11 березня 2026 року м. ПолтаваСправа № 440/13718/24
Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Молодецького Р.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частина НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частина НОМЕР_1 , в якій просить:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нерозгляду заяви ОСОБА_1 від 23.08.2024 року та не надсилання на адресу письмової відповіді про результати її розгляду в термін, встановлений статтею 20 Закону України «Про звернення громадян»;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 розглянути по суті заяву ОСОБА_1 від 23.08.2024 року та надати ОСОБА_1 письмову відповідь про результати її розгляду з усіма витребуваними документами, шляхом надсилання на його адресу: АДРЕСА_1 .
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначає, що 23.08.2024 звернувся до військової частини НОМЕР_1 із запитом про надання інформації та документів, що стосуються його проходження служби. Позивач стверджує, що станом на дату подання цієї позовної заяви його звернення в порядку та строки встановлені Законом України "Про звернення громадян", військовою частиною по суті не розглянуто та ним не отримано. Враховуючи положення абзацу 1 статті Закону України «Про звернення громадян» та той факт, що військовою частиною НОМЕР_1 рішення про продовження терміну розгляду його звернення від 23.08.2024 не приймалося, вважає, що з 23.09.2024 року його право, встановлене статтею 18 цього Закону, зокрема право на одержання письмової відповіді за результатами розгляду зазначеної вище заяви є порушеним. Наведене вище, на переконання позивача, в сукупності свідчить про протиправність бездіяльності Міністерства оборони України, що полягає у нерозгляді його звернення від 23.08.2024 у строки, встановлені статтею 20 Закону України «Про звернення громадян», невжитті ним негайних заходів щодо поновлення порушених прав, гарантованих Конституцією України і встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», і позбавленні його права на отримання письмової відповіді про результати її розгляду в строки, встановлені статтею 20 Закону України «Про звернення громадян». Тому вважаючи свої права та законні інтереси порушеними, позивач звернувся до адміністративного суду з даним позовом.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 25.11.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрите провадження в адміністративній справі 440/13718/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов'язання вчинити певні дії. Вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Витребувано від відповідача Військової частини НОМЕР_1 інформацію завірені належним чином копії звернення ОСОБА_1 від 23.08.2024, відповіді та документів, наданих за результатами розгляду такого звернення.
09.12.2024 через систему "Електронний суд" надійшов відзив на позовну заяву, за змістом якого відповідач заперечує щодо задоволення позовних вимог. Зазначає, що відповідно до книги вхідної кореспонденції військової частини НОМЕР_1 заява від ОСОБА_1 надійшла 27.08.2024 року за вихідним номером 11306. Відповідно до книги вихідної кореспонденції військової частини НОМЕР_1 09.09.2024 за вихідним номером 1546/32/15/1134 ОСОБА_1 була направлена відповідь відповідно до його запиту від 27.08.2024 року. Згідно змісту відповіді направленої безпосередньо позивачу зважаючи на обсяг матеріалів, які потребують ретельного аналізу та об'єктивної відповіді на запит, повідомлено, що військова частина НОМЕР_1 потребує в уточненні конкретних періодів перебування позивача на посаді тимчасово виконуючого обов'язки, з уточненням періодів тимчасового виконання обов'язків за якою посадою, з урахуванням перебування у відрядженні, на лікуванні або виконанням обов'язків за штатною посадою. Відповідач стверджує, відповідь на заяву позивача було направлено відповідно встановлених строків.
Щодо тверджень позивача про те, що враховуючи абзац 1 статті Закону України «Про звернення громадян», той факт, що військовою частиною НОМЕР_1 рішення про продовження терміну розгляду звернення позивача від 23.08.2024 не приймалося, можна прийти до висновку, що з 23.09.2024 року право позивача, встановлене статтею 18 цього Закону, зокрема право на одержання письмової відповіді про результатами розгляду зазначеної вище заяви є порушеним, на переконання відповідача, не відповідає дійсності, оскільки позивач не володів та на момент звернення з позовною заявою не мав змоги володіти інформацією щодо ймовірного продовження терміну розгляду звернення, оскільки з подібними зверненнями ОСОБА_1 до військової частини не звертався, та відповідно відповідачем не повідомлявся. Відповідач зазначає, що у зв'язку з відсутністю кошторисних призначень у військовій частині НОМЕР_1 на направлення рекомендованої поштової кореспонденції з повідомленням, 09.09.2024 року відповідь на заяву позивача була направлена листом за вказаною позивачем адресою. Підсумовуючи викладене вище, відповідача вважає, що протиправність дій військової частини НОМЕР_1 по факту нерозгляду заяви ОСОБА_1 відсутня. З огляду на викладене, просить у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі.
Справу розглянуто судом за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось на підставі частини 4 статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України.
Дослідивши письмові докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини та спірні правовідносини.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 21.12.2022 № 365 капітан юстиції ОСОБА_1 , офіцер юридичної групи частини, призначений наказом Директора департаменту кадрової політики Міністерства оборони України (по особовому складу) № 258 від 08 грудня 2022 року на посаду офіцера Східного територіального юридичного відділу, вважається таким що 21 грудня 2022 року справи та посаду здав і вибув до нового місця служби. З 21 грудня 2022 року виключений зі списків особового складу частини, з усіх видів забезпечення.
Позивач 23.08.2024 звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 з заявою, в якій просив надати йому письмову відповідь у якій зазначити по кожному пункту наступу інформацію за 2019, 2020 та 2021 роки: 1. номери та дати наказів командира частини, згідно яких він приступав до тимчасового виконання обов'язків за посадою помічника командира з правової роботи - начальника юридичної групи; 2. номери та дати наказів командира частини, згідно яких він повертався до виконання обов'язків за посадою офіцера юридичної групи; 3. періоди впродовж яких його було допущено до тимчасового виконання обов'язків за посадою помічника командира з правової роботи - начальника юридичної групи; 4. відомості у яких зазначити, з яким саме посадовим окладом йому здійснювалась виплата грошового забезпечення в періоди його тимчасового виконання обов'язків за посадою помічника командира з правової роботи - начальника юридичної групи; 5. зазначити посадовий оклад встановлений за посадою офіцера юридичної групи у 2019, 2020 та 2021 роках; 6. зазначити посадовий оклад встановлений за посадою помічника командира частини з правової роботи - начальника юридичної групи встановлений у 2019, 2020 та 2021 роках. Також, просив надати йому усі витяги із наказів командира частини, про які зазначено у пунктах 1 та 2 вище по тексту. Відповідь просив надати встановленим порядком у встановлений строк.
Однак, як стверджує позивач, відповіді на запит ним не отримано впродовж передбаченого законом строку, а тому, вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, звернувся з даним позовом до суду з метою захисту порушеного права.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Частиною другою статті 34 Конституції України встановлено, що кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Згідно статті 40 Конституції України, усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об'єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів регулює Закон України "Про звернення громадян" від 02.10.1996 за №393/96-ВР (далі також - Закон №393/96-ВР). Закон забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення.
За приписами статті 1 Закону №393/96-ВР громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, медіа, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
Військовослужбовці, працівники органів внутрішніх справ і державної безпеки, а також особи рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України мають право подавати звернення, які не стосуються їх службової діяльності.
Відповідно до статті 3 даного Закону №393/96-ВР, під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги. При цьому, пропозиція (зауваження) - звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства. Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо. Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб.
Порядок звернення громадян передбачений статтею 5 Закону №393/96-ВР, відповідно до якої звернення адресуються органам державної влади і місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форм власності, об'єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.
Відповідно до приписів статті 15 цього Закону, органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).
Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки.
Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення
Згідно із частиною 1 статті 20 Закону №393/96-ВР, звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.
Відповідно до позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 20.05.2020 у справі № 819/1664/16, Закон № 393/96-ВР не регулює питання доступу до інформації, яка відповідає ознакам публічної. Законом № 393/96-ВР урегульовано питання практичної реалізації особою наданого їй Конституцією України права вносити до органів державної влади, об'єднання громадян, відповідно до їх статуту, пропозиції про поліпшення їхньої діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів. Ураховуючи визначення понять «пропозиція», «заява» та «скарга», якими оперує Закон № 393/96-ВР, звернення громадян не можна вважати засобом отримання інформації, яка за своїми ознаками відповідає визначенню публічної. Отже, Закон № 393/96-ВР не можна вважати «спеціальним законом» у розумінні положення частини другої статті 2 Закону України «Про доступ до публічної інформації», оскільки він регулює іншу сферу правовідносин /https://reyestr.court.gov.ua/Review/89325647/.
ВП ВС указала, що право на звернення та право на доступ до публічної інформації тісно пов'язані між собою. Право на звернення - це викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги (стаття 3 Закону № 393/96-ВР) до суб'єктів владних повноважень, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації. Як запит на інформацію розуміють прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні (стаття 19 Закону № 2939-VI). Тобто мова йде про раніше створену інформацію, якою володіє розпорядник. Для відповіді на інформаційний запит розпорядник інформації не повинен створювати нову інформацію, готувати аналітику, надавати роз'яснення тощо. Не є інформаційним запитом звернення, для відповіді на яке необхідно створити інформацію, крім випадків, коли розпорядник інформації не володіє запитуваною інформацією, але зобов'язаний нею володіти (пункт 1 частини першої статті 22 Закону № 2939-VI).
Визначальним для публічної інформації є те, що вона заздалегідь зафіксована будь-якими засобами та на будь-яких носіях (тобто відповідає критеріям «відображеності та задокументованості») і знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації (Постанова ВП ВС від 02 лютого 2022 року у справі № 9901/390/21, посилання: https://reyestr.court.gov.ua/Review/103133043).
Водночас зміст спірних правовідносин у цій справі свідчить, що запитувана позивачем інформація є інформацією про проходження ним військової служби, оскільки позивач в своєму запиті фактично просив відповідача надати номери та дати наказів командира частини, пов'язаних з тимчасовим виконанням ним обов'язків за посадою помічника командира з правової роботи - начальника юридичної групи, тобто надати інформацію, яка повинна бути відображена чи задокументована будь-якими засобами інформації, і не потребує створення нової, зокрема, шляхом здійснення аналітичної роботи.
З огляду на викладене, надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Частиною першою статті 5 Закону України "Про інформацію" від 2 жовтня 1992 року № 2657-XII (далі також - Закон № 2657-XII) передбачено, що кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
Згідно із статтею 7 Закону № 2657-XII, право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує всім суб'єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації. Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом. Суб'єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію.
Статтею 11 Закону № 2657-XII визначено, що інформація про фізичну особу (персональні дані) - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована. Не допускаються збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини. До конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров'я, а також адреса, дата і місце народження. Кожному забезпечується вільний доступ до інформації, яка стосується його особисто, крім випадків, передбачених законом.
Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації та інформації, що становить суспільний інтерес визначаються Законом України від 13 січня 2011 року № 2939-VI «Про доступ до публічної інформації» (далі також - Закон № 2939-VI).
Запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні (частина 1 статті 19 Закону № 2939-VI).
Публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом (частина перша статті 1 Закону № 2939-VI).
Відповідно до частини другої статті 1 Закону № 2939-VI публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.
Метою цього Закону є забезпечення прозорості та відкритості суб'єктів владних повноважень і створення механізмів реалізації права кожного на доступ до публічної інформації (частина перша статті 2 Закону № 2939-VI).
Однією з гарантій реалізації конституційних прав на вільне збирання, зберігання, використання і поширення інформації є законодавче закріплення права кожного на доступ до інформації, яке згідно зі статтею 5 Закону № 2939-VI забезпечується, у тому числі, шляхом надання інформації за запитами на інформацію.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 13 Закону № 2939-VI розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання.
За частинами першою - третьою статті 23 Закону № 2939-VI рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду. Запитувач має право оскаржити, зокрема, відмову в задоволенні запиту на інформацію; ненадання відповіді на запит на інформацію; надання недостовірної або неповної інформації. Оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації до суду здійснюється відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до Конвенції Ради Європи про доступ до офіційних документів, що її ратифіковано із заявами Законом України «Про ратифікацію Конвенції Ради Європи про доступ до офіційних документів» від 20 травня 2020 року №631-IX (далі - Конвенція РЄ), Україна взяла на себе відповідальність із виконання зобов'язань щодо забезпечення гарантій права кожному, без дискримінації за будь-якою ознакою, на доступ, зокрема до публічної інформації, за вимогою, до офіційних документів, що знаходяться в розпорядженні державних органів (частина перша статті 2).
Приписи статті 5 Конвенції РЄ передбачають опрацювання запитів про доступ до офіційних документів. Зокрема згідно із частиною другою цієї статті запит про доступ до офіційного документу розглядається будь-яким державним органом, в розпорядженні якого знаходиться документ. Якщо державний орган не має у розпорядженні запитуваного офіційного документу або якщо він не уповноважений опрацьовувати цей запит, він повинен, коли це можливо, спрямувати запит чи заявника до компетентного державного органу.
Таким чином, в першу чергу, державний орган повинен розглянути запит, якщо ця інформація у нього є.
Згідно з частиною першою статті 5 Конвенції РЄ державний орган сприяє заявнику, наскільки це практично можливо, ідентифікувати запитуваний офіційний документ.
Відповідно до частини першої статті 6 Конвенції РЄ визначено форми доступу до офіційних документів: "У разі надання доступу до офіційного документу заявник має право обрати чи ознайомитися з оригіналом або копією, чи отримати копію цього документу в будь-якій доступній формі або форматі за своїм вибором, якщо тільки висловлене побажання не є невиправданим".
Таким чином, розпорядник повинен не лише допомогти запитувачу ідентифікувати запитувану інформацію, а й активно співпрацювати з ним, тобто проявити очевидну готовність надати потрібну допомогу.
Тобто йдеться про те, що розпорядник інформації повинен сумлінно, відповідально поставитись до виконання своїх обов'язків (принцип добросовісності), керуючись законами логіки, здоровим глуздом та загальними нормами моралі (принцип розсудливості).
Отже, розпорядник інформації повинен керуватися принципом добросовісності і розсудливості та не застосовувати формалістичний підхід до вирішення питання, а максимально сприяти (на вимогу) запитувачу, наскільки це практично можливо, у доступі до публічної інформації, гарантованої Законом України «Про доступ до публічної інформації».
Разом з тим, розпорядник інформації відповідно до статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п'ятою статті 19 цього Закону.
Визначений статтею 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» перелік підстав для відмови у задоволенні запиту на інформацію є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.
За приписами частини 2 статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації.
У відмові в задоволенні запиту на інформацію має бути зазначено: 1) прізвище, ім'я, по батькові та посаду особи, відповідальної за розгляд запиту розпорядником інформації; 2) дату відмови; 3) мотивовану підставу відмови; 4) порядок оскарження відмови; 5) підпис (частина 4 Закону України «Про доступ до публічної інформації»).
Відмова в задоволенні запиту на інформацію надається в письмовій формі (частина 5 статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації»).
Нормою частини 3 статті 22 Закону № 2939-VI встановлено, що розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов'язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником.
Відстрочка в задоволенні запиту на інформацію допускається в разі, якщо запитувана інформація не може бути надана для ознайомлення в передбачені цим Законом строки у разі настання обставин непереборної сили. Рішення про відстрочку доводиться до відома запитувача у письмовій формі з роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення (частина 6 статті 22 Закону № 2939-VI).
Таким чином Закон № 2939-VI визначає підстави для зміни дати відліку строку розгляду запиту на інформацію та відстрочки в задоволенні запиту на інформацію. Але в будь якому випадку норми Закону № 2939-VI вимагають обов'язкового повідомлення про це запитувача інформації.
За приписами статті 20 Закону № 2939-VI розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту. У разі якщо запит на інформацію стосується інформації, необхідної для захисту життя чи свободи особи, щодо стану довкілля, якості харчових продуктів і предметів побуту, аварій, катастроф, небезпечних природних явищ та інших надзвичайних подій, що сталися або можуть статись і загрожують безпеці громадян, відповідь має бути надана не пізніше 48 годин з дня отримання запиту. Клопотання про термінове опрацювання запиту має бути обґрунтованим. У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
Отже спеціальний Закон встановлює, в залежності від виду та обсягу запитуваної інформації, такі строки надання відповіді на запит на інформацію: за загальним правилом - не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту; терміново, не пізніше 48 годин з дня отримання запиту за відповідним клопотанням і у випадках встановлених Законом № 2939-VI; з обґрунтованим продовженням п'ятиденного загального строку розгляду запиту до 20 робочих днів у разі надання великого обсягу інформації або потреби пошуку інформації серед значної кількості даних.
Інших повноважень, способу дій та строків для надання розпорядником інформації - суб'єктом владних повноважень відповіді на запит на інформацію Законом № 2939-VI не передбачено.
Спір у цій справі виник у зв'язку зі зверненням позивача до відповідача з заявою про надання інформації та документів, пов'язаних із проходженням ним військової служби, та відповідною бездіяльністю відповідача у зв'язку з цим, яка на думку позивача не відповідала вимогам законодавства України та порушує його права та охоронювані законом інтереси.
Матеріалами справи підтверджується та обставина, що 23.08.2024 року позивач засобами поштового зв'язку надіслав цінним листом з описом вкладень на адресу відповідача заяву про надання інформації та документів, в якій просив надати йому письмову відповідь у якій зазначити по кожному пункту наступу інформацію за 2019, 2020 та 2021 роки: 1. номери та дати наказів командира частини, згідно яких він приступав до тимчасового виконання обов'язків за посадою помічника командира з правової роботи - начальника юридичної групи; 2. номери та дати наказів командира частини, згідно яких він повертався до виконання обов'язків за посадою офіцера юридичної групи; 3. періоди впродовж яких його було допущено до тимчасового виконання обов'язків за посадою помічника командира з правової роботи - начальника юридичної групи; 4. відомості у яких зазначити, з яким саме посадовим окладом йому здійснювалась виплата грошового забезпечення в періоди його тимчасового виконання обов'язків за посадою помічника командира з правової роботи - начальника юридичної групи; 5. зазначити посадовий оклад встановлений за посадою офіцера юридичної групи у 2019, 2020 та 2021 роках; 6. зазначити посадовий оклад встановлений за посадою помічника командира частини з правової роботи - начальника юридичної групи встановлений у 2019, 2020 та 2021 роках. Також, просив надати йому усі витяги із наказів командира частини, про які зазначено у пунктах 1 та 2 вище по тексту.
Відповідач не спростовуючи факт надходження 27.08.2024 до військової частини НОМЕР_1 заяви від ОСОБА_1 за вхідним номером 11306, заперечуючи проти позову, посилається на те, що відповідно до книги вихідної кореспонденції військової частини НОМЕР_1 09.09.2024 за вихідним номером 1546/32/15/1134 ОСОБА_1 була направлена відповідь відповідно до його запиту.
За змістом відповіді від 09.09.2024 №1546/32/15/1134 Військова частина НОМЕР_1 повідомила, що відповідно до Постанови № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», пункту 4: «У становити, шо розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.», а саме коефіцієнт 2,32, що відповідає тарифному розряду посаді офіцера юридичної групи. Крім того, посадовий оклад, який встановлений за посадою помічника командира частини з правової роботи - начальника юридичної групи Вас не стосується, так як офіційно Ви не обіймали зазначену посаду, а тільки відповідно до рапорту помічника командира частини з правової роботи - начальника юридичної групи, виконували тимчасово обов'язки за посадою за час його відсутності. Зважаючи на обсяг матеріалів, які потребують ретельного аналізу та об'єктивної відповіді на запит, Військова частина НОМЕР_1 потребує в уточненні конкретних періодів перебування позивача на посаді тимчасово виконуючого обов'язки, з уточненням періодів тимчасового виконання обов'язків за якою посадою, з урахуванням перебування у відрядженні, на лікуванні або виконанням обов'язків за штатною посадою.
Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 14 Закону України Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядники інформації зобов'язані, серед іншого, надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об'єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.
Відповідь від 09.09.2024 на запит позивача має формальний характер і не ґрунтується на ретельному дослідженні обставин і питань, які порушив заявник у своєму зверненні. Так, відповідач обмежився лише цитуванням окремих норм чинного законодавства України, не навівши їх зв'язку зі змістом запиту позивача, а також не аргументував застосування цих норм у контексті обставин, вказаних у запиті, не надав відповіді на поставлене позивачем питання та запитуваних документів.
Надаючи правову оцінку діям відповідача, суд також зазначає, що саме по собі надання будь-якої відповіді за заявою (запитом) навіть у визначені законом строки не слід вважати повним і належним виконанням свого обов'язку суб'єктом владних повноважень. Так, істотною умовою такої відповіді є її належне обґрунтування і вирішення поставлених у запиті питань (із урахуванням суті відповідного запиту і на підставі його ґрунтовного й всебічного вивчення).
Таким чином, відповідач не надав позивачу повну інформацію та документи, які ним запитувались.
Всупереч вимогам статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» відповідач також не надав позивачу письмову відмову в наданні вказаних у запиті інформації та документів із зазначенням
мотивованих підстав такої відмови.
За таких обставин суд констатує що надання неповної, неточної інформації та документів, а рівно ненадання вмотивованої письмової відмови у разі наявності законодавчо визначених підстав для відмови в задоволенні запиту, відповідачем є порушенням вимог пункту 6 частини 1 статті 14, частини 4, 6 статті 22 Закону України Закону України «Про доступ до публічної інформації».
Згідно частини першої та четвертої статті 21 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту. У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
Отже право особи на доступ до публічної інформації передбачає не тільки право на отримання відповідної інформації, а й право на своєчасність її отримання.
Запит позивача надійшов до військової частини НОМЕР_1 27.08.2024 та зареєстрований за вихідним номером 11306, про що відповідач також зазначає у відзиві на позовну заяву. Разом з цим відповідач стверджує, що відповідь позивачу на його запит надана 09.09.2024 за вихідним номером 1546/32/15/, отже з порушенням п'ятиденного строку встановленого частиною першою статті 21 Закону України «Про доступ до публічної інформації».
Доказів продовження строку розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження та повідомлення про запитувача в письмовій формі не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту, відповідач суду не надав.
Стосовно обставин цієї справи суд зазначає, що реєстрація відповіді на запит позивача, як вихідного документа у журналі реєстрації вихідної документації розпорядника інформації і присвоєння за фактом реєстрації вихідного номера, не є моментом завершення перебігу строку на надання відповіді, визначеного законом. Належними і допустимими доказами відправлення відповіді є список згрупованих поштових відправлень із відміткою працівника зв'язку про його прийняття (пункт 66 Правил надання послуг поштового зв'язку № 270), опис вкладення у цінний лист, зворотне повідомлення про вручення поштового відправлення, докази направлення електронною поштою або розписка про отримання у разі вручення заявнику особисто.
Водночас відповідачем не доведено у цій справі надсилання відповіді ОСОБА_1 як у встановлений строк, так і взагалі на його запит, як звичайним поштовим відправленням, так і у будь-який інший законний спосіб, оскільки жодного належного та допустимого доказу цього суду відповідачем не надано.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України (пункт 1); обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) (пункт 3); безсторонньо (пункт 4); добросовісно (пункт 5); з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації (пункт 7); пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) (пункт 8); своєчасно, тобто протягом розумного строку (пункт 10).
Закріплений у частині першій статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на встановлені судом обставини у цій справи та з урахуванням наведеного правового регулювання, відповідачем правомірність оскаржуваної бездіяльності не доведена.
Відтак суд дійшов висновку про протиправність бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо ненадання відповіді на заяву ОСОБА_1 від 23.08.2024 року.
Як наслідок, порушені права позивача можуть бути поновлені покладенням на військову частину НОМЕР_1 обов'язку розглянути заяву ОСОБА_1 від 23.08.2024 року та надати ОСОБА_1 запитувану письмову інформацію та документи за наслідками її розгляду шляхом надсилання на його адресу, зазначену у заяві від 23.08.2024.
Таким чином заявлений позов суд визнає обґрунтованим, у зв'язку з чим він підлягає задоволенню в повному обсязі.
Позивач звільнений від сплати судового збору, отже відсутні підстави для розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , рнокпп: НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність військової частина НОМЕР_1 щодо ненадання відповіді на заяву ОСОБА_1 від 23.08.2024 року.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 розглянути заяву ОСОБА_1 від 23.08.2024 року та надати ОСОБА_1 запитувану письмову інформацію та документи за наслідками її розгляду шляхом надсилання на його адресу, зазначену у заяві від 23.08.2024.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р.І. Молодецький