Справа № 320/20974/23 Суддя (судді) першої інстанції: Кушнова А.О.
11 березня 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Ключковича В.Ю.
Суддів: Беспалова О.О., Вівдиченко Т.Р.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційні скарги Військової частини НОМЕР_1 та Військової частини НОМЕР_2 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 24 липня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_2 ), Військової частини НОМЕР_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправними дій, визнання неправомірним та скасування наказу в частині, поновлення на посаді, стягнення коштів,
19 червня 2023 року до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_2 ), Військової частини НОМЕР_1 військової частини НОМЕР_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому позивач просить суд:
- визнати протиправними дії Командувача Сухопутними військами Збройних Сил України (військова частина НОМЕР_2 ) щодо звільнення полковника ОСОБА_1 з військової служби всупереч вимогам Указу Президента України "Про Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України" від 10 грудня 2008 року №1153,2008 (зі змінами), наказу Міністра оборони України від 10 квітня 2009 року №170 "Про затвердження Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України" зареєстровано в Міністерстві юстиції України 19 травня 2009 року за №438/16454, наказу Міністра Оборони України від 14.08.2014 №530 "Про затвердження Положення про організацію в Міністерстві Оборони України роботи з обчислення вислуги років для призначення пенсії військовослужбовцям і забезпечення соціальними виплатами осіб, звільнених з військової служби у Збройних Силах України, та членів їх сімей" (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20.10.2014 за №1294-26071) та наказу Міністра Оборони України від 15.09.2022 №280 "Про затвердження Інструкції про організацію обліку особового складу в системі Міністерства оборони України" (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 14 листопада 2022 року за №1407-38743);
- визнати параграф 2 пункт 3 наказу Командувача Сухопутними військами Збройних Сил України (по особовому складу) від 20.01.2023 № 66 щодо звільнення полковника ОСОБА_1 , НОМЕР_4 , офіцера штабу механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 військової частини НОМЕР_3 відповідно до пункту другого частини четвертої статті 26 Закону України від 25.03.1992 №2232-12 "Про військовий обов'язок і військову службу" у відставку за пунктом "а" (за віком - у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі) неправомірним та скасувати його;
- визнати протиправними дії командира військової частини НОМЕР_1 щодо виключення полковника ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення всупереч вимогам Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (зі змінами і доповненнями, внесеними Декретом Кабінету Міністрів України від 30 квітня 1993 року №43-93) та наказу Міністра Оборони України від 07.06.2018 №260 "Про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам" (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за №745/32197);
- визнати пункт 1 наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 01.05.2023 №123, у якому полковника ОСОБА_1 , звільненого наказом Командувача Сухопутними військами Збройних Сил України від 20.01.2023 № 66 у відставку за пунктом "а" (за віком - у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі) пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", вважати таким, що 01 травня 2023 року справи та посаду здав і направити для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_3 . З 01 травня 2023 року виключити із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, з котлового забезпечення зняти 02 травня 2023 року, неправомірним та скасувати його;
- поновити полковника ОСОБА_1 , НОМЕР_4 , на посаді офіцера штабу механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 військової частини НОМЕР_3 з 02 травня 2023 року;
- стягнути з військової частини НОМЕР_1 Збройних Сил України на користь полковника ОСОБА_1 , НОМЕР_4, матеріального і грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 02 травня 2023 року по день прийняття рішення судом.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що звільнення його з військової служби із займаної посади у зв'язку з досягненням граничного віку перебування на військовій службі є незаконним та необґрунтованим, оскільки відповідачами було порушено процедуру звільнення. Зокрема, позивач зауважив, що він висловив бажання продовжувати військову службу понад граничний вік терміном на один рік, написавши відповідний рапорт, оскільки відповідно до медичного висновку від 08.06.2022 він придатний за станом здоров'я для проходження військової служби та має високу професійну підготовку, досвід практичної роботи на займаній посаді, а тому, виходячи з вимог Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», його повинні були залишити на військовій службі.
При цьому, позивач зауважив, що якщо рішення про залишення військовослужбовця на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі не прийнято, то такий військовослужбовець включається до Плану звільнення з військової служби на наступний рік, про що командир військової частини особисто повідомляє військовослужбовця у письмовій формі. Однак, як зазначає позивач, по відношенню до нього таких дій зроблено не було, так як його не було ознайомлено із Планом звільнення військовослужбовців у 2023 році.
Окрім того, позивач зазначив, що при підготовці документів на звільнення відповідачами не проведено розрахунок вислуги років військової служби та перед оформленням документів для його звільнення з військової служби не доведено під підпис інформації про розраховану вислугу років військової служби.
Також позивач зауважив, що з ним не було проведено бесіду перед звільненням як з офіцером у званні «полковник» та він рапорт на звільнення не подавав.
При цьому, позивач зауважив, що перед виключенням його зі списків особового складу військової частини з ним не було проведено повністю розрахунок.
На думку позивача, такі дії відповідачів є протиправними, оскільки позбавили його законного права бути звільненим згідно вимог чинного законодавства, у зв'язку з чим оскаржувані накази є протиправними та підлягають скасуванню, а позивач має бути поновлений на військовій службі з 02 травня 2023 року на посаді офіцера штабу ІНФОРМАЦІЯ_8 Військової частини НОМЕР_1 .
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 24 липня 2025 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано пункт 3 параграфу 2 наказу Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 20.01.2023 №66, яким полковника ОСОБА_1 , офіцера штабу механізованого батальйону ІНФОРМАЦІЯ_9, відповідно до пункту другого частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" звільнено з військової служби у відставку за підпунктом "а" (за віком - у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі). Визнано протиправним та скасовано пункт 1 наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 01.05.2023 №123, яким полковника ОСОБА_1 з 01 травня 2023 року виключено зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 . Поновлено полковника ОСОБА_1 на посаді офіцера штабу ІНФОРМАЦІЯ_8 Військової частини НОМЕР_1 з 02 травня 2023 року. Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 787 886,88 грн. Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді офіцера штабу ІНФОРМАЦІЯ_8 Військової частини НОМЕР_1 з 02 травня 2023 року. Звернуто до негайного виконання рішення суду в частині стягнення з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 суми середнього грошового забезпечення за час вимушеного прогулу в межах одного місяця в розмірі 29 521,48 грн. В іншій частині позову відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, у серпні 2025 року Військова частина НОМЕР_1 та Військова частина НОМЕР_2 подали апеляційні скарги.
У своїй скарзі апелянт Військова частина НОМЕР_1 наголошує на тому, що звільнення полковника ОСОБА_1 здійснено на безумовній та імперативній законній підставі - досягнення граничного віку перебування на військовій службі; видання наказу №66 від 20.01.2023 було законним та обґрунтованим, оскільки ґрунтувалося на імперативних нормах Закону.
Також апелянт Військова частина НОМЕР_1 вважає, що суд першої інстанції не врахував, що військове командування не мало іншого вибору, окрім як звільнити позивача у зв'язку з досягненням граничного віку, за відсутності рішення про залишення його на службі понад граничний вік; органи військового управління мають дискреційні повноваження щодо продовження контракту військовослужбовцю після досягнення граничного віку, але не зобов'язані цього робити.
Факт подання позивачем рапорту про бажання продовжити службу судом першої інстанції не підтверджений, так як рапорт, який доданий до матеріалів справи не зареєстрований у журналі вхідної кореспонденції та відсутній у діловодстві Військової частини НОМЕР_1 . У зв'язку з цим відсутні об'єктивні підстави для підтвердження факту звернення ОСОБА_2 з відповідним рапортом. Однак, суд першої інстанції проігнорував доводи Військової частини НОМЕР_1 та прийняв до уваги лише усні доводи позивача, що стало порушенням норм частини 2 статі 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Факт подання позивачем рапорту про бажання продовжити службу не зобов'язував командування приймати позитивне рішення, і відсутність такого рішення є достатньою підставою для звільнення за віком.
Процедурні порушення не є підставою для скасування наказу про звільнення за наявності абсолютної підстави - досягнення граничного віку.
Формальність пов'язана з термінами оформлення документів, не скасовує наявності законної підстави для звільнення - досягнення граничного віку військовослужбовцем. Звільнення особи, яка досягла граничного віку, є обов'язком, а не правом командування, за умови відсутності рішення про залишення на службі понад граничний вік.
Позивач не надав належних доказів того, що його рапорт про продовження служби був розглянутий і задоволений у встановленому порядку, що є необхідною умовою для залишення на службі понад граничний вік.
Посилання на те, що "будь-яких доказів розгляду вказаного рапорту позивача матеріали справи не містять" лише підтверджує, що такого рішення не було, а отже, підстави для продовження служби відсутні; суд першої інстанції не надав жодної уваги вищезазначеним фактам.
Рішення суду першої інстанції про скасування наказів про звільнення та поновлення полковника ОСОБА_1 на посаді становить неправомірне втручання в дискреційні повноваження командування.
Судом встановлено, що "ставлення до звільнення у зв'язку з досягненням граничного віку прийнятне, а претензії до командування військової частини та до Міністерства оборони України відсутні". Цей факт свідчить про обізнаність позивача щодо підстави його звільнення та відсутність заперечень на момент бесіди. Заяви позивача про підробку підпису є голослівними та не підтверджені належними доказами у ході судового розгляду. Суд першої інстанції не мав достатніх підстав для ігнорування змісту аркуша бесіди. Однак в рішенні суду зроблено неправомірний та безпідставний висновок про недійсність підпису.
Рішення суду про стягнення з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу у сумі 787 886,88 грн є неправомірним та необґрунтованим.
Допущення негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення частини виплати середнього грошового забезпечення порушує принцип справедливості, закріплений у статті 2 КАС України.
На підставі наведеного, Військова частина НОМЕР_1 просить скасувати рішення Київського окружного адміністративного суду від 24 липня 2025 року у справі №320/20974/23 в частині задоволення позовних вимог (а саме: пункту 2, пункту 3, пункту 4, пункту 5, пункту 6, пункту 7 резолютивної частини рішення); ухвалити нове рішення, яким повністю відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог; зупинити виконання судового рішення, оскільки існує ймовірність істотної шкоди інтересам Держави та військової служби.
У своїй скарзі апелянт - Військова частина НОМЕР_2 наголошує, що висновок суду про те, що позивач відповідав критеріям, що дають право на залишення військовослужбовця на військовій службі понад граничний вік виключно у зв'язку з тим, що вже перебував на військовій службі не узгоджується з приписами норм статті 22 Закону України № 2232-XII та пункту 222 Положення №1153/2008.
Суд першої інстанції помилково дійшов висновку посилаючись в мотивувальній частині судового рішення на пункт 233 Положення №1153/2008, що звільнення за віком може відбутися виключно за волевиявленням військовослужбовця шляхом подання рапорту як обов'язкової підстави для звільнення з військової служби за віком.
Таким чином, апелянт - Військова частина НОМЕР_2 просить скасувати рішення Київського окружного адміністративного суду від 24.07.2025 у справі № 320/20974/23 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ), військової частини НОМЕР_1 ; у задоволенні позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ), військової частини НОМЕР_1 визнання протиправних дій та зобов'язання вчинити дії відмовити в повному обсязі.
Ухвалами колегії Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.08.2025, від 23.09.2025 та від 03.12.2025 відкрито апеляційне провадження та призначено справу до судового розгляду в порядку письмового провадження.
02.12. 2025 позивач подав відзив на апеляційну скаргу.
06.01.2026 представник Військової частини НОМЕР_1 подав заперечення.
Розглянувши клопотання Військової частини НОМЕР_1 про зупинення виконання судового рішення в частині негайного виконання, колегія суддів дійшла висновку про відмову у його задоволенні, з огляду на те, що приписами частини 4 статті 300 КАС України передбачено зупинення дії оскаржуваного рішення лише у разі подання апеляційної скарги з пропуском визначеного цим Кодексом строку. Разом з тим, при поданні апеляційної скарги Військової частини НОМЕР_1 такий строк не пропущено, відповідно підстави для зупинення дії рішення суду першої інстанції не настали.
Щодо зупинення виконання судового рішення, колегія суддів зазначає про відсутність у апеляційного суду повноважень зупиняти виконання судового рішення, якщо існує ймовірність істотної шкоди інтересам державної служби особливого характеру або інтересам держави. Інших підстав у означеному клопотанні апелянтом не наведено.
Відповідно до частини 2 статті 372 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.
Разом з тим, за приписами статті 375 КАС України лише суд касаційної інстанції за заявою учасника справи або за своєю ініціативою може зупинити виконання оскаржуваного судового рішення або зупинити його дію (якщо рішення не передбачає примусового виконання) до закінчення його перегляду в касаційному порядку.
Керуючись частинами 1 та 2 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Відповідно до фактичних обставин справи, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є громадянином України, що підтверджується відомостями паспорта громадянина України серії НОМЕР_6 , виданим Самбірським МВ УМВС України у Львівській області 09.08.1996.
Відповідно до витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 (по стройовій частині) від 24.02.2022 №41 полковника ОСОБА_1 призвано 24.02.2022 до лав Збройних Сил України на посаду штаб-сержанта третьої категорії відділення офіцерів запасу і кадрів ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Згідно довідки військово-лікарської комісії ІНФОРМАЦІЯ_3 від 08.06.2022 №52/1/571 ОСОБА_1 придатний до військової служби.
Відповідно до витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 (по стройовій частині) від 10.06.2022 №134 полковника ОСОБА_1 , який перебував у розпорядженні командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_6 », звільненого наказом командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 05.06.2022 №511 з військової служби у відставку за підпунктом «а» (за віком) пункту другого частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», з 13 червня 2022 року виключено із списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_3 та всіх видів забезпечення, у тому числі з котлового забезпечення з вечері 13 червня 2022 року.
Згідно вказаного вище витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 (по стройовій частині) від 10.06.2022 №134 вислуга років ОСОБА_1 у Збройних Силах з 02.08.1979 по 05.09.2007 та з 24.02.2022 по теперішній час станом на 13.03.2022 становить 29 років 04 місяці 01 днів.
Відповідно до витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 15.06.2022 №74 полковника запасу ОСОБА_1 з 15.06.2022 призначено на посаду начальника групи персоналу штабу тактичної групи №6 (ВОС-НОМЕР_9), зараховано до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 та на всі види забезпечення.
Відповідно до витягу з наказу Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 20.11.2022 №1058 (по особовому складу) полковника ОСОБА_1 призначено до ІНФОРМАЦІЯ_9 офіцером штабу механізованого батальйону.
Відповідно до витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 25.11.2023 №2 полковника запасу ОСОБА_1 з 25.11.2022 призначено на посаду офіцера штабу ІНФОРМАЦІЯ_8, зараховано до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 та на всі види забезпечення.
Командиром ІНФОРМАЦІЯ_9, полковником ОСОБА_3 подано подання про звільнення ОСОБА_1 з військової служби у відставку відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» за підпунктом «а» (за віком - у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі) з правом носіння військової форми одягу.
Відповідно до аркушу бесіди з ОСОБА_1 , яку провів командир Військової частини НОМЕР_1 полковник ОСОБА_4 , вислуга років позивача становить 30 років 06 місяців 24 дні (10.01.2023), пільгова 00 років 11 місяців 19 днів.
У вказаному аркуші бесіди зазначено, що ставлення до звільнення у зв'язку з досягненням граничного віку прийнятне, а претензії до командування військової частини та до Міністерства оборони України відсутні.
Також, вказаний вище аркуш бесіди містить відмітку «З аркушем бесіди ознайомлений полковник /підпис/ І.Н.Ключак».
Пунктом 3 параграфу 2 наказу Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 20.01.2023 №66 (по особовому складу) полковника ОСОБА_1 , офіцера штабу механізованого батальйону ІНФОРМАЦІЯ_9, звільнено з військової служби у відставку за підпунктом «а» (за віком - у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі) пункту другого частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Відповідно до пункту 1 витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 01.05.2023 №123 полковника ОСОБА_1 , офіцера штабу ІНФОРМАЦІЯ_8 Військової частини НОМЕР_1 , звільненого наказом Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 20.01.2023 №66 у відставку за підпунктом «а» (за віком - у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі) пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», з 01 травня 2023 року виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, з котлового забезпечення зняти 02 травня 2023 року.
Згідно вказаного вище витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 01.05.2023 №123 вислуга років ОСОБА_1 у Збройних Силах на 01.05.2023 становить: календарна - 30 років 02 місяці 17 днів, пільгова - 0 років 11 місяців 19 днів, загальна - 31 рік 02 місяці 06 днів.
Із вказаним наказом позивача було ознайомлено 13.06.2023, про що свідчить скрін повідомлення через месенджер «Сигнал» від інспектора штабу НОМЕР_8 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_5
14.06.2023 з позивачем був проведений розрахунок, що підтверджується скрін повідомленням на мобільний додаток «Приват24» про зарахування зарплати в сумі 66 883,49 грн від Військової частини НОМЕР_1 .
Не погоджуючись з правомірністю дій Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України щодо звільнення полковника ОСОБА_1 з військової служби у відставку відповідно до пункту «а» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» та командира Військової частини НОМЕР_1 щодо виключення його зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 , а також з правомірністю пункту 3 параграфу 2 наказу Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 20.01.2023 №66 та пункту 1 наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 01.05.2023 №123, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції зазначив, що відповідачі не довели правомірність звільнення позивача та прийняття оскаржуваних наказів з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Переглядаючи оскаржуване рішення в межах позовних вимог та доводів апеляційних скарг, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч.1-2 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України від 25 березня 1992 року №2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон №2232-XII, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Згідно з підпунктом «а» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час воєнного стану за віком - у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 року у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні постановлено ввести воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Строк дії воєнного стану в Україні був продовжений з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб згідно з Указом Президента від 14 березня 2022 року № 133/2022, надалі іншими Указами цей строк продовжений до сьогоднішнього дня.
У межах спірних правовідносин, 24 лютого 2022 року наказом ІНФОРМАЦІЯ_3 №41 полковника ОСОБА_1 призвано 24 лютого 2022 року до лав Збройних Сил України на посаду штаб-сержанта третьої категорії відділення офіцерів запасу і кадрів ІНФОРМАЦІЯ_3 .
ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_7 , тобто станом на 24 лютого 2022 року йому виповнилося 60 років.
Відповідно до витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 15 червня 2022 року №74 полковника запасу ОСОБА_1 з 15 червня 2022 року призначено на посаду начальника групи персоналу штабу тактичної групи №6 (ВОС-НОМЕР_9), зараховано до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 та на всі види забезпечення.
Відповідно до витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 25 листопада 2022 №2 полковника запасу ОСОБА_1 з 25 листопада 2022 призначено на посаду офіцера штабу ІНФОРМАЦІЯ_8, зараховано до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 та на всі види забезпечення.
Командиром ІНФОРМАЦІЯ_9, полковником ОСОБА_3 подано подання начальнику Головного управління персоналу Генерального штабу про звільнення ОСОБА_1 з військової служби у відставку відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» за підпунктом «а» (за віком - у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі) з правом носіння військової форми одягу. Вказане подання містить резолюцію Головнокомандувача Збройних Сил України ОСОБА_6 .
Спірним наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 01 травня 2023 року №123 полковника ОСОБА_1 з 01 травня 2023 року виключено зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 .
Таким діям передувало видання наказу Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 20 січня 2023 року №66, яким полковника ОСОБА_1 , офіцера штабу механізованого батальйону ІНФОРМАЦІЯ_9, відповідно до пункту другого частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" звільнено з військової служби у відставку за підпунктом "а" (за віком - у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі).
Видання такого наказу зумовлено досягненням ОСОБА_7 граничного віку перебування на військовій службі (61 рік).
Нормою підпункту «а» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-XII передбачено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період під час дії воєнного стану у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі звільняються з військової служби за віком.
Стаття 22 Закону № 2232-XII встановлює, що граничний вік перебування на військовій службі для військовослужбовців, які проходять військову службу під час особливого періоду, визначається до 60 років.
Отже, досягнення граничного віку (як одна з умов застосування зазначеної норми) зумовлює її чіткий юридичний наслідок - звільнення військовослужбовця, тобто закінчення його військової служби.
Відповідно до пункту 12 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) (далі - Положення) встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.
Отже, встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які, проходять військову службу за призовом осіб офіцерського складу, зокрема призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів.
Заперечуючи правомірність видання спірних наказів позивач вказував на те, що відповідачами було порушено процедуру його звільнення, оскільки він висловив бажання продовжувати військову службу понад граничний вік терміном на один рік, написавши відповідний рапорт у вересні 2022 року, та відповідно до медичного висновку від 08 червня 2022 року він придатний за станом здоров'я для проходження військової служби та має високу професійну підготовку, досвід практичної роботи на займаній посаді, а тому його повинні були залишити на військовій службі.
Відповідно до частини 2 статті 22 Закону № 2232-XII військовослужбовці Збройних Сил України та інших військових формувань, які мають високу професійну підготовку, досвід практичної роботи на займаній ними посаді, визнані військово-лікарською комісією придатними за станом здоров'я для проходження військової служби, на їх прохання можуть бути залишені на військовій службі понадграничний вік перебування на військовій службі, встановлений частиною першою цієї статті, на строк до 5 років у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Аналіз наведених приписів Закону № 2232-XII свідчить про те, що досягнення граничного віку перебування на військовій службі, у спірному випадку 61 року, зумовлює чіткий юридичний наслідок - звільнення військовослужбовця, тобто закінчення його військової служби.
Відповідно до розділу XI Інструкції №170, з метою збереження досвідчених кадрів або у разі неможливості укомплектування окремих посад фахівцями належного рівня кваліфікації на військовій службі понад граничний вік на їх прохання можуть бути залишені окремі військовослужбовці, які мають високу професійну підготовку, досвід практичної роботи на займаній посаді та визнані військово-лікарською комісією придатними за станом здоров'я для проходження військової служби.
Військовослужбовці, які прийняли рішення продовжувати військову службу понад граничний вік, подають рапорт за підпорядкованістю з висловлюванням прохання продовжити військову службу понад граничний вік.
Військовослужбовці, які прийняли рішення продовжувати військову службу понад граничний вік, за рішенням командира військової частини, в якій вони проходять військову службу, розглядаються на засіданні комісії військової частини з питань проходження військової служби.
Посадовій особі, яка приймає рішення про залишення військовослужбовця на військовій службі понад граничний вік, подаються такі документи: Подання (додаток 1); рапорт військовослужбовця з проханням продовжити військову службу понад граничний вік; довідка військово-лікарської комісії з висновком про придатність військовослужбовця до військової служби за контрактом; два примірники Контракту про проходження військової служби, підписані військовослужбовцем, про проходження військової служби понад граничний вік; копії останньої атестації військовослужбовця.
Документи до відповідної служби персоналу надсилаються до 1 жовтня року, що передує року досягнення військовослужбовцем граничного віку перебування на військовій службі.
Відповідна служба персоналу готує документи для прийняття рішення щодо залишення військовослужбовця на військовій службі понад граничний вік посадовими особами, визначеними у пункті 222 Положення.
Прийняття рішень та видання наказів по особовому складу про залишення військовослужбовців на військовій службі понад граничний вік здійснюється до 1 грудня року, що передує року досягнення військовослужбовцем граничного віку перебування на військовій службі.
З військовослужбовцями, яких залишено на військовій службі понад граничний вік, укладається Контракт про проходження військової служби на строк продовження військової служби.
Отже, винятком з такого процедурного наслідку слугує подання військовослужбовцем рапорту про залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі.
При цьому, подання такого рапорту не зумовлює обов'язку його задоволення та продовження військової служби, оскільки частина 2 статті 22 Закону № 2232-XI вказує про можливість залишення на військовій службі понад граничний вік перебування.
Тобто, встановлює право, а не обов'язок суб'єкта владних повноважень задовольнити такий рапорт військовослужбовця.
Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Тобто, дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною.
Згідно з позицією Верховного Суду, яка сформована, зокрема, у постановах від 13 лютого 2018 року у справі № 361/7567/15-а, від 07 березня 2018 року у справі №569/15527/16-а, від 20 березня 2018 року у справі № 461/2579/17, від 20 березня 2018 року у справі № 820/4554/17, від 03 квітня 2018 року у справі № 569/16681/16-а, від 12 квітня 2018 року справі № 826/8803/15, від 21 червня 2018 року у справі №274/1717/17, від 14 серпня 2018 року у справі №820/5134/17, від 17 жовтня 2019 року у справі №826/521/16, від 30 березня 2021 року у справі №400/1825/20, від 14 вересня 2021 року у справі № 320/5007/20 та від 27 вересня 2021 року у справі №380/8727/20, дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними); відповідно до завдань адміністративного судочинства, визначених статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею; завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади; принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно - дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право, тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності; перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі адміністративного судочинства; адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесенні до компетенції цього органу.
Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку. Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Пунктом 222 Положення №1153/2008 передбачено, що рішення про залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі приймається для осіб офіцерського складу - Міністром оборони України.
Фактичні обставин справи вказують на відсутність клопотання командира Військової частини НОМЕР_1 та рішення Міністра оборони України про залишення на військовій службі полковника ОСОБА_1 понад граничний вік, як юридичного факту, що допускає можливість залишення на військовій службі у спірному випадку.
При цьому, рапорт ОСОБА_1 про залишення на військовій службі понад граничний вік не містить доказів його отримання Військовою частиною НОМЕР_1 , оскільки відсутній реєстраційний запис та резолюція командира військової частини щодо оформлення зазначених документів. Доказів направлення такого рапорту засобами поштового зв'язку на адресу Військової частини НОМЕР_1 до матеріалів справи не долучено.
Бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо реєстрації, розгляду та надання відповіді на означений рапорт про залишення на військовій службі понад граничний вік, позивачем не оскаржується.
Належних та допустимих доказів отримання відповідачем - Військовою частиною НОМЕР_1 такого рапорту позивача судом не здобуто.
Згідно доповіді начальника відділення персоналу штабу Військової частини НОМЕР_1 від 03 липня 2024 року зазначено про те, що проведеною перевіркою (моніторингом) вхідної документації та документообігу в стройовій частині відділення персоналу штабу військової частини станом за вересень-жовтень місяць 2022 року рапорти (звернення, заяви) полковника ОСОБА_1 щодо продовження терміну перебування на військовій службі понад граничний вік не подавалися та не зареєстровані, відповідні подання з цього приводу не подавалися.
При цьому, належною підставою, що виключає можливість звільнення ОСОБА_1 з військової служби у спірному випадку слугує лише рішення Міністра оборони України про залишення його на службі понад граничний вік, яке у матеріалах справи відсутнє.
Додатком 19 до Інструкції №170, визначений Перелік документів, що подаються з поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, а саме копія рапорту військовослужбовця, копія аркушу бесіди, копія висновку (постанови) військово-лікарської комісії (у разі її проходження військовослужбовцем), розрахунок вислуги років. В примітці 1 до переліку зазначено, що у випадку подання до звільнення документів за ініціативою командування копія рапорту військовослужбовця не подається.
Пунктом 12.8 Інструкції №170 передбачено, що посадові особи відповідно до наданих їм прав зобов'язані звільнити з військової служби військовослужбовців, які досягли граничного віку перебування на військовій службі або які не виявили бажання укладати новий контракт. Документи на звільнення військовослужбовців, які досягають граничного віку перебування на військовій службі або в яких закінчується строк Контракту про проходження військової служби, направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення, не пізніше ніж за два місяці до досягнення військовослужбовцем граничного віку перебування на військовій службі або закінчення строку Контракту про проходження військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до військової частини за місцем проходження військової служби у строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад, а також розрахунок військовослужбовців. Командири військових частин зобов'язані забезпечити своєчасне здавання посади, проведення усіх необхідних розрахунків з військовослужбовцями, стосовно яких видано наказ по особовому складу про звільнення їх з військової служби. У разі звільнення військовослужбовця зі служби у зв'язку із досягненням граничного віку перебування на військовій службі або закінченням строку Контракту про проходження військової служби невикористана ним щорічна відпустка за його бажанням може надаватися й тоді, коли час цієї відпустки повністю або частково перевищує строк Контракту про проходження військової служби. У цьому випадку наказом командира військової частини дія такого Контракту про проходження військової служби продовжується до закінчення відпустки. Дія Контракту про проходження військової служби продовжується також на час перебування військовослужбовця на стаціонарному лікуванні у медичному закладі чи у відпустці для лікування у зв'язку з хворобою, а також на час увільнення його від виконання службових обов'язків у зв'язку з призначенням амбулаторного лікування.
За фактичними обставинами справи, до ІНФОРМАЦІЯ_1 надіслано Подання командира Військової частини НОМЕР_1 з наступними документами: копія аркушу бесіди, копія висновку (постанови) військово-лікарської комісії від 08 червня 2022 року.
Командиром Військової частини НОМЕР_1 полковником ОСОБА_3 була проведена бесіда з офіцером штабу механізованого батальйону Військової частини НОМЕР_1 полковником ОСОБА_1 щодо ставлення військовослужбовця до звільнення у зв'язку з досягненням граничного віку із зазначенням календарної та пільгової вислуги років, про що він ознайомився та підписав.
У аркуші бесіди позивач погодився зі звільненням його з військової служби, проставивши надпис у графі: ставлення до звільнення - «прийнятне», у графі: претензії до порядку та терміну подання до звільнення - претензії до командування до військової частини та до Міністерства оборони України - відсутні.
Вважаючи, що позивач у аркуші бесіди висловив свою згоду на звільнення з військової служби, рапорт військовослужбовця відповідачем не подавався.
У позовній заяві позивач такі обставини заперечив та вказав, що з ним не було проведено бесіду перед звільненням як з офіцером у званні «полковник» та він рапорт на звільнення не подавав.
У додаткових поясненнях від 5 серпня 2024 року позивач вказав про те, що наданий відповідачем аркуш бесіди містить підроблений підпис.
В частині таких тверджень судова колегія врахувала відсутність обставин ініціювання позивачем кримінального провадження за фактом підробки його підпису.
Крім того, згідно з вимогами п.12.7 розділу XII Інструкції №170 у разі відмови військовослужбовця підписати аркуш бесіди він підписується особами, присутніми під час бесіди, з відміткою про відмову військовослужбовця підписувати аркуш бесіди.
Судова колегія враховує, що такий акт у матеріалах справи відсутній.
Окрім того, колегія суддів зауважує, що вимогами пункту 236 Положення та відповідно до пункту 12.7 Інструкції встановлено з якою категорією військовослужбовців складається аркуш бесіди перед звільненням а саме: це військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, в свою ж чергу позивач проходив військову службу за призовом під час мобілізації.
Отже, нормами права не встановлена імперативна вимога проведення бесіди з військовослужбовцями, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації.
Щодо розрахунку вислуги років та доведення під підпис інформації про розраховану вислугу років військової служби, колегія суддів зауважує, що відповідно до правових висновків, що викладені Верховним Судом у постанові від 22 травня 2020 року у справі №825/2328/16, порушення процедури прийняття рішення суб'єктом владних повноважень саме по собі може бути підставою для визнання його протиправним та скасування у разі, коли таке порушення безпосередньо могло вплинути на зміст прийнятого рішення; певні дефекти адміністративного акта можуть не пов'язуватись з його змістом, а стосуватися процедури його ухвалення. У такому разі можливі дві ситуації: внаслідок процедурного порушення такий акт суперечитиме закону (тоді акт є нікчемним), або допущене порушення не вплинуло на зміст акта (тоді наслідків для його дійсності не повинно наставати взагалі). Отже, саме по собі порушення процедури прийняття акта не повинно породжувати правових наслідків для його дійсності, крім випадків, прямо передбачених законом.
Виходячи із міркувань розумності та доцільності, деякі вимоги до процедури прийняття акта необхідно розуміти не як вимоги до самого акта, а як вимоги до суб'єктів владних повноважень, уповноважених на їх прийняття. Так, дефектні процедури прийняття адміністративного акта, як правило, тягнуть настання дефектних наслідків (ultra vires action - invalid act). Разом із тим, не кожен дефект акта робить його неправомірним. Стосовно ж процедурних порушень, то в залежності від їх характеру такі можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність акта, а в певних випадках, коли йдеться про порушення суто формальні, взагалі не впливають на його дійсність.
Верховний Суд у цій постанові також наголосив, що, у відповідності до практики Європейського суду з прав людини, скасування акта адміністративного органу з одних лише формальних мотивів не буде забезпечувати дотримання балансу принципу правової стабільності та справедливості. Таким чином, ключовим питанням при наданні оцінки процедурним порушенням, допущеним під час прийняття суб'єктом владних повноважень рішення, є співвідношення двох базових принципів права: «протиправні дії не тягнуть за собою правомірних наслідків» і, на противагу йому, принцип «формальне порушення процедури не може мати наслідком скасування правильного по суті рішення».
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 20 грудня 2019 року у справі № 820/3914/17, від 29 листопада 2019 року у справі № 359/7194/16-а, від 24 жовтня 2019 року у справі № 806/1243/17, від 11 лютого 2020 року у справі № 210/3268/15-а та від 23 квітня 2020 року у справі № 813/1790/18.
Колегія суддів зауважує, що правильність розрахунків вислуги років військової служби не може слугувати достатньою підставою для визнання звільнення з військової служби протиправним, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки таке порушення безпосередньо не вплинуло на зміст прийнятого рішення.
Крім того, позивачем не оскаржується розрахунок вислуги років військової служби у кількісному вимірі та не заявлено вимог про внесення змін до такого розрахунку.
Судова колегія врахувала, що підставами звернення до суду позивач вказав порушення права бути законно звільненим, надання розрахунку вислуги років, що вплинуло на його пенсійне забезпечення.
Колегія суддів не погоджує висновки суду першої інстанції щодо несвоєчасного розрахунку грошового забезпечення позивача при звільненні, оскільки такі вимоги останнім не заявлено.
Щодо включення до плану звільнення, колегія суддів враховує, що згідно з пунктом 224 Положення №1153/2008 таке включення здійснюється у попередньому році, який передує року досягнення військовослужбовцем 60 років з метою вчинення всіх дій та заходів для звільнення військовослужбовця в строки, що визначені статтею 22 Закону України № 2232. При цьому, у спірному випадку, позивачу станом на січень 2023 року вже виповнився 61 рік, що виключає можливість застосування, реалізації, а відтак порушення означеного пункту.
Щодо медичного обстеження, колегія суддів також врахувала, що згідно пункту 235 Положення №1153 військовослужбовці протягом 12 місяців до досягнення граничного віку перебування їх на військовій службі направляються для визначення ступеня придатності до військової служби за станом здоров'я на обстеження до військово-лікарської комісії, висновки якої враховуються під час визначення підстав звільнення з військової служби.
Ототожнення судом першої інстанції перебування позивача на військовій службі з подальшою можливістю залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі за відсутності рішення Міністра оборони України, не є спроможним, оскільки під час розгляду питання щодо залишення військовослужбовців на військовій службі понад граничний вік ураховуються: потреба Збройних Сил України; рівень командирської (професійної) підготовки; наукові ступені і вчені звання; досвід проходження військової служби у військових підрозділах, які направлялися за кордон; бойовий досвід; знання іноземної мови за стандартизованим мовним рівнем не нижче за "мінімально необхідний"; наявність оперативно-тактичного, оперативного, оперативно-стратегічного або стратегічного рівня військової освіти (тільки для осіб офіцерського складу) (пункт 219 Положення №1153/2008).
Також суд наголошує, що право вирішення кадрових питань щодо прийняття на військову службу, переведення чи звільнення з військової служби, а також продовження служби в тому числі понад граничний вік, надано командирам військових частин, оскільки, відповідно до статті 28 Закону України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» єдиноначальність є одним із принципів будівництва і керівництва Збройними Силами України і полягає в:
наділенні командира (начальника) всією повнотою розпорядчої влади стосовно підлеглих і покладенні на нього персональної відповідальності перед державою за всі сторони життя та діяльності військової частини, підрозділу і кожного військовослужбовця;
наданні командирові (начальникові) права одноособово приймати рішення, віддавати накази;
забезпеченні виконання зазначених рішень (наказів), виходячи із всебічної оцінки обстановки та керуючись вимогами законів і статутів Збройних Сил України.
Верховний Суд у постанові від 10 червня 2021 року у справі №120/2472/19-а вказав про те, що військовослужбовці, які досягли граничного віку перебування на військовій службі, підлягають звільнення незалежно від їх бажання продовжувати військову службу, тобто бажання військовослужбовця не є вирішальним фактором при залишенні на військовій службі.
На підставі встановлених фактичних обставин справи у сукупності з нормативним регулюванням, підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 колегія суддів не встановила.
Відповідно до статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування.
Таким чином, апеляційні скарги Військової частини НОМЕР_1 та Військової частини НОМЕР_2 підлягають задоволенню, рішення Київського окружного адміністративного суду від 24 липня 2025 року - скасуванню, а в задоволенні позову слід відмовити.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційні скарги Військової частини НОМЕР_1 та Військової частини НОМЕР_2 задовольнити.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 24 липня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, визначені статтями 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя доповідач: В.Ю. Ключкович
Судді: О.О. Беспалов
Т.Р. Вівдиченко