10 березня 2026 року м. Житомир справа №240/24660/24
категорія 106030000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Черняхович І.Е., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Центр пробації" Міністерства юстиції України про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Державної установи "Центр пробації" Міністерства юстиції України (далі - відповідач), в якому просить:
- визнати протиправними дії Державної установи "Центр пробації" Міністерства юстиції України щодо не нарахування та невиплати їй індексації-різниці грошового забезпечення у фіксованій сумі 4463,15 гривень щомісячно за період з 01.07.2018 по 30.06.2022 включно;
- зобов'язати Державну установу "Центр пробації" Міністерства юстиції України нарахувати та виплатити їй індексацію-різниці грошового забезпечення у фіксованій сумі 4463,15 гривень щомісячно за період з 01.07.2018 по 30.06.2022 включно;
- зобов'язати Державну установу "Центр пробації" Міністерства юстиції України нарахувати та виплатити їй компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати відповідно до Закону України від 19.10.2000 №2050-ІІІ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" за період з 01.07.2018 по дату виплат заборгованих сум.
На обґрунтування заявлених вимог позивач зазначила, що в період проходження нею служби в Державній установі "Центр пробації" Міністерства юстиції України з 01.07.2018 по 30.06.2022 відповідач проігнорував вимоги абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, внаслідок чого протиправно не виплачував їй «індексацію різниці» (фіксовану індексацію).
Ухвалою суду провадження в даній справі було відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).
Державна установа "Центр пробації" Міністерства юстиції України подала до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечувала проти заявлених позовних вимог у зв'язку з їх безпідставністю. Аргументуючи свою позицію відповідач зазначив, що місяцем у якому на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 відбулося підвищення посадових окладів є березень 2018 року. Водночас, ОСОБА_1 на підставі наказу Державної установи "Центр пробації" від 26.06.2018 №54/к було призначено на посаду начальника Богунського районного відділу філії Державної установи "Центр пробації в Житомирській області з 01 липня 2018 року, як таку, що була направлена для подальшого проходження служби з Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції. При цьому, Державна установа "Центр пробації" була утворена згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 13.09.2017 №655-р "Про утворення державної установи "Центр пробації" та наказу Міністерства юстиції України від 28.12.2017 №4322/5 "Про утворення Державної установи "Центр пробації". Відтак, Державна установа "Центр пробації" є новоутвореною юридичною особою та не є правонаступником Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції. З огляду на зазначене, відповідач просив відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Крім того, у відзиві на позовну заяву Державна установа "Центр пробації" зазначила про пропуск позивачем процесуального строку на звернення до суду.
Надаючи оцінку вказаним аргументам відповідача суд зазначає, що згідно з абзацом 1 частини 2 статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Однак, приписами частини 1 статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або ж іншими законами.
Відтак, чинне процесуальне законодавство обмежує строк звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що підставою для звернення ОСОБА_1 з даним позовом до суду стала невиплата їй індексації грошового забезпечення ("індексації різниці") в період служби з 01.07.2018 по 30.06.2022.
При цьому, із доданих до позовної заяви документів вбачається, що зі служби в Державній установі "Центр пробації" ОСОБА_1 була звільнена 02.12.2022.
Відтак, предметом спірних правовідносин є трудовий спір щодо оплати праці позивача та спір щодо виплати їй всіх сум, що належали при звільненні.
Суд звертає, увагу, що положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебували на публічній (військовій) службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати (грошового забезпечення) у разі порушення законодавства про оплату праці при визначенні її розміру. Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 Кодексу законів про працю України.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 липня 2024 року у справі №990/156/23 зробила правовий висновок про те, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні над частиною п'ятою статті 122 КАС України. Під час визначення строків звернення до адміністративного суду для вирішення спорів, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, в тому числі і за позовами осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, згідно з позицією Великої Палати необхідно застосовувати приписи статті 233 КЗпП України.
Відповідно до частини 2 статті 233 Кодексу законів про працю України (у редакції, яка діяла до 19.07.2022) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Таким чином до 19.07.2022 звернення до суду з позовом про стягнення належної заробітної плати не було обмежено строками позовної давності.
Однак, 19.07.2022 набув чинності Закон України від 01.07.2022 №2352-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", яким внесено ряд важливих змін до діючого законодавства про працю. Зокрема, змін зазнали норми законодавства щодо порядку звернення громадян до суду у разі виникнення трудових спорів в частині строків таких звернень.
Так, вищезазначеним Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX частину першу та другу статті 233 Кодексу законів про працю України було викладено у наступній редакції:
"Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)."
Таким чином, шляхом внесенням до ст. 233 Кодексу законів про працю України вказаних змін, законодавець увів процесуальні строки для звернення до суду з позовом про стягнення належної заробітної плати.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 20.11.2023 у справі №160/5468/23, дія частини першої статті 233 КЗпП України (у редакції Закону №2352-IX, яка діє з 19.07.2022) поширюється тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.
Верховний Суд у постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23, вирішуючи питання щодо застосування статті 233 КЗпП України, в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати, дійшов таких висновків:
"З моменту набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" (19 липня 2022 року) положення статті 233 КЗпП України, у попередній редакції, втратили чинність, внаслідок чого було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію статті 233 КЗпП України. Водночас, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин"). З урахуванням пункту 1 глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01.07.2023".
Враховуючи правову позицію, сформовану Верховним Судом у справі №460/21394/23, суд дійшов висновку, що до заявлених у даній справі вимог щодо виплати виплату позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.07.2018 по 30.06.2022 застосуванню підлягає частина друга статті 233 КЗпП України у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом №2352-ІХ, якою визначено, що працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Відтак, звернувшись з даним позовом до суду 16.12.2024 позивач дотрималась процесуального строку.
З огляду на зазначене, суд вважає безпідставним твердження відповідача про пропуск позивачем процесуального строку на звернення з даним позовом до суду.
Розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні), з особливостями, визначеними ст.ст. 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, позовну заяву та відзив на неї, з'ясувавши обставини справи в їх сукупності, перевіривши їх наявними в матеріалах справи і дослідженими доказами, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що в період з 01.01.2017 по 30.06.2018 ОСОБА_1 проходила службу в Центральному міжрегіональному управлінні з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції на посаді начальника Богунського районного сектору Житомирського міського відділу з питань пробації.
На підставі наказу Державної установи "Центр пробації" від 26.06.2018 №54/к майора внутрішньої служби ОСОБА_1 відповідно до п. 9 ст. 65 Закону України "Про Національну поліцію", п. 5 ст. 36 Кодексу законів про працю України та Положення про Державну установу "Центр пробації", затвердженого наказом Міністрества юстиції України від 28.12.2017 №4322/5, було призначено на посаду начальника Богунського районного відділу філії Державної установи "Центр пробації в Житомирській області з 01 липня 2018 року, як таку, що була направлена для подальшого проходження служби з Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції.
На підставі наказу Державної установи "Центр пробації" від 18.11.2022 №619/к підполковника внутрішньої служби ОСОБА_1 з 02 грудня 2022 року було звільнено зі служби за п. 5 ст. 23 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" та п. 4 ч. 1 ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію" (у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів).
Таким чином, службу на посаді начальника Богунського районного відділу філії Державної установи "Центр пробації в Житомирській області ОСОБА_1 проходила в період з 01.07.2018 по 02.12.2022.
Матеріалами справи підтверджується та не спростовується відповідачем, що в спірний період з 01.07.2018 по 30.06.2022 Державна установа "Центр пробації" не нараховувала та не виплачувала ОСОБА_1 "індексації різниці".
Вважаючи такі дії протиправними, позивач звернулась з даним позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та перевіряючи дії відповідача на відповідність ч. 2 ст. 2 КАС України, суд зазначає наступне.
Згідно з частиною 1 статті 11 Кримінально-виконавчого кодексу України органами виконання покарань є: центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань та пробації, його територіальні органи управління, уповноважені органи з питань пробації.
Відповідно до частини 1 статті 6 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" Державна кримінально-виконавча служба України відповідно до закону здійснює правозастосовні та правоохоронні функції і складається з центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, його територіальних органів управління, кримінально-виконавчої інспекції, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, воєнізованих формувань, навчальних закладів, закладів охорони здоров'я, підприємств установ виконання покарань, інших підприємств, установ і організацій, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України.
Пунктом 4 статті 2 Закону України "Про пробацію" встановлено, що орган пробації це центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері пробації.
Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 13.09.2017 №655-р "Про утворення державної установи Центр пробації» Уряд погодився з пропозицією Міністерства юстиції України про утворення з 1 січня 2018 року Державної установи "Центр пробації".
Державна установа "Центр пробації" є неприбутковою державною установою, створеною для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України з питань пробації і безпосереднього спрямування та координації діяльності уповноважених органів з питань пробації, що належать до сфери управління Мін'юсту (абзац перший пункту 1 Положення про Державну установу "Центр пробації", затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 08.12.2020 № 4242/5).
Таким чином, Державна установа "Центр пробації" входить до складу Державної кримінально-виконавчої служби України як установа, створена для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України з питань пробації.
Пунктом 5 статті 2 Закону України "Про пробацію" встановлено, що персонал органу пробації працівники, які відповідно до повноважень, визначених цим Законом та іншими законами України, виконують завдання пробації.
Відповідно до частини першої статті 19 Закону України "Про пробацію" права, обов'язки, відповідальність, правовий та соціальний захист персоналу органу пробації визначаються Законом України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" та цим Законом.
Частиною 4 статті 21 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" визначено, що особи рядового і начальницького складу та працівники кримінально-виконавчої служби, а також члени їхніх сімей знаходяться під захистом держави, їх безпека, честь і гідність охороняються законом.
Згідно з частиною 2 статті 23 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" умови грошового і матеріального забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються законодавством і мають забезпечувати належні матеріальні умови для комплектування Державної кримінально-виконавчої служби України висококваліфікованим персоналом, диференційовано враховувати характер і умови служби чи роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій та професійній діяльності і компенсувати персоналу фізичні та інтелектуальні затрати.
Частиною 5 статті 23 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" встановлено, що на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України "Про Національну поліцію", а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.
Механізм виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України визначено Порядком виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 28.03.2018 №925/5 (далі - Порядок №925/5).
Відповідно до пункту 16 розділу І Порядку №925/5 індексація грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України здійснюється в порядку та розмірах, установлених законодавством.
Преамбулою Закону України від 03.07.1991 №1282-XII "Про індексацію грошових доходів населення" (далі - Закон №1282-XII) встановлено, що цей Закон визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.
Приписами статті 1 Закону №1282-XII визначено, що індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення трудових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Згідно ч. 1 ст. 2 Закону № 1282-ХІІ індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії, стипендії, оплата праці (грошове забезпечення).
Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Підстави для проведення індексації визначені статтею 4 Закону №1282-ХІІ, відповідно до якої індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
Статтею 6 Закону №1282-XII передбачено, що у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Статтею 5 Закону №1282-ХІІ встановлено, що підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів.
Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Відповідно до ст. 9 Закону №1282-ХІІ індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів.
Статтею 18 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" визначено, що індексацію доходів населення, яка встановлюється для підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що, згідно з ст. 19 цього Закону, є обов'язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
В контексті наведеного суд зазначає, що індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. Основною метою індексації грошових доходів населення є забезпечення достатнього життєвого рівня населення України за рахунок відшкодування подорожчання споживчих товарів і послуг.
За вимогами вказаних нормативно-правових актів проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Тобто, сума індексація грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до Закону, підлягає обов'язковому нарахуванню та виплаті.
З аналізу наведених вище нормативно-правових актів, вбачається що на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов'язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації.
Нормами Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено здійснення індексації грошового забезпечення військовослужбовців. Індексація грошового забезпечення за своєю суттю є державною гарантією щодо оплати праці, метою якої є підвищити грошові доходів громадян для компенсації подорожчання/зростання споживчих товарів і послуг внаслідок інфляції. Проведення індексації заробітної плати (грошового забезпечення) є обов'язком підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників, у разі коли індекс споживчих цін перевищив поріг індексації.
Механізм індексації має універсальний характер, позаяк індексації підлягають всі грошові доходи населення, які не мають разового характеру.
В свою чергу, правове регулювання виплати індексації визначає умови (коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації), з настанням яких виникає право на щомісячне отримання суми індексації у структурі заробітної плати (грошового забезпечення) до настання обставин (підвищення тарифних ставок, окладів), за яких виплата розрахованої суми індексації припиняється до повторного настання обставин, які обумовлюють наступне виникнення права на отримання індексації.
Виплата індексації грошового забезпечення здійснюється за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні і обмежене фінансування жодним чином не впливає на право позивача отримати індексацію грошового забезпечення.
В контексті наведеного суд зазначає, що індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. Основною метою індексації грошових доходів населення є забезпечення достатнього життєвого рівня населення України за рахунок відшкодування подорожчання споживчих товарів і послуг.
За вимогами вказаних нормативно-правових актів проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Тобто, сума індексація грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до Закону, підлягає обов'язковому нарахуванню та виплаті.
З аналізу наведених вище нормативно-правових актів, вбачається що на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов'язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, які стосуються наявності у позивача права на отримання "індексації різниці" за період проходження служби з 01.07.2018 по 30.06.2022, суд зазначає наступне.
Вирішуючи спірні правовідносини, суд враховує, що Порядок №1078 передбачає можливість виплати двох видів індексації грошового доходу: "поточної" та "індексації-різниці". Суми цих індексацій можуть нараховуватися і одночасно, і окремо одна від одної.
Щодо "поточної" індексації, то право на її отримання виникає у випадку, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який з 1 січня 2016 року встановлений у розмірі 103 відсотка (абзац 2 пункту 1-1, абзац 6 пункту 5 Порядку №1078). Сума цієї індексації визначається як результат множення грошового забезпечення, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (абзац 2, 5 пункт 4 Порядку №1078).
З матеріалів справи вбачається, що правовідносини з приводу нарахування та виплати позивачу «поточної» індексації грошового забезпечення за період з 01.07.2018 по 30.06.2022 не є спірними.
Щодо "індексації-різниці" суд зазначає, що з 01 грудня 2015 року в абзацах 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078 мова йде про поняття «індексації різниці», право на яку виникає тільки тоді, коли у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) розмір доходу менший суми можливої індексації, визначеної в цьому місяці.
Абзаци 3, 4 пункту 5 Порядку №1078 у редакціях, які застосовувалися з 1 грудня 2015 року до 1 квітня 2021 року, передбачали обставини, за наявності яких у місяці підвищення доходу індексація (не) нараховується, а саме:
- сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 3);
- сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 4).
Якщо у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) сума цієї індексації нараховується, то абзац 6 пункту 5 Порядку №1078 додатково вказує, що ця сума індексації-різниці виплачується до наступного підвищення тарифних ставок (окладів) і до неї надалі додається поточна індексація, яка складається, коли величина індексу споживчих цін перевищує поріг індексації у розмірі 103 відсотки.
Системний аналіз пункту 1, абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку №1078 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) свідчить на користь висновку, що нарахування й виплата суми «індексації різниці» мають щомісячний фіксований характер, гарантуються законом і є обов'язковими для підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності і господарювання, а також для фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.
З урахуванням того факту, що 01 березня 2018 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30 серпня 2017 року №704, якою були встановлені нові розміри окладів військовослужбовців, а тому числі й військовослужбовців Державної кримінально-виконавчої служби, та з огляду на правила пунктів 5, 10-2 Порядку №1078, березень 2018 року став місяцем підвищення доходу за яким слід здійснювати обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби.
З огляду на абзац 4 пункту 5 Порядку №1078 особи рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби мають право на отримання суми «індексації різниці» за умови, якщо розмір підвищення їх доходу в березні 2018 року дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року. Якщо ця умова наявна, то розмір належної індексації-різниці визначається як різниця між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу.
Верховний Суд у постановах від 23 березня 2023 року у справі №400/3826/21, від 29 березня 2023 року у справі №380/5493/21, від 6 квітня 2023 року у справі №420/11424/21, від 20 квітня 2023 року у справі №320/8554/21 дійшов висновку, що для правильного застосування абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078, суд повинен встановити: - розмір підвищення доходу позивача в березні 2018 року (А); - суму можливої індексації грошового забезпечення позивача в березні 2018 року (Б); - чи перевищує розмір підвищення доходу (А) суму можливої індексації (Б).
При цьому, розмір підвищення доходу позивача в березні 2018 року (А) визначається як різниця між сумою грошового забезпечення в березні 2018 року та сумою грошового забезпечення в лютому 2018 року.
Сума можливої індексації грошового забезпечення в березні 2018 року (Б) визначається як результат множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, актуального для березня 2018 року, на величину приросту індексу споживчих цін у березні 2018 року, поділений на 100 відсотків (абзац 5 пункту 4 Порядку №1078).
Якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року, то це є підставою для нарахування й виплати позивачу «індексації різниці» до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) або до дати звільнення зі служби. При цьому, у такому випадку відповідно до абзацу 4 пункту 5 Порядку №1078 сума індексації-різниці в березні 2018 року розраховується як різниця між сумою можливої індексації (Б) і розміром підвищення доходу (А).
Необхідно враховувати, що визначальним для обчислення індексації різниці є встановлення моменту останнього перегляду тарифної ставки (окладу) за посадою, яку займає працівник, а не індивідуального збільшення посадового окладу працівника в залежності від прийняття його на роботу або зростання його доплат та надбавок.
За висновком Верховного Суду, викладеним у постановах від 23 березня 2023 року у справі №400/3826/21, від 29 березня 2023 року у справі №380/5493/21, від 06 квітня 2023 року у справі №420/11424/21, від 12 квітня 2023 року у справі №560/13302/21, від 20 квітня 2023 року у справі №320/8554/21, від 03 травня 2023 року у справі №160/10790/22 та від 22 червня 2023 року у справі №520/6243/22, право на отримання індексації грошового забезпечення у фіксованій величині виникло у військовослужбовців саме у зв'язку зі змінами їхніх посадових окладів з 01 березня 2018 року на підставі Постанови №704 та виходячи із приписів абзаців четвертого, шостого Порядку №1078 з березня 2018 року останні мали право на перерахунок індексації грошового забезпечення з урахуванням особливостей, запроваджених указаними нормами Порядку №1078.
Повертаючись до обставин цієї справи, суд зазначає, що під час розгляду справи встановлено та підтверджується наявними у справі доказами, що на підставі наказу Державної установи "Центр пробації" від 26.06.2018 №54/к майора внутрішньої служби ОСОБА_1 було призначено на посаду начальника Богунського районного відділу філії Державної установи "Центр пробації в Житомирській області з 01 липня 2018 року, як таку, що була направлена для подальшого проходження служби з Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції.
Таким чином, ОСОБА_1 проходить службу в Державній установі "Центр пробації" лише з 01.07.2018.
Відтак, на момент підвищення тарифних ставок в березні 2018 року позивач не проходила службу в Державній установі "Центр пробації" та не отримувала від неї грошового забезпечення.
Фактично, на момент початку служби позивачки у Державній установі "Центр пробації" постанова Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" вже була чинною, а тому підвищення посадових окладів відповідно до цієї постанови в березні 2018 року не вплинуло на розмір грошового забезпечення позивача в контексті його зменшення або збільшення по відношенню до розміру грошового забезпечення у попередньому місяці.
В період проходження ОСОБА_1 служби в Державній установі "Центр пробації" з 01.07.2018 по 30.06.2022 підвищення посадового окладу внаслідок підвищення тарифних ставок у неї не відбулось.
Суд зауважує, що застосування положень абз. 4-6 п. 5 Порядку № 1078 можливе тільки у разі, якщо підвищення тарифних ставок (посадових окладів) відбулось під час проходження служби, якщо розмір підвищення його доходу дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.
Натомість за обставин цієї справи посадовий оклад позивача, яка була призначена на посаду 01.07.2018, у межах спірного періоду внаслідок законодавчих змін не підвищувався та визначався Постановою №704, яка вже діяла на момент її призначення.
Таким чином, суд дійшов висновку, що у позивача не виникло право на нарахування та виплату їй індексації-різниці відповідно до приписів абзаців четвертого, шостого Порядку №1078. Подібний підхід до правозастосування наведений Верховним Судом у постанові від 04 квітня 2024 року у справі №160/2481/23.
Враховуючи викладене, до спірних правовідносин підлягають застосуванню тільки приписи п. 10-2 Порядку №1078, згідно яких для новоприйнятих військовослужбовців обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (посадового окладу), за посадою, яку займає військовослужбовець, проте правомірність та правильність її нарахування не є предметом спору у цій справі.
Враховуючи викладене суд приходить до висновку, що права на отримання "індексації різниці" за період проходження служби в Державній установі "Центр пробації" з 01.07.2018 по 30.06.2022 позивач не має, а тому підстав для задоволення позову відсутні.
Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відтак, суд повно і всебічно з'ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, перевіривши їх наявними в матеріалах справи і дослідженими доказами, дійшов висновку, що позовні вимоги є безпідставними та не підлягають задоволенню.
Керуючись статтями 72-77, 90, 241-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Державної установи "Центр пробації" Міністерства юстиції України (вул. Юрія Іллєнка, 81, м. Київ, 04050; код ЄДРПОУ 41847154) про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя І.Е.Черняхович