Справа № 755/25079/25 Суддя (судді) першої інстанції: Гончарук В.П.
11 березня 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача Попової О.Г.,
суддів: Оксененка О.М. та Чуприни О.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 13.01.2026 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення,
ОСОБА_2 (надалі по тексту також - позивач) звернувся до Дніпровського районного суду м. Києва із позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (надалі по тексту також - відповідач) в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову від 17.01.2025 № Б/1835 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною 3 статті 210-1 КУпАП.
Ухвалою Дніпровського районного суду м.Києва від 13.01.2026 відмовлено у задоволенні клопотання позивача про продовження строку для усунення недоліків позовної заяви. Позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення повернуто позивачу.
Повертаючи позовну заяву позивачу суд першої інстанції виходив із того, що вказані у заяві про поновлення строку звернення до суду обґрунтування не підтверджують поважності причин пропуску такого строку та не можуть бути розцінені судом як поважні.
Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, ОСОБА_2 звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу суду та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду справи.
Обґрунтовуючи заявлені в апеляційній скарзі доводи, апелянт зазначає, що позивачем вчинено усі можливі дії для пояснення виниклих, на думку суду, недоліків у позовній заяві.
Також, апелянт зазначає, що позивачем подано заяву про усунення недоліків, в якій зазначено, що ОСОБА_2 не має застосунків «Дія» та «Резерв+» і не користується ними з власних особистих переконань. Жоден нормативний документ не містить обов'язку громадянина України встановлювати застосунки «Дія» та «Резерв+». Крім того, позивач надав доказ, що тільки разом з постановою про відкриття виконавчого провадження дізнався про арешт коштів на рахунках. Дана інформація також підтверджується і реєстрацією постанови ІНФОРМАЦІЯ_1 в Дніпровському ВДВС у м. Києві КМУ МЮ - 04.12.2025.
Крім того, апелянт вважає, що ІНФОРМАЦІЯ_1 не надсилав оскаржувану постанову позивачу. Вказане підтверджується датою набрання постанови Б/1835 від 17.01.2025 законної сили - 27.01.2025. Позивач вказує, що дана постанова була відправлена поштою. Однак відправлення поштою займає певний час. Тому оскаржувана постанова не могла набрати законної сили рівно через 10 днів після її прийняття.
З цих та інших підстав апелянт вважає, що оскаржувана ним ухвала суду не відповідає нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справ.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.02.2026 відкрито апеляційне провадження та витребувано матеріали адміністративної справи із Дніпровського районного суду м.Києва.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 04.03.2026 призначено справу до судового розгляду в порядку письмового провадження.
Відповідач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що відповідно до частини четвертої статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.
Згідно ч. 2 ст. 312 КАС України, апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 6, 7, 11, 14, 26 частини першої статті 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).
Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на ухвалу, перегляд якої можливий за наявними у справі матеріалами на підставі доказів, визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.
Перевіривши доводи апеляційної скарги, виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України, а також, надаючи оцінку правильності застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права у спірних правовідносинах, колегія суддів виходить з наступного.
Згідно з частиною першою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Як ввстановлено з матеріалів справи, ухвалою Дніпровського районного суду м.Києва від 24.12.2025 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху, оскільки позивач оскаржує постанову від 17.01.2025 № Б/1835 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною 3 статті 210-1 КУпАП та просить поновити строк на оскарження постанови, оскільки, дізнався та ознайомився з оскаржуваною постановою 08.12.2025, після ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження представником.
Також, в ухвалі суд звернув увагу, що будь яких доказів того, що позивач не був обізнаний про існування спірної постанови починаючи з дня її винесення та до 05.12.2025, зокрема з електронного кабінету призовників, військовозобов'язаних та резервістів "Резерв+" до позовної заяви не надано.
Тому, суд першої інстанції прийшов до висновку, що з доданих до матеріалів справи доказів неможливо встановити дату отримання зазначеної постанови позивачем та необхідно надати докази поважності пропуску строку звернення до суду з адміністративним позовом.
Позивачу надано строк для усунення недоліків позовної заяви тривалістю три дні з моменту отримання копії даної ухвали.
На виконання вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху, представником позивача 31.12.2025 через підсистему «Електронний суд» надіслано на адресу суду заяву про усунення недоліків, яка зареєстрована судом 02.01.2026, що підтверджується реєстраційним штампом вхідної кореспонденції за № 134.
Суд першої інстанції приймаючи ухвалу про повернення позовної заяви від 13.01.2026 виходив із того, що позивач не додав доказів щодо поважності пропуску строку звернення до суду з позовною заявою.
Зазначені у заяві про усунення недоліків обґрунтування щодо неможливості позивача бути обізнаним про існування спірної постанови у зв'язку із відсутністю встановлених додатків «Дія» та «Резерв+», виходячи з власних переконань, не свідчать про наявність у позивача об'єктивно непереборних обставин для того, щоб дізнатися про існування спірної постанови та як наслідок звернення до суду у визначений законом строк.
Так, в апеляційній скарзі апелянт зазначає, що вжив всіх заходів, які від нього залежали, задля отримання акту індивідуальної дії у вигляді постанови про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності, але отримати від відповідача матеріали адміністративного провадження та рішення про притягнення до адміністративної відповідальності позивача так і не зміг. Отримав постанову Б/1835 від 17.01.2025 по справі про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210-1 КУпАП 05.12.2025 через сайт АСВП Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ).
Колегія суддів вважає доводи апелянта обґрунтованими та не погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до вимог частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно із частиною 1 статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Реалізація порушеного чи оспорюваного права відбувається шляхом пред'явлення позову у формі позовної заяви до суду першої інстанції.
Пунктом 5 частини першої статті 171 КАС України передбачено, що суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи подано адміністративний позов у строк, установлений законом (якщо адміністративний позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними) та перевіряє позовну заяву на відповідність вимогам до позовної заяви, встановлених статтями160, 161 цього Кодексу.
Відповідно до вимог частини 2 статті 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною 2 статті 122 КАС України закріплено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно із частиною 3 статті 122 КАС України, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Спеціальним нормативно-правовим актом, який встановлює, зокрема, можливість оскарження постанов про притягнення до адміністративної, є Кодекс України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП).
Відповідно до вимог частини 2 статті 286 КАС України, позовну заяву щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови), а щодо рішень (постанов) по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі - протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови).
Отже, законодавцем чітко визначено, що для звернення до адміністративного суду з позовом щодо оскарження постанови про притягнення до адміністративної відповідальності законодавством встановлено спеціальний десятиденний строк, який обчислюється з дня винесення постанови.
При цьому, пропуск цього строку не є безумовною підставою для залишення адміністративного позову без розгляду, оскільки за наявності поважних причин його пропуску такий строк може бути поновлено.
Наслідки пропуску строків звернення до адміністративного суду визначені статтею 123 КАС України, згідно із частиною першою якої у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву (частина друга статті 123 КАС України).
Разом з тим, статтею 118 КАС України визначено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом. Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. mutatismutandis, пункт 33 рішення ЄСПЛ від 21 грудня 2010 року в справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», заява №45783/05; пункт 53 рішення ЄСПЛ від 08 квітня 2010 року в справі «Меньшакова проти України», заява №377/02).
Процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання; правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (пункт 45 рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року в справі «PerezdeRadaCavanilles v. Spain» («Перез де Рада Каванілес проти Іспанії»), заява №28090/95). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна Держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (пункт 44 рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року «Osman v. theUnitedKingdom» («Осман проти Сполученого Королівства»), заява №23452/94 та пункт 54 рішення від 19 червня 2001 року «Kreuz v. Poland» («Круз проти Польщі»), заява №28249/95).
У рішенні ЄСПЛ у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року (пункт 47, заява №3236/03) суд постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їхня свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип resjudicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Поважними причинами пропуску строку визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Так, повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції вказав на неповажність наведених позивачем причин пропуску строку звернення до суду з вказаним позовом.
При перевірці поважності підстав для поновлення строку звернення до суду, суд першої інстанції вказав, що обґрунтування щодо неможливості позивача бути обізнаним про існування спірної постанови у зв'язку із відсутністю встановлених додатків «Дія» та «Резерв+», виходячи з власних переконань, не свідчить про наявність у позивача об'єктивно непереборних обставин для того, щоб дізнатися про існування спірної постанови та як наслідок звернення до суду у визначений законом строк.
Водночас, судом першої інстанції не досліджено обставини, коли позивач дізнався про оскаржувану постанову і чи направлялася така постанова позивачу.
В свою чергу, слід зазначити, що, згідно фактичних обставин справи, спірна постанова винесена відповідачем 17.01.2025 за відсутності ОСОБА_1 , а докази скерування копії такої постанови на адресу позивача в матеріалах справи відсутні.
Отже, оскаржувана постанова не була вручена позивачу ні в день її складання, ні направлена поштою.
Колегія суддів вважає, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду може бути, у тому числі, невручення постанови про притягнення до адміністративної відповідальності особі, стосовно якої її було винесено, адже за відсутності даних щодо підстав притягнення до відповідальності, змісту застосованого стягнення, реквізитів оскаржуваного рішення тощо, особа позбавлена можливості належним чином реалізувати своє право на судовий захист.
Відповідно до приписів статті 285 КУпАП, постанова оголошується негайно після закінчення розгляду справи. Копія постанови протягом трьох днів вручається або висилається особі, щодо якої її винесено. Копія постанови вручається під розписку. У разі якщо копія постанови висилається, про це робиться відповідна відмітка у справі.
Отже, спірна постанова винесена відповідачем за відсутності позивача, а докази скерування копії такої постанови на адресу позивача в матеріалах справи відсутні.
Таким чином, відповідач не виконав вимоги статті 285 КУпАП і не скерував копію спірної постанови на адресу позивача.
Водночас, суд першої інстанції не дослідив зазначене та помилково дійшов висновку про відсутність поважних підстав для поновлення пропущеного строку звернення до суду з цим позовом.
Суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованими доводи апелянта, що ним в стислий термін здійснено всі необхідні дії для подання у найкоротші строки адміністративного позову та позивачем не допущеного тривалого пропуску строку звернення до суду з вказаними позовними вимогами.
Отже, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при вирішенні питання щодо поважності пропуску позивачем строку дійшов помилкового висновку про наявність підстав для повернення позовної заяви.
Постановивши ухвалу про повернення позовної заяви, суд першої інстанції фактично позбавив позивача права доступу до суду, що свідчить про порушення його права звернення до адміністративного суду, гарантованого статтею 5 КАС України.
Відповідно до частини 2 статті 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Згідно практики Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише і фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги - є порушенням права на справедливий судовий захист.
Також, Європейський Суд з прав людини сформував правову позицію, відповідно до якої, встановлення обмежень доступу до суду повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи (справи «Белле проти Франції», «Ільхан проти Туреччини», «Пономарьов проти України», «Щокін проти України» тощо).
Колегія суддів звертає увагу на те, що у справі «Bellet v. France» Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права»
Не можуть бути встановлені обмеження щодо реалізації права на судовий захист у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено; ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями (справа «Мушта проти України»).
У рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» від 13 січня 2000 року та у рішенні по справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням пункту 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваної ухвали дійшов помилкового висновку про необхідність повернення позовної заяви без розгляду, а тому, зазначена ухвала суду підлягає скасуванню, а справу слід передати на розгляд суду першої інстанції.
Згідно частини 3 статті 312 КАС України, у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 241, 242, 243, 308, 311, 312, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Ухвалу Дніпровського районного суду м.Києва від 13.01.2026 у справі № 755/25079/25 - скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду на стадію вирішення питання про відкриття провадження у справі.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України.
Суддя-доповідач О.Г. Попова
Судді О.М. Оксененко
О.В. Чуприна