11 березня 2026 рокуСправа № 280/1959/26 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Артоуз О.О., розглянувши в порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) представник адвокат Титаренко Олена Євгенівна (м. Запоріжжя вул. Весела б. 3, РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_3 Національної гвардії України (ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про забезпечення позову до подачі позовної заяви, -
До Запорізького окружного адміністративного суду через систему «Електроний суд» надійшла заява ОСОБА_1 (далі - заявник) до Військової частини НОМЕР_3 Національної гвардії України про забезпечення позову до подачі позовної заяви, в якій заявник просить суд:
заборонити відповідачу в особі військової частини НОМЕР_3 Національної Гвардії України заборонити вчиняти дії щодо переведення або відрядження ОСОБА_1 із розташування ВЧ НОМЕР_3 Національної Гвардії України, яка знаходиться на території Запорізької територіальної громади, до ухвалення рішення по справі.
В обґрунтування заяви заявник вказує на те, що 12.02.2026 позивач звернувся до командування військової частини НОМЕР_3 із рапортом про звільнення зі служби, на підставі на підставі підпункту Г пункту 2 частини 4 та абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», а саме- необхідність здійснення постійного догляду за одним із свої батьків, який є особою з інвалідністю 2 групи, до якого додано перелік завірених належним чином документів. Командуванням військової частини усно повідомлено, що юридичний відділ військової частини НОМЕР_3 Національної гвардії України ознайомлено із рапортом та відмовлено у звільненні з військової служби. При цьому, термін розгляду рапорту зайняв більше 30 днів та повідомили, що письмово надавати відповідь не зобов'язані. Із наданих документів вбачається, що позивач мав право на відстрочку та реалізував його. Однак, не дивлячись на це, уповноваженими особами було проігноровано вказаний факт. При прибутті до розташування ВЧ НОМЕР_5 , позивач повідомив командування про складені обставини та надавав докази наявності відстрочки. При цьому позивач має право на звільнення з військової служби за сімейними обставинами, так як має батька інваліда другої групи, який згідно довідки ЛКК потребує стороннього догляду. Дізнавшись про бажання останнього оскаржити відмову у звільненні з військової служби, командуванням військової частини було повідомлено останнього, про можливість його переведення до іншої частини або до іншого регіону. У випадку не вжиття судом заходів забезпечення позову, існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, для відновлення яких необхідно буде докласти значних зусиль та витрат. Заявник просить задовольнити заяву про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу справи між суддями від 10.03.2026 заяву про забезпечення позову передано судді Артоуз О.О.
Відповідно до ч. 1 ст. 154 КАС України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
У зв'язку з відсутністю необхідності надання додаткових доказів чи пояснень з питань забезпечення даного позову, відповідно до ч. 2 ст. 154 КАС України суд вважає за можливе розглянути його без повідомлення осіб, які беруть участь у справі. Відтак, розгляд поданої заяви проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення сторін.
У зв'язку із наведеним, на підставі ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (в тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши заяву позивача про забезпечення позову та наведені в обґрунтуванні для вжиття відповідних заходів підстави в їх сукупності, провівши аналіз положень чинного законодавства України, що регулює порядок забезпечення позову, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 150 КАС України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Згідно ч. 2 вказаної статті забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Таким чином, законодавством встановлено вичерпний перелік підстав для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а суд повинен, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи існує хоча б одна з названих підстав, і оцінити, чи не може застосування заходів забезпечення позову завдати більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Підстави забезпечення позову, передбачені частиною 2 статті 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
За умовами статті 151 КАС України позов може бути забезпечено:
1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;
2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;
4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;
5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Обов'язок доведення підстав для вжиття заходів забезпечення позову покладається на заявника (п. 3 ч.1 ст.152 КАС України).
При розгляді та вирішенні заяви про забезпечення позову суд надає оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників процесу; наявності зв'язку між конкретним видом, що застосовується для забезпечення позову, і предметом позовних вимог, зокрема, чи спроможний такий вид забезпечення позову забезпечити фактичне виконання судового рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя у разі задоволення вимог позивача (заявника).
Тобто, прийняття такого рішення доцільне та можливе лише в разі наявності достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття таких заходів може в майбутньому ускладнити виконання судового рішення чи призвести до потреби докласти значні зусилля для відновлення прав позивача у разі задоволення позову.
Суд, розглядаючи заяву про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, з огляду на докази, надані заявником для підтвердження своїх вимог, має пересвідчитись, зокрема, у тому, що існує дійсна і реальна загроза невиконання рішення суду чи суттєва перешкода у такому виконанні, а також у очевидності ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
При цьому, вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд в ухвалі про забезпечення позову повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Також суд має вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав, будуть значними.
Так само суд повинен вказати підстави, з яких він дійшов висновку про існування очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, цим рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі.
Слід зазначити, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.
Таких висновків дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 06.12.2022 у справі №240/37865/21.
Згідно Рекомендації №R(89)8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятої Комітетом Ради Європи 13.09.1989, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акта.
Дослідивши доводи та мотиви заявника суд зазначає, що обставини правомірності чи неправомірності відмови відповідача у задоволенні заяви про звільнення зі служби, на підставі на підставі підпункту Г пункту 2 частини 4 та абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» та наявність підстав для звільнення позивача на підставі наведеної норми закону, може бути встановлено судом виключно в ході судового розгляду адміністративної справи по суті, при перевірці правомірності відповідного рішення суб'єкта владних повноважень та після встановлення обставин справи.
Тобто, забезпечення позову у такий спосіб, без дослідження всіх обставин та доказів у справі на даній стадії, зумовить фактичне вирішення судом спору по суті, що не відповідає завданням правового інституту забезпечення позову.
У заяві про забезпечення позову не було надано належного обґрунтування щодо забезпечення позову в зазначений спосіб, а в наданих матеріалах відсутні очевидні ознаки протиправності спірного рішення відповідача.
Вимога позивача про вжиття обраного ним заходу забезпечення позову обумовлена можливою небезпекою заподіяння шкоди правам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, для відновлення яких необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
Надаючи оцінку доводам заявника суд наголошує на тому, що заявник не надав до суду доказів того, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, стане неможливим без вжиття таких заходів.
Існування порушення прав позивача та неможливість їх відновлення без вжиття заходів забезпечення позову має бути реальним, вбачатися з матеріалів справи, чого у даному випадку немає.
Оцінюючи невідворотність наслідків для позивача під час вирішення питання про забезпечення позову, судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду в постанові від 01.06.2022 у справі №380/4273/21 виснувала:
"42. Забезпечення позову полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судового рішення або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Заходи щодо забезпечення позову обов'язково повинні застосовуватися відповідно до їх мети, з урахуванням безпосереднього зв'язку між предметом позову та заявою про забезпечення позову.
43. Інститут забезпечення позову направлений на захист прав та інтересів позивача від негативних наслідків рішення суб'єкта владних повноважень, яке оспорюється позивачем.
44. Слід зазначити, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.
45. Безумовно, рішення чи дії суб'єктів владних повноважень справляють певний вплив на суб'єктів господарювання. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте, відповідно до статті 150 КАС зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є безумовними підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.
46. Сам собою факт прийняття відповідачем рішень, які стосуються прав та інтересів позивача та обмежують його діяльність, не може автоматично свідчити про те, що такі рішення є очевидно протиправними і невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду, а факт порушення прав та інтересів позивача підлягає доведенню у встановленому законом порядку.
48. Також мають досліджуватися достатньо обґрунтовані припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду; чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.
49. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.
50. Вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд в ухвалі про забезпечення позову повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Також суд має вказати, у чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав, будуть значними.
51. З системного аналізу наведених процесуальних норм слідує, що підстави забезпечення позову, передбачені частиною 2 статті 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, установити і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якої можливо запобігти".
Суд вважає зазначений висновок застосовним і до цієї справи.
Однак, суд здійснює захист реально порушених прав, а не тих, які ймовірно може бути порушено у майбутньому.
Так, рішення чи дії суб'єктів владних повноважень безумовно мають певний вплив на права та інтереси особи, що якої вони прийняті/вчинені. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Водночас, такі обставини, навіть у разі їх доведення, не є підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.02.2023 у справі №640/32519/21.
Посилання заявника на майбутню ймовірну загрозу ефективного захисту та поновлення порушених прав, не може бути єдиною підставою для забезпечення позову, оскільки, у разі вирішення спору на користь заявника по суті, застосовуються відповідні правові механізми, спрямовані на відновлення попереднього становища та виконання вимог законодавства.
Слід звернути увагу на те, що позивач не вказав, у чому полягає невідворотність негативних наслідків для відновлення прав позивача у майбутньому та не додано жодних доказів на підтвердження цього.
За наведених обставин, суд дійшов висновку, що наведені позивачем обґрунтування заяви про забезпечення позову не свідчать про існування обставин, визначених ч.2 ст.150 КАС України, як підстав для забезпечення позову, а отже заява позивача про забезпечення позову не належить до задоволення.
Керуючись статтями 150, 151, 154, 243, 248, 256, 294 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) представник адвокат Титаренко Олена Євгенівна (м. Запоріжжя вул. Весела б. 3, РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_3 Національної гвардії України (ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про забезпечення позову до подачі позовної заяви, - залишити без задоволення.
Копію ухвали направити сторонам.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку у спосіб та строки, встановлені ст.ст. 294, 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвала набирає законної сили у порядку та у строки встановлені ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвала виготовлена та підписана 11 березня 2026 року.
Суддя О.О. Артоуз