11.03.26
22-ц/812/347/26
Справа № 482/1683/24 Головуючий у 1-й інстанції Кічула В. М.
Провадження № 22ц/812/347/26 Доповідачка в апеляційній інстанції Ямкова О. О.
Іменем України
11 березня 2026 року м. Миколаїв
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду у складі:
головуючої - судді: Ямкової О. О.,
суддів: Крамаренко Т. В., Локтіонової О. В.,
із секретарем: Коростієнко Н. С.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу
за апеляційною скаргою
ОСОБА_1 ,
яка подана від її імені представником ОСОБА_2 ,
на рішення Новоодеського районного суду Миколаївської області від 14 листопада 2025 року, ухваленого під головуванням судді Кічули В. М. в місті Нова Одеса Миколаївської області об 11год 30хв, зі складенням повного судового рішення, у справі
за позовом
ОСОБА_1
до Новоодеського відділу державної виконавчої служби
у Миколаївському районі Миколаївської області
Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України
(далі - Новоодеський ВДВС у Миколаївському районі),
Мукачівського відділу державної виконавчої служби
у Мукачівському районі Закарпатської області
Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України
(далі - Мукачівський ВДВС у Мукачівському районі),
Акціонерного товариства Комерційний банк (АТ КБ) «ПриватБанк»
про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, -
У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до Новоодеського ВДВС у Миколаївському районі та АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення на її користь в солідарному порядку 62 866 грн 50 коп. матеріальної шкоди та 92 866 грн 50коп. компенсації моральної шкоди, пов'язаної з її неможливістю двічі перетнути кордон України для відпочинку.
В обґрунтування позову зазначала, що 20 травня та 3 червня 2024 року їй було відмовлено у перетині державного кордону за наявності тимчасового обмеження у праві виїзду, накладеного на підставі ухвали Новоодеського районного суду Миколаївської області від 7 грудня 2015 року за поданням державного виконавця. Відмова виявилася можливою внаслідок бездіяльності державної виконавчої служби та стягувача-банка, яким було достеменно відомо про закінчення виконавчого провадження 15 березня 2018 року, де позивачка була боржницею, але відповідачами з цього часу не здійснено жодної дії для своєчасного скасування тимчасового обмеження позивачки у праві виїзду за кордон.
Внаслідок неправомірної бездіяльності відповідачів ОСОБА_1 понесла матеріальну шкоду, яка складається з: 45 250грн оплати вартості для проживання в готелі; 8 000 грн витрати на професійну правову допомогу у справі про скасування ухвали суду від 7 грудня 2015 року про тимчасове обмеження; 616 грн 50 коп. сплачений судовий збір за звернення із заявою про скасування обмеження; 12 000 грн витрат на правничу допомогу з оскарження дій з відмови прикордонної служби у виїзді за кордон; 30 000 грн витрати на правничу допомогу у даній справі, що в цілому складає 95 866 грн 50 коп.
Цими ж діями відповідачів ОСОБА_1 заподіяна моральна шкода, яка пов'язана з моральними переживаннями та хвилюваннями, приниженнями, у зв'язку з неможливістю реалізувати свої права та свободи, неможливості планування, які призвели до змін в організації її життя, їх тривалість та повторюваність. Вважала, що розмір грошової компенсації за заподіяну їй шкоду повинен складати 100% розміру заподіяної матеріальної шкоди, і тому таку компенсацію вона оцінила в розмірі 95 866 грн 50 коп.
Ухвалою судді Новоодеського районного суду Миколаївської області від 15 серпня 2024 року у справі відкрито провадження.
У відзиві на позов відповідач Новодеський ВДВС у Миколаївському районі вважав його необґрунтованим, та таким, що не підлягає задоволенню, оскільки виконавчий лист перебував у провадженні відділу лише з 17 листопада 2015 року по 21 грудня 2015 року, в період якого державним виконавцем направлено до Новоодеського районного суду Миколаївської області подання про обмеження боржниці у праві виїзду. Після цього виконавче провадження було закінчено та направлено до іншого відділу за місцем фактичного проживання боржниці. Тому державний виконавець, який виносив постанову про закінченням виконавчого провадження, у зв'язку з повним виконанням судового рішення, повинен був скасувати усі вжиті заходи, зокрема, щодо обмеження тимчасового виїзду боржниці. Або якщо державному виконавцю Мукачівського ВДВС не було відомо про обмеження виїзду боржниці, за її заявою державний виконавець міг внести зміни до своєї постанови від 15 березня 2018 року та зняти обмеження у виїзді та направити постанову на виконання до прикордонної служби. Таким чином Новоодеський ВДВС у Миколаївському районі не вчиняв дій або бездіяльності, яка могла заподіяти позивачці матеріальну або моральну шкоду.
14 вересня 2024 року позивачкою, від імені якої діє представник, подано клопотання про залучення в якості співвідповідача Мукачівський ВДВС у Мукачівському районі.
Ухвалою Новоодеського районного суду Миколаївської області від 19 вересня 2024 року клопотання задоволено, до участі у справі в якості співвідповідача залучено ВДВС у місті Мукачеві Мукачівського району (перейменованого нині на Мукачівський ВДВС у Мукачівському районі).
17 січня 2025 року АТ КБ «Приватбанк» надано письмові пояснення у справі, у яких представником стверджено, що позивачкою не надано доказів та недоведено у справі, що діями чи бездіяльністю банка їй завдано матеріальної або моральної шкоди.
Ухвалою Новоодеського районного суду Миколаївської області від 25 червня 2025 року задоволено клопотання АТ КБ «ПриватБанк», визнано обов'язковою явку ОСОБА_1 до судового засідання.
Рішенням Новоодеського районного суду Миколаївської області від 14 листопада 2025 року у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 відмовлено.
При ухваленні рішення суд першої інстанції виходив з того, що позивачкою не доведена неправомірність дій відповідачів, наявність їх вини у заподіянні шкоди, а також причино-наслідкового зв'язку між діями відповідачів та шкодою, про яку нею заявлено.
В апеляційній скарзі позивачка, діючи через свого представника, вважала рішення суду протиправним та таким, що підлягає скасуванню з ухваленням нового про задоволення позову.
Зазначали про доведеність вимог позивачки з урахуванням балансу вірогідностей. Посилалися на статі 22, 55 Конституції України, рішення ЄСПЛ у справі «Щокін проти України», «Новік проти України» та «Волков проти України», а також постанову Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року у справі №753/25081/21, постанову ВП ВС від 13 лютого 2019 року у справі №822/524/18в.
Відзивів на апеляційну скаргу від інших учасників справи не надійшло.
Справа в суді апеляційної інстанції розглянута за відсутністю її учасників та їх представників відповідно до частини 2 статті 372 ЦПК України, які належним чином повідомлені завчасно про дату та час її слухання. Підстав для відкладення слухання справи за заявою представника АТ КБ «ПриватБанк» колегією суддів не встановлено, оскільки своєчасне отримання відповідачем апеляційної скарги, процесуальних документів суду апеляційної інстанції та судових повісток підтверджено через підсистему «Електронний Суд» (т.2 а.с.67-68, 77, 90), інших причин, зокрема, поважних, задля відкладення слухання справи представником банком у заяві не наведено.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення виходячи з наступного.
При вирішенні справи судом встановлено, що рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 29 січня 2015 року у справі №303/104/15ц з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» стягнуто заборгованість за кредитним договором в розмірі 30 701,55доларів США, що еквівалентна 476 488 грн 05 коп., та 3 654грн судових витрат. У справі видано виконавчий лист, який стягувачем АТ КБ «ПриватБанк» надіслано до Новоодеського ВДВС у Миколаївському районі за імовірним місцем мешкання ОСОБА_1 та заявлено про застосування усіх примусових заходів до боржниці в межах виконавчого провадження. Постановою від 19 листопада 2015 року за цим виконавчим документом відкрито виконавче провадження №49398349 та надіслано подання до суду про тимчасове обмеження боржниці у праві виїзду за межі України (т.1 а.с.31-33, 98-107, 109).
Ухвалою Новоодеського районного суду Миколаївської області від 7 грудня 2015 року подання Новоодеського ВДВС задоволено та боржницю ОСОБА_3 , замість ОСОБА_4 , ОСОБА_5 тимчасово обмежено у праві виїзду за межі країни (т.1 а.с.20-22, 44-45).
Постановою головного державного виконавця Новоодеського ВДВС у Миколаївському районі від 21 грудня 2015 року виконавче провадження №49398349 закінчено за відсутністю на території Новоодеського району Миколаївської області зареєстрованого місця мешкання боржниці ОСОБА_1 та майна, на яке можна звернути стягнення, а виконавчий документ направлено до іншого ВДВС за місцем проживання боржниці у місті Мукачеве (т.1 а.с.98-107, 110).
Постановою головного державного виконавця Мукачівського ВДВС від 15 березня 2018 року виконавче провадження №50145109, відкрите на підставі виданого 2 червня 2015 року Мукачівським міськрайонним судом Закарпатської області виконавчого листа №2/303/432/15 про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованості у розмірі 480 142 грн 05 коп. закінчено, у зв'язку з фактичним виконанням (т.1 а.с.23). У пункті 2 постанови зазначено про припинення чинності арешту та скасування інших заходів примусового виконання рішення.
Втім, 20 травня 2024 року на пункту пропуску через державний кордон України «Вилок» ОСОБА_1 видано рішення про відмову у перетинанні державного кордону за наявності заборони у виїзді (т.1 а.с.16).
Після чого ОСОБА_1 через свого представника звернулася із заявою до Новоодеського районного суду Миколаївської області про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України, яка задоволена на підставі ухвали Новоодеського районного суду Миколаївської області від 29 травня 2024 року, з огляду на виконання боржницею судового рішення та закінчення виконавчого провадження, внаслідок чого застосовані до ОСОБА_1 обмеження скасовані (т.1 а.с.31-34).
Однак, 3 червня 2024 року ОСОБА_6 на пункту пропуску через державний кордон України «Косино» знову відмовлено у перетинанні державного кордону за наявністю обмеження застосованого до ОСОБА_1 на підставі ухвали Новоодеського районного суду Миколаївської області від 7 грудня 2015 року (т.1 а.с.36).
Таке рішення прийнято Державною прикордонною службою, незважаючи на наявність ухвали суду від 29 травня 2024 року, у який зазначено про скасування ухвали Новоодеського районного суду Миколаївської області від 7 грудня 2015 року, якою накладено обмеження на ОСОБА_7 (т.1 а.с.34). Це рішення прикордонною службою прийнято у відмові саме ОСОБА_6 , а не ОСОБА_8 .
Після чого ОСОБА_1 , діючи через свого представника, звернулася повторно до Новоодеського районного суду Миколаївської області із заявою про виправлення в ухвалі від 7 грудня 2015 року про обмеження права виїзду допущеної описки у написанні імені боржниці з ОСОБА_9 на правильне ОСОБА_4 (т.1 а.с.38-39).
Ухвалою Новоодеського районного суду Миколаївської області від 24 червня 2024 року заява задоволена та виправлена описка в написанні імені боржниці (т.1 а.с.44).
Одночасно ОСОБА_1 через свого представника подала 22 червня 2024 року дві скарги на рішення Державної прикордонної служби України про відмову їй у перетинанні кордону від 20 травня та 3 червня 2024 року (т.1 а.с.46-54).
За результатом розгляду поданих ОСОБА_1 скарг надані відповіді (т.1 а.с.55-59), у яких позивачці роз'яснено порядок пропуску за наявності обмежень, при тому у відповіді на рішення про відмову від 3 червня 2024 року міститься посилання про відсутність у загоні рішення про скасування тимчасового обмеження, що набрало законної сили та має відповідну відмітку про дату набрання законної сили.
Отже, за цими обставинами слідує, що незважаючи на скасування тимчасового обмеження у праві виїзді на підставі ухвали суду від 29 травня 2024 року, прийняте судове рішення на час перетинання ОСОБА_1 державного кордону 3 червня 2024 року не набрало законної сили, так як не сплило 15ть днів на апеляційне оскарження ухвали суду (т.1 а.с.34).
Між тим, вважаючи наведені обставини, пов'язані із обмеженням виїзду за наявності закінченого виконавчого провадження, протиправними, у зв'язку з бездіяльністю Новоодеського ВДВС у Миколаївській області та АТ КБ «ПриватБанк», які не прийняли заходів для його скасування, позивачка ОСОБА_1 просила відшкодувати за рахунок цих відповідачів у солідарному порядку на її користь заподіяну майнову шкоду відповідно до частин 1 та 2 статті 22, частини 1 статті 1166 ЦК України та компенсацію моральної шкоди за положеннями статті 1167 ЦК України, на підтвердження понесення яких надала письмові докази про бронювання готелю та понесені правові витрати під час судових розгляді та подачі скарг на прикордонну службу.
До залученого у справу в якості співвідповідача ВДВС у місті Мукачеві, який перейменовано у Мукачівський ВДВС у Мукачівському районі, позовних вимог протягом судового розгляду справи не заявила.
Згідно до частини 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Отже, зважаючи на цю норму процесуального права, слід встановити, що позивачкою ОСОБА_1 пред'явлено вимоги про стягнення в солідарному порядку шкоди, яка їй заподіяна неправомірними діями лише двох відповідачів: Новоодеським ВДВС у Миколаївському районі та АТ КБ «ПриватБанк», з огляду на що треба врахувати наступне.
Відповідно до частини 1, пункту 1 частини 2 статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування, якими є її витрати, які особа зробили або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
За змістом частин 1, 2 статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної чи юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо доведе, що шкода завдана не з її вини.
За частиною 1 статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Право особи на відшкодування шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів, встановлено також статтею 23 ЦК України.
Згідно з частиною 2 цієї статті моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Фактичною підставою для застосування такого виду відповідальності є вчинення особою правопорушення.
Юридичною підставою позадоговірної відповідальності є склад цивільного правопорушення, елементами якого є шкода, протиправна поведінка, причинний зв'язок між шкодою і протиправною поведінкою, вина. Відсутність хоча б одного з цих же елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.
Таким чином, цивільне законодавство в деліктних зобов'язаннях покладає на позивача обов'язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою.
В той же час статтею 1173 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу державної влади чи самого органу державної влади та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відрізняються від загальних правил деліктної відповідальності. Зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов'язковою. Втім цими нормами не заперечується обов'язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов'язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.
Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини.
Тобто за відсутності підстав для застосування частини 1 та 2 статті 1166 та частини 1 статті 1167 ЦК України, в інших випадках - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статі 1173, 1174 цього Кодексу).
Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.
Способами захисту цих цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування матеріальної або моральної (немайнової) шкоди (пункти 8, 9 частини другої статті 16 ЦК України).
Таким чином, пред'являючи позов до стягувача АТ КБ «ПриватБанк» саме на позивачку покладено обов'язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки банка як заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою. В іншому випадку, пред'явивши той же позов до ВДВС, при встановленні фактів його неправомірних дій на підставі рішення суду або в іншому встановленому законом порядку, але незалежно від наявності чи відсутності вини відділу, позивачка повинна довести наявність шкоди, що заподіяна їй, її розмір, та причинний зв'язок між діями чи бездіяльністю органу державної влади, яким є ВДВС, та отриманою нею шкодою.
Отже, необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України (постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 лютого 2022 року у справі № 910/6175/19, провадження № 12-53гс20, від 01 березня 2023 року у справі № 925/556/21, провадження № 12-28гс22).
Причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода, що спричинила порушення цивільного права, стала об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.
В той же час судом першої інстанції правильно встановлено, що головний державний виконавець Новоодеського ВДВС закінчив 21 грудня 2015 року виконавче провадження, у зв'язку з його направленням до іншого відділу виконавчої служби, діяв в межах приписів пункту 9 частини 1 статті 49 та частини 1 статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» ( у редакції чинної на час винесення постанови про закінчення провадження), внаслідок чого не мав законного права для зняття покладених на боржницю обмежень, яке б порушило право стягувача на своєчасне та законне очікування, що рішення суду буде примусово виконане боржницею ОСОБА_1 .
Дії та законність прийняття головним державним виконавцем Новоодеського ВДВС постанов від 19 листопада та 21 грудня 2015 року відповідно до статей 82-83 Закону України «Про виконавче провадження» ( у редакції чинній на час вчинення дій), як і на сьогоднішній час відповідно до статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» позивачкою не оскаржено та судових рішень з визнання їх протиправними немає.
Тобто на момент звернення позивачки до суду з позовом про відшкодування шкоди факт неправомірних дій Новоодеського ВДВС, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями Новоодеського ВДВС і заподіяною шкодою, нею в іншому порядку не встановлено, а під час розгляду справи за поданим позовом за допомогою належних, вірогідних чи не вірогідних доказів не доведено.
Таким чином колегія суддів вважає правильними висновки суду першої інстанції про законність дій Новоодеського ВДВС у виконавчому провадженні та відсутність причинного зв'язку між діями ВДВС та заподіяною шкодою позивачки, незважаючи на помилковість його посилання на необхідність встановлення вини у цьому випадку.
Такими же обґрунтованими є висновки про покладення обов'язку зняття обмежень, прийнятих у виконавчому провадженні, на Мукачівський ВДВС, як орган, який прийняв постанову про закінчення виконавчого провадження у зв'язку з її повним фактичним виконанням.
В той же час відсутні підстави для з'ясування правомірності чи законності дій Мукачівського ВДВС у виконавчому провадженні, оскільки позивачкою вимог до цього співвідповідача не заявлено та у позові не наведено обставин, які входять до предмету доказування у цій справі.
Не є слушними доводи та посилання позивачки на заподіяння їй шкоди іншою стороною виконавчого провадження - стягувачем АТ КБ «ПриватБанк», яким реалізовано законне право на отримання від виконавчої служби дій, направлених на своєчасне та повне виконання судового рішення. Повноваження щодо зняття обмежень з боржника не входять до компетенції стягувача, який користується правами та виконує обов'язки відповідно до статей 15 і 19 Закону України «Про виконавче провадження» одночасно з протилежною стороною виконавчого провадження - боржницею ОСОБА_1 .
Тому, на переконання колегії суддів, судом першої інстанції правильно встановлені обставини та застосовані норми матеріального права, з огляду на які зроблено обґрунтований висновок про відсутність підстав для стягнення з Новоодеського ВДВС у Миколаївському районі солідарно зі стягувачем АТ КБ «ПриватБанк» шкоди, заподіяної позивачці, у зв'язку з відмовою їй у перетинанні державного кордону України двічі.
При тому слід звернути увагу, що з огляду на те, що позивачка, виходячи із принципів добросовісності та розсудливості, будучи обізнаною у наявності відносно неї судового рішення та виконавчого провадження, повинна була демонструвати свою зацікавленість у їх результатах та з'ясовувати стан своїх справ, а дізнавшись про наявність судового обмеження у праві виїзду та звернувшись в подальшому за його скасуванням, повинна була дочекатися набрання ухвалою суду від 29 травня 2024 року законної сили, а не повторно намагатися перетинати кордон 3 червня 2024 року до внесення відповідних змін у реєстри. Тобто в цьому разі позивачка діяла на свій розсуд, що відповідно до частини 1 статті 12 ЦК України не є підставою для покладення відповідальності на інших осіб з метою відшкодування шкоди.
Отже, під час вирішення справи судом першої інстанції правильно встановлено та перепровірено судом апеляційної інстанції, що відносно позивачки ОСОБА_1 незаконних або протиправних дій чи бездіяльності Новоодеським ВДВС, як органом державної виконавчої служби, та АТ КБ «ПриватБанк», як стягувачем у виконавчому провадженні, не здійснено, внаслідок чого відсутній причинний зв'язок між понесеною позивачкою шкодою під час відмови у перетинанні кордону та діями у виконавчому провадженні на стадії його виконання в Новоодеському районі Миколаївської області.
Таким чином у ОСОБА_1 не виникло право на отримання відшкодування матеріальної і моральної шкоди від АТ КБ «ПриватБанк» відповідно до статей 1166, 1167 ЦК України та від Новоодеського ВДВС у Миколаївському районі у відповідності до статті 1173-1174 ЦК України і положень Закону України «Про виконавче провадження».
Тому доводи, що наведені представником позивачки за цими обставинами у апеляційній скарзі, є неспроможними, як і посилання позивачки та її представника на судову практику за інших правовідносин, що є відмінним від тих, що виникли у справі, яка переглядається в апеляційному порядку.
Виходячи із наведених обставин колегія суддів не вбачає підстав для зміни чи скасування судового рішення, з підстав, передбачених статтею 375 ЦПК України.
За такого рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - залишити без задоволення.
Підстави для перерозподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану від її імені представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення, а рішення Новоодеського районного суду Миколаївської області від 14 листопада 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду, у випадках, передбачених статтею 389 ЦПК України.
Головуюча О. О. Ямкова
Судді О. В. Локтіонова
Т. В. Крамаренко