Справа № 355/2413/25
Провадження № 1-кп/355/87/26
10 березня 2026 року Баришівський районний суд Київської області у складі:
головуючого судді ОСОБА_1
за участю секретаря ОСОБА_2
прокурора ОСОБА_3
потерпілого ОСОБА_4
обвинуваченого ОСОБА_5
захисника ОСОБА_6
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду с. Баришівка кримінальне провадження, яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025111080000446 від 23.09.2025 року за фактом вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 125, ч. 4 ст. 296, ч. 1 ст. 121 КК України у відношенні обвинуваченого
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Селичівка, Баришівського району, Київської області, українець, громадянин України, освіта середня-спеціальна, до затримання працював вантажником у ТОВ «Темерлан-Трейд», не одружений, не має на утриманні неповнолітніх дітей, зареєстрований та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , не судимий в силу ст. 89 КК України,
У провадженні Баришівського районного суду Київської області перебуває обвинувальний акт з додатком у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025111080000437 від 15.09.2025 року за фактом вчинення ОСОБА_5 кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 125, ч. 4 ст. 296, ч. 1 ст. 121 КК України.
В судовому засіданні прокурор звернулася до суду з клопотанням про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_5 строком до 60 діб.
Своє клопотання обґрунтовує тим, що ризики, передбачені п.п. 1 та 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, на підставі яких обвинуваченому було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, на даний час є дійсними і продовжують існувати.
Вважає, що ризик, передбачений п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України втратив актуальність, оскільки потерпілий був допитаний у судовому засіданні.
Обвинувачений ОСОБА_5 та його захисник ОСОБА_6 проти клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою заперечують, просять обрати більш м'який запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою.
Вислухавши думку учасників процесу, суд приходить до наступних висновків.
Частина 1 ст. 331 КПК України передбачає, що під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Відповідно до ч. 1 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування, знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, незаконно впливати на потерпілого чи свідка, вчинити інше кримінальне правопорушення чи перешкодити кримінальному провадженню іншим чином.
Суд вважає доведеним прокурором наявність ризиків, передбачених п. п. 1 та 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які на даний час є реальними та дійсними, та неможливість обрання ОСОБА_5 більш м'якого запобіжного заходу у зв'язку з наступним.
Ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, підтверджується тим, що ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 121, ч. 4 ст. 296 КК України, строк покарання за які передбачено до 8 років позбавлення волі. У разі визнання його винним у вчиненні вказаних злочинів йому може загрожувати покарання у виді позбавлення волі, тому останній може переховуватись від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності та затягування процесуальних строків.
Що стосується п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, суд враховує, що обвинувачений ОСОБА_5 раніше притягувався до кримінальної відповідальності за вчинення умисного злочину, відбув покарання з випробуванням, але через короткий проміжок часу знову вчинив умисні кримінальні правопорушення, які йому інкримінуються на даний час. З огляду на викладене, у разі зміни запобіжного заходу на більш м'який може вчинити інші кримінальні правопорушення.
Застосування до ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді особистого зобов'язання не забезпечить належної поведінки обвинуваченого, не зменшить наявність вищевказаних ризиків та не зможе перешкодити їх реалізації.
Неможливе і застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді особистої поруки, оскільки до органу досудового розслідування, прокуратури, суду не надійшло жодної заяви від осіб, які заслуговують на довіру, про обрання відносно ОСОБА_5 саме такого запобіжного заходу.
Ураховуючи відсутність законних та постійних джерел заробітку у обвинуваченого, а також спосіб вчинення злочину (із застосування насильства), до нього неможливо застосувати запобіжний захід у вигляді застави.
За встановлених обставин, необхідним є саме тримання під вартою, оскільки з урахуванням індивідуальних характеристик обвинуваченого (раніше притягувався до кримінальної відповідальності, з малозначного приводу вчинив нові умисні кримінальні правопорушення у стані алкогольного сп'яніння), застосування домашнього арешту, в тому числі цілодобового, може завадити виконанню завдань кримінального провадження.
Застосування запобіжного заходу у виді домашнього арешту є неможливим у даному кримінальному провадженні, оскільки ОСОБА_5 не має власного житла та проживає у своїх родичів.
Суд вважає, що єдиним запобіжним заходом, який здатен забезпечити виконання підозрюваним покладеним на нього обов'язків та унеможливить реалізацію викладених вище ризиків є запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Лабіта проти Італії», тримання під вартою є виправданим у певному випадку, якщо конкретні ознаки розкривають наявність публічного інтересу, що, попри презумпцію невинуватості, переважає над повагою до особистої свободи; національні судові органи повинні розглядати всі обставини, що дають підстави стверджувати про наявність публічного інтересу, який превалює над загальною нормою про повагу до свободи людини.
В даному випадку, обставинами, які дають підстави стверджувати про наявність публічного інтересу, що виправдовує виняток із загальної норми про повагу до свободи людини, є непоправні наслідки вчиненого, оскільки, відповідно до статті 3 Конституції України, людина, її життя та здоров'я є найвищою соціальною цінністю.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту.
У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Згідно ст.5 Конвенції про захист прав людини та практики Європейського суду з прав людини, рішення ЄСПЛ від 09 жовтня 2014 року у справі «Чанаєв проти України» обмеження прав особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою, не допускається тримання під вартою підозрюваного, обвинуваченого без судового рішення, що виключає можливість, в тому числі і «автоматичного» продовження застосування такого запобіжного заходу.
Строк тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_5 закінчується 15.03.2026 року.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що є підстави для задоволення клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою.
Враховуючи положення частини 4 статті 183 КПК України, а саме те, що злочин у даному кримінальному провадженні було вчинено із застосуванням насильства, суд не визначає розмір застави відносно обвинуваченого ОСОБА_5 .
Керуючись ст.ст. 177,183,194,199,314,315,372,532 КПК України, суд -
Клопотання прокурора Баришівського відділу Броварської окружної прокуратури ОСОБА_3 про продовження строку запобіжного заходу тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_5 - задовольнити.
Продовжити ОСОБА_5 , обвинуваченому у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125, ч. 4 ст. 296, ч. 1 ст. 121 КК України, строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на термін 60 днів до 08 травня 2026 року, утримуючи його у Державній установі «Київський слідчий ізолятор».
На ухвалу може бути подана апеляційна скарга протягом 7 днів до Київського апеляційного суду.
Суддя Баришівського районного суду ОСОБА_1