П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
11 березня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/9684/25
Перша інстанція: суддя Брагар В. С.,
повний текст судового рішення
складено 04.11.2025, м. Миколаїв
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача - Федусика А.Г.,
суддів: Семенюка Г.В. та Шляхтицького О.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (далі - ГУПФ в Миколаївській області), Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі - ГУПФ у Вінницькій області) та просила:
- визнати протиправним рішення ГУПФ у Вінницькій області від 19.06.2025 №16637/03-16, яким відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком згідно з заявою від 12.06.2025;
- зобов'язати ГУПФ в Миколаївській області зарахувати до стажу ОСОБА_1 періоди з 01.09.1979 року по 30.06.198 року згідно диплому; періоди роботи з 01.07.1982 року по 27.03.1983 року на Івановському камвольному комбінаті; періоди роботи в колгоспі з 17.05.1990 року по 14.03.1998 року; період роботи з 14.03.1998 року по 03.12.1999 року в ПОК ім. Леніна; період отримання допомоги по безробіттю з 09.02.2006 року по 20.06.2006 року та з 12.01.2007 року по 21.06.2007 року; період проходження строкової військової служби з 04.04.1983 року по 18.02.1988 року.
- зобов'язати ГУПФ в Миколаївській області призначити, нарахувати та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком, з моменту звернення - 12.06.2025 року.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2025 року позов задоволено частково.
Визнано протиправним рішення ГУПФ у Вінницькій області від 19.06.2025 №16637/03-16.
Зобов'язано ГУПФ у Вінницькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період навчання з 01.09.1979 року по 30.06.198 року; періоди роботи з 01.07.1982 року по 27.03.1983 року на Івановському камвольному комбінаті; періоди роботи в колгоспі з 17.05.1990 року по 14.03.1998 року; період роботи з 14.03.1998 року по 03.12.1999 року в ПОК ім. Леніна; період отримання допомоги по безробіттю з 09.02.2006 року по 20.06.2006 року та з 12.01.2007 року по 21.06.2007 року; період проходження строкової військової служби з 04.04.1983 року по 18.02.1988 року та повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком від 12.06.2025 року.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з даним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим апелянт просив його скасувати та ухвалити нове про відмову в позові повністю.
Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення, з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено, що позивачка звернулася 12.06.2025 року до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 №1058-IV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV).
ГУПФ у Вінницькій області за принципом екстериторіальності було розглянуто заяву про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону №1058-IV та 19.06.2025 прийнято рішення №143150022631, яким відмовлено в призначенні пенсії у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу.
Зі змісту зазначеного рішення вбачається, що на день подання заяви про призначення пенсії вік позивачки становить 61 рік, страховий стаж складає 27 років 07 місяців 15 днів. При цьому, відповідачем 2 до страхового стажу позивачки не було зараховано:
- період навчання 01.09.1979 року по 30.06.1982 року згідно диплому НОМЕР_1 та період роботи згідно записів трудової книжки НОМЕР_2 в російській федерації з 01.07.1982 року по 27.03.1983 року, оскільки відсутня інформація про нездійснення іншою державою пенсійних виплат за вищезазначені періоди;
- період роботи в колгоспі з 17.05.1990 р року по 14.03.1998 року, оскільки відсутні дані про встановлений та відпрацьований мінімум трудової участі у колгоспі;
- період роботи з 14.03.1998 року по 03.12.1999 року, оскільки наявне виправлення дати наказу на звільнення;
- період отримання допомоги по безробіттю з 09.02.2006 року по 20.06.2006 року та з 12.01.2007 року по 21.06.2007 року, оскільки відсутній номер наказу на початок припинення виплати допомоги;
- період проходження строкової військової служби з 04.04.1983 року по 18.02.1988 року, згідно військового квитка НОМЕР_3 , оскільки наявне виправлення прізвища без внесення відповідних змін.
Вважаючи зазначене рішення протиправним, позивачка звернулась до суду з даним позовом.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. При цьому, обов'язок щодо внесення записів до трудової книжки покладається на роботодавців, що виключає провину особи, яка бажає призначити пенсію, у недоліках таких записів.
Також суд зазначив, що належним та ефективним способом захисту права позивачки є зобов'язання пенсійного органу повторно розглянути її заяву з урахуванням висновків суду.
Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції і вважає їх такими, що відповідають вимогам статей 2, 6, 8, 9, 73, 74, 75, 76, 77, 78 КАС України, з огляду на таке.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положеннями ст.2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Згідно ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Відповідно до приписів частин 1, 2, 4 статті 24 Закону №1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до частини 1 статті 26 Закону №1058-IV починаючи з 01.01.2018 право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.
Відповідно до частин першої, другої статті 4 Закону №1058-IV законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається в тому числі та із міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Абзацом 2 ст.56 Закон України “Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року №1788-XII (далі Закон №1788) передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Статтею 62 Закону №1788 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. При прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).
Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі. Однак таке право не повинно нівелювати обов'язок пенсійного органу щодо установлення права особи на одержання пенсії на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів, як це визначено п. 4.7 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою Правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 року №22-1 (далі Порядок №22-1). Наявність же таких сумнівів може бути підставою для перевірки, в ході якої має бути встановлено обставини, які перешкоджають зарахуванню періоду роботи до стажу.
У пункті 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів, затвердженому Постановою КМУ від 12.08.1993 року №637 (далі Порядок №637) визначено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків (п.2 Порядку №637).
За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи (п.3 Порядку №637).
Згідно ч.2 та 3 ст.56 Закону №1788 до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Так, спірним рішенням до страхового стажу позивачки не зараховано період навчання 01.09.1979 року по 30.06.1982 року, згідно диплому НОМЕР_1 та період роботи згідно записів трудової книжки НОМЕР_2 в російській федерації з 01.07.1982 року по 27.03.1983 року, оскільки відсутня інформація про нездійснення іншою державою пенсійних виплат за вищезазначені періоди.
При цьому, колегія суддів наголошує, що зазначені записи містяться у дипломі та трудовій книжці позивачки і не містять виправлень, неточностей тощо.
Апеляційний суд також враховує, що права громадян України, які працюють за кордоном, захищаються законодавством України та держави перебування, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (частина друга статті 10 Закону України "Про зайнятість населення").
23.12.2022 набрав чинності Закон України від 01.12.2022 №2783-IX "Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року", відповідно до якого зупинено у відносинах, зокрема, з російською федерацією дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м.Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року №240/94-ВР та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м.Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 03 березня 1998 року №140/98-ВР.
Постановою КМУ від 29.11.2022 №1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян-держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення" передбачено вихід України з Угоди від 13.03.1992. Крім того, з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді від 13.03.1992.
Після зупинення дії Конвенція 1993 року не застосовуватиметься у відносинах з російською федерацією щодо будь-яких документів, виданих, посвідчених у російській федерації, незалежно від дати їх видачі, посвідчення.
Офіційні документи, видані компетентними органами російської федерації, приймаються на території України виключно за умови легалізації, в даному випадку шляхом проставлення апостилю.
Водночас, за результатами письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав стосовно рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, зазначений міжнародний договір України припинить свою дію для України 19.06.2023.
Таким чином, оскільки позивачка набула спірний стаж до вказаної дати, суд розглядає справу за нормами законодавства, чинного на час виникнення спірних правовідносин, у тому числі з урахуванням Угоди.
Відповідно до статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 (далі Угода) пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якої вони проживають.
Статтею 6 Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав-учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Статтею 7 Угоди між Урядом України і урядом російської федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн від 14.01.1993 (далі - Угода від 14.01.1993) встановлено, що питання пенсійного забезпечення регулюються Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 та двосторонніми угодами в цій галузі.
Згідно з абзацами 2, 3 статті 6 Угоди від 14.01.1993 трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Зі змісту наведених положень Угоди від 14.01.1993 суд дійшов висновку, що її положення розповсюджуються також і на питання пов'язані із зарахуванням періодів роботи на території інших держав до страхового стажу та обчислення пенсій, пов'язаних і з їх перерахунком. Наведене також підтверджує, що діюче в Україні пенсійне законодавство визначає, що у разі, якщо пенсія призначена на території України, а особа працювала на території російської федерації або на підприємстві зареєстрованому на території російської федерації після 13.03.1992, то цей стаж має враховуватися на території України як власний страховий (трудовий) стаж, хоча пенсійні внески можуть сплачуватися в російській федерації. Тобто, існує гарантія врахування страхового (трудового) стажу кожної із сторін при призначенні пенсії на її території без перерахування страхових внесків.
Отже стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права особи на пенсію та при її обчисленні.
Крім того, відповідно до статті 11 Угоди необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані в установленому порядку на території держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, які входили до складу СРСР до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав-учасниць Співдружності без легалізації.
Частиною 2 статті 4 Угоди "Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудящих-мігрантів" від 15.04.1994, ратифікованої Законом України від 11.07.1995 № 290/95-ВР, визначено, що трудовий стаж, включаючи стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.
Тобто, обчислення стажу роботи позивачки здійснюється згідно з законодавством російської федерації, на території якої у спірний період відбувалась її трудова діяльність.
29.11.2022 КМУ прийняв постанову "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення", згідно з пунктом 1 якої постановив вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року у м.Москві.
У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд зазначає, що при вирішенні справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка була чинною на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних правовідносин.
Отже, Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 підлягає врахуванню при зарахуванні спірного стажу роботи та зарахуванню заробітної плати позивачки за такий період, оскільки вказана Угода була чинною на момент виникнення спірних правовідносин.
Відтак, припинення участі російської федерації в Угоді, так само як і Постанова КМУ від 29.11.2022 №1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення", не є підставою для відмови в обчисленні стажу роботи позивачки, адже такий стаж ним набутий до ухвалення відповідних рішень, а тому стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, повинні враховуватися при встановленні права особи на пенсію та її обчислення.
Більш того, надані позивачкою документи не можуть піддаватися сумніву та позбавляти її права на отримання пенсії тільки з тих міркувань, що у зв'язку з військовою агресією російської федерації припинено співробітництво з країною-агресором.
Позиція відповідачів суперечить принципу верховенства права, оскільки право позивачки на зарахування періодів роботи в рф не пов'язується з такими чинниками, як припинення дипломатичних відносин з однією з держав-учасниць Угоди.
З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду 1-ї інстанції, що незарахування органами ПФУ до страхового стажу періоду навчання 01.09.1979 року по 30.06.1982 року згідно диплому НОМЕР_1 , та період роботи згідно записів трудової книжки НОМЕР_2 в російській федерації з 01.07.1982 року по 27.03.1983 року є протиправним.
Крім того, спірним рішенням не було зараховано до страхового стажу позивачки період роботи в колгоспі з 17.05.1990 року по 14.03.1998 року, оскільки відсутні дані про встановлений та відпрацьований мінімум трудової участі у колгоспі.
Щодо вказаного періоду, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно статті 56 Закону №1788-XII, до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.
Згідно п.п.1, 2 постанови Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975р. №310 “Про трудові книжки колгоспників» (далі - Постанова №310), трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспів з моменту прийняття їх в члени колгоспу.
Відповідно до п.п.5, 6 Постанови №310, до трудової книжки колгоспника вносились наступні дані, зокрема: відомості про колгоспника: прізвище, ім'я, по-батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про членство в колгоспі: прийом до членів колгоспу, припинення членства в колгоспі; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, припинення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий у колгоспі річний мінімум участі в громадському господарстві, його виконання; відомості про нагородження та заохочення.
Всі записи в трудовій книжці завіряються в усіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженого правлінням колгоспу особи та печаткою. Відповідальність за організацію роботи по веденню, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладено на голову колгоспу. Відповідальність за своєчасність та правильність заповнення трудових книжок несе спеціально уповноважена правлінням колгоспу особа (п.13 Постанови №310).
Відповідно до статті 62 Закону України “Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Також, згідно статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.
Постановою КМУ від 12.08.1993 за №637 затверджено “Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» (далі - Порядок №637).
Пунктом 1 даного Порядку передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, за відсутності її або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Наказом Міністерства праці України №58 від 29.07.1993 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників.
Відповідно до пункту 1.1 “Загальні положення» Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Отже, аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка.
Апеляційний суд наголошує, що пенсійний орган зобов'язаний призначати, здійснювати нарахування та перерахунок пенсії відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення», який має вищу юридичну силу, ніж положення постанов Пенсійного Фонду України. Зазначений Закон не передбачає надання первинних документів у разі наявності відомостей про роботу в трудовій книжці.
Так, підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.03.2018 року у справі № 754/14898/15-а.
Пенсійний орган не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Пунктом 4 Постанови КМУ “Про трудові книжки працівників» від 27.04.1993 року №301 закріплено, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Колегія суддів наголошує, що позивачка не має нести тягар відповідальності чи зазнавати негативних наслідків через порушення порядку/інструкції заповнення трудової книжки, та не засвідчені належним чином виправлення, не можуть бути самостійною підставою для не зарахування до страхового стажу позивача періодів його роботи згідно із записами у трудовій книжці, які в решті, виконані у відповідності до вимог Інструкції.
Верховний Суд у своїх постановах від 28.02.2018 року у справі № 428/7863/17, від 24.05.2018 року у справі № 490/12392/16-а, від 04.09.2018 року у справі № 423/1881/17, від 29.03.2019 року у справі № 548/2056/16-а висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Разом з цим, записи у трудовій книжці позивачки, їх співставлення між собою, не містять протиріч та у своїй сукупності підтверджують факт роботи позивачки у спірні періоди.
Законодавець чітко визначив, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Наявність же відповідних записів у трудовій книжці про стаж роботи є підтвердженням страхового стажу.
Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду 1-ї інстанції, що позовні вимоги в частині зарахування до страхового стажу періоду роботи з 17.05.1990 року по 14.03.1998 року, підтверджені записами у трудовій книжці, підлягають задоволенню.
Також, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду 1-ї інстанції, що зарахуванню підлягають і період роботи з 14.03.1998 р. по 03.12.1999 р. та період отримання допомоги по безробіттю з 09.02.2006 р. по 20.06.2006 р. та з 12.01.2007 р. по 21.06.2007 р., оскільки, як вже зазначено судом вище по тексту рішення, позивачка не має нести тягар відповідальності чи зазнавати негативних наслідків через порушення порядку/інструкції заповнення трудової книжки.
Стосовно незарахування до страхового стажу позивачки періоду проходження строкової військової служби з 04.04.1983 р. по 18.02.1988 р. згідно військового квитка НОМЕР_3 , оскільки наявне виправлення прізвища без внесення відповідних змін, колегія суддів зазначає наступне.
Пунктом 6 Порядку №637 визначено, що для підтвердження військової служби, служби цивільного захисту, служби в органах державної безпеки, розвідувальних органах, Держспецзв'язку приймаються: військові квитки; довідки територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, військових частин і установ системи Міноборони, МВС, МНС, Мінінфраструктури, СБУ, розвідувальних органів, ДПС, Управління державної охорони, Держспецзв'язку, Держприкордонслужби, Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС; довідки архівних і військово-лікувальних установ.
Отже, для цілей зарахування військової служби до страхового стажу документом, що підтверджує такий період, може бути військовий квиток.
Так, на підтвердження проходження строкової військової служби позивачкою разом із заявою про призначення пенсії за віком наданий військовий квиток, з якого вбачається, що вона проходила строкову військову службу.
У військовому квитку міститься виправлення її прізвища, що стало підставою для відмови відповідача 2 в зарахуванні до її страхового стажу періоду походження військової служби.
Згідно п.1 Положення про військовий квиток осіб рядового, сержантського і старшинського складу військовий квиток осіб рядового, сержантського і старшинського складу, військовий квиток є документом, що посвідчує особу військовослужбовця (військовозобов'язаного, резервіста) та визначає належність його власника до виконання військового обов'язку.
Відповідно до п.6 вказаного Положення повторно військовий квиток може бути видано військовослужбовцю (військовозобов'язаному, резервісту) за рішенням керівника відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (керівника відповідного підрозділу Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, заступника Голови Служби зовнішньої розвідки України, який відповідає за стан військового обліку), на підставі особистого рапорту (заяви) військовослужбовця (військовозобов'язаного, резервіста) у випадках: непридатності військового квитка для дальшого користування; знищення військового квитка під час стихійного лиха; втрати або викрадення військового квитка; зміни прізвища, імені та по батькові військовослужбовця (військовозобов'язаного, резервіста).
Видача військового квитка у зв'язку зі зміною прізвища, імені та по батькові військовослужбовця (військовозобов'язаного, резервіста) здійснюється на підставі одержаного військовослужбовцем (військовозобов'язаним, резервістом) нового паспорта громадянина України.
Проте, позивачці військовий квиток повторно не видавався, а лише було внесено відмітку про зміну прізвища. При цьому, записами трудової книжки позивачки підтверджено, що з 04.04.1983 року по 15.02.1988 року вона проходила службу в рядах радянської армії.
Як зазначалося вище, основним документом, який підтверджує трудовий стаж позивачки, є її трудова книжка.
При цьому, лише у разі відсутності трудової книжки або записів в ній органи пенсійного фонду мають право встановлювати трудовий стаж на підставі інших первинних документів.
Таким чином, період проходження строкової військової служби з 04.04.1983 року по 18.02.1988 року підлягає зарахуванню до страхового стажу позивача, про що вірно зазначив і суд 1-ї інстанції.
Також апеляційний суд погоджується з висновком суду 1-ї інстанції, що належним та ефективним способом захисту права позивачки є зобов'язання пенсійного органу повторно розглянути її заяву, з урахуванням висновків суду.
Таким чином, на підставі встановлених в ході судового розгляду обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо спірних правовідносин.
Доводи апеляційної скарги, яким була дана оцінка в мотивувальній частині рішення, ґрунтуються на суб'єктивній оцінці фактичних обставин справи та доказів. Зазначені доводи не містять посилань на конкретні обставини чи факти або на нові докази, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 308, 309, 315, 321, 322, 325 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області - залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2025 року без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, за винятком випадків, перелічених у пункті 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Суддя-доповідач А.Г. Федусик
Судді Г.В. Семенюк О.І. Шляхтицький