Справа № 183/11376/25
№ 1-кс/183/261/26
02 березня 2026 року м. Самар
Слідчий суддя Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні скаргу ОСОБА_3 про скасування постанови слідчого про відмову у визнанні потерпілим та зобов'язання слідчого визнати потерпілим, -
за участю:
скаржника ОСОБА_3 ,
слідчого ОСОБА_4 ,
ОСОБА_3 звернувся до суду зі скаргою, в якій просив:
- визнати протиправними дії слідчого СВ Самарівського РВП ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_4 щодо невиконання вимог ч.8 ст.55 КПК України та щодо прийняття невмотивованої постанови про відмову у визнанні потерпілим;
- скасувати постанову слідчого СВ Самарівського РВП ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_4 від 23.02.2026 року про відмову у визнанні ОСОБА_3 потерпілим у кримінальному провадженні № 42025042110000057;
- зобов'язати уповноважену особу органу досудового розслідування винести постанову про визнання ОСОБА_3 потерпілим у даному кримінальному провадженні, вручити пам'ятку про права та обов'язки потерпілого, письмово роз'яснити права, передбачені ст. 56 КПК України.
Скарга обґрунтована тим, що 23 лютого 2026 року слідчий СВ Самарівського РВП ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_4 виніс постанову про відмову у задоволенні клопотання про визнання ОСОБА_3 потерпілим у кримінальному провадженні № 42025042110000057. Вважає постанову незаконною, необґрунтованою, а дії слідчого протиправними і такими, що грубо порушують його конституційні та процесуальні права з огляду на таке.
Так, ОСОБА_3 зазначає, що слідчий у своїй постанові посилається на відсутність висновку експерта та неможливість наразі встановити осіб, яким завдано шкоди. Однак така позиція суперечить ч. 8 ст. 55 КПК України, яка прямо визначає: «Права і обов'язки потерпілого виникають в особи з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяви про залучення її до провадження як потерпілого». Він подав заяву про злочин, яка стала підставою для внесення відомостей до ЄРДР 23.09.2025 року. Відповідно, з цього моменту у нього виникли права потерпілого. Слідчий зобов'язаний був негайно роз'яснити його права та вручити пам'ятку, однак цього зроблено не було ні у вересні 2025 року, ні в лютому 2026 року після отримання його деталізованого клопотання. Вимога ч. 8 ст. 55 КПК є імперативною і не ставиться в залежність від наявності чи відсутності експертизи.
Відповідно до ч. 1 ст. 55 КПК України, потерпілим є особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди.
Слідчий помилково вважає, що оскільки продуктові набори видавалися безоплатно, то матеріальна шкода відсутня. По-перше, він є членом територіальної громади м. Самар. Кошти місцевого бюджету, які стали предметом розкрадання (10 000 000 грн.), є спільною власністю територіальної громади. Коли посадова особа закуповує товари за завищеними цінами, вона розкрадає кошти, які належать, у тому числі, і йому як члену громади. По-друге, внаслідок завищення цін він, як отримувач гуманітарної допомоги, отримав набір, вартість якого не відповідає сплаченим з бюджету коштам. Різниця між ринковою ціною (433,07 грн.) та ціною закупівлі (574 грн.) - це пряма матеріальна шкода, завдана йому як споживачу публічних послуг та отримувачу допомоги, оскільки на цю суму він недоотримав товарного забезпечення.
По-третє, крім матеріальної, йому завдано істотної моральної шкоди. Вона полягає у глибоких нервових хвилюваннях через усвідомлення того, що державні кошти, призначені для допомоги інвалідам війни та пенсіонерам, розкрадаються. Він змушений замість реабілітації витрачати сили на збір доказів, моніторинг цін та захист своїх прав, що негативно впливає на його психоемоційний стан. Він є невід'ємною частиною Українського народу та членом Самарівської територіальної громади. Кошти місцевого бюджету, які стали предметом кримінального правопорушення, сформовані за рахунок податків громади тобто за рахунок народу.
Твердження слідчого, що він не є потерпілим, оскільки набори "безоплатні", фактично легітимізує неефективне використання "народних" грошей, що суперечить ст. 3 Конституції, де людина, її права та безпека визнаються найвищою соціальною цінністю.
У своєму клопотанні від 19.02.2026 року він окремо просив вручити йому пам'ятку потерпілого та роз'яснити права, передбачені ст. 56 КПК України. Слідчий проігнорував цю вимогу, чим порушив ч. 8 ст. 55 та ст. 56 КПК України. Нерозуміння особою своїх прав у кримінальному провадженні є самостійним порушенням засад кримінального судочинства.
Слідчий мотивує відмову тим, що "очікується висновок експерта". Проте ч. 5 ст. 55 КПК дозволяє відмовити у визнанні потерпілим лише за наявності очевидних та достатніх підстав вважати, що особі не завдано шкоди. До отримання висновку експертизи такі підстави не можуть вважатися очевидними. Наявність експертизи не є обов'язковою умовою для визнання особи потерпілою, оскільки шкода може підтверджуватись іншими доказами.
Скаргу ОСОБА_3 у судовому засіданні підтримав повністю, вказав, що він зареєстрований у м. Самар, а тому вважає себе членом територіальної громади, вважає, що слідчим порушено вимоги ст. 55 КПК України, обґрунтовуючи це доводами, які викладені у скарзі.
Слідчий ОСОБА_4 в судовому засіданні пояснив, що заперечує проти задоволення скарги, вважає постанову від 23.02.2026 року про відмову у визнанні ОСОБА_3 потерпілим обґрунтованою. Пояснив, що на даний час по справі призначено судово-економічні експертизи щодо можливої закупівлі товарів за завищеними цінами, висновки ще не надійшли. Але що потерпілим у даній справі може бути лише територіальна громада м. Самар в особі міської ради, якщо буде встановлено факт розкрадання коштів місцевого бюджету. ОСОБА_3 не завдано майнової шкоди, оскільки продуктові набори роздавались мешканцям міста (в т.ч. ОСОБА_3 ) безоплатно. Щодо моральної шкоди, то ОСОБА_3 не може визнаватись потерпілим оскільки він обґрунтовує її наявність тим, що він є особою, якій моральна шкода завдана як представнику певної частини суспільства - територіальної громади міста Самар.
Слідчий суддя, вислухавши скаржника, слідчого, дослідивши скаргу та надані матеріали кримінального провадження, приходить до наступного висновку.
Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 303 КПК України на досудовому провадженні може бути оскаржене рішення прокурора, слідчого, дізнавача про відмову у визнанні потерпілим - особою, якій відмовлено у визнанні потерпілою.
Встановлено, що СВ Самарівського РВП ГУНП в Дніпропетровській області 23.09.2025 року на підставі заяви ОСОБА_3 від 23.09.2025 року внесено відомості про вчинення кримінального правопорушення до ЄРДР за № 42025042110000057 за ознаками ч. 4 ст. 191 КК України.
19.02.2026 року ОСОБА_3 звернувся до слідчого із клопотанням про визнання його потерпілим у вказаному кримінальному провадженні. Постановою слідчого СВ Самарівського РВП ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_4 від 23.02.2026 року було відмовлено у визнанні ОСОБА_3 потерпілим у вищевказаному кримінальному провадженні.
Відповідно до ч.ч. 1,2,3 ст. 55 КПК України потерпілим у кримінальному провадженні може бути фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, юридична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди, а також адміністратор за випуском облігацій, який відповідно до положень Закону України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки" діє в інтересах власників облігацій, яким кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди. Права і обов'язки потерпілого виникають в особи з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяви про залучення її до провадження як потерпілого. Потерпілому вручається пам'ятка про процесуальні права та обов'язки особою, яка прийняла заяву про вчинення кримінального правопорушення. Потерпілим є також особа, яка не є заявником, але якій кримінальним правопорушенням завдана шкода і у зв'язку з цим вона після початку кримінального провадження подала заяву про залучення її до провадження як потерпілого.
Оскаржувана постанова слідчого мотивована тим, що потерпілим не може бути особа, якій моральна шкода завдана як представнику юридичної особи чи певної частини суспільства, а також не встановлено наявність спричиненої кримінальним правопорушенням майнової шкоди саме заявнику.
Частина 5 ст. 55 КПК України допускає можливість відмови у визнанні особи потерпілим за наявності очевидних та достатніх підстав вважати, що заява, повідомлення про кримінальне правопорушення, або заява про залучення до провадження як потерпілого, подано особою, якій не завдана шкода, зазначена в ч. 1 цієї статті. Очевидність та достатність таких підстав є оціночним поняттям і визначається в кожному конкретному випадку, виходячи із обставин кримінального провадження. Рішення слідчого, прокурора про відмову у визнанні особи потерпілим оформляється вмотивованою постановою, яка складається відповідно до ст. 110 КПК України, та може бути оскаржена слідчому судді.
Так, відповідно до ч. 4 ст. 55 КПК України потерпілим не може бути особа, якій моральна шкода завдана як представнику юридичної особи чи певної частини суспільства.
З матеріалів скарги та пояснень скаржника слідчий суддя вбачає, що ОСОБА_3 звертався із клопотанням про визнання його потерпілим обґрунтовуючи його тим, що він є мешканцем м. Самар та, як член територіальної громади страждає від глибоких нервових хвилювань через усвідомлення того, що державні кошти, призначені для допомоги інвалідам війни та пенсіонерам, розкрадаються, що негативно впливає на його психоемоційний стан. Аналізуючи наявні докази та пояснення учасників процесу вважаю, що обґрунтуванням наявності завданої заявнику моральної шкоди фактично є лише те, що він є представником певної частини суспільства - одним із мешканців м. Самар і членом відповідної територіальної громади, що згідно ч. 4 ст. 55 КПК України не є підставою для визнання особи потерпілим.
Судом приймається також до уваги та обставина, що заявником як слідчому, так і в ході судового розгляду його скарги, не було надано будь-яких доказів чи відомостей (медичні документи, дослідження тощо) щодо наявності у нього моральної шкоди, завданої правопорушенням, з приводу якого ним було подано заяву. За таких обставин приходжу до висновку про відсутність достатніх підстав вважати, що безпосередньо заявнику спричинена моральна шкода.
Слідчий суддя також враховує і те, що заявником не надано доказів того, що йому спричинена майнова шкода. Так, з огляду на положення ч. 4 ст. 191 КК України, за ознаками якої кримінальне провадження внесено до ЄРДР, об'єктом цього злочину є чуже майно, привласнення, розтрата чи заволодіння яким здійснюється шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, якщо вони вчинені у великих розмірах чи в умовах воєнного або надзвичайного стану.
Так, слідчим в ході досудового розслідування перевіряється факт можливого завищення цін на продуктові набори під час проведення закупівлі КЗ «Центр надання соціальних послуг» Самарівської міської ради, згідно матеріалів провадження призначено декілька судових експертиз з метою підтвердження чи спростування такого факту. Отже, станом на теперішній час доказу незаконного завищення цін під час закупівлі продуктових наборів в ході досудового розслідування у кримінальному провадженні не отримано.
Крім того, в ході досудового розслідування встановлено, що продуктові набори видавалися Комунальним закладом вразливим категоріям населення м. Самар на безоплатній основі, що виключає спричинення матеріальної шкоди особам, які отримали такі набори, навіть у разі завищення такої ціни. Тому, доводи скаржника про те, що шкода йому спричинена через недоотримання «товарного забезпечення» вважаю безпідставними, оскільки навіть якщо таке «недоотримання» розглядати як збитки у вигляді упущеної вигоди, то згідно п. 2 ч. 2 ст. 22 ЦК України для цього потрібно, щоб було порушено право особи, внаслідок чого вона не отримала доходи, які б вона могла реально отримати за звичайних обставин. В даній справі підстав для такого висновку немає. Також, слідчий суддя погоджується з доводами слідчого про те, що у разі встановлення факту розтрати коштів місцевого бюджету внаслідок закупівлі продовольчих наборів за завищеними цінами, потерпілим у даній справі може бути лише територіальна громада м. Самар в особі міської ради.
Тому, з огляду на вказані вище обставини, вважаю, що слідчий, виходячи із обставин конкретного кримінального провадження, відсутність на даний час будь-яких відомостей, які підтверджують спричинення майнової, фізичної чи моральної шкоди заявнику ОСОБА_3 прийняв вмотивовану постанову.
Посилання ж заявника на те, що права і обов'язки потерпілого у нього виникли з моменту подання заяви про вчинення кримінального правопорушення або заяви про залучення його до провадження як потерпілого, слідчий суддя вважає необґрунтованим, оскільки положення ч. 5 ст. 55 КПК України надає слідчому право відмовити особі у визнанні її потерпілим у певних випадках. Системний аналіз положень ст. 55 КПК України дає підстави для висновку, що у разі прийняття такої постанови слідчим чи прокурором особа взагалі не набуває статусу потерпілого, не дивлячись на подання нею відповідних заяв.
Суд також зазначає, що прийняття слідчим постанови про відмову у визнанні особи потерпілим не перешкоджає заявнику у подальшому бути визнаним потерпілим за наявності для цього підстав.
Враховуючи вищезазначене, вважаю, що в задоволенні скарги слід відмовити.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 55, 303-307, 376 КПК України, слідчий суддя, -
В задоволенні скарги ОСОБА_3 про скасування постанови слідчого СВ Самарівського РВП ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_4 від 23.02.2026 року про відмову у визнанні його потерпілим у кримінальному провадженні №42025042110000057, внесеного до ЄРДР 23.09.2025 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 191 КК України, та зобов'язання слідчого визнати його потерпілим, - відмовити.
Згідно з ч. 3 ст. 309 КПК України ухвала окремому оскарженню не підлягає.
Слідчий суддя ОСОБА_1