рішення щодо призову на військову службу під час мобілізації на особливий період.
Отже, враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскільки доказів звернення до військової частини НОМЕР_1 з рапортом про звільнення з військової служби на підставі ст. 26 Закону № 2232-ХІІ, яка визначає підставі звільнення з військової служби, позивач не подавав, а тому правові підстави для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування наказу від 28.03.2025 за № 260-ОС «Про особовий склад» ІНФОРМАЦІЯ_5 в частині зарахування до списків особового складу особового складу ОСОБА_1 і зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_1 виключити ОСОБА_1 із списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_5 , відсутні.
Тобто, оскільки наказ від 28.03.2025 за № 260-ОС «Про особовий склад» ІНФОРМАЦІЯ_5 (Військової частини НОМЕР_1 ) в частині зарахування до списків особового складу військової частини ОСОБА_1 реалізовано, а тому обрані способи захисту позивачем не є належними, натомість для звільнення з військової служби, позивач має право звернутися із рапортом до командира військової частини, за наявності підстав визначених ст. 26 Закону № 2232-ХІІ, яка врегульовує питання звільнення з військової служби.
Крім цього, суд апеляційної інстанції в межах розгляду цієї справи вважає за необхідне застосувати висновки викладені в постанові Верховного Суду від 05 лютого 2025 року у справі № 160/2592/23, згідно яких, процедура призову військовозобов'язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною, тобто такою, що вже відбулася, а визнання процедури призову протиправною не спричинює відновлення попереднього становища особи, призваної на військову службу.
Отже, за встановлених обставин, у контексті наведених вимог законодавства, яким врегульовані спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції вважає, що висновок суду першої інстанції про визнання протиправним та скасування наказу від 28.03.2025 за № 260-ОС «Про особовий склад» ІНФОРМАЦІЯ_5 в частині зарахування до списків особового складу особового складу ОСОБА_1 і зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_1 виключити ОСОБА_1 із списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_5 є помилковим, а тому рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції допустив невідповідність своїх висновків обставинам справи та неправильно застосував норми матеріального права в частині визнання протиправним та скасування наказу від 28.03.2025 за № 260-ОС «Про особовий склад» ІНФОРМАЦІЯ_5 в частині зарахування до списків особового складу ОСОБА_1 і зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_1 виключити ОСОБА_1 із списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_5 , що відповідно до приписів ст. 317 КАС України є підставою для скасування судового рішення та прийняття нової постанови у цій частині.
Згідно приписів ст. 139 КАС України підстав для стягнення судових витрат не має.
Керуючись ст. ст. 308, 317, 321, 322, 325, 328, КАС України, суд -
постановив:
апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) Державної прикордонної служби України задовольнити.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 05 травня 2025 року у справі № 380/3830/25 в частині визнання протиправним та скасування наказу від 28.03.2025 за № 260-ОС «Про особовий склад» ІНФОРМАЦІЯ_5 в частині зарахування до списків особового складу особового складу ОСОБА_1 і зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_1 виключити ОСОБА_1 із списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_5 скасувати та прийняти в цій частині нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити.
У решті рішення Львівського окружного адміністративного суду від 05 травня 2025 року у справі № 380/3830/25 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя О. М. Гінда
судді О. Б. Заверуха
З. М. Матковська