10 березня 2026 року м. Житомир справа №240/29941/23
категорія 112010200
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Черняхович І.Е., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправною відмову, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі - відповідач), в якому просить:
- визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області в призначенні йому пенсії за віком з 28 квітня 2022 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити та виплачувати йому пенсію за віком на підставі заяви №4462/705 від 28.04.2022 про призначення пенсії за віком згідно довідки про заробітну плату від 13.08.2021 №147 за період роботи з січня 1986 року по грудень 1990 року.
На обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 зазначив, що 28.04.2022 він звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області із заявою про призначення пенсії за віком згідно довідки про заробітну плату від 13.08.2021 №147 за період роботи з січня 1986 року по грудень 1990 року. Однак, за результатами розгляду цієї заяви та доданих до неї документів, Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області прийняло рішення від 29.06.2023, яким відмовило йому в призначенні пенсії у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу в розмірі не менше 28 років. За підрахунками управління його страховий стаж становить лише 26 років 7 місяців 17 днів. Позивач вважає таку відмову у призначенні йому пенсії протиправною та вказує, що при вирішенні питання щодо наявності в нього права на призначення пенсії Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області керувалось правовими нормами статті 26 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Однак, пенсійним органом не було враховано, що станом на час його звернення із заявою про призначення пенсії чинною була також і стаття 12 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення», яка передбачає, що право на пенсію за віком мають чоловіки після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років. Відтак, на час виникнення спірних правовідносин і до цього часу наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ та Законом № 1058-ІV в тому числі в частині розміру страхового стажу, необхідного для набуття права на пенсію за віком. При цьому, позивач зауважує, що прямої норми, що скасовує положення статті 12 Закону №1788-II жодна норма Закону №1058-IV не містила і не містить. Оскільки норми ст. 12 Закону №1788-XII та ст. 26 Закону №1058-IV регулюють одне і те ж коло відносин, вони явно суперечать одні одним. Таке регулювання порушує вимоги «якості», «чіткості» та «передбачуваності» закону. Зазначає, що стаття 26 Закону №1058-ІV порушила його легітимні очікування на призначення пенсії у віці 60 років за наявності страхового стажу 25 років, а отже, вона суперечить частині першій статті 8 Конституції України, тобто порушує принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність. На думку позивача, до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення Закону №1788-XII, які є найбільш сприятливими для особи, ніж положення Закону №1058-IV в частині визначення віку та стажу, необхідного для призначення пенсії таким працівникам. Враховуючи зазначене, з метою захисту свого права на пенсійне забезпечення ОСОБА_1 На обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 зазначив, що 28.04.2022 він звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області із заявою про призначення пенсії за віком згідно довідки про заробітну плату від 13.08.2021 №147 за період роботи з січня 1986 року по грудень 1990 року. Однак, за результатами розгляду цієї заяви та доданих до неї документів, Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області прийняло рішення від 29.06.2023, яким відмовило йому в призначенні пенсії у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу в розмірі не менше 28 років. За підрахунками управління його страховий стаж становить лише 26 років 7 місяців 17 днів. Позивач вважає таку відмову у призначенні йому пенсії протиправною та вказує, що при вирішенні питання щодо наявності в нього права на призначення пенсії Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області керувалось правовими нормами статті 26 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Однак, пенсійним органом не було враховано, що станом на час його звернення із заявою про призначення пенсії чинною була також і стаття 12 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення», яка передбачає, що право на пенсію за віком мають чоловіки після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років. Відтак, на час виникнення спірних правовідносин і до цього часу наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ та Законом № 1058-ІV в тому числі в частині розміру страхового стажу, необхідного для набуття права на пенсію за віком. При цьому, позивач зауважує, що прямої норми, що скасовує положення статті 12 Закону №1788-II жодна норма Закону №1058-IV не містила і не містить. Оскільки норми ст. 12 Закону №1788-XII та ст. 26 Закону №1058-IV регулюють одне і те ж коло відносин, вони явно суперечать одні одним. Таке регулювання порушує вимоги «якості», «чіткості» та «передбачуваності» закону. Зазначає, що стаття 26 Закону №1058-ІV порушила його легітимні очікування на призначення пенсії у віці 60 років за наявності страхового стажу 25 років, а отже, вона суперечить частині першій статті 8 Конституції України, тобто порушує принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність. На думку позивача, до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення Закону №1788-XII, які є найбільш сприятливими для особи, ніж положення Закону №1058-IV в частині визначення віку та стажу, необхідного для призначення пенсії таким працівникам. Враховуючи зазначене, з метою захисту свого права на пенсійне забезпечення ОСОБА_1 з звернувся з даним позовом до суду. з звернувся з даним позовом до суду.
Ухвалою суду провадження в даній справі було відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику (повідомлення) учасників справи.
Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області подало до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечувало щодо заявлених позовних вимог. Аргументуючи таку позицію управління зазначило, що відповідно до частини 1 статті 26 Закону №1058-IV право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення 60 років за наявності страхового стажу, зокрема, в період з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років. Однак, страховий стаж призначенні становить лише 26 років 7 місяців 17 днів. Відтак, за відсутності необхідного страхового стажу, управління вважає, що ним правомірно було відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії, а тому просить відмовити йому в задоволенні позовних вимог.
Відповідно до положень ст. 257, 262 КАС України суд розглядає дану справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що з метою реалізації свого права на пенсійне забезпечення ОСОБА_1 звернулась Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області із заявою від 28.04.2022 про призначення йому пенсії за віком.
За принципом екстериторіальності вказану заяву про призначення пенсії розглядало Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області.
За наслідками розгляду поданої позивачем заяви та доданих до неї документів, Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області прийняло рішення від 03.05.2022 №063350018730, яким відмовило позивачу в призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю в нього необхідного страхового стажу, передбаченого ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Вказане рішення було вмотивоване тим, що страховий стаж позивача становить 23 роки 10 місяців 18 днів при необхідному стажі 28 років. При цьому, до страхового стажу позивача Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області не зарахувало період проходження ним військової служби з 03.07.2013 по 25.04.1981 та періоди роботи з 16.08.1984 по 22.07.1985.
Не погоджуючись із таким рішенням, ОСОБА_1 оскаржив його до суду.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 20.04.2023 у справі №240/33776/22 позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області та до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області було задоволено частково:
- визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду в Харківській області від 03.05.2022 №063350018730;
- зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 28.04.2022 про призначення пенсії та прийняти відповідне рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Матеріалами справи підтверджується, що на виконання вказаного рішення суду Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повторно розглянуло заяву ОСОБА_1 від 28.04.2022 про призначення пенсії за віком. За наслідками такого розгляду управління зарахувало до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 03.07.1979 по 25.04.1981 та з 16.08.1984 по 22.07.1985 та дійшло висновку, що його страховий стаж становить 26 років 7 місяців 17 днів. Однак, у зв'язку з тим, що для призначення пенсії за віком відповідно до частини 1 статті 26 Закону №1058-IV страховий стаж має становити 28 років, Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області відмовило ОСОБА_1 у призначенні пенсії через відсутність в нього необхідного страхового стажу, про що його було повідомлено листом від 29.06.2023 №0600-0207-8/68461.
Вважаючи таку відмову у призначенні йому пенсії за віком протиправною та такою, що прийнята без врахуванням правових норм статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення», позивач звернувся з даним позовом до суду.
Таким чином, спірним у даній справі є питання наявності у позивача права на призначення пенсії за віком на підставі статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення», тобто за умови наявності страхового стажу в розмірі 25 років.
Вирішуючи публічно-правовий спір та надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Згідно з статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996, ратифікована Законом України від 14.09.2006 № 137-V, яка набрала чинності з 01.02.2007, визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (п. 23 ч. I). Ратифікувавши вказану Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині I Хартії.
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
З 1 січня 2004 року набрав чинності Закон України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-IV).
Згідно преамбули, вказаний закон розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом. Зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Відповідно до ст.1 Закону № 1058-IV, пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Частиною 2 статті 5 Закону № 1058-IV встановлено, що виключно цим Законом визначаються: принципи та структура системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню; види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком; мінімальний розмір пенсії за віком; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Згідно з частиною 1 статті 9 Закону №1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку (п. 1 ч.1 ст. 45 Закону № 1058-IV).
Частиною 1 статті 26 Закону № 1058-IV встановлено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.
До досягнення віку, встановленого абзацами 1 і 2 цієї частини, право на пенсію за віком за наявності відповідного страхового стажу мають жінки 1961 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 55 років - які народилися по 30 вересня 1956 року включно; 55 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1956 року по 31 березня 1957 року; 56 років - які народилися з 1 квітня 1957 року по 30 вересня 1957 року; 56 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1957 року по 31 березня 1958 року; 57 років - які народилися з 1 квітня 1958 року по 30 вересня 1958 року; 57 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1958 року по 31 березня 1959 року; 58 років - які народилися з 1 квітня 1959 року по 30 вересня 1959 року; 58 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1959 року по 31 березня 1960 року; 59 років - які народилися з 1 квітня 1960 року по 30 вересня 1960 року; 59 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1960 року по 31 березня 1961 року; 60 років - які народилися з 1 квітня 1961 року по 31 грудня 1961 року.
Починаючи з 1 січня 2028 року, у разі наявності 40 і більше календарних років страхового стажу, пенсія за віком призначається незалежно від віку.
Згідно з частиною 1 статті 27 Закону №1058-IV розмір пенсії за віком визначається за формулою: П = Зп х Кс, де: П - розмір пенсії, у гривнях; Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи, визначена відповідно до статті 40 цього Закону, з якої обчислюється пенсія, у гривнях; Кс - коефіцієнт страхового стажу застрахованої особи, визначений відповідно до статті 25 цього Закону.
Зі змісту вищезазначених норми вбачається, що в умовах дії солідарної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, розмір пенсії кожного пенсіонера визначається індивідуально і залежить від набутого ним страхового стажу та отриманого заробітку, з якого сплачувалися страхові внески.
Відповідно до частини 1 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
У частині 2 статті 24 Закону №1058-IV зазначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Відтак, Закон №1058-IV, який визначає умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат, розмір страхового стажу та пенсійний вік, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком, передбачає, що для призначення у 2021 році пенсії за віком особа повинна мати страховий стаж в розмірі 28 років.
До прийняття вказаного закону загальний порядок призначення пенсій за віком визначався лише статтею 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Звертаючись з даним позовом до суду позивач зазначає, що до правовідносин з приводу наявності у нього права на призначення пенсії за віком слід застосовувати не положення статті 26 Закон №1058-IV, а правові норми статті 12 Закону України від 05.11.1991 №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-ХІІ), яким визначено, що право на пенсію за віком мають: чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років; жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.
Надаючи правову оцінку вказаним доводам позивача, суд зазначає наступне.
Із 01 січня 2004 року Закон України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" є основним законом, який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду.
Згідно з вимогами статті 5 Закону №1058-IV саме цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.
Відповідно до вимог 8 Закону № 1058-IV громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж мають право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Вимоги статей 5 та 8 мають виключення щодо їх застосування, які були введені законодавцем до пункту 2 на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" від 17.11.2005 №3108-IV, потім в редакції Закону № 2148-VIII від 03.10.2017, до пункту 16 Розділу XV Прикінцеві положення Закону №1058-IV.
Абзацами 1 та 2 пункту 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV встановлено, до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.
Тобто, законодавець визнає право осіб, які станом на 13.12.2005 - на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" від 17.11.2005 № 3108-IV (або станом на 11.10.2017- на день набрання чинності наступної редакції цього закону, введеної Законом від 03.10.2017 № 2148-VIII) мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення пенсії за вислугу років, отримувати таку пенсію на підставі вимог, що визначені положеннями Закону № 1788-XII щодо права на такий вид пенсії.
Вказане свідчить, що норми Закону № 1788-ХІІ підлягають субсидіарному (додатковому) застосуванню у разі неурегульованості певного питання нормами Закону №1058-IV, який є основним законом, що визначає підстави призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду.
Враховуючи, що стаття 12 Закону № 1788-ХІІ щодо визначення права на пенсію за віком чоловікам - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, а жінкам - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років, суперечить статті 26 Закону № 1058-IV, позивач не має права на пенсію за віком при наявності страхового стражу 25 років на підставі статті 12 Закону №1788-ХІІ.
При цьому суд зазначає, що законодавцем у пункті 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV унормовано застосування законів України та інших нормативно-правових актів тільки в частині, що не суперечить Закону №1058-IV.
Твердження позивача стосовно порушення його прав Законом № 1058-IV є безпідставним, адже стаття 26 Закону № 1058-IV, якою збільшено страховий стаж (28 років при призначенні пенсії у 2021 році), є чинною, неконституційною не визнавалася, тому має застосовуватися у питанні визначення права на пенсію за віком.
Посилання позивача на рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020, яким визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б», «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року №213-VIII, суддів вважає помилковим, оскільки як встановлено вище, порядок призначення пенсії за віком визначено безпосередньо Законом № 1058-IV , положення якого не визнавались такими, що не відповідають Конституції України.
Також, Верховний Суд, у постанові від 29.04.2020 у справі №815/6727/17 у подібних правовідносинах сформував правову позицію про відсутність колізії між нормами статті 26 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та статті 12 Закону України від 05.11.1991 №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» з огляду на те, що: «Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку із прийняттям Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», який набрав чинності з 13.12.2005, розділ XV Прикінцеві положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» доповнено новою нормою, за якою положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовується у частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років».
Враховуючи, що у спірних правовідносинах ОСОБА_1 звертався до відповідача за призначенням пенсії за віком, то підстави для застосування положень статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення» відсутні.
За таких обставин, відмова Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області в призначенні позивачу пенсії за віком у зв'язку із відсутністю в нього необхідного страхового стажу в розмірі 28 років, визначеного статтею 26 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» є правомірною. Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на викладене та встановлені обставини справи, які перевірені зібраними доказами у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є безпідставними та не підлягають задоволенню.
Керуючись статями 2, 9, 77, 90, 139, 242-246, 250, 255, 262, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. Ольжича, буд. 7, м.Житомир, 10003; код ЄДРПОУ 13559341) про визнання протиправною відмову, зобов'язання вчинити дії.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя І.Е.Черняхович