10 березня 2026 року м. Житомир справа № 240/18278/25
категорія 106030200
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Єфіменко О.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся представник ОСОБА_1 із позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати їй грошової допомоги при звільненні;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити йому одноразову грошову допомогу у зв'язку із звільненням з військової служби, обчисливши її розмір за 10 років служби з урахуванням періодів проходження військової служби, які обраховуються в пільговому обчисленні.
В обґрунтування позовних вимог представник стверджує, що станом на день звільнення з військової служби позивач мав вислугу років 10 років 02 місяці 02 дні, в тому числі 06 років 06 місяців 14 днів календарної вислуги, однак при звільненні йому не нарахована та не виплачена одноразова грошова допомога у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожен рік служби відповідно до вислуги років.
Така бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 слугувала зверненню до суду із даним позовом.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 24.07.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрите провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Встановлено відповідачам строк для подання до суду відзиву на позов.
01.08.2025 до суду від представника Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач, Військова частина) надійшов до суду відзив на позов, в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог з огляду на їх безпідставність та необґрунтованість. Наголошує, що законодавець розмежовує поняття пільгової вислуги років, що обчислюється з розрахунку один місяць за 3 місяці у зв'язку з безпосередньою участю особи у бойових діях та календарною вислугою років, що фактичною обраховується за кількістю фактично вислужених років. при цьому, відповідно до абз. 10 п. 10 постанови Кабінету Міністрів України № 393 від 17.07.1992 строк календарної служби для визначення розміру одноразової грошової допомоги обчислюється згідно з пунктами 1 і 2 цієї постанови. У той час, відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 159 від 03.06.2025 вислуга років позивача на момент звільнення з військової служби становить: загальна з урахуванням пільгової - 10 років 02 місяці 10 днів, в тому числі календарна - 06 років 06 місяців 14 днів. З огляду на викладене, на думку представника відповідача позивач не набув права відповідно до п. 2 ст. 15 Закону № 2011-ХІІ на виплату одноразової грошової допомоги при звільненні, а отже факт протиправної бездіяльності з боку військової частини, як суб'єкта владних повноважень по відношенню до позивача відсутній.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 проходив військову службу у Збройних Силах України у складі Військової частини НОМЕР_1 за контрактом.
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) № 171-РС від 03.06.2025 позивач звільнений з військової служби відповідно до пп. "г" п.3 ч.5 ст.26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" № 2232-XII від 25.03.1992 (далі - Закон № 2232-XII) та відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 159 від 03.06.2025 виключений зі списків особового складу такої Військової частини та всіх видів забезпечення.
Вислуга років позивача на 03.06.2025 становила: календарна - 06 років 06 місяців 14 днів та загальна - 10 років 02 місяці 10 днів.
Представник вважає, що при звільненні з військової служби позивач набув право на нарахування та виплату одноразової грошової допомоги у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Не погодившись із такою бездіяльністю відповідача, представник позивача звернувся до суду із цією позовною заявою.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.
Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни відповідно до Конституції України визначає Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" № 2011-XII від 20.12.1991 (у редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 2011-XII) та регулює відносини у цій галузі.
Частиною 1 статті 9 Закону № 2011-XII передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
Частиною 1 статті 2 Закону 2232-XII передбачено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Положеннями ч.4. ст. 2 Закон № 2232-XIІ визначено, що порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення № 1153/2008, чинне на момент виникнення спірних правовідносин), яким визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов'язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі.
Абзацом першим пункту 242 Положення № 1153/2008 передбачено, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов'язані у п'ятиденний строк прибути до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини (абз. 3 п. 242 Положення № 1153/2008).
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, систему їх соціального та правового захисту визначає Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII, в редакції чинній на момент звільнення позивача).
Відповідно до приписів ст.2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" № 2232-XII від 25.03.1992 військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Відповідно до ч. 1 ст.9 Закону № 2011-XII, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до абз. 9 п.2 ч. 2 ст. 15 Закону № 2011-XII (у редакції, чинній на момент звільнення позивача), військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу, виплачується одноразова грошова допомога в таких розмірах: 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за наявності вислуги 10 календарних років і більше - які звільняються з військової служби: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначено частиною дванадцятою статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", під час дії особливого періоду та воєнного стану.
За змістом абз. 3 п. 10 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 № 393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам, які мають право на пенсію відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", крім військовослужбовців строкової служби і членів їх сімей та прирівняних до них осіб" (далі - Порядок № 393) передбачено, що поліцейським, співробітникам Служби судової охорони, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державного бюро розслідувань, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби, особам начальницького складу Національного антикорупційного бюро, особам із спеціальними званнями Бюро економічної безпеки: які звільняються із служби за власним бажанням, через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, та мають вислугу 10 років і більше, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
У аспекті спірних правовідносин необхідно зауважити, що Верховним Судом сформовано правову позицію, відповідно до якої поняття "календарна вислуга років" застосовується не для позначення необхідної для призначення допомоги за вислугу років, а для визначення розміру грошової допомоги: "в розмірі 25/50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби". При цьому, Верховний Суд наголошував, що умовою набуття права на призначення та виплату одноразової грошової допомоги, відповідно до ч.2 ст.15 Закону № 2011-XII, є наявність "вислуги 10 років і більше". Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку, що в частині другій статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» відсутня пряма вказівка на те, що право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги виникає за наявності 10 і більше календарних років вислуги.
Така правова позиція висловлена, зокрема, у постанові Верховного Суду Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 25.11.2024 у справі № 320/14700/21.
Крім того, слід зазначити, що поняття "умова набуття права на призначення і виплату одноразової грошової допомоги" і поняття "обчислення розміру одноразової грошової допомоги" є відмінними, адже до складу першого включається як календарна так і пільгова вислуги років, а до складу другого - лише календарна.
Аналогічна правова позиція підтримана Верховним Судом в постанові по справі № 320/14700/21 від 25.11.2024.
Зазначені висновки є цілком релевантними до спірних правовідносин, тому на підставі ч.5 ст.242 КАС України підлягають застосуванню при вирішенні цієї адміністративної справи.
З викладеного вбачається, що вирішальним для з'ясування, чи мав право позивач на отримання одноразової допомоги при звільненні є факт наявності у нього 10 і більше років вислуги, до складу якої, як зазначено вище, включається як календарна так і пільгова вислуги років.
У ході розгляду спірних правовідносин встановлено, що вислуга років позивача станом на 03.06.2025 становить: календарна: 06 років 06 місяців 14 днів та загальна: 10 років 02 місяця 10 дні.
Таким чином, позивач на час його звільнення мав 10 і більше років вислуги, до складу якої, як зазначено вище, включається як календарна так і пільгова вислуги років, що є умовою набуття права на призначення і виплату одноразової грошової допомоги.
З огляду на викладене, вислуга років позивача в пільговому обчисленні, що становить 10 років 02 місяця 10 дні, з урахуванням вищенаведених правових позицій Верховного Суду, дає право позивачу на отримання одноразової грошової допомоги, згідно ч. 2 ст. 15 Закону № 2011-XII.
Вирішуючи спір, суд також вважає необхідним врахувати, що встановлення підзаконним нормативно-правовим актом порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги при звільненні не може звужувати чи заперечувати права на отримання такої винагороди, встановленого актом вищої юридичної сили, у даному випадку ч. 2 ст. 15 Закону № 2011-XII.
Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
При цьому, як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, Військова частина НОМЕР_1 при виключенні позивача зі списків особового складу військової частини не нарахувала та не здійснила виплату йому одноразової грошову допомогу при звільненні з військової служби за сімейними обставинами, враховуючи загальну вислугу більше 10 років.
Враховуючи викладене, суд вважає, що при звільненні позивачу безпідставно не враховано його пільгову вислугу років та не здійснено нарахування та виплату одноразової грошової допомоги, передбаченої пунктом 2 статті 15 Закону №2011-XII, що є підставою для задоволення позовних вимог.
Зважаючи на відсутність документально підтверджених судових витрат, питання про їх розподіл судом не вирішується.
Керуючись статтями 6-9, 32, 77, 90, 139, 242-246, 295, 297 КАС України, суд,-
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . РНОКПП: НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 . ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії, задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв'язку із звільненням з військової служби, обчисливши її розмір за 10 років служби з урахуванням періодів проходження військової служби, які обраховуються в пільговому обчисленні відповідно до ч. 2 ст. 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" № 2011-XII від 20.12.1991.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.В. Єфіменко
Повний текст складено: 10 березня 2026 р.
10.03.26