П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
11 березня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/10521/25
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Бойка А.В.,
суддів: Тарновецького І.І.,
Шевчук О.А.
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Державної установи «Голопристанська виправна колонія №7» на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Голопристанська виправна колонія №7» про визнання протиправними дій, зобов'язання здійснити перерахунок грошового забезпечення, щомісячних додаткових та щомісячних одноразових видів грошового забезпечення, премії, -
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 05.06.2025 року у справі №420/10521/25 було задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної установи «Голопристанська виправна колонія (№ 7)». Визнано протиправними дії державної установи «Голопристанська виправна колонія (№ 7)» щодо обчислення ОСОБА_1 у заниженому розмірі з 18.09.2020 по 18.07.2022 грошового забезпечення, щомісячних додаткових та щомісячних одноразових видів грошового забезпечення, премії, без урахування посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законами України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», «Про Державний бюджет України на 2021 рік», «Про Державний бюджет України на 2022 рік» на відповідний тарифний коефіцієнт. Зобов'язано державну установу «Голопристанська виправна колонія (№ 7)» здійснити з 18.09.2020 по 18.07.2022 включно ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення, щомісячних додаткових та щомісячних одноразових видів грошового забезпечення, премії, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законами України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», «Про Державний бюджет України на 2021 рік», «Про Державний бюджет України на 2022 рік», на відповідний тарифний коефіцієнт та згідно з Порядком виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 28.03.2018 № 925/5, а також провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05.06.2025 року набрало законної сили 08.07.2025 року.
01.08.2025 року Одеським окружним адміністративним судом був виданий виконавчий лист у вказаній справі.
09.10.2025 року ОСОБА_1 подав заяву про встановлення судового контролю за виконання рішення суду від 05.06.2025 року у справі № 420/10521/25 в порядку статті 382 КАС України.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 14.11.2025 року подану ОСОБА_1 заяву про встановлення судового контролю було задоволено частково. Зобов'язано Державну установу «Голопристанська виправна колонія (№ 7)» подати до Одеського окружного адміністративного суду звіт про виконання судового рішення від 05.06.2025 у справі № 420/10521/25 у місячний строк з моменту отримання відповідної ухвали. У решті вимог заяви - відмовлено.
17.12.2025 року від позивача до суду першої інстанції надійшла заява про накладення штрафу на керівника за невиконання рішення суду, в якій просив:
- витребувати в державної установи «Голопристанська виправна колонія (№ 7)» повний розрахунок перерахованого грошового забезпечення ОСОБА_1 починаючи з 18.09.2020 по 18.07.2022 включно грошового забезпечення ОСОБА_1 , щомісячних додаткових та щомісячних одноразових видів грошового забезпечення, премії, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законами України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», «Про Державний бюджет України на 2021 рік», «Про Державний бюджет України на 2022 рік», на відповідний тарифний коефіцієнт та згідно з Порядком виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 28.03.2018 № 925/5;
- зобов'язати державну установу «Голопристанська виправна колонія (№ 7)» у місячний строк подати до Одеського окружного адміністративного суду звіт про виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05.06.2025 по справі № 420/10521/25;
- накласти на виконуючого обов'язки начальника державної установи «Голопристанська виправна колонія (№ 7)» Колісніченко Олену Сергіївну ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 ) штраф на підставі ч. 10 ст. 382-3 Кодексу адміністративного судочинства України у сумі сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
17.12.2025 року Державною установою «Голопристанська виправна колонія №7» був поданий до Одеського окружного адміністративного суду звіт про виконання рішення суду, в якому представник відповідача просив:
- прийняти до розгляду та задовольнити заяву Державної установи «Голопристанська виправна колонія (№ 7)» про прийняття звіту про часткове виконання рішення у справі №420/10521/25;
- продовжити процесуальний строк на подання повного звіту про виконання судового рішення у судового рішення у справі 420/10521/25, на більш тривалий термін для отримання додаткового фінансування за КПКВК 3601020 «Виконання покарань установами і органами Державної кримінально - виконавчої служби України» та загальним фондом КЕКВ 2800 «Інші поточні видатки» здійснення та перерахування коштів Головним управління Державної казначейської служби України у Херсонській області на розрахунковий рахунок ОСОБА_1 .
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 19.12.2025 року було частково задоволено заяву ОСОБА_1 . Накладено на виконуючого обов'язки начальника державної установи «Голопристанська виправна колонія (№ 7)» Колісніченко Олену Сергіївну штраф, у зв'язку із невиконанням судового рішення від 05.06.2025 року у справі № 420/10521/25, у розмірі двадцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 60560,00 грн, з яких половину штрафу (в сумі 30280,00 грн) стягнуто на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ), іншу половину (в сумі 30280,00 грн) стягнуто до Державного бюджету України.
Також вказаною ухвалою суду встановлено новий строк для подання звіту, а саме зобов'язати Державну установу «Голопристанська виправна колонія (№ 7)» у 30 денний строк подати до Одеського окружного адміністративного суду звіт про виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05 червня 2025 року по справі №420/10521/25.
У задоволенні вимог заяви Державної установи «Голопристанська виправна колонія (№ 7)» - відмовлено. У задоволенні решти вимог ОСОБА_1 - відмовлено.
Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду Державна установа «Голопристанська виправна колонія (№ 7)» подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на не правильне застосування судом першої інстанції норм процесуального права, постановлення оскаржуваної ухвали без урахування всіх обставин у справі, просить скасувати ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 19.12.2025 року та ухвалити нову, якою прийняти звіт державної установи «Голопристанська виправна колонія (№ 7)» про виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05.06.2025 року по справі № 420/10521/25; встановити державній установі «Голопристанська виправна колонія (№ 7)» новий строк для подання звіту про виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від по справі №420/10521/25; звільнити в.о. начальника державної установи «Голопристанська виправна колонія (№ 7)» від сплати штрафу за наслідком розгляду звіту про виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19.12.2025 року по справі №420/10521/25.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт вказував на те, що накладення штрафу за невиконання судового рішення, що зобов'язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності останнього за невиконання покладеного на нього зобов'язання. При цьому, як зазначає апелянт, визначальною умовою для накладення зазначеного штрафу є невиконання судового рішення без поважних причин.
Апелянт вказував на те, що згідно положень ч. 5 ст. 382-3 КАС України при виконанні судового рішення, яке стосується здійснення виплат (пенсійних, соціальних тощо), поважною причиною невиконання судового рішення є відсутність бюджетних асигнувань у суб'єкта владних повноважень та вжиття його керівником всіх необхідних заходів для встановлення таких бюджетних асигнувань, які, на переконання суду, на момент розгляду звіту є достатніми і вичерпними.
В апеляційній скарзі апелянт посилався на те, що суд першої інстанції, задовольняючи заяву позивача про накладення штрафу, та відмовляючи у задоволені заяви установи про продовження строку подання звіту, не врахував об'єктивну неможливість виконання судового рішення через втрату первинної документацію внаслідок окупації території. Апелянт вказав, що у зв'язку зі збройною агресією російської федерації проти України, вся первинна документація, зокрема щодо нарахування грошового забезпечення позивачу, наразі знаходиться на території установи, яка знаходиться у Скадовському районі Херсонської області, який, у свою чергу, перебуває у тимчасовій окупації. Зазначені факти, на думку апелянта, є загальновідомими, а тому в силу вимог ст. 78 КАС України не підлягають додатковому доказуванню, що не було враховано судом першої інстанції.
Також апелянт зазначив, що судом першої інстанції не було прийнято до уваги те, що з метою виконання судового рішення державною установою «Голопристанська виправна колонія (№7)» були направлені до Південно-Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції запити від 03.09.2025 №8/1-90/Кл/Вс та від 19.11.2025 №8/1-130/Кл/Вс щодо надання інформації для відновлення інформації щодо складових грошового забезпечення позивача, які погоджувались вищестоящим органом, однак запитувана інформація наразі до установи не надходила.
Також апелянт посилався на неврахування судом першої інстанції вчинених відповідачем дій, спрямованих на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05.06.2025 року, а саме: здійснення перерахунку грошового забезпечення позивача за період з 01.07.2022 року по 18.07.2022 року, тобто за період наявної фінансової документації. Апелянт зазначив, що з метою виплати цих коштів та у зв'язку із відсутністю кошторисних призначень до Південно-Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції скеровувались листи від 03.12.2025 №9.1-133/Кл та від 16.12.2025 №9.1-144/Кл щодо додаткового фінансування для виконання судового рішення по КПКВК 3601020 «Виконання покарань установами і органами Державної кримінально - виконавчої служби України» КЕКВ 2800 «Інші поточні видатки», однак у зв'язку з відсутністю відповідного фінансування, тобто не з вини державної установи, вказані кошти виплачені не були.
Апелянт вважає, що суд першої інстанції дійшов передчасного і необґрунтованого висновку про наявність підстав для застосування до в.о. начальника установи штрафних санкцій за результатами розгляду лише одного звіту та без належних обґрунтувань відмовив установі у задоволені заяви про продовження строку подання звіту.
З огляду на викладене апелянт вважає, що оскаржувана ухвала підлягає скасуванню, з ухваленням нової про прийняття звіту про виконання судового рішення та встановлення нового строку для виконання судового рішення.
Справа призначена до розгляду у порядку письмового провадження у відповідності до п.1 ч.1 ст.311 КАС України.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного:
Статтею 1291 Конституції України регламентовано, що судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.
Згідно ст. 14 КАС України, судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Аналогічні положення містяться в статті 370 КАС України, відповідно до якої судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Таким чином судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов'язковому та безумовному виконанню стороною, на яку покладено такий обов'язок.
Це означає, що учасник справи, якому належить виконати судовий акт, повинен здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.
У пункті 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 червня 2009 року № 16-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив, що відповідно до положень Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання; обов'язковість рішень суду є однією із основних засад судочинства, яка гарантує ефективне здійснення правосуддя; виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової.
Крім того, у Рішенні від 26 червня 2013 р. № 5-рп/2013 Конституційний Суд України зазначив, що право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист; набрання судовим рішенням законної сили є юридичною подією, з настанням якої виникають, змінюються чи припиняються певні правовідносини, а таке рішення набуває нових властивостей; основною з цих властивостей є обов'язковість - сутнісна ознака судового рішення як акта правосуддя; невід'ємною складовою права кожного на судовий захист є обов'язковість виконання судового рішення.
Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.
У ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачається право кожної людини на справедливий і публічний розгляд її справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо її прав та обов'язків.
У рішенні по справі «Горнсбі проти Греції» (Hornsby v. Greece) від 19 березня 1997 року, заява № 18357/91, п. 40 зазначається, що …право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній зі сторін. Важко уявити ситуацію, щоб пункт 1 статті 6 докладно описував процедурні гарантії, які надаються сторонам цивільного судового процесу- у провадженні, що є справедливим, відкритим і оперативним, - і не передбачав би при цьому гарантій виконання судових рішень; тлумачення статті 6 як такої, що стосується виключно права на звернення до суду і проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуацій, несумісних із принципом верховенства права, що його Договірні Сторони зобов'язалися дотримуватися, коли вони ратифікували Конвенцію. Отже, виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має розглядатися як невід'ємна частина «судового процесу» для цілей статті 6.
Європейський Суд з прав людини вказував на те, що ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок (див. рішення у справі "Іммобільяре Саффі" проти Італії", у справі «Іванов проти України»).
Також Європейський Суд з прав людини наголошував на тому, що відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено першим реченням першого пункту статті 1 Першого протоколу (рішення по справі «Іванов проти України»).
Таким чином право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.
Все вищевикладене свідчить про те, що виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є важливою гарантією дотримання права особи на справедливий суд. Виконання рішення повинно бути швидким і ефективним. Ухвалене на користь особи судове рішення не може не виконуватись державними органами, оскільки це підриває основоположні принципи правової, демократичної держави.
Статтею 382 КАС України передбачено обов'язок суду, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, встановлювати судовий контроль за виконанням судового рішення в адміністративних справах з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг, шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Розгляд звіту про виконання судового рішення здійснюється в порядку статті 3822 КАС України.
Відповідно до ст. 3823 КАС України, за наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень суд постановляє ухвалу про прийняття або відмову у прийнятті звіту, яку може бути оскаржено в апеляційному порядку за правилами частини п'ятої статті 3821 цього Кодексу.
Частиною другою цієї статті визначено, що суд відмовляє у прийнятті звіту, якщо суб'єктом владних повноважень не наведено обґрунтовані обставини, які ускладнюють виконання судового рішення, або заходи, які вживаються ним для виконання судового рішення, на переконання суду, є недостатніми для своєчасного та повного виконання судового рішення. Суд також відмовляє у прийнятті звіту, якщо звіт подано без додержання вимог частин другої та/або третьої статті 382-2 цього Кодексу.
Згідно частин 3-6 статті 3823 КАС України, у разі постановлення ухвали про відмову у прийнятті звіту суд накладає на керівника суб'єкта владних повноважень штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також додатково може встановити новий строк подання звіту відповідно до частини третьої статті 382-1 цього Кодексу або за власною ініціативою розглянути питання про зміну способу і порядку виконання судового рішення.
Половина суми штрафу стягується на користь заявника, інша половина - до Державного бюджету України.
В свою чергу відповідно до частини 5 статті 3823 КАС України, суд за клопотанням суб'єкта владних повноважень може зменшити розмір штрафу або звільнити від його сплати на підставі доказів, що підтверджують здійснення керівником такого суб'єкта владних повноважень дій, які спрямовані на виконання судового рішення та які, на переконання суду, на момент розгляду звіту є достатніми і вичерпними.
Якщо судове рішення стосується здійснення виплат (пенсійних, соціальних тощо), суд може зменшити розмір штрафу або звільнити від його сплати на підставі доказів, які підтверджують відсутність бюджетних асигнувань у суб'єкта владних повноважень та вжиття його керівником всіх необхідних заходів для встановлення таких бюджетних асигнувань, які, на переконання суду, на момент розгляду звіту є достатніми і вичерпними.
Таким чином Кодексом адміністративного судочинства України передбачено право суду, який розглядає звіт, у разі встановлення факту невиконання судового рішення у справах, які стосуються здійснення виплат (пенсійних, соціальних тощо), зменшити розмір штрафу або звільнити від його сплати, за обставин здійснення керівником суб'єкта владних повноважень достатніх і вичерпних дій на момент розгляду звіту, які спрямовані на виконання судового рішення. В свою чергу врахування таких обставин, які безпосередньо впливають на можливість зменшення розміру штрафу або звільнення від його сплати, здійснюється саме під час розгляду звіту про виконання судового рішення судом, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення.
В даному випадку за наслідком розгляду поданого Державною установою «Голопристанська виправна колонія №7» звіту про виконання судового рішення у справі №420/10521/25, суд першої інстанції встановив факт невиконання відповідачем у повному обсязі судового рішення, яке набрало законної сили. При цьому суд вказав на те, що відповідач жодних доказів щодо відсутності всієї первинної документації та програмного документообігу, як підстави щодо неможливості проведення розрахунку перерахованого грошового забезпечення позивача з 18.09.2020 по 31.05.2022, до суду не надав.
З огляду на зазначене суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач не довів поважність причин невиконання рішення суду у даній справі.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне:
Звертаючись до суду із заявою про накладення на керівника державної установи “Голопристанська виправна колонія (№7)» штрафу за невиконання судового рішення, позивач вказував на те, що 11.07.2025 року ним був надісланий виконуючому обов'язки начальника державної установи “Голопристанська виправна колонія (№7)» Олені Колісніченко лист з проханням виконати у добровільному порядку рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05.06.2025 року по справі № 420/10521/25.
Листом від 24.07.2025 року відповідач повідомив про неможливість виконання рішення суду у повному обсязі, через відсутність всієї первинної документації та перерахунок зроблено лише тільки за період з 01.06.22 року по 18.07.2022 року.
Також позивач вказував на те, що 13.08.2025 року він звертався до начальника Департаменту з питань виконання кримінальних покарань щодо виконання у повному обсязі державною установою “Голопристанська виправна колонія (№ 7)» рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05.06.2025 року по справі № 420/10521/25. Відповідь на вказане звернення не надійшла.
26.08.2025 року позивач звернувся до начальника Південно-Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції щодо виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05.06.2025 по справі №420/10521/25.
Відповідно до відповіді №8.1-98/Кл вiд 12.09.2025 позивачу повідомлено, що перерахунок зроблено лише за період з 01.06.22 року по 18.07.2022 року на загальну суму 15 830,60 грн., тобто лише за 18 днів.
У поданому до суду першої інстанції звіті про виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05.06.2025 року Державна установа «Голопристанська виправна колонія №7» вказувала на те, що у зв'язку з відсутністю всієї первинної документації та програмного документообігу, а саме: картки обліку, відомостей про нарахування та виплати грошового забезпечення, зробити розрахунок з загальної суми виплаченого грошового забезпечення, щомісячних додаткових та щомісячних одноразових видів грошового забезпечення, премії з урахуванням раніше виплачених сум за період з 18.09.2020 року по 31.05.2022 року, не має можливості, у зв'язку з чим зроблено перерахунок грошового забезпечення, щомісячних додаткових та щомісячних одноразових видів грошового забезпечення за наявною документацією тільки за період з 01.06.2022 року по 18.07.2022 року, тобто частково виконано рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05.06.2025 року по справі № 420/10521/25.
Також відповідач вказав на те, що на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду для надання додаткового фінансування та беручи до уваги, що установа, знаходиться на тимчасово окупованій території та відсутнє фінансування за КПКВК 3601020 «Виконання покарань установами і органами Державної кримінально - виконавчої служби України» та загальним фондом КЕКВ 2800 «Інші поточні видатки» до Південно-Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції скеровувались лист від 03.12.2025 року №9.1-133 /Кл, згідно розрахунку з 01.06.2022 по 18.07.2022 року в сумі 11 504,14 грн. та лист від 16.12.2025 року №9.1-144/Кл, щодо додаткового фінансування для виконання судових рішень та сплати виконавчих зборів, штрафів по підпорядкованих державних установах по КПКВК 3601020 «Виконання покарань установами і органами Державної кримінально - виконавчої служби України» КЕКВ 2800 «Інші поточні видатки», в яких включена потреба по державній установі «Голопристанська виправна колонія (№7)», однак станом на 17.12.2025 року додаткового фінансування для виконання зазначеного рішення не надходило.
З огляду на вказані обставин відповідач посилався на те, що державною установою «Голопристанська виправна колонія (№ 7)» здійснюється ряд заходів для своєчасного виконання рішення суду по справі №420/10521/25, однак строки виконання рішення суду по справі №420/10521/25 залежать не лише від установи.
У зв'язку з вказаним відповідач просив суд прийняти звіт про часткове виконання рішення у справі №420/10521/25 та продовжити процесуальний строк на подання повного звіту про виконання судового рішення у судового рішення у справі 420/10521/25, на більш тривалий термін для отримання додаткового фінансування за КПКВК 3601020 «Виконання покарань установами і органами Державної кримінально - виконавчої служби України» та загальним фондом КЕКВ 2800 «Інші поточні видатки» здійснення та перерахування коштів Головним управління Державної казначейської служби України у Херсонській області на розрахунковий рахунок ОСОБА_1 .
Колегія суддів встановила, що разом із звітом відповідач надав до суду першої інстанції виписки з рахунку, згідно яких на рахунку Державної установи «Голопристанська виправна колонія №7» був відсутній залишок коштів, а також лист від 03.12.2025 року № 9.1-133/Кл, адресований начальнику Південно-Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції з метою отримання додаткового фінансування по КПКВК 3601020 за КЕК 2800 у сумі 11 504,14 грн для виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05.06.2025 року по справі №420/10521/25. Крім того відповідач надав до суду наказ Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25.04.2022 року № 75 «Про затвердження Переліку територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) станом на 10.12.2022 року».
При цьому будь-яких доказів у підтвердження відсутності первинної документації та програмного документообігу, зокрема, карток обліку, відомостей про нарахування та виплату грошового забезпечення, необхідних для здійснення розрахунку грошового забезпечення, щомісячних додаткових та щомісячних одноразових видів грошового забезпечення, премії ОСОБА_1 на виконання рішення суду від 05.06.2025 року у справі №420/10521/25 відповідачем до суду першої інстанції надано не було.
Також під час подання звіту та розгляду його судом першої інстанції відповідач не надав до суду доказів вжиття всіх необхідних та вичерпних заходів, направлених на виконання судового рішення у повному обсязі, в тому числі і в частині здійснення перерахунку суми грошового забезпечення щомісячних додаткових та щомісячних одноразових видів грошового забезпечення, премії за період з 18.09.2020 року по 18.07.2022 року, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законами України про Державні бюджети України на 2020 рік, на 2021 рік та на 2022 рік.
Таким чином відповідач при поданні звіту не довів суду факту існування обставин, які ускладнюють виконання судового рішення, а також не надав доказів того, що ним вживаються всі необхідні та залежні від нього заходи для виконання судового рішення і такі заходи є достатніми для своєчасного та повного виконання судового рішення.
При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що у поданому звіті про часткове виконання судового рішення, відповідач просив суд продовжити процесуальний строк на подання повного звіту про виконання судового рішення лише з підстав відсутності фінансування для здійснення перерахування коштів на розрахунковий рахунок ОСОБА_1 . Будь-яких доводів щодо необхідності додаткового строку для виконання судового рішення в частині здійснення перерахунку грошових коштів ОСОБА_1 за весь визначений судом період, а саме, з 18.09.2020 року по 18.07.2022 року (за вирахуванням періоду з 01.06.2022 по 18.07.2022 року, за який відповідачем наведено розрахунок), відповідачем не вказано.
В свою чергу саме лише посилання на те, що місцезнаходження юридичної особи державної установи «Голопристанська виправна колонія (№ 7)» на тимчасово окупованій території не може бути підставою невиконання відповідачем судового рішення, яке набрало законної сили та виправданням бездіяльності відповідача як суб'єкта владних повноважень, на якого покладено певне зобов'язання судом.
В апеляційній скарзі апелянт посилався на те, що у зв'язку зі збройною агресією російської федерації проти України, вся первинна документація, зокрема щодо нарахування грошового забезпечення позивачу, наразі знаходиться на території установи, яка знаходиться у Скадовському районі Херсонської області, який, у свою чергу, перебуває у тимчасовій окупації. Зазначені факти, на думку апелянта, є загальновідомими, а тому в силу вимог ст. 78 КАС України не підлягають додатковому доказуванню, що не було враховано судом першої інстанції.
З цього приводу колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне:
Так, згідно ч. 3 ст. 78 КАС України, обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Дійсно, факти збройної агресії рф проти України, окупації частини території України є загальновідомими фактами та не потребують додаткового доказування в судах. Однак при цьому втрата у зв'язку зі збройною агресією проти України всієї первинної документації, зокрема, щодо нарахування грошового забезпечення позивачу, як обставина, яка ускладнює виконання судового рішення, не може вважатись загальновідомою, а тому в силу положень статті 77 КАС України підлягає доведенню в установленому процесуальним законом порядку, чого відповідачем здійснено не було.
За положеннями ст. 3823 КАС України, невиконання судового рішення, яке набрало законної сили є підставою для відмови у прийнятті звіту та накладення на відповідача штрафу.
В свою чергу за клопотанням суб'єкта владних повноважень суд може зменшити розмір штрафу або звільнити від його сплати, однак обов'язковою умовою для такого зменшення чи звільнення є наданні відповідачем доказів, що підтверджують здійснення керівником такого суб'єкта владних повноважень дій, які спрямовані на виконання судового рішення та які, на переконання суду, на момент розгляду звіту є достатніми і вичерпними.
Ще однією підставою для зменшення розміру штрафу або звільнення від його сплати у справах, пов'язаних зі здійсненням виплат, є факт надання відповідачем доказів, які підтверджують відсутність бюджетних асигнувань у суб'єкта владних повноважень та вжиття його керівником всіх необхідних заходів для встановлення таких бюджетних асигнувань, які, на переконання суду, на момент розгляду звіту є достатніми і вичерпними.
За змістом частини другої статті 3823 КАС України відмова у прийнятті звіту - як обставина, з якою закон пов'язує накладення штрафу - передбачає оцінку достатності заходів, які вжито для виконання судового рішення.
Запровадження механізму судового контролю за виконанням судового рішення пов'язується, передусім, з тим, щоб особа, на користь якої ухвалено судове рішення, домоглася його виконання, що, властиво, є доконечною метою захисту прав, свобод та інтересів, порушених рішеннями, діями, бездіяльністю органів публічної влади, їх посадовими і службовими особами.
В даному випадку відповідачем судове рішення, яке набрало законної сили ще 08.07.2025 року, станом на 19 грудня 2025 року не виконано у повному обсязі. При цьому під час розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання судового рішення, відповідачем не доведено дійсної наявності обставин, які ускладнюють виконання судового рішення, а також не доведено того, що керівником установи вживались достатні та вичерпні заходи для повного виконання судового рішення, а тому обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про наявність підстав для накладення на виконуючого обов'язки начальника державної установи «Голопристанська виправна колонія (№ 7)» Колісніченко Олену Сергіївну штрафу у зв'язку із невиконанням судового рішення від 05.06.2025 року у справі № 420/10521/25.
Не погоджуючись з ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 19.12.2025 року, державна установа «Голопристанська виправна колонія (№ 7)» подала до суду апеляційної інстанції апеляційну скаргу, до якої відповідачем були долучені додаткові докази, які не подавались до суду першої інстанції разом зі звітом про виконання судового рішення, а саме: листи адресовані начальнику Південно-Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції щодо надання інформації для відновлення відомостей про складові грошового забезпечення ОСОБА_1 , які погоджувались вищестоящим органом, акт про перебування майна установи, а також кадрової та бухгалтерської документації на тимчасово окупованій території.
Слід зазначити, що згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
В свою чергу відповідно до частини 4 статті 308 КАС України, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Зміст означеної норми процесуального закону вказує на те, що при поданні учасником справи доказів, які не були подані до суду першої інстанції, такий учасник справи повинен обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від особи, яка їх подає.
У постановах від 24 червня 2020 року (справа № 520/3948/19), від 19 листопада 2019 року (справа № 826/12675/15) Верховний Суд висновував, що аналіз наведених норм процесуального права дає підстави для висновку, що суд апеляційної інстанції має право досліджувати нові докази, якщо неподання таких доказів до суду першої інстанції було зумовлене поважними причинами (поважність причин повинен довести скаржник).
Таким чином, суд апеляційної інстанції досліджує нові докази, якщо визнає, що вони не могли бути надані суду першої інстанції або відмова в їх прийнятті визнана необґрунтованою.
В даному випадку відповідач ніяким чином не обґрунтував причини неподання долучених до апеляційної скарги доказів до суду першої інстанції, тобто не вказав причин, які об'єктивно не залежали від його волі, неможливості подання цих доказів до суду першої інстанції, а тому такі докази не підлягають прийняттю і дослідженню судом апеляційної інстанції.
За встановлених в даній справі обставин колегія суддів доходить висновку, що за наслідками розгляду звіту Державної установи «Голопристанська виправна колонія №7» про виконання судового рішення по справі №420/10521/25, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що відповідне судове рішення не виконано відповідачем, що є підставою для накладення на керівника відповідача штрафу та встановлення нового строку для подання звіту.
Враховуючи викладене колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено оскаржувану ухвалу від 19.12.2025р. з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ст. 316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду - без змін.
Керуючись ст.ст. 311, 316, 321, 322, 325, 328, 382, 382-1, 382-2, 382-3 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Державної установи «Голопристанська виправна колонія №7» залишити без задоволення, а ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2025 року - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Суддя-доповідач А.В. Бойко
Судді І.І. Тарновецький О.А. Шевчук