10 березня 2026 року м. Житомир справа №240/1335/24
категорія 106030000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Черняхович І.Е., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у не включенні до складу грошового забезпечення, з якого йому обчислена одноразова грошова допомога при звільненні, грошова компенсація за невикористані дні щорічних оплачуваних відпусток, грошова допомога на оздоровлення за 2023 рік, сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 доплатити йому грошову компенсацію за невикористані дні оплачуваних відпусток, грошову допомогу при звільненні та грошову допомогу на оздоровлення за 2023 рік, обчисливши їх розмір із розміру місячного грошового забезпечення, з урахуванням сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168;
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у не включенні до складу грошового забезпечення, з якого йому грошова допомога на оздоровлення за 2022 рік, сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168, та індексації;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 доплатити йому грошову допомогу на оздоровлення за 2022 рік, обчисливши її розмір із розміру місячного грошового забезпечення, з урахуванням сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168, та індексації.
На обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що при визначенні розмірів виплачених йому грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік, грошової допомоги при звільненні та грошової компенсації за невикористані дні щорічних оплачуваних відпусток відповідач протиправно не врахував до складу грошового забезпечення, з якого обчислювався розмір цих виплат, сум отриманої ним додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168. Крім того, при визначенні розміру виплаченої йому грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік відповідач протиправно не врахував до складу грошового забезпечення, з якого обчислювався розмір цієї допомоги, не тільки додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168, а ще й індексацію. Внаслідок цього, позивач отримав вказані виплаті у менших розмірах, ніж передбачено законом, а тому він звернувся з даним позовом до суду.
Ухвалою суду провадження в адміністративній справі №240/1335/24 за позовом ОСОБА_1 було відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.
Військова частина НОМЕР_1 подала до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечувала щодо заявлених позовних вимог. Аргументуючи свою позицію військова частина зазначила, що з огляду на зміст пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168, яким регламентовано підстави та порядок виплати додаткової винагороди, така винагорода виплачується лише у період дії воєнного стану, її розмір не є сталим, вона виплачується в залежності від виконання завдань, та визначається наказами командирів (начальників), що сукупно свідчить про тимчасовий характер такої додаткової винагороди. Таким чином, отримання відповідної додаткової грошової винагороди залежить від ряду умов та підстав, які по своїй сутті є змінними та залежать від ряду факторів, а тому не може вважатися постійною. Також військова частина зазначила, що правові норм Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260, містять застереження, відповідно до яких винагороди не включаються до складу грошового забезпечення, з якого обчислюється розмір грошової допомоги на оздоровлення, грошової допомоги при звільненні та грошової компенсації за невикористані дні щорічних оплачуваних відпусток. З огляду на зазначене, військова частина НОМЕР_1 вважає, що в спірних правовідносинах вона діяла правомірно, а тому просить відмовити ОСОБА_1 в задоволенні заявлених позовних вимог.
Крім того, військова частина НОМЕР_1 надіслала до суду додаткові пояснення, в яких зазначила про пропуск позивачем процесуального строку на звернення до суду.
Надаючи оцінку вказаним аргументам відповідача суд зазначає, що згідно з абзацом 1 частини 2 статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Однак, приписами частини 1 статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або ж іншими законами.
Відтак, чинне процесуальне законодавство обмежує строк звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що підставою для звернення ОСОБА_1 з даним позовом до суду стала виплата йому грошової допомоги на оздоровлення за 2022 та за 2023 роки, грошової допомоги при звільненні та грошової компенсації за невикористані дні щорічних оплачуваних відпусток в неналежному розмірі за рахунок невірного визначення складових грошового забезпечення, які враховуються при визначенні розмірів зазначених виплат. При цьому, із доданих до позовної заяви документів вбачається, що з військової служби у військовій частині НОМЕР_1 позивач був звільнений 24.07.2023.
Відтак, предметом спірних правовідносин є трудовий спір щодо оплати праці позивача та спір щодо виплати їй всіх сум, що належали при звільненні з військової служби.
Суд звертає, увагу, що положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебували на публічній (військовій) службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати (грошового забезпечення) у разі порушення законодавства про оплату праці при визначенні її розміру. Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 Кодексу законів про працю України.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 липня 2024 року у справі №990/156/23 зробила правовий висновок про те, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні над частиною п'ятою статті 122 КАС України. Під час визначення строків звернення до адміністративного суду для вирішення спорів, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, в тому числі і за позовами осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, згідно з позицією Великої Палати необхідно застосовувати приписи статті 233 КЗпП України.
Відповідно до частини 2 статті 233 Кодексу законів про працю України (у редакції, яка діяла до 19.07.2022) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Таким чином до 19.07.2022 звернення до суду з позовом про стягнення належної заробітної плати не було обмежено строками позовної давності.
Однак, 19.07.2022 набув чинності Закон України від 01.07.2022 №2352-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", яким внесено ряд важливих змін до діючого законодавства про працю. Зокрема, змін зазнали норми законодавства щодо порядку звернення громадян до суду у разі виникнення трудових спорів в частині строків таких звернень.
Так, вищезазначеним Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX частину першу та другу статті 233 Кодексу законів про працю України було викладено у наступній редакції:
"Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)."
Таким чином, шляхом внесенням до ст. 233 Кодексу законів про працю України вказаних змін, законодавець увів процесуальні строки для звернення до суду з позовом про стягнення належної заробітної плати.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 20.11.2023 у справі №160/5468/23, дія частини першої статті 233 КЗпП України (у редакції Закону №2352-IX, яка діє з 19.07.2022) поширюється тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.
Верховний Суд у постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23, вирішуючи питання щодо застосування статті 233 КЗпП України, в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати, дійшов таких висновків:
"З моменту набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" (19 липня 2022 року) положення статті 233 КЗпП України, у попередній редакції, втратили чинність, внаслідок чого було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію статті 233 КЗпП України. Водночас, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин"). З урахуванням пункту 1 глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01.07.2023".
Враховуючи правову позицію, сформовану Верховним Судом у справі №460/21394/23, суд дійшов висновку, що до спірних у даній справі правовідносин застосуванню підлягає чинна редакція статті 233 КЗпП України, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду. При цьому, моментом початку відліку вказаного тримісячного строку на звернення до суду є дата одержання особою письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні.
У постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23 Верховний Суд вказав на те, що початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову (у частині вимог за період з 19 липня 2022 року) слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, що, відбулося шляхом вручення грошового атестата (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні). Виходячи з цього Верховний Суд констатував, що саме дата вручення позивачу грошового атестата є подією, з якою пов'язаний початок перебігу тримісячного строку звернення до суду.
Суд враховує, що відповідно до підпункту 4.3 пункту 4 Правил організації фінансового забезпечення військових частин, установ, організацій Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту, затверджених наказом Міністерства оборони України від 22 травня 2017 року № 280 (у редакції наказу Міністерства оборони України від 22 квітня 2021 року № 104), начальник фінансового органу під час зняття військовослужбовців з грошового забезпечення повинен забезпечити їх належним грошовим забезпеченням і не пізніше дня остаточного розрахунку з військовослужбовцем видати грошовий атестат про здійснені виплати та утримання в порядку, установленому цими Правилами.
Згідно з підпунктом 11.1 пункту 11 Правил грошовий атестат видається військовослужбовцю військовою частиною, в якій він перебуває на грошовому забезпеченні, у випадку, зокрема: вибуття до нового місця служби (навчання) з виключенням зі списків особового складу військової частини; звільнення військовослужбовців з військової служби (крім військовослужбовців строкової військової служби).
Отже, у день звільнення з військової служби з військовослужбовцем має бути проведений повний розрахунок грошового забезпечення та виданий грошовий атестат, а тому з цього моменту починається перебіг трьохмісячного процесуального строку на звернення до суду у даній категорії спорів із вимогами щодо виплати грошового забезпечення за період з 19 липня 2022 року.
Із матеріалів справи вбачається, що з військової служби у військовій частині НОМЕР_1 ОСОБА_1 був звільнений 24.07.2023. Разом з тим, грошовий атестат №133/9703 на його ім'я був виданий 17.11.2023, що підтверджується копією цього атестату, наявною у справі. Відтак, звернувшись до суду 18.01.2024 (тобто через два місяці від дати видачі грошового атестату) позивач дотримався передбаченого статтею 233 КЗпП України процесуального строку на звернення з даним позовом до суду.
З огляду на зазначене, суд вважає безпідставним твердження відповідача про пропуск позивачем процесуального строку на звернення з даним позовом до суду.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що в період з 25.02.2022 по 24.07.2023 ОСОБА_1 проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 .
На підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 25.05.2023 №140-РС солдата ОСОБА_1 було звільнено з військової служби у відставку відповідно до пп. "б" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", а на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 24.07.2023 №207 позивача було виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 24.07.2023.
Відповідно до довідки від 15.12.2023 №133/10469 під час проходження служби у військовій частині НОМЕР_1 ОСОБА_1 щомісячно в період з травня по грудень 2022 року виплачувалась індексація грошового забезпечення.
Крім того, наявною у матеріалах справи довідкою від 06.06.2024 №133/4806 підтверджується, що під час проходження служби у військовій частині НОМЕР_1 ОСОБА_1 щомісячно в період з травня 2022 року по лютий 2023 року виплачувалась додаткова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168.
Згідно інформації, вказаної в довідках від 15.12.2023 №133/10472, від 15.12.2023 №133/10474 та в грошовому атестаті від 17.11.2023 №133/9703, від 04.02.2026 №133/1008, від 04.02.2026 №133/1010 під час проходження служби у військовій частині НОМЕР_1 ОСОБА_1 отримав: грошову допомогу на оздоровлення за 2022 рік в розмірі 16521,53 гривень, грошову допомогу на оздоровлення за 2023 рік в розмірі 25460,93 грн, а при звільненні з військової служби йому були виплачені: грошова компенсація за невикористану відпустку в розмірі 40737,49 гривень та одноразова грошова допомога при звільненні в розмірі 397,50 гривень.
Однак, при виплаті ОСОБА_1 грошової допомоги для оздоровлення за 2023 рік, грошової компенсації за невикористану відпустку та одноразової грошової допомоги при звільненні військова частина НОМЕР_1 не врахувала до складу грошового забезпечення, з якого визначався розмір цих виплат, сум отриманої позивачем додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168, а при розрахунку розміру виплаченої позивачу грошової допомоги для оздоровлення за 2022 рік військова частина НОМЕР_1 не врахувала до складу грошового забезпечення, з якого визначався розмір цієї виплат, не тільки отриманої позивачем додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168, а ще й отриманої ним індексації.
Вважаючи протиправною таку бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України від 20.12.1991 №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон №2011-XII).
Частиною першою статті 9 Закону №2011-XII обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до статті 9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (далі - Постанова №704), яка діє з 01.03.2018, установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
За змістом частини першої статті 10-1 Закону №2011-XII військовослужбовцям надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.
Відповідно до частини 3 статті 15 Закону №2011-XII військовослужбовцям виплачуються грошова допомога на оздоровлення та державна допомога сім'ям з дітьми в порядку і розмірах, що визначаються законодавством України.
Згідно з статтею статті 9 Закону №2011-XII порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
У спірний період порядок та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України визначались Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260 (далі - Порядок №260).
Пунктом 2 Порядку №260 передбачено, що грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.
До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.
До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; винагорода за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду); премія.
До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту, винагороди за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду)), а також додаткова винагорода та одноразова винагорода на період дії воєнного стану; допомоги.
Відповідно до пунктів 1, 2, 6 розділу ХХІІІ "Виплата грошової допомоги для оздоровлення" Порядку №260 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Грошова допомога для оздоровлення надається військовослужбовцям у разі вибуття їх у щорічну основну відпустку повної тривалості, або у другу частину щорічної основної відпустки (у тому числі в дозволених випадках за невикористану відпустку за минулі роки), або без вибуття у відпустку (за їх рапортом протягом поточного року) на підставі наказу командира військової частини, а командиру (начальнику) - на підставі наказу вищого командира (начальника) із зазначенням у ньому суми грошової допомоги.
Розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до пунктів 3, 5, 6 розділу XXXI "Виплата грошового забезпечення у разі звільнення з військової служб" Порядку №260 у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які мають право на щорічні додаткові відпустки відповідно до чинного законодавства України, виплачується компенсація за всі календарні дні невикористаної додаткової відпустки, яка надається в повному обсязі або пропорційно часу, прослуженому в році звільнення.
Розрахунок грошового забезпечення за час надання щорічної основної відпустки з подальшим виключенням зі списків особового складу та грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, крім винагород з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення місячного розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів.
Правовими нормами частини 2 статті 15 Закону №2011-XII передбачено виплату військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу, одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби.
Згідно частиною 2 статті 15 Закону № 2011-XII військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, виплата одноразової грошової допомоги, передбаченої цим пунктом, здійснюється за період такої служби з дня їх призову на військову службу без урахування періоду попередньої військової служби, на якій вони перебували, крім тих осіб, які при попередньому звільненні з військової служби не набули права на отримання такої грошової допомоги. Зазначена допомога виплачується на день звільнення таких військовослужбовців. Умови та порядок виплати одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, які звільняються з військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період або військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, визначаються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 4 розділу XXXII «Одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби» Порядку №260 військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, при звільненні з військової служби виплачується одноразова грошова допомога в порядку та розмірах, визначених Порядком та умовами виплати деяким категоріям військовослужбовців одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 17 вересня 2014 року № 460.
Умови та порядок виплати одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, які звільняються з військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період або військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, визначені Порядком та умовами виплати деяким категоріям військовослужбовців одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 №460 (далі - Порядок №460).
Відповідно до пункту 1 Порядку №460 військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період (далі - військовослужбовці) та звільняються із служби, виплачується одноразова грошова допомога (далі - допомога) в розмірі 4 відсотки місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби, але не менш як 25 відсотків місячного грошового забезпечення.
Згідно з пунктом 4 Порядку №460 допомога виплачується з розрахунку місячного грошового забезпечення (без урахування винагород), на яке має право військовослужбовець на день звільнення.
При цьому, правовими положеннями пункту 5 розділу XXXII «Одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби» Порядку №260 також передбачено, що одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби обчислюється з розміру місячного грошового забезпечення, до якого включаються: звільненим із займаних посад - щомісячні основні та додаткові види грошового забезпечення (крім винагород) за останньою займаною посадою.
Спірним у даній справі питань є питання складу грошового забезпечення військовослужбовців, який повинен враховуватись при обрахунку розміру грошової допомоги для оздоровлення, одноразової грошової допомоги у разі звільнення та грошової компенсації за невикористану відпустку, а саме наявність правових підстав для врахування до складу такого грошового забезпечення додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168.
Вирішуючи спірні правовідносини, суд враховує наступне.
На виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 року №64 "Про введення воєнного стану в Україні" та № 69 "Про загальну мобілізацію" Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 28 лютого 2022 року №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" (далі - Постанова № 168).
Пунктом 1 Постанови №168 (в редакції, чинній на момент спірних правовідносин) було встановлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
За своєю правовою природою, щомісячна додаткова винагорода, запроваджена Постановою №168, є додатковим видом грошового забезпечення, яку законодавець відніс до категорії винагород, виплату якої запроваджено під час воєнного стану.
Однак, за правилами пункту 6 розділу ХХІІІ "Виплата грошової допомоги для оздоровлення" Порядку №260, пункту 6 розділу XXXI "Виплата грошового забезпечення у разі звільнення з військової служб" Порядку №260, а також пункту 4 Порядку №460 та пункту 5 розділу XXXII «Одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби» Порядку №260 до розміру грошового забезпечення, з якого обчислюється грошова допомога для оздоровлення, грошова компенсація за невикористану відпустку та одноразова грошова допомога у разі звільнення не включаються винагороди, незалежно від їхнього виду (щомісячні чи одноразові).
Суд зазначає, що делегуючи у статті 9 Закону №2011-XII Кабінету Міністрів України право визначати розміри грошового забезпечення, а Міністру оборони України установлювати порядок його виплати, законодавець установив певну ієрархію щодо визначення переліку складових грошового забезпечення, що враховуються при обчисленні окремих видів одноразових виплат для військовослужбовців.
Відтак, саме положення Порядку №260 унормовували приписи Закону №2011-ХІІ, установивши пряму норму щодо виключення винагороди із категорії складових грошового забезпечення, з суми яких обчислюється розмір грошової допомоги для оздоровлення, грошової компенсації за невикористану відпустку та одноразової грошової допомоги у разі звільнення, і саме вказані положення слід застосовувати при вирішенні спірних правовідносин.
Аналогічні правові висновки викладено Верховним Судом у постанові від 08 серпня 2024 року у справі №240/26703/23. Такі висновки в подальшому послідовно підтримано Верховним Судом у низці постанов, зокрема від 23 вересня 2024 року у справі № 240/33138/23, від 28 жовтня 2024 року у справі № 240/23483/23, від 07 листопада 2024 року у справах № 240/1597/24 та № 240/28177/23, від 20 грудня 2024 року у справі №240/21650/23, від 16 січня 2025 року у справі №240/31239/23, від 10 квітня 2025 року у справі №240/2078/24.
За такого правового регулювання суд приходить до висновку, що обчислюючи позивачу грошову допомогу для оздоровлення за 2022 та за 2023 роки, грошову компенсацію за невикористану відпустку та одноразову грошову допомога у разі звільнення без урахування в складі грошового забезпечення, з якого визначались розміри вказаних виплат, додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, відповідач діяв правомірно.
У зв'язку із цим, заявлені в даній частині позовні вимоги є безпідставними та не підлягають задоволенню.
Вирішуючи спірні правовідносини в частині наявності правових підстав для врахування індексації до складу грошового забезпечення, з якого визначався розмір виплаченої позивачу грошової допомоги для оздоровлення за 2022 рік, суд зазначає наступне.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України від 03.07.1991 №1282-XII "Про індексацію грошових доходів населення" (далі - Закон №1282-XII).
Статтею 1 Закону №1282-XII встановлено, що індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 (далі - Порядок №1078).
Відповідно до пункту 2 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
Пунктом 5 Порядку №1078 передбачено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу.
Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.
До чергового підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 11 цього Порядку.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Відповідно до законодавчого визначення індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій, яка спрямована на підтримання купівельної спроможності населення України шляхом підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. При цьому проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковим для всіх юридичних осіб - роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Враховуючи те, що індексації підлягають всі грошові доходи населення, які не мають разового характеру, суд доходить висновку, що механізм індексації має універсальний характер. У свою чергу, правове регулювання виплати індексації визначає умови (коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації), з настанням яких виникає право на щомісячне отримання суми індексації у структурі заробітної плати (грошового забезпечення) до настання обставин (підвищення тарифних ставок, окладів), за яких виплата розрахованої суми індексації припиняється до повторного настання обставин, які обумовлюють повторне виникнення права на отримання індексації.
При вирішенні питання щодо наявності підстав для врахування індексації до складу грошового забезпечення при визначенні розміру грошової допомоги для оздоровлення слід субсидіарно застосовувати положення спеціальних законів щодо механізму проведення індексації, її мети та правової природи (суті), зокрема, Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії", Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та Порядку проведення індексації грошових доходів населення.
Субсидіарне застосування зазначених норм права дає підстави для правового висновку про те, що індексація грошового забезпечення має систематичний (щомісячний) характер, а її правова природа полягає у підтриманні купівельної спроможності рівня заробітної плати (грошового забезпечення) внаслідок її знецінення через подорожчання споживчих товарів і послуг, а тому вона має бути врахована у складі грошового забезпечення військовослужбовців для розрахунку грошової допомоги для оздоровлення. В іншому випадку, не врахування індексації при обрахунку вищезазначеної виплати призвело б до застосування для визначення її розміру знеціненого грошового забезпечення.
Відтак, суд керується тим, що індексація має спеціальний статус виплати у формі відшкодування знецінення грошових доходів громадян, зокрема, пенсії, стипендії; оплати праці (грошового забезпечення), які мають систематичний характер, а тому, індексація є невід'ємною складовою частиною грошового забезпечення.
Враховуючи, що індексація грошового забезпечення має систематичний (щомісячний) характер, а її правова природа полягає у підтриманні купівельної спроможності рівня заробітної плати (грошового забезпечення) внаслідок її знецінення через подорожчання споживчих товарів і послуг, суд приходить до висновку, що вона має бути врахована у складі грошового забезпечення військовослужбовців для розрахунку грошової допомоги для оздоровлення.
При цьому суд зауважує, що не зазначення індексації у визначеному Порядком №260 переліку складових грошового забезпечення, які підлягають врахуванню під час розрахунку грошової допомоги для оздоровлення, не звільняє відповідача від обов'язку урахувати відповідну суму, з огляду на наведені вище положення Закону України №1282-ХІІ та Порядку №1078.
Враховуючи особливу правову природу індексації, суд вважає, що у відповідача відсутні правові підстави для її не включення до складу грошового забезпечення при обрахунку позивачу грошової допомоги для оздоровлення за 2022 рік.
Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що військова частина НОМЕР_1 діяла неправомірно, обчислюючи позивачу грошову допомогу для оздоровлення за 2022 рік без врахування індексації грошового забезпечення.
При цьому, як убачається зі змісту прохальної частини позову, позивач оскаржує саме бездіяльність відповідача щодо не включення індексації до складу грошового забезпечення, з якого йому обчислена спірна виплата. Проте, бездіяльність є пасивною формою поведінки. Натомість, відповідачем здійснено нарахування та виплату позивачу грошової допомоги для оздоровлення за 2022 рік, однак у зменшеному розмірі, через не включення індексації до складу грошового забезпечення, з якого визначався її розмір.
Відтак, з метою належного відновлення порушених прав позивача слід зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок матеріальної грошової допомоги для оздоровлення за 2022 рік, врахувавши до складу місячного грошового забезпечення, з якого визначається розмір вказаної виплати, індексацію грошового забезпечення, та здійснити її виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Таким чином, з'ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, перевіривши їх наявними в матеріалах справи і дослідженими доказами, дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" та в матеріалах справі відсутні докази на підтвердження понесення ним інших судових витрат по даній справі, підстави для вирішення питання про розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 2, 9, 72-77, 90, 139, 194, 242-246, 255, 262, 263, 292, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо не включення індексації до складу грошового забезпечення, з якого визначався розмір виплаченої ОСОБА_1 грошової допомоги для оздоровлення за 2022 рік.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 провести ОСОБА_1 перерахунок грошової допомоги для оздоровлення за 2022 рік, врахувавши до складу місячного грошового забезпечення, з якого визначається розмір вказаної виплати, індексацію грошового забезпечення, та здійснити її виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя І.Е.Черняхович