про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі
11 березня 2026 рокум. ПолтаваСправа № 440/2361/26
Суддя Полтавського окружного адміністративного суду Молодецький Р.І., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач ОСОБА_1 звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, в якій просить:
визнати бездіяльність - Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області протиправною, за ненадання державному нотаріусу Русняк Р.В. (спадкова справа №212/2024, зареєстровано в реєстрі за №1-1705) інформації по грошовому боргу за не виплачену вчасно пенсію ОСОБА_2 , де спадкоємцем є ОСОБА_1 ;
визнати права власності на спадкове майно (недоотриману пенсію ОСОБА_2 за період з 01.07.2015 по 01.08.2021 року), ОСОБА_1 ;
визнати бездіяльність - Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області протиправною, за ненадання державному нотаріусу Русняк Р.В. (спадкова справа №212/2024, зареєстровано в реєстрі за №1-1705) грошового боргу за не виплачену компенсацію, згідно рішення Полтавськго окружного адміністративного суду у складі: головуючого судді - Довгопол М.В., від 16.02.24 р. Справа № 4401383523 за не отриману пенсію ОСОБА_2 за період з 01.07.2015 по 01.08.2021 року де спадкоємцем є ОСОБА_1 ;
визнати бездіяльність - Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області протиправною, за ненадання державному нотаріусу ОСОБА_3 (спадкова справа №212/2024, зареєстровано в реєстрі за №1-1705) грошового боргу за не виплачений судовий збір у розмірі 1073,60 грн (одна тисяча сімдесят три гривні 60 копійок), згідно рішення Полтавськго окружного адміністративного суду у складі: головуючого судді - Довгопол М.В., вд 16.02.24 р. Справа № 4401383523 за не отриману пенсію ОСОБА_2 , за період з 01.07.2015 по 01.08.2021 року де спадкоємцем є ОСОБА_1 ;
визнати права власності на спадкове майно ОСОБА_1 .а саме за судовий збір у розмірі 1073,60 грн (одна тисяча сімдесят три гривні 60 копійок), згідно рішення Полтавськго окружного адміністративного суду у складі: головуючого судді - Довгопол М.В., вд 16.02.24 р. Справа № 4401383523.
За приписами частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи: 1) подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; 2) має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); 3) відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; 4) належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; 5) позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); 6) немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Частиною другою статті 171 КАС України передбачено, що суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 20.07.2006 у справі «Сокуренко і Стригун проти України» вказав, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів …». Суд дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, «встановленим законом».
Отже, поняття «суду, встановленого законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Статтею 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Вирішуючи питання щодо визначення юрисдикції, в межах якої має розглядатися ця справа, та наявність правових підстав для відкриття провадження в справі за цим позовом, суд враховує таке.
Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
На підставі пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
Так, Велика Палата Верховного Суду (зокрема у справах № 1840/2727/18, №552/2232/18, № 816/1604/17 та інших) неодноразово висловлювала правові позиції щодо правил віднесення спорів до адміністративної юрисдикції, які полягають в наступному:
«До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб'єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для класифікації спору як публічно-правового. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати такий спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Водночас приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єкта владних повноважень.
Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, що спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язані з реалізацією особою майнових прав або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень суб'єкта владних повноважень є способом захисту цивільних прав цієї особи.».
Зважаючи на те, що саме Велика Палата Верховного Суду є судом, уповноваженим вирішувати юрисдикційні спори, суд не має підстав не погодитися із запропонованим підходом.
Так, порядок виплати недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера унормований статтею 52 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», якою передбачено, що сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв'язку з його смертю, виплачується - по місяць смерті включно членам його сім'ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі непрацездатним членам сім'ї, зазначеним у частині другій статті 36 цього Закону, які знаходилися на його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом з померлим пенсіонером чи не проживали.
Члени сім'ї, зазначені в частині першій цієї статті, повинні звернутися за виплатою суми пенсії померлого пенсіонера протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.
У разі звернення кількох членів сім'ї, які мають право на отримання суми пенсії, зазначеної у частині першій цієї статті, належна їм відповідно до цієї статті сума пенсії ділиться між ними порівну.
У разі відсутності членів сім'ї, зазначених у частині першій цієї статті, або у разі не звернення ними за виплатою вказаної суми в установлений частиною другою цієї статті строк сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв'язку з його смертю, входить до складу спадщини.
Зміст положень частини третьої статті 52 Закону №1058-IV також узгоджується зі змістом статті 1227 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), якою визначено, що суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім'ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.
Отже з наведених норм права вбачається, що законодавець передбачив випадок, за якого особа може звернутись до пенсійного органу у позасудовому порядку в межах адміністративної процедури за виплатою нарахованих, але невиплачених сум пенсії, за умови, якщо така особа звернулась не пізніше шести місяців з дня смерті пенсіонера. Тобто, невиплачені суми пенсії не повинні бути включені до складу спадщини. В протилежному випадку невиплачені суми пенсії будуть успадковані та матимуть іншу правову природу.
Суд зазначає, що Верховним Судом вже розглядались справи в яких поставало питання юрисдикційної підсудності спорів, коли спадкоємцями прийнято спадщину (недоодержані суми пенсії).
Так, у справі № 286/3516/16-ц позивачка зверталася за захистом саме спадкових прав на недоотримані спадкодавцем за життя пенсійні виплати. Суди встановили, що до складу спадкового майна входила доплата до пенсії померлого у сумі 14979,52 грн, спадкоємцем якого є його дружина. Позивачка як спадкоємець за законом в установленому законом порядку прийняла спадщину після смерті чоловіка та отримала свідоцтво про право на спадщину за законом на доплату до пенсії у сумі 14979,52 грн, яка була нарахована, але не виплачена померлому, позивачка набула право на отримання нарахованої, але не виплаченої доплати до пенсії. У цій справі Велика Палата Верховного Суду (постанова від 27.03.2019) погодилася із висновками судів першої та апеляційної інстанції, що такий спір має приватноправовий характер і підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.
Подібні висновки щодо розгляду спорів, які стосуються виплати недоодержаних сум пенсії, в порядку цивільного судочинства за позовом спадкоємця до органу пенсійного фонду, неодноразово висловлені Великою Палатою Верховного Суду також у постанові від 26.06.2019 у справі № 284/252/17 (позов про стягнення з органу пенсійного фонду у порядку спадкування неодержані за життя спадкодавиці (матері позивача) підвищення до пенсії й додаткової пенсії, щорічної грошової допомоги у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування), а також Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду, зокрема, у постановах від 28.04.2022 у справі № 428/3913/20 (позов про стягнення недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера в порядку спадкування), від 30.11.2022 у справі №638/19167/19 (спір щодо стягнення спадщини у вигляді недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера).
Суд вважає правозастосовними зазначені висновки Великої Палати Верховного Суду до справи, що розглядається.
Згідно матеріалів справи відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 21.08.2024, зареєстрованого в реєстрі за №1-1705, ОСОБА_1 є спадкоємцем майна ОСОБА_2 , яке зазначено у заповіті.
Спадщина, на яку, у тому числі, видано вказане свідоцтво складається також з недоотриманої пенсії, яка належала ОСОБА_2 у сумі 2487,24 грн.
Статтею 19 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
З аналізу вимог ЦПК України та КАС України можна зробити висновок, що не є публічно-правовим і розглядається у порядку цивільного судочинства спір між органом державної влади та/або органом місцевого самоврядування (суб'єктом владних повноважень) як суб'єктом публічного права та суб'єктом приватного права, в якому управлінські дії суб'єкта владних повноважень спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав фізичної особи.
У такому випадку - це спір про право цивільне, незважаючи на те, що у спорі бере участь суб'єкт публічного права, а спірні правовідносини врегульовано нормами цивільного права.
Суд наголошує, що відповідач, хоч і є суб'єктом владних повноважень, проте в цьому випадку він не здійснює відносно позивачки публічно-владні управлінські функції, оскільки ці функції відповідач виконував щодо померлої матері позивачки.
Отже, між сторонами виник спір про цивільне право, предметом якого фактично є майнова вимога позивачки, як спадкоємці щодо визнання права на отримання грошових коштів належних спадкодавцеві. Тому спір має приватноправовий характер і підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.
Зважаючи на те, що у цій справі спір виник відносно набуття позивачкою права на пенсійні кошти, що входять до складу спадщини, то цей спір має приватно-правовий, а не публічний характер, оскільки цей спір виник про право цивільне, предметом якого є майнова вимога позивачки про визнання за нею в порядку спадкування права власності на майно - грошові кошти.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах також викладений у постановах Верховного Суду від 31 січня 2025 року у справі № 360/1008/24, від 16.04.2024 у справі № 160/10395/23.
Згідно з пунктами 1, 10 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України до способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, визнання права; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Відповідно до статей 4, 19 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та інтересів у порядку цивільного судочинства, а суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
З урахуванням предмета та підстав позову, суд дійшов висновку, що спір у даній справі має приватноправовий характер, не пов'язаний із здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а відтак підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, а не адміністративного.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Відповідно до ч. 6 ст. 170 КАС України у разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.
Керуючись статтями 19, 170, 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі № 440/99/26 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії.
Роз'яснити позивачу, що повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Роз'яснити позивачам, що даний спір підлягає вирішенню у порядку цивільного судочинства місцевим загальним судом.
Копію позовної заяви залишити в суді.
Копію ухвали направити особі, яка подала позовну заяву, разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею. Ухвала суду може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня складення ухвали до Другого апеляційного адміністративного суду, в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Р.І. Молодецький