10 березня 2026 року м. Київ справа №320/50170/25
Суддя Київського окружного адміністративного суду Лапій С.М., розглянувши в м. Києві у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом приватного нотаріуса Обухівського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_2 до Міністерства юстиції України, третя особа: ДП «Національні інформаційні системи», про визнання протиправним та скасування наказу,
До Київського окружного адміністративного звернулася приватний нотаріус Обухівського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_2 з позовом, у якому просить визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України від 06.10.2025 №2701/5 «Про задоволення скарги ФГ «ПП-Агро» від 08.08.2025».
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуване рішення є протиправним, оскільки покладені в його основу висновки є хибними. Так, позивачка стверджує про те, що відповідачем скаргу розглянуто без урахування її заперечень.
Відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, в якому він проти позову заперечує та просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 15.10.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 15.10.2025 заяву про забезпечення позову задоволено.
Судом встановлено, що позивачка є приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області та здійснює нотаріальну діяльність на підставі свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю.
До Міністерства юстиції України надійшла скарга Фермерського господарства «ПП-АГРО» від 08.08.2025, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 11.08.2025 № СК-3104-25, на рішення приватного нотаріуса Обухівського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_2 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3220485800:03:001:0030 від 06.06.2025 № 79315099, з вимогою тимчасово блокувати доступ приватному нотаріусу ОСОБА_2. до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно строком на 3 (три) місяці .
Скаржник зазначає, що 03.02.2025 між ним та власницею земельної ділянки, ОСОБА_1 , укладено договір оренди землі у простій письмовій формі.
Головою ФГ «ПП-АГРО» Шевченко О.В. подано до Фурсівської сільської ради заяву про державну реєстрацію права оренди на земельну ділянку за скаржником.
За результатами розгляду заяви державним реєстратором Майорко Т.О. прийнято рішення про залишення без руху заяви у зв'язку з поданням документів у неповному обсязі.
У скарзі зазначено, що про прийняття оскаржуваного рішення скаржнику стало відомо 11.06.2025 після отримання рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень від 10.06.2025 № 79363050, прийнятого державним реєстратором Майорко Т.О. за результатами розгляду заяви.
Зазначеним рішенням скаржнику було відмовлено у державній реєстрації права оренди на земельну ділянку.
Під час підготовки скарги до та в ході колегіального розгляду з відкритих відомостей веб-порталу судової влади України (court.gov.ua) та відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень не встановлено наявність інформації про відкриті за заявами скаржника судові провадження, предметом яких є оскарження спірного рішення, дій у сфері державної реєстрації прав.
Під час дії воєнного стану та з урахуванням вимог, встановлених пунктом 10 Порядку № 1128, за 15 днів (дата публікації оголошення 22.08.2025) до дня засідання Колегії на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України було забезпечено оприлюднення інформації про дату засідання розгляду скарги та додатково повідомлено зазначену інформацію скаржнику, приватному нотаріусу ОСОБА_2. засобами електронної пошти.
Абзацом п'ятим пункту 10 Порядку № 1128 регламентовано, що розгляд скарг у сфері державної реєстрації під час дії воєнного стану проводиться без участі скаржника, державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації, територіального органу Мін'юсту, рішення, дія або бездіяльність яких оскаржується, а також інших заінтересованих осіб, зазначених у скарзі у сфері державної реєстрації або встановлених відповідно до відомостей реєстрів.
Після повідомлення заінтересованих осіб про розгляд скарги до Міністерства юстиції України надійшло клопотання про надіслання матеріалів скарги в електронній формі на адресу електронної пошти від приватного нотаріуса ОСОБА_2. від 27.08.2025 № 250/01-16, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 27.08.2025 № СК-3312-25, відповідь на яке надано листом Міністерства юстиції України від 28.08.2025 № 123412/СК-3312-25/33.2.1.
До Мін'юсту після призначення колегіального розгляду скарги надійшло заперечення на скаргу від приватного нотаріуса ОСОБА_2. від 29.08.2025 № 265/01-6, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 01.09.2025 за № СК-3374-25, яке долучено до матеріалів.
Згідно з відомостями Державного реєстру прав на підставі оскаржуваного рішення приватним нотаріусом ОСОБА_2. внесено запис про обтяження на земельну ділянку у вигляді вимоги нотаріального посвідчення договору № 60215754 на підставі посвідченої нею вимоги нотаріального посвідчення договору від 06.06.2025, зареєстрованої в реєстрі № 1098, відомостей з Державного земельного кадастру від 06.06.2025 № 89251181.
Колегією встановлено, що під час прийняття оскаржуваного рішення приватним нотаріусом ОСОБА_2. було порушено черговість розгляду заяв, оскільки в Державному реєстрі прав була раніше зареєстрована заява про державну реєстрацію права оренди на земельну ділянку, подана скаржником.
Колегією встановлено, що представником ОСОБА_1. Литвином Олександром Олексійовичем подано до Рокитнянської селищної ради заяву про заборону вчинення реєстраційних дій щодо земельної ділянки. Вказана заява була зареєстрована в базі даних про реєстрацію заяв та запитів Державного реєстру прав державним реєстратором Рокитнянської селищної ради Лацибою Мариною Вікторівною 23.05.2025 № 67084355 (далі - заява про заборону вчинення реєстраційних дій).
Заява про заборону вчинення реєстраційних дій була чинна до 06.06.2025 включно.
За результатами розгляду скарги Центральною Колегією складено висновок від 09.09.2025, яким рекомендовано скаргу задовольнити.
Визнати прийнятим з порушенням Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та анулювати рішення приватного нотаріуса Обухівського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_2 від 06.06.2025 № 79315099.
Тимчасово блокувати доступ приватному нотаріусу Обухівського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_2 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно строком на 3 (три) місяці.
На підставі вказаного висновку Міністерством юстиції України винесено наказ від 06.10.2025 № 2701/5 «Про задоволення скарги», яким вирішено:
1. Скаргу Фермерського господарства «ПП-АГРО» від 08.08.2025 задовольнити.
2. Визнати прийнятим з порушенням Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та анулювати рішення приватного нотаріуса Обухівського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_2 від 06.06.2025 № 79315099.
3. Тимчасово блокувати доступ приватному нотаріусу Обухівського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_2 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно строком на три місяці.
4. Виконання пункту 2 цього наказу покласти на Офіс протидії рейдерству.
5. Виконання пункту 3 цього наказу покласти на державне підприємство «Національні інформаційні системи».
Вважаючи оскаржуваний наказ протиправним, позивачка звернулася до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам, що склалися, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із пунктом 1 Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2014 № 228 (далі - Положення № 228), Міністерство юстиції України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.
Міністерство юстиції України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства України, а також дорученнями Президента України.
Згідно з підпунктом 83-10 пункту 4 Положення № 228 Мін'юст відповідно до покладених на нього завдань розглядає відповідно до закону скарги на рішення, дії або бездіяльність державних реєстраторів, суб'єктів державної реєстрації прав, територіальних органів Мін'юсту та приймає обов'язкові до виконання рішення.
Пунктом 10 Положення № 228 визначено, що Мін'юст у межах повноважень, передбачених законом, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів Президента України та постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України видає накази, здійснює організацію і контроль за їх виконанням.
Правові засади та процедуру проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно врегульовано Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952-IV) та Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127 (далі - Порядок №1127).
Порядок та процедура розгляду скарг на рішення дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації прав визначено статтею 37 Закону № 1952-IV та Порядком розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1128 (далі - Порядок № 1128).
Абзацом 1 частини 1 статті 37 Закону № 1952-IV встановлено, що рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації прав, а також дії, пов'язані з автоматичною державною реєстрацією прав, можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду.
Міністерство юстиції України розглядає, серед іншого, скарги на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав (пункт 1 частини другої статті 37 Закону № 1952-IV).
Відповідно до пункту 2 Порядку № 1128 суб'єктами розгляду скарг у сфері державної реєстрації є Мін'юст і його територіальні органи в межах компетенції, визначеної Законами України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" і "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань".
Розгляд скарг у сфері державної реєстрації здійснюється комісіями з розгляду скарг у сфері державної реєстрації (далі - комісія), утвореними Мін'юстом і його територіальними органами, крім випадку, передбаченого абзацом другим пункту 8 цього Порядку.
Положення про комісію Мін'юсту та її склад затверджується Мін'юстом, а положення про комісії територіальних органів Мін'юсту та їх склад - відповідними територіальними органами із урахуванням Примірного положення про комісію з розгляду скарг, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 квітня 2023 р. № 420
Порядок створення Мін'юстом та його територіальними органами Колегій з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Мін'юсту (далі - Колегії), організаційні та процедурні засади діяльності Колегій визначені Положенням про Колегії з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 09.01.2020 № 71/5 (чинний на час розгляду скарги).
Скарга на рішення, дії або бездіяльність у сфері державної реєстрації прав подається у письмовій формі та має містити відомості про прізвище, ім'я, по батькові (найменування) скаржника, його місце проживання (місцезнаходження), номер телефону та/або адресу електронної пошти, суть (реквізити) оскаржуваного рішення, дій або бездіяльності, обставини, якими обґрунтовується порушення прав скаржника, а також прохання (вимоги) скаржника та дату складення скарги. Якщо з дня прийняття оскаржуваного рішення, здійснення дії або бездіяльності спливло більше двох місяців, а у випадку, передбаченому абзацом другим частини третьої цієї статті, - більше одного місяця, скарга має містити також відомості про дату, коли скаржник дізнався про порушення своїх прав.
Скарга на рішення, дії або бездіяльність у сфері державної реєстрації прав має бути підписана скаржником. Така скарга може бути подана в електронній формі за умови підписання її скаржником з використанням засобів електронної ідентифікації з високим рівнем довіри.
До скарги на рішення, дії або бездіяльність у сфері державної реєстрації прав можуть бути додані документи (їх копії), що підтверджують порушення прав скаржника.
До скарги на рішення, дії або бездіяльність у сфері державної реєстрації прав, що подається представником скаржника, додається довіреність чи інший документ, що підтверджує його повноваження, або копія такого документа, засвідчена у встановленому порядку (абзаци перший-четвертий частини четвертої статті 37 Закону № 1952-IV).
Отже, Мін'юст здійснює розгляд скарг у сфері державної реєстрації у межах компетенції, визначеної законом, зокрема, на предмет наявності (відсутності) порушень закону у рішеннях, діях або бездіяльності державного реєстратора.
Абзацом 5 пункту 10 Порядку № 1128 регламентовано, що розгляд скарг у сфері державної реєстрації під час дії воєнного стану проводиться без участі скаржника, державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації, територіального органу Мін'юсту, рішення, дія або бездіяльність яких оскаржується, а також інших заінтересованих осіб, зазначених у скарзі у сфері державної реєстрації або встановлених відповідно до відомостей реєстрів (далі - заінтересовані особи).
Пунктом 12 Порядку № 1128 передбачено, що заінтересовані особи мають право подавати письмові пояснення по суті скарги у сфері державної реєстрації, які обов'язково приймаються Колегією до розгляду.
Виходячи з викладеного, судом встановлено, що відповідач при розгляді скарги діяв у межах та спосіб, передбачений законодавством, а отже, останнім було дотримано процедуру розгляду скарги.
Щодо виявлених порушень позивача при розгляді скарги суд зазначає таке.
Відповідно пункту 2 частини третьої статті 10 Закону № 1952-IV державний реєстратор перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, залишення заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень без руху, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 3 Закону № 1952-IV однією із загальних засад державної реєстрації прав є внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених Законом.
Частиною 12 статті 18 Закону № 1952-IV визначено, що у разі якщо під час розгляду заяви про державну реєстрацію прав на нерухоме майно державним реєстратором встановлено наявність зареєстрованих у Державному реєстрі прав інших заяв про державну реєстрацію прав на це саме майно, заяви розглядаються в порядку черговості їх надходження. Наступна заява розглядається тільки після прийняття державним реєстратором рішення про державну реєстрацію прав або про відмову в такій реєстрації щодо заяви, зареєстрованої в Державному реєстрі прав раніше. Черговість розгляду заяв щодо одного об'єкта нерухомого майна застосовується як під час розгляду заяв про державну реєстрацію права власності та інших речових прав, так і під час розгляду заяв про державну реєстрацію обтяжень таких прав.
Пунктом 2 частини 1 статті 25 Закону № 1952-IV передбачено, що проведення реєстраційних дій зупиняється на підставі, зокрема, заяви власника об'єкта нерухомого майна про заборону вчинення реєстраційних дій щодо власного об'єкта нерухомого майна.
Відповідно до частини третьої статті 25 Закону № 1952-IV державний реєстратор приймає рішення про відновлення реєстраційних дій на підставі судового рішення про скасування судового рішення, що було підставою для прийняття рішення про зупинення проведення реєстраційних дій та/або судового рішення про скасування заборони вчинення реєстраційних дій, або на підставі заяви власника об'єкта нерухомого майна про відкликання власної заяви про заборону вчинення реєстраційних дій, зареєстрованих у Державному реєстрі прав. Державний реєстратор також приймає рішення про відновлення реєстраційних дій, якщо власником об'єкта нерухомого майна, яким подано заяву про заборону вчинення реєстраційних дій, у строк, що не перевищує п'ятнадцяти календарних днів, не подано судового рішення про заборону вчинення реєстраційних дій, що набрало законної сили.
Виходячи з викладеного, суд зазначає, що оскаржуване рішення прийнято позивачем передчасно.
Щодо анулювання рішення приватного нотаріуса Обухівського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_2. від 06.06.2025 №79315099, суд зазначає таке.
Підпунктами «а», «б» пункту 1 частини сьомої статті 37 Закону № 1952-IV визначено, що підставою для визнання прийнятим з порушенням Закону та анулювання рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав є встановлення Міністерством юстиції України, що державний реєстратор прийняв рішення про державну реєстрацію прав з порушенням загальних засад державної реєстрації прав, визначених пунктами 1, 2-1, 4 частини першої статті 3 цього Закону. У такому разі Міністерство юстиції України у своєму рішенні зазначає конкретну засаду державної реєстрації прав (з посиланням на відповідне положення цього Закону), з порушенням якої державним реєстратором прийнято рішення про державну реєстрацію прав, за наявності підстав для залишення заяви про державну реєстрацію прав без руху, відмови в державній реєстрації прав або зупинення державної реєстрації прав.
У такому разі Міністерство юстиції України у своєму рішенні зазначає конкретну підставу (з посиланням на відповідне положення цього Закону), всупереч якій державним реєстратором прийнято рішення про державну реєстрацію прав.
Рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав визнається прийнятим з порушенням цього Закону та анулюється виключно у разі неможливості відновлення порушеного права скаржника шляхом прийняття Міністерством юстиці України рішень, передбачених пунктами 2 і 3 частини сьомої статті 37 Закону № 1952-IV.
Не можуть бути підставою для визнання прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання рішення державного реєстратора допущені ним формальні (несуттєві) помилки, які не впливають на об'єктивність, достовірність та повноту відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження.
Оскільки оскаржуване рішення прийнято за наявності підстави для зупинення державної реєстрації прав, визначеної пунктом 2 частини першої статті 25 Закону № 1952-IV, та з порушенням загальної засади державної реєстрації прав, визначеної пунктом 4 частини першої статті 3 Закону № 1952-IV, а саме щодо внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених Законом, то допущені при їх прийнятті порушення не є формальною (несуттєвою) помилкою, оскільки впливають на об'єктивність, достовірність та повноту відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження, враховуючи, що відновлення порушеного права неможливе шляхом прийняття Міністерством юстиції України рішень, передбачених пунктами 2 і 3 частини сьомої статті 37 Закону № 1952-IV, а тому суд доходить висновку, що відповідачем правомірно прийнято рішення в частині анулювання рішення приватного нотаріуса Обухівського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_2. від 06.06.2025 №79315099.
Суд звертає увагу, що стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим. Отже щодо обраного відповідачем виду рішення за результатами розгляду скарги, суд зазначає таке.
Відповідно до частини 6 статті 37 Закону № 1952-IV за результатами розгляду скарги на рішення, дії або бездіяльність у сфері державної реєстрації прав Міністерство юстиції України, його територіальні органи приймають одне з таких мотивованих рішень, яке не пізніше наступного робочого дня з дня його прийняття розміщується на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України чи відповідного територіального органу:
про задоволення скарги (якщо оскаржувані рішення, дії або бездіяльність не відповідають законодавству у сфері державної реєстрації прав);
про відмову в задоволенні скарги (якщо оскаржувані рішення, дії або бездіяльність відповідають законодавству у сфері державної реєстрації прав);
про залишення скарги без розгляду по суті.
Міністерство юстиції України, його територіальні органи залишають скаргу на рішення, дії або бездіяльність у сфері державної реєстрації прав без розгляду по суті, якщо:
1) встановлений цим Законом для подання скарги строк сплив до дня її подання;
2) Міністерством юстиції України, його територіальним органом за результатами розгляду скарги з такого самого питання вже приймалося рішення про задоволення скарги або про відмову в її задоволенні;
3) наявна інформація про відкрите за заявою скаржника судове провадження, предметом якого є оскарження тих самих рішень, дій або бездіяльності у сфері державної реєстрації прав;
4) скаргу подано особою, права якої у зв'язку з оскаржуваним рішенням, дією або бездіяльністю у сфері державної реєстрації прав не порушено;
5) скаргу подано особою, яка не має на це повноважень;
6) скаржником подано до Міністерства юстиції України, його територіального органу заяву про залишення скарги без розгляду;
7) набрало законної сили судове рішення, яким оскаржуване рішення скасовано або оскаржувані дії, бездіяльність у сфері державної реєстрації прав визнані вчиненими з порушенням цього Закону та анульовані;
8) скаргу подано на рішення, дії або бездіяльність у сфері державної реєстрації прав, що прийняті, вчинені до 1 січня 2016 року.
Підпунктами «а», «б» пункту 1 частини 7 статті 37 Закону № 1952-IV визначено, що підставою для визнання прийнятим з порушенням Закону та анулювання рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав є встановлення Міністерством юстиції України, що державний реєстратор прийняв рішення про державну реєстрацію прав з порушенням загальних засад державної реєстрації прав, визначених пунктами 1, 2-1, 4 частини першої статті 3 цього Закону.
У такому разі Міністерство юстиції України у своєму рішенні зазначає конкретну засаду державної реєстрації прав (з посиланням на відповідне положення цього Закону), з порушенням якої державним реєстратором прийнято рішення про державну реєстрацію прав, за наявності підстав для залишення заяви про державну реєстрацію прав без руху, відмови в державній реєстрації прав або зупинення державної реєстрації прав. У такому разі, Міністерство юстиції України у своєму рішенні зазначає конкретну підставу (з посиланням на відповідне положення цього Закону), всупереч якій державним реєстратором прийнято рішення про державну реєстрацію прав.
Рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав визнається прийнятим з порушенням цього Закону та анулюється виключно у разі неможливості відновлення порушеного права скаржника шляхом прийняття Міністерством юстиції України рішень, передбачених пунктами 2 і 3 частини сьомої статті 37 Закону № 1952-IV.
Не можуть бути підставою для визнання прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання рішення державного реєстратора допущені ним формальні (несуттєві) помилки, які не впливають на об'єктивність, достовірність та повноту відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження.
Одночасно із визнанням прийнятим з порушенням цього Закону та анулюванням рішення державного реєстратора, анулюванням рішення територіального органу Міністерства юстиції України, а також у разі відсутності підстав для їх анулювання Міністерство юстиції України може прийняти одне із рішень, передбачених пунктами 4-6 цієї частини.
З огляду на наведене правове регулювання суд погоджується, що відповідач має право на те, щоб застосувати такий вид санкції як тимчасово блокувати доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
У той же час суд звертає увагу, що з аналізу наведених норм Закону № 1952-IV вбачається, що законодавець, наділяючи Міністерство юстиції України функціями контролю у сфері державної реєстрації прав та визначаючи порядок застосування ним видів заходів впливу до державних реєстраторів, як контролюючий орган також зобов'язав його мотивувати таке рішення. Тобто, Міністерство юстиції України зобов'язане навести підстави прийняття такого рішення, зазначити належні і достатні мотиви, за яких застосовано саме такий захід впливу, та обґрунтувати строки його застосування.
Отже, для прийняття рішення відповідно до Закону 1952-IV, підставою для якого є наявність у діях державного реєстратора одноразового грубого чи неодноразового порушення визначених законами порядків державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, Міністерство юстиції України має ретельно дослідити всі обставини справи, тобто встановити факт порушення державного реєстратора законодавства у сфері державної реєстрації прав, що в свою чергу і є мотивом для прийняття рішення про тимчасове блокування доступу до Державного реєстру речових прав.
Суд також враховує, що у висновку Колегія викладає рекомендацію стосовно змісту рішення за результатами розгляду скарги та у подальшому Міністерство юстиції України приймає відповідне рішення, яке має бути вмотивоване, з урахуванням усіх обставин, які мають вплинути на прийняте рішення.
Однак, оскаржуваний наказ не містить конкретних мотивів та обґрунтувань щодо прийнятого рішення про тимчасове блокування позивачці доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а містить посилання лише на висновок Колегії.
Одним із критеріїв оцінювання судами рішень, дій та бездіяльності суб'єктів владних повноважень є прийняття ними рішень обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Цей критерій відображає принцип обґрунтованості рішення або дії. Він вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, висновки експертів тощо. Суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.
При цьому суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч. 2 ст. 2 КАС України критеріям, не може втручатися у дискрецію суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
У постанові від 08.07.2021 у справі №640/25601/19 Верховний Суд дійшов висновку, що законодавець, наділяючи Міністерство юстиції України функціями контролю у сфері державної реєстрації прав та визначаючи порядок застосування ним видів заходів впливу до державних реєстраторів, як контролюючий орган зобов'язаний мотивувати таке рішення.
Тобто, Міністерство юстиції України зобов'язане навести підстави прийняття такого рішення, зазначити належні і достатні мотиви, за яких застосовано саме такий захід впливу, та обґрунтувати строки його застосування.
Отже, для прийняття рішення відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», підставою для якого є наявність у діях державного реєстратора порушення порядку державної реєстрації прав, Міністерство юстиції України має ретельно дослідити всі обставини справи, тобто встановити факт порушення державним реєстратором законодавства у сфері державної реєстрації прав, що, в свою чергу, і є мотивом для прийняття рішення.
Судом встановлено, що колегією зроблено висновок без урахування усіх обставин, без належного дослідження, чи допускалися раніше порушення позивачкою у сфері державної реєстрації прав, що стало підставою для прийняття невмотивованого рішення в частинні блокування доступу до Державного реєстру.
Доказів зворотного відповідачем не надано.
Суд зауважує, що тимчасове блокування доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав є одним з видів найсуровіших санкцій за порушення вимог законодавства України в сфері державної реєстрації, а тому такі рішення мають прийматися з урахуванням принципу пропорційності, який має на меті досягнення балансу між публічними інтересами та індивідуальними інтересами особи, а також між цілями та засобами їх досягнення.
Визначаючи вид стягнення, відповідач повинен був врахувати характер порушення, його систематичність, сукупність з іншими порушеннями, наявність/відсутність негативних наслідків з відображенням цих обставин у спірному наказі про застосування заходу стягнення.
Суд зауважує, що законодавством України не встановлено вичерпного переліку підстав, за яких Міністерство юстиції України може дійти висновку про необхідність блокування доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав, разом з тим, на переконання суду, відповідачем не доведено наявності достатніх підстав для застосування такого суворого виду санкції оскаржуваним наказом, не обґрунтовано його доцільності та пропорційності встановленому порушенню.
Зі змісту оскаржуваного наказу встановлено відсутність у ньому інформації про те, що відповідач здійснив належне дослідження та перевірку фактів, викладених у скарзі та поясненнях позивачки.
Суд звертає увагу, що відповідачем у оскаржуваному наказі зазначено лише посилання на висновок колегії як підставу для застосування санкції, та останній містить лише посилання на Порядок №1127 та Закон №1952-IV, які порушено позивачем. Втім, такі не містять відомостей про негативні наслідки цих порушень, зокрема, про порушення прав та законних інтересів юридичних та фізичних осіб, а також мотивів застосування до державного реєстратора саме такої санкції, що свідчить про порушення принципу пропорційності.
Як слідує з висновку, відповідачем зазначено, що позивачка порушила черговість розгляду заяв, оскільки прийняла оскаржуване рішення під час дії заяви про заборону вчинення реєстраційних дій.
При цьому, суд зазначає, що комісією не було надано оцінку тому, що заява про заборону вчинення реєстраційних дій щодо спірної земельної ділянки була подана саме власницею земельної ділянки, яка у подальшому звернулася з вимогою нотаріального посвідчення договору.
Судом встановлено, що підставами для звернення як із заявою про заборону вчинення реєстраційних дій, так і з вимогою нотаріального посвідчення договору власницею земельної ділянки стало те, що останній стало відомо про спробу рейдерського захоплення її земельної ділянки відповідно до підробленого договору.
Крім того, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Як слідує з матеріалів справи, 03.02.2025 між ФГ «ПП-АГРО» та ОСОБА_1 укладено договір оренди землі у простій письмовій формі.
ФГ «ПП-АГРО» подано до Фурсівської сільської ради заяву про державну реєстрацію права оренди на земельну ділянку за ним.
За результатами розгляду заяви державним реєстратором Майорко Т.О. прийнято рішення про залишення без руху заяви у зв'язку з поданням документів у неповному обсязі.
Відповідно до ст.14 ЗК України договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. Особа, яка відповідно до закону може бути орендодавцем земельної ділянки, може встановити вимогу нотаріального посвідчення договору оренди землі та скасувати таку вимогу. Встановлення (скасування) вимоги є одностороннім правочином, що підлягає нотаріальному посвідченню. Така вимога є обтяженням речових прав на земельну ділянку та підлягає державній реєстрації в порядку, визначеному законом.
Суд звертає увагу, що, подаючи заяву про державну реєстрацію права оренди на земельну ділянку, ФГ «ПП-АГРО» не надало повний пакет документів, чим і порушило свої права, при цьому власниця земельної ділянки, звертаючись до державних реєстраторів із заявою про заборону вчинення реєстраційних дій та вимогою нотаріального посвідчення договору намагалася протистояти спробі рейдерського захоплення її земельної ділянки. У свою чергу, приватний нотаріус, вчиняючи реєстраційну дію, фактично захистив права власниці земельної ділянки, хоча при цьому і порушив черговість вчинення реєстраційних дій.
Суд вважає, що приймаючи таку санкцію як тимчасове блокування доступу до державного реєстру речових прав на нерухоме майно відповідачем не було враховано, що оскаржувана реєстраційна дія не порушувала прав третіх осіб, зокрема, скаржника.
Також в оскаржуваному наказі не наведено фактів допущення позивачем неодноразових порушень у сфері державної реєстрації прав та не надано доказів, що такі факти досліджувались при прийнятті оскаржуваного рішення про блокування доступу до Державного реєстру прав.
Суд зазначає, що принцип пропорційності, зокрема, передбачає, що здійснення повноважень, як правило, не повинно спричиняти будь-яких негативних наслідків, що не відповідали б цілям, які заплановано досягти; якщо рішення або дія можуть обмежити права, свободи чи інтереси осіб, то такі обмеження повинні бути виправдані необхідністю досягнення більш важливих цілей; несприятливі наслідки для прав, свобод та інтересів особи внаслідок рішення чи дії суб'єкта владних повноважень повинні бути значно меншими від тієї шкоди, яка могла б настати за відсутності такого рішення чи дії; для досягнення суспільно-корисних цілей необхідно обирати найменш шкідливі засоби.
Принцип пропорційності має на меті досягнення балансу між публічним інтересом та індивідуальним інтересом особи, а також між цілями та засобами їх досягнення.
За таких обставин слід зазначити, що обираючи міру юридичної відповідальності у спірних правовідносинах, суб'єктом владних повноважень не забезпечено дотримання положень ст.8 Конвенції про права людини і основоположних свобод та ч.2 ст.2 КАС України в частині вимог щодо обґрунтованості та пропорційності прийнятого рішення.
Отже, суд вважає, що тимчасове блокування доступу позивачки до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно є надмірним та таким, що не є співрозмірним з вчиненими діями державного реєстратора.
Також суд зауважує, що відповідачем жодним чином не обґрунтовано строк блокування доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що вчинені діяння позивачки не дають підстав для притягнення приватного нотаріуса як державного реєстратора до відповідальності шляхом прийняття рішення про блокування доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Також суд звертає увагу сторін, що хоча пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського Суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03, від 28.10.2010).
Таким чином, заявлені позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково.
Статтею 244 КАС України визначено, що під час ухвалення рішення суд, серед іншого, вирішує чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Оскільки, за результатами розгляду справи задоволено частково, суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування заходів забезпечення позову, вжитих ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 15.10.2025.
Частиною 1 ст. 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При зверненні до суду позивачкою сплачено судовий збір у розмірі 1211,20 грн, отже, такі понесені витрати підлягають присудженню на її користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
На підставі викладеного та керуючись ст. 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90,139, 143, 194, 205, 242- 246, 250, 255 КАС України, суд,
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України від 06.10.2025 №2701/5 «Про задоволення скарги ФГ «ПП-Агро» від 08.08.2025» в частині тимчасового блокування доступу приватному нотаріусу Обухівського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_2 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно строком на три місяці.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Скасувати заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 15.10.2025.
Стягнути на користь гр. ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства юстиції України.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Лапій С.М.