10 березня 2026 року м. Житомир справа №240/9228/23
категорія 106030000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Черняхович І.Е., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, стягнення коштів,
встановив:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому просить:
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування йому середнього заробітку на виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 08.07.2021 у справі №240/1635/21 у розмірі 5894,60 гривень;
- стягнути з військової частини НОМЕР_1 на його користь 1988878,00 гривень доплати середнього заробітку, нарахованого на виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 08.07.2021 у справі №240/1635/21.
На обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що при виключенні його зі списків особового складу військової частини НОМЕР_2 відповідач не провів з ним остаточного розрахунку при звільненні, а саме не виплатив йому грошової компенсації за невикористану щорічну додаткову відпустку. Вказує, що вищезазначена грошова компенсація в розмірі 7434,00 гривень була виплачена йому 29.01.2021, а не в день його звільнення - 28.12.2017. У зв'язку із затримкою повного розрахунку при звільненні, рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 08.07.2021 у справі №240/1635/21 було зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити йому середній заробіток за час затримки повного розрахунку при звільненні за період з 29.12.2017 до 28.01.2021 включно. Позивач вказує, що на виконання вказаного рішення суду військова частина НОМЕР_1 виплатила йому середній заробіток в розмірі 5894,60 гривень. Однак позивач вважає, що розмір такого середнього заробітку повинен був становити 195872,60 гривень, а тому він звернувся з даним позовом до суду.
Ухвалою суду провадження в даній справі було відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.
Військова частина НОМЕР_1 подала до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечувала про заявлених позовних вимог у зв'язку з їх безпідставністю та просила відмовити позивачу у їх задоволенні.
Ухвалою від 18.11.2024 провадження в даній справі було зупинено до набрання законної сили судовим рішенням Верховного Суду у справі №440/6856/22. Ухвалою від 17.10.2025 провадження у справі поновлено.
Відповідно до норм ст.ст.257, 262 КАС України дана адміністративна справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.
Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , яка перебувала на фінансовому забезпеченні військової частини НОМЕР_1 .
На підставі наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 28.12.2017 №165 сержант ОСОБА_1 був звільнений з військової служби у запас відповідно до підпунктом "б" пункту 1 частини 8 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", та з 28 грудня 2017 року був виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Однак, при звільненні з військової служби ОСОБА_1 не була виплачена грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2015 року до 2017 року, у зв'язку із чим позивач змушений був звернутися до суду.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 25.09.2020 у справі №240/6841/20 позов ОСОБА_1 було задоволено частково:
- визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 року до 2017 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби;
- зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 року до 2017 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Матеріалами справи підтверджується, що 29.01.2021 на виконання вказаного рішення суду військова частина НОМЕР_1 нарахувала та виплатила ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку в розмірі 7434,00 гривень. З урахуванням утриманого військового збору розмір зарахованої на картковий рахунок позивача грошової компенсації склав 7322,49 гривень.
Вважаючи, що у зв'язку із затримкою з ним повного розрахунку при звільненні (несвоєчасною виплатою грошової компенсації за невикористану відпустку) він має право на отримання середнього заробітку, позивач звернувся за захистом такого права до суду.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 08.07.2021 у справі №240/1635/21 позов ОСОБА_1 було задоволено частково:
- визнано протиправним дії військової частини НОМЕР_1 щодо несвоєчасної виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки;
- зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки повного розрахунку при звільненні за період з 29.12.2017 до 28.01.2021 включно.
На виконання вказаного рішення суду у справі №240/1635/21 військова частина НОМЕР_1 нарахувала та виплатила ОСОБА_1 середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні в розмірі 7322,49 гривень. З урахуванням утриманих податків та зборів, на картковий рахунок позивача був зарахований середній заробіток в розмірі 5894,60 гривень.
Позивач не погоджується із розміром виплаченого йому середнього заробітку та затримку розрахунку при звільненні та вважає, що такий розмір має складати 195872,60 гривень (173,80 грн (середньоденний заробіток) х 1127 (тривалість затримки повного розрахунку) = 195872,60 грн). У зв'язку із цим, ОСОБА_1 звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Згідно висновків Конституційного Суду України у рішенні від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Трудові відносини, які складаються під час проходження військової служби, мають специфічну правову природу, а тому потребують детального регулювання спеціальним законодавством, яке визначатиме, зокрема, норми оплати праці, соціальні гарантії, тощо.
Так, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Враховуючи, що спеціальним законодавством щодо порядку та умов виплати грошового забезпечення військовослужбовцям не врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи статей 116, 117 Кодексу законів про працю України (далі -КЗпП України). Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 31.01.2019 у справі №823/2249/18.
За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Конституційний Суд України у рішенні від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положеньстатті 233 Кодексу законів про працю Україниу взаємозв'язку з положеннями статей116, 117,237-1 цього Кодексу роз'яснив, що згідно з статтею 47 Кодексу законів про працю України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку.
Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченоїстаттею 117 Кодексу законів про працю України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбаченастаттею 117 КЗпП Українивідповідальність, а саме обов'язок колишнього роботодавця виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Закріплені у статтях116,117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Крім того суд зазначає, що за змістом статті 116 КЗпП України при звільненні працівника йому виплачуються "всі суми, що належать працівнику", а стаття 117 цього Кодексу передбачає санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні.
Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, наведеної в постановах від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, від 13.05.2020 у справі №810/451/17, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Таким чином, буквальний аналіз норми статті 116 КЗпП України у взаємозв'язку з нормами Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, дає підстави для висновку, що у день звільнення з військової служби з військовослужбовцем має бути проведений повний розрахунок, затримка проведення якого зумовлює правові наслідки згідно зі статтею 117 КЗпП України, а саме виплату середнього заробітку за увесь час затримки проведення розрахунку.
Отже, не проведення відповідачем у день звільнення позивача з військової служби виплати належних при звільненні сум доводить протиправність такої бездіяльності та обґрунтованість застосування наслідків згідно зі статтею 117 КЗпП України.
Під час розгляду справи судом встановлено, що військова частина НОМЕР_1 не провела з позивачем повного розрахунку при звільненні та не виплатила йому грошової компенсації за невикористану відпустку в розмірі 7434,00 гривень гривень в день його виключення зі списків особового складу військової частини, тобто 28.12.2017. Вказане грошова компенсація була виплачене йому лише 29.01.2021 на виконання рішення суду у справі №240/6841/20.
Таким чином, остаточний розрахунок з позивачем був проведений не 28.12.2017 (в день звільнення з військової служби), а 29.01.2021, тобто із затримкою.
Враховуючи, що позивачу не було виплачено грошової компенсації за невикористану відпустку у день звільнення, він набув права на отримання середнього заробітку за весь період затримки розрахунку і вказане право було захищене рішенням суду від 08.07.2021 у справі №240/1635/21, яким суд зобов'язав військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки повного розрахунку при звільненні за період з 29.12.2017 до 28.01.2021 включно.
На виконання вказаного рішення суду військова частина НОМЕР_1 нарахувала та виплатила ОСОБА_1 середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні в розмірі 7322,49 гривень (5894,60 грн з урахуванням утриманих податків та зборів). Однак позивач вважає, що розмір середнього заробітку, який мав бути йому виплачений, повинен становити 195872,60 гривень.
Таким чином, предметом спірних правовідносин є правильність визначення військовою частиною НОМЕР_1 розміру середнього заробітку, виплаченого ОСОБА_1 на виконання рішення суду у справі №240/1635/21.
Вирішуючи спірні правовідносини, суд враховує наступне.
Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.
Частиною 1 статті 117 Кодексу (у редакції до 19.07.2022) було передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені встатті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Водночас, з 19.07.2022 набрав чинностіЗакону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" №2352-IX від 01.07.2022, яким нормустатті 117 КЗпП України викладено в новій редакції, а саме встановлено обмеження, згідно з якими виплати працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку здійснюються не більш, як за шість місяців.
Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам суд у цій справі враховує правові висновки Верховного Суду у постанові від 06 грудня 2024 року у справі №440/6856/22, які підлягають урахуванню в силу положень частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Так, у постанові Верховний Суд дійшов висновку, що з моменту набрання чинності Законом № 2352-IX , тобто з 19.07.2022, положення статті 117 Кодексу законів про працю України, у попередній редакціїЗакону № 3248-IV, втратили чинність, внаслідок чого було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під діюстатті 117 Кодексу законів про працю України. Так, до 19.07.2022 правове регулювання таких правовідносин здійснювалося відповідно до положень статті 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону №3248-IV, тоді як після 19.07.2022 підлягає застосуванню стаття 117 Кодексу законів про працю України, в редакції Закону № 2352-IX.
Водночас, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 117 Кодексу законів про працю України, у редакції Закону № 3248-IV, та були припинені на момент чинності дії статті 117 Кодексу законів про працю України, в редакції Закону № 2352-IX, то в такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 117 Кодексу законів про працю України (у попередній редакції № 3248-IV); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 117 Кодексу законів про працю України (у новій редакції Закону № 2352-IX).
Відтак, період до 19.07.2022 регулюється редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України, до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.
Проте, період з 19.07.2022 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Отже, враховуючи вказані висновки Верховного Суду, до спірного у даній справі періоду стягнення середнього заробітку з 29.12.2017 по 28.01.2021 застосуванню підлягає ст.117 КЗпП України в редакції після внесення змін Законом №2352-ІХ.
Визначаючись щодо правомірності обрахунку відповідачем розміру середнього заробітку, виплаченого позивачу за затримку в період з 29.12.2017 по 28.01.2021 повного розрахунку при звільненні, суд виходить із такого.
Як роз'яснено у пункті 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв'язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи, невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи.
Середній заробіток працівника згідно з ч. 1 ст. 27 Закону України "Про оплату праці" визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.
Відповідно до пункту 2 Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
За приписами абзацу третього пункту 3 Порядку №100 усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
Згідно з пунктом 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Суд наголошує, що для військовослужбовців середньоденне грошове забезпечення визначається шляхом ділення грошового забезпечення за два календарні місяці, що передували місяцю звільнення зі служби на число календарних днів за цей період. Крім того, тривалість затримки з військовослужбовцями повного розрахунку при звільненні визначається також в календарних, а не робочих днях.
Отже, згідно з чинним законодавством нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці служби, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.
Визначаючись щодо розміру середнього заробітку на який позивач має право за період затримки з 29.12.2017 по 28.01.2021, суд зазначає наступне.
З наданої військовою частиною НОМЕР_1 довідки від 22.12.2022 №1619/7559 вбачається, що розмір середньоденного грошового забезпечення позивача, розрахованого за два календарні місяці, що передували місяцю його звільнення (за жовтень та листопад 2017 року) становить 173,80 гривень.
Тривалість затримки з позивачем повного розрахунку становить 1127 календарних днів (з 29.12.2017 по 28.01.2021).
Таким чином, розмір середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні, розрахований відповідно до Порядку №100, складає 195872,60 гривень (173,80 календарних дні х 173,80 грн = 195872,60 грн).
Водночас, суд вважає, що у порівнянні із виплаченою із затримкою сумою грошової компенсації за невикористану відпустку в розмірі 7434,00 гривень, суму середнього заробітку в розмірі 195872,60 гривень не можна вважати співмірною, оскільки вона значно перевищує суму заборгованості.
Суд зауважує, що розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.
Згідно з висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року по справі №761/9584/15-ц, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
За висновками Великої Палати Верховного Суду зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно дост. 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні може бути зменшений.
Відтак, розглядаючи спірні правовідносини щодо правомірності дій військової частини НОМЕР_1 при визначенні розміру середнього заробітку, виплаченого позивачу затримку повного розрахунку при звільненні, суд враховує, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2025 у справі №489/6074/23 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц вказано на те, що при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку при звільненні необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, а також те, що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету.
Враховуючи, що розрахований відповідно до норм Порядку №100 розмір середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні (195872,60 гривень) є значно більшим ніж виплачена позивачу сума грошової компенсації за невикористану відпустку (7434,00 гривень), яка підлягала виплаті при звільненні, суд приходить до висновку, що військовою частиною НОМЕР_1 правомірно було застосовано принцип співмірності при визначенні розміру середнього заробітку, що був виплачений позивачу.
При цьому, перевіряючи правильність проведеного військовою частиною НОМЕР_1 розрахунку розміру середнього заробітку, суд враховує наступне.
При вирішенні справи суд з'ясував, що істотність частки своєчасно невиплаченої грошової компенсації за невикористану відпустку в розмірі 7434,00 гривень у порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку при звільненні становить 3,80 % (7434,00 грн х 100 / 195872,60 гривень).
Отже, сума середнього заробітку, що підлягає відшкодуванню позивачу за період з 29.12.2017 по 28.01.2021, з урахуванням істотності частки 3,80 %, має становити 7438,20 гривень,
Вказана сума визначена судом наступним чином: 173,80 грн (середньоденний заробіток позивача згідно довідки) х 3,80 % = 6,60 грн - середньоденна сума відшкодування з урахуванням істотності частки; 6,60 грн х 1127 календарних днів затримки розрахунку = 7438,20 гривень.
Відтак, суд вважає, що з урахуванням співмірності позивач має право на середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 29.12.2017 по 28.01.2021 в розмірі 7438,20 гривень.
Однак, матеріалами справи підтверджено, що на виконання рішенням суду від 08.07.2021 у справі №240/1635/21 військова частина НОМЕР_1 нарахувала та виплатила ОСОБА_1 середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за період з 29.12.2017 до 28.01.2021 в розмірі 7322,49 гривень.
Вказане свідчить, що при застосуванні принципу співмірності військова частина НОМЕР_1 здійснила невірний розрахунок та як наслідок недоплатила позивачу середній заробіток в розмірі 115,71 гривень (7438,20 грн - 7322,49 грн = 115,71 грн).
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що належним способом захисту прав позивача буде визнання протиправними дій відповідача щодо нарахування та виплатити позивачу середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за період з 29.12.2017 до 28.01.2021 у розмірі 7322,49 гривень замість 7438,20 гривень, та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу частину недоплаченого середнього заробітку в розмірі 115,71 гривень.
Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відтак, суд, з'ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, перевіривши їх наявними в матеріалах справи і дослідженими доказами, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" та в матеріалах справі відсутні докази на підтвердження понесення ним інших судових витрат по даній справі, підстави для вирішення питання про розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статями 2, 9, 77, 90, 139, 242-246, 250, 255, 262,263,295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання дій протиправними, стягнення коштів - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплатити ОСОБА_1 середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 29.12.2017 до 28.01.2021 у розмірі 7322,49 гривень замість 7438,20 гривень.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 донарахувати та виплатити ОСОБА_1 частину недоплаченого середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 29.12.2017 до 28.01.2021 в розмірі 115,71 гривень.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя І.Е.Черняхович