Україна
Донецький окружний адміністративний суд
про повернення позовної заяви
11 березня 2026 року Справа №200/1047/26
Суддя Донецького окружного адміністративного суду Чекменьов Г.А., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області про визнання протиправною бездіяльності, стягнення коштів,
16 лютого 2026 року ОСОБА_1 через представника Біленко Є.Л. звернулась до суду з позовом до Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області, в якому просить:
визнати протиправною бездіяльність щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення та інших додаткових виплат за періоди з 29.01.2020 по 19.05.2023 та з 18.06.2025 по 07.09.2025 із застосуванням розрахункової величини при розрахунку посадового окладу та окладу за спеціальним званням - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року;
стягнути недоотриману частину грошового забезпечення та інших додаткових виплат в розмірі 280774,18 грн за періоди з 29.01.2020 по 19.05.2023 та з 18.06.2025 по 07.09.2025, які мали розраховуватися із застосуванням розрахункової величини при розрахунку посадового окладу та окладу за спеціальним званням - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.
Ухвалою від 23 лютого 2026 року позовну заяву залишено без руху, встановлено строк у 10 днів для усунення недоліків шляхом надання до суду заяви про поновлення строку звернення до суду з цим позовом та доказів поважності причин пропуску такого строку.
Відповідно до статусу доставки в системі «Електронний суд» ухвала про залишення позовної заяви без руху отримана сторонами 26 лютого 2026 року.
Протягом встановленого строку ухвала від 23 лютого 2026 року стороною позивача не виконана, заява про поновлення строку звернення з позовом до суду не надана.
В ухвалі про залишення позовної заяви без руху було зазначено, що згідно з частиною 1 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим кодексом або іншими законами.
Відповідно до частини 3 статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Стаття 233 КЗпП України (із змінами, внесеними Законом України від 01.06.2022 № 2352-IX, набрав чинності 19.07.2022) у частинах першій та другій передбачає, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
За правовим висновком Верховного Суду у постанові від 21 березня 2025 року у справі №460/21394/23 не поширюється строк звернення до суду стосовно розгляду вимог, право на які виникло до 19 липня 2022 року. Водночас, строк звернення до суду поширюється стосовно позовних вимог, право на які виникло після 19 липня 2022 року.
Спір стосується з питань проходження позивачем публічної служби.
Предметом заявленого позову є розмір нарахування та виплати грошового забезпечення за періоди з 29.01.2020 по 19.05.2023 та з 18.06.2025 по 07.09.2025 після звільнення зі служби 07.09.2025.
Отже, звернувшись до суду 16.02.2026 (позовна заява сформована в системі «Електронний суд» 14.02.2026) позивач пропустила встановлений законом строк.
Відповідно до частини 6 статті 161 КАС України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Всупереч наведеним вимогам заява про поновлення строку звернення з цим позовом до суду не надана.
Викладені в тексті позовної заяви доводи представника позивача щодо строку звернення до суду є хибними, оскільки ґрунтуються на попередній редакції статті 233 КЗпП України.
Посилання представника позивача на рішення Конституційного Суду України від 11.12.2025 № 1-р/2025 у справі № 1-7/2024(337/24) не стосується обставин заявленого позову, оскільки станом на час звернення до суду позивач звільнена з публічної служби, а наведеним рішенням КС України не визнана неконституційною частина друга статті 233 КЗпП України.
Питання стосовно строку звернення до суду у справах щодо виплати заборгованості з грошового забезпечення військовослужбовців при звільненні зі служби досліджував Верховний Суд і зробив такий висновок (постанова від 25 квітня 2023 року у справі №380/15245/22):
… «38. Вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи, Верховний Суд, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, наголошує, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 КАС України.
39. Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
40. Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
40.1. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
42. Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Відповідно до вказаного правового висновку Верховного Суду до заявленого позову підлягає застосуванню тримісячний строк звернення до суду.
Тобто, у справах щодо стягнення грошового забезпечення, зокрема, і за період до 19.07.2022, до яких строк звернення з позовом не застосовувався, через зміну правового регулювання відповідних відносин після звільнення, строк звернення до суду бере відлік не раніше дня звільнення зі служби.
У відповідача може бути заборгованість перед службовцем за тривалі періоди перед звільненням зі служби, яку відповідач зобов'язаний виплатити у день звільнення.
При цьому тримісячний строк звернення до суду після звільнення не зменшує періоду часу, заборгованість за який мала бути виплачена, а лише встановлює час, упродовж якого особа має право звернутися до суду за захистом свого права із заявою про виплату усієї заборгованості за весь час служби.
Приписами частини 1 статті 233 КЗпП України (в редакції після 19 липня 2022 року та на час звернення з позовом до суду) встановлено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Частиною 2 статті 233 КЗпП України встановлено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Тобто, норми статті 233 КЗпП України виокремлюють випадки порушення прав працівника під час роботи (служби) та порушення прав при звільненні.
З наведених норм випливає, що факт звільнення працівника змінює строки судового захисту порушеного права.
Отже, до спірних правовідносин стосовно виплати коштів при звільненні поширюється строк звернення до суду, передбачений частиною 2 статті 233 КЗпП України.
Конституційним Судом України норми частини 2 статті 233 КЗпП України не визнавались такими, що не відповідають Конституції України.
Оскільки позивач проходила публічну службу до 07 вересня 2025 року, а позов у цій справі сформований 14 лютого 2026 року, враховуючи дату звільнення після внесення змін до статті 233 КЗпП України, строк звернення до суду є пропущеним.
З дня звільнення зі служби у позивача було достатньо часу з'ясувати питання нарахування грошового забезпечення та звернутись до суду у встановлений законом строк.
Проте, сторона позивача не зазначила жодної поважної причини, що обмежила у можливості звернення до суду вчасно.
Верховний Суд у справі № 240/12017/19 вказав, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані лише ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами. За висновком Верховного Суду, чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи, а для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку.
Суд зазначає, що реалізація позивачем права на звернення з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, не реалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 27.01.2020 року у справі № 420/3001/19, від 25.02.2020 року у справі № 360/1870/19, від 27 січня 2021 року у справі № 160/4284/19.
Вимоги щодо строку звернення до суду є чіткими, доступними та передбачуваними, переслідують законну мету та є пропорційними з огляду на обставини заявленого позову.
Вказані вимоги процесуального закону жодним чином не перешкоджають доступу до суду, оскільки прийняття позовної заяви залежить від дотримання саме позивачем загальних строків такого звернення.
Рішенням Конституційного Суду України № 17-рп/2011 від 13 грудня 2011 року визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Крім того, встановлення строків звернення до суду слугують меті забезпечення дотримання принципу правової визначеності, що зокрема слід розуміти як спрямованість на створення ситуації упевненості для суб'єкта владних повноважень, як відповідача по справі, стосовно розуміння відсутності у позивача бажання звертатись з відповідним позовом, у тому числі, захищати свої майнові права.
У пункті 45 рішення Європейського суду з прав людини “Перез де Рада Каванілес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року, зазначено про те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання; правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (AFFAIRE PEREZ DE RADA CAVANILLES c. ESPAGNE № 116/1997/900/1112).
У пункті 44 рішення Європейського суду з прав людини “Осман проти Сполученого королівства» від 28 жовтня 1998 року та пункті 54 рішення “Круз проти Польщі» від 19.06.2001 зазначено, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (CASO OSMAN CONTRA REINO UNIDO № 23452/94; CASE OF KREUZ v. POLAND № 28249/95).
За вказаних обставин, враховуючи відсутність жодних доказів неможливості чи утруднення звернення позивача до суду, відсутні підстави для визнання причин пропуску строку поважними.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду визначені у статті 123 КАС України:
1. У разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
2. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Відповідно до пункту 9 частини 4 статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
З наведених підстав, керуючись статтями 169, 123, 248, 256 КАС України,
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області про визнання протиправною бездіяльності, стягнення коштів - повернути позивачеві.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення до Першого апеляційного адміністративного суду.
Текст ухвали виготовлений та підписаний в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя Г.А. Чекменьов