Справа № 620/10934/24 Суддя (судді) першої інстанції: Оксана ТИХОНЕНКО
11 березня 2026 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача Аліменка В.О.,
суддів Безименної Н.В., Бєлової Л.В.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної казначейської служби України на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної казначейської служби України, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Державної казначейської служби України, яка полягає у порушенні строків та у тривалому невиконанні виконавчих листів у справах №620/15925/21, №750/10913/23, №620/17532/23, №620/8815/23, №620/8816/23 про стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України на користь позивача моральної шкоди та судового збору;
- зобов'язати Державну казначейську службу України відповідно до частини 1 статті 3 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" вчинити дії щодо виконання виконавчих листів у справах №620/15925/21, №750/10913/23, №620/17532/23, №620/8815/23, №620/8816/23 про стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України про стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України на користь позивача моральної шкоди та судового збору у розмірі 9128,00 грн;
- зобов'язати Державну казначейську службу України відповідно до частини 1 статті 5 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" нарахувати та виплатити позивачу компенсацію в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми, починаючи зі спливу 3-х місячного терміну надходження виконавчих листів до моменту виконання виконавчих листів у справах №620/15925/21, №750/10913/23, №620/17532/23, №620/8815/23, №620/8816/23 про стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України на користь позивача моральної шкоди та судового збору у розмірі 9128,00 грн. (дев'ять тисяч сто двадцять вісім гривень 00 копійок) у відшкодування моральної шкоди;
- стягнути з Державної казначейської служби України на користь позивача моральну шкоду в розмірі 30 000 грн.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2024 року позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Державної казначейської служби України, яка полягає у порушенні строків та у тривалому невиконанні виконавчих листів у справах №620/15925/21, №750/10913/23, №620/17532/23, №620/8815/23, №620/8816/23 про стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 моральної шкоди та судового збору.
Зобов'язано Державну казначейську службу України відповідно до частини 1 статті 3 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" вчинити дії щодо виконання виконавчих листів у справах №620/15925/21, №750/10913/23, №620/17532/23, №620/8815/23, №620/8816/23 про стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 моральної шкоди та судового збору на загальну суму 9128,00 грн.
Зобов'язано Державну казначейську службу України відповідно до частини 1 статті 5 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми, починаючи зі спливу 3-х місячного терміну надходження виконавчих листів до моменту виконання виконавчих листів у справах №620/15925/21, №750/10913/23, №620/17532/23, №620/8815/23, №620/8816/23 про стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 моральної шкоди та судового збору на загальну суму 9128,00 грн.
Стягнуто з Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 5000 (п'ять тисяч) гривень 00 коп.
В решті позову відмовлено.
Не погодившись із вказаним рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нову постанову, про відмову у задоволенні позову.
Відповідно до ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Беручи до уваги, що в суді першої інстанції справа розглядалась в порядку спрощеного провадження, введення в України воєнного стану та враховуючи, що за наявними у справі матеріалами її може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів та з огляду на відсутність необхідності розглядати справу у судовому засіданні, керуючись приписами ст.311 КАС України, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів доходить наступних висновків.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 14.07.2022 за № 10-6919 у Головному управлінні Державної казначейської служби України у Чернігівській області (далі - Головне управління) зареєстрована заява позивача від 14.07.2022 про виконання виконавчого листа Чернігівського окружного адміністративного суду від 27.06.2022 по справі № 620/15925/21 щодо стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 судового збору в розмірі 908,00 грн.
08.11.2023 за № 10-17942 у Головному управлінні зареєстрована заява позивача від 08.11.2023 про виконання виконавчого листа Чернігівського окружного адміністративного суду від 25.10.2023 по справі № 620/8816/23 щодо стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 судового збору в розмірі 1073,60 грн.
24.04.2024 за № 10-8409 у Головному управлінні зареєстрована заява позивача від 24.04.2024 про виконання виконавчого листа Чернігівського окружного адміністративного суду від 12.04.2024 по справі № 620/17532/23 щодо стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 судового збору у розмірі 1073,60 грн.
24.04.2024 за № 10-8408 у Головному управлінні зареєстрована заява позивача від 24.04.2024 про виконання виконавчого листа Чернігівського окружного адміністративного суду від 12.04.2024 по справі № 620/8815/23 щодо стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 судового збору у розмірі 1073,60 грн.
Також 28 листопада 2023 року на адресу Головного управління надійшла заява ОСОБА_1 щодо виконання виконавчого листа Деснянського районного суду від 23.11.2023 по справі № 750/10913/23 про стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 5 000,00 грн у відшкодування моральної шкоди.
В зв'язку з тим, що боржник - Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області не обслуговується в органах Казначейства (не має рахунків, з яких може бути здійснене стягнення) відповідач звернувся до боржника з листами від 18.07.2022 № 07-1-09-06/3027, від 09.11.2023 № 04-17-06/5916 та від 25.04.2024 № 04-17-06/3131 щодо вжиття заходів, спрямованих на виконання судових рішень, зокрема, по справах № 620/15925/21, № 620/8816/23, № 620/17532/23 та № 620/8815/23.
Листами від 03.08.2022 № 2500-0801-8/26219, від 21.11.2023 № 2500-0801-5/77889 та від 30.04.2024 № 2500-0801-5/30371 боржник повідомив про неможливість відшкодувати кошти згідно виконавчих листів, зокрема, по справах № 620/15925/21, № 620/8816/23, № 620/17532/23 та № 620/8815/23 у зв'язку з відсутністю бюджетних асигнувань.
Таким чином, станом на 29.08.2024 на виконанні за КПКВК 3504040 перебувають судові рішення, які обліковуються за першою-другою чергами, а також за третьою чергою, котрі надійшли на виконання раніше ніж Виконавчі листи у справах № 620/15925/21, № 620/8816/23, № 620/8815/23 та № 620/17532/23, а саме: у справі № 620/15925/21 - 108633 рішень на суму 6 331 521 933,15 грн; у справі № 620/8816/23 - 190578 рішень на суму 6 571 674 757,16 грн; у справі № 620/8815/23 - 218958 рішень на суму 7 385 451 969,23 грн; у справі № 620/17532/23 - 218959 рішень на суму 7 385 453 042,83 грн.
Також, листом від 12.12.2023 № 2500-0801-5/83278 (вх. № 06-20199) Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області повідомило про відсутність даних, що можуть бути підставою для зупинення безспірного списання коштів державного бюджету та їх перерахування на рахунок стягувача по справі № 750/10913/23 та листом від 19.12.2023 № 04-17- 10/6823 направило пакет документів до відповідача.
21.12.2023 вказаний пакет документів, надійшов до відповідача та з цієї дати обліковується на виконанні за бюджетною програмою КПКВК 3504030 «Відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, відшкодування громадянинові вартості конфіскованого та безхазяйного майна стягнутого в дохід держави, відшкодування шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб».
Не погоджуючись з вказаним, позивач звернувся з даним позовом.
За наслідками перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, в межах вимог та обґрунтувань апеляційних скарг, колегія суддів доходить наступних висновків.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, а також їхні посадові та службові особи зобов'язані здійснювати свою діяльність виключно на підставі, у межах наданих їм повноважень та у спосіб, який прямо передбачений Конституцією України і законами України.
Відповідно до положень статті 1 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII), виконавче провадження розглядається як завершальний етап судового процесу, а також як процедура примусового виконання рішень інших органів чи посадових осіб. Воно являє собою комплекс дій органів та посадових осіб, визначених цим Законом, спрямованих на забезпечення примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб). Такі дії здійснюються на підставах, у межах повноважень та у спосіб, передбачені цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими на його виконання, а також іншими законами. Крім того, виконанню підлягають і ті рішення, які відповідно до цього Закону визначені такими, що можуть бути виконані у примусовому порядку.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення від імені України. Прийняте судом рішення є обов'язковим для виконання. Держава, у свою чергу, забезпечує виконання такого рішення у порядку, встановленому законом, а контроль за його виконанням покладається на суд.
Згідно з частиною першою статті 2 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05 червня 2012 року № 4901-VI (далі - Закон № 4901-VI) держава гарантує виконання судових рішень, які передбачають стягнення коштів або зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, якщо боржником у таких рішеннях виступає державний орган, державне підприємство, установа чи організація (далі - державне підприємство), а також юридична особа, примусова реалізація майна якої заборонена відповідно до законодавства.
Відповідно до частини першої статті 3 Закону № 4901-VI виконання судових рішень щодо стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів. Таке виконання відбувається у межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків відповідного державного органу. Якщо ж у такого органу відсутні необхідні бюджетні призначення, виплата здійснюється за рахунок коштів, передбачених спеціальною бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень.
Частини друга та четверта статті 3 Закону № 4901-VI встановлюють, що стягувач за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу має звернутися до центрального органу виконавчої влади, який забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів, із заявою про виконання такого рішення у строки, визначені Законом України «Про виконавче провадження». Разом із заявою стягувач повинен подати документи та інформацію, необхідні для перерахування коштів, відповідно до переліку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.
Перерахування коштів на користь стягувача здійснюється протягом трьох місяців з моменту надходження до відповідного центрального органу виконавчої влади всіх необхідних документів і відомостей для проведення такого перерахування.
Відповідно до пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 4901-VI виконавчі документи за судовими рішеннями про стягнення коштів, які набрали законної сили до 01 січня 2013 року та боржниками за якими є суб'єкти, визначені частиною першою статті 2 цього Закону, повинні бути подані до органів державної виконавчої служби протягом шести місяців з моменту набрання чинності зазначеним пунктом.
Погашення заборгованості за такими рішеннями здійснюється у визначеній законом черговості. Насамперед погашається заборгованість за рішеннями суду щодо пенсійних і соціальних виплат, стягнення аліментів, відшкодування шкоди чи збитків, завданих злочином або адміністративним правопорушенням, каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, а також у зв'язку з втратою годувальника. Другою чергою здійснюється погашення заборгованості за рішеннями судів, що виникають із трудових правовідносин. Третьою чергою погашається заборгованість за всіма іншими судовими рішеннями.
Бюджетні призначення, необхідні для погашення такої заборгованості, визначаються законом про Державний бюджет України на відповідний рік.
З метою реалізації положень пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 4901-VI постановою Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2014 року № 440 було затверджено Порядок погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання яких гарантується державою (далі - Порядок № 440). Відповідно до пункту 2 цього Порядку боржником визнається суб'єкт, зазначений у судовому рішенні або у виконавчому документі, який зобов'язаний сплатити кошти або здійснити інші дії майнового характеру на користь особи, в інтересах якої ухвалено відповідне рішення.
Пункти 3 та 4 Порядку № 440 передбачають, що судові рішення подаються до органів державної виконавчої служби за місцезнаходженням боржника для їх обліку, проведення інвентаризації заборгованості та подальшої передачі до органів, які здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, з метою подальшого погашення такої заборгованості.
Особа, яка подає заяву, повинна звернутися до органу державної виконавчої служби із заявою про виконання рішення, вказавши реквізити банківського рахунку, на який мають бути перераховані кошти, або дані для отримання коштів у готівковій формі через банківські установи чи підприємства поштового зв'язку, якщо банківський рахунок відсутній. Разом із заявою подається оригінал або дублікат виконавчого документа чи судового рішення (або належним чином засвідчена копія), а також копія довідки про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків (за винятком осіб, які через релігійні переконання відмовилися від його отримання та мають відповідну відмітку у паспорті) і копія паспорта громадянина.
Відповідно до частини першої статті 5 Закону № 4901-VI у випадку, якщо центральний орган виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом тримісячного строку не здійснив перерахування коштів за рішенням суду про їх стягнення (за винятком випадків, передбачених частиною четвертою статті 4 цього Закону), стягувачу виплачується компенсація. Така компенсація становить три відсотки річних від несплаченої суми і виплачується за рахунок коштів, передбачених у бюджетній програмі для забезпечення виконання судових рішень.
Відповідно до пункту 2 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 року № 845 (далі - Порядок № 845), безспірне списання означає проведення операцій із коштами державного чи місцевих бюджетів з метою виконання Казначейством та його територіальними органами судових рішень про стягнення коштів без отримання згоди чи подання від органів, які контролюють надходження до бюджету, боржників, органів місцевого самоврядування або державних органів. Таке списання здійснюється на підставі виконавчих документів.
Згідно з пунктом 3 Порядку № 845 рішення про стягнення коштів із державного чи місцевого бюджету або з боржників виконуються виключно органами Казначейства на підставі виконавчих документів у порядку черговості їх надходження. При цьому рішення про стягнення коштів з державного або місцевих бюджетів виконуються з попереднім інформуванням Міністерства фінансів України, а рішення щодо стягнення коштів з боржників виконуються у межах відповідних бюджетних призначень, бюджетних асигнувань або залишків коштів на рахунках підприємств, установ чи організацій.
Відповідно до пункту 50 Порядку № 845 компенсація за порушення встановленого законом строку перерахування коштів нараховується Казначейством, якщо боржником є державний орган, або державним виконавцем, якщо боржником виступає підприємство, установа, організація чи юридична особа, визначені пунктом 48 цього Порядку.
Така компенсація виплачується Казначейством на підставі рішення або постанови про її виплату за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів.
Згідно з пунктом 51 Порядку № 845 у рішенні або постанові про виплату компенсації повинні бути зазначені, зокрема, назва та дата видачі виконавчого документа, найменування органу, який його видав, повне найменування або прізвище, ім'я та по батькові стягувача і боржника, їх місцезнаходження або місце проживання, відповідні коди та реквізити рахунків, дата надходження документів, дата закінчення встановленого законом строку перерахування коштів, дата фактичного перерахування коштів, строк прострочення платежу, реквізити рахунку, з якого здійснюється безспірне списання, спосіб перерахування коштів та сума нарахованої компенсації.
Рішення про виплату компенсації затверджується Головою Казначейства, а постанова - керівником відповідного органу державної виконавчої служби.
Згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора повинен сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не передбачений договором або законом.
Аналіз наведених положень законодавства, а також пунктів 33 і 47 Порядку № 845 та частини першої статті 3 Закону № 4901-VI свідчить про те, що відповідальність за виконання судових рішень, виконання яких гарантується державою, а також за виплату компенсації стягувачу у разі несвоєчасного перерахування коштів за такими рішеннями покладається саме на Державну казначейську службу України. Вона виступає центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів і ведення бухгалтерського обліку виконання бюджетів.
При цьому зі змісту статті 5 Закону № 4901-VI випливає, що компенсація у розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми виплачується у зв'язку із затримкою виконання судового рішення про стягнення коштів.
Отже, з аналізу частини першої статті 5 Закону № 4901-VI випливає, що підставою для виплати стягувачу відповідної компенсації є порушення органом Казначейства встановлених законом строків перерахування коштів на виконання судового рішення про їх стягнення з державного органу.
На підставі досліджених у судовому засіданні доказів суд встановив, що Державна казначейська служба України не виконала покладений на неї обов'язок, передбачений статтею 3 Закону № 4901-VI, та не забезпечила своєчасного перерахування коштів позивачу за виконавчим листом, який перебував на виконанні у відповідача.
Подібний правовий висновок викладений і в постанові Верховного Суду від 19 серпня 2020 року у справі № 826/7444/16.
Беручи до уваги наведене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог. Зокрема, було визнано протиправною бездіяльність Державної казначейської служби України, яка полягала у порушенні строків та тривалому невиконанні виконавчих листів у справах № 620/15925/21, № 750/10913/23, № 620/17532/23, № 620/8815/23, № 620/8816/23 щодо стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на користь позивача моральної шкоди та судового збору.
Крім того, суд зобов'язав відповідача відповідно до частини першої статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» вжити заходів щодо виконання зазначених виконавчих листів і забезпечити стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на користь позивача моральної шкоди та судового збору на загальну суму 9128,00 грн.
Також суд вірно зобов'язав відповідача відповідно до частини першої статті 5 зазначеного Закону нарахувати та виплатити позивачу компенсацію у розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми, починаючи з моменту спливу тримісячного строку від дня надходження виконавчих листів і до моменту їх фактичного виконання.
Щодо вимоги про стягнення моральної шкоди у розмірі 30000,00 грн колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини право на суд, гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б суто декларативним, якщо правові системи держав дозволяли б залишати остаточні та обов'язкові судові рішення без виконання на шкоду одній зі сторін (рішення від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції», пункт 40). Ефективний доступ до правосуддя передбачає також право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.
Проблема тривалого невиконання рішень національних судів проти держави була предметом розгляду ЄСПЛ у пілотному рішенні у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» від 15 жовтня 2009 року, а також у багатьох інших справах проти України.
У пункті 53 цього рішення Суд наголосив, що саме на державу покладається обов'язок забезпечити виконання остаточних судових рішень, винесених проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або під контролем держави.
ЄСПЛ також зазначає, що держава не може виправдовувати невиконання судових рішень відсутністю бюджетних коштів. Держава несе відповідальність за виконання остаточних судових рішень у тих випадках, коли причини затримки перебувають у сфері контролю державних органів.
Суд також звернув увагу, що неможливість для заявника домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, гарантоване статтею 1 Протоколу № 1 до Конвенції.
Забезпечення належного та достатнього відшкодування за невиконання або несвоєчасне виконання рішень національних судів є прямим обов'язком держави. При цьому, запроваджуючи компенсаторні механізми захисту, держава повинна забезпечити їх ефективність.
У справі «Скордіно проти Італії» ЄСПЛ визначив ключові критерії оцінки ефективності компенсаційних засобів юридичного захисту у випадках надмірної тривалості судового провадження, які також застосовуються у справах щодо невиконання судових рішень. Серед таких критеріїв: розгляд позову упродовж розумного строку, своєчасна виплата призначеної компенсації, відповідність процесуальних норм принципу справедливості, відсутність надмірного фінансового навантаження на позивача та розумність розміру відшкодування у порівнянні з практикою Суду.
У справі «Харук та інші проти України» ЄСПЛ, враховуючи тривале невиконання рішень національних судів, визнав справедливим присудження компенсації у розмірі 3000 євро кожному заявнику у справах, де невиконання тривало понад три роки, та 1500 євро - в інших випадках.
Суд також зазначив, що при вирішенні питання про матеріальну шкоду національні суди мають кращі можливості оцінити її наявність і розмір. Водночас у випадку моральної шкоди існує презумпція, що надмірна тривалість провадження або виконання рішення спричиняє моральні страждання.
Така презумпція є особливо очевидною у випадках тривалої затримки виконання державою судового рішення, винесеного проти неї, оскільки невиконання державою свого зобов'язання після успішного судового процесу неминуче викликає у заявника почуття розчарування та безпорадності.
Таким чином, відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ право позивача на відшкодування моральної шкоди у випадку надмірно тривалого невиконання остаточного судового рішення, відповідальність за яке несе держава, презюмується.
Виходячи з наведеного, суд зазначає, що відповідач є суб'єктом, що належить до суб'єктів, які завдають шкоду, характер правовідносин свідчить, що права позивача фізичної особи порушені протиправною бездіяльністю суб'єкта владних повноважень при здійсненні ним владних управлінських функцій.
Досліджуючи обставини справи, які слугували підставою для завдання моральної шкоди позивачу, суд зазначає, що такими обставинами є тривале невиконання судового рішення.
Оцінюючи вказані обставини та характер спірних правовідносин у їх сукупності, суд доходить висновку, що у цьому випадку, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що моральна шкода має бути відшкодована у розмірі 5000,00 гривен, що на думку суду є достатньою сумою компенсації.
Відтак, у межах розгляду цієї справи, права позивача, які були порушені бездіяльністю відповідача мають бути відновлені шляхом відшкодування моральної шкоди, розмір якої визначено судом за критеріями, що мають істотне значення та відносяться до характеру порушень і обставин справи, що є юридичним захистом прав позивача національним судом України.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також письмові доводи сторін, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Інші доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують. При цьому, колегія суддів звертає увагу на ті обставини, що відповідно до правил п.41 «Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень» обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, рішення суду ґрунтується на засадах верховенства права, є законним і обґрунтованим, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для його зміни або скасування.
Відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження).
Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Державної казначейської служби України - залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2024 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню, відповідно до п. 2 частини п'ятої ст. 328 КАС України.
Суддя-доповідач В.О. Аліменко
Судді Н.В. Безименна
Л.В. Бєлова