09 березня 2026 року справа № 320/34194/24
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "БМД Транс Груп" до Державної служби України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) про скасування постанови.
Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "БМД Транс Груп" із позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека), в якому позивач просить суд визнати протиправною та скасувати прийняту Державною службою України з безпеки на транспорті постанову №095632 від 04.06.2024 про застосування адміністративно-господарського штрафу на суму 34000,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог Товариство з обмеженою відповідальністю "БМД Транс Груп" зазначає, що оскаржувана постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу №095632 від 04.06.2024 є протиправною та підлягає скасуванню. Позивач вказує, що 01.05.2024 під час проведення рейдової перевірки транспортного засобу MAN (номерний знак НОМЕР_1 ) посадовими особами Укртрансбезпеки було виявлено неможливість надання водієм роздруківки даних цифрового тахографа. Проте, як стверджує позивач, дана обставина була зумовлена виключно технічною несправністю приладу, а не умисним порушенням законодавства про автомобільний транспорт. Водій ОСОБА_1 під час складання Акта №059690 надав письмові заперечення, в яких зафіксував факт поломки пристрою та повідомив про намір негайно слідувати до місця ремонту.
На підтвердження відсутності вини у діях перевізника, позивач наголошує на вжитті ним оперативних заходів щодо усунення несправностей. Зокрема, наступного дня після перевірки, 02.05.2024, автомобіль прибув до авторизованого сервісного центру ТОВ "СТО Броники", де було проведено перевірку, ремонт електропроводки та адаптацію тахографа, що підтверджується Протоколом №UA-235 №00000166К та відповідною довідкою СТО. Позивач вважає, що оскільки тахограф перебував у неробочому стані, вимоги контролюючого органу щодо використання в ньому особистої карти водія або здійснення роздруківки були технічно неможливими до виконання.
Окремо позивач звертає увагу на порушення процедури розгляду справи відповідачем. За твердженням позивача, під час розгляду матеріалів справи 04.06.2024 представником товариства були надані всі необхідні докази, що підтверджували факт ремонту обладнання та відсутність складу правопорушення, проте посадові особи Відділу державного нагляду у м. Києві проігнорували ці пояснення, продемонструвавши формальний підхід до вирішення питання. Подальша спроба досудового оскарження також не дала результатів, Центральний орган Укртрансбезпеки листом від 24.06.2024 залишив скаргу без задоволення, не надавши належної оцінки доводам про технічну несправність приладу. На думку позивача, сукупність цих обставин свідчить про необґрунтованість накладеного штрафу в розмірі 34 000,00 грн.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 05.08.2024 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.
26.09.2024 через підсистему "Електронний Суд" представником відповідача подано відзив на позовну заяву, в якому відповідач зазначає, що оскаржувана постанова №095632 від 04.06.2024 є правомірним рішенням, прийнятим у повній відповідності до вимог чинного законодавства. Відповідач вказує, що під час рейдової перевірки 01.05.2024 на проспекті Берестейському в м. Києві було встановлено факт здійснення позивачем міжнародного вантажного перевезення згідно з CMR №YSV00000549. У ході перевірки було виявлено порушення вимог статті 53 Закону України "Про автомобільний транспорт", а саме: водій ОСОБА_1 не надав роздруківку даних цифрового тахографа про режим праці та відпочинку за поточну добу. Крім того, інспекторами зафіксовано, що водій не використовував особисту картку водія в приладі, хоча транспортний засіб MAN (номерний знак НОМЕР_1 ) був обладнаний цифровим тахографом.
Відповідач акцентує увагу на тому, що відповідно до Положення №340 та Інструкції №385, вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тонни повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами. На водія покладається обов'язок забезпечувати правильну експлуатацію пристрою та кожного дня використовувати особисту картку водія. У разі несправності або пошкодження цифрового тахографа водій зобов'язаний своєчасно записувати дані про режим роботи та відпочинку від руки на зворотному боці аркуша для роздруківки. Проте, як зазначає відповідач, на момент перевірки водій не надав ні належної роздруківки, ні заповнених від руки документів, що підтверджується Актом №059690.
Щодо процедурних аспектів Укртрансбезпека наголошує на дотриманні права позивача на участь у процесі розгляду справи. Позивач був належним чином та завчасно повідомлений про розгляд справи на 04.06.2024, що підтверджується рекомендованим повідомленням, отриманим ним ще 14.05.2024. Відповідач зазначає, що позивач мав понад місяць для підготовки та подання доказів або заперечень до моменту винесення постанови. Також відповідач не бере до уваги аргументи щодо технічної несправності як підстави для звільнення від відповідальності, оскільки всі необхідні документи для перевірки мають бути у водія безпосередньо в момент зупинки, а не готуватися пізніше. На основі системного аналізу норм законодавства, відповідач вважає застосування штрафу у розмірі 34 000,00 грн обґрунтованим заходом впливу за вчинене правопорушення.
Відповідно до частини 5 статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Учасники справи з клопотанням про розгляд справи в судовому засіданні до суду не звертались.
З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено в порядку письмового провадження за наявними в ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
У період з 29.04.2024 по 05.05.2024 Відділом державного нагляду (контролю) у м. Києві Державної служби України з безпеки на транспорті на окремо визначених ділянках дороги, які знаходяться на адміністративній території м. Києва та Київської області здійснювалась перевірка додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом на підставі щотижневого графіку проведення рейдових перевірок працівниками Відділу державного нагляду (контролю) у м. Києві у період з 29.04.2024 по 05.05.2024 (а.с. 32) та направлення на рейдову перевірку (перевірку на дорозі) від 25.04.2024 №001298 (а.с. 33).
01.05.2024 о 18:50 посадовими особами Відділу державного нагляду (контролю) у м. Києві Державної служби України з безпеки на транспорті на проспекті Берестейському в м. Києві було проведено рейдову перевірку транспортного засобу MAN (державний номерний знак НОМЕР_1 ) (а.с. 37) із напівпричепом SCHMITZ (номерний знак НОМЕР_2 ), що належить Товариству з обмеженою відповідальністю "БМД Транс Груп". Під час перевірки встановлено, що водій ОСОБА_1 (а.с. 35-36) здійснював міжнародне перевезення вантажу згідно з CMR №YSV00000549 (а.с. 36). У ході перевірки водієм не була надана роздруківка даних цифрового тахографа про режим праці та відпочинку за поточну добу, а також зафіксовано факт невикористання особистої картки водія в приладі.
За результатами перевірки старшим державним інспектором Відділу державного нагляду (контролю) у м. Києві Державної служби України з безпеки на транспорті Дідовичем В.О. було складено Акт №059690 від 01.05.2024 (а.с. 35) про порушення статті 53 Закону України "Про автомобільний транспорт", а саме виконання міжнародних перевезень вантажів без роздруківки даних роботи цифрового тахографа.
У вказаному Акті водій позивача надав письмові пояснення, зазначивши, що не зміг зробити роздруківку через несправність тахографа, і на момент перевірки прямував до сервісної станції для проведення ремонту.
02.05.2024 зазначений транспортний засіб прибув до авторизованого сервісу ТОВ "СТО Броники" (Житомирська обл., село Броники), де було проведено ремонт електропроводки тахографа та його адаптацію, що підтверджується Протоколом перевірки та адаптації тахографа №UA-235 №00000166К від 02.05.2024 (а.с. 12), відповідною довідкою СТО від 02.05.2024 (а.с. 11) та фіскальним чеком про оплату послуг від 02.05.2024 (а.с. 10).
На підставі Акта перевірки відповідачем було розпочато розгляд справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт. Позивач був повідомлений листом Відділу державного нагляду (контролю) у м. Києві Державної служби України з безпеки на транспорті від 08.05.2024 №39932/28/24-24 (а.с. 39) про час і місце розгляду справи, яке відбулось 04.06.2024 з 08 години до 12 години, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення позивачу від 14.05.2024 (а.с. 38).
04.06.2024 за результатами розгляду матеріалів справи за участю представника позивача начальником Відділу державного нагляду (контролю) у м. Києві Державної служби України з безпеки на транспорті було винесено постанову №095632 про застосування адміністративно-господарського штрафу (а.с. 34) в розмірі 34 000,00 грн. Підставою для накладення штрафу визначено порушення статті 53 Закону України "Про автомобільний транспорт", а саме виконання міжнародних перевезень вантажів без роздруківки даних роботи тахографа.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, позивач 05.06.2024 звернувся зі скаргою (вих. №12-06.24) (а.с. 8-9) до керівника Державної служби України з безпеки на транспорті. За результатами розгляду скарги Державною службою України з безпеки на транспорті листом від 17.06.2024 №6829/3.1/15-24 (а.с. 4-7) було повідомлено позивача стосовно прийнятого рішення про залишення оскаржуваної постанови без змін, а скарги позивача - без задоволення.
Не погоджуючись з правомірністю прийняття вказаної постанови, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного нормативно-правового регулювання таких відносин.
Відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень регулюються Законом України від 05.04.2001 №2344-III "Про автомобільний транспорт" (далі - Закон №2344).
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону №2344 законодавство про автомобільний транспорт складається із цього Закону, законів України "Про транспорт", "Про дорожній рух", чинних міжнародних договорів та інших нормативно-правових актів у сфері автомобільних перевезень.
Частиною 1 статті 5 Закону №2344 визначено, що основним завданням державного регулювання та контролю у сфері автомобільного транспорту є створення умов безпечного, якісного й ефективного перевезення пасажирів та вантажів, надання додаткових транспортних послуг.
Абзацом 2 частини 7 статті 6 Закону №2344 встановлено, що Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, здійснює державний нагляд і контроль за дотриманням автомобільними перевізниками вимог законодавства, норм на автомобільному транспорті.
Відповідно до статті 6 Закону №2344-III державний контроль автомобільних перевізників здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок. Рейдові перевірки дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.
За змістом пункту 3 Порядку зупинення транспортного засобу, що здійснює автомобільні перевезення пасажирів та вантажів, посадовими особами Державної служби з безпеки на транспорті та її територіальних органів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2013 №422 "Деякі питання автомобільних перевезень пасажирів та вантажів" для проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) зупинення транспортного засобу здійснюється посадовою особою Укртрансбезпеки в будь-який час на маршруті руху.
Абзацом 7 пункту 4 зазначеного Порядку встановлено, що водій транспортного засобу зобов'язаний надавати на час перевірки посадовій особі документи, на підставі яких здійснюється перевезення, виконувати вимоги посадової особи, передбачені законодавством, та розпочинати рух лише з дозволу посадової особи.
Пунктом 1 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №103 (далі - Положення №103), визначено, що Державна служба України з безпеки на транспорті є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті (крім сфери безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства).
Укртрансбезпека відповідно до покладених на неї завдань, зокрема, здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням вимог законодавства на автомобільному, міському електричному, залізничному, морському та річковому транспорті, підготовку пропозицій щодо їх удосконалення.
Відповідно до пункту 8 Положення №103 Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Процедуру здійснення державного контролю за додержанням суб'єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту, вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, норм міжнародних договорів про міжнародне автомобільне сполучення, виконанням умов перевезень, визначених дозволом на перевезення на міжобласних автобусних маршрутах, вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення, дотриманням габаритно-вагових параметрів, наявністю дозвільних документів на виконання перевезень та відповідністю виду перевезень, відповідних ліцензій, внесенням перевізниками-нерезидентами платежів за проїзд автомобільними дорогами, визначає Порядок здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 №1567 (далі - Порядок №1567).
Відповідно до пункту 15 Порядку №1567 під час проведення рейдової перевірки перевіряється, зокрема, наявність визначених статтями 39, 48 Закону №2344 документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом.
Відповідно до частин 1-2 статті 48 Закону №2344 автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.
Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.
Порядком №1567 встановлено, що у разі виявлення в ході перевірки транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовими особами, що провели перевірку, складається акт за формою згідно з додатком 3 (пункт 21); справа про порушення розглядається в органі державного контролю за місцезнаходженням суб'єкта господарювання або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою уповноваженої особи суб'єкта господарювання) не пізніше ніж протягом двох місяців з дня його виявлення (пункт 25); справа про порушення розглядається у присутності уповноваженої особи суб'єкта господарювання. Про час і місце розгляду справи про порушення уповноважена особа суб'єкта господарювання повідомляється під розписку чи рекомендованим листом із повідомленням (пункт 26); у разі неявки уповноваженої особи суб'єкта господарювання справа про порушення розглядається без її участі. За наявності підстав керівник органу державного контролю або його заступник виносить постанову про застосування адміністративно-господарських штрафів, яка оформляється згідно з додатком 5 (пункт 27).
Відповідно до частини 3, 5 статті 6 Закону №2344 до системи органів державного регулювання та контролю у сфері автомобільного транспорту належить центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері автомобільного транспорту, який забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері автомобільного транспорту; нормативно-правове регулювання; визначення пріоритетних напрямів розвитку автомобільного транспорту.
Нормативно-правові акти центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту, прийняті в межах його компетенції, обов'язкові до виконання на території України.
Згідно з Положенням про Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30.06.2015 №460 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері автомобільного транспорту є Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України.
За змістом частини 3 статті 10 Конвенції Міжнародної організації праці 1979 року №153 "Про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті" традиційні засоби контролю (індивідуальна контрольна книжка та відомість із зазначеною в ній кількістю годин роботи й відпочинку кожного водія, який працює у перевізника), якщо це потрібно для деяких категорій транспорту, заміняються або доповнюються, наскільки це можливо, сучасними засобами, такими, наприклад, як тахографи згідно з правилами, установленими компетентними властями чи органами в кожній країні.
Відповідно до зазначеної Конвенції та статті 18 Закону №2344 Міністерство інфраструктури України наказом від 07.06.2010 №340, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 14.09.2010 за №811/18106, затвердило Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів (далі - Положення №340).
Пунктом 1.3 Положення №340 встановлено, що вимоги цього Положення поширюються на автомобільних перевізників та водіїв, які здійснюють внутрішні перевезення пасажирів чи/та вантажів колісними транспортними засобами.
Пункт 1.4. Положення №340 містить вичерпний перелік перевезень, на які не поширюється його дія, а саме: перевезення пасажирів чи/та вантажів, які здійснюються фізичними особами за власний рахунок для власних потреб без використання праці найманих водіїв; під час стихійного лиха, аварій та інших надзвичайних ситуацій; транспортними засобами Міністерства внутрішніх справ України (у тому числі Національної гвардії України), Міністерства оборони України, Офісу Генерального прокурора, Служби безпеки України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Національної поліції України та Державної прикордонної служби України або транспортними засобами, орендованими ними без водія, коли такі перевезення здійснюються з метою виконання завдань, покладених на ці державні органи, та під їх контролем; сільськогосподарськими підприємствами або підприємствами лісового господарства, якщо ці перевезення виконуються тракторами або іншою технікою, призначеною для місцевих сільськогосподарських робіт чи робіт у галузі лісового господарства, та слугують виключно для цілей експлуатації цих підприємств; закладами охорони здоров'я незалежно від форми власності.
Згідно з пунктами 6.1, 6.3 Положення №340 автобуси, що використовуються для нерегулярних і регулярних спеціальних пасажирських перевезень, для регулярних пасажирських перевезень на міжміських автобусних маршрутах протяжністю понад 50 км, вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тони повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами. Водій, що керує транспортним засобом, який не обладнаний тахографом, веде індивідуальну контрольну книжку водія (додаток 3) або повинен мати копію графіка змінності водіїв.
Порядок повірки тахографів врегульовано Інструкцією з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, затвердженою наказом Міністерства транспорту та зв'язку України №385 від 24.06.2010, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 20.10.2010 за №946/18241 (далі - Інструкція №385).
Згідно з пунктом 2.5 Інструкції №385 повірку тахографів здійснюють повірочні лабораторії, які уповноважені на проведення повірки тахографів відповідно до Закону України "Про метрологію та метрологічну діяльність".
За результатами перевірки та адаптування тахографа до транспортного засобу пункт сервісу тахографів оформлює у двох примірниках протокол перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу за формою, наведеною в додатку 1 (пункт 2.7 Інструкції 385).
Згідно з пунктом 3.3 Інструкції №385 водій транспортного засобу, обладнаного тахографом:
забезпечує правильну експлуатацію тахографа та управління режимами його роботи відповідно до інструкції виробника тахографа;
своєчасно встановлює, змінює і заповнює тахокарти та забезпечує їх належне зберігання;
використовує тахокарти (у разі використання аналогового тахографа) або у разі використання цифрового тахографа - особисту картку водія кожного дня, протягом якого керував транспортним засобом;
має при собі: протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу; заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР, або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом;
у разі несправності або пошкодження аналогового тахографа своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці тахокарти, де нанесена сітка з відповідними графічними позначками, інформує про це відповідну посадову особу перевізника, з яким водій перебуває у трудових відносинах (для найманих водіїв);
у разі несправності або пошкодження цифрового тахографа або картки до нього своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці аркуша, призначеного для роздруківки даних, що використовують у даному тахографі, та забезпечує належне зберігання таких записів.
Відповідно до пункту 3.5 Інструкції №385 перевізники:
забезпечують водіїв, які відправляються в рейс, необхідною кількістю тахокарт або паперу для роздруківки даних, що відповідають типу тахографа (аналоговий, цифровий);
зберігають інформацію, отриману за допомогою тахографа, кожного водія протягом 12 місяців з дати останнього запису, а протоколи перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, свідоцтва про повірку - протягом одного року з дати закінчення терміну їх дії;
аналізують інформацію щодо дотримання режимів праці та відпочинку водіїв, отриману за допомогою тахографа, а в разі виявлення порушень вживають заходів щодо недопущення та запобігання виникненню їх в подальшому.
Пунктом 3.6 Інструкції №385 визначено, що перевізники забезпечують належну експлуатацію тахографів та транспортних засобів з установленими тахографами та згідно з вимогами ЄУТР здійснюють періодичні інспекції, які включають перевірку:
правильності роботи тахографа та відповідності його типу згідно із законодавством (обов'язковість установлення тахографа певного типу - аналоговий або цифровий, позначка затвердження типу згідно з ЄУТР);
наявності та цілісності таблички тахографа та його пломб, а також маркування таблички та пломб тахографа знаком ПСТ, внесеним до Переліку;
дотримання вимог щодо періодичності проведення перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, а також перевірки тахографа;
дотримання вимог щодо періодів роботи та відпочинку водіїв та їх відповідність параметрам руху, зареєстрованим тахографом;
наявності у водіїв транспортних засобів тахокарт у кількості, визначеній пунктом 3.3 цього розділу, або наявності та чинності картки для цифрового тахографа;
строків зберігання відповідної інформації, отриманої за допомогою тахографа, протоколів перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу та повірки тахографа.
Абзацом 6 частини 1 статті 60 Закону №2344 визначено, що за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи, зокрема, за виконання резидентами та/або нерезидентами України міжнародних перевезень пасажирів чи вантажів без документів, визначених статтею 53 цього Закону, - штраф у розмірі двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Системно проаналізувавши наведені положення законодавства України та наявні в матеріалах справи докази, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок таких доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов є необґрунтованим та задоволенню не підлягає з огляду на наступне.
Суд відхиляє доводи позивача про відсутність обов'язку пред'явлення під час рейдової перевірки роздруківки даних цифрового тахографа, оскільки такі доводи суперечать вимогам чинного законодавства, зокрема нормам Положення №340.
Відповідно до вимог Закону №2344 та Положення №340 вантажні транспортні засоби, що використовуються для міжнародних перевезень вантажів, в обов'язковому порядку мають бути обладнані справними та повіреними тахографами. Водій, який керує таким транспортним засобом, зобов'язаний забезпечувати правильну експлуатацію тахографа, використовувати особисту картку водія, а також на вимогу представників контролюючого органу надавати роздруківку даних цифрового тахографа про режим праці та відпочинку за поточну добу.
Посилання позивача на технічну несправність приладу на момент проведення перевірки не звільняють перевізника від відповідальності, оскільки законодавство покладає на суб'єкта господарювання обов'язок забезпечити належний технічний стан транспортного засобу та обладнання, що використовується при міжнародних перевезеннях, до початку рейсу. Відсутність роздруківки даних тахографа в момент здійснення рейдової перевірки є об'єктивною ознакою порушення вимог статті 53 Закону №2344, незалежно від наявності подальших дій щодо усунення несправностей (ремонту приладу), оскільки перевірка проводиться за фактом наявності або відсутності документів безпосередньо в місці зупинки транспортного засобу.
Статтею 48 Закону №2344 передбачено необхідність наявності як у перевізника так, і у водія інших документів, передбачених законодавством, а наявність протоколу про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу, або індивідуальної контрольної книжки водія - в разі не обладнання транспортного засобу тахографом, передбачено Інструкцією №385 та Положенням №340.
Такий саме правовий висновок щодо застосування наведених норм матеріального права викладено Верховним Судом в пункті 63 постанови від 11.02.2020 у справі №820/4624/17.
Щодо посилань позивача на раптову технічну несправність цифрового тахографа як на підставу звільнення від відповідальності, суд зазначає наступне.
Порядок експлуатації тахографів регулюється Інструкцією №385. Пунктом 3.5 цієї Інструкції чітко визначено алгоритм дій водія у разі несправності або пошкодження контрольного пристрою. Зокрема, встановлено, що водій повинен записувати дані щодо свого режиму праці та відпочинку власноруч за допомогою графічних позначень на зворотному боці реєстраційного листка (тахокарти) або на стрічці тахографа (для цифрового пристрою).
Аналогічна норма міститься у пункті 6.3 Положення №340, згідно з яким у разі несправності тахографа водій зобов'язаний вести облік робочого часу вручну.
Судом встановлено, що під час здійснення перевірки 01.05.2024 водій ОСОБА_1 лише констатував факт несправності приладу, проте не надав контролюючим особам жодних записів, виконаних ним вручну, як того вимагає закон. Таким чином, сам по собі факт технічної несправності тахографа не є об'єктивною перешкодою для фіксації робочого часу та не звільняє водія від обов'язку документувати свій режим роботи у спосіб, передбачений спеціальним законодавством.
Відтак, оскільки водієм не було забезпечено альтернативного (ручного) обліку робочого часу в умовах несправності приладу - цифрового тахографу, суд приходить до висновку про наявність у діях перевізника складу правопорушення, передбаченого статтею 53 Закону №2344. Подальші дії позивача щодо ремонту обладнання 02.05.2024 лише додатково підтверджують факт несправності на момент перевірки, проте не нівелюють обов'язок водія вести ручний облік у період такої несправності.
Крім того, матеріалами справи, зокрема міжнародною товарно-транспортною накладною CMR №YSV00000549, підтверджується, що в момент перевірки транспортний засіб MAN (номерний знак НОМЕР_1 ) виконував міжнародний рейс. Вказана обставина зумовлює обов'язковість застосування до спірних правовідносин не лише норм законодавства України, а й положень Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР), до якої Україна приєдналася згідно із Законом №2819-IX.
Відповідно до положень статті 10 ЄУТР та Додатку до неї використання особистої картки водія є обов'язковим протягом усього періоду керування транспортним засобом, обладнаним цифровим контрольним пристроєм (тахографом). Картка водія забезпечує ідентифікацію особи та автоматизовану фіксацію даних про періоди її роботи та відпочинку.
Суд наголошує, що при міжнародних перевезеннях тахограф є ключовим інструментом забезпечення безпеки дорожнього руху. Відсутність картки водія в гнізді приладу під час виконання рейсу унеможливлює здійснення належного контролю з боку держави за дотриманням водієм встановлених норм, що створює ризики перевтоми водіїв та, як наслідок, виникнення дорожньо-транспортних пригод.
Відповідно до частини 1 статті 53 Закону №2344 організацію експлуатації тахографів на транспортних засобах покладено на перевізників. Таким чином, позивач, як перевізник, зобов'язаний забезпечити не тільки наявність самого приладу, а й належне використання водієм індивідуальної картки.
З огляду на викладене, суд вважає, що невиконання водієм позивача обов'язку щодо використання картки водія та ненадання відповідної роздруківки під час міжнародного перевезення є суттєвим порушенням вимог законодавства, яке має об'єктивний характер і не може бути виправдане посиланнями на внутрішні технічні несправності обладнання, оскільки відповідальність за дотримання міжнародних стандартів безпеки лежить безпосередньо на суб'єкті господарювання, що отримав ліцензію на здійснення міжнародних перевезень.
Водночас, здійснюючи професійну діяльність у сфері міжнародних вантажних перевезень, позивач несе повну відповідальність за технічний стан транспортних засобів, якими надаються такі послуги. Забезпечення справності контрольних пристроїв (тахографів) є невід'ємною частиною ліцензійних умов та імперативною вимогою Закону №2344.
Суд наголошує, що несправність окремих вузлів чи агрегатів автомобіля, зокрема електропроводки тахографа, є внутрішнім технічним ризиком власника (користувача) транспортного засобу. Такі обставини не можуть бути ототожнені з обставинами непереборної сили (форс-мажором), оскільки вони є прогнозованими, піддаються технічному контролю та мають усуватися в межах регулярного технічного обслуговування.
У межах публічно-правових відносин у сфері безпеки на транспорті суб'єкт господарювання не може перекладати тягар власного комерційного та технічного ризику на державу шляхом невиконання встановлених законом обов'язків. Таким чином, вихід контрольного пристрою з ладу безпосередньо під час виконання рейсу не звільняє перевізника від адміністративно-господарської відповідальності за відсутність належних документів (роздруківок) у момент перевірки, оскільки ризик технічної недосконалості обладнання покладається виключно на суб'єкта господарювання, який використовує це обладнання у своїй прибутковій діяльності.
Оцінюючи дотримання відповідачем процедури розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт, суд зазначає наступне.
Порядок здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 №1567 (далі - Порядок №1567), визначає процедуру розгляду справ та винесення постанов про застосування адміністративно-господарських штрафів. Згідно з матеріалами справи, відповідачем було належним чином виконано обов'язок щодо повідомлення суб'єкта господарювання про час і місце розгляду справи (відповідне повідомлення отримано позивачем 14.05.2024), що свідчить про забезпечення позивачу можливості реалізувати своє право на захист та надати заперечення.
Дослідивши зміст оскаржуваної постанови №095632 від 04.06.2024, суд встановив, що дана постанова прийнята відповідачем у межах дискреційних повноважень та у спосіб, що передбачений законом. Розмір застосованої санкції у сумі 34 000,00 грн відповідає приписам абзацу 3 частини 1 статті 60 Закону №2344 (виконання міжнародних перевезень вантажів без відповідних документів, що підтверджують роботу тахографа).
Суд наголошує, що при прийнятті рішення суб'єкт владних повноважень діяв обґрунтовано, з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення. Доводи позивача про формальний підхід відповідача не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду, оскільки наявність факту порушення, зафіксованого в Акті №059690, є самостійною та достатньою підставою для застосування штрафних санкцій. Ознак упередженості, дискримінації або істотних процедурних порушень, які могли б призвести до визнання постанови протиправною, судом не виявлено. З огляду на викладене, оскаржувана постанова відповідає критеріям законності та обґрунтованості, встановленим статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судом враховується, що згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:
1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.
Закріплений у частині 1 статті 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частинами 1 та 2 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно з положеннями статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Судом також береться до уваги, що відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Зважаючи на встановлені у справі обставини та з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.
Підстави для відшкодування судових витрат у справі відповідно до положень статті 139 КАС України відсутні.
На підставі викладеного, керуючись статтями 243 - 246, 250, 255 КАС України, суд,
У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Кушнова А.О.