11 березня 2026 р. справа № 400/10407/24
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мороза А.О., в спрощеному позовному провадженні без повідомлення сторін, в письмовому провадженні, розглянув адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,
до відповідачаГоловного управління ДПС у Миколаївській області, вул. Героїв Рятувальників, 6, м. Миколаїв, 54005,
провизнання протиправною та скасування вимоги від 12.09.24 р. № Ф-67800-17
ОСОБА_1 (далі - позивачка) звернулась до суду з позовом до Головного управління ДПС у Миколаївській області (далі - відповідач), в якому просить суд визнати протиправною та скасувати податкову вимогу від 12.09.24 р. № Ф-67800-17 про сплату боргу (недоїмки).
В обґрунтування своїх вимог позивачка зазначила, що вона з 05.04.06 р. до 13.12.18 р. була зареєстрована як ФОП, однак в період з 24.12.13 р. до 23.07.20 р. вона перебувала у трудових відносинах з АТ «Мегабанк», тобто у зазначений період вона була застрахованою особою і за вказаний період за її нараховує та сплачує єдиний внесок (далі - ЄСВ) роботодавець, що виключає обов'язок по сплаті у цей період ЄСВ позивачкою як самозайнятою особою (ФОП), яка не отримувала дохід. Також, у вказаний період в неї народились діти, що підтверджується свідоцтвами про народження.
Суд відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Від відповідача надійшов відзив, в якому просить відмовити у задоволенні позову та зазначив, що позивачка в період з 17.04.06 р. до 13.12.18 р. була зареєстрована як ФОП та перебувала на обліку у відповідача, з 1 січня 2017 р. в неї виник обов'язок щодо сплати ЄСВ навіть у разі не отримання доходу. Оскільки запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності позивачки внесено до реєстру 13.12.18 р., то саме з цієї дати позивачка не повинна сплачувати ЄСВ. Відтак, відповідач вважає, що вимога про сплату боргу від 12.09.24 р. № Ф-67800-17 прийнята відповідно до норм чинного законодавства
Справу розглянуто в порядку письмового провадження без повідомлення сторін.
Вирішуючи спір, суд виходить з наступного.
Позивачка з 17.04.06 р. була зареєстрована як фізична особа-підприємець на загальній системі оподаткування та перебувала на обліку в ГУ ДПС у Миколаївській області і з 13.12.18 р. припинила підприємницьку діяльність, що підтверджується записом про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності.
У позові позивачка зазначила, що не подає податкову звітність та не здійснює підприємницьку діяльність.
З 24.12.13 р. до 23.07.20 р. позивачка працювала найманим працівником, роботодавець за вказаний період сплачував за неї ЄСВ у розмірі не менше мінімального, що підтверджується довідками форми ОК-7, ОК-5.
12.09.24 р. ГУ ДПС у Миколаївській області винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-67800-17, якою позивачці визначено до сплати 15 819,54 грн., з яких нараховано за 2017 р. - 09.02.18 р. - 8 448 грн.; за І кв. 2018 р. - 19.04.18 р. - 2 457,18 грн.; за ІІ кв. 2018 р. - 19.07.18 р. - 2 457,18 грн.; за ІІІ кв. 2018 р. - 19.10.18 р. - 2 457,18 грн.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
За змістом ст. 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Згідно з абзацом 2 п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI, платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Пунктом 4 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464 з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб - підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до абзацу 1 п. 1 та п. 3 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VI (в редакції чинній з 1 січня 2017 р.) єдиний внесок нараховується:
для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом № 2464-VI не врегульовано.
Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 04.12.19 р. у справі № 440/2149/19.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, у позивачки відсутній обов'язок щодо сплати ЄСВ за спірний період, оскільки вона перебувала у трудових відносинах з АТ «Мегабанк» і за неї сплачувався ЄСВ роботодавцем, що підтверджується копією трудової книжки та довідками ОК-7, ОК-5. Відтак, спірна вимога податкову вимогу від 12.09.24 р. № Ф-67800-17 про сплату боргу (недоїмки) є протиправною та підлягає скасуванню.
Відповідно до вимог ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачкою при поданні позову сплачено судовий збір у розмірі 1 211,20 грн., який з урахуванням задоволення позовних вимог підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивачки.
Керуючись ст. ст. 2, 19, 139, 241-246, 262 КАС України, суд, -
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Миколаївській області (вул. Героїв Рятувальників, 6, м. Миколаїв, 54005, ЄДРПОУ 44104027), задовольнити.
2. Визнати протиправною та скасувати податкову вимогу Головного управління ДПС у Миколаївській області (вул. Героїв Рятувальників, 6, м. Миколаїв, 54005, ЄДРПОУ 44104027) від 12.09.24 р. № Ф-67800-17 про сплату боргу (недоїмки).
3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Миколаївській області (вул. Героїв Рятувальників, 6, м. Миколаїв, 54005, ЄДРПОУ 44104027) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати у виді судового збору в розмірі 1 211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок).
4. Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя А. О. Мороз