10 березня 2026 року м. Житомир справа №240/25142/24
категорія 112010201
Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Черняхович І.Е., розглянувши в порядку письмового провадження заяву про залишення без розгляду позовної заяви в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 та до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач 1 ) та до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач 2), в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати йому в періоди з 29.01.2020 по 07.05.2020 грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити йому перерахунок грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 07.05.2020, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44;
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не нарахування та невиплати йому в періоди з 08.05.2020 по 16.11.2022 грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 рік на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 здійснити йому перерахунок грошового забезпечення за період з 08.05.2020 по 16.11.2022, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.
На обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що в період служби з 27.01.2020 по 16.11.2020 відповідачі нараховували та виплачували йому грошове забезпечення не в повному обсязі, оскільки розміри його посадового окладу та окладу за військовим званням були визначені відповідачем відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 (в редакції пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103) шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлено законом на 01 січня 2018 року, на відповідні тарифні коефіцієнти. Однак, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103, яким вносились зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704, було скасовано. Відтак, позивач вважає, що з 29 січня 2020 року, після відновлення дія пункту 4 Постанови КМУ №704 у первісній редакції, він, у зв'язку із щорічною зміною розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, має право на отримання грошового забезпечення, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт, як це передбачено пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704, в редакції, яка діяла до внесення змін на підставі пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103. Оскільки дії відповідачів щодо невірного обчислення в спірний період розміру його посадового окладу та окладу за військовим званням призвели до отримання ним у зменшеному розмірі щомісячного грошового забезпечення, а також одноразових додаткових видів грошового забезпечення, зокрема грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, розміри яких залежать від розміру його посадового окладу та окладу за військовим званням, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Ухвалою суду провадження в даній справі було відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.
Військова частина НОМЕР_1 подала до суду заяву, в якій просила залишити позовну заяву ОСОБА_1 в частині заявлених до неї позовних вимог, що охоплюють період з 29.01.2020 по 07.05.2020, без розгляду, у зв'язку із пропуском ним процесуального строку на звернення з даним позовом до суду.
Розглянувши зазначене клопотання та перевіривши зазначені в ньому доводи, суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 8 частини 1 статті 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Згідно з частиною 3 статті 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Згідно з абзацом 1 частини 2 статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Однак, приписами частини 1 статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або ж іншими законами.
Відтак, чинне процесуальне законодавство обмежує строк звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що підставою для звернення ОСОБА_1 з даним позовом до суду, в частині позовних вимог, які заявлені до військової частини НОМЕР_1 , стала виплата йому грошового забезпечення в період проходження служби 29.01.2020 по 07.05.2020 в неналежному розмірі за рахунок визначення розмірів його посадового окладу та окладу за військовим званням без застосування в якості розрахункової величини розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року.
При цьому, із доданих до позовної заяви документів вбачається, що зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 був виключений 07.05.2020.
Відтак, предметом спірних правовідносин є трудовий спір щодо оплати праці позивача та спір щодо виплати йому всіх сум, що належали при звільненні з військової служби у військовій частині НОМЕР_1 .
Суд звертає увагу, що положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебували на публічній (військовій) службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати (грошового забезпечення) у разі порушення законодавства про оплату праці при визначенні її розміру. Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 Кодексу законів про працю України.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 липня 2024 року у справі №990/156/23 зробила правовий висновок про те, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні над частиною п'ятою статті 122 КАС України. Під час визначення строків звернення до адміністративного суду для вирішення спорів, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, в тому числі і за позовами осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, згідно з позицією Великої Палати необхідно застосовувати приписи статті 233 КЗпП України.
Відповідно до частини 2 статті 233 Кодексу законів про працю України (у редакції, яка діяла до 19.07.2022) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Таким чином до 19.07.2022 звернення до суду з позовом про стягнення належної заробітної плати не було обмежено строками позовної давності.
Однак, 19.07.2022 набув чинності Закон України від 01.07.2022 №2352-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", яким внесено ряд важливих змін до діючого законодавства про працю. Зокрема, змін зазнали норми законодавства щодо порядку звернення громадян до суду у разі виникнення трудових спорів в частині строків таких звернень.
Так, вищезазначеним Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX частину першу та другу статті 233 Кодексу законів про працю України було викладено у наступній редакції:
"Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)."
Таким чином, шляхом внесенням до ст. 233 Кодексу законів про працю України вказаних змін, законодавець увів процесуальні строки для звернення до суду з позовом про стягнення належної заробітної плати.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 20.11.2023 у справі №160/5468/23, дія частини першої статті 233 КЗпП України (у редакції Закону №2352-IX, яка діє з 19.07.2022) поширюється тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.
Верховний Суд у постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23, вирішуючи питання щодо застосування статті 233 КЗпП України, в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати, дійшов таких висновків:
"З моменту набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" (19 липня 2022 року) положення статті 233 КЗпП України, у попередній редакції, втратили чинність, внаслідок чого було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію статті 233 КЗпП України. Водночас, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин"). З урахуванням пункту 1 глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01.07.2023".
Враховуючи правову позицію, сформовану Верховним Судом у справі №460/21394/23, суд дійшов висновку, що у даній справі до заявлених до військової частини НОМЕР_1 позовних вимог щодо перерахунку та виплати позивачу грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 07.05.2020 застосуванню підлягає частина друга статті 233 КЗпП України у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом №2352-ІХ, якою визначено, що працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Відтак, звернувшись до суду з даним позовом 16.12.2024 ОСОБА_1 не пропустив процесуального строку на звернення в частині позовних вимог, заявлених до військової частини НОМЕР_1 за період з 29.01.2020 по 07.05.2020.
З огляду на зазначене, суд вважає безпідставним твердження військової частини НОМЕР_1 про пропуск позивачем процесуального строку на звернення з даним позовом до суду, а тому подана заява про залишення позову без розгляду задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 122, 123, 240, 243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ухвалив:
Відмовити в задоволенні заяви військової частини НОМЕР_1 про залишення без розгляду позовної заяви в адміністративній справі №240/25142/24 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 та до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії.
Ухвала суду набирає законної сили негайно після її підписання.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя І.Е.Черняхович