Справа № 620/10080/24 Суддя (судді) першої інстанції: Оксана ТИХОНЕНКО
11 березня 2026 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача Аліменка В.О.,
суддів Безименної Н.В., Бєлової Л.В.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Куликівського ліцею Куликівської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2024 р. у справі за адміністративним позовом Куликівського ліцею Куликівської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області до Північного офісу Держаудитслужби в особі Управління Північного офісу Держаудитслужби в Чернігівській області, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю ''Будівельна фірма ''ТЕРАСАПРАМБУД'' про визнання протиправною та скасування вимоги,-
Куликівський ліцей Куликівської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області звернувся до суду з адміністративним позовом до Північного офісу Держаудитслужби в особі Управління Північного офісу Держаудитслужби в Чернігівській області, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю ''Будівельна фірма ''ТЕРАСАПРАМБУД'', в якому просив:
- визнати протиправною та скасувати вимогу Управління Північного офісі Держаудитслужби в Чернігівській області від 28.06.2024 № 262503-14/2240-2024 щодо усунення виявлених перевіркою закупівлі порушень законодавства, відображених в акті ревізії від 21.06.2024 року № 262503-30/12.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем проведено перевірку закупівлі ID:-2023-07-31-007144-a, з висновками якої позивач не погодився та підписав акт перевірки закупівлі від 21.06.2024 №262503-30/12 із запереченнями. Вказані заперечення Держаудитслужбою прийняті не були та позивачу відповідачем направлено вимогу щодо усунення виявлених перевіркою закупівель порушень законодавства. Оскільки висновки перевірки не відповідають чинному законодавству України, є необґрунтованими та безпідставними, то позивач вважає, що вимога Управління Північного офісу Держаудитслужби в Чернігівській області щодо усунення, виявлених перевіркою закупівлі порушень порушень законодавства від 28.06.2024 № 262503-14/2240-2024 є протиправною та такою, що підлягає скасуванню.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2024 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті рішення, норм матеріального та процесуального права, також неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що Відповідно до статті 2 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» (далі - Закон), абзацу 3 підпункту 1 пункту 4 Порядку проведення перевірок закупівель Державною аудиторською службою, її міжрегіональними територіальними органами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2013 № 631 зі змінами (далі - Порядок №631), Управлінням проведено перевірку закупівлі, здійсненої позивачем, інформацію про яку оприлюднено в електронній системі закупівель за номером ID:UA-2023-07-31-007144-а, за результатами якої складено акт від 21.06.2024 №262503-30/12 (а.с.7-13), який підписаний позивачем з запереченнями.
Проведеною перевіркою закупівель встановлено ряд порушень законодавства, що призвели до втрат бюджету.
У зв'язку з тим, що під час проведення перевірки виявлені порушення не усунуті відповідно до пункту 7 статті 10 Закону, позивачу направлено вимоги щодо усунення виявлених перевіркою закупівель порушень законодавства від 28.06.2024 №262503-14/2240-2024, у якій Управління Північного офісу Держаудитслужби в Чернігівській області вимагає:
1) розглянути результати проведеної ревізії та питання щодо притягнення до відповідальності у порядку, встановленому законодавством, працівників Ліцею, винних у допущених порушеннях;
2) забезпечити відшкодування на користь Куликівського ліцею понесених зайвих витрат на оплату за виконані роботи по об'єкту: Благоустрій території Куликівського ліцею за адресою: 16300, вулиця Шевченка, 4, смт. Куликівка Чернігівського району Чернігівської області (код за ЄЗС ДК 021:2015:45450000-6 Інші завершальні будівельні роботи), здійснених підрядником (ТОВ «БФ ТЕРАСАПРАЙМБУД») на загальну суму 852834,90 грн. відповідно до вимог статей 193, 199, 217, 218 Господарського кодексу України, статей 526, 611, 629 Цивільного кодексу України;
3) забезпечити приведення проектно-кошторисної документації по об'єкту «Благоустрій території Куликівського ліцею за адресою: 16300, вул. Шевченка, 4, смт. Куликівка Чернігівського району Чернігівської області» у відповідність до проведених робіт, визначених в Актах форми № КБ-2в, відповідно до вимог пункту 6.16 Настанови № 281 та пунктів 2.1, 5.2 договору про закупівлю від 15.08.2023 № 61- 08/23, частини четвертої статті 31 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та пункт 11 Порядку і затвердження проектів будівництва та проведення їх експертизи, підтвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.05.2011 № 560.
Вважаючи висновки Управління про порушення позивачем вимог законодавства необґрунтованими, а вищевказану вимогу протиправною, позивач звернувся до суду з відповідним позовом за захистом своїх прав та інтересів.
Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та в спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові та організаційні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні визначає Закон України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» від 26 січня 1993 року №2939-XII (далі - Закон №2939-XII).
Відповідно до частини першої статті 1 Закону №2939-XII здійснення державного фінансового контролю забезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю (далі - орган державного фінансового контролю)
Згідно з частиною другою статті 2 Закону №2939-XII державний фінансовий контроль забезпечується органом державного фінансового контролю через проведення державного фінансового аудиту, інспектування, перевірки закупівель та моніторингу закупівлі.
Відповідно до статті 8 Закону №2939-XII орган державного фінансового контролю, зокрема, здійснює державний фінансовий контроль та контроль за цільовим та ефективним використанням коштів державного і місцевих бюджетів; вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб; розробляє пропозиції щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їм у подальшому.
Пунктами 7, 10, 13 статті 10 Закону №2939-XII передбачено, що органу державного фінансового контролю надається право: пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства; звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів; при виявленні збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, визначати їх розмір у встановленому законодавством порядку.
Постановою Кабінету Міністрів України від 03 лютого 2016 року №43 затверджено Положення про Державну аудиторську службу України (далі - Положення №43).
Пунктом 1 Положення №43 передбачено, що Державна аудиторська служба України (Держаудитслужба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України та який забезпечує формування і реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю.
Відповідно до підпункту 9 пункту 4 Положення №43 Держаудитслужба вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, зокрема, вимагає від керівників та інших підконтрольних установ усунення виявлених порушень законодавства; звертається до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.
Згідно з пунктом 6 Положення № 43 Держаудитслужба для виконання покладених на неї завдань має право в установленому порядку, зокрема, пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства (підпункт 16); у разі виявлення збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, визначати їхній розмір в установленому законодавством порядку (підпункт 23)
Відповідно до пункту 3 Порядку проведення інспектування Державною аудиторською службою, її міжрегіональними територіальними органами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2006 року №550 (далі - Порядок №550), акт ревізії - це документ, який складається посадовими особами органу державного фінансового контролю, що проводили ревізію, фіксує факт її проведення та результати. Заперечення, зауваження до акта ревізії (за їх наявності) та висновки на них є невід'ємною частиною акта.
Пунктом 2 Порядку № 550 визначено, що інспектування полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності об'єкта контролю і проводиться у формі ревізії, яка повинна забезпечувати виявлення фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб.
Пунктами 4, 5 Порядку № 550 передбачено, що планові та позапланові виїзні ревізії проводяться контролюючими органами відповідно до Закону та цього Порядку.
Планові виїзні ревізії проводяться відповідно до планів контрольно-ревізійної роботи, затверджених в установленому порядку, позапланові виїзні ревізії - за наявності підстав, визначених Законом.
За приписами частини першої статті 4 Закону № 2939-XII інспектування здійснюється органом державного фінансового контролю у формі ревізії та полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності підконтрольної установи, яка повинна забезпечувати виявлення наявних фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб. Результати ревізії викладаються в акті.
В силу пункту 6 Положення № 43 Держаудитслужба для виконання покладених на неї завдань має право в установленому порядку, зокрема, пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства; у разі виявлення збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, визначати їх розмір в установленому законодавством порядку.
Вказані положення кореспондуються з пунктами 7 та 10 статті 10 Закону № 2939-XII.
У частині другій статті 15 Закону № 2939-XII закріплено, що законні вимоги службових осіб органу державного фінансового контролю є обов'язковими для виконання службовими особами об'єктів, що контролюються.
Згідно з пунктом 50 Порядку № 550 за результатами проведеної ревізії у межах наданих прав органи державного фінансового контролю вживають заходів для забезпечення: притягнення до адміністративної, дисциплінарної та матеріальної відповідальності винних у допущенні порушень працівників об'єктів контролю; порушення перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства; звернення до суду в інтересах держави щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства з питань збереження і використання активів, а також стягнення у дохід держави коштів, одержаних за незаконними договорами, без встановлених законом підстав або з порушенням вимог законодавства; застосування заходів впливу за порушення бюджетного законодавства.
Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що вимога органу державного фінансового контролю, спрямована на коригування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства, є обов'язковою до виконання. Стосовно відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги, оскільки такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.
Отже, правова природа письмової вимоги контролюючого органу породжує правові наслідки, зокрема обов'язки для свого адресата, а відтак наділена рисами правового акту індивідуальної дії з урахуванням її змістовної складової, незалежно від форми документа, в якому вона міститься, і такий акт може бути предметом судового контролю в порядку адміністративного судочинства у разі звернення із відповідним позовом.
Спірна вимога контролюючого органу є індивідуально-правовим актом і в силу закону є обов'язковою до виконання підконтрольною установою, якому вона адресована.
У пункті 1 резолютивної частини Рішення від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 Конституційний Суд України висловив позицію, що «конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному. Реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом».
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 листопада 2018 року у справі №820/3534/16 дійшла висновку, що спір про правомірність вимог контролюючих органів, скерованих на адресу підконтрольних суб'єктів, є публічно-правовим та підпадає під визначення справи адміністративної юрисдикції. У цій постанові Велика Палата Верховного Суду вказала, що такий висновок був сформульований Верховним Судом України у постанові від 23 лютого 2016 року по справі № 818/1857/14, і Велика Палата Верховного Суду не знайшла підстав для відступу від цієї позиції.
Аналогічна правова позиція також підтримана Верховним Судом, зокрема у постанові від 08 травня 2018 року у справі № 826/3350/17, у якій за наслідками проведеного аналізу сутності завдань і функцій органів фінансового контролю, в тому числі у їх співвідношенні із завданнями адміністративного судочинства (рішення суб'єкта владних повноважень як предмет судового контролю), сформульовано позицію, що рішення (дії, бездіяльність) органу фінансового контролю, прийняті в результаті реалізації їх окремо взятих завдань або функцій (пред'явлення обов'язкової до виконання вимоги як одна з них), є окремими предметами судового контролю.
У постанові від 08 травня 2018 року у справі № 826/3350/17 Верховний Суд зазначив, що під час вирішення справ, предметом яких є правомірність вимог контролюючих органів, скерованих на адресу підконтрольних суб'єктів, судам належить, виходячи із правової природи письмової вимоги контролюючого органу, враховувати чи прийнята вона на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством. З метою встановлення того, чи контролюючим органом при прийнятті спірної вимоги владні управлінські функції реалізовані у передбачений законом спосіб, суду належить надати правову оцінку змісту вимоги як індивідуально-правового акту
Верховний Суд у постановах від 20 лютого 2018 року у справі № 822/2087/17 та від 08 травня 2018 року у справі № 826/3350/17 зазначив, що висновок суду про те, що збитки контролюючим органом можуть бути стягнуті лише в ході відповідного судового процесу (а не шляхом пред'явлення обов'язкової до виконання вимоги), не спростовує того, що «законна вимога» контролюючого органу, як індивідуальноправовий акт, повинна відповідати вимогам закону в частині її змісту і форми. Саме аналіз змісту вимоги контролюючого органу свідчить про те, чи такі вимоги дотримано та чи породжує така вимога права і обов'язки для підконтрольної установи.
З проведеного вище аналізу сутності завдань і функцій органів фінансового контролю, в тому числі у їх співвідношенні із завданнями адміністративного судочинства (рішення суб'єкта владних повноважень як предмет судового контролю), висновується, що рішення (дії, бездіяльність) органу фінансового контролю, прийняті в результаті реалізації їх окремо взятих завдань або функцій (пред'явлення обов'язкової до виконання вимоги як одна з них), є окремими предметами судового контролю.
Та обставина, що законодавство прямо передбачає порядок реалізації окремо взятого завдання чи функції контролюючого органу, зокрема стягнення збитків у судовому порядку на підставі пункту 10 частини першої статті 10 Закону № 2939-XII, з чим кореспондується пункт 50 Порядку № 550, жодним чином не відміняє чи спростовує того, що всі рішення, дії чи бездіяльність органів державного фінансового контролю, прийняті або здійснені при реалізації ними їх владних управлінських функцій, можуть бути окремим предметом судового розгляду при поданні відповідного адміністративного позову.
У даній справі зміст спірної вимоги, яка, як встановлено судом першої інстанції, є індивідуально-правовим актом, а відтак породжує права і обов'язки для підконтрольної установи, якій вона адресована, полягає в забезпеченні відшкодування збитків, встановлених контролюючим органом.
Верховний Суд у постановах від 22 грудня 2022 року у справі №826/13003/17, від 06 липня 2023 року у справі №1740/2398/18, від 14 грудня 2023 року у справі № 1.380.2019.004998, від 06 червня 2024 року у справі № № 560/4308/22 звертав увагу на те, що зміст оскаржуваної вимоги в частині встановлених фінансових порушень хоч і вказує на забезпечення відшкодування збитків, проте не містить вимоги про їх стягнення.
Відтак, пункти (частини) вимоги, які не вказують на стягнення збитків, можуть бути перевірені судом у справі за відповідним позовом підконтрольної установи з їх оскарження. Проте, пункти (частини) вимоги, які вказують на стягнення збитків, мають перевірятись у судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю, а не за позовом підконтрольної установи про визнання вимоги протиправною. Збитки, щодо наявності яких зроблено висновок Держаудитслужбою, стягуються у судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю. Наявність збитків, правильність їх обчислення перевіряє суд, який розглядає позов про відшкодування збитків, а не позов підконтрольної установи про визнання вимоги протиправною.
Такі висновки щодо застосування норм права в подібних спірних правовідносинах викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 у справі №820/3534/16 та у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, зокрема, від 28.02.2020 у справі № 808/4044/17, від 28.02.2020 у справі № 2040/6542/18, від 18.03.2020 у справі № 826/14169/17, від 18.03.2020 у справі № П/811/140/17, від 31.03.2020 у справі № 817/650/18, від 02.04.2020 у справі № 820/3534/16, від 2 липня 2020 року у справі № 826/1508/17, від 12 травня 2022 року у справі № 620/4169/20, від 10 листопада 2022 року у справі № 826/12663/18.
Зі змісту оскаржуваної вимоги можна встановити, що відповідач просить:
1) розглянути результати проведеної перевірки та питання щодо притягнення до відповідальності у порядку встановленому законодавством, працівників Ліцею, винних у допущених порушеннях;
2) забезпечити відшкодування на користь Куликівського ліцею понесених зайвих витрат на оплату за виконані роботи по об'єкту: Благоустрій території Куликівського ліцею за адресою: 16300, вулиця Шевченка, 4, смт. Куликівка Чернігівського району Чернігівської області (код за ЄЗС ДК 021:2015:45450000-6 Інші завершальні будівельні роботи), здійснених підрядником (ТОВ «БФ ТЕРАСАПРАЙМБУД») на загальну суму 852834,90 грн. відповідно до вимог статей 193, 199, 217, 218 Господарського кодексу України, статей 526, 611, 629 Цивільного кодексу України;
3) забезпечити приведення проектно-кошторисної документації по об'єкту «Благоустрій території Куликівського ліцею за адресою: 16300, вул. Шевченка, 4, смт. Куликівка Чернігівського району Чернігівської області» у відповідність до проведених робіт, визначених в Актах форми № КБ-2в, відповідно до вимог пункту 6.16 Настанови № 281 та пунктів 2.1, 5.2 договору про закупівлю від 15.08.2023 № 61- 08/23, частини четвертої статті 31 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та пункт 11 Порядку і затвердження проектів будівництва та проведення їх експертизи, підтвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.05.2011 № 560.
Тобто, відповідач просить забезпечити відшкодування «…витрат на оплату за виконані роботи по об'єкту …», а не стягнення збитків, що відповідно до усталеної судової практики дає право позивачу звернутися з даним позовом. Суд має перевірити на відповідність вимогам законодавства оскаржувану вимогу в частині допущених порушень, тобто надати оцінку про їх наявність або відсутність.
В постанові від 06 червня 2024 року у справі № 560/4308/22, Верховний Суд скасовуючи рішення суду апеляційної інстанції та направляючи вказану справу на новий розгляд до Сьомого апеляційного адміністративного суду, вказав наступне: « 95. У справі ж, що розглядається, зміст спірної вимоги, яка, як встановлено вище, є індивідуально-правовим актом, а відтак породжує права і обов'язки для підконтрольної установи, якій вона адресована, полягає в забезпеченні відшкодування збитків, встановлених контролюючим органом.
96. Верховний Суд у постановах від 22 грудня 2022 року у справі №826/13003/17, від 06 липня 2023 року у справі №1740/2398/18, від 14 грудня 2023 року у справі № 1.380.2019.004998 звертав увагу на те, що зміст оскаржуваної вимоги в частині встановлених фінансових порушень хоч і вказує на забезпечення відшкодування збитків, проте не містить вимоги про їх стягнення.
97. Як слідує зі змісту оскаржуваного судового рішення, апеляційний суд надавав оцінку спірним правовідносинам з посиланням на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №820/3534/16 та у постановах Верховного Суду, зокрема, від 28 лютого 2020 року у справі №808/4044/17, від 28 лютого 2020 року у справі №2040/6542/18, від 18 березня 2020 року у справі №826/14169/17, від 18 березня 2020 року у справі № П/811/140/17, від 31 березня 2020 року у справі №817/650/18, від 02 квітня 2020 року у справі №820/3534/16, від 02 липня 2020 року у справі №826/1508/17.
98. У вказаних постановах Суд дійшов висновку про те, що пункти (частини) вимоги, які не вказують на стягнення збитків, можуть бути перевірені судом у справі за відповідним позовом підконтрольної установи з їх оскарження. Проте, пункти (частини) вимоги, які вказують на стягнення збитків, мають перевірятись у судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю, а не за позовом підконтрольної установи про визнання вимоги протиправною. Збитки, щодо наявності яких зроблено висновок Держаудитслужбою, стягуються у судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю. Наявність збитків, правильність їх обчислення перевіряє суд, який розглядає позов про відшкодування збитків, а не позов підконтрольної установи про визнання вимоги протиправною.
99. Однак, суд апеляційної інстанції, досліджуючи по суті пункти оскарженої вимоги не дослідив правову природу вимоги, не надав оцінку тому чи пункти вимоги вказують на забезпечення відшкодування збитків та надають право підконтрольній установі на оскарження у судовому порядку цієї вимоги, чи пункти вимоги вказують на стягнення збитків, що відповідно, з урахуванням вищезазначеної практики Верховного Суду у подібних правовідносинах, мають перевірятись у судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю про стягнення збитків.»
Суд першої інстанції помилково зазначив, що спірна вимога направлена на стягнення збитків, а тому суд не може перевіряти її правильність, оскільки відповідно до чинного законодавства, для цього передбачено різні правові процедури. Тому, зважаючи на помилковість висновків суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції повинен дослідити наведені позивачем аргументи, щодо відсутності з його боку будь-яких порушень.
Щодо пункту 1 спірної Вимоги, а саме: розглянути результати проведеної перевірки закупівель, колегія суддів, зазначає наступне.
В пункті 1 оскаржуваної Вимоги відповідач не конкретизував яких саме заходів має вжити позивач, не визначив спосіб усунення виявлених під час ревізії порушень, що свідчить про його нечіткість та невизначеність. Можливість усунення виявлених порушень прямо залежить від чіткого визначення суб'єктом владних повноважень конкретного заходу (варіанту поведінки), яких необхідно вжити уповноваженій особі позивача для усунення порушень
Спонукання позивача самостійно визначити на підставі невизначених норм, які саме заходи необхідно вжити для усунення виявлених порушень, в свою чергу, може призвести до нового можливого порушення позивачем чинного законодавства.
Зазначене є порушенням вимог закону в частині змісту висновку як акта індивідуальної дії
Зобов'язальний характер вимог щодо усунення виявлених порушень свідчить як про встановлення цих порушень, так і про визначення імперативного обов'язкового способу їхнього усунення.
Верховний Суд неодноразово, зокрема, у постановах від 30 листопада 2021 року у справі №160/8403/19, від 05 березня 2020 року в справі № 640/467/19, від 23 квітня 2020 року у справі №160/5735/19, від 11 червня 2020 року в справі № 160/6502/19, від 12 серпня 2020 року у справа № 160/11304/19, від 21 січня 2021 року у справі №400/4458/19, від 21 жовтня 2021 року у справі № 640/17797/20, від 30 листопада 2021 року у справі № 420/5590/19, від 24 липня 2023 року у справі № 640/4856/19 та від 11 вересня 2023 року у справі № 160/8439/18, де вирішувалися подібні правовідносини, висловлював аналогічну правову позицію.
Щодо пункту 2 спірної Вимоги, а саме: забезпечити відшкодування на користь Куликівського ліцею зайво понесених витрат на оплату за виконані роботи по об'єкту: Благоустрій території Куликівського ліцею за адресою: 16300, вулиця Шевченка, 4, смт. Куликівка Чернігівського району Чернігівської області (код за ЄЗС ДК 021:2015:45450000-6 Інші завершальні будівельні роботи), здійснених підрядником (ТОВ «БФ ТЕРАСАПРАЙМБУД») на загальну суму 852834,90 грн. відповідно до вимог статей 193, 199, 217, 218 Господарського кодексу України, статей 526, 611, 629 Цивільного кодексу України, колегія суддів зазначає наступне.
Як зазначено відповідачем в акті перевірки, наявні порушення з боку позивача, що полягають, в наступному:
- в порушення вимог пункту 6.2 Настанови № 281 ТОВ «БК Терасапраймбуд» (Підрядником) до актів приймання виконаних будівельних робіт форми № КБ-2в по об'єкту «Благоустрій території Куликівського ліцею за адресою: 16300, вулиця Шевченка, 4, смт. Куликівка Чернігівського району Чернігівської області» включено завищений обсяг робіт (непідтверджене зустрічною звіркою зайве перевезення піску в кількості 285,82 М?, портландцементу в кількості 14,52 т. та грунту до 10 км в кількості 1552,88 т.). Внаслідок зазначеного Ліцеєм проведено зайвих витрат бюджетних коштів на загальну суму 751885,72 грн, що спричинило завдання збитків бюджету на вказану суму;
- в порушення вимог пункту 6.2 Настанови № 281 та Ресурсних елементних кошторисних норм затверджених Наказом Міністерства розвитку громад та територій України 31.12.2021 № 374, ТОВ «БК Терасапраймбуд» (Підрядником) до Актів форми № КБ-2в включено завищений обсяг робіт (непідтверджені зустрічною звіркою зайві витрати на експлуатацію машин та механізмів). Внаслідок зазначеного Ліцеєм проведено зайвих Витрат бюджетних коштів на загальну суму 15260,23 грн, що спричинило завдання збитків бюджету на вказану суму;
- в порушення вимог пункт 5.33 та частини третьої пункту 6.2 Настанови № 281, ТОВ «БК Терасапраймбуд» (Підрядником) до Актів форми № КБ-2в включено завищений обсяг робіт (непідтверджені зустрічною звіркою суми на покриття додаткових витрат, пов'язаних з інфляційними процесами). Внаслідок зазначеного Ліцеєм проведено зайвих витрат бюджетних коштів на загальну суму 85688,96 грн, що спричинило завдання збитків бюджету на вказану суму.
Відповідно до п. 6.2. Настанови № 281, за твердої договірної ціни взаєморозрахунки провадяться на підставі виконаних обсягів робіт та їх вартості, визначеної в договірній ціні. Згідно з п. 3.1. Договору про закупівлю № 61-08/23 визначено, що ціна договору є твердою та становить 6 990 300, 90 грн. Отже, за умовами п. 6.2. Настанови № 281, оплата проводиться за сукупністю 2 основних факторів:
- підтвердження виконаного обсягу робіт;
- на підставі договірної ціни.
Підтвердженням виконання робіт є акт форми КБ-2в.
Акт приймання виконаних підрядних робіт, форма № КБ-2в, - документ первинного обліку, який складається щомісячно для визначення вартості та обсягів виконаних будівельно-монтажних, ремонтних та інших підрядних робіт і є основою для складання «Довідки про вартість виконаних підрядних робіт та витрат» (форма № КБ-3).
Так, в рамках Договору було зазначено (в локальному кошторисі на будівельні роботи), про використання піску, портландцементу та ґрунту при будівництві. Акти форми КБ-2в містять в собі точні дані про використані під час будівництва ресурси. Так, відповідальним за складання первинної документації на будівництві є підрядник. На замовника покладено обов'язок лише контролювати якість виконаних робіт. При цьому, порушень в рамках договірної ціни відповідачем не встановлено, тобто підрядник не вийшов за межі ціни, які встановлена в договір. Окрім цього, проектнокошторисна документація передбачає використання відповідних ресурсів на будівництві, що вказує на безпідставність вимог відповідача.
В рамках зустрічної звірки з суб'єктами господарювання, що здійснювали поставку піску, відповідачем встановлено, що ТТН підтверджується поставка піску в кількості 1114 т. та 632,06 м3. При цьому, необґрунтовано виключено з цієї суми пісок в кількості 154 т. 87 м3, оскільки відповідний пісок відвантажено 13-14 серпня 2033 р, до укладення основного Договору, що нібито, на думку відповідача, порушує ст. 193 ГК України. Так, відповідач не зазначає, який саме пункт чи частину ст. 193 ГК України, було порушено, оскільки дана стаття є значною за об'ємом та деякі її пункти абсолютно не стосуються зобов'язання, що мало місце.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не можна вважати порушенням те, що пісок було відвантажено ТОВ «БК Терасапраймбуд» до укладення основного договору, оскільки підрядник укладав договори на поставку відповідних матеріалів з іншими суб'єктами господарювання, не тільки для того, щоб забезпечити виконання робіт для позивача, але й для інших юридичних осіб. Тобто, ТОВ «БК Терасапраймбуд», має право робити запаси відповідних матеріалів та використовувати їх у будівництві, тим паче, що саме з матеріалів підрядника і здійснювалися будівельні роботи. Тому, розрахунок відповідача є помилковим, зроблений на основі неправильного трактування фактичних обставин справи та норм законодавства. Щодо використання суміші РЦГ М 100 Ж-1-ФЕМ, яка не передбачена в локальному кошторисі, та відповідних актах. Відповідно до ч. 1 ст. 320 ГК України, замовник має право, не втручаючись у господарську діяльність підрядника, здійснювати контроль і технічний нагляд за відповідністю обсягу, вартості і якості виконаних робіт проектам і кошторисам. Він має право перевіряти хід і якість будівельних і монтажних робіт, а також якість матеріалів, що використовуються. Використання відповідної суміші підтверджується ТТН, що зазначає сам відповідач, окрім цього, її використання на якість виконаних робіт та загальну договірну ціну жодним чином не вплинула. Загалом же, відповідачем не виведено розбіжності між вартістю перевезення суміші та піску. При цьому, необґрунтовано знято вартість перевезення піску в повному обсязі на суму 522 811,08 грн., а вартість перевезення суміші не враховано.
Щодо перевезення ґрунту, то колегія суддів вважає, що з його боку жодних порушень не має, оскільки дані роботи передбачені в проектно-кошторисній документації (локальний кошторис), а також підтверджуються відповідними актами форми КБ-2в. Оплата проводилася в рамках договірної ціни і за її межі не вийшла.
За змістом ч. 1 ст. 320 Господарського кодексу України замовник має право, не втручаючись у господарську діяльність підрядника, здійснювати контроль і технічний нагляд за відповідністю обсягу, вартості і якості виконаних робіт проектам і кошторисам. Він має право перевіряти хід і якість будівельних і монтажних робіт, а також якість матеріалів, що використовуються.
Пунктом 2.2. Договору передбачено, що при здійсненні робіт виконавець використовує свої матеріли.
З сукупного аналізу положень закону та умов Договору слідує, що Позивач має право контролювати хід виконання робіт за Договором та їх якість. У разі дотримання умов виконання Договору щодо якості та повноти виконаних робіт ТОВ «БК Терасапраймбуд» і надання ним актів приймання виконаних будівельних робіт» (форма № КБ-2в) і довідок про вартість виконаних будівельних робіт та витрати (форма № КБ-3), то Позивач зобов'язаний сплатити виконавцю кошти за виконані роботи.
При цьому, ні положення закону, ні умови Договору не наділяють Позивача правами (або обов'язками) перевіряти ТОВ «БК Терасапраймбуд» на предмет правильності ведення бухгалтерського обліку та не сплачувати кошти на цій підставі за роботи, які виконані відповідно до умов Договору.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік на підприємстві ведеться безперервно з дня реєстрації підприємства до його ліквідації. Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством, або власник відповідно до законодавства та установчих документів.
Отже, правильність ведення бухгалтерського обліку ТОВ «БК Терасапраймбуд» лежить в площині відповідальності посадових осіб підприємства і на правовідносини між Управлінням та ТОВ «БК Терасапраймбуд» щодо виконання умов Договору не впливає. Позивач не має ні компетенції, ні можливості контролювати господарську діяльність інших підприємств.
Стосовно включення до акту форми КБ-2в за жовтень 2023 р. № 3 роботи крана на автомобільному ходу, вантажопідйомність 6,3 т. в кількості 10,8528 машино-годин та роботу агрегату зварювального пересувного з бензиновим двигуном, з номінальним зварювальним струмом 250-400А в кількості 15,0784 машино-годин. Так, відповідач зазначає, що включення роботи зазначених будівельних машин та механізмів до проектно-кошторисної документації є помилковим, оскільки порушує норми КНУ РКНЕМ. Які саме норми КНУ РКНЕМ порушено, відповідач не зазначає. З цього приводу варто наголосити, що складанням проектної документації займався ТОВ «Архі ТМ», використання даної техніки передбачено як локальним кошторисом, так і актами форми КБ-2в, що у розумінні пункту 6.2. Настанови № 281 є достатнім підтвердженням виконання відповідних робіт. Знову ж таки, за межі договірної ціни позивач не виходив.
Відповідно до п. 5.1. Настанови № 281 ціна пропозиції учасника процедури закупівлі (договірна ціна) розраховується на підставі нормативної потреби в трудових і матеріально-технічних ресурсах, необхідних для здійснення проектних рішень по об'єкту будівництва, та поточних цін на них або з використанням укрупнених показників вартості робіт, обсяги та види яких передбачені затвердженою проектною документацією. В той же час, відповідно до п. 6.2. Настанови № 281 при взаєморозрахунках за обсяги виконаних робіт розмір прямих витрат, загальновиробничих витрат (в тому числі коштів на покриття решти статей загальновиробничих витрат, рівня заробітної плати працівників, заробітна плата яких враховується в загальновиробничих витратах, коштів, що пов'язані з оплатою тимчасової непрацездатності), адміністративних витрат не уточнюються та не підлягають розрахунку незалежно від того чи були у даному звітному періоді відповідні витрати (зміни № 2 відповідно до наказу № 244 від 01.12.2022 р.). В прямих витратах враховано нормативну тривалість роботи механізмів, яка при твердих цінах не підтверджується. Тому, в даному випадку порушення відсутнє.
Щодо інфляційних втрат, то відповідач зазначив, що ТОВ «БК Терасапраймбуд» на підтвердження правомірності розрахунку надано лише кошторисний розрахунок № П-145, що порушує п. 5.33 та ч. 3 п. 6.2. Настанови № 281.
Відповідно до п. 5.33 Настанови № 281, до складу ціни пропозиції учасника процедури закупівлі (договірної ціни незалежно від її виду) включаються кошти на покриття додаткових витрат, пов'язаних з інфляційними процесами, призначені на відшкодування збільшення вартості трудових та матеріально-технічних ресурсів, спричинене інфляцією, яка може відбутися протягом будівництва.
Кошти на покриття додаткових витрат, пов'язаних з інфляційними процесами, розраховуються виходячи зі строків будівництва, виду будівництва, структури робіт, вартості трудових та матеріально-технічних ресурсів, врахованих у ціні пропозиції учасника процедури закупівлі (договірній ціні), та на підставі на підставі прогнозних індексів цін виробників промислової продукції на наступні періоди, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ч. 3 п. 6.2. Настанови № 281, при взаєморозрахунках за обсяги виконаних робіт кошти на покриття додаткових витрат, пов'язаних з інфляційними процесами, враховуються в «Актах приймання виконаних будівельних робіт» в порядку, обумовленому договором, за відповідними обґрунтовуючими розрахунками, у межах розміру коштів, передбачених договірною ціною.
Зазначеними нормами не встановлено конкретної форми акту, яким має визначатися розмір інфляційних витрат, отже, це може бути здійснено в довільний формі, наприклад, на основі довідки, що містить в собі наступні складові (строків будівництва, виду будівництва, структури робіт, вартості трудових та матеріальнотехнічних ресурсів, врахованих у ціні пропозиції учасника процедури закупівлі (договірній ціні), та на підставі на підставі прогнозних індексів цін виробників промислової продукції на наступні періоди). Надана ТОВ «БК Терасапраймбуд» відповідає зазначеним норма та є належним документом. що підтверджує інфляційні витрати. Окрім цього, прогнозовані інфляційні витрати вже закладено в договірну ціну, при підписанні договору, а отже порушення з боку позивача відсутнє.
Акт ревізії не може встановлювати обов'язкових правил для сторін за господарськоправовим договором в силу статті 19 Господарського кодексу України, яка прямо забороняє втручання та перешкоджання господарській діяльності з боку контролюючих органів державної влади.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.
Тобто укладання сторонами у справі Договорів, дії сторін по виконанню їх умов, у тому числі проведення відповідних робіт та їх оплата є підтвердженням того, що сторони перебували у договірних відносинах.
Таким чином, обсяг прав, обов'язків та відповідальності сторін по справі мають врегульовуватися тими положеннями чинного законодавства, які визначають умови проведення робіт та договором.
Виявлені контролюючим органом порушення не впливають на умови укладеного між сторонами договору і не можуть їх змінювати, оскільки за своїми правовими наслідками акт ревізії у даному випадку фіксує порушення фінансової дисципліни учасника правовідносин, фінансово-господарська діяльність якого перевірялась.
Зазначений акт ревізії не може змінювати, припиняти частково або повністю договірні правовідносини сторін, зобов'язання, визначені договором та підтверджені відповідними актами виконаних робіт. Відтак акт ревізії фінансово-господарської діяльності сам по собі не може бути достатнім доказом порушення позивачем.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.05.2018 у справі №922/2310/17.
Крім того, контролюючий орган вимагає від позивача у спірній вимозі забезпечити відшкодування, відповідно до норм ст.ст.193, 199, 217, 218 Господарського кодексу України та ст. ст. 526, 611, 629 Цивільного кодексу України, на користь позивача матеріальної шкоди в сумі 852 834,90 грн.
З даного приводу необхідно зазначити, що статті Господарського кодексу України, на які посилається відповідач, містять положення про загальні засади відповідальності учасників господарських правовідносин, а також про відшкодування збитків. У цих статтях йде мова про господарські санкції як правовий засіб відповідальності у сфері господарювання, зокрема, про відшкодування збитків, штрафні санкції. Зазначені статті містять положення про прострочення боржника, прострочення кредитора, досудове врегулювання та ін. Тобто, відповідачем відзначено статті Господарського кодексу України, які містять самостійні способи захисту, які є правовою підставою для реалізації різних способів судового захисту та для подачі різних за своєю суттю позовів.
Статті Цивільного кодексу України, на які посилається відповідач, регулюють правові наслідки порушення зобов'язання та відповідальність за порушення зобов'язань.
Таким чином, в оскаржуваній вимозі відповідач, посилаючись на статті Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України, які містять різні за своєю природою способи захисту прав, відповідач створив для позивача певну правову невизначеність.
У даній справі зміст спірної вимоги, яка є індивідуально-правовим актом, і відтак породжує права і обов'язки для підконтрольної установи, якій вона адресована, не стосується усунення порушень норм законодавства, а направлена на зобов'язання позивача відшкодувати бюджетні кошти.
Вимога не відповідає вимогам закону щодо її змісту та є неконкретизованою.
У постанові від 08 травня 2018 року у справі № 826/3350/17 Верховний Суд зазначив, що під час вирішення справ, предметом яких є правомірність вимог контролюючих органів, скерованих на адресу підконтрольних суб'єктів, судам належить, виходячи із правової природи письмової вимоги контролюючого органу, враховувати чи прийнята вона на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством. З метою встановлення того, чи контролюючим органом при прийнятті спірної вимоги владні управлінські функції реалізовані у передбачений законом спосіб, суду належить надати правову оцінку змісту вимоги як індивідуально-правового акту.
Враховуючи приписи частини першої статті 15 Закону № 2939-XIІ, згідно яких законні вимоги службових осіб органу державного фінансового контролю є обов'язковими для виконання службовими особами об'єктів, що контролюються, Верховний Суд у постанові від 08 травня 2018 року у справі № 826/3350/17 досліджував питання: якою є правова природа «законної вимоги» контролюючого органу, її правове навантаження.
У цій постанові Верховний Суд дійшов висновку про те, що "законна вимога" контролюючого органу про усунення виявлених порушень законодавства повинна бути здійснена у письмовій формі, сформована внаслідок реалізації контролюючим органом своєї компетенції (завдань і функцій відповідно до законодавства), містити чіткі, конкретні і зрозумілі, приписи на адресу підконтрольного суб'єкту (об'єкту контролю, його посадових осіб), які є обов'язковими до виконання останнім.
При цьому "законність" письмової вимоги контролюючого органу безумовно передбачає її обґрунтованість, що в силу статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, є однією з обов'язкових ознак рішення (дії, бездіяльності) суб'єкта владних повноважень, що підлягає встановленню адміністративним судом. «Законна вимога» контролюючого органу, як індивідуально-правовий акт, повинна відповідати вимогам закону в частині її змісту і форми. Саме аналіз змісту вимоги контролюючого органу свідчить про те, чи такі вимоги дотримано та чи породжує така вимога права і обов'язки для підконтрольної установи.
У даній справі, зміст спірної вимоги, яка, як встановлено вище, є індивідуальноправовим актом, спрямований на зміну матеріального стану позивача, шляхом відшкодування матеріальної шкоди. Спірна вимога є обов'язковою до виконання підконтрольною установою та винесена з порушенням вимог закону щодо її змісту, оскільки є необґрунтованою і неконкретизованою, а тому є такою, що не відповідає критеріям, які встановлені частиною другою статті 2 КАС України, що по суті є самостійною та достатньою підставою для задоволення позовних вимог про скасування такої вимоги.
Аналогічний правовий підхід застосовано у постановах Верховного Суду від 06 серпня 2020 року у справі № 826/6254/17, від 14 грудня 2020 року у справі №200/7584/19-а, від 26 травня 2022 року у справі №480/496/19.
Щодо пункту 3 спірної вимоги, колегія суддів зазначає наступне.
Так, відповідач вимагає: забезпечити приведення проектно-кошторисної документації по об'єкту «Благоустрій території Куликівського ліцею за адресою: 16300, вул. Шевченка, 4, смт. Куликівка Чернігівського району Чернігівської області» у відповідність до проведених робіт, визначених в Актах форми № КБ-2в, відповідно до вимог пункту 6.16 Настанови № 281 та пунктів 2.1, 5.2 договору про закупівлю від 15.08.2023 № 61-08/23, частини четвертої статті 31 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та пункт 11 Порядку і затвердження проектів будівництва та проведення їх експертизи, підтвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.05.2011 № 560.
Додаткові роботи на суму 320 127,66 грн. виконано в межах договірної ціни (тендерної документації) і фізичні обсяги робіт мали бути виконані і були виконані з дотриманням належної якості згідно креслень проекту з дотриманням технології їх виконання. Згідно з ст. 845 ЦК України, підрядник має право на ощадливе ведення робіт за умови забезпечення належної їх якості. Якщо фактичні витрати підрядника виявилися меншими від тих, які передбачалися при визначенні ціни (кошторису), підрядник має право на оплату роботи за ціною, встановленою договором підряду, якщо замовник не доведе, що отримане підрядником заощадження зумовило погіршення якості роботи.
В цьому випадку виконання додаткових робіт з дотриманням обов'язкових умов до їх якості не зумовило завищення вартості будівництва, що підтверджується відсутністю зауважень позивача до якості та відповідає вимогам ст. 845 ЦК України.
Контролюючими обмірами, проведеними у присутності головного державного аудитора ОСОБА_1 , зайво врахованих фізичних обсягів робіт не встановлено, фактично виконані роботи (в т.ч. і додаткові) відповідають відображеним та оплаченим об'ємам в актах форми КБ-2в. До якості виконаних робіт зауважень в аудиторів та технічного нагляду також відсутні. Тобто, кошти на оплату ліцеєм робіт використані за цільовим призначенням в межах договірної ціни. Тому, збитки на суму 320 127,66 грн. відсутні. Відповідно до офіційного роз'яснення у листі Мінрегіонбуду України від 09.04.2009 №12/14-382, внесення змін до проектно-кошторисної документації без уточнення договірної за умови, ціни можливе що вартість додаткових робіт, викликаних цими змінами, не перевищує 10% договірної ціни і не впливає на характер робіт, визначених у договорі підряду. В даному випадку додаткові роботи було виконано в межах договірної ціни. При цьому, в ході перевірки не проведено належним чином дослідження на предмет помилок, допущених у проектно-кошторисній документації, в частині пропущених додаткових робіт проектною організацією, що не входить до функціональних обов'язків ліцею, який керувався позитивним звітом ТОВ «ЄВРОЕКСПЕРТИЗА» та обов'язковим до використання у випадку бюджетного фінансування, та який було прийнято за основу.
Також необхідно вказати, згідно із пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частина 1 статті 638 Цивільного кодексу України встановлює, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Частинами 1, 2 статті 632 Цивільного кодексу України передбачено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.
Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином, зокрема відповідно до умов договору. Частиною 1 статті 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18) зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
У постановах Верховного Суду від 09.01.2019 у справі № 759/2328/16-ц, від 12.05.2020 у справі № 917/84/19 зроблено висновок, що нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою "текстуальної" недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону.
Верховний Суд при розгляді справи № 387/554/18 зазначив, що правочин є поєднанням волі та волевиявлення. Воля сторін полягає в їхній згоді взяти на себе певні обов'язки, вона повинна бути взаємною, двосторонньою і спрямованою на досягнення певної мети.
Відповідно до умов договору № 61-08/23 від 15.08.2023 р. предметом є «Благоустрій території Куликівського ліцею за адресою: 16300, вулиця Шевченка, 4, смт. Куликівка Чернігівського району, Чернігівської області (код за ЄЗС ДК 021:2015:45450000-6 Інші завершальні будівельні роботи)».
ТОВ «БФ ТЕРАСАПРАЙМБУД» здійснювало будівельні роботи, згідно кошторису з розрахунком договірної ціни, на умовах, передбачених договором, а Замовник зобов'язаний здійснити оплату за надані послуги.
Договірна ціна становить 6 990 300,90 грн. з ПДВ.
Позивач, уклавши відповідну угоду із ТОВ «БФ ТЕРАСАПРАЙМБУД» щодо благоустрою, виконував виключно його умови. Доказів визнання нікчемним Договору не має.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції необґрунтовано та помилково зробив висновок про законність та обґрунтованість оскаржуваної від 28.06.2024 №262503-14/2240-2024.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції прийняте рішення з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Апелянт надав до суду докази, що спростовують правомірність рішення суду першої інстанції.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315, п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції вирішив його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, оскільки судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права.
Керуючись ст.ст. 242, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Куликівського ліцею Куликівської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області - задовольнити.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2024 року - скасувати та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги Куликівського ліцею Куликівської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області - задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Управління Північного офісу Держаудитслужби в Чернігівській області від 28.06.2024 №262503-14/2240-2024.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Північного офісу Держаудитслужби в Чернігівській області (код ЄДРПОУ 40479560) на користь Куликівського ліцею Куликівської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області (код ЄДРПОУ 14253727) суму сплаченого судового збору у розмірі 7570 грн. (сім тисяч п'ятсот сімдесят ) 00 коп.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню, відповідно до п. 2 частини п'ятої ст. 328 КАС України.
Суддя-доповідач В.О. Аліменко
Судді Н.В. Безименна
Л.В. Бєлова