11 березня 2026 року м. Ужгород№ 260/962/26
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гаврилка С.Є., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, -
24 лютого 2026 року до Закарпатського окружного адміністративного суду звернувся з позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), яким просить суд: « 1. Захистити моє порушене право та визнати протиправною бездіяльність командування військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ: НОМЕР_4 ) щодо невирішення питання звільнення з військової служби сержанта, механіка ремонтного відділення автомобільної техніки ремонтного взводу автомобільної техніки ремонтної роти військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 РНОКПП - НОМЕР_2 , військовий квиток серія НОМЕР_5 . 2. Зобов'язати командування військової частини № НОМЕР_1 звільнити з військової служби ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , військовий квиток серія НОМЕР_5 так як він самостійно виховує та утримує малолітню дитину, що підтверджується рішенням суду. 3. Зобов'язати відповідача прийняти відповідний наказ про його звільнення військової служби з підстав, передбачених законодавством України. 3. Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 /код ЄДРПОУ: НОМЕР_3 / на користь позивача суму сплаченого ним судового збору - 1 331,20 грн».
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2025 року було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та (або) виклику учасників справи.
В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що позивач проходить службу у військовій частині НОМЕР_1 . Оскільки позивач самостійно виховує дитину віком до 18 років звернувся з рапортом та відповідним пакетом підтверджуючих документів про звільнення з військової служби за статтею 26 частиною 12 пунктом 3 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", тобто через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу). Однак, у задоволенні вказаного рапорту відповідачем було відмовлено, за відсутності документів, що підтверджують самостійне виховання дитини до 18 років. Позивач вважає дії відповідача щодо відмови про звільнення з військової служби за сімейними обставинами, у зв'язку самостійним вихованням дітей віком до 18 років, протиправними та такими, що порушує законні права та інтереси позивача.
В своєму відзиві на позов представник відповідача просив суд у позові відмовити повністю, оскільки відсутні підстави для звільнення позивача з військової служби за сімейними обставинами, а саме у зв'язку з самостійним виховання дитини віком до 18 років. Зазначає, що відповідно до статті 26 частиною 4 пунктом 2 підпунктом "Ґ" Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, в тому числі, на підставі: коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду. Тобто, обов'язковою підставою звільнення особи є наявність рішення суду, яким вирішено, що військовослужбовець самостійно виховує та утримує дитину. Разом з тим, позивачем не надано відповідачу таке рішення суду.
Відповідно до статті 229 частини 4 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши подані сторонами докази, заслухавши сторони та їх представників, всебічно і повно оцінивши всі фактичні обставини (факти), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд встановив наступне.
Судом встановлено та не заперечується учасниками справи, що позивач проходить службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Із матеріалів справи встановлено, що позивач є батьком малолітнього сина - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_6 (а.с. 26).
Рішенням Перечинського районного суду Закарпатської області від 30 серпня 2024 року, що ухвалене у справі № 304/1487/24, шлюб між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрований у Перечинському відділі державної реєстрації актів цивільного стану в Ужгородському районі Закарпатської області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) 06 вересня 2022 року, актовий запис № 148 - розірвано. Визначено місце проживання сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з батьком - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за адресою: АДРЕСА_2 . Стягнуто з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , аліменти на утримання дитини сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі однієї чверті заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше, ніж 50 відсотків і не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку щомісячно, починаючи з 14 червня 2024 року і до досягнення дитиною повноліття (а.с.а.с. 11-19).
21 січня 2026 року позивач звернулася до командира ремонтної роти військової частини НОМЕР_1 з рапортом про звільнення з військової служби за статтею 26 частиною 12 пунктом 3 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992р. № 2232-ХІІ, за сімейними обставинами, у зв'язку із самостійним вихованням та утриманням неповнолітньої дитини (а.с. 55).
До рапорту позивач долучив копії, зокрема, свідоцтва про народження дитини, копії рішення Перечинського районного суду Закарпатської області та ухвали Перечинського районного суду Закарпатської області.
За результатами розгляду рапорту позивача, відповідач вказав, що підстави для звільнення відсутні, у зв'язку з тим, що фактів та обставин, які б підтверджували наявність підстав для звільнення визначених у статті 26 частині 12 пункті 3 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992р. № 2232-ХІІ не встановлено. Копія рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дитини ОСОБА_1 до рапорту не додано (а.с.а.с. 43-45).
При вирішенні спору суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
За змістом статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Відносини між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регулюються Законом України від 25.03.1992 №2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі по тексту - Закон України № 2232-XII).
Статтею 2 частинами 1, 2, 4 - 6 Закону України № 2232-XII встановлено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту та Національної гвардії України.
Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону України № 2232-XII і залежать від виду військової служби.
Відповідно до статті 26 частини 4 пункту 2 підпункту «Ґ» Закону України №2232-ХІІ військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час воєнного стану: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Статтею 26 частиною 12 пунктом 3 абзацом 5 Закону України № 2232-XII встановлено, що військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах: під час дії воєнного стану: військовослужбовці, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України.
Тобто законодавець з метою звільнення з військової служби у воєнний час вимагає наявності не лише факту самостійного виховання дитини (дітей) віком до 18 років, а й факту утримання дитини віком до 18 років. І таке самостійне виховання та утримання повинне базуватися саме на рішенні суду про таке самостійне виховання та утримання.
Судом встановлено, що 21 січня 2026 року позивач звернулася до командира ремонтної роти військової частини НОМЕР_1 з рапортом про звільнення з військової служби за статтею 26 частиною 12 пунктом 3 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 р. № 2232-ХІІ, за сімейними обставинами, у зв'язку із самостійним вихованням та утриманням неповнолітньої дитини (а.с. 55).
Звертаючись до суду із позовом позивач у позові зазначив, що звертаючись із відповідним рапортом вважав, що мав право на звільнення з військової служби під час дії воєнного стану оскільки є військовослужбовцем, який самостійно виховує дитину до 18 років.
За результатами розгляду рапорту позивача, відповідач вказав, що підстави для звільнення відсутні.
Як вказувалося вище, рішенням Перечинського районного суду Закарпатської області від 30 серпня 2024 року, що ухвалене у справі № 304/1487/24, шлюб між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрований у Перечинському відділі державної реєстрації актів цивільного стану в Ужгородському районі Закарпатської області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) 06 вересня 2022 року, актовий запис № 148 - розірвано. Визначено місце проживання сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з батьком - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за адресою: АДРЕСА_2 . Стягнуто з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , аліменти на утримання дитини сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі однієї чверті заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше, ніж 50 відсотків і не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку щомісячно, починаючи з 14 червня 2024 року і до досягнення дитиною повноліття (а.с.а.с. 11-19).
Статтею 11 частиною 3 Закону України "Про охорону дитинства" від 26 квітня 2001 року № 2402-ІІІ (далі по тексту - Закон України № 2402-ІІІ), визначено, що батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Із змісту статті 15 частини 1, частини 2 Закону України № 2402-ІІІ видно, що дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.
Відповідно до статті 135 частини 1 Сімейного кодексу України, при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім'я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою.
Статтею 141 та статтею 157 Сімейного кодексу України передбачено, що батьки мають рівні права і обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою, а розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Досліджуючи докази у справі, суд зазначає, що розірвання шлюбу між батьками та навіть визначення місця проживання дитини з одним із батьків, не може впливати на обсяг прав та обов'язків обох батьків щодо виховання дитини, та не звільняє того з батьків, хто проживає окремо, від батьківського обов'язку, не позбавляє права брати участь у вихованні дитини, тому ці обставини не можуть розглядатися як доказ самостійного виховання та утримання одним з батьків дитини віком до 18 років та, відповідно, бути підставою для звільнення військовослужбовця з військової служби під час дії воєнного стану на підставі статті 26 частини 5 пункту 3 підпункту "г" Закону України № 2232-ХІІ.
Як видно з матеріалів справи, позивач не надав суду доказів того, що мати дитини ухиляється від виконання батьківських обов'язків або позбавлена батьківських прав, що б свідчило про можливе самостійне виховання позивачем дитини.
Крім того, наявність рішення суду щодо стягнення аліментів на користь позивача на утримання дитини та визначення місця проживання дитини з позивачем свідчить й про те, що ОСОБА_4 приймає участь в утриманні цієї дитини.
Крім того, суд, досліджуючи поняття "самостійне виховання дітей одним із батьків", проаналізував норми "Порядку надання відпустки при народженні дитини", який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 07 липня 2021 року № 693, в якому наведено визначення термінів "одинока мати" та "одинокий батько".
За змістом цього нормативно-правового акту, одинока мати - мати, у актовому записі про народження дитини якої відомості про чоловіка як батька дитини внесені в установленому порядку за її вказівкою; мати дитини, батько якої помер, відповідно до рішення суду позбавлений батьківських прав, визнаний безвісно відсутнім або оголошений померлим, якщо ця дитина не була усиновлена іншим чоловіком; одинокий батько - батько дитини, матір якої померла, відповідно до рішення суду позбавлена батьківських прав, визнана безвісно відсутньою, або оголошена померлою, якщо ця дитина не була усиновлена іншою жінкою.
Виходячи з цього визначення, оскільки мати дитини не позбавлена батьківських прав, не визнана безвісно відсутньою, не оголошена померлою, відсутні підстави стверджувати про те, що позивач є одиноким батьком, або самостійно без участі матері виховує та утримує неповнолітнього сина.
Аналізуючи всі наведені норми законодавства в сукупності з дослідженими доказами в справі, суд дійшов висновку, що батька можна визнати таким, що виховує дитину самостійно, тільки за наявності реальних перешкод для матері дитини здійснювати свій обов'язок щодо виховання дитини, зокрема, позбавлення матері батьківських прав, визнання безвісно відсутньою чи померлою. Саме по собі розірвання шлюбу та проживання матері окремо від дитини не передбачає, що дитина виховується без матері. Досліджені судом обставини та матеріали справи не містять належних, допустимих та достовірних доказів про статус позивача як батька, що самостійно виховує дитину віком до 18 років, без участі матері, під час подання рапорту до відповідача про звільнення з військової служби.
За таких обставин, суд вважає, що суб'єкт владних повноважень діяв у спосіб визначений законами та Конституцією України.
Згідно з статті 77 частини 1 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
З огляду на вищевказане, враховуючи обставини встановлені судом, суд приходить до висновку, що у задоволенні позовних вимог необхідно відмовити.
Керуючись статтями 242-246 КАС України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
СуддяС.Є. Гаврилко