10 березня 2026 року м. Житомир справа № 240/20970/24
категорія 112010203
Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Шимоновича Р.М., розглянувши у письмовому провадженні заяву про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
У провадженні Житомирського окружного адміністративного суду перебувала адміністративна справа №240/20970/24.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 18.02.2025 року адміністративний позов - задоволено.
Позивач подала до суду заяву про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, в якій просить зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області подати до Житомирського окружного адміністративного суду звіт про виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 18.02.2025. На обґрунтування заяви позивач зазначає, що рішення суду не виконується, невірно нараховується пенсія.
Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області подало заперечення на зазначену заяву, у яких просить відмовити у її задоволенні за безпідставністю.
В обґрунтування заперечень зазначає, що позивач з 19.11.1999 перебуває на обліку в Управлінні та з 23.07.2021 отримує пенсію по інвалідності ІІ групи, щодо якої встановлено причинний зв'язок із Чорнобильською катастрофою, обчислену відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796.
Рішенням суду (дата набрання законної сили - 24 липня 2025 року) зобов'язано Управління здійснити позивачу з 17.04.2024 перерахунок та виплату пенсії, передбаченої статтею 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у розмірі, що дорівнює 8 (восьми) мінімальним пенсіям за віком, визначеним Законом України «Про Державний бюджет України на відповідний рік», щомісячно, з урахуванням раніше виплачених коштів.
Відповідно до частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок - 30 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Згідно зі статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» установлено прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з 01 січня 2024 року у розмірі 2361 гривня (такий самий розмір визначений станом на 01 січня 2025 року відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік»). Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» з 01 січня 2026 року прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, встановлено у розмірі 2595 гривень.
Таким чином, відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» мінімальний розмір пенсії на дату виникнення обов'язку щодо виконання рішення суду становив 2361,00 грн.
Управлінням з 17.04.2024 позивачу здійснено перерахунок пенсії, передбаченої статтею 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у розмірі, що дорівнює 8 (восьми) мінімальним пенсіям за віком, визначеним Законом України «Про Державний бюджет України на відповідний рік».
У результаті перерахунку розмір пенсії позивача з 17.04.2024 становив 22 315,76 грн, у тому числі: 18 888,00 грн. - мінімальний розмір пенсії як особі з інвалідністю ІІ групи внаслідок аварії на ЧАЕС на виконання рішення суду (2361,00 грн. х 8).
Виплата пенсії позивачу здійснюється з урахуванням рішення суду.
Станом на 26.02.2026 розмір пенсії позивача становить 21 710,76 грн., у тому числі 18 888,00 грн., розмір пенсії, визначений на виконання рішення суду.
За період з 17.04.2024 по 31.03.2026 позивачу нараховано доплату до пенсії у розмірі 261 539,02 грн.
У межах цієї судової справи розглядалося питання поновлення права позивача на отримання пенсії у відповідному розмірі в межах спірних правовідносин.
Питання щодо проведення перерахунку пенсії у майбутньому судом не розглядалося, а також судом не було покладено на Управління обов'язку здійснювати подальший перерахунок пенсії у зв'язку зі зміною мінімального розміру пенсії.
Таким чином, Управлінням з жовтня 2025 року розпочато виплату заборгованості за минулий час на виконання рішень суду у сумі, визначеній Пенсійним фондом України, пропорційно виділеним на зазначені цілі бюджетним асигнуванням відповідно до розпису державного бюджету та помісячного розпису доходів і видатків бюджету Пенсійного фонду України, передбачених бюджетом Пенсійного фонду України на відповідний рік.
Зокрема, позивачу здійснено виплату частини заборгованості за минулий час у сумі 187,35 грн.
Подальша виплата заборгованості за минулий час здійснюється відповідно до Порядку погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №821.
За період з жовтня 2025 року по лютий 2026 року позивачу виплачено 37 606,07 грн., у зв'язку з чим станом на 26.02.2026 залишок невиплачених коштів становить 223 932,95 грн.
Зазначений залишок заборгованості підлягає подальшій виплаті відповідно до Порядку №821 у межах бюджетних призначень, передбачених Пенсійному фонду України на відповідний рік.
Отже, рішення суду виконано Управлінням у повному обсязі та в межах покладених судом зобов'язань.
Заява розглядається у порядку письмового провадження без виклику сторін в силу положення статті 382-1 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Суд розглянувши подану заяву, з урахуванням наявних у матеріалах справи доказів, зазначає наступне.
Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 370 КАС України визначено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
У постанові Верховного Суду від 03.10.2018 у справі №826/18826/14, зазначено що зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання постанови, є правовим наслідком судового рішення і саме в його резолютивній частині повинно бути визначено обов'язок подати звіт, оскільки встановити судовий контроль за невиконанням рішення суб'єктом владних повноважень - відповідачем у справі можливо лише під час прийняття рішення у справі.
Разом з тим, положеннями КАС України передбачено, що судовий контроль є диспозитивним правом (а не обов'язком), яке може використовуватися в залежності від наявності об'єктивних обставин у справі судом, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі.
Виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції (ч. 1 ст. 373 КАС України).
Отже, рішення суду, яке набрало законної сили, є обов'язковим для виконання, що у разі відсутності добровільного виконання судових рішень забезпечується, в першу чергу, через примусове виконання судових рішень відповідно до Закону України від 02 червня 2016 року №1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон №1404-VIII).
Відповідно до ст. 1 Закону №1404-VIII виконавче провадження є завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (частина перша статті 5 Закону №1404-VIII).
Таким чином, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень; повноваження щодо вчинення дій з приводу примусового виконання рішення суду, в тому числі і щодо перевірки його виконання, належать передусім виконавцям.
Судовий контроль у формі зобов'язання подати звіт також є формою забезпечення виконання судових рішень, однак може застосовуватись судом коли на час розгляду заяви про встановлення судового контролю заявником надано докази, що загальний порядок виконання судового рішення не дав очікуваного результату або що відповідач створює перешкоди для виконання такого рішення.
Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 06 травня 2019 року у справі №826/9960/15.
Матеріали справи не містять доказів того, що позивачем вичерпано загальний порядок виконання судового рішення, визначений Законом №1404-VIII.
Суд відмічає, що на час розгляду поданої заяви відсутні підстави вважати, що у разі не застосування такого примусового заходу, як судовий контроль, прийняте рішення суду у цій справі залишиться невиконаним, враховуючи, що до заяви не подані будь-які докази вжиття державним виконавцем усіх можливих дій, передбачених Законом№1404-VIII.
Крім того, із матеріалів справи вбачається, що позивач володіє інформацією про хід виконання судового рішення, зокрема про здійснений перерахунок та розмір виплат.
З огляду на те, що встановлення судового контролю за виконанням рішення суду є правом, а не обов'язком суду, суд вважає, що позивачем не надано доказів, що підтверджують наявність обставин умисного невиконання відповідачем рішення суду та необхідність встановлення судового контролю у спосіб, передбачений ст. 382 КАС України.
На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні заяви про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду у цій справі.
Керуючись статтями 248, 256, 382 КАС України, суд
ухвалив:
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення судового контролю в адміністративній справі №240/20970/24 - відмовити.
Ухвала суду набирає законної сили негайно після її підписання.
Ухвала суду може бути оскаржена до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її підписання.
Суддя Р.М.Шимонович